Постанова

від 16.03.2023 по справі 910/13680/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2023 р. Справа№ 910/13680/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Андрієнка В.В.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 16.03.2023:

від позивача: Андрощук С.В.

від відповідача: Серт О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛАЙБРІДЖ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2022

у справі № 910/13680/21 ( суддя - Мельник В.І.)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЛАЙБРІДЖ"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "СМАРТ РЕЙЛ ЛОГІСТИКС"

про стягнення упущеної вигоди і інших компенсацій,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЛАЙБРІДЖ" (далі - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ РЕЙЛ ЛОГІСТИКС" (далі - відповідач) про стягнення компенсації.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що відповідач фактично ухилився від компенсації пред`явлених збитків які становлять 2 554 231,48 грн. Разом зі збитками, на думку позивача існує питання по упущеній вигоді, яка виникла у зв`язку з тим, що позивач за час перебування вагонів в ремонті для встановлення Обладнання не міг ними користуватися. Якщо би Обладнання було встановлено на вагонах на момент їх передачі у власність позивача за Договором, то не існувала би необхідність їх доукомплектовувати в 2020-2021 роках. Позивачем нараховано упущену вигоду в розмірі 1 272 750,36 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 у справі № 910/13680/21 в задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення відповідачем порушень зобов`язань за Договором купівлі-продажу, в зв`язку із чим підстав для стягнення з нього збитків, зокрема упущеної вигоди відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЛАЙБРІДЖ" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 у справі № 910/13680/21 та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги ТОВ "ФЛАЙБРІДЖ", заявлені в рамках справи № 910/13680/21.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на момент оформлення акту від 27.10.2020 сторони Договору не виїздили на місце знаходження вагонів і не здійснювали їх «фізичний» огляд. І не робили це тому, що відповідач запевнив позивача про належний стан вагонів, але, як виявилось пізніше, приховав від позивача відсутність на вагонах обладнання. В акті відсутній будь-який опис технічних характеристик, то повинна братися до уваги конструкторська документація, яка стосується вагонів моделей 19-752 і 11-739.

Також скаржник зазначає, що саме свідомі і цілеспрямовані дії відповідача створили ситуацію, за якої позивач через трохи більше як півроку не зміг повноцінно експлуатувати вагони, так як на них з вини відповідача не було встановлено обладнання.

На переконання скаржника, всі елементи цивільного правопорушення для доказування правомірності вимоги про стягнення збитків доведені, але суд першої інстанції безпідставно вважав їх недоведеними.

На думку скаржника, сам акт від 27.01.2020 не є і не може бути безумовною підставою для того, щоб вважати, що вагони були передані саме в належному стані і їх технічний стан відповідав умовам Договору.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та відповіді на відзив

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві, наданому до суду 03.03.2023, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, відповідач вказує, що вагони, що вийшли з капітального ремонту, були передані покупцеві з комплектацією відповідно до технічних паспортів ВУ-4М, що цілком відповідає вимогам договору та наведеному в договорі опису товари. Отже, на думку відповідача, вимоги щодо компенсації витрат на доукомплектацію вагонів, які відповідно до технічних паспортів ВУ-4М не укомплектовані авторежимами та/або ручними стоянковими гальмами, є абсолютно безпідставними.

Також відповідач зазначає, що якщо позивач стверджує, що вагони згідно договору купівлі-продажу від 28.12.2019 були передані пошкодженими чи не укомплектованими, то він має довести, що придбані ним вагони не відповідають умовам укладеного договору, а також, що їх неможливо було експлуатувати на момент придбання.

14.03.2023 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу відповідно до якої останній зазначає, що відповідач скористався необачністю в т.ч. АТ «Укрзалізниця» і наказав вагоноремонтному депо не встановлювати обладнання, знаючи, що вагони будуть допущені до перевезення. Проте, такі зловживання/маніпуляції не можуть бути прийняті як належне виконання умов договору щодо якості/комплектності вагонів і проведення на них капітального ремонту.

Також в прохальній частині позивачем викладено клопотання про долучення до матеріалів справи №910/13680/21 лист АТ «Укрзалізниця» від 16.01.2023 №ЦЦТех-12/10, так як останній був отриманий лише 16.01.2023, в будь-якому разі після скарги.

14.03.2023 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли письмові пояснення відповідно до яких останній зазначає, що у матеріалах справи відсутні акти огляду технічного стану щодо спірних вагонів, в яких би працівники зазначили непридатність їх для експлуатації, а з телеграфної вказівки АТ «Укрзалізниця» від 03.09.2020, якою зобов`язано організувати відновлення на вантажних вагонах, не зважаючи на паспортні дані в АБД ПВ, авторежимів та опорних балок авторежимів - в термін до 01.11.2020, стоянкових гальм - до 01.01.2021, вбачається, що до вказаних строків допускалась експлуатація вагонів з відсутніми авторежимом та стоянковим гальмом.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2023 для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Ткаченко Б.О., судді: Андрієнко В.В., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду витребувано справу № 910/13680/21 у Господарського суду міста Києва.

01.02.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла справа № 910/13680/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 задоволено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду міста Києва 21.11.2022 справі № 910/13680/21 та поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "ФЛАЙБРІДЖ" зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛАЙБРІДЖ" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 у справі № 910/13680/21. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2022. Розгляд апеляційної скарги призначено на 16.03.2023.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 16.03.2023 з`явився представник позивача, який підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В судове засідання 16.03.2023 з`явився представник відповідача, який проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального

Щодо клопотання позивача про долучення до матеріалів справи №910/13680/21 листа АТ «Укрзалізниця» від 16.01.2023 №ЦЦТех-12/10, так як останній був отриманий лише 16.01.2023, колегія суддів зазначає таке.

Колегія суддів вказує на те, що статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Так, згідно з ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. ч. 4 та 5 ст. 80 ГПК України).

У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу, ст. 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз положень ст. ст. 80 та 269 ГПК України свідчить, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Отже, така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17).

Зважаючи на вищевикладене, а також те, що як на момент звернення з позовом, так і на момент ухвалення оскаржуваного рішення лист АТ «Укрзалізниця» від 16.01.2023 №ЦЦТех-12/10, не існував, колегія суддів не приймає даний лист на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, між ТОВ «ФЛАЙБРІДЖ» і ТОВ «СМАРТ РЕЙЛ ЛОГІСТИКС» був укладений договір купівлі-продажу № 2019-12-28/ЮС/01 від 28.12.2019 .

За умовами п. 1.1. Договору передбачалось, що відповідач передасть у власність позивача залізничні вагони хопери-дозатори, що були в експлуатації, для перевезення зерна моделей 19-752 та 11-739. Вагони передавались після проведення капітального ремонту з продовженням строку служби на 15-ть років і проведення ремонту підтверджувалось паспортом на вагон за формою ВУ-4М.

Пунктом 1.3. Договору передбачалось, що укомплектованість вагонів номерними деталям повинна відповідати переліку, встановленому довідкою форми ВУ-35Р-М. А п. 2.9. Договору сторони узгодили, що до питань якості, комплектності вагонів та/або якщо будуть виявлені в вагонах недоліки, то будуть застосовуватися положення Цивільного кодексу України

27.01.2020 вагони по Договору були передані у власність позивача і про це був складений акт (б/н) приймання-передачі вагонів, в якому вказувались: номер і модель вагону, станція передачі вагону і його вартість. Всього на виконання умов Договору було передано 200-і вагонів. В зазначений тут день на всі 200-і вагонів також була складена видаткова накладна № 1.

Після укладання Договору між позивачем і відповідачем був укладений договір № 2020- 01-17/КД/01 оренди рухомого складу від 17.01.2020 ( «Договір Оренди»), за умовами Договору Оренди всі придбані 200-і вагонів були передані в користування Відповідачу станом на 27.01.2020. відповідач виступав за Договором Оренди орендарем, а позивач - орендодавцем.

Фактично всі вагони перебували в користуванні у відповідача з 27.01.2020. Це означає що хоч за Договором у вагонів і змінився власник (з відповідача на позивача), проте вагони ніколи не вибували з користування відповідача, як до їх продажу 27.01.2020, коли відповідач виступав їх власником, так і після такого продажу і після передачі вагонів позивачем в користування відповідачу за Договором Оренди.

09.07.2020 з боку АТ «Укрзалізниця» публікується телеграма № ЦВ-12/1257, в якій вказується, що буде розповсюджена заборона на відправлення вагонів, серед іншого, якщо вагон буде розукомплектований: авторежимом і ручним стоянковим гальмом («Обладнання») або ж на вагоні буде відсутнє Обладнання.

Позивач зазначив що дана телеграма стала для нього підставою для того, щоб перевірити наявність/відсутність на придбаних вагонах Обладнання. І, як виявилось, то на кожному з зазначених нижче вагонів не було встановлено Обладнання і воно ж було відсутнє в паспорті форми ВУ-4М.

Про обставини, що на вагонах не було виявлено Обладнання позивач повідомляв відповідача в т.ч. листом № 39 від 5.08.2020. В цьому листі позивач просив відповідача в рамках Договору Оренди направити 108-м вагонів до ТОВ «ЄВРОВАГОНСЕРВІС» для їх доукомплектації.

Позивач зазначив що самостійно доукомплектував вагони відповідно до вимог зазначених в телеграмі, оскільки на його думку існувала загроза, що АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» може зупинити курсування 114-й вагонів його власності. А тому терміново був змушений звернутися до вагоноремонтного підприємство [ТОВ «ЄВРОВАГОНСЕРВІС»] з проханням провести доукомплектацію вагонів Обладнанням.

Листом від 29.07.2020 № 37 Позивач просив ТОВ «ЄВРОВАГОНСЕРВІС» доукомплектувати Обладнанням 5-ть вагонів: №№ 58536947, 58531401, 58532128, 58528126, 58534462. Листом від 5.08.2020 № 38 Позивач просив обладнати ще 108-м вагонів. Вже безпосередньо ТОВ «ЄВРОВАГОНСЕРВІС» у своїх документах додатково підтвердив, що на 114-и вагонах не було встановлено Обладнання.

Загальна вартість витрат на доукомплектацію склала - 1 790 313,32 грн; маневрова робота коштувала - 67 267,61 грн., залізничний тариф за направлення вагонів для доукомплектування - 162 264,12 грн., подавання / прибирання - 52 723,67 грн., залізничний тариф після доукомплектування - 481 667,76 грн., де всі ці витрати разом складають - 2 554 236,48 гривень.

З метою вирішення питання про компенсацію вартості обладнання позивачем на адресу відповідача було направлено претензію від 02.07.2021.

Відповідачем було надано відповідь на претензію позивача від 02.07.2021 відповідно до якої останній вказував, що вимоги Позивача є «абсолютно безпідставними». Свою позицію відповідач пояснив тим, що на виконання вимоги п. 1.2. Договору, то вагони вийшли з капітального ремонту і були передані позивачу; технічний стан вагонів із врахуванням положення п. 4.8. Договору підтверджувався паспортами форми ВУ-4М і в цих паспортах не було вказано, що Обладнання встановлено. Якщо воно не було визначено у паспортах форми ВУ-4М, то немає підстав для компенсації.

Як зазначалось колегією суддів вище, позивач мотивує свої вимоги тим, що відповідач фактично ухилився від компенсації пред`явлених збитків які становлять 2554231,48 грн. Разом зі збитками, на думку позивача існує питання по упущеній вигоді, яка виникла у зв`язку з тим, що позивач за час перебування вагонів в ремонті для встановлення Обладнання не міг ними користуватися. Якщо би Обладнання було встановлено на вагонах на момент їх передачі у власність позивача за Договором, то не існувала би необхідність їх доукомплектовувати в 2020-2021 роках. позивачем нараховано упущену вигоду в розмірі 1272750,36 грн.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, оскільки останні не відповідають дійсності, оскільки вагони які є предметом договору продажу були передані покупцеві з комплектацією відповідно до технічних паспортів ВУ-4М, що цілком відповідає вимогам договору та наведеному договорі опису товару. У зв`язку із чим вимога щодо компенсації витрат є безпідставною. Щодо вимоги про стягнення упущеної вигод відповідач зазначив що дана вимога є безпідставною оскільки ним виконано свої зобов`язання за договором купівлі-продажу належним чином.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Згідно ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/6657/16, від 07.02.2018 у справі № 917/1651/16, а також у постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 3-1071гс16, від 28.01.2015 у справі № 3-210гс14.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Як зазначається сторонами та підтверджується матеріалами справи, відповідно до умов Договору на підставі Акта приймання-передачі від 27.01.2020 Продавець передав, а Покупець прийняв у власність 200 (двісті) вагонів хопер-дозаторів, що були в експлуатації, для перевезення зерна моделей 19-752 та 11-739 (далі - Вагони).

Частиною першою статті 662 ЦК України встановлено: продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з частиною першою статті 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Частино 1 та 2 ст. 675 ЦК України передбачено що товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Підписанням Акта приймання-передачі сторони Договору засвідчили, що Вагони в момент передання покупцеві Продавцем були такими, що відповідають вимогам якості, встановленим Договором та укомплектованими відповідно до даних, що містяться у технічних паспортах ВУ 4-М. Отже, комплектація гальмівної системи Вагонів авторежимами та ручними стоянковими гальмами в момент передавання покупцеві відповідала комплектації, що зазначена в технічних паспортах ВУ-4М.

Позивач мотивує свої вимоги щодо стягнення збитків спричинених необхідністю доукомплектації вагонів авторежимами та/або ручними стоянковими гальмами стала перевірка наявності вказаних деталей на Вагонах після 09.07.2020.

Тобто, більше ніж через 5 місяців після прийняття Вагонів у власність на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2019, виконання якого засвідчено укладеним Сторонами Актом приймання-передачі від 27.01.2020.

Колегія суддів, відхиляючи доводи скаржника зазначає, що сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору із врахуванням вимог чинних правових актів, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Таким чином, цивільне законодавство обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи.

Зміст добросовісності (bona fides) виражається через поняття "розумність і справедливість". При цьому згідно з обмежувальною функцією добросовісності, правило, обов`язкове для сторін, не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості. Отже, добросовісність може за певних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених сторонами.

Водночас, принцип справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм.

Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Аналогічні положення містяться в статті 180 Господарського кодексу України.

Судова колегія звертає увагу, що правові наслідки щодо недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору визначені ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Крім того, колегія суддів вважає, що встановлені обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Оскільки матеріалами справи встановлено, що сторонами було узгоджено умови Договору, зокрема, визначено конкретне майно, яке має передаватися позивачу, Договір виконувався обома сторонами й це підтверджується матеріалами справи та свідчить про волевиявлення сторін на укладення цього Договору, судова колегія дійшла висновку, що твердження скаржника, що акт від 27.01.2020 не є і не може бути безумовною підставою для того, щоб вважати, що вагони були передані саме в належному стані і їх технічний стан відповідав умовам Договору свідчать, що останній діяв всупереч своїй попередній поведінці.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що матеріали справи не містять доказів, що Вагони були передані покупцеві на підставі Договору купівлі-продажу недоукомплектованими.

Твердження ж скаржника щодо того, що на момент оформлення акту від 27.10.2020 сторони Договору не виїздили на місце знаходження вагонів і не здійснювали їх «фізичний» огляд, оскільки, відповідач запевнив позивача про належний стан вагонів, колегією суддів оцінюються критично, оскільки «фізичний» огляд вагонів перед оформленням акту від 27.10.2020 залежав виключно від волевиявлення самого позивача.

Твердження скаржника, що відповідач скористався необачністю в т.ч. АТ «Укрзалізниця» і наказав вагоноремонтному депо не встановлювати обладнання, знаючи, що вагони будуть допущені до перевезення, колегією суддів відхиляються як такі, що є припущеннями самого позивача.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення відповідачем порушень зобов`язань за Договором купівлі-продажу, у зв`язку із колегія суддів дійшла висновку, що підстав для стягнення з відповідача збитків, зокрема упущеної вигоди відсутні.

Підсумовуючи все вищевикладене, а також виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову задоволенні позову у повному обсязі.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 у справі № 910/13680/21, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛАЙБРІДЖ" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 у справі № 910/13680/21 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 у справі № 910/13680/21 - залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 у справі № 910/13680/21.

4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "ФЛАЙБРІДЖ".

5. Матеріали справи №910/13680/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 04.04.2023. (після виходу головуючого судді Ткаченка Б.О. з лікарняного)

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді В.В. Андрієнко

О.М. Гаврилюк