Окрема думка

від 15.03.2023 по справі 464/232/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

15 березня 2023 року м. Київ

суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Червинської М. Є. та Коротуна В. М. на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 464/232/17 (провадження № 61-4223св19)

за позовом Львівської міської ради до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Новосад Ольги Петрівни, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватне підприємство фірма «Грот», управління комунальної власності Львівської міської ради, приватне підприємство «К.Р.О.К-7», Львівське комунальне підприємство «Дністер», товариство з обмеженою відповідальністю «Доля», товариство з обмеженою відповідальністю «Масафі», про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 04 травня 2018 року позовні вимоги задоволено.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 597,9 кв. м та площею 1294,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення (під індексом 1-5 літ. «Б») площею 597,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. (індексний номер 34283261) від 15 березня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083796946101, форма власності - приватна) та нежитлове приміщення площею 1294,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. (індексний номер 34283261 від 15 березня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083796946101, форма власності - приватна).

Стягнено з приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Львівської міської ради судові витрати по 4 525,54 грн з кожного.

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 04 травня 2018 року залишено без змін.

25 лютого 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Сихівського районного суду міста Львова від 04 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивувала тим, що позивач не надав доказів встановлення порушення процедури внесення записів до Державного реєстру речових прав та наявності юридичних фактів за рішенням державного реєстратора. Доказів того, що Львівська міська рада володіє всіма приміщеннями, на які заявляє позовні вимоги, та автентично тими приміщеннями, які на даний час перебувають у власності відповідачів, позивач не надав. Заявник також вказував на пропуск позивачем позовної давності.

Постановою від 15 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 04 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року в частині позовних вимог Львівської міської ради до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Новосад Ольги Петрівни, ОСОБА_2 , треті особи: Приватне підприємство фірма «Грот», управління комунальної власності Львівської міської ради, Приватне підприємство «К.Р.О.К-7», Львівське комунальне підприємство «Дністер», Товариство з обмеженою відповідальністю «Доля», Товариство з обмеженою відповідальністю «Масафі», про скасування державної реєстрації права власності скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Львівської міської ради до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Новосад Ольги Петрівни, ОСОБА_2 , треті особи: Приватне підприємство фірма «Грот», управління комунальної власності Львівської міської ради, Приватне підприємство «К.Р.О.К-7», Львівське комунальне підприємство «Дністер», Товариство з обмеженою відповідальністю «Доля», Товариство з обмеженою відповідальністю «Масафі», про скасування державної реєстрації права власності відмовлено.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 04 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року в частині позовних вимог Львівської міської ради до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Новосад Ольги Петрівни скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Львівської міської ради до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Новосад Ольги Петрівни відмовлено.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 04 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року в частині позовних вимог Львівської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи: Приватне підприємство фірма «Грот», управління комунальної власності Львівської міської ради, Приватне підприємство «К.Р.О.К-7», Львівське комунальне підприємство «Дністер», Товариство з обмеженою відповідальністю «Доля», Товариство з обмеженою відповідальністю «Масафі», про витребування майна з чужого незаконного володіння залишено без змін.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 04 травня 2018 року в частині розподілу судових витрат змінено та викладено його в такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь Львівської міської ради судові витрати за сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 4 721,31 грн». Стягнуто з Львівської міської ради на користь ОСОБА_2 4 823,00 грн судових витрат, понесених у зв?язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій.

Постанова суду касаційної інстанції в частині, що стосується вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, мотивована тим, що за обставинами цієї справи, з використанням підроблених документів була проведена перша реєстрація права власності на спірне не6рухоме майно яке належало територіальній громаді за ПП «Грот» 13 листопада 2016 року, а вже через декілька днів відбулось його відчуження, з наступним перепродажем за тиждень. Придбавши спірне майно за декілька місяців після його першої реєстрації в реєстрі, відповідач не проявила розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності на це майно, підстави його набуття, швидкі перепродажі, вартість, і за необхідності отримавши правову допомогу, мала б зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Не можемо погодитися із постановою колегії суддів з таких мотивів.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов:

факт відчуження майна;

майно відчужене особою, яка не мала на це права;

відчужене майно придбав добросовісний набувач;

відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 523/17358/16-ц (провадження № 61-48373св18).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказано, що з огляду на наведені у постанові в справі № 922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.

Велика палата зазначила, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення. При вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зазначено, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) вказано, що з огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду, в тому числі, звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі, якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні, передусім, перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

Сторони договору повинні поводитися правомірно як під час його виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Їх не можна визначити вичерпно. Недобросовісною поведінкою може бути необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема, з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад із конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)).

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано у всіх випадках відповідно до приписів статті 387 ЦК України.

У справі, яка переглядається, встановлено, що право власності відповідачів на майно, щодо якого заявлено позов про витребування, набуто на підставі договору купівлі-продажу від 15 березня 2017 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. 15 березня 2017 року за індексним номером 34283261. Тобто, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є добросовісними набувачами та спірне майно набули за відплатним договором (купівля-продаж).

Колегія суддів в постанові зазначила, що «за обставинами цієї справи, з використанням підроблених документів була проведена перша реєстрація права власності на спірне не6рухоме майно яке належало територіальній громаді за ПП «Грот» 13 листопада 2016 року, а вже через декілька днів відбулось його відчуження, з наступним перепродажем за тиждень. Придбавши спірне майно за декілька місяців після його першої реєстрації в реєстрі, відповідач не проявила розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності на це майно, підстави його набуття, швидкі перепродажі, вартість, і за необхідності отримавши правову допомогу, мала б зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції».

Аналіз оскаржених рішень свідчить, що:

суди не встановлювали обставин, які б свідчили про недобросовісність останніх набувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та про набуття ними безпідставно спірного майна;

суди не аналізували підстави та процедуру набуття майна останніми набувачами, чи були відсутні в цьому реєстрі відомості про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень, порівняльну вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

З огляду на викладене, вважаємо, що висновки судів попередніх інстанцій про витребування майна у добросовісних набувачів є передчасними та такими, що не узгоджуються з зазначеними нормами матеріального права та висновками Великої Палати, підстав для залишення без змін зазначених рішень не було.

Судді М. Є. Червинська

В. М. Коротун