Постанова

від 30.03.2023 по справі 904/9717/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2023 року м.Дніпро Справа № 904/9717/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Кузнецова В.О., Чередко А.Є

секретар судового засідання Мацекос І.М.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Фільченко Миколи Михайловича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 (суддя Панна С.П.)

у справі № 904/9717/21

за позовом Приватного підприємства фірма "МОСТ", м.Дніпро

до Фізичної особи-підприємця Фільченко Миколи Михайловича, Дніпропетровська область, Дніпровський район, місто Підгородне

про повернення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство фірма "МОСТ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Фільченко Миколи Михайловича, в якій просить суд стягнути безпідставно збережені (набуті) грошові кошти у сумі 400 000,00 грн., збитки від інфляції за період з 06.07.2021р. по 20.12.2021р. у сумі 11 298,21 грн., проценти за користування грошовими коштами за період з 06.07.2021р. по 20.12.2021р. у сумі 5 523,29грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі №904/9717/22 позовні вимоги задоволено, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Фільченко Миколи Михайловича на користь Приватного підприємства фірма "МОСТ" безпідставно збережені (набуті) грошові кошти в сумі 400 000,00 грн., збитки від інфляції в сумі 11 298,21 грн., проценти за користування грошовими коштами в сумі 5 523,29 грн. та судовий збір у розмірі 6 252,33 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням Фізичною особою-підприємцем Фільченко Миколою Михайловичем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі №904/9717/22, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

За твердженням скаржника, судом не враховано, що виконання робіт за Договором підтверджується фактичними обставинами справи та твердженнями самого позивача.

Зауважує, що Договір між сторонами не розірваний, а підстав для односторонньої відмови від нього у позивача не було.

Апелянт наголошує, що судом першої інстанції залишено поза увагою преюдиційні обставини, встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2021 у справі № 904/3883/21.

Крім того зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності на пред`явлення позову.

Окремо звертає увагу на неврахуванні судом суперечливої поведінки позивача щодо виконання робіт відповідачем.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 904/9717/22 передано колегії у складі головуючого судді: Мороза В.Ф., суддів: Кузнецова В.О., Чередка А.Є.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку з перебуванням судді Кузнецова В.О. у відпустці, для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі № 904/9717/22 визначено колегію суддів у складі головуючого судді: Мороза В.Ф., суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.12.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Фільченко Миколи Михайловича на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі №904/9717/22. Розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання з викликом сторін на 23.02.2023 о 10 год. 30 хв.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, у зв`язку з усуненням обставин, які обумовили здійснення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 904/9717/22 передано колегії суддів у складі головуючого судді: Мороза В.Ф., суддів: Кузнецова В.О., Чередка А.Є.

23.02.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

У судове засідання 23.02.2023 з`явилися представники сторін, надали свої пояснення. Заслухавши представників сторін, колегією суддів у судовому засіданні оголошено перерву до 30.03.2023 на 10:00 год. Про час та місце наступного судового засідання представники сторін повідомлені у судовому засіданні.

В судове засідання 30.03.2023 року з`явився представник відповідача (апелянта). Позивач, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання уповноваженого представника не направив, проте подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Клопотання обґрунтоване неможливістю забезпечення присутності представника позивача у судовому засіданні з сімейних обставин.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, як безпосередньо в залі суду, так і в режимі відеоконференції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

Відтак, суд не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та відмовляє у задоволенні заявленого клопотання.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах (в матеріалах справи наявні апеляційна скарга та відзив на апеляційну скаргу), а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника позивача.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник відповідача (апелянта) в судовому засіданні 30.03.2023 підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Позивач був генеральним підрядником на об`єкті будівництва Доступне житло в м. Дніпропетровську на житловому масиві Лівобережний-3, за адресою вул. Гетьманська №7 на підставі Договору генерального підряду №1 від 02.03.16 р., укладеному із замовником даного будівництва Комунальним підприємством АГЕНТСТВО РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОН-ЛІДЕР Дніпропетровської обласної Ради.

