справа № 373/2031/21
головуючий у суді І інстанції Лебідь В.В.
провадження № 22-ц/824/2690/2023
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
ПОСТАНОВА
Іменем України
29 березня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.С.,
за участі секретаря судового засідання: Сердюк К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Переяславської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2, третя особа - Відділ освіти Переяславської міської ради, про визнання протиправним наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання допустити до виконання трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
в с т а н о в и в :
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області із вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:
1) визнати протиправним (незаконним) наказ № 103-0 від 08 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , працівника, що відмовився (ухиляється) від вакцинації проти COVID-19;
2) зобов`язати Переяславську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 2 (відповідача) допустити ОСОБА_1 до виконання трудових обов`язків учителя німецької мови;
3) стягнути з Відділу освіти Переяславської міської ради (третьої особи) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного допущення до роботи.
4) стягнути з Відділу освіти Переяславської міської ради (третьої особи) на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн та судовий збір у розмірі 908 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 05 грудня 2019 року позивач працює у Переяславській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 2на посаді вчителя німецької мови та належно виконує свої обов`язки згідно з посадовою інструкцією, трудову дисципліну не порушувала.
Наказом № 103-0 від 08 листопада 2021 року Переяславської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 позивача відсторонено від роботи у зв`язку з відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення і отримання допуску до роботи за результатами контролю, без збереження заробітної плати.
Позивач проти указаного наказу заперечувала, про що свідчить її власноручний надпис «заперечую» та підпис на оскаржуваному наказі.
На думку позивача, оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, а відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати є незаконним.
02 листопада 2021 року відповідач надав позивачу повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення.
Вимога відповідача про обов`язкову вакцинацію від COVID-19 та відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати з підстав, зазначених в оскаржуваному наказі, є зміною істотних умов праці, про яку відповідач мав попередити позивача за 2 місяці. Відповідач попередив позивача повідомленням від 02 листопада 2021 року про погіршення умов оплати праці фактично за 6 днів до відсторонення та позбавлення заробітної плати.
Оскаржуваний наказ про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати порушує, зокрема, вимоги статті 29 Закону України «Про оплату праці» та статті 103 КЗпП щодо необхідності попередження позивача про зміну діючих умов оплати праці позивача в бік погіршення за 2 місяці.
На думку позивача, якщо у відповідача, як у роботодавця, були підстави вважати, що стан здоров`я позивача не дозволяє їй виконувати свої трудові обов`язки, у тому числі, унаслідок припущення щодо відсутності у неї щеплення, то відповідач зобов`язаний був забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд позивача, за результатами б якого лікар і зафіксував би відповідний факт про стан здоров`я позивача в особистій медичній картці чи медичній довідці.
Відповідач не забезпечив позачерговий медичний огляд позивача для встановлення факту наявності чи відсутності указаного щеплення, можливих абсолютних протипоказань до такого щеплення тощо, натомість, перебравши на себе функції медичної установи, всупереч вимогам закону вимагав від позивача документи, що містять лікарську таємницю про стан його імунізації проти COVID-19 або довідку про наявність абсолютних протипоказань до вказаного щеплення.
Відповідач не надав позивачу можливості працювати дистанційно, а незаконно відсторонив її від роботи, що призвело до вимушеного прогулу.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачу запропоновано добровільно пройти вакцинацію проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
У визначений відповідачем та законодавством термін ОСОБА_1 не здійснила профілактичного щеплення проти COVID-19, що не заперечується сторонами та знайшло б підтвердження у судовому засіданні у випадку подання позивачем відповідного доказу до суду, а тому така обставина, яка сприймається як відмова позивача станом на 08 листопада 2021 року від щеплення (вакцинації) проти COVID-19, слугувала підставою для відсторонення відповідачем його від роботи на підставі Наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19», що узгоджується з приписами статті 46 КЗпП України.
У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відсторонення позивача, яка є працівником закладу освіти, на підставі наказу № 103-О від 08 листопада 2021 року є законним та вимушеним заходом в умовах карантину, має тимчасовий характер до настання певних обставин (вакцинації проти COVID-19, або підтвердження наявності протипоказань від вакцинації проти COVID-19, або закінчення карантину).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2022 року та ухвалити нове.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відсторонення працівників регулюється не підзаконними актами (наказами міністерств, постановами КМУ тощо), а саме законом.
Під час ухвалення оскаржуваного рішення суд першої інстанції керувався лише підзаконними нормативними актами, які вказані в оскаржуваному наказі у якості підстави для відсторонення позивача.
Сам по собі наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щеплення» не містить якогось обов`язку чи порядку відсторонення не вакцинованих працівників.
Положення Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 як підзаконного нормативного акта не можуть змінювати чи скасовувати встановлений на рівні закону порядок відсторонення не вакцинованих працівників.
Факт вакцинації чи її відсутності, відмови від вакцинації встановлюється лікарем, а не самостійно роботодавцем (відповідачем).
Статтею 25 КЗпП роботодавцю заборонено вимагати документи, подання яких не передбачено законодавством. Жодним законом не передбачено обов`язку працівника надавати саме роботодавцю документів про щеплення проти COVID-19.
Роботодавець зобов`язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників за своєю ініціативою, якщо стан здоров`я (у т.ч. стан імунізації від COVID-19) працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов`язки.
Відповідач не забезпечив позачерговий медичний огляд позивача для встановлення факту наявності чи відсутності вище вказаного щеплення, можливих абсолютних протипоказань до такого щеплення тощо, натомість, перебравши на себе функції медичної установи, всупереч вимогам закону вимагав від позивача документи, що містять лікарську таємницю про стан його імунізації проти COVID-19 або довідку про наявність абсолютних протипоказань до вказаного щеплення, що також не взято судом першої інстанції до уваги при прийнятті оскаржуваного рішення.
Від державної санітарно-епідеміологічної служби (повноваження якої на даний момент виконуються Держпродспоживслужбою) не надходило подання про відсторонення ОСОБА_1 від роботи і рішення про відсторонення позивача прийнято відповідачем самовільно
Від відповідача Переяславської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Відзив обґрунтовано тим, що позачерговим медичний огляд позивача не був проведений, оскільки вона не зверталася із відповідною заявою щодо його проведення. Попереджати позивача про зміну істотних умов праці за два місяці не було потреби, оскільки умови трудового договору не змінювалися. У зв`язку з відстороненням апелянт не виконувала свої трудові обов`язки, тому заробітна плата їй не виплачувалася. Наказом від 17 березня 2022 року позивач допущена до виконання трудових обов`язків та їй виплачується заробітна плата.
Від третьої особи Відділу освіти Переяславської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Колегія апеляційного суду, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, дійшла висновку про таке.
Між позивачем та відповідачем склалися трудові відносини з 23 серпня 1994 року на підставі наказу № 221 від 23 серпня 1994 року, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с. 27-29).
02 листопада 2021 року ОСОБА_1 отримала від відповідача повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 у строк до 08 листопада 2021 року з обов`язковим наданням підтверджуючого документу щодо вакцинації. Проходження курсу вакцинації має бути підтверджено відповідним документом (копію слід надати секретарю школи). Ненадання такого документу до початку роботи 08 листопада 2021 року буде розцінено як відмова або ухилення від вакцинації. Також у вказаному повідомленні позивача попереджено про те, що у випадку відмови або ухилення від вакцинації вона буде відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати (а.с. 23).
Наказом Переяславської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 від 08 листопада 2021 року № 103-О ОСОБА_1 , учителя німецької мови, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року у зв`язку з відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення і отримання допуску до роботи за результатами контролю - без збереження заробітної плати (а.с. 22).
Правовою підставою винесення такого відсторонення у наказі зазначено статтю 46 КЗпП України, наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 та постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.
Позивач ознайомився із змістом оскаржуваного наказу 08 листопада 2021 року та зазначив про свою незгоду з ним - напис «заперечую».
Наказом Переяславської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 від 17 березня 2022 року № 16-К у зв`язку з призупинення дії наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 ОСОБА_1 допущено виконання трудових обов`язків на посаді учителя німецької мови з 18 березня 2022 року (на період воєнного стану).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.
Статтею 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до частини 1 статті 46 КЗпП відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Відсторонення від роботи працівника роботодавцем можливе з підстав, передбачених законодавством, на вимогу третіх сторін та/або з власним рішенням.
При відстороненні працівника від роботи роботодавець повинен діяти: на підставі, у межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений законом; неупереджено, дотримуватись принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення: правова підстава для відсторонення від посади; наслідки відсторонення від посади для інших осіб. Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, з викладенням підстав та строків відсторонення.
Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 4 ЦК України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Частиною 3 указаної статті визначено, що у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).
У первинній редакції до цього переліку, яка діяла станом на дату винесення наказу про відсторонення позивача від роботи - 08 листопада 2021 року, увійшли, зокрема, працівники закладів загальної середньої освіти незалежно від типу та форми власності.
Враховуючи викладене, професія позивача, яка є учителем німецької мови у закладі загальної середньої освіти, входить до переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
У зв`язку з цим, апеляційний суд відхиляє доводи позивача про те, що законом не передбачено відсторонення працівників, які не вакциновані від гострої респіраторної хвороби COVID-19.
У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести не вакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:
кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Указані висновки відповідають висновкам, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у вказаній справі встановлено, що позивач працювала у відповідача на посаді учителя німецької мови.
Матеріали справи не містять відомостей про те, що станом на дату відсторонення позивача від роботи, навчання у Переяславській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 2 здійснювалося у дистанційній формі, а отже, за характером виконуваних обов`язків учителя, які пов`язані з контактами з учнями, позивач підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, оскільки представляла собою загрозу як не вакцинований працівник на роботі.
У цьому випадку втручання у права позивача у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
У зв`язку з цим, безпідставним є посилання позивача на незаконність вимог роботодавця (відповідача) про надання нею документів про щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Відповідно до частини 6 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Тобто для отримання профілактичного щеплення, у тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо.
Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.
Однак, матеріали справи не містять жодного підтвердження відмови ОСОБА_1 від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19: ані письмового підтвердження лікаря про відмову ОСОБА_1 від щеплення, ані письмової відмови ОСОБА_1 від щеплення.
В оспорюваному наказі про відсторонення ОСОБА_1 від роботи від 08 листопада 2021 року зазначено підставою «пояснювальна записка ОСОБА_1 від 08.11.2021 р.», однак у матеріалах справи такий доказ відсутній.
Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що факт не здійснення позивачем профілактичного щеплення проти COVID-19 у визначений відповідачем строк, не заперечувався сторонами та знайшов би підтвердження у судовому засіданні у випадку подання позивачем відповідного доказу до суду.
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що факт не здійснення позивачем профілактичного щеплення проти COVID-19 нею не заперечується, але і не визнається.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач у своїх запереченнях проти позову та апеляційної скарги посилається на те, що позивач відмовилася від обов`язкового профілактичного щеплення, тому відповідно до вимог частини 1 статті 81 ЦПК України, обов`язок доведення такої відмови покладений на відповідача.
Однак, відповідачем таких доказів до суду не надано, у зв`язку з чим наказ № 103-0 від 08 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 є протиправним (незаконним).
З огляду на те, що наказом Переяславської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 від 17 березня 2022 року № 16-К у зв`язку з призупинення дії наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 ОСОБА_1 допущено виконання трудових обов`язків на посаді учителя німецької мови з 18 березня 2022 року (на період воєнного стану), - не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов`язання відповідача допустити ОСОБА_1 до виконання трудових обов`язків учителя німецької мови.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд враховує таке.
Позивачем у позові заявлена вимога про стягнення з Відділу освіти Переяславської міської ради на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу до моменту фактичного допущення до роботи (а.с.33-34).
Однак, Відділ освіти Переяславської міської ради у цій справі має процесуальний статус третьої особи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.
Відділ освіти Переяславської міської ради, до якого заявлено позовну вимогу про стягнення середнього заробітку, не залучено до участі у справі як відповідача, а позивач у цій справі клопотань про залучення до участі у справі цієї особи як співвідповідача не заявляла, що свідчить про неналежний суб`єктний склад учасників справи, що є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги до третьої особи про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є у тому числі і: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2022 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2022 року скасувати з ухваленням нового судового рішення.
Позов ОСОБА_1 до Переяславської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 задовольнити частково.
Визнати протиправним (незаконним) наказ № 103-0 від 08 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська
Суд | Київський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 29.03.2023 |
Оприлюднено | 05.04.2023 |
Номер документу | 109976498 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них |
Цивільне
Київський апеляційний суд
Мостова Галина Іванівна
Цивільне
Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області
Лебідь В. В.
Цивільне
Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області
Лебідь В. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні