Ухвала

від 15.03.2023 по справі 911/2762/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/2762/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Припіяло Андрія Васильовича" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 (колегія суддів: Коробенко Г. П., Козир Т. П., Кравчук Г. А.) і рішення Господарського суду Київської області від 09.09.2020 (суддя Бацуца В. М.) у справі

за позовом виконувача обов`язків прокурора Київської області до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Київській області, 2) Фермерського господарства "Припіяло Андрія Васильовича", за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) ОСОБА_4 , 5) ОСОБА_5 , 6) ОСОБА_6 , 7) ОСОБА_7 , 8) ОСОБА_8 , 9) ОСОБА_9 , 10) ОСОБА_10 , 11) ОСОБА_11 , 12) ОСОБА_12 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_13 про визнання недійсними наказів

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Семенчука М. А.,

третіх осіб-1, 2, 3, 5, 6 - Одноволик І. В. ,

ВСТАНОВИВ:

Виконувач обов`язків прокурора Київської області звернувся до Господарського суду Київської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру) та Фермерського господарства "Припіяло Андрія Васильовича" (далі - ФГ "Припіяло Андрія Васильовича") про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагентства у Київській області (далі - ГУ Держземагентства) № 10-5820/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5821/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5823/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5824/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5825/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5826/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5827/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5828/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5829/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5830/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-6197/15-14-сг від 30.09.2014, № 10-6198/15-14-сг від 30.09.2014, № 10-6199/15-14-сг від 30.09.2014, якими затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок на територіях Полівської сільської ради Миронівського району, Коритищенської сільської ради Миронівського району та Зеленьківської сільської ради Миронівського району в оренду для ведення фермерського господарства та передано їх ОСОБА_13 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні накази ГУ Держземагентства прийняті всупереч положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про фермерське господарство", іншим нормативно-правовим актам, за відсутності відповідних правових підстав для їх прийняття ібез проведення у встановленому порядку відповідних земельних торгів.

09.09.2020 Господарський суд Київської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову . Суд першої інстанції, встановивши обґрунтованість та доведеність позовних вимог, застосував позовну давність за заявою відповідача-1, визнавши неповажними наведені позивачем у позові причини пропуску позовної давності на тій підставі, що він у силу своїх повноважень та професійної обізнаності мав можливість своєчасно та з дотриманням позовної давності звернутися з цим позовом до визначених відповідачів (юридичних осіб) до належного суду господарської юрисдикції за правилами господарського судочинства.

16.02.2021 Північний апеляційний господарський суд скасував це рішення й ухвалив рішення про задоволення позову. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позову. Водночас дійшов висновку, що позовну давність пропущено з поважних причин з огляду на факт відкриття провадження у справі Кагарлицьким районним судом Київської області та тривалий час розгляду справи № 371/1232/15-ц, як наслідок - наявність підстав для позивача вважати, що його права будуть відновлені та захищені в судовому порядку, звернення позивача до Господарського суду Київської області з цією позовною заявою менше ніж через місяць після того як позивач дізнався, що цей спір належить до господарської юрисдикції.

ФГ "Припіяло Андрія Васильовича" у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій й ухвалити нове рішення про відмову у позові повністю унаслідок його необґрунтованості. Скарга з посиланням на пункти 1, 2, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивована неправильним застосуванням і порушенням судами Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", ухваленням судових рішень без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних правовідносинах, а також необхідністю відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду.

Треті особи у відзиві просять касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційної інстанції - без змін, наголошуючи на її законності й обґрунтованості.

У справі № 372/1859/20 розглядався позов керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади селища міського типу Козина Обухівського району Київської області до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 про визнання недійсним рішення й усунення перешкод у користуванні майном. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, наголосивши, що прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у збереженні земель водного фонду, які не можна передавати у власність громадян.

