Постанова

від 13.03.2023 по справі 914/1136/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2023 р. Справа №914/1136/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді:Марка Р.І.,

Суддів:Матущака О.І.,

Галушко Н. А.,

Секретар судового засідання:Лагутін В.Б.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Панькевич Р.В.;

від позивача:не з`явився;

від відповідача: адвокат Писаренко А.Ю., директор Тихоліз М.І.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гронло-Львів» б/н від 05.01.2023 (вх. № 01-05/131/23 від 11.01.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 14.11.2022 (повний текст рішення складено 18.11.2022)

у справі № 914/1136/22 (суддя Бортник О.Ю.)

за позовом: Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Гронло-Львів», м. Львів,

про стягнення 177 539 грн.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.11.2022 у справі №914/1136/22 задоволено повністю позов Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гронло-Львів». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гронло-Львів» на користь Львівської міської ради 177539 грн та 2663,09 грн. судового збору.

Суд першої інстанції, перевіривши наявні в справі докази, дійшов до висновку, що Рясне-Руська сільська рада сплатила, а відповідач отримав 177539 грн. за роботи та матеріали, які ним не виконувались і не встановлювались, так як станом на день укладення Договору № 03/07-09 металопластикові вікна у всіх корпусах середньої школи села Рава-Руська уже були встановлені та такі роботи не замовлялись замовником.

Не погоджуючись зі прийнятим рішенням Товариства з обмеженою відповідальністю «Гронло-Львів» оскаржила таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла на адресу суду 11.01.2023 (вх. №01-05/131/23).

В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 14.11.2022 у справі №914/1136/22 та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволені позовних вимог, оскільки вважає, що таке рішення прийнято із порушеннями норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідач вказує, що у даній справі відсутні законні підстави представництва прокуратурою інтересів Львівської міської ради оскільки з огляду на той факт, що в результаті задоволення позову вона не одержує ніякого конкретного матеріального чи нематеріального блага, оскільки кошти, стягнуті відповідача, в разі набуття рішенням Господарського суду законної сили, повертається у власність територіальної громади, а не держави. Заступник керівника прокурора Львівської області у даній справі здійснює захист інтересів територіальної громади, a не держави, що суперечить вимогам законодавчих норм.

Також, апелянт зазначає, що право на звернення до суду за захистом, виникло у позивача з моменту, коли він дізнався про його порушення, а саме - наприкінці 2010р. в момент підписання та затвердження акту приймання виконаних на підставі Договору №3/07-09 будівельних робіт від 09.11.2010р. та їх прийняття без жодних зауважень з боку замовника, що підтверджується фактичною їх оплатою замовником у повному обсязі.

27.01.2023 від Львівської обласної прокуратури в систему «Електронний суд» сформовано відзив б/н від 27.01.2023 (вх. №01-04/570/23) на апеляційну скаргу, в якому прокуратура не погоджується з доводами апеляційної скарги, з огляду на те, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Також, прокурор у справі стверджує, що саме з 16.02.2015 р. (дата внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення директором відповідача кримінальних правопорушень) йому та позивачу стало відомо про завдані директором відповідача державі, в особі позивача, збитки у розмірі 177 539 грн. Початок перебігу позовної давності для потерпілого збігається з моментом появи у кримінальному провадженні особи у процесуальному статусі підозрюваного чи обвинуваченого. З цього моменту у потерпілого виникає право на пред`явлення позову до конкретної особи. Прокурор 26.02.2015 р. в порядку ст. 128 ГПК України подав до суду разом з обвинувальним актом позовну заяву про стягнення з обвинуваченого на користь Рава-Руської сільської ради 177 539 грн. шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням. Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 10.09.2021 р. у справі № 464/1963/15-к закрито кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та залишено без розгляду позовну заяву про стягнення з обвинуваченого 177539 грн. шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням. На підставі ч. 2 ст. 265 ЦК України час від дня пред`явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов залишено без розгляду (з 26.02.2015 р. до 10.09.2021 р.) не включається до строку позовної давності. Строк позовної давності, який сплив, становить 8 місяців і 30 днів. Трирічний строк звернення до суду у справі не сплив

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2022 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Марка Р.І., суддів Матущак О.І. та Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гронло-Львів» та вирішено здійснювати розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 задоволено клопотання Львівської обласної прокуратури вих. №15/2-72вих-23 від 24.01.2023 (вх. №10-04/530/23) про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено розгляд справи на 13.02.2023.

Ухвалою суду від 13.02.2023 оголошено перерву у розгляді даної справи до 13.03.2023.

У судовому засіданні 13.02.2023 прокурор заперечив доводи апеляційної скарги з підстав, визначених у відзиві на апеляційну скаргу та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач підтримав доводи апеляційної скарги з підстав викладених у ній та просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Позивач уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений.

У відповідності до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 10.09.2021 р. у справі № 464/1963/15-к (том справи І, а.с. 12) та протоколами допиту свідків (том справи ІІ, а.с. 13-42) підтверджується факт встановлення металопластикових вікон у середній школі села Рава-Руська як спонсорської допомоги ще до укладення Договору № 03/07-09 на виконання робіт по завершенню добудови середньої школи в с. Рясне-Руське від 03 липня 2009 р.

Між Рясне-Руською сільською радою та відповідачем 03 липня 2009 р. укладено Договір № 03/07-09 на виконання робіт по завершенню добудови середньої школи в с. Рясне-Руське з Договірною ціною № 1, Зведеним кошторисним розрахунком вартості будівництва № 1 та Додатковими договорами до цього Договору (том справи ІІ, а.с. 52-74, 95). У вказаних документах відсутні відомості про те, що відповідач на виконання умов договору № 03/07-09 зобов`язується виконати роботи з заповнення віконних прорізів готовими ординарними блоками металопластику та віконними блоками з металопластику на суму 177539 грн.

Актом № 2 приймання виконаних підрядних робіт за листопад 2009 р. (позиції 21-25 Розділу № 2) від 30.11.2009 р., Актом № 6 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2010 р. (Розділ № 3 Вікна) від 09.11.2010 р. та відомістю ресурсів (том справи І, а.с. 17-34) підтверджується факт включення зазначених робіт сторонами Договору до актів виконаних відповідачем на підставі Договору № 03/07-09 та прийнятих замовником робіт, які підлягають оплаті.

Платіжними дорученнями № 9 від 09 грудня 2009 р., № 13 від 30 грудня 2009 р. та № 8 від 11 листопада 2010 р. (том справи І, а.с. 35-37) підтверджується факт оплати Рясне-Руською сільською радою робіт, виконаних відповідачем, за вищезгаданими актами № 2 від 30.11.2009 р. та № 6 від 09.11.2010 р. на суму 177 539 грн. Доказів того, що вказані кошти відповідачем повернуто на рахунки замовника у матеріалах справи немає.

Згідно з ухвалами Львівської міської ради № 6 Про функціонування Львівської міської територіальної громади та № 7 Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради від 29.12.2020 р. (том справи І, а.с. 73, 80-81) Львівська міська територіальна громада в особі позивача є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Рясне-Руської територіальної громади, Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради.

Дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Щодо повноважень прокурора.

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. З Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Щодо стягнення 177 539 грн.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою та третьою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 224 ГК України передбачено, що Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до ст. 1166 ЦКУ майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з ст.ст. 1172, 1192 ЦКУ юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу. Якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

В частині 1 статті 1212 вказано, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ГК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, а також до вимог про: відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Матеріалами справи встановлено, що Рясне-Руська сільська рада сплатила, а відповідач отримав 177539 грн. за роботи та матеріали, які ним не виконувались і не встановлювались, так як станом на день укладення Договору № 03/07-09 металопластикові вікна у всіх корпусах середньої школи села Рава-Руська уже були встановлені та такі роботи не замовлялись замовником.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Тихоліз Михайло Іванович є засновником, кінцевим бенефіціарним власником та керівником відповідача. Тому відповідач, в силу приписів ст. 1172 ЦК України, відшкодовує шкоду, завдану його директором та учасником під час виконання ним своїх трудових обов`язків та під час здійснення ним діяльності від імені товариства.

Щодо позовної давності.

Відмовляючи відповідачу у заяві про застосування строку позовної давності та відмову у задоволенні позову суд першої інстанції вказав, що в силу приписів ч. 1 ст. 261 та ч. 2 ст. 265 ЦК України строк позовної давності не пропущено. Так, ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 10.09.2021 р. у справі № 464/1963/15-к, яка набрала законної сили, закрито кримінальне провадження щодо обвинувачення директора відповідача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, у зв`язку із звільненням його від кримінальної відповідальності через закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Як наслідок, цивільний позов Прокуратури Львівської області до директора відповідача про стягнення з нього 177539 грн. шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, залишено без розгляду.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду попередньої інстанції з огляду на наступне.

За змістом статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 267 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати

Відповідно до частини першої статті 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За змістом статті 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно з приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас в силу приписів частин першої та другої статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц, на які посилається скаржник, а також у низці інших постанов Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 904/841/18, від 20.01.2020 у справі № 924/774/18, від 07.04.2021 у справі № 911/2669/19, від 13.10.2021 у справі № 914/687/20.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; рішення ЄСПЛ у справі «ВАТ "Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

З огляду на викладене, суд зобов`язаний у будь-якому випадку, в разі подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, розглянути її, і якщо позовна давність спливла - відмовити в позові у зв`язку з її закінчення за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску вказаного строку.

Згідно із матеріалами справи, актом № 2 приймання виконаних підрядних робіт за листопад 2009 р. (позиції 21-25 Розділу № 2) від 30.11.2009 р., Актом № 6 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2010 р. (Розділ № 3 Вікна) від 09.11.2010 р. та відомістю ресурсів (том справи І, а.с. 17-34) підтверджується факт включення зазначених робіт сторонами Договору до актів виконаних відповідачем на підставі Договору № 03/07-09 та прийнятих замовником робіт, які підлягають оплаті.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (том справи І, а.с. 124-125) відомості про вчинення директором відповідача кримінального правопорушення внесено до реєстру 16.02.2015 р., позовну заяву про стягнення 177 539 грн. шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, направлено до суду разом з обвинувальним актом 26.02.2015 р.

Тобто, прокуратурою пропущено строк позовної давності, оскільки право на звернення до суду за захистом, виникло у позивача з моменту, коли він дізнався про його порушення, а саме - 09.11.2010 в момент підписання та затвердження акту приймання виконаних на підставі Договору №3/07-09 будівельних робіт від 09.11.2010р. та закінчилось 10.11.2013 (3 роки після настання оспорюваної події).

Отже, суд першої інстанції дійшов до передвчасного висновку щодо відмови у застосуванні позовної давності у даному спорі.

За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржниками не доведено наявності підстав, визначених ст.277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційних скарг. Таких підстав апеляційним судом також не встановлено.

Отже, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В силу положень ст. 129, 130 ГПК України судовий збір покладається на апелянта.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Марка Р.І. з 22.03.2023 по 31.03.2023 повний текст постанови складено та підписано 03.04.2023.

Керуючись ст. ст. 86,129,236,254,269,270,275,276,281,282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гронло-Львів» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 14.11.2022 у справі № 914/1136/22 скасувати. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 03.04.2023.

Головуючий суддяМарко Р.І.

СуддяГалушко Н.А.

СуддяМатущак О.І.