Рішення

від 28.03.2023 по справі 916/278/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/278/23Господарський суд Одеської області у складі:

Судді Гут С.Ф.,

секретар судового засідання Борисова Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Уртаєв О.І.,

від відповідача: Селюков П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НЕСТРА до відповідача: Державного багатопрофільного підприємства УРОЖАЙ про стягнення 112557,62 грн заборгованості.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю НЕСТРА (далі ТОВ НЕСТРА, Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Державного багатопрофільного підприємства УРОЖАЙ (далі ДБП УРОЖАЙ, Відповідач) 112557,62 грн заборгованості на підставі частини 1 статті 216 ЦК України, з яких 110443,19 грн основного боргу, 562,81 грн 3% річних та 1551,62 грн інфляційних нарахувань у зв`язку із визнанням недійсним Договору аутсорсингу № 1/21 від 01.06.2021 р.

Обґрунтовуючи звернення із позовом до господарського суду ТОВ НЕСТРА посилається на те, що 01.06.2021 р. між Позивачем та Відповідачем укладено договір аутсорсингу № 1/21 з відшкодування витрат на утримання нерухомого майна, що належить до державної та комунальної власності. Позивач свої зобов`язання виконував добросовісно та своєчасно, проте ДБП УРОЖАЙ звернулось до господарського суду із позовом до ТОВ НЕСТРА про визнання недійсним договору аутсорсингу. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.05.2022 р. у справі № 916/3221/21 укладений 01.06.2021 р. між ДБП УРОЖАЙ та ТОВ НЕСТРА договір визнано недійсним, судом зауважено, що спір виник, зокрема й внаслідок протиправних дій ДБП УРОЖАЙ. Вказане рішення суду виконано в повному об`ємі, відтак на підставі частини 1 статті 216 ЦК України ДБП УРОЖАЙ має повернути 110443,19 грн заборгованості (сплачених коштів) у зв`язку із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 18.01.2023 р. позовній заяві ТОВ НЕСТРА присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 916/278/23 та визначено суддю Гута С.Ф. для розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.01.2023 р. прийнято позовну заяву ТОВ НЕСТРА до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/278/23, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 21.02.2023 р.

20.02.2023 р. від Позивача надійшло клопотання про відкладення призначеного на 21.02.2023 р. судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.02.2023 р. відкладено розгляд справи на 09.03.2023 р.

01.03.2023 р. до господарського суду надійшов відзив ДБП УРОЖАЙ на позов, відповідно до відмітки кур`єрської служби доставки його надіслано до суду 17.02.2023 р., в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи підстави, які суд має врахувати для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, Відповідач серед іншого зазначає, що в рішенні Господарського суду Одеської області, яким визнанано недійсним укладений між сторонами договір аутсорсингу, зазначено про недотримання вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та відсутній висновок, що оспорюваний правочин укладено в наслідок протиправних дій ДБП УРОЖАЙ; те, що ТОВ НЕСТРА сплачено за фактичне користування переданого за відповідним правочином належаного Відповідачу приміщення, у той же час Позивач в порядку реституції не в змозі повернути Відповідачу послуги з надання в оренду приміщення у період з серпня 2021 р. по квітень 2022 р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.03.2023 р. відкладено розгляд справи на 16.03.2023 р.

15.03.2023 р. ДБП УРОЖАЙ реалізовано право на подачу відповіді на відзив, в якій підтримує раніше викладену у позовній заяві позицію та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Призначене на 16.03.2023 р. судове засідання не відбулось у зв`язку із виникненням технічних збоїв, які унеможливили забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції, враховуючи те, що після звернення ТОВ НЕСТРА із відповідним клопотанням господарським судом забезпечено участь його представника у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В свою чергу, частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до положень статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно із приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.03.2023 р. призначено розгляд справи на 28.03.2023 р. з метою надання можливості та часу представникам сторін підготуватись до виступу зі вступними словами.

16.03.2023 р. ДБП УРОЖАЙ реалізовано право на подачу заперечень на відповідь на відзив.

В ході розгляду справи представник ТОВ НЕСТРА підтримував заявлені позовні вимоги на наполягав на задоволенні позову в повному обсязі, представник ДБП УРОЖАЙ натомість заперечував проти задоволення позову.

28.03.2023 р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:

01.06.2021 р. між ТОВ НЕСТРА (Сторона 1) та ДБП УРОЖАЙ (Сторона 2) укладено договір аутсорсингу №1/21 (Договір) з відшкодуванням витрат на утримання нерухомого майна, що належить до державної власності, та комунальних послуг, відповідно до пункту 1.1 якого для підвищення ефективності роботи компаній за рахунок передачі (організації, стороні по договору) не тільки деяких функцій, але і бізнес-процесів з метою оптимізації всіх видів ресурсів і концентрації зусиль на основному виді діяльності, сторони уклали даний договір про господарську діяльність, без створення юридичної особи, з метою ведення господарської діяльності у м. Одеса, та зобов`язуються погоджено робити необхідні фактичні і юридичні дії. Перелік переданих функцій та бізнес-процесів (надалі Перелік функцій) викладено в додатку № 1, який є невід`ємною частиною Договору.

Сторони договору зобов`язалися прийняти на себе обов`язки робити необхідні дії, в інтересах Сторони - партнер по договору, переданні по цьому договору непрофільні функції, згідно Переліку функцій, для досягнення поставленої мети протягом двох років (або, за згодою сторін, на більший чи менший термін) (пункт 1.2 Договору).

За надання таких послуг по цьому Договору Сторони проводять фінансові розрахунки по винагороді за виконаний об`єм робіт в розмірі, в порядку і строки, які обумовлені в Додатках до цього Договору (пункт 1.3 Договору).

Сторона 1 зобов`язується оплачувати послуги Сторони 2 в порядку, строку та на умовах цього Договору (пункт 2.4 Договору).

Сторони мають право отримувати винагороду за надання послуг за цим Договором (пункт 3.3 Договору).

Доходи, отримані за рахунок або в результаті діяльності, надходять на рахунок Сторони, за підсумками розподіляються пропорційна внеску між сторонами (пункт 3.9 Договору).

Сторона 1 виготовляє та реалізує продукцію, що є результатом діяльності (пункт 4.1 Договору).

Всі доходи, що отримуються за даним договором у результаті діяльності, надходять на рахунок Сторони 1 з яких Сторона 1 виділяє грошові кошти на відшкодування комунальних витрат Стороні 2 (пункт 4.2 Договору).

Договір укладений на строк 2 роки 11 місяців. Дострокове припинення договору можливе тільки на підставі чинного законодавства України (пункт 7.1 Договору).

01.06.2021 р. між ТОВ НЕСТРА (Сторона 1) та ДБП УРОЖАЙ укладене Додаток № 1 до Договору, згідно із пунктом 1.1 якого додатку Сторона 1 приймає на себе зобов`язання по веденню господарської діяльності з пасажирських перевезень та проведення фінансових розрахунків між нею та покупцем продукції, а також здійснює ведення іншої діяльності, яке не суперечить чинному законодавству.

Згідно із пунктом 1.2 Додатку № 1 до Договору Сторона 1 делегує Стороні 2 функції: 1.2.1 По утриманню приміщень в належному стані; 1.2.2 Забезпечення безперебійного постачання електроенергії; 1.2.3 Забезпечення безперебійного постачання водозабезпечення та водовідведення в приміщення, а також забезпечення функціювання цих систем в належному стані; 1.2.4 Вивіз відходів виробництва; 1.2.5 Організація та здійснення охорони; 1.2.6 Надання додаткового обладнання; 1.2.7 Участь в логістиці бізнес процесів.

Відповідно до пункту 1.3 Додатку № 1 до Договору Сторона 2 прийняла на себе зобов`язання: 1.3.1 По утриманню приміщень в належному стані де знаходяться обладнання; 1.3.2 Забезпечення безперебійного постачання електроенергії; 1.3.3 Забезпечення безперебійного постачання водо забезпечення та водовідведення в приміщення, а також забезпечення функціювання цих систем в належному стані; 1.3.4 Вивіз відходів виробництва; 1.3.5 Організація та здійснення охорони; 1.3.6 Надання додаткового обладнання; 1.3.7 Участь в логістиці бізнес процесів.

У відповідності з положеннями пунктів 1.3.2. та 1.3.3. додатку № 1 договору аутсорсингу ДБП "Урожай" прийняло на себе зобов`язання з забезпечення безперебійного постачання електроенергії та забезпечення безперебійного постачання водо забезпечення та водовідведення в приміщення, а також забезпечення функціювання цих систем в належному стані.

Перелік та характеристики державного нерухомого майна, переданого Стороні 1 за Договором визначено у Додатку № 2 до останнього.

Додатком № 2 до Договору, а саме пунктом 1.1 визначено, що Сторона 2 передає, а Сторона 1 приймає в строкове користування державне нерухоме Приміщення: 1-го поверху № 1,2,2,3,4,5 під Літерою К (Приміщення) за даними Єдиного реєстру об`єктів державної власності площею 56,7 кв. м., розміщене за адресою: м. Одеса, вул. Площа Старосінна 1, що перебувають на балансі ДБП УРОЖАЙ.

Приміщення передаються в користування з метою ведення господарської діяльності з пасажирських перевезень та проведення фінансових розрахунків між нею та покупцем продукції, а також здійснює ведення іншої діяльності, яке не суперечить чинному законодавству (пункт 1.2 Додатку № 2).

Пунктом 3.1 Додатку № 2 передбачено, що плата за користування визначається на підставі калькуляції та становить у розмірі 567 грн щомісячно.

Відповідно до пункту 3.3 Додатку № 2 до Договору передбачено, що перерахування плати здійснюються Сторона 1 самостійно до 10 числа місяця, наступного за звітним.

Пунктом 3.6 Додатку № 2 передбачено, що перерахування плати за електричну енергію Сторона 1 здійснює у формі попередньої оплати у розмірі вартості обсягу споживання електричної енергії за місяць. Перерахування плати згідно договору аутсорсингу Сторона 1 здійснює у формі попередньої оплати усереднено розмірі вартості за місяць з відшкодуванням витрат на утримання нерухомого майна, що належить до державної власності.

Пунктом 3.7 Додатку № 2 передбачено, що у разі припинення (розірвання) Додатку № 2 до Договору користування Сторона 1 сплачує плату до дня повернення Приміщення за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії Додатку до Договору користування не звільняє Сторону 1 від обов`язку сплатити заборгованість, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції.

Згідно із пунктами 5.1,5.2,5.3 Додатку № 2 Сторона 1 зобов`язана: використовувати Приміщення відповідно до його призначення та умов цього додатку № 2 до Договору; своєчасно й у повному обсязі сплачувати плату та Стороні 2 (у платіжних дорученнях, які оформлює Сторона 1, вказується Призначення платежу за зразком, який надає Сторона 2 листом при укладенні додатку № 2 до Договору); забезпечувати збереження Приміщення, запобігати його пошкодженню і псуванню, тримати Приміщення в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати Приміщення в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в користування, з врахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки.

У пункті 5.6 Додатку № 2 до Договору перебачено обов`язок Сторони 1 своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт Приміщення. Ця умова додатку № 2 до Договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень Приміщення і не тягне за собою зобов`язання Сторону 2 щодо компенсації вартості поліпшень.

Відповідно до пунктів 5.9,5.10 Додатку № 2 Сторона 1 зобов`язалась здійснювати витрати, пов`язані з утриманням Приміщення. Протягом 15 робочих днів після підписання цього додатку № 2 до Договору укласти з Стороною 2 додатки до Договору про відшкодування витрат на утримання Приміщення та надання комунальних послуг. А також нести відповідальність за дотримання правил експлуатації інженерних мереж, пожежної безпеки і санітарії в приміщеннях згідно із законодавством.

Цей додаток № 2 до Договору укладено строком на 2 (два) роки 11 місяців, що діє з 01.06.2021 р. до 01.05.2022 р.

Додаток № 2/1 до Договору визначено приміщення загальною площею 56,7 кв.м, яке надане в користування Стороні 1 розташоване за адресою: м. Одеса, Площа Старосінна, 1.

16.08.2021 р. ТОВ НЕСТРА перераховано ДБП УРОЖАЙ 8000,00 грн, 28.08.2021 р. 10000,00 грн, 07.10.2021 р. 3911,00 грн, 07.10.2021 р. 10000,00 грн, 22.10.2021 14179,00 грн, 25.10.2021 р. 8900,44 грн, 29.10.2021 р. 9500,00 грн, 29.10.2021 р. 500,00 грн, 01.12.2021 р. 10000,00 грн, 01.01.2021 р. 15452,75 грн, 31.01.2022 р. 10000,00 грн, 08.02.2022 р. 10000,00 грн. Вказані банківські операції оформлені відповідними платіжними дорученнями із призначенням платежу «Сплата згідно Договору».

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.05.2022 р. у справі № 916/3222/21 позов ДБП УРОЖАЙ до ТОВ НЕСТРА задоволено повністю; визнано недійсним Договір аутсорсингу № 1/21 від 01 червня 2021 року з відшкодуванням витрат на утримання нерухомого майна, що належить до державної власності, та комунальних послуг з додатками № 1, № 2, № 2/1, укладеними між ТОВ НЕСТРА та ДБП Урожай; стягнуто з ТОВ НЕСТРА на користь ДБП Урожай витрати на сплату судового збору в розмірі 2270 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 1800 грн.

Уваляючи рішення у справі № 916/3222/21 Господарським судом Одеської області зазначено, що наведені вище умови Додатків № 2 і № 2/1 до Договору аутсорсингу № 1/21 дозволяють дійти висновку про те, що його сторонами насправді вчинено правочини щодо найму (оренди) нерухомого майна, що належить до державної власності.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дотримання сторонами Договору аутсорсингу № 1/21 норм Закону України Про оренду державного та комунального майна від 03.10.2019 р. № 157-IX та положень Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 р. № 483, зокрема щодо етапності передачі в оренду державного та комунального майна, а саме: прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду; внесення інформації про потенційний об`єкт оренди до ЕТС (електронної торгової системи); прийняття рішення про включення потенційного об`єкта оренди до одного із Переліків; опублікування інформації про потенційний об`єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС; розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду; проведення аукціону на право оренди майна або передача об`єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.

Сторони не заперечують обставини недотримання ними наведених вимог законодавства щодо укладення договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

Отже, зміст Договору аутсорсингу № 1/21, який передбачає передання в користування (оренду) нерухомого майна, що належить до державної власності, з порушенням законодавчо встановленої процедури, суперечить нормам Закону України Про оренду державного та комунального майна від 03.10.2019 р. № 157-IX. А відтак, наявні підстави для визнання цього правочину недійсними відповідно до норм частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.

У той же час, господарським судом у рішенні по справі № 916/3222/21 зазначено, що, оскільки спір виник зокрема й в наслідок дій самого Позивача, який уклав спірний договір без дотримання законодавчо встановленої процедури, суд дійшов висновку про покладення на ДБП Урожай понесених ним витрат на правову допомогу в розмірі 1800,00 грн.

26.12.2022 р. приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком В.М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 69952711 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 10.06.2022 р. № 916/3222/21 у зв`язку із фактичним виконанням.

27.10.2022 р. ДБП УРОЖАЙ звернулось до ТОВ НЕСТРА із листом, в якому повідомляє про наявність в останнього станом на 03.10.2022 р. заборгованості у розмірі 17722,00 грн та направляє відповідний акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 р. по 03.10.2022 р. за укладеними Договором.

09.11.2022 р. ТОВ НЕСТРА у відповідь на лист ДБП УРОЖАЙ від 27.10.2022 р. повідомляє, що рішенням Господарського суду Одеської області від 10.05.2022 р. по справі № 916/3222/21 визнано недійсним укладений Договір із додатками; повідомляє, що очікує від ДБП УРОЖАЙ підписання акту про передачу приміщення; на підставі частини 1 статті 216 ЦК України просить повернути набуті за визнаним недійсним Договором 110443,19 грн. Відповідь надіслано 10.11.2022 р.

20.12.2022 р. ТОВ НЕСТРА надіслано із аналогічний вищеозначеному змісту лист до ДБП УРОЖАЙ. Лист надіслано 22.12.2022 р., відповідно до залишеної на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення розписці, вказаний лист отримано ДБП УРОЖАЙ 25.12.2022 р.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.

Під порушенням, зокрема, слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною 2 статті 16 ЦК України, встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать, серед інших: 4) відновлення становища, яке існувало до порушення.

Частина 2 статті 20 ГК України визначає, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема: визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до абзацу 2 пункту 10 частини 2 статті 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів, передбачений статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГПК України не є вичерпним. ЦК України та іншими законами може встановлюватися для захисту певних чи окремих категорій прав спеціальні способи захисту прав. У тих випадках, коли спеціальна норма закону встановила інший, ніж визначений, спосіб захисту, застосовується спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою. Одночасно можуть застосовуватися положення статті 16 ЦК України і положення спеціальної норми щодо способу захисту у випадках, коли ці способи тотожні й на них поширюється дія ЦК України.

Отже, відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України відновлення становища, яке існувало до порушення є способами захисту цивільних прав та інтересів.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У статті 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину. У частині 1 цієї статті зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з частиною 2 статті 216 ЦК України якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Аналогічні положення містяться у статті 208 ГК України, якою передбачено наслідки визнання господарського зобов`язання недійсним. Зокрема, згідно з частиною другою вказаної норми, у разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

Правові наслідки, передбачені частиною 1 та 2 статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

За змістом частин 1 та 2 статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів).

Тлумачення статті 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 ЦК або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина 1 статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами учасниками недійсного правочину.

Реституція це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина 1 статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.

Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 р. у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13.02.2019 р. у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що "предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України".

Системне тлумачення абзацу 1 частини 1 статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 396/29/17).

Вищенаведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2021 р. у справі № 925/1276/19, яка в силу імперативних приписів частини 4 статті 236 ЦК України враховується при розгляді даної справи.

Як встановлено рішенням Господарського суду Одеської області від 10.05.2022 р. по справі № 916/3222/21 умови Додатків № 2 і № 2/1 до Договору аутсорсингу № 1/21 дозволяють дійти висновку про те, що його сторонами насправді вчинено правочини щодо найму (оренди) нерухомого майна, що належить до державної власності.

Частини 4 статті 75 ГПК України передбачає, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно положень частини 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

У той же час, абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України передбачає, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 2 статті 208 ГК України визначено, що у разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

Приписи частини 1 статті 1212 ЦК України передбачають, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

В контексті наведеного, те, що рішенням Господарського суду Одеської області від 10.05.2022 р. у справі № 916/3222/21 встановлено, що між ДБП УРОЖАЙ та ТОВ НЕСТРА вчинено правочини (Договір із відповідними Додатками) щодо найму (оренди) нерухомого майна, що належить до державної власності, який укладено всупереч законодавчо встановленої процедури оренди державного майна, та який відповідно визнано недійсним, те, що відповідний Договір виконувався як ДБП УРОЖАЙ, так і ТОВ НЕСТРА (уклавши Додаток № 2/1 до Договору ДБП УРОЖАЙ передано в користування ТОВ НЕСТРА нерухоме майно, яким сплачувались кошти за відповідне користування), те, що законодавцем передбачено застосування реституції (частини 1 статті 216 ЦК України) в разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, те, що у разі застосування реституції ТОВ НЕСТРА, яке отримує сплачені кошти, не матиме можливості повернути ДБП УРОЖАЙ час за користування майном, господарський суд доходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 р., серія A, № 303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 р. «Віктор Назаренко проти України» (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.13,20,73,74,76,86,126,129,165,232,233,237,238,240,241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю НЕСТРА до відповідача: Державного багатопрофільного підприємства УРОЖАЙ про стягнення 112557,62 грн заборгованості відмовити.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю НЕСТРА.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 31 березня 2023 р.

Суддя С.Ф. Гут