У справі № 372/190/19 розглядався позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Козинської селищної ради та фізичних осіб про визнання рішень недійсними та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з судом апеляційної інстанції, який позов задовольнив частково, визнав недійсним рішення Козинської селищної ради, визнав недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради, у задоволенні решти вимог відмовив. При цьому касаційний суд зазначив, що прокурор у позові навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів, погодився з висновком апеляційного суду про те, що прокурор звернувся з позовом з метою захисту прав територіальної громади, інтереси якої є складовою частиною інтересів держави, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погоджується з висновками, викладеними у зазначених вище постановах щодо можливості розгляду позову прокурора до уповноважених органів про визнання недійсними та скасування рішень цих органів з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі, якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 та від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час вирішення спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення:

- захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У зазначених вище справах прокурор пред`явив вимогу про визнання незаконним і скасування рішень ради відповідачем визначив раду. Ця позовна вимога фактично пред`явлена державою в особі прокурора до неї самої, що не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Як зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначених рішень без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.

Тому колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку стосовно можливості розгляду спору за позовом держави (в особі прокурора) до неї самої (в особі уповноваженого органу), який викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.02.2023 у справі № 372/1859/20 та від 25.01.2023 у справі № 372/190/19.

Водночас потребує висновку питання належного й ефективного способу захисту у випадку, якщо рішення (наказ) уповноваженого органу на час розгляду справи не виконано (відповідний договір не укладено), а відповідачами у справі є сам орган, а також особа, на користь якої опосередковано ухвалено таке рішення. Тобто виникає питання, чи відповідатиме належному способу захисту прав позов до зацікавленої особи (на користь якої таке рішення прийняте) про визнання незаконним цього рішення, чи належному способу захисту прав відповідатиме позов про визнання відсутності права на укладення відповідного договору.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним і відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13) та від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

У цій справі прокурор звернувся до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру та ФГ "Припіяло Андрія Васильовича" про визнання недійсними наказів ГУ Держземагентства (яке на момент ухвалення спірних наказів було органом, уповноваженим державою на розпорядження спірними земельними ділянками) і на його обґрунтування наголошував, що ці накази прийняті всупереч вимог земельного законодавства. На думку прокурора, обставини справи свідчать про формальний підхід ГУ Держземагентства до розгляду клопотань ОСОБА_13 про надання йому земельних ділянок для створення фермерського господарства, оскільки він не мав наміру створювати таке господарство, а переслідував мету використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншим приватним суб`єктом у користування земель державної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою без проведення земельних торгів, що спрямовано на штучне збільшення земельного банку ФГ " Припіяло Андрія Васильовича ", яке створене ОСОБА_13 ще у 1991 році та вже отримувало в користування для таких потреб землі за спрощеною процедурою без обов`язкового проведення земельних торгів. Прокурор зазначив, що у цьому випадку порушуються інтереси держави, оскільки незаконне прийняття цих наказів суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, закріплених у статті 14 Конституції України та статті 5 Земельного кодексу України.

Отже, прокурором заявлено вимогу про визнання недійсними наказів (які, як встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалені всупереч нормам земельного законодавства). Тобто фактично піддається сумніву законність актів уповноважених органів. Ці накази на час звернення прокурора до суду не виконані, оскільки на їх підставі не укладені договори оренди земельних ділянок. Тому постає питання чи є визнання недійсними таких наказів належним та ефективним способом захисту порушеного права держави.

Водночас другим відповідачем у справі є ФГ "Припіяло Андрія Васильовича". При цьому у касаційній скарзі серед іншого наголошувало, що фактично і позивачем і відповідачем у справі є органи державної влади, але саме на нього у цьому випадку покладаються негативні наслідки за помилки, допущені органами державної влади.

Тому є необхідність у формулюванні висновку щодо належного й ефективного способу захисту порушеного права у випадку оскарження невиконаного рішення (наказу) уповноваженого органу, яке, на думку позивача, є незаконним, а також визначення особи, яка має бути відповідачем за таким позовом.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства навпаки призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Єдність судової практики також є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Згідно з частиною третьою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Необхідність існування єдиного сталого механізму для ухвалення судами судових рішень щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше, безпосередньо випливає з тих завдань, реалізацію яких повинен здійснювати Верховний Суд. Адже, статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" на Верховний Суд покладено обов`язок здійснювати аналіз і узагальнення судової практики, забезпечувати однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (пункти 2, 6 частини другої цієї статті).

З урахуванням наведеного та з метою формування єдиної правозастосовчої практики справа № 911/2762/19 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 301, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 911/2762/19 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач