Постанова

від 30.03.2023 по справі 810/2788/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 року

м. Київ

справа №810/2788/16

адміністративне провадження № К/9901/17178/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку попереднього розгляду у касаційному порядку адміністративну справу № 810/2788/16

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Бучанська міська рада, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України, про визнання протиправним та скасування висновку і зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Київській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2018 року (суддя-доповідач Губська О.А., судді: Парінов А.Б., Беспалов О.О.),

в с т а н о в и в :

У вересні 2016 року позивач звернулася до суду з даним позовом, у якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати висновок Відділу Держгеокадастру у м.Бучі Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 22 серпня 2016 року №01-8/105-16 про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) по АДРЕСА_1 .

- зобов`язати Відділ Держгеокадастру у м.Бучі Головного управління Держгеокадастру у Київській області погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 717 кв. м. (0, 0717 га) у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) по АДРЕСА_1 .

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка, про відведення якої у власність ставила питання позивач, належить до земель лісового фонду державної форми власності, що випливає з обставин, установлених рішенням Ірпінського міського суду від 17 жовтня 2014 року у справі №367/4187/14-ц, яке залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, відповідно, вирішення питання про передачу такої ділянки у власність віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не було дотримано порядку відведення земельної ділянки у власність, що свідчить про законність та обґрунтованість відмови відділу Держгеокадастру у м.Буча Київської області у погодженні проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2018 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову про часткове задоволення позову.

Визнано протиправним та скасовано висновок Відділу Держгеокадастру у м.Бучі Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 22 серпня 2016 року №01-8/105-16 про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) по по АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Відділ Держгеокадастру у м.Бучі Головного управління Держгеокадастру у Київській області розглянути питання щодо погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) по АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд, вирішуючи спір, виходив з того, що право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку на праві власності виникло у ОСОБА_1 у травні 1990 року на підставі рішення виконкому Ірпінської ради народних депутатів від 20 лютого 1990 року № 45/1, прийнятого відповідно до вимог Земельного кодексу Української РСР від 08 липня 1970 року та було оформлене договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки від 29 березня 1990 року.

У період 1990-1993 років, під час дії редакції Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року, позивачем на вказаній земельній ділянці було побудовано житловий будинок (загальною площею 103,1 кв.м., житловою площею 66.8 кв.м.) з подальшою реєстрацією права власності на нього.

З метою приватизації зазначеної земельної ділянки, ОСОБА_1 було отримано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, замовлено відповідний проект та подано його на затвердження, проте Відділом Держгеокадастру у м.Буча Київської області було відмовлено у такому погодженні, з підстав належності цієї земельної ділянки до лісового фонду державної форми власності, що і обумовило виникнення спору між сторонами.

Суд апеляційної інстанції вказав, що рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року, на яке послався відповідач, як на підставу відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, жодним чином не стосується предмету спору у даній справі, оскільки у п. 1 названого рішення прямо передбачено, що його дія не поширюється на землі, які вже надані у власність чи у користування (т. 1. а. с. 46).

Земельна ділянка, про погодження проекту відведення у власність якої ставиться питання позивачем, перебуває у постійному її користуванні з 1990 року на підставі рішення виконкому Ірпінської ради народних депутатів від 20 лютого1990 року № 45/1 та договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки від 29 березня 1990 року.

Врахувавши, що на час прийняття Бучанською селищною радою рішення від 25 червня 2002 року №71/1-4-ХХІV спірна земельна ділянка вже перебувала у постійному користуванні позивача, апеляційний суд дійшов висновку, що таке рішення органу місцевого самоврядування не поширювало свою дію на спірні правовідносини. Отже, і правова оцінка, надана категорії спірної землі в судових рішеннях у справі №367/4187/14-ц, не є обов`язковою для суду у цій справі.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області подало касаційну скаргу, у якій з посиланням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що у судових рішеннях у цивільній справі №367/4187/14-ц зазначено про те, що Бучанська селищна рада, приймаючи рішення від 25 червня 2002 року №71/1-4-ХХІV, вийшла за межі своїх повноважень, оскільки вказаним рішенням було протиправно віднесено із земель державної власності - землі лісового фонду, площею 890 га, до земель громадської та житлової забудови. Таким чином, землі площею 890 га, є землями лісового фонду державної форми власності. Скасування рішення від 25 червня 2002 року №71/1-4-ХХІV ставить під сумнів рішення Ірпінської міської ради від 27 червня 2002 року. Відтак підстави для затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність відсутні.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2018 року відкрито провадження у справі.

У відзиві на касаційну скаргу Бучанська міська рада просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Суд, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 25 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Бучанської міської ради Київської області із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,1 га, що розташована по АДРЕСА_1 .

Рішенням Бучанської міської ради Київської області від 23 червня 2016 року №559-12-VII ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 717 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 .

На підставі заяви позивача ТОВ «Будпром Проект» було виготовлено проект із землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за вищевказаною адресою.

Висновком відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Бучанської міської ради від 05 липня 2016 року № 98 було погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , та встановлено вважати за можливе відвести земельну ділянку, площею 0,0717 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Вказаний проект землеустрою був поданий позивачем до Відділу Держгеокадастру у м. Буча Київської області, за результатами розгляду якого було складено висновок від 22 серпня 2016 року №01-8/105-16 «Про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 », оскільки проект землеустрою не відповідає вимогам статей 8, 27, 57 Лісового кодексу України та статей 122, 149 Земельного кодексу України, відповідно до яких землями державної форми власності розпоряджається, надає у власність для несільськогосподарських потреб та вилучає - Кабінет Міністрів України.

