Постанова

від 22.03.2023 по справі 2-4509/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 березня 2022 року

м. Київ

справа № 2-4509/11

провадження № 61-3048св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач),

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

заявник (боржник) - Товариство з обмеженою відповідальністю «Покровський комбікормовий завод»,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Косарева Ірина Валеріївна,

заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (стягувач), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Центрторг-Агро» (боржники),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2016 року, постановлену у складі судді Парфьонова Д. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Красноармійський комбікормовий завод» (далі - ТОВ «Красноармійський комбікормовий завод»), яке в подальшому змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Покровський комбікормовий завод» (далі - ТОВ «Покровський комбікормовий завод»), звернулося до суду зі скаргою на дії та рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області) Косаревої І. В. щодо відкриття виконавчого провадження № 50316507 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4509/11 про солідарне стягнення з ТОВ «Покровський комбікормовий завод», ТОВ «Центрторг-Агро», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), кредитної заборгованості у розмірі 5 505 613,96 грн.

Скаргу ТОВ «Покровський комбікормовий завод» мотивувало тим, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2013 року у справі № 2-4509/11 солідарно стягнуто з ТОВ «Красноармійський комбікормовий завод», ТОВ «Центрторг-Агро», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 505 613,96 грн. Це рішення суду набрало законної сили 19 лютого 2014 року. Видано виконавчий лист. Однак стягувач пред`явив виконавчий лист до виконання лише 25 лютого 2015 року, тому прийнята державним виконавцем постанова від 25 лютого 2016 року про відкриття виконавчого провадження є незаконною і підлягає скасуванню. Заявник вважав, що стягувач - АТ Б «ПриватБанк» пропустив визначений статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час видачі виконавчого документа, річний строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

ТОВ «Покровський комбікормовий завод» просило суд:

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області Косаревої І. В. щодо відкриття виконавчого провадження 25 лютого 2016 року за виконавчим листом Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, виданого 12 серпня 2014 року про стягнення з ТОВ «Красноармійський комбікормовий завод» 5 505 613,96 грн;

- скасувати постанову головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області про відкриття виконавчого провадження від 25 лютого 2016 року ВП № 50316507.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2016 року скаргу ТОВ «Покровський комбікормовий завод» задоволено частково.

Визнано неправомірними дії головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області Косаревої І. В. щодо відкриття виконавчого провадження № 50316507 з примусового виконання виконавчого листа

№ 2-4509/11 про солідарне стягнення з ТОВ «Покровський комбікормовий завод», ТОВ «Центрторг-Агро», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» кредитної заборгованості.

Визнано неправомірною постанову головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області Косаревої І. В. від 25 лютого 2016 року про відкриття виконавчого провадження № 50316507.

У задоволенні інших вимог скарги відмовлено.

Задовольняючи частково скаргу, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості доводів ТОВ «Покровський комбікормовий завод» про пропуск стягувачем - АТ КБ «ПриватБанк» строку пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2-4509/11 і відсутністю підстав для поновлення цього строку, що свідчить про неправомірність рішення державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. При цьому суд вказав, що вимоги заявника про скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження задоволенню не підлягають, оскільки скасовувати постанову або інший процесуальний документ, винесені у виконавчому провадженні, наділені лише начальники відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2016 року у відкритті провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2016 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-12808св18).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2016 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 27 січня 2021 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-8791св20).

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що, посилаючись на відмітку, яка міститься на виконавчому листі про відмову 13 жовтня 2014 року у відкритті виконавчого провадження, суд апеляційної інстанції не перевірив, чи дотримано державним виконавцем положення статті 31 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV) щодо надіслання постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, не перевірив, коли стягувач отримав відповідну постанову державного виконавця або був обізнаний про її наявність та дійшов передчасного висновку про пропуск банком строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. При цьому відмітка на виконавчому листі не є доказом поновлення перебігу строку, оскільки такий починається саме з моменту отримання відповідної постанови. Верховний Суд зазначив, що вказані обставини мають суттєве значення для вирішення питання обчислення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки з моменту отримання постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13 жовтня 2014 року поновлюється перебіг такого строку, а не з моменту її винесення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Останньою постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2016 року - без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що матеріали справи не містять доказів дотримання державним виконавцем положення статті 31 Закону № 606-XIV щодо надіслання постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13 жовтня 2014 року та отримання стягувачем відповідної постанови державного виконавця або обізнаності про її наявність. З урахуванням наведеного, підстав вважати дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду за постановою від 25 лютого 2016 року правомірними, як і повторне звернення стягувача з виконавчим документом до виконання, у межах, визначених Законом у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження, суд апеляційної інстанції не мав.

При цьому суд спростував доводи апеляційної скарги банку щодо правомірності прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження 25 лютого 2016 року, з урахуванням постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 17 лютого 2016 року, що на думку банку, є повторним пред`явленням виконавчого листа до виконання у межах строку, з моменту відмови у його відкритті. Суд апеляційної інстанції вказав на помилковість таких висновків, оскільки вони стосуються пред`явлення виконавчих листів уперше та не спростовують висновків суду про наявність неправомірних дій державного виконавця.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні вимог.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

13 квітня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права та надали неправильну оцінку зібраним доказам, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 727/1256/16-ц (провадження № 14-229цс18) та у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 2-1479/10 (провадження № 61-1102св18), від 29 квітня 2020 року у справі № 569/8489/19-ц (провадження № 61-18241св19).

Заявник вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме матеріали виконавчого провадження, у якому 25 грудня 2016 року державний виконавець відкрила виконавче провадження.

Крім того, суд апеляційної інстанції не виконав вказівки Верховного Суду про передчасне скасування цього судового рішення, не перевірив та не встановив обставини, що мають значення для вирішення справи, зокрема: чи дотримано державним виконавцем положення статті 31 Закону № 606-ХІV щодо надіслання постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження; не перевірив та не встановив, коли стягувач отримав відповідну постанову державного виконавця; чи був обізнаний стягувач про наявність постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Матеріали справи не містять доказів про отримання стягувачем постанови.

Вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов суперечливих висновків, зазначивши, що: «...Матеріали справи не містять доказів дотримання державним виконавцем положення статті 31 Закону N 606-ХІV щодо надіслання постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13 жовтня 2014 року, та отримання стягувачем відповідної постанови державного виконавця або обізнаності про її наявність. З урахуванням наведеного, підстав вважати дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду за постановою від 25 лютого 2016 року правомірними, як і повторне звернення стягувача з виконавчим документом до виконання, у межах, визначених Законом у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження, у суду немає... ".

При цьому у попередніх абзацах суд зазначає, що: «...Згідно із листом АТ КБ «ПриватБанк» від 02 лютого 2022 року, письмові докази відносно повідомлень органами державної виконавчої служби про наявність постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13 жовтня 2014 року щодо виконання рішення суду, не збереглися. Разом з цим, не збереглися і письмові докази отримання банком відповідної постанови державного виконавця».

Заявник стверджує, що неможливо зрозуміти логіку висновків апеляційного суду, чи то державний виконавець не виконав вимоги статті 31 Закону №606-ХІV щодо надіслання постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13 жовтня 2014 року, чи все ж таки виконав, але то лише у стягувача не збереглися такі документи.

Вказує, що постанова апеляційного суду ґрунтується на припущеннях, а висновки суду є суперечливими та неприйнятними.

Суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, оскільки не звернули увагу на те, що згідно з пунктом 5 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження», у редакції Закону від 02 червня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. А згідно зі статтею 12 зазначеного вище Закону, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Задовольняючи 21 жовтня 2016 року скаргу ТОВ «Покровський комбікормовий завод», Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області не звернув увагу на те, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом, тобто протягом трьох років.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2013 року (справа № 2-4509/11) стягнуто солідарно з ТОВ «Покровський комбікормовий завод», ТОВ «Центрторг-Агро», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 505 613,96 грн.

Рішення суду набрало законної сили 19 лютого 2014 року.

12 серпня 2014 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області видав виконавчий лист № 2-4509/11. У виконавчому листі зазначено, що строк його пред`явлення до виконання - до 20 лютого 2015 року.

З копії виконавчого листа встановлено, що на ньому міститься відмітка державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження 13 жовтня 2014 року на підставі пункту 4 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Наступна відмітка датована 17 лютого 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 4 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження».

25 лютого 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» до ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області подав заяву про прийняття до виконання виконавчого листа № 2-4509/11, виданого Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області 12 серпня 2014 року та цього ж дня державним виконавцем було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 50316507. Ця постанова державного виконавця від 25 лютого 2016 року оскаржується у цій справі.

Із листа АТ КБ «ПриватБанк» від 02 лютого 2022 року № ЕП-976 встановлено, що письмові докази відносно повідомлень органами державної виконавчої служби про наявність постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13 жовтня 2014 року щодо виконання рішення суду, не збереглися. Разом з цим, не збереглися і письмові доказів отримання банком відповідної постанови державного виконавця.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

У пункті 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» вказано, що відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Задовольняючи скаргу ТОВ «Покровський комбікормовий завод» та скасовуючи постанову про відкриття виконавчого провадження, суди попередніх інстанцій виходили із того, що стягувачем (банком) було пропущено встановлений статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження» строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання та відсутністю підстав для його поновлення.

З таким висновком судів попередніх інстанцій погодитись не можна з огляду на таке.

Судом установлено, що постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області від 13 жовтня 2014 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 12 серпня 2014 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області про солідарне стягнення з ПАТ «Красноармійський комбікормовий завод» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу у сумі 5 505 613,96 грн, на підставі пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент виникнення спірних правовідносин (винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження 13 жовтня 2014 року на підставі пункту 4 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження») були врегульовані Законом № 606-XIV.

Відповідно до вимог частини першої статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

У пункті 4 частини першої статті 26 Закону № 606-XIV вказано, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом (частина друга статті 26 Закону № 606-XIV).

Виходячи зі змісту положень частин першої, другої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду у цивільній справі, може бути пред`явлений до примусового виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

Згідно з вимогами статті 23 Закону № 606-XIV строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред`явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

З аналізу вказаних норм можна дійти висновку, що у тому випадку, коли стягувач пред`явив виконавчий документ до органу державної виконавчої служби не за місцем виконання рішення, що є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, стягувач може реалізувати своє право на виконання рішення суду шляхом повторного звернення до виконавчих органів за місцем вчинення виконавчих дій протягом строку, визначеного статтею 22 Закону № 606-XIV.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону № 606-XIV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів направлення державною виконавчою службою на адресу стягувача (банку) постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13 жовтня 2014 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що позбавило стягувача можливості бути обізнаним про вчинення відповідних дій державним виконавцем та в подальшому своєчасно реалізувати своє право щодо повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Встановлено, що і у державного виконавця, і в АТ КБ «ПриватБанк» відсутні письмові докази того, що органи виконавчої служби належним чином повідомили стягувача (банк) про наявність постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13 жовтня 2014 року за виконавчим листом № 2-4509/11, виданим Новомосковським міськрайонним судом Донецької області 12 серпня 2014 року, оскільки на час проведення Антитерористичної операції у 2014 році зв`язок з органами державної виконавчої служби м. Покровськ та інших органів ДВС, які знаходилися у прифронтових районах Донецької області, здійснювалося у телефонному режимі.

Письмові докази щодо отримання банком постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13 жовтня 2014 року і сама зазначена постанова не збереглися.

Будь-яких доказів про дату, коли стягувач (банк) дізнався про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-4509/11, виданим 12 серпня 2014 року Новомосковським міськрайонним судом Донецької області, матеріали справи не містять.

Оригінал виконавчого листа № 2-4509/11, виданий 12 серпня 2014 року Новомосковським міськрайонним судом Донецької області, боржник - ТОВ «Покровський комбікормовий завод», на час розгляду скарги перебуває у стягувача - АТ КБ «ПриватБанк», однак точну дату, коли цей виконавчий лист був надісланий банку після першої відмови у відкритті виконавчого провадження, суди не встановили.

Враховуючи наявність порушень з боку державного виконавця щодо порядку направлення стягувачу постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження та відсутність доказів про дату, коли стягувач отримав відповідну постанову державного виконавця або був обізнаний про її наявність, не можна зробити однозначний висновок про порушення саме банком строку повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання, а тому не можна перекладати відповідальність на стягувача за ті порушення, які допущені державним виконавцем при первинній відмові у відкритті виконавчого провадження та які фактично і призвели до такого наслідку, як пропуск банком строку повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Зазначене свідчить про те, що апеляційний суд не виконав вказівки Верховного Суду при попередньому скасуванні його судового рішення, що є порушенням частини першої статті 417 ЦПК України.

Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що 25 лютого 2016 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-4509/11, виданого 12 серпня 2014 року Новомосковським міськрайонним судом Донецької області, боржник - ТОВ «Покровський комбікормовий завод», на підставі заяви стягувача - АТ КБ «ПриватБанк» від 25 лютого 2016 року у строки, визначені Законом України «Про виконавче провадження», оскільки стягувач повторно пред`явив його протягом року після того, як дізнався, що державний виконавець відмовив у відкритті виконавчого провадження.

За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість скарги ТОВ «Покровський комбікормовий завод» та наявність підстав для визнання неправомірними дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 25 лютого 2016 року, яка винесена державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області у виконавчому провадженні № 50316507 щодо виконання виконавчого листа № 2-4509/11, виданого 12 серпня 2014 року Новомосковським міськрайонним судом Донецької області, боржник - ТОВ «Покровський комбікормовий завод», є помилковими.

Таким чином, оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального права і підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні скарги на дії і рішення державного виконавця.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні скарги ТОВ «Покровський комбікормовий завод» на дії і рішення державного виконавця.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

АТ КБ «ПриватБанк» при подачі апеляційної скарги сплатило 1 378,00 грн, а при подачі касаційних скарг - 5 857,60 грн (1 653,60 + 2 102,00 + 2 102,00), що разом становить - 7 235,60 грн.

Оскільки касаційна скарга банку задоволена, то з ТОВ «Покровський комбікормовий завод» на користь АТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути 7 235,60 грн у рахунок повернення судового збору, сплаченого за перегляд справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року скасувати.

У задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Покровський комбікормовий завод» про визнання неправомірним дій та рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Косаревої Ірини Валеріївни, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Центрторг-Агро», відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Покровський комбікормовий завод» на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати, пов`язані із переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 7 235,60 грн (сім тисяч двісті тридцять п`ять грн 60 коп.).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець