Рішення

від 14.03.2023 по справі 757/41212/21-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/41212/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Вовк С. В.,

за участі секретаря судових засідань Брачун О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позиція сторін у справі

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що з 2007 року позивач перебувала у трудових відносинах із відповідачем. Застосування до неї дисциплінарного стягнення та звільнення з роботи вважає незаконними з наступних причин.

На усні зауваження позивача щодо недотримання вимог законодавства у сфері вищої освіти, саботування виконання внутрішніх розпорядчих документів керівниками структурних підрозділів (у тому числі ОСОБА_2 , як завідувачем кафедри), вона почала подавати на ім`я в.о. ректора ОСОБА_2 свої зауваження у письмовому вигляді. Проте більшість службових записок на ім`я в.о. ректора ОСОБА_2. проігнорована. Частина наказів з навчальної діяльності не погоджувались з позивачем, як проректором, відповідно до її функціональних обов`язків. ОСОБА_2 не реагувала на порушення трудової дисципліни науково-педагогічними працівниками, неподання звітної документації кафедрами академії, невиконання наказів, переслідуючи власні інтереси та з метою завоювати прихильність науково-педагогічних працівників та студентів академії. Свідченням тиску на позивача з боку в.о. ректора ОСОБА_2 є вимога в електронному листі від 01.04.2021 (згодом оформленого в розпорядження в. о. ректора від 01.04.2021 № 02 «Про надання звітної документації проректором з навчально-методичної та виховної роботи ОСОБА_1 ». Законодавством не передбачено реорганізація адміністративної посади шляхом зміни її назви та функціональних обов`язків та звільнення працівника із роботи за нормою ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач звертає увагу, що зміст наказу від 13.05.2021 № 67-од «Про реорганізацію адміністративних посад проректорів та внесення змін до штатного розпису» не відповідає рішенню Вченої ради, протокол від 12.05.2021 № 09/20-21: «внести зміни до штатного розпису шляхом зміни назв адміністративних посад проректорів та їх функціональних обов`язків (реорганізації посад): проректора з науково-педагогічної діяльності та проректора з наукової та міжнародної діяльності», на підставі якого був виданий наказ. 25.05.2021 начальник відділу кадрів ОСОБА_3 попередила позивача під підпис про те, що відповідно до наказу № 67-од від 13.05.2021 посада проректора з навчально-методичної та виховної роботи, яку вона обіймає, скорочується, і позивач підлягає звільненню 25 липня 2021 року. Позивачу запропоновано посаду старшого інспектора з військово-мобілізаційної роботи або посаду лаборанта. Перейменовану посаду проректора з науково-педагогічної діяльності їй запропоновано не було, хоча вона була вакантною. Таку ж посаду «проректор з науково-педагогічної діяльності» вона обіймала з 01.01.2018 до 30.09.2018. Штатний розпис з відповідними змінами не був затверджений Міністерством культури та інформаційної політики України, якому підпорядкована академія. Виходячи із норм законодавства України, такий наказ від 13.05.2021 № 67-од є незаконним, не відповідає нормам законодавства України, та підлягає скасуванню.

Оскаржуваний наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності містить лише загальне посилання та не містить конкретизації, у чому саме полягає порушення позивачем організації роботи на очолюваному напрямку діяльності по посаді, не вказано які саме факти порушень вимог чинного законодавства допущені та порушені нею.

Враховуючи те, що в результаті незаконного звільнення позивачу не нарахована середньомісячна заробітна плата, відповідач при поновленні на раніше займану посаду зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відзив на позов до суду не надходив.

Позивач в судове засідання не з`явилась, її представник подала до суду заяву про вирішення справи за їх відсутності.

Відповідач свого уповноваженого представника в судове засідання не направив, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Процесуальні дії

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05 серпня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 вересня 2022 року витребувано докази у відповідача.

Фактичні обставини справи

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Сторони перебували у трудових відносинах з 06.11.2007 до 02.07.2021, за цей час обіймала посади методиста деканату факультету декоративно-прикладного мистецтва (06.11.2007 - 29.01.2008), методиста вищої категорії навчального відділу (30.01.2008 - 09.05.2011), начальника навчального відділу (10.05.2011 - 24.012014), декана факультету декоративно-прикладного мистецтва (27.01.2014 - 20.03.2016).

З 21.03.2016 позивач переведена на посаду проректора з науково- педагогічної та виховної роботи відповідно до наказу від 21.03.2016 № 23-к. Назва посади змінювалася: з 01.01.2018 - на «проректор з науково- педагогічної діяльності» (наказ від 30.11.2017 № 121-од), з 01.10.2018 - на проректор з навчально-методичної та виховної роботи (наказ від 01.10.2018 № 110-од) без зміни функціональних обов`язків.

Відповідно до наказу від 11.01.2019 № 41/1-од Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука перейменовано на Київську державну академію декоративно- прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука (далі - академія, КДАДПМД ім. М.Бойчука).

Наказом в. о. ректора Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука від 22.06.2021 № 51-к «Про оголошення догани» позивачу оголошено догану. Підставою для оголошення догани в наказі зазначено: Акт Державної служби якості освіти України від 11.06.2021 № 01-12/25-03-06/1, пояснювальна записка ОСОБА_1 .

Наказом в. о. ректора Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука від 02.07.2021 № 58-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з роботи за п. 3 ст. 41 КЗпП України.

Позиція суду та оцінка аргументів сторін

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється.

Щодо наказу про звільнення

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

До суб`єктів, які можуть бути звільнені з такої підстави, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у статті 50 Закону України «Про освіту», а саме керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.

Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Трудове законодавство не визначає поняття аморального проступку. Таке визначення є оціночною категорією. Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.

Згідно із частиною першою статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов`язки.

За змістом статті 56 Закону України «Про освіту» педагогічні працівники зобов`язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі (правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей); виховувати у дітей повагу до батьків, жінки, старших за віком.

Аналіз вищезазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь, - зобов`язані бути людьми високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, їх батьками, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.

Підвищена відповідальність педагогічних працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливих відносинах та виконують специфічні функції, які не обмежуються лише формальним виконанням трудових обов`язків вчителя (педагога, вихователя), а й здійснюють виховну функцію, не властиву іншим категоріям працівників.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 30 січня 2018 року справа № 713/265/15-ц, від 16 травня 2018 року справа № 1519/2-667/11, від 07 травня 2018 року справа № 243/8522/17, від 27 березня 2019 року у справі № 560/893/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 351/2141/16, від 31 липня 2019 року у справі № 243/5802/16-ц, від 05 вересня 2019 року у справі № 697/2520/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 495/47/18.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-248цс14, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Згідно з висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-3135цс16, звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

У наказі в. о. ректора Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука від 02.07.2021 № 58-к «Про звільнення ОСОБА_1 » зазначено, що у зв`язку із виявленням факту порушення трудової дисципліни у вигляді вчинення працівником - проректором з навчально-методичної та виховної роботи Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука ОСОБА_1 , яка виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, а саме факту непрофесійної та аморальної поведінки, що полягає в образі честі і гідності працівників з числа професорсько-викладацького складу Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука ОСОБА_6 та ОСОБА_5 шляхом висловлення на їх адресу брутальних та неприпустимих образливих висловів, що мало місце близько 13 години 11 червня 2021 року в приміщенні холу головного навчального корпусу академії в присутності студентів, працівників та відвідувачів вищого навчального закладу, враховуючи попереднє притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани, на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП України, керуючись Статутом академії, наказано звільнити ОСОБА_1 .

Підставою звільнення в наказі зазначено: доповідна записка ОСОБА_6 від 17.06.2021 (вх. № 54 від 22.06.2021), доповідна записка ОСОБА_5 від 23.06.2021 (вх. № 57 від 24.06.2021), доповідна записка ОСОБА_7 від 24.06.2021 № 59, пояснювальна записка ОСОБА_8 від 25.06.2021 вх. № 60.

Насамперед, суд вважає за необхідне зазначити, що наявність догани не є визначальною передумовою для звільнення працівника за п. 3 ст. 41 КЗпП України, а відтак посилання на це у наказі є безпідставним.

Суд критично оцінює доповідні записки, які визначені у наказі як підстава для звільнення, оскільки вони безпосередньо виступали стороною конфлікту із позивачем та не допитувались в судовому засіданні як свідки під присягою, попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань.

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання названого принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до частини першої статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників судового процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідач про розгляд справи повідомлявся за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відповідно до пункту першого частини сьомої статті 128 ЦПК України та за правилами частини восьмої цієї статті вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Разом з тим, відповідач свого процесуального обов`язку не виконав, відзив на позов не подав, не спростував обґрунтованості пред`явлених вимог.

Матеріали справи не містять достатніх, належних та допустимих доказів того, що позивачем вчинено винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження проректора з навчально-методичної та виховної роботи у Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука .

Враховуючи відсутність одночасно двох умов, таких як: аморальний проступок підтверджений фактами та вчинення проступку несумісного з продовженням роботи, що має виховну функцію, суд приходить до висновку про скасування наказу від 02.07.2021 № 58-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Суд також враховує, що позивач нагороджена Грамотами, Почесною грамотою Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука, Грамотою (2016,2018), Грамотою, Почесною грамотою (2016, 2018) Київської міської організації Профспілки працівників освіти України, Почесною грамотою Академії наук вищої освіти України (2018), Грамотою Національної академії педагогічних наук України (2018), Подякою Міністерства освіти і науки України (2018), а впродовж 2014 - 2019 років вона була заступником голови Первинної профспілкової організації викладачів Київського державного інституту (згодом - академії) декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука, секретарем профкому.

Щодо наказу про реорганізацію

12.05.2021 року рішенням Вченої ради академії ухвалено рішення «внести зміни до штатного розпису Академії шляхом зміни назв адміністративних посад проректорів та їх функціональних обов`язків (реорганізації посад): проректора з науково-педагогічної діяльності та проректора з наукової та міжнародної діяльності».

13.05.2021 видано та підписано в.о. ректором ОСОБА_2 наказ від 13.05.2021 № 67-од «Про реорганізацію адміністративних посад проректорів та внесення змін до штатного розпису»: «З метою забезпечення належної роботи навчального закладу та приведення організаційно-штатної структури Академії у відповідність до вимог чинного законодавства згідно із положеннями Закону України «Про освіту», Закону України «Про вищу освіту», постанови Кабінету Міністрів від 14 червня 2000 р. N 963, інших нормативно-правових актів, що регулюють питання забезпечення діяльності вищих навчальних закладів освіти, а також на виконання рішення вченої ради від 12.05.2021 року, 1. Реорганізувати адміністративні посади проректорів КДАДПМД ім. М. Бойчука шляхом зміни їх назв та функціональних обов`язків з метою приведення до вимог чинного законодавства України, а саме: вивести посаду «проректора з навчально-методичної та виховної роботи» та ввести посаду «проректора з науково-педагогічної діяльності»».

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Суд приймає до уваги доводи позивача про те, що зміст наказу від 13.05.2021 № 67-од «Про реорганізацію адміністративних посад проректорів та внесення змін до штатного розпису» не відповідає рішенню Вченої ради, протокол від 12.05.2021 № 09/20-21: «внести зміни до штатного розпису шляхом зміни назв адміністративних посад проректорів та їх функціональних обов`язків (реорганізації посад): проректора з науково-педагогічної діяльності та проректора з наукової та міжнародної діяльності», на підставі якого був виданий наказ.

Одночасно аргументованими є твердження позивача про те, що штатний розпис з відповідними змінами не був затверджений Міністерством культури та інформаційної політики України, якому підпорядкована академія.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку обґрунтованість позовних вимог про скасування наказу від 13.05.2021 № 67-од «Про реорганізацію адміністративних посад проректорів та внесення змін до штатного розпису».

Щодо наказу про оголошення догани

Наказом в. о. ректора Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука від 22.06.2021 № 51-к «Про оголошення догани» позивачу оголошено догану. Підставою для оголошення догани в наказі зазначено: Акт Державної служби якості освіти України від 11.06.2021 № 01-12/25-03-06/1, пояснювальна записка ОСОБА_1 .

Підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є порушення останнім трудової дисципліни. При цьому, закон вимагає, щоб факт такого порушення належним чином був зафіксований та дотриманий порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Підставою застосування догани є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов`язків, закріплених нормами трудового права, КЗпП України, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця.

Ст. 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Висновок про винність працівника не може бути заснований лише на емоціях і внутрішньому переконанні роботодавця.

Відповідно до ст. 138 КЗпП саме роботодавець має обов`язок довести вину працівника.

У трудовому праві діє принцип презумпції невинуватості. Тобто не можна працівника притягнути до дисциплінарної відповідальності, доки не доведена роботодавцем його вина, і працівник не зобов`язаний сам доводити свою невинуватість. При притягненні працівника до даного виду відповідальності, адміністрація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання або неналежного виконання покладених на нього трудових обов`язків. У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення.

Відповідно до частини третьої статті 149 КЗпП, обираючи вид стягнення, роботодавець має враховувати певні чинники: ступінь тяжкості вчиненого проступку; заподіяну порушенням шкоду, обставини, за яких вчинено проступок; попередню роботу працівника. Будь-які заходи дисциплінарного стягнення застосовуються тільки після з`ясування всіх обставин. Роботодавцеві потрібно розібратися у всіх нюансах того, що сталося, встановити в поведінці (дії або бездіяльності) працівника провину, оцінити її ступінь, виявити причини і обставини порушення трудової дисципліни, а значить, визначити справедливу міру дисциплінарного покарання. Стягнення має відповідати тяжкості вчиненого проступку.

Так, ст. 140 КЗпП України передбачено, що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту (ст. 141 КЗпП України).

Суд зазначає, що оскаржуваний наказ містить лише загальне посилання та не містить конкретизації, у чому саме полягає порушення позивачем організації роботи на очолюваному напрямку діяльності по посаді, не вказано які саме факти порушень вимог чинного законодавства допущені та порушені, а відтак суд приходить до висновку про те, що наказ від 22.06.2021 № 51-к винесено всупереч встановленому Законом порядку накладення дисциплінарних стягнень та за відсутності порушень трудової дисципліни, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо стягнення середнього заробітку

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України в постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц (провадження № 6-1395цс16), проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, зробив висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Верховний Суд України вказав, що позовна вимога про стягнення компенсації за вимушений прогул відноситься до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713) яким передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.

У розділі 3 Інструкції № 114/8713 закріплено вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці. Згідно з пунктом 3.9 розділу 3 вказаної Інструкції до фонду оплати праці не належать суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

В Інструкції № 114/8713 середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню за період з 03 липня 2021 року по 14 березня 2023 року.

Статтею 27 Закону № 108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

02 липня 2021 року позивачку звільнено з роботи.

У довідці КДАДПМД ім. М. Бойчука від 05 липня 2021 року № 39 зазначено, що позивач отримала заробітну плату за травень 2021 року у розмірі 20 868, 34 грн, за червень 2021 року у розмірі 24 796, 50 грн.

Кількість робочих днів у травні 2021 року - 18, у червні 2021 року - 20.

Розмір середньоденної заробітної плати становить 1 201, 71 грн (45 664, 50 грн заробітна плата за фактично відпрацьовані впродовж двох місяців робочі (календарні) дні / 38 відпрацьованих днів).

Кількість робочих днів за період з 03 липня 2021 року по 14 березня 2023 року становить 432.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 липня 2021 року по 14 березня 2023 року включно становить 519 138, 72 грн (1 201, 71 грн * 432 робочих днів).

Тому з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 липня 2021 року по 14 березня 2023 року включно в сумі 519 138, 72 грн з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Згідно із частиною першою статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивачем не доведено факту спричинення йому відповідачем моральної шкоди у визначеному нею розмірі, а відтак позовні вимоги в цій частини задоволенню не підлягають.

Під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення (пункт 7 частини першої статті 264 ЦПК України).

У пункті 4 частини першої статті 430 ЦПК України встановлено, що суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Керуючись згаданими правилами, суд допускає до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі.

Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука (адреса: 01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, буд. 32; код ЄДРПОУ 21598958) про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука від 13.05.2021 № 67-од «Про реорганізацію адміністративних посад проректорів та внесення змін до штатного розпису».

Визнати незаконним та скасувати наказ Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука від 22.06.2021 № 51-к «Про оголошення догани».

Визнати незаконним та скасувати наказ Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука від 02.07.2021 № 58-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді проректора з навчально-методичної та виховної роботи у Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука з 03.07.2021 року.

Стягнути з Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 липня 2021 року по 14 березня 2023 року включно в сумі 519 138, 72 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.

Повний текст рішення виготовлено 20 березня 2023 року.

Суддя С. В. Вовк