В оспорюваному висновку Відділ Держгеокадастру у м. Буча Київської області послався на рішення Ірпінського міського суду від 17 жовтня 2014 року у справі №367/4187/14-ц, яким встановлено, що землі, площею 890 га, які були віднесенні до земель житлової та громадської забудови на підставі рішення Бучанської селищної ради №71/1-4-ХХІV від 25 червня 2002 року «Про віднесення земель Бучанської селищної рад, є землями лісового фонду державної форми власності, у зв`язку з чим таке рішення органу місцевого самоврядування було визнано недійсним. Крім того, зазначено, що земельна ділянка, площею 0,0717 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка передбачається для відведення, знаходиться в межах 890 га.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність регламентований положеннями статті 118 ЗК України.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 122, 123 ЗК України.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (ч. 6 ст. 118 ЗК України).

Змістом частин 7 та 8 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади в межах своїх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Разом з тим, частиною 1 статті 186-1 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини 4 статті 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (ч. 5 ст. 186-1 ЗК України).

За -містом частини 6 статті 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідно до частини 8 статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Частиною 9 статті118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Статтею 186-1 ЗК України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі висновку, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.

У даній справі відповідач відмовив у погодженні проекту землеустрою, посилаючись на його невідповідність вимогам статей 8, 27, 57 ЛК України та статей 122, 149 ЗК України з урахуванням обставин, встановлених рішенням Ірпінського міського суду від 17 жовтня 2014 року у справі №367/4187/14-ц, залишеного без змін апеляційним судом Київської області, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховним Судом України.

Так, рішенням Ірпінського міського суду від 17 жовтня 2014 року у справі №367/4187/14-ц, крім іншого, було визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови».

При розгляді справи №367/4187/14-ц судами досліджувалося рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року №71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної рад, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови», яке стосувалося земельного масиву площею 890 га.

Колегія суддів враховує, що у судових рішеннях у справі №367/4187/14-ц не зазначено про те, що спірна земельна ділянка площею 717 кв. м. (0, 0717 га) по АДРЕСА_1 , знаходиться в межах 890 га, а ОСОБА_1 не є третьою особою в цій справі.

На спростування позиції відповідача про віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, судами попередніх інстанцій було встановлено таке.

Рішенням від 27 червня 2002 року №49-3-ХХІV «Про віднесення земель Ірпінського регіону, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови», яке є дійсним, Ірпінська міська рада Київської області віднесла землі, вкриті деревною рослинністю (крім наданих у власність чи користування) в межах Ірпінського регіону, до земель житлової та громадської забудови та визначила рахувати їх землями запасу, які обслуговуються Бучанською лісогосподарською установою. Цим рішенням деревну рослинність, зазначену у пункті 1 даного рішення, було віднесено до категорії зелених насаджень у межах населених пунктів регіону, догляд за якими покладено на Бучанську лісогосподарську установу.

Вказане рішення не скасоване, а отже є чинним.

Що стосується земельної ділянки орієнтовною площею 717 кв. м. (0, 0717 га) по АДРЕСА_1 , то дана територія була ще в 1990 році відведена у користування ОСОБА_1 під будівництво індивідуального житлового будинку. Таким чином, вказана земельна ділянка ще за 12 років до прийняття визнаного недійсним рішення Бучанської селищної ради знаходилася у користуванні конкретної фізичної особи. Крім того, за ОСОБА_1 зареєстровано речове право на житловий будинок за вищевказаною адресою.

Відділ Держгеокадастру в м. Буча при наданні відмови в погодженні проекту землеустрою не обґрунтував свою позицію жодними письмовими чи речовими доказами, не надав жодного офіційного картографічного матеріалу, який би підтверджував, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 відноситься до земель лісового фонду та знаходиться у межах території площею 890 га. Таким чином, Відділ Держгеокадастру у м.Буча при прийнятті негативного висновку керувався виключно судовими рішеннями у справі №367/4187/14-ц, не дослідивши інші документи, чим було порушено право позивача.

Той факт, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , відноситься до земель лісового фонду на підставі того, що територія площею 890 га знаходиться за межами населеного пункту і є лісом, спростовується численною містобудівною документацією, такою як: Генеральні плани населеного пункту Буча 1968 та 2015 років, проект землеустрою 2004 року щодо затвердження меж селища Буча, затверджений рішенням Київської обласної ради від 22 жовтня 2004 року, висновки експертних земельно-технічних та наукових установ; листи уповноважених органів державної влади, тощо.

Крім того, колегія суддів зазначає, що з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року у справі №367/4187/14-ц, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року і постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року, заяву про перегляд рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року у зв`язку з нововиявленими обставинами задоволено. Скасовано рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 26 травня 2021 року у справі №367/4187/14-ц підтримав висновки судів про те, що спірна земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа, у 2002 році перебувала у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність висновку від 22 серпня 2016 року №01-8/105-16 Відділу Держгеокадастру у м. Бучі Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.Л. Мороз А.Ю. Бучик А.І. Рибачук