Постанова

від 13.03.2023 по справі 914/1892/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2023 р. Справа №914/1892/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді:Марка Р.І.,

Суддів:Матущака О.І.,

Скрипчук О.С.,

Секретар судового засідання:Чудяк Х.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд» б/н від 29.12.2022 (вх. №01-05/25/22 від 02.01.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 10.11.2022 (повний текст рішення складено 09.12.2022)

у справі № 914/1892/22 (суддя Кітаєва С.Б.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд», м.Київ

до відповідача: Підприємства об`єднання громадян «Центр Комплект», м.Львів

про стягнення 6150,10 грн. заборгованості

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.11.2022 у справі №914/1892/22 задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд» до Підприємства об`єднання громадян «Центр Комплект» про стягнення 6150,10 грн. заборгованості. Стягнуто з Підприємства об`єднання громадян «Центр Комплект» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд» 327,91 грн. 3% річних, 3554,87 грн. інфляційних втрат, 1566,34 грн. судового збору, 2209,63 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції, перевіривши наявні в справі докази, дійшов до висновку, що кошти в сумі 11533,09 грн. позивачем безпідставно були зараховані в погашення заборгованості за товар по видатковій накладній № ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022. Заборгованість в сумі 19750,35 грн по оплаті товару, отриманого відповідачем від позивача по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11.02.2022 виникла 12.02.2022 і була повністю оплачена 02.09.2022. Відтак, судом було здійснено перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат від суми боргу 19750,35 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням в частині відмови у задоволені позовних вимог на суму 2 267,32 грн Товариство з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд» оскаржило таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надіслана на поштову адресу суду 29.12.2022 (вх.№01-05/25/22 від 02.01.2023).

В апеляційній скарзі апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції було винесено

з порушенням норм матеріального та процесуального права та висновки суду не відповідають обставинам справи з огляду на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги заборгованість відповідача перед позивачем станом на 13.01.2022 р. про що вказує сальдо початкове у розмірі 34 888,41 грн.

Також, позивачем зазначається , що між позивачем на відповідачем в період з 13.01.2022 р. по 16.02.2022 р. відбулось 6 господарських операцій, які підтверджуються видатковими накладними. Станом на 13.02.2022 р. Покупець мав борг перед Постачальником в сумі 31 823,44 грн. який ним було сплачено 02.09.2022 p.

20.02.2023 від Підприємства об`єднання громадян «Центр Комплект» у справі надійшов відзив б/н від 14.02.2023 (вх. №01-04/1183/23) на апеляційну скаргу, в якому відповідач вважає, надана позивачем до апеляційної скарги копія видаткової накладної №ЛЛВ-0001481 від 11.02.2022 р. на суму 34 888,41 грн. є недостовірним та недопустимим доказом. Такий документ як письмовий доказ поданий з порушенням вимог ч.2 ст. 80 ГПК України, позивач не обґрунтував неможливість подання такого доказу у встановлений строк з причин, які від нього не залежали, відтак, не може прийматися до уваги, відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України. Також, відповідач вказує, що на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції борг відповідача перед позивачем повністю сплачений.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2023 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Марка Р.І., суддів Матущак О.І. та Скрипчук О.С.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд» та призначено розгляд справи на 27.02.2023.

Позивач та відповідач явки уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, про час і місце були належним чином повідомлені.

У відповідності до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу відповідача, Західний апеляційний суд встановив наступне.

Підприємство об`єднання громадян Центр Комплект 10 лютого 2022 року видало уповноваженій особі, Сенчишину Андрію Романовичу, довіреність №10/02 на отримання від Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю Метал Холдинг Трейд матеріальних цінностей, а саме металопрокату в кількості 10-ти (десяти) тонн. Довіреність підписана директором підприємства Хорощак О.Д., підпис якого завірено печаткою приватного підприємства. Довіреність дійсна до 10 березня 2022 року.

По видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року Підприємство об`єднання громадян Центр Комплект (одержувач) отримало від Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю Метал Холдинг Трейд (постачальник) товар (металопрокат) в кількості 8,738 т, загальною вартістю 54 638,76 грн.

Видаткова накладна №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року підписана постачальником та одержувачем без будь яких претензій та зауважень стосовно товару, завірена печатками сторін.

Факт поставки позивачем відповідачу товару по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року та прийняття товару останнім, відповідач підтверджує.

Спір виник, у зв`язку із неналежним, як стверджує позивач, виконанням відповідачем грошових зобов`язань по оплаті отриманого по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року товару. За прострочення виконання грошового зобовязання позивач нарахував (за період з 12.02.2022 по 01.09.2022,від зменшеної суми основного боргу 31283,44 грн) та просить стягнути на його користь з відповідача 5 630,71 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 519,39 грн.

Сторонами проведено взаємозвірку розрахунків з поставки товару у 2022 році, про що свідчить наявний у справі Акт взаємних розрахунків, підписаний між Львівською філією Товариства з обмеженою відповідальністю Метал Холдинг Трейд і Підприємством об`єднання громадян Центр Комплекс, у якому сторони підтвердили дані:

про господарські операції з реалізації товару в період з 12.01.2022 по 16.02.2022 (дата реалізації, номер документу по якому реалізовано товар):

13.01.2022 за №ЛЛВ-0000235 на суму 42314,80 грн.,

13.01.2022 за №0000252 на суму 4106,70 грн.,

11.02.2022 за №ЛЛВ-0001479 на суму 54638,76 грн.,

16.02.2022 за №ЛЛВ-0001672 на суму 19033,32 грн.,

16.02.2022 за № ЛЛВ-0001723 на суму 25556,45 грн.,

про замовлення покупця до постачальника на поставку товару:

замовлення №ЛЛВ-0000313 від 12.01.2022,

замовлення №ЛЛВ-0000348 від 13.01.2022,

замовлення №ЛЛВ-0002142 від 11.02.2022,

замовлення №ЛЛВ-0002412 від 16.02.2022,

замовлення №ЛЛВ-0001929 від 08.02.2022;

про платіжні доручення відповідача та суми перерахованих ним позивачу коштів за отриманий товар:

платіжне доручення №64057 від 01.02.2022 на суму 4106,70 грн.,

платіжне доручення №64063 від 01.02.2022 на суму 30 781,71 грн.,

платіжне доручення №64115 від 11.02.2022 на суму 34888,41 грн;

платіжне доручення №64124 від 15.02.2022 на суму 25 556,45 грн,

платіжне доручення №64147 від 23.02.2022 на суму 19033,32 грн.

Акт взаємних розрахунків підписаний сторонами без зазначення розбіжностей між сторонами, завірений печатками постачальника та отримувача товару. Постачальник (Львівська філія Товариства з обмеженою відповідальністю Метал Холдинг Трейд) зафіксував в акті взаємних розрахунків, що за його даними заборгованість у одержувача товару, Підприємства об`єднання громадян Центр Комплекс, присутня у розмірі 11 533,09 грн.

З Акту вбачається, що станом на дату першої, відображеної в акті, господарської операції з реалізації товару (13.01.2022, №ЛЛВ-0000235), початкове сальдо по заборгованості покупця за товар 11 533,09 грн.

Відображені в Акті взаємних розрахунків господарські операції з реалізації позивачем відповідачу товару підтверджуються :

видатковою накладною №ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022 р на поставку товару загальною вартістю з ПДВ - 42 314,80 грн.;

видатковою накладною №ЛЛВ-0000252 від 13 січня 2022 на поставку товару загальною вартістю з ПДВ 4 106,70 грн.;

видатковою накладною №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 на поставку товару загальною вартістю з ПДВ 54 638,76 грн.;

видатковою накладною №ЛЛВ-0001672 від 16 лютого 2022 на поставку товару загальною вартістю з ПДВ 19 033,32 грн.;

видатковою накладною №ЛЛВ-0001723 від 16 лютого 2022 на поставку товару загальною вартістю з ПДВ 25 556,45 грн.

Видаткові накладні підписані постачальником та одержувачем без будь яких претензій та зауважень стосовно товару, завірені печатками сторін. Сторони у видаткових накладних погодили, що видаткові накладні, після їх підписання Сторонами, мають юридичну силу специфікації, в розумінні ст.266 Господарського кодексу України».

Отже, спірна поставка товару (по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 на загальну суму з ПДВ 54 638,76 грн) відбулась у період, коли між сторонами мали місце тривалі відносини з поставки товару по видаткових накладних.

