Ухвала

від 30.03.2023 по справі 922/836/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/836/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Рогач Л.І., Краснова Є.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Автоден"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2023

за позовом Приватного підприємства "Автоден"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дівія-Трейд"

про стягнення 44 280,17 грн,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Автоден" (далі - ПП ?Автоден?, скаржник) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дівія-Трейд? (далі - ТОВ "Дівія-Трейд?) про стягнення заборгованості в сум 44 280,17 грн, з яких: 40 180,50 грн - основна заборгованість; 1 814,37 грн - пеня; 2 013,16 грн - інфляційні втрати; 272,14 грн - сума 3% річних. Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати (2 481 грн - судовий збір; 30 грн поштові витрати за даним позовом, витрати на проїзд представника для участі у судовому засіданні та 22 500 грн - сума оплати наданих послуг та компенсації витрат на професійну правничу допомогу). Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки №Д18-268 від 25.10.2018.

На підставі частини першої статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) Господарський суд Харківської області дійшов висновку розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, у зв`язку з її малозначністю (ухвала суду від 03.06.2022).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.10.2022 позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Дівія-Трейд" на користь ПП "Автоден" 40 180,50 грн основного боргу, 1 748,33 грн пені, 2 013,16 грн інфляційних втрат, 3% річних у сумі 262,25 грн, 2 476,75 грн судового збору, 22 461,42 грн витрат на професійну правничу допомогу та 29,95 грн поштових витрат; у решті позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідач прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 40 180,50 грн. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 1814,37 грн, господарський суд, з урахуванням приписів частини п`ятої статті 254 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про те, що у даному випадку останніми днями оплати товару за спірними видатковими накладними є 12.02.2022 та 05.03.2022, тобто вихідні дні, тому днями закінчення строку є перші за ними робочі дні, а отже, прострочення відповідача виникає з другого робочого дня, тобто, з 15.02.2022 та з 08.03.2022. Здійснивши правильний розрахунок суми пені, господарський суд задовольнив позовні вимоги у частині стягнення пені у розмірі 1 748,33 грн. Щодо відшкодування судових витрат у розмірі 30,00 грн на поштові витрати за даним позовом та 22 500 грн за надані послуги та компенсації витрат на професійну правничу допомогу, господарський суд, взявши до уваги часткове задоволення позову, керуючись приписами статті129 ГПК України, оцінивши відповідність обсягу роботи адвоката з підготовки позовної заяви з додатками, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 22 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та витрат на оплату поштових послуг у розмірі 30 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 апеляційну скаргу ТОВ "Дівія-Трейд" на рішення Господарського суду Харківської області від 12.10.2022 задоволено; рішення в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 1 748,33 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову в цій частині. Викладено резолютивну частину рішення Господарського суду Харківської області від 12.10.2022 у справі №922/836/22 у такій редакції: ?Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дівія-Трейд" на користь Приватного підприємства "Автоден" 40 180,50 грн основного боргу, 2 013,16 грн інфляційних втрат, 3% річних у сумі 262,25 грн, 2 378,79 грн судового збору, 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 28,76 грн поштових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовити?.

Ухвалюючи постанову апеляційний суд виходив з того, що строк дії договору поставки №Д18-268 від 25.10.2018 (з урахуванням додаткової угоди до нього) закінчився 31.12.2020; поставка товару згідно з видатковими накладними у 2022 році відбулась поза межами дії договору (після закінчення строку дії договору), отже прострочення виконання зобов`язання відповідачем у частині оплати товару, який було поставлено позивачем відповідачу на підставі видаткових накладних №24 від 13.01.2022 та №67 від 03.02.2022, мало місце поза межами строку дії договору, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача передбаченої умовами договору поставки відповідальності за порушення грошового зобов`язання, яке мало місце не під час дії вказаного договору; до того ж, з огляду на характер правовідносин, які склались між сторонами, відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати товару не передбачена законодавчими актами. Щодо часткового задоволення заяви відповідача та відшкодування за рахунок позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн апеляційний суд виходив з критерію реальності, співмірності та розумності розміру заявлених витрат, а також з рівня складності даної справи, а тому дійшов висновку, що сума заявлених вимог є завищеною порівняно із ціною позову та сумою оскарження в частині стягнення пені у розмірі 1 748,33 грн.

10.03.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) ПП ?Автоден? звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2023, в якій просить судове рішення скасувати в частині стягнення 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове рішення про стягнення 21 573,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 900,00 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судового рішення, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно із частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини п`ятої статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини п`ятої статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.

Так, предметом позову у даній справі є стягнення 44 280,17 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 (2 481,00 грн х 100 = 248 100,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.

У касаційній скарзі ПП ?Автоден? зазначає, що оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм права та без урахування висновку щодо застосування норми права (статті 126 ГПК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №910/12876/19, №922/3422/18, №922/445/19, №910/1209/21, отже апеляційним судом змінено справедливе (правомірне) рішення суду першої інстанції, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та виняткове значення для скаржника, оскільки порушено рівність учасників перед законом і судом.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний вимір ілюструє той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Поряд із цим скаржник не навів обґрунтованих доводів та не надав жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Покликання скаржника на справи №910/12876/19, №922/3422/18, №922/445/19, №910/1209/21 не свідчить про наявність різної судової практики в аналогічних справах.

Суд звертає увагу, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Суд зазначає, що покликання скаржника на виняткове значення цієї справи для нього має загальний характер, оскільки обмежується посиланням на поширеність спорів в аналогічних справах та доводами про неправильне застосування судами норм матеріального / порушенням норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга у цій справі не містить належного обґрунтування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження №2-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Враховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №922/836/22 за касаційною скаргою скаржника на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України.

Відповідно до положень частини шостої статті 293 ГПК України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 922/836/22 за касаційною скаргою Приватного підприємства "Автоден" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2023.

2. Копію цієї ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити заявнику, а іншим учасникам справи - копію ухвали.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Л.І. Рогач

Є.В. Краснов