Постанова

від 13.03.2023 по справі 910/1318/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2023 р. Справа№ 910/1318/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

секретар судового засідання: Гибало В.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Калько Д.О.

від відповідача 1: Полішко Л.О.

від відповідача 2 : не з`явився

від третьої особи: Яковенко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Рейнліба Григорія Борисовича

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2022

у справі № 910/1318/22 (суддя Кордельчука І.Д.)

за позовом фізичної особи-підприємця Рейнліба Григорія Борисовича до 1. Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАНТЕК»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Парк Сервіс»

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця Рейнліб Григорія Борисовича (далі-позивач, підприємець) до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (далі - відповідач-1, підприємство) та Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАНТЕК" (далі відповідач-2, товариство), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Парк Сервіс» про:

- визнання протиправним дій підприємства, які полягають у зловживанні делегованими владними повноваженнями під час ведення господарської діяльності, в результаті яких було розірвано договір №ДАТ2.05-04.19 від 23.05.2019 (далі - договір);

- визнання договору діючим;

- визнання договору №ДНП-2021-10/41 від 27.10.2021 недійсним;

- зобов`язання підприємство розглянути комерційну пропозицію підприємця №б/н від 16.09.2021;

- стягнення з товариства грошових коштів у розмірі 154 350,00 грн, які були безпідставно сплачені на рахунки товариства;

- стягнення з підприємства втраченої вигоди у розмірі 154 350,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, відповідач -1 порушив умови договору №ДАТ2.05-04.19 від 23.05.2019 при його розірванні в односторонньому порядку, що призвело до порушення прав позивача.

Короткий зміст рішення господарського суду та мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.11.2022 прийнято відмову фізичної особи-підприємця Рейнліба Григорія Борисовича від позову в частині визнання договору від 27.10.2021 №ДНП-2021-10/41 недійсним, стягнення з ТОВ "КРАНТЕК" грошових коштів у розмірі 154 350,00 грн, які були безпідставно сплачені на рахунки товариства, та стягнення з КП "Київтранспарксервіс" втраченої вигоди у розмірі 154 350,00 грн. Закрито провадження у справі в цій частині. Позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», які полягають у зловживанні правом, в результаті яких було розірвано договір №ДАТ2.05-04.19 від 23.05.2019, в решті позовних вимог - відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд зазначив, що відповідач-1 порушив принцип справедливості, добросовісності та розумності, який своїми діями усунув позивача від користування обраним і бажаним ним місцем для відстою транспортних засобів в межах прилеглої території до об`єкту нерухомого майна, яке ним використовується і на якому паркування траспортних засобів не є забороненим. З огляду на викладене, суд задовольнив позовні вимоги щодо визнання протиправними дії підприємства, які полягали у зловживанні правом, в результаті яких було розірвано договір.

Стосовно визнання договору діючим суд зауважив, що позивачем у позові вказано, що після розірвання договору, ним було укладено 01.02.2021 з ТОВ «КРАНТЕК» договір №ПТ-02/21-03, який по суті задовольняв потреби позивача щодо отримання послуг з паркування транспортних засобів. Таким чином, позивач своїми діями, а саме, шляхом укладення вказаного вище правочину, по суті погодився із розірванням договору. Тому, суд з огляду на викладене та відсутність такого способу захисту як визнання договору діючим, не знайшов підстав для задоволення позову у цій частині.

Також, позивач просив зобов`язати підприємство розглянути комерційну пропозицію підприємця №б/н від 16.09.2021. Отже, в силу приписів статті 627 ЦК України та враховуючи те, що договори щодо надання для експлуатації майданчика для паркування не відноситься до публічних договорів, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для зобов`язання відповідача-1 розглянути вказану вище комерційну пропозицію.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, фізична особа-підприємець Рейнліб Григорій Борисович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 01.11.2022 в ч.5 «у задоволенні решти позову відмовити» скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що визнання судом дій Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» протиправними, які полягають у зловживанні правом, в результаті яких було розірвано договір № ДАТ2.05-04.19 від 23.05.2019 жодним чином не відновлюють порушені права та законні інтереси позивача, а лише констатує порушення таких прав. Наслідками визнання протиправних дій відповідача є визнання зазначеного договору діючим та єдиним, дієвим способом захисту порушеного права позивача. Посилання суду на відсутність такого способу захисту прав, як визнання договору діючим є необґрунтованим, оскільки законодавством не визначено виключного переліку способів захисту порушеного права.

Апелянт наголошує, що відповідач-1 порушив норми Закону України «Про звернення громадян», не надавши відповідь на його комерційну пропозицію №б/н від 16.09.2021

На думку скаржника, укладання договору з ТОВ «КРАНТЕК» було вчинено під впливом обману, про що позивачем подано заяву про злочин.

Крім того апелянт зазначає, що КП «Київтранспарксервіс» про розірвання договору повідомило його після дати розірвання договору, що є порушенням п.6.3 договору.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, КП «Київтранспарксервіс», в своєму відзиві, наданому до суду 26.01.2023, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Відповідач-1 зазначає, що розірвання договору було здійснено відповідно до норм діючого законодавства.

Також наголошує на тому, що позивачем невірно обраний такий спосіб захисту, як визнання договору діючим.

Крім того, відповідач-1 вказує, що у КП «Київтранспарксервіс» не було підстав розглядати комерційну пропозицію підприємця №б/н від 16.09.2021, оскільки вона не відповідала вимогам Закону «Про звернення громадян» та Цивільному кодексу України.

Щодо відносин позивача та ТОВ «КРАНТЕК» зазначає, що укладання договору під впливом обману не знайшло свого підтвердження в суді, а навпаки укладання договору повністю задовольнило потреби позивача з отримання послуг з паркування транспортних засобів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2022 справу № 910/1318/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Гаврилюк О. М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Рейнліб Григорія Борисовича на рішення Господарського суду м.Києва від 01.11.2022 у справі № 910/1318/22 залишено без руху.

23.12.2022 представником фізичної особи-підприємця Рейнліб Г.Б. подана заява про усунення недоліків до якої долучено платіжне доручення з доказами сплати судового збору в сумі 3721,50 грн. за подачу апеляційної скарги в межах справи № 910/1318/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Рейнліб Григорія Борисовича на рішення Господарського суду м.Києва від 01.11.2022 у справі № 910/1318/22 та призначено розгляд справи на 06.02.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 розгляд апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Рейнліб Григорія Борисовича на рішення Господарського суду м.Києва від 01.11.2022 у справі № 910/1318/22 відкладено на 13.03.2023.

Позиції учасників справи

Представник позивача у судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 13.03.2023 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача-1 заперечувала проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просила її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник третьої особи заперечував проти доводів апеляційної скарги просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Статутом Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (п. 1.1 Статуту) передбачено, що підприємство створено згідно з рішенням Київської міської ради від 15.03.2007 № 261/922 "Про створення комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтранспарксервіс".

Відповідно до п. 3 рішення Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 "Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві" КП "Київтранспарксервіс" визнано єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту.

Згідно з п.17.3.1 рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051 "Про Правила благоустрою м. Києва" експлуатація паркувальних майданчиків здійснюється лише оператором або контрагентами, які уклали з оператором відповідні договори.

Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві" затверджено перелік паркувальних майданчиків, які закріплені за Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс".

23.05.2019 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (виконавець) та Фізичною особою - підприємцем Рейнлібом Григорієм Борисовичем (замовник) укладено договір про надання послуг № ДАТ2.05-04.19, предметом якого є надання послуг з паркування транспортних засобів замовника на майданчиках виконавця, з використанням абонементних паркувальних талонів фіксованої вартості (п.1.1.договору).

Відповідно до п.1.2 договору замовник зобов`язується здійснювати придбання 70 одиниць талонів ІІІ територіальної зони щомісяця протягом терміну дії договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 01.05.2020, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору одна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення, договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік на умовах, зазначених у договорі (пункт 6.1 договору).

Пунктом 6.3 договору передбачено, що будь-яка із сторін має право достроково розірвати договір, за умови письмового повідомлення іншої сторони про розірвання договору не менш, ніж за 15 (п`ятнадцять) календарних днів до запланованої дати розірвання договору.

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками. У встановленому порядку договір не оспорений та не визнаний недійсним.

09.02.2021 Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» листом вих.№053/05-613 повідомило позивача про те, що на підставі рішення Київської міської ради від 24.12.2020 №22/22 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради (далі - КМР) від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві»» з таблиці №1 додатка 5 до рішення КМР від 23.06.2021 №242/5629 адреси відведених відповідачу паркувальних майданчиків вилучено. Враховуючи викладене, підприємство повідомило, що договір вважається розірваним з 01.02.2021.

Позивачем зазначено, що після розірвання договору, ним 01.02.2021 було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «КРАНТЕК» договір №ПТ-02/21-03, предметом якого є надання товариством послуг передплаченого користування місцями для паркування транспортних засобів позивача з адресною доставкою: м.Київ, вул.Миропільська, 8б, в свою чергу, позивач зобов`язався здійснювати оплату вартості паркування для користування місцями для паркування, визначеними в п.1.1 в кількості 70 місць для паркування протягом терміну дії договору (п.1.1, п.1.2 договору № ПТ-02/21-03). Строк дії даного договору до 31.12.2021 (п.6.1 договору).

Звертаючись з позовом до суду позивач просив:

- визнати протиправними дії підприємства, які полягають у зловживанні делегованими владними повноваженнями під час ведення господарської діяльності, в результаті яких було розірвано договір №ДАТ2.05-04.19 від 23.05.2019 (далі - договір);

- визнати договір діючим;

- визнати договір №ДНП-2021-10/41 від 27.10.2021 недійсним;

- зобов`язати підприємство розглянути комерційну пропозицію підприємця №б/н від 16.09.2021;

- стягнути з товариства грошових коштів у розмірі 154 350,00 грн, які були безпідставно сплачені на рахунки товариства;

- стягнути з підприємства втраченої вигоди у розмірі 154 350,00 грн.

20.09.2022 позивач подав суду клопотання про відмову від частини позовних вимог, в якому вказав, що вважає за необхідне відмовитися від частини позовних вимог, а саме:

- визнання договору №ДНП-2021-10/41 від 27.10.2021 недійсним;

- стягнення з товариства грошових коштів у розмірі 154 350,00 грн, які були безпідставно сплачені на рахунки товариства;

- стягнення з підприємства втраченої вигоди у розмірі 154 350,00 грн.

Разом з тим, позивач посилаючись на те, що підприємство порушило вимоги договору №ДАТ2.05-04.19 від 23.05.2019 при його розірванні в односторонньому порядку, що призвело до порушення прав позивача, просив задовольнити позовні вимоги про:

- визнання протиправними дії підприємства, які полягають у зловживанні делегованими владними повноваженнями під час ведення господарської діяльності, в результаті яких було розірвано договір;

- визнання договору діючим;

- зобов`язання підприємства розглянути комерційну пропозицію позивача №б/н від 16.09.2021. Рішення господарського суду від 01.11.2022 в ч.5 «У задоволенні позову відмовити» скасувати.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з приписами частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

У відповідності до частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Права та обов`язки між позивачем та відповідачем 1 у даній справі виникли на підставі договору № ДАТ2.05-04.19 від 23.05.2019, який за правовою природою є договором про надання послуг.

Фактично предметом позовних вимог є вимоги про протиправність дій відповідача 1 стосовно повідомлення про одностороннє розірвання договору та визнання такого правочину діючим.

Листом від 09.02.2021 року підприємство повідомило підприємця, що на підставі рішення Київської міської ради від 24.12.2020 №22/22 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради (далі - КМР) від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві»» з таблиці №1 додатка 5 до рішення КМР від 23.06.2021 №242/5629 адреси відведених відповідачу паркувальних майданчиків вилучено, у зв`язку з чим, договір вважається розірваний з 01.02.2021.

Проте, зі змісту договору не вбачається, що підставою для його укладення та/або розірвання є рішення КМР.

Водночас, зі змісту договору чітко вбачається, що будь-яка із сторін має право достроково розірвати договір, за умови письмового повідомлення іншої сторони про розірвання договору не менш, ніж за 15 (п`ятнадцять) календарних днів до запланованої дати розірвання договору.

Разом з тим, підприємство повідомило позивача про розірвання договору з порушенням пункту 6.3 договору (тобто не за 15 днів до запланованої дати розірвання договору), натомість 09.02.2021 зазначило про розірвання договору з дати, що передувала листу, а саме з 01.02.2021.

Крім того, відповідачем не надано належних доказів виключення радою територій з володіння і розпорядження КП «Київтранспарксервіс».

В подальшому, єдиним оператором - КП «Київтранспарксервіс» з паркування транспортних засобів та стягнення збору за місця для паркування транспортних засобів, укладено угоди з іншою особою про користування місцями для платного паркування транспортних засобів (паркувальними майданчиками) (шматками покриття на яких можна зупиняти для відстою транспортних засобів), а саме 27.10.2021 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київ Парк Сервіс» укладено договір № ДНП-2021-10/41, згідно з п.1.1 якого підприємство передало за плату товариству для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м.Київ, Деснянський район, вул. Миропільська, 8-б, що включає 135 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 15 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.

Вищенаведене спростовує твердження позивача про вилучення чи припинення/закінчення володіння/управляння ними у оператора з паркування.

Надаючи правову оцінку односторонній відмові відповідача від договору, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

За змістом частини першої ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (ч. 3 ст. 202 ЦК України).

Виходячи з положень вищезазначеної статті, повідомлення сторони договору може вважатися односторіннм правочином, у випадку, якщо воно породжує, змінює чи припиняє права та обов`язки обох сторін договору.

У відповідності до ч. 5 ст. 202 ЦК України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Зі змісту ст. 215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ст.ст. 11, 629 ЦК України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2). У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3).

Згідно із статтею 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ч. 1).

За змістом наведених положень закону одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі.

У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України).

