Постанова

від 04.04.2023 по справі 513/1345/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/556/23

Справа № 513/1345/19

Головуючий у першій інстанції Бучацька А. І.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саратського районного суду Одеської області від 22 червня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Агрохолдинг 2007» про стягнення орендної плати,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

Представник позивачки ОСОБА_2 у грудні 2019 року звернувся до суду першої інстанції з позовом до відповідача, в якому з урахуванням уточненої позовної заяви від 21 січня 2020 року, просив зобов`язати ФГ «Агрохолдинг 2007» видати ОСОБА_1 орендну плату за три роки за період з 2017-2019 роки включно у сумі 36060 гривень.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА №267421 належить земельна ділянка площею 4,50 га, кадастровий номер 5124581700:01:003:0143, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Кулевчанської сільської ради Саратського району Одеської області. Земельна ділянка перебуває в користуванні ФГ «Агрохолдинг 2007» на підставі договору оренди землі від 14 вересня 2011 року. З 2017 по 2019 роки включно плата за користування земельною ділянкою позивачці не сплачувалася. Відповідно до п. 9 договору оренди землі, оренда плата вноситься орендарем у натуральній формі у розмірі 2 т зерна, у т.ч. 1 т пшениці, 1 т фуражного зерна. Представник позивача вважав, що розмір витребуваної орендної плати за період з 2017 по 2019 роки включно має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів (зерно) за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Згідно відомостей, розміщених за адресою: https://www.agroprosperis.com/prise-in-ports//html, станом на день подання уточнень (22 січня 2020 року) встановлені наступні ціни на зерно: пшениця 2 та 3 класу - 6070 гривень; пшениця 4 класу (фуражне зерно) - 5950 гривень. За розрахунком представника позивачки, орендна плата за один рік складає 12020 гривень (6070 грн+ 5950 грн), а за три роки - 36060 гривень (12020 грн х 3).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 22 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_2 , в інтересах позивачки ОСОБА_1 , до ФГ «Агрохолдинг 2007» про стягнення орендної плати відмовлено повністю.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що договір оренди землі, укладений між сторонами є припиненим унаслідок закінчення строку його дії, оскільки повернення об`єкту мало відбутися із складанням та підписання сторонами акту приймання-передачі земельної ділянки, а такий акт не підписувався. Також скаржник посилається на п. 24 Договору оренди землі та вважає, що саме орендар виступає ініціатором повернення об`єкту оренди, яким він не вправі більше користуватися після закінчення дії договору.

Скаржник вважає, що відповідач як орендар не ініціював повернення та не повернув земельну ділянку за актом приймання-передачі, в той час позивач як орендодавець не ухилялася та не відмовлялася від приймання об`єкту оренди. Враховуючи наведене, Договір оренди землі від 14 вересня 2011 року після закінчення строку його дії 30 грудня 2016 року фактично не припинений за відсутності повернення об`єкту оренди.

Короткий зміст відзиву ФГ «Агрохолдинг 2007» на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу ФГ «Агрохолдинг 2007» зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Порядок розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України йдеться про те, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна позову у вказаній цивільній справі становить менш ніж сто розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а таким чином, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

З врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року до серпня 2022 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 04 квітня 2023 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 14 вересня 2011 року між позивачкою ОСОБА_1 та ФГ «Агрохолдинг 2007» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,5 га, розташованої на території Кулевчанської сільської ради Саратського району Одеської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власником якої є позивачка. За умовами п.8 договору, договір укладено на 5 років. Згідно з п. 43 Договору, цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір підписано сторонами 14 вересня 2011 року та зареєстровано у Відділі Держкомзему у Саратському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30 грудня 2011 року за №512450004001834 (а.с.52-55 ).

Згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка площею 4,4996 га, кадастровий номер 5124581700:01:003:0143, належить на праві власності ОСОБА_1 , державний акт ЯА 267421. Земельна ділянка перебувала в оренді у ФГ «Агрохолдинг 2007», орган, що здійснив реєстрацію речового права, Відділ Держземагентства у Саратському районі Одеської області, дата реєстрації права 30 грудня 2011 року, строк дії речового права 13 вересня 2016 року (а.с.56-57).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Згідно з ч. 6 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ч. 1 ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Згідно з ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з ч. 2 ст. 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

За положеннями ч. 3 ст. 640 ЦК України, (в редакції, чинній на момент укладення між сторонами договору оренди від 14 вересня 2011 року), договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин) встановлено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Це положення ЗК України діяло як на момент підписання сторонами договору оренди землі від 14 вересня 2011 року, так і на момент державної реєстрації права оренди.

Згідно з ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року №152-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції Закону України від 11 лютого 2010 року №1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ч. 2 ст. 792 ЦК України та ч. 8 ст. 93 ЗК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року №161-ХIV (далі - Закон №161-ХIV) є спеціальним законом, який регулює відносини, пов`язані з орендою землі.

За визначенням ст. 1 Закону №161-ХIV оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону №161-ХIV встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За ч. 1 ст. 17 Закону №161-ХIV (в редакції, чинній на час укладання між сторонами договору оренди) передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону №161-ХIV строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

За положеннями ст. 20 Закону 161-ХIV, укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Частина друга статті 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, що діяла до 01 січня 2013 року) передбачає, що право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (частина друга статті).

Договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено, що визначено абз. 2 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі».

Статтею 21 Закону 161-ХIV встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Пунктом 9 договору оренди землі від 14 вересня 2011 року було визначено. що орендна плата вноситься орендарем у натуральній формі у розмірі 2 тони зерна, у тому числі 1 тона пшениці та 1 тона фуражного зерна.

Згідно із пп. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин) державна реєстрація прав проводиться, зокрема на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

За ч. 3 ст. 16 цього ж Закону (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин) разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подаються документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення відповідних прав.

Пункт 8 договору оренди землі від 14 вересня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Агрохолдинг 2007» встановлює, що цей договір укладено на 5 років. Підпункт перший абзацу першого пункту 37 договору оренди землі від 14 вересня 2011 року передбачає, що дія цього договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до пункту 43 цього ж договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону про оренду землі, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди. Ця позиція відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №594/376/17-ц (провадження №14-65цс18).

Позивачкою та її представником не доведено, що укладений між сторонами 14 вересня 2011 року договір оренди землі було поновлено.

Договір оренди землі від 14 вересня 2011 року набув чинності 30 грудня 2011 року (дата державної реєстрації права оренди відповідача), у зв`язку з чим, у сторін з цього моменту виникли договірні права та обов`язки відповідно до законодавства, що діяло на момент здійснення державної реєстрації права.

В договорі оренди від 14 вересня 2011 року сторонами визначено, що він набуває чинності з моменту його державної реєстрації, тобто з моменту реалізації такої вимоги цього договору. Зміни, внесені в законодавство, фактично ототожнюють державну реєстрацію договору оренди та відповідну реєстрацію права оренди на підставі такого договору, тому державна реєстрація відповідачем права оренди є достатньою умовою виконання вимоги про державну реєстрацію договору оренди.

Отже, договір оренди від 14 вересня 2011 року в силу визначених його сторонами умов та зазначених норм права набув чинності з моменту державної реєстрації права оренди відповідача 30 грудня 2011 року, а тому 5-ти річний строк дії цього договору закінчився 30 грудня 2016 року.

Оскільки договір оренди землі, укладений між сторонами є припиненим унаслідок закінчення строку його дії, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки орендної плати за 2017-2019 роки.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки орендної плати за 2017-2019 роки, представник позивачки надав лист ФГ «Агрохолдинг 2007» від 08 серпня 2018 року за вих. №76, в якому зазначено, що орендну плату за 2016 та 2017 рік можливо отримати по центральному току ФГ «Кулевча» (а.с.11).

Проте, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що зазначений лист не є належним, достовірним та допустимим доказом того, що договір оренди землі від 14 вересня 2011 року після закінчення 30 грудня 2016 року строку його дії, був поновлений сторонами на новий строк.

Посилання представника позивачки на те, що наявність договірних відносин між позивачкою та ФГ «Агроходлдинг 2007» щодо оренди зазначеної земельної ділянки були досліджені судом при розгляді цивільної справи № 513/1142/16-ц за участю тих самих сторін, тому ці факти та обставини не потребують доказування, суд відхилив.

Так, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2017 року за позовом ОСОБА_1 до ФГ «Агрохолдинг 2007» і ФГ «Кулевча» в особі засновника ОСОБА_3 про стягнення орендної плати за 2016 рік, було встановлено, що 14 вересня 2011 року між позивачкою та ФГ «Агрохолдинг 2007» укладено договір оренди земельної ділянки, власником якої є позивачка, строком на 5 років (а.с.8-10).

Зазначеним рішенням Апеляційного суду не встановлено жодних обставин щодо існування між сторонами договору оренди зазначеної земельної ділянки у 2017-2019 роках.

Позивачкою та її представником також не доведено, що після закінчення строку дії договору оренди землі від 14 вересня 2011 року відповідач продовжує користуватись належною позивачці земельною ділянкою.

Інші позовні вимоги (щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, стягнення з відповідача плати за період безпідставного користування спірною земельною ділянкою тощо) позивачкою та її представником не заявлялись.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності законних підстав для стягнення орендної плати за 2017-2019 роки, та відповідно відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довела обставини, на які посилалася як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.

Щодо доводів апеляційної скарги, а саме, що повернення об`єкту мало відбутися із складанням та підписання сторонами акту приймання-передачі земельної ділянки, та , щодо посилання на п. 24 Договору оренди землі, і що саме орендар виступає ініціатором повернення об`єкту оренди, яким він не вправі більше користуватися після закінчення дії договору, колегія суддів зазначає наступне.

Так, скаржник зазначає, що передача земельної ділянки від орендодавця орендарю відбулася за актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною договору оренди.

Дійсно, відповідно до п. 20 Договору оренди землі від 14 вересня 2011 року передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Проте, відповідно до Умов повернення земельної ділянки, які передбачені в п.п. 21-25 Договору оренди землі від 14 вересня 2011 року, не передбачено складання акту приймання-передачі земельної ділянки при поверненні земельної ділянки.

Більше того, в даному договорі також не зазначено, що саме орендар виступає ініціатором повернення об`єкту оренди.

Безпідставним також є посилання скаржника на п. 24 Договору оренди землі від 14 вересня 2011 року, оскільки він регулює відшкодування збитків завданих орендодавцем орендарю, та відшкодування витрат, які орендар здійснив або повинен здійснити відновлення свого порушеного права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів не приймає вищезазначені доводи скаржника, оскільки вони є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи. Також, безпідставним є посилання скаржника на те, що Договір оренди землі від 14 вересня 2011 року після закінчення строку його дії 30 грудня 2016 року фактично не припинений за відсутності повернення об`єкту оренди.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

У зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Саратського районного суду Одеської області від 22 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 04 квітня 2023 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: А.І. Дришлюк

М.М. Драгомерецький