Постанова

від 22.05.2024 по справі 755/10537/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22травня 2024 року

м. Київ

справа № 755/10537/21

провадження № 61-4609св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Коротенка Є. В. (суддя-доповідач),

суддів:Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Крата В. І., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року у складі судді Хромової О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, припинення права власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, поділ кредитних зобов`язань.

Позов мотивовано тим, що з 06 квітня 2000 року по 11 березня 2016 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_7 .

У період шлюбу ними було набуто спільне сумісне нерухоме майно, а саме:

- квартира, загальною площею 161,50 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- домоволодіння, загальною площею 320,30 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельна ділянка, загальною площею 0,19 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112).

Вказане нерухоме майно було зареєстроване за ОСОБА_7

03 жовтня 2007 року між ОСОБА_8 та Акціонерним банком «Енергобанк» (далі - АБ «Енергобанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Енергобанк» (далі - ПАТ «Енергобанк»), було укладено кредитний договір № 20743, за умовами якого банк надав ОСОБА_9 кредит на споживчі цілі у розмірі 3 762 500 грн строком до 02 грудня 2012 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 03 жовтня 2007 року між ОСОБА_7 та банком було укладено договір іпотеки № 2456, предметом якого стала квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім цього, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором, 11 грудня 2007 року між ОСОБА_7 та банком було укладено договір іпотеки № 8471д, предметом якого стало домоволодіння та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

26 квітня 2018 року між ПАТ «Енергобанк» та ТОВ «Фінанс проперті групп» укладено договір про відступлення прав вимоги № 20 за результатами відкритих торгів (аукціону), які оформлені протоколом електронних торгів від 04 квітня 2018 року № UA-EA-2018-02-12-000216-a.

25 червня 2018 року між ТОВ «Фінанс проперті груп» та ОСОБА_2 укладено договори № 2493 та № 2491 про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 03 жовтня 2007 року № 2456 та від 11 грудня 2007 року № 8471, предметом яких є спірне нерухоме майно, передане на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 03 жовтня 2007 року. Вартість застави за договорами іпотеки від 03 жовтня 2007 року № 2456 становить 3 000 000 грн, а від 11 грудня 2007 року № 8471 - 2 121 000 грн.

Позивачка вказує, що відповідно до публічного паспорту активу сума видачі кредиту становить 3 762 500 грн, а залишок по тілу кредиту - 4 360 797,66 грн, по процентам - 0,00 грн, по комісії - 0,00 грн, пеня та штрафи - 0,00 грн.

Стверджує, що відомості щодо заборгованості за кредитним договором є суперечливими, оскільки тіло кредиту - це основна заборгованість, тобто це сума отримана ОСОБА_8 від банку і вона становить 3 762 500 грн.

Однак, сума грошових коштів, яка нарахована банком є помилковою, оскільки у паспорті об`єкта не зазначена природа її виникнення і розрахунок її нарахування.

Крім цього, маючи намір поділити вищевказане нерухоме майно шляхом визначення у судовому порядку за собою його частки, ОСОБА_1 розпочала збір доказів для підготовки позовної заяви до суду та отримала Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Так, у 2021 році позивачка дізналась, що на підставі рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації» Хоменко І. О. від 30 серпня 2018 року право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за іпотекодержателем ОСОБА_2 , номер запису про право власності 27701331.

У подальшому право власності на спірну квартиру перейшло до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2019 року № 2225, посвідченого приватним нотаріусом Малаховою Г. І., а також договору про поділ спільного майна подружжя від 22 вересня 2020 року № 1163, посвідченого приватним нотаріусом Івановою О. С., номер запису про право власності: 32748522, 32748523, 38299570.

Також стало відомо, що право власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі рішення державного реєстратора Київської обласної філії Комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» Мамонтова К. С. від 30 серпня 2018 року зареєстровано за іпотекодержателем ОСОБА_2 , номер запису про право власності 27702180, про що позивачці стало відомо з Інформаційної довідки від 07 травня 2021 року.

У подальшому право власності на вказане нерухоме майно перейшло до ОСОБА_10 на підставі договору № 2312 про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Гуревічовим О. М., номер запису про право власності 31005345, 31005256.

Право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення державного реєстратора КП«Реєстрація плюс» - Товкайло У. С. від 09 січня 2019 року (номер запису про право власності 29799477), згідно з даними Інформаційної довідки від 09 червня 2021 року.

У подальшому, на підставі договору міни № 908 від 12 травня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Шершун Н. К., право власності на домоволодіння та земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_5 , про що позивачці стало відомо з Інформаційних довідок від 08 червня 2021 року та від 09 червня 2021 року.

З метою поділу спільного сумісного нерухомого майна позивачкою було здійснено оцінку нерухомого майна відповідно до приписів Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

За результатами оцінки ринкової вартості спірного нерухомого майна: вартість квартири становить 5 623 920 грн (згідно зі звітом від 08 лютого 2021 року № К210208-3); домоволодіння - 2 606 871 грн (згідно зі звітом від 08 лютого 2021 року № К210208-4); земельної ділянки - 2 360 139 грн (згідно зі звітом від 08 лютого 2021 року).

На думку позивачки, відчуження іпотечного майна відбулося з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку».

Вона, як співвласник спірного нерухомого майна, не отримувала жодних повідомлень про проведення ТОВ «Фінанс проперті груп», ОСОБА_2 чи іншими особами оцінки предмета іпотеки відповідно до приписів Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»; не отримувала жодних документів чи повідомлень про перехід права власності третім особами і що грошові зобов`язання колишнього чоловіка ОСОБА_7 є погашеними перед банком чи третіми особами.

Крім цього, вона, як співвласник спільного сумісного нерухомого майна, не отримувала жодної компенсації вартості предмета іпотеки, зважаючи на те, що вартість предмета іпотеки становить 3 762 500 грн, а оціночна ринкова вартість становить 10 590 930 грн.

Крім того, зазначала, що право власності на квартиру зареєстровано за

ОСОБА_2 30 серпня 2018 року під час дії заборони на її відчуження згідно запису про обтяження від 13 липня 2010 року № 1328000 і обтяження припинено 15 липня 2019 року, на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2010 року.

Разом із цим вказала, що на час укладення договору іпотеки від 03 жовтня

2007 року діяла редакція статті 37 Закону України «Про іпотеку», якою передбачалось позасудове врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження (пункт 4.4 договору) у договорі іпотеки. Укладаючи 03 жовтня 2007 року договір іпотеки, ОСОБА_7 не узгоджував з іпотекодержателем умову про звернення стягнення на предмет іпотеки саме шляхом набуття ним права власності у порядку реєстрації такого права на підставі рішення державного реєстратора, що свідчить про відсутність їхньої згоди, як подружжя, на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку», а відтак, і підстав для реєстрації права власності державним реєстратором немає.

Позивачка стверджувала, що сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про її волевиявлення та іпотекодавця на вибуття майна з їхнього володіння. Тому дії державного реєстратора є незаконними.

Оскільки згода на укладення договору іпотеки не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння у розумінні статті 388 Цивільного кодексу України, вважала, що спірна квартира вибула з їх спільного зі ОСОБА_7 володіння та була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 на підставі незаконного рішення державного реєстратора від 30 серпня 2018 року № 42769532, яке підлягає скасуванню. Вона, як співвласник спільного сумісного майна, має право на його витребування від добросовісних набувачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 на підставі статей 216, 236, 388 Цивільного кодексу України з припиненням їх права власності на спірну квартиру, що вважає ефективним способом захисту порушеного права.

Також ОСОБА_1 зазначала, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 30 серпня 2018 року під час дії заборони на її відчуження на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області про арешт майна боржника від 01 червня 2011 року № 337/12 (номер запису про обтяження 29799913 від 22 липня 2011 року). Таке обтяження припинено 01 квітня 2021 року.

Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_7 не досягнуто згоди щодо поділу спірного майна, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 29 листопада 2021 року, позивачка просила суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації» - Хоменко І. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42769532 від 30 серпня 2018 року, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 850378080000) за ОСОБА_2 , проведену 30 серпня 2018 року державним реєстратором Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації» - Хоменко І. О., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42769532 від 30 серпня 2018 року, номер запису про право власності 27701331;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 850378080000), яка є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_7 ;

- припинити право власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 850378080000);

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» Мамонтова К. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42770378 від 30 серпня 2018 року, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на домоволодіння загальною площею 320,30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1632934632224);

- скасувати державну реєстрацію права власності на домоволодіння загальною площею 320,30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1632934632224) за ОСОБА_2 , проведену 30 серпня 2019 року державним реєстратором Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» Мамонтовим К. С. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42770378 від 30 серпня 2018 року, номер запису про право власності 27702180;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 домоволодіння загальною площею 320,30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1632934632224), яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_7 ;

- припинити право власності ОСОБА_5 на домоволодіння загальною площею 320,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1632934632224);

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація плюс» - Товкайло У. С., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 44993186 від 09 січня 2019 року, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 0,19 га, за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1739400232224);

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку загальною площею 0,19 га, за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1739400232224) за ОСОБА_2 , проведену 09 січня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація плюс» - Товкайло У. С., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 44993186 від 09 січня 2019 року, номер запису про право власності 29799477;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,19 га за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1739400232224), яка є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_7 ;

- припинити право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку загальною площею 0,19 га, за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1739400232224);

- визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на частини квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 850378080000);

- визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_7 право власності на частини квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 850378080000);

- визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на частини домоволодіння загальною площею 320,30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1632934632224);

- визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_7 право власності на частини домоволодіння загальною площею 320,30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1632934632224);

- визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на частини земельної ділянки загальною площею 0,19 га, за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1739400232224);

- визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_7 право власності на частини земельної ділянки загальною площею 0,19 га, за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1739400232224);

- визнати кредитні кошти у розмірі 3 762 500 грн, отримані за кредитним договором від 03 жовтня 2007 року № 2734 такими, що використані в інтересах сім`ї та є спільним борговим зобов`язанням подружжя;

- здійснити поділ у рівних частках між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 спільного боргового зобов`язання за кредитним договором від 03 жовтня 2007 року № 2734 в загальному розмірі 3 762 500 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відчуження іпотечного майна відбулося з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

ОСОБА_1 була належним чином обізнана про укладення кредитного договору та іпотечних договорів, а тому відсутні підстави стверджувати, що відчуження іпотечного майна відбулося без її відома та згоди. Вона передбачала можливість відчуження спірного майна у разі неналежного виконання договірних зобов`язань, а тому не можна вважати, що іпотечне майно вибуло з власності поза волею позивачки ОСОБА_1 та волею відповідача ОСОБА_7 .

При цьому суд зазначив, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Не погодившись із цим судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

31 березня 2023 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року.

У касаційній скарзі заявниця просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

19 квітня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 06 квітня 2000 року по 11 березня 2016 року.

У період перебування у шлюбі ними було набуто спільне нерухоме майно.

Так, відповідно до договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Шепелюк О. Г. та зареєстрованого за № 2453, ОСОБА_7 набув право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі рішення виконавчого комітету Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 31 січня 2006 року ОСОБА_7 набув право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 03 березня 2006 року.

Право власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано за ОСОБА_7 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно з 03 березня 2006 року.

На підставі державного акту про право власності на земельну ділянку від 07 березня 2006 року ОСОБА_7 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . Підстава набуття права власності - рішення Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 25 грудня 2003 року (10 сесії 24 скликання).

У подальшому, 03 жовтня 2007 року між АТ «Енергобанк» та ОСОБА_7 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 20743 та додаткову угоду до договору про надання споживчого кредиту від 11 грудня 2007 року № 20743, за умовами яких банк надав позичальнику кредит в розмірі 3 762 500 грн строком з 03 жовтня 2007 року по 02 жовтня 2012 року на споживчі цілі.

Відповідно до пункту 2.1 даного договору та додаткової угоди забезпеченням виконання зобов`язань за цим договором є іпотека квартири за адресою: АДРЕСА_1 , згідно із договором іпотеки від 03 жовтня 2007 року, та іпотека житлового будинку, площею 320,3 кв.м з надвірними будівлями, за адресою: АДРЕСА_2 , згідно із договором іпотеки від 11 грудня 2007 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 03 жовтня 2007 року між ОСОБА_7 та банком було укладено договір іпотеки № 2456, предметом якого стала квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім цього, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором, 11 грудня 2007 року між ОСОБА_7 та банком було укладено договір іпотеки, предметом якого стало домоволодіння та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

За змістом пункту 4.1 даних Договорів іпотеки у разі порушення основного зобов`язання та/або умов договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушених зобов`язань у не більше ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 4.4.1 Договорів іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Це застереження згідно із Законом України «Про іпотеку» вважається Договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі цього Договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Цей Договір про задоволення вимог іпотекодержателя є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

У подальшому, 26 квітня 2018 року між ПАТ «Енергобанк» та ТОВ «Фінанс проперті групп» укладено договір про відступлення прав вимоги № 20 за результатами відкритих торгів (аукціону), які оформлені протоколом електронних торгів від 04 квітня 2018 року № UA-EA-2018-02-12-000216-a.

25 червня 2018 року між ТОВ «Фінанс проперті груп» та ОСОБА_2 укладено договори № 2493 та № 2491 про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 03 жовтня 2007 року № 2456 та від 11 грудня 2007 року № 8471, предметом яких є спірне нерухоме майно, передане на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 03 жовтня 2007 року.

На підставі рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації» - Хоменко І. О., від 30 серпня 2018 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за іпотекодержателем ОСОБА_2 .

На підставі рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» Мамонтова К. С. від 30 серпня 2018 року право власності на домоволодіння адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за іпотекодержателем ОСОБА_2 .

На підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація плюс» - Товкайло У. С., від 09 січня 2019 року право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за іпотекодержателем ОСОБА_2 .

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2019 року № 2225, посвідченого приватним нотаріусом Малаховою Г. І., а також договору про поділ спільного майна подружжя від 22 вересня 2020 року № 1163, посвідченого приватним нотаріусом Івановою О. С., право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , перейшло ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 .

На підставі договору № 2312 про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Гуревічовим О. М., право власності на домоволодіння та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , перейшло до ОСОБА_10 .

На підставі договору міни від 12 травня 2021 року № 908, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Шершун Н. К., право власності на домоволодіння та земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_5 .

Згідно із Звітом про незалежну оцінку вартості квартири АДРЕСА_4 , виготовленим ПП «Приват-Інвеста» (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 05 травня 2020 року № 366/20) ринкова вартість квартири загальною площею 161,5 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 08 лютого 2021 року складає 5 623 920 грн.

Відповідно до Звіту про оцінку житлового будинку № 210208-4, виготовленого ПП «Приват-Інвеста» (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 05 травня 2020 року № 366/20) ринкова вартість житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 356,8 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 08 лютого 2021 року складає 2 606 871 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають не у повній мірі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті15 Цивільногокодексу України (далі -ЦК України)визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Згідно зі статтею 48 ЦПК України сторонами в цівільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Належними сторонами в цивільному процесі є суб`єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. При цьому, належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом. Відповідно, неналежними сторонами у справі є ті особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку.

Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача.

Разом із тим, суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

При цьому слід ураховувати, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Тобто, якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги (особа, права якої не порушені та не оспорені), суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21 (провадження № 61-5246св22).

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що іпотечне майно належало їй та ОСОБА_7 на підставі спільної сумісної власності, як таке, що було придбано під час шлюбу, а тому, оскільки подальше звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося з порушенням законодавства, були порушені її права як співвласника майна.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про Іпотеку» (тут і далі- Закон № 898-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).

Відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку» в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону(частина перша статті 33 Закону «Про іпотеку»).

За статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 жовтня 2007 року між АТ «Енергобанк» та ОСОБА_7 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 20743, а 11 грудня 2007 року - Додаткову угоду до Договору про надання споживчого кредиту № 20743, відповідно до умов яких банк надав позичальнику кредит у розмірі 3 762 500 грн зі строком до 02 жовтня 2012 року на споживчі цілі.

Відповідно до пункту 2.1 указаного Договору та Додаткової угоди забезпеченням виконання зобов`язань за цим договором є іпотека квартири за адресою: АДРЕСА_1 , згідно із Договором іпотеки від 03 жовтня 2007 року, та іпотека житлового будинку, площею 320,3 кв.м з надвірними будівлями (земельна ділянка площею 0,19 га), за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з Договором іпотеки від 11 грудня 2007 року.

Як вбачається зі змісту Договору про надання споживчого кредиту № 20743 від 03 жовтня 2007 року та Додаткової угоди до нього від 11 грудня 2007 року, укладених між АБ «Енергобанк» та ОСОБА_7 , зазначений договір містить графу «Погоджено» з реквізитами та підписом ОСОБА_1 .

Таким чином, ОСОБА_1 фактично надала згоду на укладання її чоловіком договорів іпотеки від 03 жовтня 2007 року та від 11 грудня 2007 року, за якими в подальшому спірне нерухоме майно вибуло із володіння ОСОБА_7 .

З огляду на викладене, позивачка була належним чином обізнана про укладення кредитного договору та іпотечних договорів, тому відсутні підстави стверджувати, що відчуження іпотечного майна відбулося без її відома.

Згідно із статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Право подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя врегульовано в статті 65 СК України. Дружина, чоловік розпоряджуються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Законодавець у вказаній нормі передбачив як загальне правило так звану презумпцію згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договорів щодо спільного майна, за винятком тих, що потребують обов`язкового нотаріального посвідчення (частина третя статті 65 СК України). Права одного з подружжя, який надавав тільки згоду на відчуження чи на вчинення договору іпотеки спільного майна, але не був стороною договору, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір, і є відповідачем у справі (див. постановиВерховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 274/4134/15-ц (провадження № 61-806св22), від 15 вересня 2021 року у справі № 754/4108/18(провадження № 61-14888св20), від 15 вересня 2021 рокуу справі № 344/17464/15-ц(провадження № 61-11184св20)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 200/13852/17 (провадження № 61-46088св18) зазначено, що «Позивач як дружина іпотекодавця надала згоду на передачу майна в іпотеку, що не оспорює. Звернувшись до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконання, ОСОБА_1 посилалась на відсутність підстав для вчинення виконавчого напису, оскільки сума боргу була небезспірною. Задовольняючи такі позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, також виходили із того, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не переконався у безспірності суми кредитного боргу, проте не врахували, що позивач не є стороною кредитного та іпотечного договорів, а сторони за договорами - кредитор, боржник та іпотекодавець не заперечують та не оспорюють вчинення виконавчого напису нотаріуса, у тому числі й з огляду на розмір боргу. З урахуванням встановлених обставин та відсутності у позивача статусу іпотекодавця спірного майна, згоду на передачу якого в іпотеку вона надала при укладенні договору іпотеки, правових підстав вважати, що вчиненим виконавчим напису будь-яким чином порушуються права чи інтересу позивача, які підлягають судовому захисту, немає».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі № 523/1585/17 (провадження № 61-9826св21) вказано, що «[…] встановлено, що іпотекодавцем майна, відносно якого нотаріус вчинив оспорюваний виконавчий напис, є ОСОБА_2 (майновий поручитель), стягувачем - АТ «Райффайзен банк Аваль», боржником - Фірма «Медтерм» у формі ТОВ. Позивач як чоловік іпотекодавця надав згоду на передачу майна в іпотеку та не є стороною кредитного або іпотечного договорів. […] За таких обставин немає підстав вважати, що вчиненням оспорюваного виконавчого напису порушуються права чи інтересу позивача, який не є стороною кредитного та іпотечного договорів (кредитором, боржником або іпотекодавцем) та лише надав згоду на передачу майна в іпотеку як подружжя іпотекодавця, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір іпотеки, відповідно, який і є учасником спірних правовідносин».

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19)).

З огляду на викладене, ураховуючи, що позивачка ОСОБА_1 не є стороною кредитного або іпотечних договорів (кредитором, боржником або іпотекодавцем), наявні правові підстави вважати, що позов у цій справі в частині вимог про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації права власності пред`явила особа, якій не належить право вимоги (особа, права якої не порушені та не оспорені).

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації права власності, проте помилився щодо мотивів такої відмови.

Ураховуючи, що інші позовні вимоги щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання в порядку поділу спільного майна подружжя права власності на нерухоме майно та поділ кредитних зобов`язань є похідними, у їх задоволенні також слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково,а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивівїх ухвалення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Коротенко

Судді: А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

В. І. Крат

М. Ю. Тітов