Постанова

від 24.11.2023 по справі 757/41212/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №757/41212/21 Головуючий у І інстанції - Вовк С.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/8740/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

установив:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що з 2007 року вона перебувала у трудових відносинах із відповідачем.

На її усні зауваження, щодо недотримання вимог законодавства у сфері вищої освіти, саботування виконання внутрішніх розпорядчих документів керівниками структурних підрозділів (у тому числі Полтавець-Гуйдою О.В. , як завідувачем кафедри), вона почала подавати на ім`я в.о. ректора Полтавець-Гуйди О.В. свої зауваження у письмовому вигляді.

Проте більшість службових записок на ім`я в.о. ректора Полтавець-Гуйдою О.В. проігнорована.

Частина наказів з навчальної діяльності не погоджувались з нею, як проректором, відповідно до її функціональних обов`язків.

Полтавець- Гуйда О.В. не реагувала на порушення трудової дисципліни науково-педагогічними працівниками, неподання звітної документації кафедрами академії, невиконання наказів, переслідуючи власні інтереси та з метою завоювати прихильність науково-педагогічних працівників та студентів академії.

Свідченням тиску на позивача з боку в.о. ректора Полтавець-Гуйди О.В. є вимога в електронному листі від 01 квітня 2021 року (згодом оформленого в розпорядження в.о. ректора від 01 квітня 2021 року №02) «Про надання звітної документації проректором з навчально-методичної та виховної роботи ОСОБА_1 ».

Звертає увагу, що зміст наказу від 13 травня 2021 року №67-од «Про реорганізацію адміністративних посад проректорів та внесення змін до штатного розпису» не відповідає рішенню Вченої ради, протокол від 12 травня 2021 року №09/20-21: «внести зміни до штатного розпису шляхом зміни назв адміністративних посад проректорів та їх функціональних обов`язків (реорганізації посад): проректора з науково-педагогічної діяльності та проректора з наукової та міжнародної діяльності», на підставі якого був виданий наказ.

25 травня 2021 року начальник відділу кадрів Харьковська І.А. попередила позивача під підпис про те, що відповідно до наказу №67-од від 13 травня 2021 року посада проректора з навчально-методичної та виховної роботи, яку вона обіймає, скорочується, і позивач підлягає звільненню 25 липня 2021 року.

Позивачу запропоновано посаду старшого інспектора з військово-мобілізаційної роботи або посаду лаборанта.

Перейменовану посаду проректора з науково-педагогічної діяльності їй запропоновано не було, хоча вона була вакантною.

Таку ж посаду «проректор з науково-педагогічної діяльності» вона обіймала з 01 січня 2018 року до 30 вересня 2018 року.

Штатний розпис з відповідними змінами не був затверджений Міністерством культури та інформаційної політики України, якому підпорядкована академія.

Виходячи із норм законодавства України, такий наказ від 13 травня 2021 року №67-од є незаконним, не відповідає нормам законодавства України, та підлягає скасуванню.

Вказує, що наказом в.о. ректора Полтавець-Гуйдою О.В. від 22 червня 2021 року №51-к «Про оголошення догани» їй було оголошено догану.

Крім того, наказом в.о. ректора Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука від 02 липня 2021 року №58-к її було звільнено з роботи за п. 3 ст. 41 КЗпП України.

Зазначає, що наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності містить лише загальне посилання та не містить конкретизації, у чому саме полягає порушення позивачем організації роботи на очолюваному напрямку діяльності по посаді, не вказано які саме факти порушень вимог чинного законодавства допущені та порушені нею.

Враховуючи те, що в результаті незаконного звільнення їй не нарахована середньомісячна заробітна плата, відповідач при поновленні на раніше займану посаду зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року, позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука від 13 травня 2021 року №67-од «Про реорганізацію адміністративних посад проректорів та внесення змін до штатного розпису».

Визнано незаконним та скасовано наказ Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука від 22 червня 2021 року №51-к «Про оголошення догани».

Визнано незаконним та скасовано наказ Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука від 02 липня 2021 року №58-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді проректора з навчально-методичної та виховної роботи у Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука з 03 липня 2021 року.

Стягнуто з Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 липня 2021 року по 14 березня 2023 року включно в сумі 519138,72 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилалася на те, що судом першої інстанції помилково не було залучено до участі у справі в.о.ректора академії, оскільки у позовній заяві ішла мова про накази Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука, що були видані та підписані в.о.ректором академії Полтавець-Гуйдою О.В., а тому припускає, що шкода була завдана саме в.о. ректором академії під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків.

Вказує, що судом першої інстанції клопотання про виклик свідків залишилось без задоволення, свідки в судове засідання не викликались та не допитувались, а тому докази були оцінені не всебічно, не повно, не об`єктивно та без їх безпосереднього дослідження.

Зазначає, що позовна заява розглядалася судом першої інстанції більше року саме з вини працівника - ОСОБА_4 та її представника, які зловживали своїми процесуальними правами та не з`являлися у судові засідання, тому стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинен стягуватись не більше як за один рік.

Наголошує, що накази Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука від 13 травня 2021 року №67-од «Про реорганізацію адміністративних посад проректорів та внесення змін до штатного розпису», від 22 червня 2021 року №51-к «Про оголошення догани, від 22 липня 2021 року №58-к «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідають нормам діючого законодавства України та позивач була звільнена у законний спосіб.

Просила, рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовної заяви.

На апеляційну скаргу ОСОБА_1 подала відзив, мотивуючи його тим, що посилання відповідача про залучення до участі у справі в.о. ректора академії носить виключно формальний характер та не передбачає реальної зацікавленості відповідача у даній процесуальній дії.

Вказує, що строк розгляду справи про поновлення на посаді тривав більше року не з її вини, а через зловживання своїми процесуальними правами відповідачем.

Зазначає, що наказ від 13 травня 2021 року №67-од «Про реорганізацію адміністративних посад проректорів та внесення змін до штатного розпису» не відповідає рішенню Вченої ради, тому він є незаконним, не відповідає нормам законодавства України та підлягає скасуванню.

Просила суд, відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року залишити без змін.

В судовому засіданні ОСОБА_1 , та її представник ОСОБА_5 просили відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

В судовому засідання представник Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука - Осінський Р.Й. апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року скасувати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, щосторони перебували у трудових відносинах з 06 листопада 2007 року до 02 липня 2021 року, за цей час ОСОБА_1 обіймала посади методиста деканату факультету декоративно-прикладного мистецтва (06 листопада 2007 року - 29 січня 2008 року), методиста вищої категорії навчального відділу (30 січня 2008 року - 09 травня 2011 року), начальника навчального відділу (10 травня 2011 року - 24 січня 2014 року), декана факультету декоративно-прикладного мистецтва (27 січня 2014 року - 20 березня 2016 року).

З 21 березня 2016 року позивач переведена на посаду проректора з науково-педагогічної та виховної роботи відповідно до наказу від 21 березня 2016 року №23-к.

Назва посади змінювалася: з 01 січня 2018 року - на «проректор з науково-педагогічної діяльності» (наказ від 30 листопада 2017 року №121-од), з 01 жовтня 2018 року - на проректор з навчально-методичної та виховної роботи (наказ від 01 жовтня 2018 року №110-од) без зміни функціональних обов`язків.

Відповідно до наказу від 11 січня 2019 року №41/1-од Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука перейменовано на Київську державну академію декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука .

Наказом в.о. ректора Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука від 22 червня 2021 року №51-к «Про оголошення догани» позивачу оголошено догану.

Підставою для оголошення догани в наказі зазначено: Акт Державної служби якості освіти України від 11 червня 2021 року №01-12/25-03-06/1, пояснювальна записка ОСОБА_1 .

Наказом в.о. ректора Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука від 02 липня 2021 року №58-к «Про звільнення ОСОБА_1 », позивача звільнено з роботи за п. 3 ст. 41 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та поновлюючи позивача на посаді проректора з навчально-методичної та виховної роботи у Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять достатніх, належних та допустимих доказів того, що позивачем вчинено винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження проректора з навчально-методичної та виховної роботи у Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

За змістом ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

До суб`єктів, які можуть бути звільнені з такої підстави, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у ст. 50 ЗУ «Про освіту», а саме керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.

Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Трудове законодавство не визначає поняття аморального проступку.

Таке визначення є оціночною категорією.

Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.

Згідно із частиною ч. 1 ст. 54 ЗУ «Про освіту», педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов`язки.

За змістом ст. 56 ЗУ «Про освіту», педагогічні працівники зобов`язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі (правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей); виховувати у дітей повагу до батьків, жінки, старших за віком.

Працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь, - зобов`язані бути людьми високих моральних переконань та бездоганної поведінки.

Якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, їх батьками, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за п. 3 ст. 41 КЗпП України.

Підвищена відповідальність педагогічних працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливих відносинах та виконують специфічні функції, які не обмежуються лише формальним виконанням трудових обов`язків вчителя (педагога, вихователя), а й здійснюють виховну функцію, не властиву іншим категоріям працівників.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 30 січня 2018 року (справа №713/265/15-ц), від 16 травня 2018 року (справа №1519/2-667/11), від 07 травня 2018 року (справа №243/8522/17), від 27 березня 2019 року (справа №560/893/17), від 11 квітня 2019 року (справа №351/2141/16), від 31 липня 2019 року (справа №243/5802/16-ц), від 05 вересня 2019 року (справа №697/2520/18), від 02 жовтня 2019 року (справа №495/47/18).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі №6-248цс14, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Згідно з висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-3135цс16, звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Таким чином, суд першої інстанції, виходячи з встановлених обставин справи та вимог КЗпП України, прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення позивача на посаді, з якої її було звільнено, оскільки відповідачем не доведено, що звільнення позивача відбулось без порушення чинного законодавства.

Крім того, ст. 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Висновок про винність працівника не може бути заснований лише на емоціях і внутрішньому переконанні роботодавця.

Відповідно до ст. 138 КЗпП, саме роботодавець має обов`язок довести вину працівника.

У трудовому праві діє принцип презумпції невинуватості.

Тобто, не можна працівника притягнути до дисциплінарної відповідальності, доки не доведена роботодавцем його вина, і працівник не зобов`язаний сам доводити свою невинуватість.

При притягненні працівника до даного виду відповідальності, адміністрація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання або неналежного виконання покладених на нього трудових обов`язків.

У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 149 КЗпП, обираючи вид стягнення, роботодавець має враховувати певні чинники: ступінь тяжкості вчиненого проступку; заподіяну порушенням шкоду, обставини, за яких вчинено проступок; попередню роботу працівника.

Будь-які заходи дисциплінарного стягнення застосовуються тільки після з`ясування всіх обставин.

Роботодавцеві потрібно розібратися у всіх нюансах того, що сталося, встановити в поведінці (дії або бездіяльності) працівника провину, оцінити її ступінь, виявити причини і обставини порушення трудової дисципліни, а значить, визначити справедливу міру дисциплінарного покарання.

Стягнення має відповідати тяжкості вчиненого проступку.

Підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є порушення останнім трудової дисципліни.

При цьому, закон вимагає, щоб факт такого порушення належним чином був зафіксований та дотриманий порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Підставою застосування догани є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком.

Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов`язків, закріплених нормами трудового права, КЗпП України, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця.

Так, ст. 140 КЗпП України передбачено, що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту (ст. 141 КЗпП України).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наказ від 22 червня 2021 року №51-к винесено всупереч встановленому Законом порядку накладення дисциплінарних стягнень та за відсутності порушень трудової дисципліни, оскільки зазначений вище наказ не містить конкретизації, у чому саме полягало порушення позивачем організації роботи на очолюваному напрямку діяльності по посаді, та не вказано які саме факти порушень вимог чинного законодавства допущені та порушені.

Крім того, суд першої інстанції вірно встановив обґрунтованість позовних вимог про скасування наказу від 13 травня 2021 року №67-од «Про реорганізацію адміністративних посад проректорів та внесення змін до штатного розпису», оскільки штатний розпис з відповідними змінами не був затверджений Міністерством культури та інформаційної політики України, якому підпорядкована академія, та наказ від 13 травня 2021 року №67-од не відповідає рішенню Вченої ради.

Вірним є і висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03 липня 2021 року по 14 березня 2023 року включно у розмірі 519138,72 грн.

Так, згідно з вимогами ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Належними та допустимими доказами по справі встановлено, що заробітна плата за фактично відпрацьовані впродовж двох місяців робочі (календарні) дні/38 відпрацьованих днів) становить 45664,50 грн., середньоденний заробіток - 1201,71 грн.

Таким чином, суд прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 519138,72 грн. за 432 робочих дні.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

У відповідності до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено вимогами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Викладені в апеляційній скарзі доводи є непереконливими, такими що не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року слід залишити без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 04 грудня 2023 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді С.О. Журба

Т.О. Писана