Постанова

від 20.03.2023 по справі 2-21/2010

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-21/2010 Головуючий у 1 інстанції: Брона А.Л.

Провадження № 22-ц/811/3259/22 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Назар Х.Б.

з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 09 квітня 2021 року,-

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2007 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , з участю третіх осіб: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про встановлення факту і визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування

В обгрунтування позовних вимог, з врахуванням уточненої позовної заяви, ОСОБА_1 покликається на те, що після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина на 1/7 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 54,9 кв.м., яка належала йому на праві власності та на 1/2 частку житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_2 , загальною площею 71.4 кв.м., право власності на який не було зареєстровано, однак, такий перебував у власності ОСОБА_9 та ОСОБА_5 як спільне майно подружжя. Стверджує, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_9 були його дружина - ОСОБА_5 та діти - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які успадкували по 1/21 частини квартири та по 1/6 частини будинку. Вказує, що у встановлений законом термін не зверталися із заявами про прийняття спадщини, однак, вчинили дії, які свідчать про те, що вони фактично прийняли спадщину, оскільки вступили в управління та володіння спадковим майном. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати, ОСОБА_5 , яка склала на його користь заповіт, за яким заповіла йому все своє майно, до складу якого входять 4/21 частки квартири АДРЕСА_1 та 2/3 частки житлового будинку АДРЕСА_2 . Звертає увагу, що у визначений законом шестимісячний строк він звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері, однак нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з наявністю невідповідності у написанні по батькові спадкодавця - ОСОБА_5 у свідоцтві про право власності від 03 лютого 1995 року на квартиру АДРЕСА_1 , де зазначено « ОСОБА_10 », а також у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок АДРЕСА_2 .

З наведених підстав просить:

-встановити факт, що свідоцтво про право власності на квартиру від 03.02.1995 року, видане бюро приватизації житла Стрийської дистанції цивільних споруд Львівської залізниці та зареєстроване Стрийським міжміським бюро технічної інвентаризації у реєстрову книгу за №97 на ім`я ОСОБА_9 та членів його сім`ї ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 належить ОСОБА_9 та членам його сім`ї ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ;

-визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/21 частку квартири АДРЕСА_3 та 1/6 частку житлового будинку під. літ. А-1 по АДРЕСА_2 , загальною площею 71,4 кв.м. в порядку спадкування за законом, після смерті батька - ОСОБА_9 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

-визнати за ОСОБА_1 право власності на 4/21 частки квартири АДРЕСА_3 та 2/3 частки житлового будинку під літ. А-1 по АДРЕСА_2 , загальною площею 71,4 кв.м. в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

29 жовтня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_11 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , третьої особи Славської селищної ради Сколівського району Львівської області, про визнання права власності.

В обгрунтування зустрічних позовних вимог покликаються на те, що батько ОСОБА_3 - ОСОБА_9 в 1970 році розпочав будівництво житлового будинку по АДРЕСА_2 . Стверджують, що для забезпечення житлом їхньої сім`ї батьки ОСОБА_3 запропонували їм закінчувати розпочате ними будівництво вищезазначеного будинку. Зазначають, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, а у спірному будинку вони проживають з 1997 року, за їхні кошти завершено будівництво будинку, створено усі умови для нормального життя, зокрема, виготовлено технічну документацію та проведено електроенергію, опалення, воду та газ, зроблено ремонт будинку, а також викопано колодязь, зроблено каналізацію та проведено телефон. Вказують,що не оформленню документів на будинок не придавали значення, оскільки між ними та батьками була домовленість, що будинок належить їм, враховуючи, що вони понесли значні витрати на завершення будівництва будинку. Вважають, що, незважаючи на те, що на ОСОБА_9 оформлені документи, будинок йому не належав, а відтак, такий не може входити до спадкового майна після смерті ОСОБА_9 . З наведених підстав просять визнати за ними право власності по 1/2 частині житлового будинку по АДРЕСА_2 .

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 09 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт, що свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 03.02.1995 року, видане бюро приватизації житла Стрийської дистанції цивільних споруд Львівської залізниці та зареєстроване Стрийським міжміським бюро технічної інвентаризації у реєстрову книгу за № 97 на ім`я ОСОБА_9 та членів його сім`ї ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 належить ОСОБА_9 та членам його сім`ї ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/21 частку квартири АДРЕСА_3 ;

Визнано за ОСОБА_1 право власності 1/6 частку житлового будинку під. літ. А-1 по АДРЕСА_2 , загальною площею 71, 4 кв.м. в порядку спадкування за законом, після смерті батька - ОСОБА_9 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 4/21 частки квартири АДРЕСА_3 ;

Визнано за ОСОБА_1 2/3 частки житлового будинку під літ. А-1 по АДРЕСА_2 , загальною площею 71,4 кв.м. в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_11 відмовлено.

Рішення суду в частині задоволення первісного позову оскаржив представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що згідно з наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про народження ОСОБА_1 , його батьками записані ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , а відтак, з позовними вимогами звернулася особа, яка не є сином ОСОБА_9 , у зв`язку з чим у позивача не виникало право на спадкування за законом після його смерті. Зазначає, що судом не встановлювався факт належності правовстановлюючих документів, відомості в яких не збігаються з відомостями у свідоцтві про народження. Звертає увагу на те, що за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/21 та 4/21 частки квартири АДРЕСА_1 загальною площею 54,9 кв.м., однак зі свідоцтва про право власності на спірну квартиру вбачається, що така знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , в той час як у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно зазначено, що квартира розташована за адресою: АДРЕСА_5 , а матеріали справи не містять жодного документа, який підтверджує зміну адреси вищевказаної квартири. Вказує, що умовою для переходу в порядку спадкування права власності на житловий будинок є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку, однак ОСОБА_9 не набув права власності на будинок АДРЕСА_2 , оскільки будинок не був закінченим будівництвом та не підлягав державній реєстрації. Вважає, що у випадку смерті фізичної особи, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони, однак, матеріали справи не містять жодних процесуальних документів про залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , крім того, відсутні процесуальні рішення щодо виключення з числа учасників справи третьої особи, Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації. З наведених підстав, з врахуванням уточнення апеляційної скарги, просить рішення суду в частині задоволення первісного позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , а рішення суду в частині зустрічного позову залишити без змін.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 повторно подав заяву про відкладення розгляду справи, мотивуючи тим, що знаходиться на лікуванні, при цьому не долучив до заяви документів на підтвердження знаходження його на лікуванні. Попередня заява про відкладення судового засідання, призначеного на 27.02.2023 року була мотивована перебуванням за межами України із зазначенням про надання підтверджуючих в наступне судове засідання, однак такі суду апеляційної інстанції не надавались.

З огляду на подання представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заяви про відкладення судового засідання, призначеного на 20 березня 2023 року, колегія суддів вважає, що і ОСОБА_4 , і ОСОБА_3 було відомо про призначене судове засідання.

Крім того, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 завчасно повідомлений про дату час та місце судового засідання, оскільки він отримав судову повістку-повідомлення 01 березня 2023 року на його електронну адресу, зазначену ним в апеляційній скарзі, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (т. 3 а.с. 138 зворот), однак в судове засідання, призначене на 20.03.2023 року, ні ОСОБА_3 , ні її представник ОСОБА_4 не з`явилися.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є достатньою підставою для відкладення розгляду справи.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.

З апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 вбачається, що рішення Сколівського районного суду Львівської області від 09 квітня 2021 року оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а відтак законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_11 , судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті батька та прийняв спадщину, яка складається з 1/21 частки квартири АДРЕСА_1 та 1/6 частку житлового будинку по АДРЕСА_2 шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном, крім того позивач також є спадкоємцем за заповітом після смерті матері та прийняв спадщину на 4/21 частки квартири АДРЕСА_1 та 2/3 частки житлового будинку по АДРЕСА_2 , подавши заяву до нотаріальної контори, враховуючи відсутність спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку, не може оформити спадщину у зв`язку з невідповідністю у написанні по батькові спадкодавця у свідоцтві про право власності на квартиру та відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок, тому його права підлягають захисту шляхом визнання за ним права власності на вищезазначене майно в порядку спадкування за законом та за заповітом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим Славською селищною радою Сколівського району Львівської області.

Після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина на належне йому майно.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Пунктом 1 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року передбачено, що Цивільний кодекс України набирає чинності з 01 січня 2004 року.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким зі спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК УРСР 1963 року, чинним на час смерті ОСОБА_9 , спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений у ст. 21 цього Кодексу (ст. 525 ЦК УРСР).

Відповідно до ст. 526 ЦК УРСР 1963 року місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місце знаходження майна або його основної частини.

Статтею 529 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК УРСР 1963 року для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини від умовою або з застереженням .

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії мають бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 та 534 ЦК УРСР 1963 року) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.

Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17.

З матеріалів справи вбачається, що 22 вересня 1954 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_12 зареєстровано шлюб, після реєстрації якого дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_13 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 .

Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 , виданим повторно Сколівським районним відділом реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) 23 липня 2020 року підтверджується, що ОСОБА_9 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 2 а.с. 21).

Свідоцтвом про право власності на квартиру від 03 лютого 1995 року, виданим на підставі розпорядження Бюро приватизації житла Стрийської дистанції цивільних споруд Львівської залізниці від 20 грудня 1994 року № 161, підтверджується, що ОСОБА_9 та членам його сім`ї: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , на праві спільної сумісної власності належить квартира, загальною площею 54,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .

З витягу з реєстрації прав власності на нерухоме майно № 14750093 від 01 червня 2007 року, виданого Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», вбачається, що за ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 зареєстровано право спільної сумісної власності на квартиру, загальною площею 54,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (стара назва АДРЕСА_5 ), приватизовану згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, судом першої інстанції не встановлено, що між сторонами існує спір щодо рівності їх часток у праві спільної сумісної власності на квартиру, отриману ними в результаті її приватизації з державного житлового фонду, а відтак, кожному із семи співвласників квартири, яка перебувала в спільній сумісній власності, належала ідеальна частка, що відповідала 1/7 частки квартири, що сторонами не заперечувалося.

Рішенням виконавчого комітету Славської селищної ради депутатів трудящих Сколівскього району Львівської області від 23 березня 1967 року «Про виділення земельної ділянки під будівництво житлового будинку» ОСОБА_9 виділено земельну ділянку під будівництво житлового будинку площею 0.06 га по АДРЕСА_2 .

У вересні 1974 року ОСОБА_9 звернувся до Стрийського міського бюро технічної інвентаризації із заявою про виготовлення технічної інвентаризації на будинок.

В матеріалах справи наявна копія інвентаризаційної справи на житловий будинок АДРЕСА_2 , збудований на земельній ділянці, площею 0.06 га, відведеній на підставі рішення виконавчого комітету Славської селищної ради депутатів трудящих Сколівського району Львівської області від 23 березня 1967 року.

Як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи площа будинку становить 71.4 кв.м., а власником будинку зазначено ОСОБА_9 .

Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення», яка втратила чинність 30 грудня 2004 року, було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося.

Належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15 липня 2019 року у справі № 263/8226/16-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 760/1651/16-ц.

Враховуючи проведену інвентаризацію житлового будинку АДРЕСА_2 та наявність інвентаризаційної справи за її результатами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вищезазначений будинок збудований за життя ОСОБА_9 , який в інвентаризаційній справі зазначений власником будинку.

Статтею 22 Кодексу законів про шлюб та сім`ю (в редакції на момент будівництва будинку) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

З огляду на те, що відведення земельної ділянки та будівництво вищезазначеного житлового будинку здійснено за час перебування ОСОБА_9 у шлюбі з ОСОБА_5 , такий є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_13 , а відтак, враховуючи презумпцію рівності часток у майні подружжя, ОСОБА_9 та ОСОБА_5 належало по 1/2 частині будинку АДРЕСА_2 .

З огляду на наведене, до складу спадщини після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ввійшли 1/7 частина квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_2 .

Довідкою про реєстрацію місця проживання № 578 від 09 червня 2020 року, виданою відділом «Центр надання адміністративних послуг» Славської селищної радою Сколівського району Львівської області, підтверджується, що з 10 грудня 1998 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

Отже, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_9 є його дружина ОСОБА_5 та його діти - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які прийняли спадщину шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном.

Враховуючи те, що належними та допустимими доказами підтверджується реєстрація спадкоємців разом з спадкодавцем в квартирі АДРЕСА_1 , яка входить до спадкового майна, ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фактично вступили у володіння спадковим майном, а відтак обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що вони фактично прийняла всю спадщину після смерті ОСОБА_9 та успадкували по 1/21 частці квартири АДРЕСА_1 та по 1/6 частці будинку АДРЕСА_2 .

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 , виданим повторно Сколівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) 23 липня 2020 року.

Згідно із заповітом, складеним 23 лютого 2015 року, посвідченим секретарем виконкому Славської селищної ради Сколівського району Львівської області Петришиним О.М., ОСОБА_5 заповіла своєму синові ОСОБА_1 все її майно, де б воно не було та з чого б не складалося, все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право.

19 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Сколівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

На підставі вищезазначеної заяви державним нотаріусом Сколівської державної нотаріальної контори заведено спадкову справу № 226/2017, однак відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері, ОСОБА_5 , у зв`язку з невідповідністю у написанні по батькові спадкодавця у свідоцтві про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , де зазначено « ОСОБА_10 » замість « ОСОБА_14 », а також у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок АДРЕСА_2 .

Як вбачається з паспорта, серія НОМЕР_5 , виданого відділом внутрішніх справ Сколівського райвиконкому Львівської області 04 вересня 1978 року, такий видано на ім`я « ОСОБА_5 », ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання якої зареєстровано по АДРЕСА_4 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності на квартиру від 03 лютого 1995 року квартира АДРЕСА_6 належить ОСОБА_9 та членам його сім`ї, зокрема, « ОСОБА_5 »

В свідоцтві про шлюб серія НОМЕР_2 , виданому 22 вересня 1954 року зазначено, що шлюб зареєстрували « ОСОБА_15 , 1930 года рождения» та « ОСОБА_16 , 1929 года рождения».

Разом з тим, в свідоцтві про народження ОСОБА_1 серія НОМЕР_6 , виданим повторно відділом реєстрації актів цивільного стану Сколівського районного управління юстиції Львівської області 16 серпня 2007 року, зазначено, що його матір`ю є « ОСОБА_5 ».

Крім того, в довідці № 2684, виданій Славською селищною радою, вказано, що « ОСОБА_5 » є жителем селища Славське Сколівського району Львівської області в заповіті, складеному 23 лютого 2015 року, посвідченому секретарем виконкому Славської селищної ради Сколівського району Львівської області Петришиним О.М. зазначено, що заповідачем є « ОСОБА_5 », в свідоцтві про смерть серія НОМЕР_4 , виданому повторно Сколівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) 23 липня 2020 року вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла « ОСОБА_5 », ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Тобто, по батькові спадкодавця не збігається в ряді документів, в тому числі і у свідоцтві про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка входить до спадкового майна після смерті ОСОБА_5 .

Встановлення факту про те, що свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 належить ОСОБА_9 та членам його сім`ї ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , необхідне позивачу для підтвердження належності ОСОБА_5 права власності на вищезазначену квартиру, яка входить до переліку спадкового майна після її смерті, яким вона розпорядилася, склавши заповіт на його користь.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факт належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Враховуючи, що право власності на 1/7 частину квартири АДРЕСА_1 належало саме ОСОБА_5 , однак в свідоцтві про право власності на квартиру від 03 лютого 1995 року зазначено її по батькові « ОСОБА_10 », колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для встановлення факту, що свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 03.02.1995 року, видане бюро приватизації житла Стрийської дистанції цивільних споруд Львівської залізниці та зареєстроване Стрийським міжміським бюро технічної інвентаризації у реєстрову книгу за № 97, належить ОСОБА_9 та членам його сім`ї ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частинами 1,2 статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Зі змісту заповіту, складеного 23 лютого 2015 року, посвідченого секретарем виконкому Славської селищної ради Сколівського району Львівської області Петришиним О.М., вбачається, що ОСОБА_5 заповіла своєму синові ОСОБА_1 все її майно, де б воно не було та з чого б не складалося, все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, відтак заповіт складено щодо усієї спадщини.

На момент смерті ОСОБА_5 їй належало право власності на 1/7 частину квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 03 лютого 1995 року та 1/2 частина будинку АДРЕСА_2 як частка в спільному майні подружжя.

Крім того, ОСОБА_5 набула права власності на 1/21 частину квартири АДРЕСА_1 та 1/6 частину будинку АДРЕСА_2 в порядку спадкування після смерті чоловіка, ОСОБА_9 .

Такими чином, у власності ОСОБА_5 знаходилося нерухоме майно, що складається з 4/21 частини квартири АДРЕСА_1 та 2/3 частини будинку АДРЕСА_2 , якими вона розпорядилася, заповівши все майно позивачу.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 набув право власності на 1/21 частку квартири АДРЕСА_1 та на 1/6 частку житлового будинку по АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька, а крім того, позивач набув право власності на 4/21 частку квартири АДРЕСА_1 та на 2/3 частки житлового будинку по АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті матері, а відтак, позовні вимоги про визнання права власності на спадкове майно підлягають до задоволення.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом ухвалено рішення щодо визнання за позивачем права власності на частку в квартирі, розташованій на АДРЕСА_7 , яка є зовсім іншою квартирою та не має відношення до спірного спадкового майна, не беруться до уваги, оскільки повністю співпадають номер, площа квартири, підстави набуття права власності на квартиру та співвласники спірної квартири, а з матеріалів справи вбачається, що АДРЕСА_4 є попередньою назвою АДРЕСА_8 що свідчить про те, що квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_1 є однією і тією ж квартирою, яка передана у власність ОСОБА_9 та членам його сім`ї в порядку приватизації державного житлового фонду.

Колегія суддів звертає увагу, що у випадку допущення судом описки в адресі місцезнаходження майна, учасник справи може звернутися до суду з відповідною заявою, що є підставою для вирішення питання про виправлення описки в судовому рішенні, однак, сам факт наявності описки не може бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Що стосується залучення до участі у справі правонаступників після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , то таким, як вбачається зі спадкової справи, є ОСОБА_1 , який є спадкоємцем її майна за заповітом, складеним нею 23 лютого 2015 року, який недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним.

Оскільки спадкування після смерті ОСОБА_5 здійснюється не за законом, а за заповітом, і інший спадкоємець першої черги за законом, донька ОСОБА_3 , немає права на обов`язкову частку, то вона не могла бути залучена до участі у справі, як правонаступник позивача - ОСОБА_17 .

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 09 квітня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 30.03.2023 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк