Постанова

від 22.03.2023 по справі 755/10537/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2023 року м. Київ

Справа №755/10537/21

Провадження № 22-ц/824/4481/2023

Резолютивна частина постанови оголошена 22 березня 2023 року

Повний текст постанови складено 24 березня 2023 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Карпенка В.Р.

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 19 жовтня 2022 року, ухваленого у складі судді Хромової О.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, припинення права власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, поділ кредитних зобов`язань,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, припинення права власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, поділ кредитних зобов`язань.

Позовні вимоги мотивовано тим, що з 06 квітня 2000 року по 11 березня 2016 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_7 .

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 березня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 розірвано.

У період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_7 набули спільне сумісне нерухоме майно, а саме:

- квартира, загальною площею 161,50 кв.м, за адресою:

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 850378080000);

- домоволодіння, загальною площею 320,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1632934632224);

- земельна ділянка, загальною площею 0,19 га, за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1739400232224).

03 жовтня 2007 року між ОСОБА_7 та АБ «Енергобанк», правонаступником якого є ПАТ «Енергобанк», укладено кредитний договір № 20743

(із змінами та доповненнями на підставі додаткових угод від 04 жовтня 2007 року та

від 11 грудня 2007 року).

За умовами кредитного договору банк надав ОСОБА_7 кредит на споживчі цілі у розмірі 3 762 500,00 грн. строком до 02 грудня 2012 року.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 22 червня 2015 року внесено запис

№ 10711780047027231 про припинення юридичної особи у результаті її ліквідації. Згідно з інформацією, яка міститься на веб-сайті Національного банку України,

ПАТ «Енергобанк» перебуває у стані ліквідації.

04 квітня 2018 року відбувся «Голандський аукціон» з реалізації права вимоги за кредитним договором № 20743, переможцем якого стало ТОВ «Фінанс проперті груп», придбавши право вимоги за кредитним договором за ціною 2 544 000,00 грн, про що позивачу стало відомо з поданого відповідачем ОСОБА_7 клопотання у справі

№ 755/3415/21.

26 квітня 2018 року між ПАТ «Енергобанк» та ТОВ «Фінанс проперті групп» укладено договір про відступлення прав вимоги № 20 за результатами відкритих торгів (аукціону), які оформлені протоколом електронних торгів від 04 квітня 2018 року

№ UA-EA-2018-02-12-000216-a.

25 червня 2018 року між ТОВ «Фінанс проперті груп» та ОСОБА_2 укладено договори № 2493 та № 2491 про відступлення права вимоги за договорами іпотеки

від 03 жовтня 2007 року № 2456 та від 11 грудня 2007 року № 8471, предметом яких є спірне нерухоме майно, передане на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 03 жовтня 2007 року. Вартість застави за договорами іпотеки від 03 жовтня 2007 року № 2456 становить 3 000 000,00 грн, від 11 грудня 2007 року № 8471 -

2 121 000,00 грн.

Також позивач зазначав про суперечливість відомостей про заборгованість за кредитним договором.

З метою поділу вищевказаного майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, шляхом визначення у судовому порядку за ОСОБА_1 його частки, позивач отримала Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

З отриманих Інформаційних довідок від 03 лютого 2021 року та від 08 червня

2021 року ОСОБА_1 стало відомо, що право власності на квартиру перейшло до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2019 року № 2225, посвідченого Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., а також договору про поділ спільного майна подружжя від 22 вересня 2020 року № 1163, посвідченого Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О.С., номер запису про право власності: 32748522, 32748523, 38299570.

Відповідно до даних Інформаційної довідки від 03 лютого 2021 року щодо домоволодіння та земельної ділянки, право власності на вказане майно перейшло до ОСОБА_8 на підставі договору № 2312 про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М., номер запису про право власності 31005345, 31005256.

З Інформаційної довідки від 07 травня 2021 року позивач ОСОБА_1 дізналася, що на підставі рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації» - Хоменко І.О. від 30 серпня 2018 року право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 27701331.

На підставі рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» Мамонтова К.С. від 30 серпня 2018 року право власності на домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 27702180, про що ОСОБА_1 стало відомо з Інформаційної довідки від 07 травня 2021 року.

Право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація плюс» - Товкайло У.С. від 09 січня 2019 року (номер запису про право власності 29799477), згідно з даними Інформаційної довідки від09 червня 2021 року.

На підставі договору міни від 12 травня 2021 року № 908, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Н.К., право власності на домоволодіння та земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_5 , про що позивачу стало відомо з Інформаційних довідок від 08 червня 2021 року та від 09 червня 2021 року.

За результатами оцінки ринкової вартості спірного нерухомого майна: вартість квартири становить 5 623 920,00 грн, згідно зі звітом від 08 лютого 2021 року

№ К210208-3; домоволодіння - 2 606 871,00 грн, згідно зі звітом від 08 лютого 2021 року № К210208-4 та земельної ділянки - 2 360 139,00 грн, згідно зі звітом від 08 лютого

2021 року.

ОСОБА_1 вказувала на те, що вона, як співвласник спірного нерухомого майна не отримувала жодних повідомлень про проведення ТОВ «Фінанс проперті груп» чи ОСОБА_2 оцінки предмета іпотеки; переходу права власності третім особам; погашення грошових зобов`язань ОСОБА_7 перед банком; компенсації вартості предмета іпотеки з огляду на вартість предмета іпотеки у розмірі 3 762 500,00 грн, при оціночній ринковій вартості у розмірі 10 590 930,00 грн.

Крім того, зазначала, що право власності на квартиру зареєстровано за

ОСОБА_2 30 серпня 2018 року під час дії заборони на її відчуження згідно запису про обтяження від 13 липня 2010 року № 1328000 і обтяження припинено 15 липня

2019 року, на підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2010 року.

Поряд з цим вказала, що на час укладення договору іпотеки від 03 жовтня

2007 року діяла редакція статті 37 Закону України «Про іпотеку», якою передбачалось позасудове врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження (пункт 4.4 договору) у договорі іпотеки. Укладаючи 03 жовтня 2007 року договір іпотеки ОСОБА_7 не узгоджував з іпотекодержателем умову про звернення стягнення на предмет іпотеки саме шляхом набуття ним права власності у порядку реєстрації такого права на підставі рішення державного реєстратора, що свідчить про відсутність їхньої згоди, як подружжя, на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку», а відтак, і підстав для реєстрації права власності державним реєстратором немає.

Позивач стверджувала, що сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про її волевиявлення та іпотекодавця на вибуття майна з їхнього володіння. З огляду на викладене, вважала дії державного реєстратора незаконними.

Оскільки згода на укладення договору іпотеки не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння у розумінні статті 388 ЦК України, вважала, що спірна квартира вибула з їх спільного зі ОСОБА_7 володіння та була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 на підставі незаконного рішення державного реєстратора від 30 серпня 2018 року № 42769532, яке підлягає скасуванню. Вона, як співвласник спільного сумісного майна, має право на його витребування від добросовісних набувачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 на підставі статей216, 236, 388 ЦК України з припиненням їх права власності на спірну квартиру, що вважає ефективним способом захисту порушеного права.

Також ОСОБА_1 зазначала, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 30 серпня 2018 року під час дії заборони на її відчуження на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області про арешт майна боржника від 01 червня 2011 року № 337/12 (номер запису про обтяження29799913 від 22 липня 2011 року). Таке обтяження припинено 01 квітня 2021 року.

Щодо пропуску строку позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя позивачка вказувала, що для визначення початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу розірвання шлюбу, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного з подружжя.

Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем ОСОБА_7 не досягнуто згоди щодо поділу спірного майна, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зменшення/збільшення позовних вимог, яка подана 29 листопада 2021 року,просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації» - Хоменко І. О., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42769532 від 30 серпня 2018 року, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 850378080000) за ОСОБА_2 , проведену 30 серпня 2018 року державним реєстратором Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації» - Хоменко І. О., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42769532 від 30 серпня 2018 року, номер запису про право власності 27701331;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 850378080000), яка є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_7 ;

- припинити право власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 850378080000);

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» Мамонтова К. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42770378 від 30 серпня 2018 року, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на домоволодіння загальною площею 320,30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1632934632224);

- скасувати державну реєстрацію права власності на домоволодіння загальною площею 320,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1632934632224) ОСОБА_9 , проведену 30 серпня 2019 року державним реєстратором Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» Мамонтовим К. С. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42770378 від30 серпня 2018 року, номер запису про право власності 27702180;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 домоволодіння загальною площею 320,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1632934632224), яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_7 ;

- припинити право власності ОСОБА_5 на домоволодіння загальною площею

320,30 кв.м, за адресою:

АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1632934632224);

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація плюс» - Товкайло У. С., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 44993186 від 09 січня 2019 року, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 0,19 га, за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1739400232224);

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку загальною площею 0,19 га, за адресою:

АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1739400232224) за ОСОБА_2 , проведену 09 січня

2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація плюс» - Товкайло У. С., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 44993186 від 09 січня 2019 року, номер запису про право власності 29799477;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,19 га за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1739400232224), яка є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_7 ;

- припинити право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку загальною площею

0,19 га, за адресою:

АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1739400232224);

- визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на частини квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 850378080000);

- визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_7 право власності на частини квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 850378080000);

- визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на частини домоволодіння загальною площею 320,30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1632934632224);

- визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_7 право власності на частини домоволодіння загальною площею 320,30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1632934632224);

- визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на частини земельної ділянки загальною площею 0,19 га, за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1739400232224);

- визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_7 право власності на частини земельної ділянки загальною площею 0,19 га, за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1739400232224);

- визнати кредитні кошти у розмірі 3 762 500,00 грн, отримані за кредитним договором від 03 жовтня 2007 року № 2734 такими, що використані в інтересах сім`ї та є спільним борговим зобов`язанням подружжя;

- здійснити поділ у рівних частках між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 спільного боргового зобов`язання за кредитним договором від 03 жовтня 2007 року № 2734 в загальному розмірі 3 762 500,00 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 липня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів відмовлено.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишено без задоволення.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Також даною ухвалою витребувано у Державного підприємства «Національні інформаційні системи» належним чином засвідчені копії таких документів:

- рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр Реєстрації»

Хоменко І. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42769532 від 30 серпня2018 року (номер запису про право власності 27701331 від 30 серпня

2018 року) та документів, на підставі яких було прийняте вказане рішення і відбулася перереєстрація права власності на нерухоме майно - квартиру, загальною площею

161,50 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 850378080000) на ім`я ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

- рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр Реєстрації» Мамонтова К. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42770378 від 30 серпня 2018 року 14:56:05 (номер запису про право власності: 27702180 від 30 серпня 2018 року) та документів, на підставі яких було прийняте вказане рішення і відбулася перереєстрація права власності на нерухоме майно - домоволодіння, загальною площею 320,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1632934632224) на ім`я ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

- рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація плюс» Товкайло У. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 44993186 від 09 січня 2019 року (номер запису про право власності 29799477 від 09 січня 2019 року) та документів, на підставі яких було прийняте вказане рішення і відбулася перереєстрація права власності на нерухоме майно - земельну ділянку, загальною площею 0,19 га, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1739400232224) на ім`я ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів задоволено.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 травня 2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

15 жовтня 2021 року відповідач ОСОБА_7 подав до суду заяву про визнання позову.

24 листопада 2021 року відповідач ОСОБА_5 подав відзив на позовну заяву, у якому просить суд залишити позовну заяву без задоволення, посилаючись на те, що він на підставі договору міни від 12 травня 2021 року, укладеного з ОСОБА_8 , є власником домоволодіння, площею 320,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1632934632224) та земельної ділянки, площею 0,19 га за вказаною адресою (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1739400232224). Оскільки позивач не є стороною договору міни, вона не надала доказів порушення ним її прав, відповідно позовні вимоги про припинення його права власності на домоволодіння та земельну ділянку, вважає безпідставними.

Щодо наявності обтяжень та заборон на відчуження предметів іпотеки - земельної ділянки та домоволодіння, зазначав, що ОСОБА_2 набула право власності на вказані об`єкти у порядку, визначеному пунктом 61 Порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто на підставі договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Вказане застереження вважає одним із визначених законодавством способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Щодо вимог про витребування майна, яке є предметом іпотеки, з чужого незаконного володіння та припинення права власності на нього, відповідач ОСОБА_5 вказував, що за відсутності згоди позивача на відчуження спірних домоволодіння та земельної ділянки, вона має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Також відповідач ОСОБА_5 просив застосувати строк позовної давності до вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя.

30 листопада 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_6 - адвоката Максимовського С. О., у якому останній просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач звернувся до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя за межами встановленого законом строку. Крім того, звертає увагу, що позивачем було погоджено укладення договору іпотеки, про що міститься підпис у кредитному договорі, проте, стверджуючи про відсутність її (позивача) згоди, як співвласника майна, що є підставою для визнання недійсним договору, укладеним іншим співвласником, вимоги про визнання недійсними договорів іпотеки не пред`являлась. Також зауважує про відсутність обтяжень на спірне майно при реєстрації права власності за ОСОБА_2 , яка зареєструвала право власності на квартиру на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності станом на момент його набуття, що спростовує посилання позивача про відсутність такої оцінки. Вважає посилання позивача на невідшкодування перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог безпідставним, оскільки останні можуть бути предметом спору про стягнення такого відшкодування з ОСОБА_2 , а не підставою для скасування реєстрації права власності, яке було здійснено з додержанням вимог Закону України «Про іпотеку», або витребування майна від добросовісних набувачів.

Доводи позивача щодо відсутності передбаченої статтею 37 Закону України «Про іпотеку», в редакції на час укладення договору іпотеки від 03 жовтня 2007 року, можливості задоволення забезпеченої іпотекою вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки саме шляхом набуття ним права власності на підставі застереження, що міститься в іпотечному договорі з необхідністю укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, вважає безпідставними, оскільки вказаною нормою в редакції на час укладення договору іпотеки передбачалось, що застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом.

Також зазначав, що підставою для реєстрації права власності на іпотечне майно в порядку, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку», є іпотечний договір, про що зазначено у Державному реєстрі прав на речове майно.

Стосовно вимог про витребування майна у добросовісного набувача, у відзиві відповідача зазначено, що оскільки позивач при укладенні договору іпотеки передбачила можливість відчуження свого майна у випадку порушення зобов`язань, тому відсутні підстави для висновку про вибуття майна поза її волею як співвласника.

29 листопада 2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій

ОСОБА_1 вказувала на те, що вона, як співвласник спірного сумісного майна, має право на звернення до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є пропорційним змісту порушеного права. Вказувала, що відповідач ОСОБА_5 , незважаючи на наявність арешту на спірне домоволодіння і земельну ділянку та заборону його відчуження, накладеного ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2021 року у справі № 369/3029/21, набув право власності на вказане майно 12 травня 2021 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року у справі

№ 369/3029/21 апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2021 року закрито, оскільки ОСОБА_5 не довів належними та допустимими доказами ту обставину, що оскаржуваною ухвалою вирішено питання про його права та інтереси з урахування того, що державна реєстрація права власності за скаржником відбулася за наявності обтяжень у вигляді накладення арешту на нерухоме майно судом першої інстанції. Звертає увагу, що ОСОБА_5 не спростовано факту наявності заборони на відчуження спірного нерухомого майна.

Стосовно тверджень відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя, вказувала, що для визначення початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу розірвання шлюбу, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного з подружжя. Оскільки про порушення своїх прав їй стало відомо після отримання Інформаційних довідок від 03 лютого 2021 року, вважає строк позовної давності не пропущеним.

Також зазначала, що у спорі з декількома належними відповідачами, у яких не має солідарного обов`язку, один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів, у зв`язку з чим ОСОБА_5 не може заявляти про застосування строку позовної давності до вимог про поділ спільного майна подружжя.

08 грудня 2021 року позивач ОСОБА_1 подала відповідь на відзив представника відповідача ОСОБА_6 - адвоката Максимовського С. О., в якому зазначала, що відповідач ОСОБА_6 пропустив строк для подання відзиву на позовну заяву, та обґрунтовує свої доводи, які є аналогічними відповіді на відзив від 29 листопада

2021 року, зокрема, щодо права на звернення до суду за захистом, а також відсутність підстав для застосування строку позовної давності до вимог про поділ спільного майна подружжя.

Також зазначала, що копія звіту про визначення ринкової вартості квартири

від 16 серпня 2018 року, що додана представником відповідача ОСОБА_6 - адвокатом Максимовським С.О., до відзиву, є неналежним доказом, а тому вважає, що перехід права власності на квартиру до ОСОБА_2 здійснений без проведення належним чином оцінки спірного майна.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, припинення права власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, поділ кредитних зобов`язань відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зробив такі висновки: ОСОБА_1 була належним чином обізнаною про укладення кредитного договору та іпотечних договорів, а тому відсутні підстави стверджувати, що відчуження іпотечного майна відбулося без її відома та згоди, вона передбачала можливість відчуження спірного майна у разі неналежного виконання договірних зобов`язань, а тому не можна вважати, що іпотечне майно вибуло зі власності, поза волею позивача

ОСОБА_1 та волею відповідача ОСОБА_7 . Оскільки вимоги позивача ОСОБА_1 щодо визнання протиправними та скасування записів державного реєстратора задоволенню не підлягають, у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю, відсутні підстави і для задоволення вимог про витребування майна, що є похідною вимогою від вимог про оскарження реєстраційних дій. З аналогічних підстав не підлягають задоволенню і вимоги про поділ майна подружжя, оскільки спірне майно не належить жодному з подружжя, а відчуження такого майна відбулося з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

28 листопада 2022 року ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ні відповідачами, ні зібраними у справі доказами не спростовано того факту, що ОСОБА_2 в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» не надсилала ОСОБА_1 чи ОСОБА_7 письмову вимогу про усунення порушення основного зобов?язання, докази наявні в матеріалах справи не відповідають чинному законодавству та є неналежними. Станом на 25 листопада 2022 року доказів переходу прав вимоги за кредитним договором від 04 жовтня 2007 року № 20743 від ТОВ «Фінанс проперті групп» до ОСОБА_2 ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_7 не надано, такі докази також не були надані суду. ОСОБА_2 не набула права здійснювати фінансові операції відносно ОСОБА_7 . Заявник вказує, що не отримувала копії звіту про оцінку майна.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 грудня 2022 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2022 року витребувано з Дніпровського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 755/10537/21 за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, припинення права власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, поділ кредитних зобов`язань.

11 січня 2023 року матеріали цивільної справи № 755/10537/21 за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, припинення права власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, поділ кредитних зобов`язаньнадійшли до Київського апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 січня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, припинення права власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, поділ кредитних зобов`язань.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року справу призначено до розгляду з викликом учасників справи.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 адвокат Карапетян А.Р. та представник відповідача ОСОБА_6 адвокат Максимовський С.О. проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, до суду подала клопотання, в якому просила судове засідання, призначене на 22 березня 2023 року у даній справі проводити за її відсутності.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, а тому колегія суддів вважає можлвим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 у відповідності до вимог ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Встановлено, що 06 квітня 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 березня 2016 року.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03 березня 2006 року ОСОБА_7 набув право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі рішення виконавчого комітету Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Право власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано за ОСОБА_7 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно з 03 березня 2006 року.

На підставі державного акту про право власності на земельну ділянку

від 07 березня 2006 року ОСОБА_7 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 .

З Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 лютого 2021 року та від 08 червня 2021 року, встановлено, що право власності на квартиру за адресою:

АДРЕСА_1 , перейшло ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_6 , на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2019 року № 2225, посвідченого Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., а також договору про поділ спільного майна подружжя від 22 вересня 2020 року № 1163, посвідченого Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. С., номер запису про право власності: 32748522, 32748523, 38299570.

Відповідно до даних Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 лютого 2021 року право власності на домоволодіння та земельну ділянку за адресою:

АДРЕСА_2 , перейшло до ОСОБА_8 на підставі договору № 2312 про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М., номер запису про право власності 31005345, 31005256.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07 травня 2021 року вбачається, що на підставі рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації» - Хоменко І. О., від 30 серпня 2018 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 27701331.

Згідно із даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07 травня 2021 року на підставі рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» Мамонтова К. С. від 30 серпня 2018 року право власності на домоволодіння адресою:

АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 27702180.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 09 червня 2021 року встановлено, що право власності на земельну ділянку за адресою:

АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація плюс» - Товкайло У.С., від 09 січня 2019 року (номер запису про право власності 29799477).

Також з Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 08 червня 2021 року та від 09 червня 2021 року вбачається, що на підставі договору міни від 12 травня

2021 року № 908, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Н.К., право власності на домоволодіння та земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_5 .

Згідно із Звітом про незалежну оцінку вартості квартири АДРЕСА_4 , виготовленим Приватним підприємством «Приват-Інвеста» (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 05 травня 2020 року № 366/20) ринкова вартість квартири загальною площею

161,5 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , станом

на 08 лютого 2021 року складає 5 623 920,00 грн.

Відповідно до Звіту про оцінку житлового будинку АДРЕСА_4 , виготовленого Приватним підприємством «Приват-Інвеста» (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 05 травня 2020 року№ 366/20) ринкова вартість житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею356,8 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 08 лютого 2021 року складає 2 606 871,00 грн.

Щодо кредитних зобов`язань відповідача ОСОБА_7 , судом встановлено,

що 03 жовтня 2007 року між АТ «Енергобанк» та ОСОБА_7 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 20743, та Додаткову угоду до Договору про надання споживчого кредиту від 11 грудня 2007 року № 20743, за умовами яких банк надав позичальнику кредит в розмірі 3 762 500,00 грн на строк з 03 жовтня 2007 року

по 02 жовтня 2012 року на споживчі цілі.

Відповідно до пункту 2.1 даного Договору та Додаткової угоди забезпеченням виконання зобов`язань за цим договором є іпотека квартири за адресою:

АДРЕСА_1 , згідно із Договором іпотеки від 03 жовтня 2007 року, та іпотека житлового будинку, площею320,3 кв.м з надвірними будівлями, за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до Договору іпотеки від 03 жовтня 2007 року для забезпечення своєчасного виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, іпотекодавець передає іпотекодержателю на умовах передбачених цим договором в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру в будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г. 03 жовтня 2007 року, реєстровий номер

2453, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 .

Відповідно до Договору іпотеки від 03 жовтня 2007 року для забезпечення своєчасного виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, іпотекодавець передає іпотекодержателю на умовах передбачених цим договором в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,19 га, за адресою:

АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; домоволодіння за адресою:

АДРЕСА_2 .

За змістом пункту 4.1 даних Договорів іпотеки у разі порушення основного зобов`язання та/або умов договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушених зобов`язань у не більше ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 4.4.1 Договорів іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Це застереження згідно із Законом України «Про іпотеку» вважається Договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі цього Договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Цей Договір про задоволення вимог іпотекодержателя є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя від свого імені передати предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». В цьому випадку правовою підставою для реєстрації права власності покупця на предмет іпотеки є укладений між іпотекодержателем та покупцем договір купівлі-продажу предмета іпотеки.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Згідно із статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення

від 19 лютого 2009 року у справі «Марченко М. В. проти України», заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі.

Спірні правовідносини виникли з приводу того, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_7 укладеного з банком кредитного договору утворилася заборгованість. На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором кредитор звернув стягнення на предмет іпотеки, право власності на яке зареєстроване державним реєстратором.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 546 ЦК Українивиконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

Відповідно до статті 589 ЦК Україниу разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

При цьому, у статті 575 ЦК Українинаведено окремі види застав та вказано, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Отже, іпотека є особливим видом застави, за яким виконання зобов`язань забезпечується виключно нерухомим майном. Іпотека регулюється не лише загальним законодавством - ЦК України, Законом України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу», а й спеціальним -Законом України від 05 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-ІV).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 898-IV іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У частині першій статті 12 Закону № 898-IV вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

У частинах першій, третій статті 33 цього Законупередбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із положеннями частин першої - третьої статті 36 Закону № 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі

№ 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) міститься висновок, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

ОСОБА_1 посилається на те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя між іпотекодержателем та іпотекодавцем не укладався, а іпотечний договір не містить відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Однак у пункті 7.10 іпотечних договорів сторони погодили, домовились про те, що цей Договір укладається з накладенням заборони відчуження нерухомого майна, що складає предмет іпотеки.

За пунктами 2.1.4, 2.1.5 іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з чинним законодавством у випадку, якщо в момент настання терміну виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, забезпеченого іптекою згідно з цим Договором, воно не буде виконано, письмово попередивши про це іпотекодавця. За рахунок предмету іпотеки задовольнити свої вимоги, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи витрати на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги. У випадку виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки - реалізувати своє право відповідно до законодавства.

Також, відповідно до пункту 2.1.6 Договору іпотеки іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання забезпеченого предметом іпотеки зобов`язання, якщо іпотекодавець не зміг виконати будь-яке зобов`язання забезпечене іпотекою та/або Договором і така неспроможність тривала більше 15 (п`ятнадцяти) днів.

У пунктах 4.1, 4.2, 4.3 іпотечного договору встановлено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушених зобов`язань у не більше ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язання за Кредитним договором, забезпеченого цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно із договором про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Відповідно до пункту 4.4.1 цього розділу Договорів іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Це застереження згідно із Законом України «Про іпотеку» вважається Договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі цього Договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею

37 Закону України «Про іпотеку». Цей Договір про задоволення вимог іпотекодержателя є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Також передбачено право іпотекодержателя від свого імені передати предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». В цьому випадку правовою підставою для реєстрації права власності покупця на предмет іпотеки є укладений між іпотекодержателем та покупцем договір купівлі-продажу предмета іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 898-IVіпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Таким чином, зазначені вище пункти іпотечного договору містять відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням.

На підставі вказаних вище іпотечних договорів, які містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя та повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, державним реєстратором прийнято оскаржувані рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно (предмет іпотеки) за іпотекодержателем.

З аналізу змісту наведених норм у їх поєднанні вбачається, що за Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом.

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції Закону України № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI), який набрав чинності 14 січня 2009 року, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмети іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Нова редакція статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», викладена у підпункті 17 пункту4 розділу ІІІ «Перехідні положення» Закону № 800-VI, не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх.

Аналіз наведених вище норм, як і Закону № 800-VI в цілому, не дає підстав вважати, що законодавець із прийняттям названого закону обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 10 жовтня 2011 року у справі № 21-131а11 та від 18 вересня 2012 року у справі

№ 21-236а12.

Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 915/297/17 та від 31 липня 2018 року у справі № 826/9658/15 (адміністративне провадження № К/9901/3238/18).

Отже, законодавцем визначено як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.

Таким чином, стаття 37 Закону України «Про іпотеку» і в редакції діючій станом на момент укладення договору іпотеки від 03 жовтня 2007 року, також передбачала можливість задоволення забезпеченої іпотекою вимоги кредитора як шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, так і на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, а твердження позивача щодо неможливості задоволення вимог іпотекодержателя саме за статтею 37 Закону України «Про іпотеку» є безпідставними та необгрунтованими.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент набуття, на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку», яка має назву «Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки», в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Згідно із пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 9, 15 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та статті 37 Закону № 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 607/8488/18 (провадження № 61-7603св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі

№ 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

Позивачка посилалась на те, що при здійсненні реєстрації права власності на іпотечне майно, реєстратором порушено пункт 61 Порядку № 1127, оскільки реєстратору не було надано копії письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові.

Однак, відсутність у відповідній графі письмової вимоги саме по собі не свідчить про те, що такі документи реєстратору не надавалися і зазначена вимога відповідачу не направлялася.

Так, в матеріалах справи міститься вимога від 26 червня 2018 року, адресована ОСОБА_7 , про усунення порушень основного зобов`язання або іпотечного договору, яка містить розрахунки заборгованості за кредитним договором та повідомлення про намір задовольнити вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку» та строк протягом якого необхідно усунути порушення. Така вимога направлялася за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_7 та за місцезнаходженням предмета іпотеки.

Не заслуговують на увагу і доводи заявника про те, що їй не було відшкодовано перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог, оскільки відповідно до Звіту про визначення ринкової вартості нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , від 16 серпня 2018 року, виготовленого Фізичною особою-підприємцем суб`єктом оціночної діяльності

ОСОБА_11 (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 16 лютого 2018 року

№ 150/18) вартість квартири на момент оцінки склала 2 329 064,00 грн.

Таким чином, для реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які були предметом іпотечних договорів, зокрема на квартиру, ОСОБА_2 визначив вартість такого майна на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, станом на момент його набуття, як це і передбачено статтею 37 Закону України «Про іпотеку», що спростовує посилання позивача про відсутність такої оцінки.

Водночас, посилання ОСОБА_1 про невідшкодування їй 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог, може бути предметом спору про стягнення такого відшкодування позивачем з ОСОБА_2 , а не підставою для скасування реєстрації права власності, яке було здійснено з додержанням порядку визначеного статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку № 1127, а тим більше, витребування майна від добросовісних набувачів.

Крім того, ОСОБА_1 посилалася на те, що не надавала своєї згоди на укладення ОСОБА_7 кредитного договору та договорів іпотеки, а відсутність такої згоди є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Однак, як вбачається з кредитного договору від 03 жовтня 2007 року № 20743, укладеного між АБ «Енергобанк» та ОСОБА_7 , зазначений договір містить графу «Погоджено» з реквізитами та підписом ОСОБА_1 .

Одночасно з цим, пунктом 2 зазначеного договору передбачено, що забезпечення зобов`язань за цим договором є іпотека квартири за адресою: АДРЕСА_1 за договором іпотеки від 03 жовтня 2007 року.

Таким чином, ОСОБА_1 надала згоду на укладання договору іпотеки, за яким спірне нерухоме майно вибуло із володіння ОСОБА_7 .

У постанові від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц Верховний Суд зробив висновок, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

З наведеного слідує, що позивач ОСОБА_1 була належним чином обізнаною про укладення кредитного договору та іпотечних договорів, а тому відсутні підстави стверджувати, що відчуження іпотечного майна відбулося без її відома та згоди.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У частині першій статті 388 ЦК України зазначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом; 4) якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Отже, для застосування передбаченого статтею 387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності.

Крім того, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, зокрема від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Таким чином, положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 18 січня2017 року у справі № 610/10207/15ц.

З аналізу вищенаведених норм закону та обставин справи, суд зазначає, що іпотечні договори, предметом яких було спірне майно, укладені за волі позивача ОСОБА_1 .

Встановивши, що ОСОБА_1 була обізнаною про укладення договорів іпотеки, вона передбачала можливість відчуження спірного майна у разі неналежного виконання договірних зобов`язань, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав вважати, що іпотечне майно вибуло зі власності, поза волею позивача ОСОБА_1 та волею відповідача ОСОБА_7 .

Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача ОСОБА_1 щодо визнання протиправними та скасування записів державного реєстратора задоволенню не підлягають, у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю, правильним також є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав і для задоволення вимог про витребування майна, що є похідною вимогою від вимог про оскарження реєстраційних дій.

З аналогічних підстав не підлягають задоволенню і вимоги про поділ майна подружжя, оскільки спірне майно не належить жодному з подружжя, а відчуження такого майна відбулося з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

Проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, суд Київський апеляційний суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв?язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю, оскільки ОСОБА_1 була належним чином обізнаною про укладення кредитного договору та іпотечних договорів, а тому відсутні підстави стверджувати, що відчуження іпотечного майна відбулося без її відома та згоди, вона передбачала можливість відчуження спірного майна у разі неналежного виконання договірних зобов`язань, а тому не можна вважати, що іпотечне майно вибуло зі власності, поза волею позивача ОСОБА_1 та волею відповідача ОСОБА_7 . Оскільки вимоги позивача ОСОБА_1 щодо визнання протиправними та скасування записів державного реєстратора задоволенню не підлягають, у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю, відсутні підстави і для задоволення вимог про витребування майна, що є похідною вимогою від вимог про оскарження реєстраційних дій. З аналогічних підстав не підлягають задоволенню і вимоги про поділ майна подружжя, оскільки спірне майно не належить жодному з подружжя, а відчуження такого майна відбулося з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

Висновки зроблені судом першої інстанції, не суперечать висновкам зробленим у справа, наведених заявником у апеляційній скарзі.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, Київський апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішеннянемає.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна