Ухвала

від 01.03.2023 по справі 504/2800/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/250/23

Справа № 504/2800/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя - ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

представника потерпілого ОСОБА_8 ,

представника цивільного відповідача ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_10 та цивільних позивачів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_8 , та прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 серпня 2021 року, у кримінальному провадженні № 12016160000000884, внесеному до ЄРДР 05.12.2016 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Грузьке Макарівського району Київської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, який офіційно не працює, розлученого, маючого на утриманні неповнолітніх дітей: ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого Комінтернівським районним судом Одеської області за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців, на підставі ст.ст. 75 КК України від відбуття покарання звільнений з випробувальним терміном на 1 рік; 13.10.2011 знятий з обліку у зв`язку із застосуванням ст. 1 п «в» ЗУ «Про амністію» за постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 08.07.2011 року, в силу ст.89 КК України вважається таким що не має судимостей,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,

встановив:

Зміст оскарженого судового рішення.

Оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі, поклавши на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

У задоволені клопотання адвоката ОСОБА_13 про застосування акту амністії та звільнення від відбування покарання - відмовлено.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 , заявлений у власних інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_14 до ОСОБА_7 , ПрАТ «ПЗУ Україна», ТОВ «Експрес Бетон», ТОВ «Б25» задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_10 суму матеріальних збитків, завданих в результаті знищення автомобіля ВАЗ 2107, д/н НОМЕР_1 , у розмірі - 29 393(двадцять дев`ять тисяч триста дев`яносто три) гривні 91 копійка та витрати на складання висновку фахівця у розмірі 1500(тисяча п`ятсот) грн.

Стягнуто з ПрАТ «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_10 моральну шкоду, заподіяну смертю особи, у розмірі 9600 (дев`ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок.

Стягнуто з ПрАТ «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_10 як законного представника малолітнього ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , моральну шкоду, заподіяну смертю особи, у розмірі 9600 (дев`ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок.

Стягнуто з ПрАТ «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_10 як законного представника малолітнього ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , шкоду, завдану у зв`язку з втратою годувальника, щомісячними платежами по 533,33 гривні, починаючи з 06.12.2016 року до досягнення дитиною повноліття ІНФОРМАЦІЯ_7 , загальним розміром у розмірі 102 932 (сто дві тисячі дев`ятсот тридцять дві) гривні 69 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 моральну шкоду, заподіяну смертю особи, у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 як законного представника малолітнього ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , моральну шкоду, заподіяну смертю особи, у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок.

Цивільний позов ОСОБА_11 , ОСОБА_12 до ОСОБА_7 , ПАТ «ПЗУ Україна», ТОВ «Експрес Бетон», ТОВ «Б25» задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_11 витрати на спорудження пам`ятника в розмірі 9 155 (дев`ять тисяч сто п`ятдесят п`ять) гривень 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок..

Скасовано арешт, накладений 09 грудня 2016 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_15 .

Стягнути з засудженого ОСОБА_7 в повному обсязі на користь держави витрати на залучення експерта на загальну суму 10187,60 гривень.

Вирішено питання щодо долі речових доказів.

Відповідно до вироку суду першої інстанції, ОСОБА_7 05 грудня 2016 року, приблизно о 08.55 год., керував технічно справним вантажним автомобілем «ТАТА LPT 613», р/н НОМЕР_2 , у денну пору доби, в умовах необмеженої видимості, здійснював рух по асфальтованому дорожньому покриттю, яке було покрито інієм автодороги «Одеса Мелітополь», на якій організований двосторонній двохрядний рух у кожному напрямку, які поділені розділювальною смугою шириною 3.9 м., смуги руху позначенні переривчастою лінією дорожньої розмітки, з боку м. Одеса у напрямку смт. Доброслав, по правій смузі свого напрямку руху, з невстановленою органами слідства швидкістю руху.

Діючи самовпевнено, ОСОБА_7 був неуважним, рух керованого автомобіля постійно не контролював, обрав швидкісний режим без врахування дорожньої обстановки, та стану дорожнього покриття, за дорожньою обстановкою не слідкував, відповідно не відреагував на її зміну.

Здійснюючи подальший рух та, наближаючись до 26 км + 850 м зазначеної автодороги, яка проходить через Лиманський район Одеської області, гарантовано не забезпечив рух керованого автомобіля в межах своєї смуги руху, заходів, що виключають виникнення та розвиток аварійної ситуації не вжив, а навпаки, знехтував особистою безпекою та безпекою інших учасників руху на спуску проїзної дороги за ходом його руху, у порушення вимог п.п. 1.5., п/п «б» п. 2.3., п. 12.1. «Правил дорожнього руху» України (введені в дію 01.01.2002 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001).

Обвинувачений ОСОБА_7 відволікся від керування, внаслідок чого, при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру, допустив неконтрольований виїзд свого транспортного засобу за межі проїзної частини на праве за ходом руху узбіччя, де скоїв наїзд на автомобіль «ВАЗ-2107», р/н НОМЕР_1 , який стояв на узбіччі та його водія ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який в якості пішохода знаходився біля свого транспортного засобу напроти передньої лівої двері, також за межами проїзної частини.

Внаслідок наїзду на ОСОБА_11 , останній був відкинут на покриття узбіччя, де мало місце перекочування коліс автомобіля «ТАТА LPT 613» через тіло потерпілого.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_11 , згідно з висновком судово-медичної експертизи № 1014-3793 від 18.01.2017 року, отримав тілесні ушкодження, від яких настала його смерть на місці пригоди.

Дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, про що було складено повідомлення про підозру, затверджене прокурором відділу прокуратури Одеської області 30.06.2017, та в цей же день повідомлення вручено ОСОБА_7 .

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись із оскаржуваним вироком в частині часткового задоволення цивільного позову, представник потерпілої ОСОБА_10 , та цивільних позивачів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_8 звернувся до суду із апеляційною скаргою, у якій зазначає, що у цій частині вирок підлягає скасуванню, виходячи з наступного:

- потерпіла в судовому засідання пояснила, що знаходилась разом із малолітньою дитиною на утриманні загиблого, що не заперечувалось ПрАТ СК «ПЗУ Україна» та іншими учасниками справи, документи, що це підтверджують, надавались страховій компанії, яка позовні вимоги в частині стягнення 19 199, 88 грн. визнала;

- висновок суду про те, що витрати на поховання були понесені не позивачкою, а іншою особою, виходячи зі змісту рахунку фактури є помилковим, оскільки у цьому документі зазначено особу, яка передала кошти, а не ту, яка понесла витрати. ОСОБА_10 не могла здійснити оплату самостійно, оскільки перебувала у стресовому стані;

- угода від 01.12.2016 року, змістом якої суд обґрунтував відмову у задоволенні позову в частині солідарного стягнення з «ТОВ «Б25», ТОВ «Експрес Бетон» відшкодування витрат у зв`язку зі смертю годувальника, у даному випадку укладена з метою приховування трудових відносин між ОСОБА_7 та підприємством;

- вищенаведена угода була укладена після ДТП, що підтверджується тим, що відповідно до її змісту угоду було укладено в м. Києві, втім, на дату її укладання, ОСОБА_7 у місті не було.

На підстав вищевикладеного, представник просить скасувати вирок в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . В цій частині ухвалити нове рішення, яким зазначені вимоги задовольнити.

Для усунення суперечок в подіях, викладених судом, встановлення фату укладання угоди 01.12.2016 року, якщо це мало місце, і якої угоди, допитати засудженого ОСОБА_7 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Не оспорюючи вирок суду в частині доведеності вини ОСОБА_7 в скоєнні кримінального правопорушення та кваліфікацію дій обвинуваченого, прокурор Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 зазначає, що вирок суду в частині часткового задоволення цивільних позовів потерпілих підлягає зміні, виходячи з такого:

- позовні вимоги в частині стягнення 19 199, 88 грн. визнані відповідачем ПрАТ СК «ПЗУ Україна»;

- висновок суду, про те, що витрати на поховання були понесені не позивачкою, а іншою особою, виходячи зі змісту рахунку фактури, є помилковим, оскільки такі витрати понесла сама ОСОБА_11 , зазначений у рахунку фактурі ОСОБА_16 є її рідним братом та на нього лише було оформлено відповідний документ;

- справу було розглянуто судом у порядку ст.349 КПК України, обвинувачений визнав свою вину та на допиті показав, що працював на підприємстві, а не виконував певну роботу, згідно угоди від 01.12.2016 року, яку підписав після ДТП за грошову винагороду за проханням ОСОБА_17 , який, на переконання обвинуваченого, був директором Одеського філіалу підприємства. Однак суд надав оцінку відповідній угоді, не усунувши протиріч між її змістом і показами обвинуваченого.

На підставі наведеного прокурор просить змінити оскаржуваний вирок в частині вирішення цивільних позовів. Цивільні позови ОСОБА_10 щодо стягнення з ПрАТ СК «ПЗУ України» відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, у розмірі 19 199,88 грн.; витрат на поховання в розмірі 10 045 грн.; стягнення солідарно з ТОВ «Б 25», ТОВ «Експрес Бетон» відшкодування витрат у зв`язку зі смертю годувальника на користь ОСОБА_14 щомісячно в розмірі 533,33 грн. грн., починаючи з 06 грудня 2016 року до досягнення ним 18 років, тобто до 11 січня 2033 року, що складає 109 332,88 грн., на користь ОСОБА_10 щомісячно в розмірі 533,33 грн., починаючи з 06 грудня 2016 року по 01 вересня 2017 року, що складає 4 799,97 грн.; моральної шкоди в розмірі 1 500 000 грн. на обох; а також цивільні позови ОСОБА_11 та ОСОБА_18 щодо стягнення солідарно з ТОВ «Б25», ТОВ «Експрес Бетон» на користь ОСОБА_11 , ОСОБА_12 відшкодування витрат на спорудження пам`ятника в розмірі 54 845 грн. в рівних частинах на кожного; моральної шкоди в розмірі 500 000 грн. кожному - задовольнити у повному обсязі.

В іншій частині залишити вирок суду без змін.

24 листопада 2021 року засобами поштового зв`язку директором ТОВ «Експрес Бетон» ОСОБА_19 було направлено відзив на апеляційній скарги представника потерпілої ОСОБА_10 , та цивільних позивачів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_8 та прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 у якому, заперечуючи проти їх задоволення, зазначає наступне:

- цивільні позови до ТОВ «Експрес Бетон» ґрунтувались виключно на припущеннях, що транспортний засіб «ТАТА LPT 613», р/н НОМЕР_2 , перебував у його власності і можливо не вибував із його володіння, доказів чого позивачем надано не було;

- відповідно до договору оренд відповідний транспортний засіб 05.12.2016 року перебував у оренді в ТОВ «Ю 25».

Виходячи з вищенаведеного, директор ОСОБА_19 зазначає, що ТОВ «Експрес Бетон» є неналежним відповідачем та просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок - залишити без змін.

01 грудня 2021 року на електрону пошту апеляційного суду від адвоката ОСОБА_9 в інтересах ТОВ «Б-25» надійшов відзив на апеляційну скаргу прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 , у якому захисник, не погоджуючись із відповідною апеляційною скаргою у частині відшкодування коштів з ТОВ «Б-25» зазначає, що:

- ОСОБА_7 не має повноважень визнавати обставини щодо заявлених позовних вимог до юридичних осіб;

- те, що ОСОБА_7 «працював на підприємстві», спростовується наявною у матеріалах справи угодою від 01.12.2016 року №01/12/16;

- припущення прокурора про те, що вищенаведену угоду обвинувачений підписав після ДТП за грошову винагороду, не підтверджено жодним доказами;

- з апеляційної скарги прокурора не вбачається на яких правових підставах він звернувся до апеляційного суду виключно в частині розгляду цивільного позову. На вирок суду цивільними позивачами подано окрему апеляційну скаргу, а отже вони самостійно скористались своїми правами на оскарження рішення суду.

На підставі наведеного адвокат просить залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржуваний вирок - без змін.

06 грудня 2021 року від представника ОСОБА_10 - ОСОБА_8 надійшли додаткові обґрунтування до апеляційної скарги, у яких він зазначає, що оскільки потерпілі не приймали участь у судовому засіданні у суді першої інстанції, а копію оскаржуваного вироку їм надано не було, потерпіла ОСОБА_10 , яка також діє в інтересах неповнолітнього сина, не змогла надати до апеляційної скарги копію трудової книжки на підтвердження факту того, що вона на час ДТП знаходилась на утриманні ОСОБА_11 (факт перебування ОСОБА_10 на утриманні в ОСОБА_11 визнавали усі учасники справи, ще на етапі досудового розслідування, а отже потерпіла про необхідність надання додаткових доказів на підтвердження такого факту дізналась лише після ознайомлення із повним текстом оскаржуваного вироку - 30.11.2021 року).

Після ознайомлення з відзивом на апеляційну скаргу представника ТОВ «Б-25» та керівника ТОВ «Експрес Бетон» потерпіла надала заперечення ,у яких пояснила наступне:

- суд питання відносно цивільних позовів розглянув у повному обсязі, розглянуте ж в порядку ч.3 ст.349 КПК України питання щодо доведеності вини ОСОБА_7 представник ТОВ «Б-25» не оскаржував;

- посиланнями ж на те, що ОСОБА_7 працював у ТОВ Б-25» за договором підряду, які спростовуються поясненнями ОСОБА_7 , представник ТОВ «Б-25» намагається ввести суд в оману;

- посилання представника ТОВ «Б-25» на незрозумілість апеляційної скарги є безпідставними, адже підстави оскарження вироку у цивільних позивачів та у потерпілої - однакові;

- факт передачі ТОВ «Експресс Бетон» автомобілю ТОВ «Б-25» не підтверджується податковою звітністю.

На підстав вищевикладеного, представник просить скасувати вирок в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 .

В цій частині ухвалити нове рішення, яким зазначені вимоги задовольнити.

Для усунення суперечок в подіях, викладених судом, встановлення фату укладання угоди 01.12.2016 року, якщо це мало місце, і якої угоди, допитати засудженого ОСОБА_7 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

06 грудня 2021 року від представника ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - ОСОБА_8 надійшли додаткові обґрунтування апеляційної скарги, у який він зазначає, що:

- суд питання відносно цивільних позовів розглянув у повному обсязі, розглянуте ж в порядку ч.3 ст.349 КПК України питання щодо доведеності вини ОСОБА_7 представник ТОВ «Б-25» не оскаржував;

- посиланнями ж на те, що ОСОБА_7 працював у ТОВ Б-25» за договором підряду, які спростовуються поясненнями ОСОБА_7 , представник ТОВ «Б-25» намагається ввести суд в оману;

- посилання представника ТОВ «Б-25» на незрозумілість апеляційної скарги є безпідставними, адже підстави оскарження вироку у цивільних позивачів та у потерпілої - однакові;

- факт передачі ТОВ «Експресс Бетон» автомобілю ТОВ «Б-25» не підтверджується податковою звітністю.

На підстав вищевикладеного, представник просить скасувати вирок в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .

В цій частині ухвалити нове рішення, яким зазначені вимоги задовольнити.

Для усунення суперечок в подіях, викладених судом, встановлення фату укладання угоди 01.12.2016 року, якщо це мало місце, і якої угоди, допитати засудженого ОСОБА_7 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Крім того, 11 січня 2022 року від представника ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - ОСОБА_8 надійшло клопотання про дослідження у ході апеляційного розгляду доказів, яким суд першої інстанції надав неправильну оцінку, а саме:

-угоду на виконання підрядних робіт від 01.12.2016 року, укладену між ОСОБА_7 та ТОВ «Б-25»;

-пропуск на ім`я ОСОБА_7 ;

-шляхові листи;

-видаткові касові ордери від 17 лютого 2017 року, від 06 березня 2017 року, від 06 квітня 2017 року, від 04 травня 2017 року, від 06 червня 2017 року;

-податкові розрахунки сум доходів, нарахованих на користь фізичних осіб, і сум утриманих з них податків за 4 квартал 2016 року, за 1 квартал 2017 року, за 2 квартал 2017 року;

-заперечення ПрАТ СК «ПЗУ Україна» від 30 березня 2018 року.

Позиції учасників судового розгляду.

У судовому засіданні представник потерпілої ОСОБА_10 , та цивільних позивачів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_8 , прокурор ОСОБА_6 підтримали вимоги апеляційних скарг та просили їх задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_7 також підтримав вимоги апеляційних скарг.

Представник ТОВ «Б-25» - адвокат ОСОБА_9 просила вирок суду залишити без змін, апеляційні скарги без задоволення.

Інші учасники судового провадження у судове засідання не прибули, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, однак відповідно до приписів ч. 4 ст. 405 КПК України їх неприбуття не перешкоджає проведенню розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників судового засідання, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку про таке.

Мотиви апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з положеннями ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновок суду про доведеність вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за кваліфікуючими ознаками: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, відповідає фактичним обставинам справи, які ніким не оспорюються, колегія суддів, не встановивши при цьому жодних істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду дійти правильного висновку в цій частині, не вбачає підстав для їх перегляду, відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України.

Щодо доводів апеляційних скарг представника потерпілої ОСОБА_10 та цивільних позивачів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_8 , та прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 щодо неправильного вирішення судом першої інстанції цивільних позовів, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Вся суть інституту цивільного позову у кримінальному провадженні закладена в положенні ч. 5 ст. 128 КПК України. Зміст даної норми закону зводиться до того, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими Кримінальним процесуальним кодексом України, а в тих відносинах, що не регулюються даним кодексом застосовується положення Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як було встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами кримінального провадження, 05 грудня 2016 року, приблизно о 08.55 год., ОСОБА_7 керував технічно справним вантажним автомобілем «ТАТА LPT 613», р/н НОМЕР_2 , у денну пору доби, в умовах необмеженої видимості, здійснював рух по асфальтованому дорожньому покриттю, яке було покрито інієм, автодороги «Одеса Мелітополь», на якій організований двосторонній двохрядний рух у кожному напрямку, які поділені розділювальною смугою шириною 3.9 м., смуги руху позначенні переривчастою лінією дорожньої розмітки, з боку м. Одеса у напрямку смт. Доброслав, по правій смузі свого напрямку руху, з невстановленою органами слідства швидкістю руху.

Здійснюючи подальший рух та наближаючись до 26 км + 850 м зазначеної автодороги, яка проходить через Лиманський район Одеської області, гарантовано не забезпечив рух керованого автомобіля в межах своєї смуги руху, заходів, що виключають виникнення та розвиток аварійної ситуації, не вжив, а навпаки, знехтував особистою безпекою та безпекою інших учасників руху на спуску проїзної дороги за ходом його руху, у порушення вимог п.п. 1.5., п/п «б» п. 2.3., п. 12.1. «Правил дорожнього руху» України (введені в дію 01.01.2002 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001).

ОСОБА_7 відволікся від керування, внаслідок чого, при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру, допустив неконтрольований виїзд свого транспортного засобу за межі проїзної частини на праве за ходом руху узбіччя, де скоїв наїзд на автомобіль «ВАЗ-2107», р/н НОМЕР_1 , який стояв на узбіччі та його водія ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який в якості пішохода знаходився біля свого транспортного засобу напроти передньої лівої двері, також за межами проїзної частини.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_11 , згідно з висновком судово-медичної експертизи № 1014-3793 від 18.01.2017 року, отримав тілесні ушкодження, від яких настала його смерть на місці пригоди.

ОСОБА_7 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю і дав покази, які за своїм змістом повністю відповідають викладеним вище обставинам вчинення кримінального правопорушення.

Згідно Полісу № АІ/9996706 року обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності водія «ТАТА LPT 613», р/н НОМЕР_2 , була застрахована у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» зі страховою сумою на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, у розмірі 200 000 грн., за шкоду, заподіяну майну, у розмірі 100 000 грн., з франшизою у 0 грн. Страхувальник ТОВ «Експрес Бетон» (т.4 а.с.66).

19 вересня 2017 року на замовлення представника ОСОБА_10 виготовлено висновок №699/17, у відповідності до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу ВАЗ 2107, реєстраційний номер НОМЕР_1 , пошкодженого при ДТП 05 грудня 2016 року, склала 29393,91 гривень.

Позовні вимоги ОСОБА_10 , заявлені у власних та у інтересах малолітнього ОСОБА_14 до ОСОБА_7 , ПрАТ «ПЗУ Україна», ТОВ «Експрес Бетон», ТОВ «Б25» обґрунтовані тим, що позивач як дружина загиблого ОСОБА_11 та його малолітній син, які мешкали разом з ОСОБА_11 та знаходились на його утриманні, є особами, які мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої смертю потерпілого внаслідок ДТП.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди (ст. 1166 ЦК). Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, визначено ст. 1200 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 1200 ЦК України - у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншими непрацездатними особами, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

У відповідності до ч. 2 ст. 1200 ЦК України - особам, визначених у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання та дитина потерпілого, народжена після його смерті. Факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць.

Відповідно до положень ст. 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За визначенням ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Доводи апеляційних скарг щодо хибності висновку першої інстанції про недоведеність факту перебування на утриманні у загиблого його дружини - позивача ОСОБА_10 , апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані з огляду на таке.

З оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 у частині стягнення відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, виходив з того, що суду не надано жодних доказів того, що ОСОБА_10 є особою, визначеною у пунктах 1-5 частини першої статті 1200 ЦК України, тобто перебувала на утриманні чоловіка, є непрацездатною, чи не працювала у зв`язку із доглядом за дитиною.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, доводи апеляційної скарги та долучені до неї документи, апеляційний суд погоджується із викладеним вище висновком суду першої інстанції, як таким, що відповідає обставинам справи.

Так, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За положеннями ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України, слід зробити висновок, що ОСОБА_10 , обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення на її користь відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, фактом власного перебування на його утриманні повинна була довести відповідні обставини.

Оцінюючи наданні ПрАТ СК «ПЗУ Україна» заперечення на цивільний позов від 30 березня 2018 року, у яких відповідач фактично визнав право ОСОБА_10 на отримання відшкодування шкоди, заподіяною смертю потерпілого, апеляційний суд зауважує, що визнання відповідачами позову не є безумовною підставою для його задоволення, ураховуючи, що вирішуючи спір по суті суд повинен дослідити матеріали справи, надати належну правову оцінку наявним у справі доказам та ухвалити судове рішення з урахуванням вимог законності та обґрунтованості, а не виходити виключно із факту визнання позову відповідачами.

Поряд з цим, позивач, декларуючи власне перебування на утриманні в ОСОБА_11 . ОСОБА_10 , у позовній заяві на підтвердження таких обставин суду першої інстанції не надала належних, допустимих та достатніх доказів, які могли б їх підтвердити.

Надана позивачем копія свідоцтва про шлюб ОСОБА_10 та ОСОБА_11 беззаперечно свідчить про перебування таких осіб у шлюбі, однак, з огляду на встановлені чинним законодавством чіткі критерії щодо обставин, якими визначається право особи на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, не свідчить про перебування особи у статусі, який би давав право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, у відповідності до положень ч.1, 2 ст. 1200 ЦПК України.

Щодо долученої до апеляційної скарги довідки, виданої Петропавлівської СР Білгород-Дністровського району Одеської області, апеляційний суд зауважує, що попри те, що у ній зазначено про те, що у період з 2015 року по 01.09.2017 року ОСОБА_10 знаходилась у «декретній відпустці», з такої довідки не можливо встановити, у якій установі та на якій посаді перебувала ОСОБА_10 до виходу у відпустку для догляду за дитиною, та на якій підставі довідка про відповідні обставини видана Петропавлівською СР Білгород-Дністровського району Одеської області. Так, у довідці не зазначено та не підтверджено будь-якими іншими доказами у справі, що ОСОБА_10 перебувала у трудових відносинах з такою сільською радою, або іншою організацією.

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що термін «декретна відпустка» не є юридичним, а таким, яким у побуті охоплюється , як поняття «відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами», так і поняття «відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку» (ЗУ «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР).

Вживання ж у наданій ОСОБА_10 довідці поняття «декретна відпустака» унеможливлює встановлення дійсного характеру відносин, що слались між особою, якій видано довідку, та її роботодавцем та невілює основну функцію довідки, як документа, а саме - інформативність.

На підставі викладеного вище, апеляційний суд відхиляє надану ОСОБА_10 довідку як неналежний доказ.

Апеляційний суд також погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що витрати на поховання були понесені не позивачкою, а іншою особою, та відхиляє протилежні заперечення ОСОБА_10 та прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 .

Так, як було правильно встановлено судом першої інстанції з наданого суду рахунку фактури від 05.12.2016 року витрати на поховання ОСОБА_11 було сплачено ОСОБА_16 (т.1. а.с. 71). Посилання ж ОСОБА_10 на те, що такі витрати були здійснені фактично нею, однак здійснити оплату вона самостійно не могла оплату, оскільки перебувала у стресовому стані зводяться до нічим не доведених жодними доказами тверджень та не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки протилежне суперечило б вимогам ч.6 ст. 81 ЦПК України (доказування не може ґрунтуватися на припущеннях).

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладено, апеляційний суд вважає правильним та таким, що ґрунтується на вимогах діючого та чинного на момент виникнення спірних правовідносин національного законодавства та матеріалах справи, висновок суду першої інстанції про недоведеність ОСОБА_10 факту власного перебування на утриманні ОСОБА_11 , як і факту понесення позивачем витрат на поховання ОСОБА_11 , а отже і відсутністю підстав для задоволення відповідних позовних вимог.

Щодо викладених у апеляційних скаргах зауважень щодо недопустимості угоди від 01.12.2016 року, з огляду на її фіктивність, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01 березня 2016 року між ТОВ «Експрес Бетон» та ТОВ «Б25» укладено договір оперативної оренди транспортних засобів №09/Ор-16Е у відповідності до якого, орендар зобов`язався підтримувати об`єкт оренди в технічно справному стані, проводити за власний рахунок планове обов`язкове технічне обслуговування, перевірку технічного стану Об`єкту оренди та медичне обстеження водіїв перед виїздом в рейс( п. 4.3.7); дотримуватись і нести відповідальність за недотримання правил дорожнього руху, норм щодо охорони праці та техніки безпеки при експлуатації Об`єкту оренди.(п.4.3.9); в порядку ст. 1187 Цивільного кодексу України у повному обсязі нести усю відповідальність за шкоду, спричинену Об`єктом оренди, як джерелом підвищеної небезпеки.(п. 4.3.10) (т.3 а.с.214).

04 серпня 2016 року між ТОВ «Експрес Бетон» та ТОВ «Б25» укладено додаткову угоду №1 до договору оперативної оренди транспортних засобів №09/Ор-16Е, яким серед іншого збільшено кількість орендованих транспортних засобів, до переліку яких увійшов автомобіль «ТАТА LPT» з державним номером НОМЕР_2 ( т.3 а.с.219).

01 грудня 2016 року між ТОВ «Б25» та ОСОБА_7 укладено угоду №01/12/16 на виконання підрядних робіт згідно до пункту 1.1 якого ОСОБА_7 взяв на себе зобов`язання на свій страх і ризик надавати послуги (виконувати роботи) з перевезення та подачі бетону на відстань на автомобілі Замовника ТАТА LPT 613, державний номер НОМЕР_2 , 2006 року випуску на об`єктах, де ТОВ «Б25» надає послуги по подачі бетону на відстань. Згідно пункту 3.5 угоди Виконавець( ОСОБА_7 ) зобов`язаний дотримуватись і нести відповідальність за недотримання правил дорожнього руху, норм щодо охорони праці та техніки безпеки під час надання послуг. Строк надання послуг та виконання робіт з дати укладання угоди визначено до 31 грудня 2016 року (т.3 а.с.222).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, якими обмінялися сторони, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто існує презумпція правомірності наведених правочинів, допоки іншого висновку не дійде суд у самостійному провадженні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі N 643/17966/14-ц (провадження N 14-203цс19) зазначено: "стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню".

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Поряд з цим, матеріали справи не містять доказів, а ОСОБА_10 , її представником та прокурором ОСОБА_6 як у суді першої, так і у суду апеляційної інстанції не заявлялось про визнання укладеної між ТОВ «Б25» та ОСОБА_7 угоди від 01 грудня 2016 року №01/12/16 недійсною, або про звернення скаржників або ж сторін такої угоди до суду із позовом про визнання її недійсною.

Враховуючи викладене вище, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до ТОВ «Експрес Бетон» та ТОВ «Б25» у зв`язку із недоведеністю обставин працевлаштування ОСОБА_7 , а відтак відхиляє як безпідставні вимоги апеляційних скарг щодо стягнення з ТОВ «Експрес Бетон» та ТОВ «Б25» матеріальної та моральної шкоди.

Щодо досліджених судом апеляційної інстанції за клопотанням представника потерпілої та цивільних позивачів - ОСОБА_8 доказів, то вони не спростовують висновків суду першої інстанції в частині вирішених позовних вимог, а доводи обвинуваченого ОСОБА_7 щодо обставин укладання угоди 01 грудня 2016 року, апеляційний суд вважає намаганням обвинуваченого ухилитися від відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок ДТП.

Інших обґрунтувань незаконності оскаржуваного судового рішення апеляційна скарга не містить.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, положення діючого та чинного на момент виникнення спірних правовідносин національного законодавства, оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційних скарг.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_10 , та цивільних позивачів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_8 та прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Вирок Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 серпня 2021 року, у кримінальному провадженні № 12016160000000884, внесеному до ЄРДР 05.12.2016 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4