02 березня 2018 року між Приватним підприємством фірмою Мост (далі - Замовник/Позивач) та Фізичною особою-підприємцем Фільченко М.М. (далі - Підрядник/Відповідач) було укладено договір підряду №Ф-020318 (далі - Договір).

Пунктом 1.1. договором сторони погодили, що Підрядник за завданням Замовника зобов`язується своїми силами і на свій ризик виконати роботи на об`єкті Доступне житло в м. Дніпро на житловому масиві Лівобережний-3, за адресою вул. Гетьманська №7 (далі - Об`єкт/Роботи), а Замовник зобов`язується прийняти виконані роботи та оплатити їх.

Відповідно до п.4.1. договору роботи підлягали виконанню Підрядником протягом 60 днів.

Ціна Робіт відповідно до п.5.1. Договору та кошторису (Додаток №1 до Договору) становить 1001088,00 (один мільйон одна тисяча вісімдесят вісім гривень 00 копійок, у тому числі ПДВ 20%.)

Пунктом 5.5. Договору передбачено, що оплата робіт за даною угодою здійснюється замовником в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту підписання сторонами акту виконання робіт, а у разі виявлення відхилень від Договору, що погіршують результат робіт, або інших недоліків у виконаній роботі - протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту усунення виявлених дефектів/недоліків на підставі дефектного акту.

У Додатку №2 Графік виконання та фінансування робіт із влаштування покрівлі до даного Договору зазначено, що термін виконання робіт - 21.05.2018 року, та наведено графік фінансування робіт, а саме:

06.03.2018 р. - 100 000,00 грн.

13.03.2018 р. - 100 000,00 грн.

19.03.2018 р. - 100 000,00 грн.

27.03.2018 р. - 200 000,00 грн.

27.04.2018 р. - 100 000,00 грн.

03.05.2018 р. - 100 000,00 грн.

11.05.2018 р. - 100 000,00 грн.

21.05.2018 р. - 200 000,00 грн. (т. 1 а.с. 15)

Здача та приймання виконаних робіт, відповідно до п. 6.1. Договору, має бути здійснена після виконання всього обсягу Робіт за Договором, шляхом оформлення Акту за формою КБ-2В та довідкою за формою КБ-3.

Відповідно до п.8.1. вищевказаного Договору, договір набуває чинності з моменту підписання Сторонами та діє до 31.05.2018 р., в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Згідно п. 11.5. договору, якщо інше не передбачене цим договором або чинним законодавством України, цей договір може бути розірваний тільки за згодою Сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи (т. 1 а.с. 17-19), замовник здійснив перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Підрядника наступним чином:

- Платіжним дорученням №108 від 05.03.2018 р. у розмірі 100 000,00 грн. згідно рахунку №17 від 05.03.2018 р.

- Платіжним дорученням №170 від 04.04.2018 р. у розмірі 100 000,00 грн. згідно рахунку №23 від 04.04.2018 р.

- Платіжним дорученням №239 від 29.05.2018 р. у розмірі 200 000,00 грн. згідно рахунку №26 від 29.05.2018 р.

У встановлений вищевказаним Договором строк, відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань за Договором №Ф-020318 від 02.03.2018 року. Акти виконаних робіт в порядку, встановленому договором не підписані.

Судом також встановлено, що у жовтні 2018 року замовник даного будівництва КП АРР РЕГІОН-ЛІДЕР Дніпропетровської обласної Ради передало функції генерального підрядника на об`єкті будівництва Доступне житло в м. Дніпропетровську на житловому масиві Лівобережний-3, за адресою вул. Гетьманська №7 іншій особі, а саме: ТОВ САКТІ ПЛЮС, яке до теперішнього часу здійснює будівельні роботи на даному об`єкті будівництва.

24.07.2019р. між позивачем, який виконує функції Генерального підрядника з будівництва житлового будинку № 6 за адресою: м.Дніпро, ж/м Лівобережний-3, вул.Гетьманська, 7 за Договором генерального підряду № 1 від 02.03.16р., укладеного з КП "Комунальним підприємством АГЕНТСТВО РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОН-ЛІДЕР Дніпропетровської обласної Ради та КП "Комунальним підприємством АГЕНТСТВО РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОН-ЛІДЕР Дніпропетровської обласної Ради, яке виконує функції замовника з будівництва житлового будинку № 6 за адресою: м.Дніпро, ж/м Лівобережний-3, вул.Гетьманська, 7 за Договором генерального підряду № 1 від 02.03.16р., укладеного з ПП фірма "Мост" була підписана додаткова угода до договору генерального підряду № 1 від 02.03.2016р.

01.03.2021р. позивач звернувся до відповідача з претензією щодо повернення грошових коштів у розмірі 400 000,00 грн. у семиденний строк від дня отримання претензії, яку було направлено відповідачу поштовим відправленням 02.03.2021р. (т. 1 а.с. 20-21).

01.07.2021р. позивач направив на адресу відповідача лист № 25.06/01 від 25.06.2021р. про розірвання з 05.07.2021р. договору №Ф-020318 від 02.03.2018 (т. 1 а.с. 23-24).

Відповідач у встановлений термін не повернув грошові кошти та не надав ніякої відповіді на претензію, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що на теперішній час у позивача відсутня потреба у тому, щоб відповідач виконував взяті на себе зобов`язання за Договором підряду №Ф-020318 від 02.03.2018р., оскільки новий генеральний підрядник ТОВ САКТІ ПЛЮС опікується тим, щоб вищевказаний об`єкт будівництва було добудовано належним чином та прийнято в експлуатацію у встановлений строк. Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 400 000,00 грн як безпідставно отриманих коштів підлягають стягненню, оскільки, як зазначено вище Договір у зв`язку з його невиконанням був розірваний позивачем в односторонньому порядку шляхом надсилання відповідачу повідомлення.

В частині вимог про стягнення збитків від інфляції за період з 06.07.2021р. по 20.12.2021р. у сумі 11 298,21 грн та процентів за користування грошовими коштами за період з 06.07.2021р. по 20.12.2021р. у сумі 5 523,29 грн, суд зазначив, що у зв`язку із тим, що умовами Договору підряду №Ф-020318 від 02.03.2018 року передбачено відшкодування винною стороною збитків, які понесла інша сторона договору, то позивач має право на відшкодування своїх матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час їх безпідставного утримання відповідачем та задовольнив вимоги в цій частині в повному обсязі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до п. 1 ст. 857 ЦК України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру.

Згідно зі ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Графік виконання робіт та їх фінансування є додатком №2 до договору від 02.03.2018 та його невід`ємною частиною.

Для забезпечення Підряднику умов для виконання вищевказаного Договору та придбання ним матеріалів для виконання робіт за Договором, позивач здійснив перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача наступним чином (т. 1 а.с. 17-19):

- Платіжним дорученням №108 від 05.03.2018 р. у розмірі 100 000,00 грн. згідно рахунку №17 від 05.03.2018;

- Платіжним дорученням №170 від 04.04.2018 р. у розмірі 100 000,00 грн. згідно рахунку №23 від 04.04.2018;

- Платіжним дорученням №239 від 29.05.2018 р. у розмірі 200 000,00 грн. згідно рахунку №26 від 29.05.2018.

Колегія суддів наголошує, що із приписів ч. 1 ст. 177 ЦК України слідує, що об`єктом цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2018 у справі № 910/11210/16 зробив правовий висновок з питання застосування статті 1212 Цивільного кодексу України про те, що конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норми глави 83 Цивільного кодексу України, свідчать про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв`язку тим, що виконання зобов`язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/9055/17.

Згідно із правовою позицією, викладеною у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/468/17, від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наведена у постанові від 25.08.2022 у справі № 903/357/21).

Як вже було зазначено, кошти отримані відповідачем на підставі договору, про що йшлося вище. Більше того, позивачем у платіжних дорученнях у графі «призначення платежу» крім посилання на договір зазначено ще № рахунку за яким сплачено кошти та про виконання робіт.

Отже, кошти, стягнення яких є предметом позову, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладені у постанові від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між сторонами виникли правовідносини у сфері виконання підрядних робіт на підставі договору підряду №Ф-020318 від 02.03.2018.

Глава 61 ЦК України у параграфах 2 - 4 регулює окремі різновиди договорів підряду. Тому загальні норми параграфа 1 глави 61 цього Кодексу можуть застосовуватись до окремих видів договорів підряду, передбачених Кодексом.

Юридичний аналіз зазначених правових положень дозволяє зробити висновок про те, що договір підряду є одним з цивільно-правових договорів, який має власне правове регулювання умов його укладення та визначає особливості захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.

Підстави для реалізації замовником права на односторонню відмову від договору підряду визначено положеннями частин 2 - 4 статті 849, частини 2 статті 852, частиною 3 статті 858 ЦК України.

Позивач, вимагаючи стягнення з відповідача 400 000,00 грн, правовою підставою позову визначив положення частини 2 статті 849, статті 1212 ЦК України, посилаючись при цьому на те, що відповідач своєчасно не розпочав роботу та взагалі не виконав жодних робіт за договором і саме це стало підставою для реалізації позивачем свого права на односторонню відмову від договору.

При цьому суд першої інстанції встановив, що відповідно до направленого 01.07.2021 відповідачу листа № 25.06./01 від 25.06.2021 позивач реалізував своє право на розірвання договору підряду в односторонньому порядку з підстав, передбачених частиною 2 статті 849 ЦК України та, констатувавши недоведення відповідачем факту виконання робіт, дійшов висновку про виникнення у останнього обов`язку повернути позивачу сплачені грошові кошти, як безпідставно отримані.

Проте, такі висновки господарського суду здійснено без належної правової оцінки підстав відмови замовника в односторонньому порядку від договору підряду, з огляду на таке.

Так, права замовника під час виконання роботи підрядником передбачені статтею 849 ЦК України, відповідно до якої:

- замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина перша статті);

- якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина друга статті);

- якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина третя статті);

- замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина четверта статті).

Правовий аналіз частин 2 - 4 статті 849 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що вони встановлюють три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови.

Частинами 2, 3 вказаної статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначених законодавством умов, які напряму залежать від наявності порушень умов договору в діях підрядника, при цьому наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника.

Натомість частина 4 зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору. Тобто, вказана правова норма презюмує правомірність дій підрядника при виконанні договору і саме тому в разі відмови від договору виникає обов`язок замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати його збитки, на відміну від пункту 2 цієї норми, яка врегульовує право замовника на відмову якраз у випадку невиконання зобов`язань підрядником.

Отже, в залежності від підстави розірвання договору підряду настають різні правові наслідки захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.

Подібні за замістом висновки наведені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.03.2020 у справі №910/2051/19, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 910/16684/19.

У даному випадку позивач в якості правової підстави позову посилається на реалізацію ним безумовного права на відмову від договору в порядку частини 2 статті 849 ЦК України та мотивує фактичну підставу такої відмови невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором (підрядник не розпочав роботу).

Матеріалами справи підтверджено, що протягом усього періоду перерахування коштів позивач не пред`являв жодних зауважень щодо строків виконання робіт, їх обсягу та якості. При цьому факт виконання певного обсягу робіт за адресою вул. Гетьманська, 7 в межах проекту «Доступне житло», що підтверджено актами на закриття прихованих робіт №№ 1-8, які складені в період з 06.04.2018 по 19.05.2018 за участю представника технічного нагляду замовника та представника проектної організації (т. 1 а.с. 62-69).

Відтак, доводи позивача, що відповідач не приступив до виконання робіт, передбачених умовами договору підряду не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а фактична підстава односторонньої відмови позивача від договору спростовується відповідними доказами.

Крім того, у листі № 25.06./01 від 25.06.2021 позивач зазначив про розірвання спірного договору у зв`язку з тими обставинами, що відповідач своєчасно не приступив до виконання робіт за договором та не виконав їх у повному обсязі до 29.04.2018 (т. 1 а.с. 23).

Згідно п. 11.5. договору, якщо інше не передбачене цим договором або чинним законодавством України, цей договір може бути розірваний тільки за згодою Сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Позивачем такої додаткової угоди суду не надано, а відповідач заперечує розірвання договору в двосторонньому порядку.

Таким чином, встановлені обставини засвідчують, що між сторонами існує спір стосовно чинності договору.

Отже, фактично відсутні підстави вважати, що між сторонами припинилися зобов`язання по Договору підряду №Ф-020318 від 02.03.2018 та правова підстава, за якою були набуті відповідачем грошові кошти в розмірі 400 000,00 грн, відпала.

Не містять матеріали справи і доказів того, що Договір визнавався в судовому порядку недійсним, було змінено чи розірвано.

В свою чергу, оскільки в ході апеляційного перегляду справи апеляційним судом було встановлено договірний характер спірних правовідносин та недоведеність позивачем обставин припинення правової підстави, за якої грошові кошти в сумі 400 000,00 грн були набуті відповідачем, що відповідно виключає безпідставність набуття їх останнім та можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Окремо слід зазначити, що згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частин 2-4 статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Касаційний господарський суд у складі Верховного суду вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Таким чином, поведінка та дії управнених та зобов`язаних сторін (позивача та відповідача) повинні відповідати принципу добросовісності та сутності чесної ділової практики, будуватися на взаємоповазі та дотриманні інтересів усіх учасників цих відносин.

Одностороння відмова позивача від договору з підстав невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором (підрядник не розпочав роботу), за умов існування спору щодо цих обставин (відповідач стверджує про виконання певного обсягу робіт та притримання виконання решти через відсутність фінансування з боку позивача), не відповідає вищезгаданим принципам та засадам.

Також, колегія суддів звертає увагу, що задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами за період з 06.07.2021р. по 20.12.2021р. у сумі 5 523,29 грн, суд першої інстанції не врахував, що за приписами ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Договором підряду №Ф-020318 від 02.03.2018 розмір таких процентів сторонами не визначався, законом такий не встановлено.

В свою чергу, відшкодування збитків, передбачене частинами 2, 3 статті 849 ЦК України, не можуть бути ототожнені з процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 ЦК України.

Правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.

Передбачене статтею 536, частиною 3 статті 693, частиною 1 статті 1048, частиною 1 статті 1054 ЦК України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини 1 статті 627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.

Правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18.

Наведеного судом не враховано та зроблено помилковий висновок про можливість стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3% річних.

Згідно з ч.ч. 1,2,5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України: судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі №904/9717/21 цим вимогам не відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

А частиною 4 цієї статті передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно збережених (набутих) грошових коштів в сумі 400 000,00 грн.

У зв`язку з тим, що не підлягає задоволенню основна вимога про стягнення безпідставно збережених (набутих) грошових коштів, не підлягають й задоволенню похідні вимоги про стягнення збитків від інфляції за період з 06.07.2021р. по 20.12.2021р. у сумі 11298,21 грн, процентів за користування грошовими коштами за період з 06.07.2021р. по 20.12.2021р. у сумі 5 523,29 грн.

Принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки судом першої інстанції було зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи, не було враховано та досліджено всі обставини та докази, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваного рішення з прийняттям нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як апеляційну скаргу задоволено, згідно ст. 129 ГПК України суд відповідно змінює розподіл судових витрат наступним чином: судовий збір в розмірі 6 252,33 грн за подання позову покладається на позивача, а за подання апеляційної скарги судовий збір в розмірі 9 378,49 грн підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Фільченко Миколи Михайловича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі №904/9717/21 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі №904/9717/21 скасувати.

Постановити нове рішення, про відмову в задоволенні позову.

Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 6 252,33 грн покласти на Приватне підприємство фірма "МОСТ".

Стягнути з Приватного підприємства фірма "МОСТ" (49006, м.Дніпро, вул.Шмідта № 20-Д, код ЄДРПОУ 25514757) на користь Фізичної особи-підприємця Фільченко Миколи Михайловича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 9 378,49 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 04.04.2023

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя В.О. Кузнецов

Суддя А.Є. Чередко