Відображені в акті взаємних розрахунків платежі відповідача за отриманий від позивача товар (01.02.2022 на суму 30781,71 грн. та на суму 4106,70 грн., 11.02.2022 на суму 34888,41 грн.,16.02.2022 на суму 25556,45 грн., 23.02.2022 на суму 19033,32 грн. та 02.09.2022 на суму 31283,44 грн.) підтверджуються наявними у справі копіями банківських виписок за 01.02.2022, за 11.02.2022, за 16.02.2022, за 23.02.2022,за 02.09.2022 та копіями платіжних доручень, які долучені відповідачем до відзиву.

З банківських виписок та платіжних доручень вбачаються наступні відомості про призначення платежів, здійснених покупцем:

платіж у розмірі 30781,71 грн., який був здійснений 01.02.2022, містить призначення платежу «рахунок на оплату №ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022, за метал в т.ч. ПДВ 20 % 5130,28 грн.»;

платіж у розмірі 4106,70 грн., який був здійснений 01.02.2022, містить призначення платежу «рахунок на оплату №ЛЛВ-0000252 від 13 січня 2022, за метал в т.ч. ПДВ 20 % 684,45 грн.»;

платіж у розмірі 34888,41 грн., який був здійснений 11.02.2022, містить призначення платежу «рахунок на оплату №ЛЛВ-0001481 від 11.02.2022, за метал в т.ч. ПДВ 20 % 5814,74 грн.»;

платіж у розмірі 25556,45 грн., який був здійснений 16.02.2022 містить призначення платежу «рахунок на оплату №ЛЛВ-0001928 від 08.02.2022, за метал в т.ч. ПДВ 20 % 4259,41 грн.»;

платіж у розмірі 19033,32 грн. грн., який був здійснений 23.02.2022 містить призначення платежу «рахунок на оплату №ЛЛВ-0001672 від 16 лютого 2022, за метал в т.ч. ПДВ 20 % 3172,22 грн.»;

платіж у розмірі 31283,44 грн., який був здійснений 02.09.2022 містить призначення платежу «рахунок на оплату АКТ взаємних розрахунків станом за період: 01.01.2022 12.07.2022, за метал в т.ч. ПДВ 20% 5213,91 грн.».

Сторонами в суді першої інстанції визнавалось, що станом на дату вирішення спору по суті, товар, поставлений по спірній видатковій накладній (№ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022) на суму 54 638,76 грн відповідачем оплачено повністю, заборгованість відсутня. Спір наявний щодо правомірності зарахування позивачем коштів, отриманих від відповідача, зважаючи, що поставка товару по спірній видатковій накладній не була між сторонами єдиною господарською операцією з поставки товару, а мала місце в період існування між сторонами тривалих відносин з поставки товару по інших видаткових накладних, які теж оплачував відповідач. Відповідно, чи мала місце прострочка виконання грошового зобов`язання по спірній поставці та чи підставно позивачем (в порядку ст.625 Цивільного кодексу України) нараховано відповідачу 5630,71 грн інфляційних втрат та 3% річних в сумі 519,39 грн за період з 12.02.2022 по 01.09.2022, необхідно встановити при розгляді справи.

Дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої, другої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу (частина друга статті 184 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Частиною 1 ст. 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Законодавством не передбачено спеціальної вимоги щодо форми та порядку укладання договору купівлі-продажу.

Згідно статті 655 ЦК України «Договір купівлі-продажу» за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 656 того ж Кодексу визначає, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Стаття 657 ЦК встановлює форми окремих видів договорів купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

До договору купівлі-продажу металопрокату будь-якої особливої форми законом не встановлено. Тобто, така форма може бути визначена за домовленістю сторін такого договору, як у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, так і шляхом укладення господарських договорів у спрощений спосіб.

Тобто, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що видаткова накладна є належним документом для засвідчення договірних зобов`язань сторін.

Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 ГК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

У відповідності до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товаро) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату.

Сторонами, в суді першої інстанції, визнавалось, що між ними виникли господарські правовідносини з купівлі-продажу товару, шляхом укладення договору у спрощений спосіб, шляхом оформлення видаткової накладної №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022.

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Такі ж вимоги встановлені у статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок відповідача оплатити товар виникає з моменту його прийняття.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду України, викладена в постановах Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 925/1332/13; від 7 жовтня 2014 року у справі 904/4451/13.

Відповідно до договору купівлі-продажу, укладеному між сторонами у спрощеній формі, не встановлено інший строк оплати, то у такому разі строк оплати товару визначається частиною першою статті 692 ЦК України, що виключає застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 530, а також положень статті 694 цього Кодексу, яка регулює правовідносини з договору продажу товару в кредит з відстроченням платежу, на що правильно наголосив суд першої інстанції.

Із врахуванням вищенаведеного, виходячи із конкретних обставин справи, яка розглядається, та враховуючи, що по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 відповідачем (покупцем) товар отримано 11.02.2022, обов`язок оплатити отриманий товар вартістю 54638,76 грн виник у відповідача з моменту прийняття товару.

Звертаючись із позовом до суду, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 54638,76 грн. основного боргу, 9 132,95 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 812,85 грн, мотивуючи позов тим, що станом на час подання позову ( а це дата - 15.08.2022), відповідач не здійснив жодної оплати за товар за видатковою накладною №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року. Проте, наділі позивач надав до суду першої інстанції заяву про зменшення позовних вимог, у якій просить стягнути з відповідача на свою користь 5630,71 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 519,39 грн. В обґрунтування даної заяви позивач зазначив, що у позовній заяві помилково було зазначено суму основної заборгованості в розмірі 54638,76 грн. Видаткова накладна №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року була частково оплачена на суму 23 355,32 грн та що 02.09.2022 відповідач здійснив оплату у розмірі 31283,44 грн, оплативши усю суму основного боргу.

Отже, за доводами позивача у заяві про зменшення позовних вимог, станом на момент його звернення з позовом до господарського суду першої інстанції, видаткова накладна №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року була частково оплачена на суму 23 355,32 грн, а позовна заява містила допущену помилку,- сума основного боргу складала 31283,44 грн; повністю розрахунок за отриманий по вказаній видатковій накладній товар відповідач провів 02 вересня 2022 року, перерахувавши на рахунок позивача кошти в сумі 31283,44 грн по платіжному дорученню №4259 від 02 вересня 2022 року з призначенням платежу «рахунок на оплату Акт взаємних розрахунків станом за період:01.01.2022-12.07.2022, за метал в т.ч. ПДВ 20% 5213,91 грн».

Матеріалами справи підтверджується, що до поставки товару за видатковою накладною № ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року на суму 54638,76 грн, мали місце дві інші поставки товару, а саме :

по видатковій накладній №ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022 на суму 42 314,80 грн (замовлення покупця №ЛЛВ-0000313 від 12.01.2022),

та по видатковій накладній №ЛЛВ-0000252 від 13 січня 2022 на суму 4 106,70 грн (замовлення покупця №ЛЛВ-0000348 від 13.01.2022).

Окрім того, відповідачем було здійснено два платежі, що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями у справі, а саме :

платіж у сумі 30781,71 грн., здійснений 01.02.2022, з призначенням платежу рахунок на оплату №ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022, за метал в т.ч. ПДВ 20 % 5130,28 грн.;

платіж у сумі 4106,70 грн., здійснений 01.02.2022, з призначенням платежу рахунок на оплату №ЛЛВ-0000252 від 13 січня 2022, за метал в т.ч. ПДВ 20 % 684,45 грн..

Тобто, на основі даних з видаткової накладної № ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022 року, можна підтвердити наявність заборгованості у відповідача на 1 лютого 2022 року у сумі 11 533,09 грн, що не було враховано судом першої інстанції при розгляді даної справи.

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Принцип свободи договору, передбачений в статтях 6 та 627 ЦК України, має визначальне значення та полягає у тому, що особі надається право на вільний вибір укладення договору, який задовольнить її потреби та інтереси. Цей принцип передбачає можливість визначення сторонами змісту договору на основі їхньої волі та згоди, з урахуванням обмежень, встановлених законом. Принцип свободи договору є важливим елементом цивільного законодавства, оскільки забезпечує захист інтересів сторін та встановлює основи правовідносин, що виникають на підставі договору. Проте, слід мати на увазі, що свобода договору не є безмежною та може бути обмежена законом у разі порушення прав інших осіб або недозволених умов у договорі.

Як зазначалось раніше, відповідно до положень частини 1 ст. 181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ст.662 ЦК продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, є однією з істотних умов договору поставки. Порядок визначення кількості товарів залежить від того, укладається договір за розсудом сторін, чи на підставі державного замовлення. У першому випадку сторони самостійно узгоджують кількість товару, що підлягає поставці . Загальна кількість та часткове співвідношення товарів (асортимент, сортимент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом ( ч.2 ст.266 ГК України).

У видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 ( як і у кожній з видаткових накладних, перелік яких наведено у акті звірки взаємних розрахунків та які (видаткові накладні) долучені до матеріалів справи), сторони погодили, що видаткова накладна, після її підписання сторонами, має юридичну силу специфікації, в розумінні ст.266 Господарського Кодексу України.

Враховуючи викладене вище та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з купівлі-продажу товару шляхом укладення договорів купівлі-продажу у спрощений спосіб, а дії сторін щодо поставки товару по видаткових накладних ( у т.ч. й по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 на суму 54 638,76 грн), отримання товару покупцем без будь-яких зауважень за замовленням покупця (що сторонами не заперечується), засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків. При цьому, часткова оплата товару покупцем (яка не оспорюється сторонами), свідчить про схвалення поставок товару, а отже і їх замовлень.

Позивач зарахував отримані в сумі 4106,70 грн кошти в погашення вартості товару, поставленого відповідачу по видатковій накладній №ЛЛВ-0000252 від 13 січня 2022 на суму 4 106,70 грн (замовлення покупця №ЛЛВ-0000348 від 13.01.2022), а платіж в сумі 30781,71 грн в часткове погашення вартості товару за видатковою накладною №ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022 на суму 42314,80 грн (замовлення покупця №ЛЛВ-0000313 від 12.01.2022). Відтак, по видатковій накладній № ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022 на суму 42314,80 грн неоплаченим залишався товар вартістю 11533,09 грн (42314,80 грн-30781,71 грн).

Далі мала місце спірна поставка товару, по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року ( замовлення покупця №ЛЛВ-0002142 від 11.02.2022), на суму 54638,76 грн.

11.02.2022 року по платіжному дорученню №4115 від 11.02.2022, відповідач здійснив платіж на суму 34888,41 грн. з призначенням платежу: рахунок на оплату №ЛЛВ-0001481 від 11.02.2022, за метал в т.ч. ПДВ 20 % 5814,74 грн.

З отриманих коштів в сумі 34888,41 грн позивач зарахував частину коштів (в сумі 11533,09 грн) в погашення заборгованості по видатковій накладній № ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022, а решту коштів, в сумі 23355,32 грн, в часткове погашення вартості товару за спірною видатковою накладною №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року ( замовлення покупця №ЛЛВ-0002142 від 11.02.2022).

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо помилковості такого зарахування позивачем отриманих від відповідача грошових коштів в сумі 11533,09 грн в погашення заборгованості по видатковій накладній № ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Тобто, дана стаття встановлює порядок стягнення заборгованості в разі, якщо на рахунку боржника недостатньо коштів для повного покриття зобов`язання перед кредитором.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні встановлено, що у випадку, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного.

Також, судом попередньої інстанції встановлено, що згідно з пунктом 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 21.01.2004 за № 22, одним з таких інструментів є платіжне доручення, форма якого встановлюються Національним банком України (пункт 6 частини 1 статті 7, пункт 17.1 статті 17 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні) і обов`язковим реквізитом якого є призначення платежу, який заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Цим же пунктом встановлено, що повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення Призначення платежу. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Пунктом 1.7 зазначеної Інструкції передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Згідно пункту 1.8 даної Інструкції, платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються цією Інструкцією.

З системного правового аналізу наведених норм вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж.

Водночас, відповідно до пункту 2.29 зазначеної Інструкції, платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі. Для цього платникові необхідно подати до банку, що його обслуговує, документ на відкликання (пункт 23.1 статті 23 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні). Таке відкликання здійснюється у порядку, визначеному внутрішніми правилами банку, і виключно у повній сумі.

Тобто, до списання грошових коштів з рахунку платник наділений правом змінити реквізит Призначення платежу шляхом відкликання платіжного доручення.

Однак, у випадку, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (пункт 30.1 статті 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні). Тобто ,з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті Призначення платежу виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 Про заміну інформації у реквізиті Призначення платежу, яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті Призначення платежу, вирішується між сторонами без участі банку.

У випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення. Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу, застосовуватися не може. Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості проводиться в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту Призначення платежу чи із зазначенням загальної підстави на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо. Відповідний порядок наведено у пункті 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22 та пункті 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.

Із поданого платіжного доручення №4115 від 11 лютого 2022 на суму 34888,41 грн вбачається визначення платником (відповідачем) чіткого призначення платежу. У платіжному дорученні реквізит призначення платежу містить повну інформацію про платіж та документ, на підставі якого здійснювалось перерахування коштів отримувачу. Отже, відповідач чітко визначив призначення платежу, надав повну інформацію про платіж (спрямування коштів), зазначивши в рахунок чого мають бути спрямовані сплачені ним кошти,зазначивши дату та номер конкретного документа, а саме, здійснив платіж на суму 34888,41 грн. з призначенням платежу: рахунок на оплату №ЛЛВ-0001481 від 11.02.2022, за метал в т.ч. ПДВ 20 % 5814,74 грн..

Наявність такої деталізації у реквізиті призначення платежу платіжного доручення №4115 від 11 лютого 2022 , із врахуванням встановлених судом обставин, не перешкоджає можливості ідентифікувати, за яким саме договором у спрощеній формі (по якій конкретно видатковій накладній) було здійснено платником платіж, зважаючи, що у період з 13.01.2022-16.02.2022 між сторонами мали місце правовідносини з поставки товару по пяти господарських операціях.

Прийняття постачальником замовлення покупця, підтвердженого (погодженого) сторонами в погодженій сторонами формі,видатковій накладній, в один день 11 лютого 2022 та датований цією ж датою рахунок постачальника на оплату товару свідчить про спрямування платником коштів в сумі 34 888,41 грн на оплату товару, отриманого по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач уточнював у відповідача інформацію у призначенні платежу, чи що мало місце внесення змін до призначення платежу платіжного доручення №4115 від 11 лютого 2022 року на суму 34888,41грн.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази надання відповідачем згоди на зміну призначення платежу, зарахування цього платежу згідно зі ст. 534 ЦК України в односторонньому порядку позивачем не ґрунтується на нормах закону.

При цьому жодних доказів щодо помилковості перерахування вказаної суми грошових коштів чи доказів відкликання відповідачем цього платіжного доручення для зміни призначення платежу матеріали справи не містять.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що сплачені відповідачем на користь позивача грошові кошти у розмірі 34888,41грн грн платіжним дорученням №4115 від 11 лютого 2022 року мають бути зараховані в якості погашення заборгованості за товар за укладеним у спрощений спосіб договором постачання 11 лютого 2022 року ( видатковою накладною №ЛЛВ-0001479 , погоджене сторонами замовлення товару від 11.02.2022 р, рахунок на оплату №ЛЛВ-0001481 від 11.02.2022).

Факт одержання покупцем рахунку від від 11.02.2022 № №ЛЛВ- підтверджується банківською випискою по рахунку відповідача за 11.02.2022, в призначенні платежу якої (за документом № 4115 від 11.02.2022) зазначено, що оплата відповідачем в розмірі 34 888,41 грн здійснюється саме за вказаним рахунком. Окрім того, факт надання постачальником покупцю рахунку підтверджується прийняттям постачальником без будь-яких застережень та сумнівів коштів за платіжним дорученням № 4115 від 11.02.2022 із зазначеним у ньому призначенням платежу.

Як встановлено судом першої інстанції, отримавши від відповідача кошти в сумі 4106,70 грн по платіжному дорученню № 4057 від 01.02.2022 з призначенням платежу рахунок на оплату №ЛЛВ-0000252 від 13 січня 2022 р, за метал в т.ч. ПДВ 20% 684,45 грн, позивач зарахував ці кошти в погашення боргу за товар по видатковій накладній №ЛЛВ-0000252 від 13 січня 2022, за замовленням покупця від 13.01.2022, а кошти в сумі 30781,71 грн по платіжному дорученню №4063 від 01.02.2022 з призначенням платежу рахунок на оплату №ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022, за метал в т.ч. ПДВ 20% 5130,28 - в погашення боргу за товар поставлений по видатковій накладній №ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022, за замовленням покупця від 12.01.2022).

На підставі поданих доказів, можна зробити висновок, що позивач поводився суперечливо при зарахуванні коштів в сумі 34888,41 грн, отриманих від відповідача. За інформацією про платіж, отриманою від відповідача, позивач зараховував кошти в погашення боргу по попередніх поставках, проте, при зарахуванні спірної суми, його поведінка була суперечливою.

Отже, по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 позивач поставив відповідачу товар, загальною вартістю 54638,76 грн.

Оплату товару відповідач , враховуючи положення ч.1 ст.692 ЦК України, мав здійснити в момент отримання товару.

Відповідач своєчасно, а саме 11.02.2022 р., частково сплатив позивачу в рахунок погашення вартості товару в розмірі 34 888,41 грн. (платіжне доручення №4115 від 11.02.2022).

За цією поставкою неоплаченим залишався товар на суму 19750,35 грн. Саме ця сума боргу відповідача перед позивачем за видатковою накладною №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 мала місце станом на момент звернення позивача з позовом до суду першої інстанції.

Тобто, судом першої інстанції правильно вказано, що саме кошти в сумі 11 533,09 грн позивачем безпідставно були зараховані в погашення заборгованості за товар по видатковій накладній № ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022. Однак, це не позбавляє відповідача обов`язку щодо погашення такої заборгованості.

Щодо нарахування трьох процентів річних, інфляційних втрат судова колегія зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заборгованість в сумі 19 750,35 грн по оплаті товару, отриманого відповідачем від позивача по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11.02.2022 виникла 12.02.2022 і була повністю оплачена 02.09.2022. Відтак, судом першої інстанції було здійснено перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат від суми боргу 19 750,35 грн., та встановлено, що:

інфляційні втрати за період з 12.02.2022 по 01.09.2022 від суми боргу 19 750,35 грн. становлять 3554,87 грн;

3% річних за період з 12.02.2022 по 01.09.2022 від суми боргу 19 750,35 грн. становлять 327,91 грн.

Судом апеляційної інстанції розрахунок перевірений та встановлено його правильність.

Проте, судом першої інстанції не було взято до уваги заборгованість відповідача перед позивачем за видатковою накладною № ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022. Заборгованість в сумі 11 533,09 грн по оплаті товару, отриманого відповідачем від позивача по видатковій накладній №ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022 виникла 02.02.2022 і була повністю оплачена 02.09.2022. Відтак, господарським апеляційним судом було здійснено розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат від суми боргу 11 533,09 грн., та встановлено, що:

інфляційні втрати за період з 02.02.2022 по 01.09.2022 від суми боргу 11 533,09 грн. становлять 2 075,84 грн;

3% річних за період з 02.02.2022 по 01.09.2022 від суми боргу 11 533,09 грн. становлять 200,96 грн.

У зв`язку з тим, що позивачем було заявлено суму в розмірі 6150,10 грн, а після перевірки розрахунків судом апеляційної інстанції була встановлена сума стягнення у розмірі 6159,58 грн, яка перевищує заявлену, відповідно до положень частини 2 статті 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Таким чином, сума, яка підлягає задоволенню, є саме та, що була заявлена позивачем при поданні позовної заяви у розмірі 6150,10 грн.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З врахуванням наведеного суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 10.11.2022 підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд» задоволенню.

Судовий збір, сплачений скаржником за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, на підставі ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Марка Р.І. з 22.03.2023 по 31.03.2023 повний текст постанови складено та підписано 03.04.2023.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 10.11.2022 у справі №914/1892/22 в частині відмови позовних вимог на суму 2 267,32 скасувати. Прийняти нове рішення, яким у позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд» задовольнити повністю.

3. Стягнути з Підприємства об`єднання громадян «Центр Комплект» (79005, м.Львів, вул.І.Франка, буд.59, ідентифікаційний код 20774040) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд» (03039, м.Київ, Саперно-Слобідський проїзд, буд.4, ідентифікаційний код 37412768) 3 721,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Львівської області від 10.11.2022 у справі №914/1892/22.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 03.04.2023.

Головуючий суддяМарко Р.І.

СуддяМатущак О.І.

СуддяСкрипчук О.С.