Рішення

від 23.03.2023 по справі 673/689/21

ДЕРАЖНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 673/689/21

Провадження № 2/673/15/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМ ЕН ЕМ УК РА ЇН И

23 березня 2023 р. м.Деражня

Деражнянський районний суд

Хмельницької області

в складі: головуючий суддя Дворнін О.С.

при секретарі судового засідання Демчишиній Н.Г.

з участю позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Ходаківської І.Ю., відповідача ОСОБА_2 , її представників адвокатів Князюка Д.К. та Березюка В.Г., та на підставі письмової заяви третьої особи, без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3

розглянув увідкритомусудовому засіданні взалі суду цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю ОСОБА_3 , як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, про встановлення земельного сервітуту,-

В С Т А Н О В И В:

До Деражнянського районного суду Хмельницької області, в порядку загального позовного провадження, надійшов позов зазначеної вище особи до вказаного ним відповідача щодо визначеного позивачем предмету спору з вимогою встановити безоплатний постійний земельний сервітут на право проходу та проїзду транспортним засобом ОСОБА_1 через земельну ділянку кадастровий номер якої 6821589200:01:002:0027, що знаходиться по АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 , із земельних ділянок, кадастровий номер яких 6821589200:01:002:0102 та 6821589200:01:002:0103, що знаходяться по АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_1 до земельної ділянки з кадастровим номером 6821589200:01:002:0104 для ведення особистого селянського господарства, що належить ОСОБА_1 .

В свою чергу, площа, на яку має бути поширений сервітут на земельній ділянці з кадастровим номером 6821589200:01:002:0027, згідно варіанта №1, наданого позивачем висновку експерта № 40/21 від 01.02.2022 року, має бути шириною 2,84 м та 3 м, довжиною 7,55 м та 7,75 м., загальною площею 0,0022 га.

В позові також зазначено, що у зв`язку із відсутністю згоди сторін у справі, як власників земельних ділянок виникла необхідність у зверненні до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Деражнянського районного суду Хмельницької області від 23.06.2021 року у вказаній цивільній справі відкрито провадження та призначено підготовче засідання.

В судовому засіданні позивач та його представник уточнили геометричні характеристики спірного сервітуту та запропонували укласти його відповідачу ОСОБА_2 на платній основі, та в цілому свій позов підтримали, із викладених в ньому підстав.

У свою чергу, позивач вказав на необхідність обробки та догляду належної йому земельної ділянки № 6821589200:01:002:0104 до якої він, ніби-то, не має доступу. Водночас, позивач надав суду власноручно записане відео, в якому проїжджає до належної йому земельної ділянки альтернативним шляхом «старою дорогою» на власному легковому автомобілі, об`їжджаючи земельну ділянку ОСОБА_2 за № 6821589200:01:002:0027 з іншої сторони, з його слів, частково через дві земельні ділянки громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , частково через землі санітарної зони, що перебуває у колективній власності Деражнянської територіальної громади, що спричинило йому певні незручності та зайняло в нього певний час.

На запитання суду позивач ОСОБА_1 вказав, що зазначені вище громадянина надали йому усний дозвіл перетинати належні їм земельні ділянки та перешкод в проїзді та проході йому, та найнятим ним працівникам, на чинили.

Встановлення ж сервітуту саме через центральну частину земельної ділянки ОСОБА_2 , що межує з його господарством, значно полегшить йому проїзд до власної земельної ділянки і скоротить на це час.

В судовому засіданні відповідач та її представники позову категорично не визнали, вказавши, що позивачем не надано доказів неможливості проходу до належної йому земельної ділянки не інакше, як через спірну земельну ділянку ОСОБА_2 , зіславшись на надане позивачем відео проїзду іншим, альтернативним шляхом і ставлячи, при цьому, під сумнів допустимість наданого ним суду висновку експерта Марченкова Г.Г. № 40/21 від 01.02.2022 року про встановлення земельного сервітуту, оскільки останній фізично на місцевість не виходив, а при складанні висновку керувався лише гул картами із Інтернету, що робить його висновок необ`єктивним та необґрунтованим.

Інші учасники справи в судове засідання не прибули, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом об`єктивно встановлено, відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру від 09.11.2018 року ОСОБА_1 , належить на праві власності земельні ділянки площею 0,3479 га (0,2500 га кадастровий номер 6821589200:01:002:0102, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку та 0,0979 га, 6821589200:01:002:0103, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства), що розташована по АДРЕСА_1 , та розташована по сусідству по цій же вулиці земельна ділянка площею 0,1220 га, із кадастровим номером 6821589200:01:002:0104.

Поряд із належними ОСОБА_1 на праві власності земельними ділянками знаходяться земельні ділянки із кадастровими номерами 6821589200:01:002:0027, яка згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.06.2021 року № 259503204 належать на праві власності ОСОБА_2 , та земельна ділянка із кадастровим номером 6821589200:01:002:0082, власником якої згідно повідомлення Відділу у Деражнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 01.04.2020 року № 29-22-0.23-83/107-20, від 24.05.2021 року № 22-023-1 00/107- 21 являється ОСОБА_6 .

З огляду на відсутність, на думку позивача, проїзду з належної йому на праві власності земельної ділянки із кадастровим номером 6821589200:01:002:0102, до іншої належної йому ж земельної ділянки із кадастровим номером 6821589200:01:002:0104, він постійно користувався проїздом через земельні ділянки із кадастровим номером 6821589200:01:002:0027, власником якої до ОСОБА_2 був ОСОБА_7 , та із кадастровим номером 6821589200:01:002:0082, яка належить ОСОБА_6 , які цьому не перешкоджали.

Проте, після придбання спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6821589200:01:002:0027, розташованої по АДРЕСА_1 , її новий власник ОСОБА_2 заборонила ОСОБА_1 проїзд через неї до належних йому земельних ділянок, що й стало предметом даного судового розгляду.

На думкупозивача,саме узв`язкуз цим,він не має спроможності вільного проходу та проїзду до належної йому земельної ділянки площею 0,1220 га, кадастровий номер 6821589200:01:002:0104, що створює для нього перешкоди у її користуванні для обробітку городу та перевезення урожаю, що не буде створювати для відповідача будь-яких незручностей або пошкоджень земельної ділянки.

Позивач також зазначив, що його усне звернення до ОСОБА_2 та її чоловіка ОСОБА_8 , як сусідів по земельній ділянці, щодо добровільного вирішення питання про надання йому дозволу на проїзд на земельну ділянку ними було залишено без задоволення і з цього приводу між сторонами виникають суперечки, які до цього часу не врегульовані.

Разом з тим, в матеріалах справи наявна письмова заява ОСОБА_1 від 30.04.2020 року адресована ОСОБА_2 лише з пропозицією укладення договору земельного сервітуту, без зазначення жодних істотних умов, що повинен містити в собі Договір відповідно до положень ст. 638 ЦК України «Укладення Договору» в цілому, та згідно ст.ст. 402-403 ЦК України, «Встановлення сервітуту» та «Зміст сервітуту», зокрема.

Так, безпосередньо ст. 638 ЦК України, передбачено, що Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. В свою чергу, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Також Законом визначено, що Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (а.с.12).

Будь-які проекти Договору земельного сервітуту, як належні та допустимі докази звернення позивача ОСОБА_1 до безпосередньо відповідача ОСОБА_2 з конкретними та чіткими умовами укладання земельного сервітуту щодо спірної земельної ділянки в справі взагалі відсутні.

Таким чином, надання позивачем вказаних документів, що за своєю кількістю та змістом є явно неналежними та недостатніми, прямо суперечить правовим висновкам викладеним у абзаці 2 пункту 11 Постанови Верховного Суду від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», яким судам роз`яснено, що, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті З ЦПК України 2004 року), суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Таким чином, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Таким чином, суд визнає недостатніми докази того, що позивач надавав пропозицію укласти Договір сервітуту (оферту) всім власникам та орендарям земельних ділянок, через які міг проходити спірний проїзд, який би він направляв на їх адресу для врегулювання спору в позасудовому порядку.

Виходячи з цього, відповідач не те, що домовлятися про встановлення сервітуту на її земельній ділянці не могла, а і самої повноцінної, чіткої за формою та зрозумілої за змістом оферти (намірів та дійсних бажань Позивача) на момент його звернення з позовом до суду не отримувала.

В такому разі, судом підлягають врахуванню правові позиції Верховного суду, зокрема викладені у Постанові від 20.11.2018 у справі № 920/1121/17 де вказано, що «чинним законодавством визначено порядок встановлення земельного сервітуту, який у тому числі, передбачає ініціювання заінтересованою особою питання щодо встановлення сервітуту перед іншою особою. У разі недосягнення сторонами домовленості про його встановлення, спір вирішується у судовому порядку».

З огляду на значене, у Позивача відсутні будь-які правові підстави звертатися до суду з таким позовом.

В свою чергу, з юридичної та практичної точки зору, безперспективність подібної пропозиції щодо укладення Договору земельного сервітуту, як права користування чужим майном (сервітутом), що може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом, підтверджується наданою на звернення самого позивача листом Яблунівської сільської ради Деражнянського району Хмельницької області за № 83 від 14.04.2020 року, яким стверджується, що з північної сторони земельних ділянок, що належать позивачеві та його сусідам знаходиться заїзд, шириною 4 метри, благоустрій якого утримується за рахунок землекористувачів (а.с. 16), що також наочно видно з наданих сторонами фотографій (а.с. 57-62 та 217).

Крім того, з наданого самим позивачем суду відеозапису на CD-R диску, вбачається, як останній проїжджає до належної йому земельної ділянки альтернативним шляхом, так званою, «старою дорогою» на власному легковому автомобілі, об`їжджаючи земельну ділянку ОСОБА_2 за № 6821589200:01:002:0027 з іншої сторони, через дві земельні ділянки (належних, зі слів позивача, громадянам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) та частково через землі санітарної зони, що перебуває у колективній власності Деражнянської територіальної громади, що зайняло в нього в цілому до 15 хв. часу (а.с. 54).

Водночас, суд звертає увагу на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що землевласники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , через земельні ділянки яких він проїжджав до власної земельної ділянки, альтернативним шляхом, не пересікаючи спірну земельну ділянку ОСОБА_2 , заперечували проти цього.

Вказані твердження суду цілком відповідають положенням ст.ст. 81 та 81 ЦПК України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Разом з тим, суд критично сприймає окреме, вузьке тлумачення представником позивача доповнення абзацом другим ч. 6 ст. 37-1 положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» за № 552-ІХ від 31.03.2020 року, у вигляді норми, яка вказує, що «Власники та користувачі земельних ділянок усіх форм власності, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення зобов`язанні надати право сервітуту для забезпечення проходу (проїзду) іншим власникам та користувачам земельних ділянок до належної їм на відповідному праві земельної ділянки», окремо від загальних норм Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України, що регламентують сам юридичний інститут земельного сервітуту, як такого, ігноруючи його встановлення виключно у випадках, коли він встановлюється «для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом» (а.с. 85).

Крім того, суд також ставить під сумнів наданий позивачем Висновок № 40/21 від 01.02.2022 року експерта ОСОБА_9 щодо можливості встановлення земельного сервітуту для позивача ОСОБА_1 через земельну ділянку відповідача ОСОБА_2 , оскільки ним не встановлено наявності виключної можливості задовольнити потреби позивача у встановлені проходу (проїзду) через спірну земельну ділянку, інакше, як встановленням земельного сервітуту, що вбачається із дослідницької та резолютивної його частини (а.с. 87-93).

Крім того, допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_9 повідомив суду, що на місцевість він не виїжджав, провів дослідження лише на підставі правовстановлюючих документів сторін з використанням електронних гул-карт місцевості, що свідчить, про те, що поза увагою експерта залишились наявні на місцевості фактичні, альтернативні проїзди (напрямки) до земельної ділянки ОСОБА_1 , попри їх, можливо, не ідеальний технічний стан без пересіканн, при цьому, спірної земельної ділянки ОСОБА_2 (а.с. 178).

В свою чергу, вказаний вище Висновок експерта суперечить наданому представником відповідача листу виконавчого комітету Деражнянської міської ради за № 02.02.-08/177 від 27.01.2023 року, згідно якого вбачається, що згідно матеріалів містобудівної документації, північні сторони земельних ділянок з кадастровими номерами 6821589200:01:002:0104 ( ОСОБА_1 ) та 6821589200:01:002:0027 ( ОСОБА_2 ) межують з зоною озеленення спеціального призначення та вказані переважні та супутні види її використання, серед яких, зокрема, можуть бути і транспортні комунікації (а.с. 213), що в сукупності з відповідними фото вказують на можливість фізичного альтернативного доступу позивача до власної земельної ділянки в натурі, без необхідності встановлення земельного сервітуту (а.с. 217).

Вказаним вище листом практично нівелюється повідомлення того ж виконавчого комітету Деражнянської міської ради за №02.02.-10/12 від 20.10.2021 року, згідно якого повідомляється, що згідно містобудівної документації, затвердженої рішенням № 1 сесії Яблунівської сільської ради від 10.09.2018 року проїзду до земельної ділянки з кадастровим номером 6821589200:01:002:0104 ( ОСОБА_1 ) не передбачено, що в свою чергу абсолютно не виключає можливості реального, фізичного доступу позивача до належної йому земельної ділянки для її обслуговування та збирання і вивезення урожаю.

Так, статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

За змістом статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів

та охоронних зон. Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 100 ЗК України).

В свою чергу, у пункті 22-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" судам роз`яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, Закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у Постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 133/305/17-ц (провадження № 61-12458св19).

В свою чергу, відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 1 статті 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року №7 роз`яснено судам необхідність враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Таким чином, підставою для встановлення сервітуту є відсутність у будь - якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту.

З огляду на наведені норми Закону, позивач не довів жодними належними та допустимими доказами, що проїзд до належної йому земельної ділянки за кадастровим номером 6821589200:01:002:0104 не можливий без обмеження сервітутом земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 із кадастровим номером 6821589200:01:002:0027 та являється єдиним варіантом вирішення питання доступу до його земельної ділянки.

За таких обставин, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах Закону, обставини справи не підтверджені певними відповідними засобами доказування, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

В порядку ст. 141 ЦПК України, суд не розглядає питання розподілу судових витрат, враховуючи, що в межах даного спору судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. 4,12,13,76-81,89, 141, 258-268 ЦПК України, на підставі ст..15,16,401,402,404 ЦК України, ст.91,96 ЗК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити.

Складання повного рішення було відкладено на строк не більш як десять днів з дня закінчення розгляду справи, у зв`язку з чим строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду через Деражнянський районний суд Хмельницької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 04.04.2023 року.

Суддя: О. С. Дворнін