Таким чином, наявними в матеріалах справи документами спростовуються викладені в односторонньому правочині про розірвання договору №ДАТ2.05-04.19 від 23.05.2019, оформленому листом від 09.02.2021 вих.№053/05-613, посилання відповідача на рішення Київської міської ради від 24.12.2020 №22/22 щодо вилучення адреси відведених відповідачу паркувальних майданчиків, що є правовою підставою для розірвання останнього в односторонньому порядку, що вказує на невідповідність такого правочину положенням ст.ст. 203, 611 Цивільного кодексу України та відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Проте, оскільки в межах позову такої вимоги, як визнання недійсним одностороннього розірвання договору, а також клопотання про вихід за межі позовних вимог - не заявлено, суд за власною ініціативою не може її розглядати, оскільки згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, та кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухвалені рішення суд, окрім іншого, вирішує таке питання як, яку правову норму належить застосовувати до цих правовідносин.

Як зазначено судом першої інстанції, виходячи з принципу судочинства jura novit curia - «суд знає закони», неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, а суд має самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини, та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов`язанням сторін.

Тому суд, керуючись принципом jura novit curia («суд знає закони»), самостійно здійснює кваліфікацію спірних правовідносин, у зв`язку з чим зазначає, що вказаними діями відповідач-1 порушив принцип справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

Маніпулювання термінами «відведений майданчик», «паркувальний майданчик», «майданчики для платного паркування» не доводить добросовісності оператора паркування, який своїми діями усунув позивача від користування обраним і бажаним ним місцем для відстою транспортних засобів в межах прилеглої території до об`єкту нерухомого майна, яке ним використовується і на якому паркування транспортних засобів не є забороненим.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій підприємства, які полягали у зловживанні правом, в результаті яких було розірвано договір є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо невиконання судом першої інстанції процесуального обов`язку не базуються на вимогах чинного законодавства, оскільки позивач самостійно обирає спосіб захисту порушеного права, а змінивши предмет спору у даній справі за своєю ініціативою, суд при ухваленні рішення вийшов би за межі позовних вимог, що суперечить ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно вимоги позивача про визнання договору діючим, то колегія суддів зазначає наступне.

Обов`язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що, вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням уважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Позивачем у позові зазначено, що після розірвання договору, ним було укладено 01.02.2021 з Товариством з обмеженою відповідальністю «КРАНТЕК» договір №ПТ-02/21-03, який по суті задовольняв потреби підприємця щодо тримання послуг з паркування транспортних засобів.

Таким чином, позивач своїми діями, а саме шляхом укладення вказаного вище правочину, по суті погодився з розірванням договору.

Крім того, слід зазначити, що строк дії договору про надання послуг № ДАТ2.05-04.19 від 23.05.2019 закінчився 01.05.2020.

Відтак, з огляду на викладене вище, задоволення позовної вимоги про визнання договору №ДАТ2.05-04.19 від 23.05.2019 діючим не матиме жодних правових наслідків та не зумовить поновлення порушених прав позивача, що свідчить про неефективність обраного позивачем в цій частині способу захисту.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду, що відсутній такий спосіб захисту як визнання договору діючим, тому відсутні підстави для задоволення позову у даній частині.

Також, позивач просив зобов`язати підприємство розглянути комерційну пропозицію підприємця №б/н від 16.09.2021.

Так, в силу приписів частини першої статті 627 ЦК України та враховуючи те, що договори щодо надання для експлуатації майданчика для паркування не відноситься до публічних договорів, відсутні підстави для зобов`язання відповідача-1 розглянути вказану вище комерційну пропозицію.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту укладення між сторонами угод у будь-який із передбачених законом спосіб, а саме: шляхом підписання письмового договору або шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, а також фактичного виконання умов цих правочинів відповідачем, що сталось з вини саме відповідача.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знійшли свого підтвердження, а тому відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, зроблені з невірним правозастосуванням та без врахування релевантної практики Верховного Суду та спростовуються викладеним вище.

Таким чином, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. Проте, оскільки суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення не зазначив щодо невірного способу захисту позивача, колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення частини 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України та змінити його мотивувальну частину, виклавши її в редакції даної постанови.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За правилами частини 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, тому апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Рейнліб Григорія Борисовича на рішення Господарського суду м. Києва від 01.11.2022 у справі № 910/1318/22 задоволенню не підлягає. Резолютивна частина рішення господарського суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а мотивувальна частина рішення Господарського суду м. Києва від 01.11.2022 у справі № 910/1318/22 підлягає зміні, шляхом викладення її у редакції цієї постанови.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Рейнліба Григорія Борисовича на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2022 у справі № 910/1318/22, залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2022 у справі № 910./1318/22 змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2022 у справі № 910/1318/22 залишити без змін.

4. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на фізичну особу-підприємця Рейнліба Григорія Борисовича.

5. Матеріали справи №910/1318/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, порядку та строку, передбаченому статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. на лікарняному повний текст постанови підписано 03.04.2023.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім