Постанова

від 30.03.2023 по справі 380/13393/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/13393/22 пров. № А/857/16783/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Гудима Л.Я., Ільчишин Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року у справі №380/13393/22 (головуюча суддя Лунь З.І., м. Львів) за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області до Головного управління Держпраці у Львівській області про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області звернулося в суд з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, в якому просило стягнути з Головного управління Держпраці у Львівській області на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області (ЄДРПОУ 41837618, рахунок N UA738999980000355489000113002 в ДКСУ м. Київ, МФО 899998, код платежу 50030400) заборгованість зі сплати капіталізованих платежів у сумі 517349,52 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідно до ст.11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» одним із джерел формування коштів Фонду є капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Враховуючи, що відповідач вніс до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ліквідацію вказаного підприємства, позивач, здійснивши розрахунок потреби в капіталізації коштів для розрахунку з потерпілими на виробництві, що складає 517349,52 грн, просить стягнути з відповідача спірну суму в примусовому порядку.

Рішенням від 31 жовтня 2022 року Львівський окружний адміністративний суд позов задовольнив повністю.

Стягнув з Головного управління Держпраці у Львівській області (місцезнаходження: 79005, м. Львів, пл. Міцкевича, 8, код ЄДРПОУ 39778297) на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області (ЄДРПОУ 41837618, рахунок №UA738999980000355489000113002 в ДКСУ м. Київ, МФО 899998, код платежу 50030400) заборгованість зі сплати капіталізованих платежів у сумі 517349 (п`ятсот сімнадцять тисяч триста сорок дев`ять) гривень 52коп.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держпраці у Львівській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тим обставинам, що сума капіталізованих платежів перераховується робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, у якому страхувальник перебуває на обліку, у випадку ліквідації страхувальника без правонаступника.

У справі, що розглядається, функції відповідача передаються іншому органу державної влади - Західному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці, яке і буде здійснювати відшкодування страхових виплат та соціальних послуг, що надаються позивачем.

З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Позивач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує її вимоги та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що Головне управління Держпраці України у Львівській області (код ЄДРПОУ 39778297) зареєстровано як платник страхових внесків і загальнообов`язкове державне соціальне страхування у Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області в особі Львівського відділення управління виконавчої дирекції ФСС України у Львівській області.

17.10.2001 зі ОСОБА_1 , начальником Територіального управління Держнаглядохоронпраці по Львівській області, правонаступником якого є Головне управління Держпраці України у Львівській області, стався нещасний випадок на виробництві, що підтверджується актом Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області від 18.07.2003 №1. В результаті ушкодження здоров`я висновком МСЕК від 29.09.2016 серія 10 ААА №257370, ОСОБА_1 встановлено 40% втрати працездатності від трудового каліцтва.

Позивачем проводяться страхові виплати, пов`язані з нещасним випадком на виробництві ОСОБА_1 (постанова від 29.03.2021 №46022/448292/90137/43).

Суд встановив, що 21.01.2022 позивач отримав відомості від державного реєстратора стосовно внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про рішення засновника (учасників) або уповноваженого ним органу щодо припинення Головного управління Держпраці у Львівській області в результаті його ліквідації.

Згідно з п.8 Порядку капіталізації платежів до Фонду соціального страхування України у випадках ліквідації страхувальників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №986 (далі - Порядок №986), суми капіталізованих платежів відповідно до зазначених кредиторських вимог у випадках ліквідації страхувальника перераховуються робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, у якому страхувальник перебуває на обліку.

На виконання вимог Постанови №986, позивач провів розрахунок суми капіталізованих платежів, що підлягає стягненню з Головного управління Держпраці у Львівській області та становить 517349,52 грн.

17.03.2022 листом №10-14-726 Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області направило Голові ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Львівській області Прокопяку М. заяву, в якій просило визнати та сплатити грошові вимоги капіталізованих платежів в розмірі 517349,52грн.

Відповідач надав відповідь від 19.08.2022, у якій зазначив про відсутність підстав для задоволення заяви про визнання кредиторських вимог у зв`язку з тим, що ліквідація ГУ Держпраці у Львівській області не є підставою для капіталізації страхових платежів для подальшої виплати потерпілому ОСОБА_1 , оскільки функції зі сплати страхових внесків переходять до створеного Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

На час прийняття рішення у цій справі підтверджуючих документів щодо сплати сум спірних капіталізованих платежів від відповідача до суду не надійшло, у зв`язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.

Задовольняючи повністю адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що капіталізація платежів здійснюється у всіх випадках ліквідації юридичної особи, а не лише у випадку ліквідації підприємства банкрута. Крім того, до новоствореного державного органу переходять функції Головного управління Держпраці у Львівській області, однак не обов`язки як колишнього роботодавця та страхувальника.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23 вересня 1999 року №1105-XIV (далі - Закон №1105-XIV), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 3 Закону №1105-XIV принципами державного соціального страхування, зокрема, є:

- обов`язковість страхування осіб відповідно до видів соціального страхування та можливості добровільності страхування у випадках, передбачених законом;

- державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав;

- обов`язковість фінансування Фондом витрат, пов`язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом;

- відповідальність роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 15 Закону №1105-XIV роботодавець зобов`язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.

За змістом приписів статті 4 Закону №1105-XIV Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом і також є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Водночас, згідно з пунктом 5 частини першої статті 11 Закону №1105-XIV джерелами формування коштів Фонду є капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, які в силу пункту 1 частини другої вказаної статті використовуються на виплату матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг, фінансування заходів з профілактики страхових випадків, передбачених цим Законом.

З аналізу вказаних норм права вбачається, що юридичні особи у разі їх ліквідації не звільняються від фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків шляхом внесення капіталізованих платежів.

Порядок капіталізації платежів до Фонду соціального страхування України у випадках ліквідації страхувальників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 року №986 (далі - Порядок №986).

Відповідно до пункту 3 Порядку №986 капіталізація платежів проводиться щодо кожної застрахованої особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідних подальших платежів для забезпечення страхових виплат і витрат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Під час капіталізації платежів враховуються заробітна плата потерпілого, відсоток втрати професійної працездатності, витрати на догляд за потерпілим, на реабілітацію, протезування, придбання транспортних засобів, види соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого, а також інші виплати, передбачені законодавством.

Згідно з пунктом 4 Порядку №986 капіталізація платежів перед застрахованими особами або перед особами, визначеними у статті 41 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", розраховується на період, що визначається як різниця між середньою очікуваною тривалістю життя для чоловіків і жінок у країні та віком особи на момент її проведення, та обчислюється щодо кожного платежу.

Пунктами 7, 8 Порядку №986 передбачено, що капіталізація платежів включає заборгованість страхувальника з виплат, пов`язаних із його зобов`язаннями відшкодувати шкоду, заподіяну життю або здоров`ю застрахованої особи, а саме суми одноразової допомоги, щомісячних виплат втраченого заробітку, витрат на догляд за потерпілим і виплат за листками непрацездатності.

У кредиторських вимогах Фонду соціального страхування України до страхувальника, щодо якого розпочато ліквідацію, зазначається сума грошових зобов`язань, обчислена з урахуванням кожного платежу, що підлягає капіталізації.

Суми капіталізованих платежів відповідно до зазначених кредиторських вимог у випадках ліквідації страхувальника перераховуються робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, у якому страхувальник перебуває на обліку.

Отже, з аналізу вказаних вище норм слід дійти висновку, що вони можуть бути застосовані до підприємств, які ліквідовано без правонаступника.

Відповідно до статті 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявленім кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Статтею 111 Цивільного кодексу України передбачено, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу.

Згідно з частиною 9 статті 111 Цивільного кодексу України виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 1 статті 112 Цивільного кодексу України визначено, що у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом.

Згідно з вимогами статті 1205 Цивільного кодексу України у разі припинення юридичної особи, зобов`язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, і встановлення її правонаступників виплата щомісячних платежів покладається на її правонаступників.

У цьому разі вимоги про відшкодування шкоди пред`являються до її правонаступників.

Судами встановлено, що відповідно до підпункту 3 пункту 3 постанови КМ України «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» від 12.01.2022 №14 міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 постанови КМУ №14, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1. Проте вказана вище постанова не передбачає, що міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці (в даному випадку Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці) є правонаступником прав та обов`язків головних управлінь Державної служби з питань праці (в даному випадку Головного управління Держпраці у Львівській області), які ліквідуються. Не передбачено правонаступництва і в положеннях про територіальні органи Державної служби з питань праці.

А тому безпідставними вважає колегія суддів покликання апелянта на ті обставини, що орган публічної влади не ліквідується, оскільки його функції передаються іншому органу державної влади, так як в даній справі мова йде не про передачу функцій та завдань, а обов`язків Головного управління Держпраці у Львівській області як роботодавця та страхувальника у відносинах з його колишніми працівниками.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої суми капіталізованих платежів у розмірі 517 349, 52 грн є правомірними та обґрунтованими.

Також суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими твердження апелянта про те, що Порядок №986 поширюється лише на випадки ліквідації страхувальника шляхом банкрутства, оскільки, як зазначено в п.1 Порядку №986 «відповідно до цього Порядку здійснюється капіталізація платежів до Фонду соціального страхування України у випадках ліквідації (зокрема у зв`язку з банкрутством) страхувальника для задоволення вимог, що виникли із його зобов`язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю застрахованих осіб». Таким чином, зазначений Порядок №986 поширюється і на інші види ліквідації страхувальників, зокрема, на ліквідацію за рішенням засновників, учасників тощо, а не лише на ліквідацію шляхом банкрутства.

Відтак, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року у справі №380/13393/22 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим Н. В. Ільчишин Повне судове рішення складено 30.03.2023.