Постанова

від 30.03.2023 по справі 640/13008/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 року

м. Київ

справа №640/13008/20

адміністративне провадження № К/990/3979/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Стрелець Т.Г., Мороз Л.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 640/13008/20

за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Расмус» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ТОВ «Расмус»

на постанову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2022 (ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Грибан І.О., суддів Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.), -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач, Департамет містобудування), в якому позивач просила:

визнати протиправними та скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 , видані Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09.06.2017 № 1051/17012/009-17 для будівництва житлово-офісного комплексу з торговельними приміщеннями та паркінгом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не зверталась до ДАБІ із заявами (скаргами), пропозиціями щодо перевірки правомірності видачі містобудівних умов та обмежень. ОСОБА_1 у будь-яких публічно-правових відносинах з відповідачем в рамках даного юридичного спору не перебувала. Фактично просить у позові суд перейняти на себе виключну компетенцію ДАБІ та провести захід державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, що не є належним способом захисту порушеного цивільного права.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 24.01.2022 задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 та ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в даному випадку вбачається невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, тобто запланований для будівництва об`єкт не відповідає затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій міста Києва. На звернення позивача та колективні скарги мешканців суміжних житлових будинків, відповідачем ніяких дій не вживалося для скасування містобудівних умов та відновлення порушених прав заявниці.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу

У січні 2022 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ТОВ «РАСМУС», не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2022, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 залишити в силі.

На обґрунтування касаційної скарги ТОВ «РАСМУС» зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовані положення статей 26, 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі Закон № 3038-VI) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 04.02.2020 у справі №826/9713/18, від 20.02.2019 у справі №522/3665/17, від 06.05.2020 у справі №818/183/18, , 09.09.2021 у справі №826/11084/18, від 26.04.2019 у справі №826/11046/16, від 07.02.2019 у справі №803/952/17, від 11.04.2018 у справі №803/1231/17, від 14.08.2018 у справі №823/5265/15. Крім того, заявник касаційної скарги наполягає на тому, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового рішення про те, що оскаржуване рішення порушує права позивача у сфері публічних правовідносин.

Департамент містобудування надіслав відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого відповідач підтримав касаційну скаргу та просить її задовольнити.

Позивач також надіслала відзив на касаційну скаргу третьої особи, відповідно до якого заперечує проти задоволення касаційної скарги в повному обсязі.

Крім того, у лютому 2023 року відповідач звернувся до Верховного Суду із клопотанням, в якому навів мотиви щодо закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України, покликаючись на те, що вимоги позивача, як мешканки будинку, розташованого на суміжній земельній ділянці, про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 , виданих третій осбі, є похідними і можуть бути вирішені цивільним судом при розгляді питання щодо законності проведення ТОВ «РАСМУС» будівельних робіт.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Верховний Суд ухвалою від 21.02.2022 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «РАСМУС».

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає разом із сім`єю за адресою: АДРЕСА_2 .

ТОВ «Расмус» на праві власності належить земельна ділянка площею 0,3324 га по АДРЕСА_1 .

Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видані ТОВ «Расмус» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 від 09.06.2017 № 1051/17012/009-17.

Не погоджуючись з правомірністю і обґрунтованістю видачі відповідачем третій особі оскаржуваних містобудівних умов і обмежень позивач покликається на те, що вона проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , тобто, у будинку, що знаходиться на суміжній земельній ділянці до земельної ділянки, яка знаходиться у АДРЕСА_1 .

Відповідно, її прав та інтересів безпосередньо стосується використання суміжної земельної ділянки, оскільки безперешкодне користування нерухомим майном залежить, в тому числі, від умов використання сусідніх об`єктів нерухомого майна, дотримання вимог щодо щільності забудови, інсоляції, розміщення об`єктів інфраструктури, тощо.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

За правилами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29.05.2019 (справа №826/9341/17), від 19.06.2019 (справа №802/385/18-а), від 06.11.2019 (справа №826/3731/18), неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному.

"До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень".

У постанові від 23.05.2018 у справі №914/2006/17 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, відповідно до якого до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Крім того, у постанові від 05.12.2018 (справа №757/1660/17-ц) Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, відповідно до якого «… розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб`єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства.».

Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.

Крім того, слід відзначити, що Велика Палата Верховного Суду у своїх судових рішеннях сформувала, зокрема, такі узагальнюючи підходи у питаннях щодо критеріїв розмежування юрисдикції: орієнтація на сутність спору, який виник, зміст спірних правовідносин, а не на формальне зазначення позивачем відповідача та предмета позовних вимог; відповідачем у справі має бути саме та особа, з якою дійсно виник та існує юридичний спір; належність та ефективність обраного способу захисту, який може бути застосований саме при вирішенні спору у мехах певної юрисдикцій для дійсного захиститу порушеного права позивача.

Виходячи з викладеного, досліджуючи наведені критерії, колегія суддів зазначає таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що виникнення спірних правовідносин, у справі яка розглядається, зумовлено незгодою позивача з рішенням відповідача про затвердження третій особі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

Позивач, обгрунтовує позовні вимоги тим, що проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Вказана квартира належить позивачу на праві власності. Будинок, в якому проживає ОСОБА_1 , розташований поруч із об`єктом будівництва, щодо якого видані оскаржувані містобудівні умови. Позивач зазначає про порушення її права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, безперешкодне користування нерухомого майна, гарантовані, зокрема, статтею 50 Конституції України, оскільки видача оскаржуваних містобудівних умов та обмежень, на її думку, створює умови, за яких відповідне право позивача буде порушено, в тому числі і внаслідок погіршення умов проживання через недотримання щільності забудови, розміщення об`єктів інфраструктури, погіршення інсоляції тощо.

Отже, фактично підстави оскарження містобудівних умов та обмежень, заявлені позивачем у межах спірних правовідносинах, можна умовно поділити на два блоки: поновлення порушених, на думку позивача, її житлових прав, як власника квартири в будинку, розташованому на суміжній земельній ділянці з ділянкою, що належить на праві власності третій особі та на забудову якої видані містобудівні умови і обмеження; захист права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, яке, на думку позивача, порушено внаслідок прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, що у разі його реалізації призведе до недотримання суб`єктом містобудівної діяльності будівельних норм та стандартів та вимог містобудівної документації на місцевому рівні.

Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі №826/9713/18 сформував правовий висновок про те, що вимоги до гранично допустимої висоти будівлі; максимально допустимого відсотку забудови земельної ділянки; відстаней від об`єкта, який проектується, до меж червоних ліній та ліній регулювання забудови; мінімально допустимих відстаней від об`єктів, які проектуються, до існуючих будинків та споруд необхідно вважати дотриманими під час видачі містобудівних умов та обмежень шляхом зазначення про подальше визначення таких показників відповідно до Генерального плану міста, майбутньої проектної документації «згідно з чинним законодавством», «відповідно до нормативно-правових актів», «в установленому чинним законодавством порядку», «урахувати законні інтереси та вимоги». Це формулювання є доречним, зважаючи на те, що стадія отримання вихідних даних в силу приписів частини п`ятої статті 26 Закону №3038-VI передує стадії розроблення та затвердження проектної документації, а тому такі дані містять лише стислу інформацію щодо законодавчих вимог до параметрів та техніко-економічних показників об`єкта будівництва, про дійсні наміри забудовника, є описовими. Адже характеристика об`єкта будівництва визначається не містобудівними умовами та обмеженнями, а подальшою проектною документацією. Тому конкретизація параметрів будівництва саме у цифровому вигляді в даній стадії формування документації законодавчо безпосередньо не передбачена.

З огляду на наведене, у містобудівних умовах і обмеженнях забудови земельної ділянки, які оскаржує позивач в частині порушення гранично допустимої висоти об`єкта будівництва, щильності, як підстави заявлення вимог про порушення її прав на безпечне для життя і здоров`я довкілля, відповідач зазначив загальні положення щодо гранично допустимої висоти будівель та максимально допустимої щільності населення без визначення конкретних параметрів із наведенням відповідних розрахунків.

Отже, спосіб захисту таких прав (на безпечне для життя і здоров`я довкілля) позивача у обраний нею спосіб (оскарження містобудівних вимог та обмежень) у межах розгляду цієї справи адміністративним судом не призведе до дійсного відновлення прав ОСОБА_1 , які, вона вважає, можуть бути порушені третьою особою при здійсненні будівництва.

Зі змісту позовних вимог та обставин, якими позивач їх обґрунтовує, вбачається, що спір у цій справі, з підстав порушення прав власниці квартири, розташованої у будинку на суміжній земельній ділянці, що може обмежити її право безперешкодного користування нерухомим майном, не пов`язаний із захистом прав саме ОСОБА_1 у сфері публічно-правових відносин, оскільки подання цього позову спрямоване на поновлення порушених, на думку позивача, її житлових прав.

При цьому, позивач не була заявником прийнятого відповідачем рішення про затвердження містобудівних умов та обмежень, приймаючи таке рішення відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не здійснював безпосередньо щодо позивача владні управлінські функції, відтак ОСОБА_1 не є учасником публічно-правових відносин, які виникли у зв?язку з прийняттям оскаржуваного у цій справі рішення.

Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки рішення відповідача щодо затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, скільки законність проведення третьою особою будівництва об`єкта на суміжній земельній ділянці, з земельною ділянкой, на якій розташований багатоквартирний будинок, однієї з квартир в якому власницею є ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Враховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Позивач фактично оспорює містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, які є правовим актом індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов`язки в першу чергу для тих суб`єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб`єктів), яким його адресовано.

Спірні правовідносини між учасниками справи виникли внаслідок проведення третьою особою будівельних робіт, які, на думку позивача, порушують її права, як власника квартири у будинку, роташованому на суміжній земельній ділянці, а тому у позивача виникла необхідність захисту її цивільних прав.

Отже, вимоги про скасування змін до Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третьою особою будівельних робіт.

Схожі підходи було застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.08.2018 у справі №815/1568/16 та від 05.12.2018 у справі №804/3091/18 та Верховним Судом у постановах від 15.07.2020 у справі №809/78/16, від 22.09.2019 у справі № 824/2393/15-а, від 11.11.2020 у справі № 826/14406/18, від 29.08.2022 у справі № 560/4501/20, від 13.02.2023 у справі №461/3634/17.

Враховуючи такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, а також суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суди помилково розглянули дану справу в порядку адміністративного судочинства.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

За частиною третьою статті 354 КАС України у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Порядок роз`яснення позивачеві права звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови унормований положенням частини першої статті 239 КАС України. Стаття 239 КАС передбачає саме наслідки закриття провадження у справі, тобто пов`язується із результатом розгляду, в даному випадку, касаційної скарги.

Наведені положення в контексті ухваленого рішення у цій справі зумовлюють право позивача на подання відповідної заяви до Верховного Суду, за результатами розгляду якої справа має бути скерована до відповідного суду першої інстанції, який своєю чергою за положеннями частини першої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог цивільного процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви.

З огляду на викладене, керуючись статтями 238, 239, 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Расмус» задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2022 у справі № 640/13008/20, а провадження у справі закрити.

Роз`яснити позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до суду цивільної юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді Л.Л. Мороз

Т.Г. Стрелець