Рішення

від 04.04.2023 по справі 638/14651/21

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/14651/21

Провадження № 2/638/961/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

04.04.2023 Дзержинський районний суд м.Харкова у складі:

головуючої судді Штих Т.В.,

за участі секретаря Зайченко Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відібрання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і повернення її матері- ОСОБА_1 , та визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Чугуївської міської ради Харківської області , та Новопокровська селищна рада Чугуївського р-н, Харківської області, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася доДзержинського районного суду міста Харкова суду з даним позовом, в якому просила суд, визначити місце проживання свого малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якого вона є, разом з нею, шляхом відібрання дитини у відповідача (батька дитини) без позбавлення її батьківських прав, мотивуючи це тим, що дитини народилась у них під час спільного проживання без реєстрації шлюбу.

Відповідно до свідоцтва про про народження серії НОМЕР_1 виданого(повторно) 06.08.2021р. Відділом Державної Реєстрації актів цивільного стану у м.Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції(м.Харків), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є спільною дитиною позивачки та відповідача.

З 2020 року, в зв`язку із зловживанням відповідачем алкогольними напоями, він почав застосовувати насилля у відношенні позивачки, шляхом нанесення останній тілесних ушкоджень побиттям, що робив й у присутності їх спільної дитини, перестав приділяти увагу дитині, став безучасним у її вихованні та догляді.

У період з 29.04.2021року, по 01.05.2021р., насильно, проти її волі, утримував позивачку у квартирі, яка належить матері ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , де позивачка та відповідач мешкали на той час разом із малолітнім сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою АДРЕСА_1 , та застосовував до позивачки домашнє насильство, наносив удари руками та ногами у грудь, обличчя та інші частини тіла, на очах у дитини малолітнього ОСОБА_3 . Використовув у відношенні позивачки непристойні образи, погрози та наніс, численні тілесні ушкодження, внаслідок чого позивачка отримала травми шиї, носу, забій грудної клітини, та голови. Під час звернення позивачки до медичної установи лікарем констатовано забій та струс головного мозку, численні гематоми, переломи носу, забій грудної клітини.

В подальшому, коли позивачка, після отримання медичної допомоги у лікарні, 01.05.2021р. повернулася до місця їх спільного мешкання за адресою АДРЕСА_1 , відповідач діючи протиправно, таємно від позивача викрав дитину спільну малолітню дитину - сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та приховує його у невідомому для позивача місці, періодично здійснює корткі двінки з телефонного номеру, який не висвічується, дає можливість дитині сказати декілька слів, матері, що він живий, здоровий, та потім теміново припиняє зв`язок.Місцезнаходження дитини відповідач позивачу не повідомляє, та сам ухиляється від будь-яких зустрічей, та будь-якого спілкування. А отже, спільна малолітня дитина мешкає разом із відповідачем без належного на те погодження позивачки. Позивачка позбавлена будь-якої інформації, щодо стану здоров`я сина, про те, чи навчається він, та його виховання та режим харчування. Все це наносить позивачці постійну травматизацію та відчай від усвідомлювання нею протиправного припинення нормального сімейного спілкування з рідним сином.

Відповідно до відомостей з витягу з ЄРДР про внесення відомостей про кримінальне правопорушення за ч.1 ст.125 ККУ, від 01.05.2021р. КП №12021226240000529 заявник - ОСОБА_1 , звернулась до органу досудового розслідування з приводу нанесення їй тілесних ушкоджень, ОСОБА_2 01.05.2021р.. о 13-00 год, за адресою АДРЕСА_2 .

Позивачка зазначає, що у період з травня 2021 по вересень 2021, включно, самостійно намагалась знайти сина, та повернути його, неодноразово зверталась із заявами до органів національної поліції та прокуратури, з приводу нанесення позивачці тілесних ушкоджень відповідачем та викрадення ним малолітньої дитини - ОСОБА_3 , та здійснення його пошуку. З вищевказаних обставин проводились слідчи дії, допитувались свідки у межах вищевказаного кримінального провадження.

Крім того, з поданих позивачкою письмових доказів підтверджується її звернення до органу місцевого самоврядування - Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області , із заявою про обстеження житлових умов Позивача та відповідності проживання з дитиною, а також проведення вказаного обстеження та отримання позивачкою Акту обстеження умов проживання Позивача інспекторами та спеціалістами з соціальної роботи Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області, з якого вбачається, що у приватному будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , станом на момент проведення огляду мешкає позивачка та ще дві особи жіночої статі, відносини між ними доброзичливі, у будинку мається опалення, водопровід, та окрема дітяча кімната з меблями. Комісія вважає житло придатним для проживання з дитиною. Отже позивачкою створено всі необхідні умови проживання, підготовчих занять, дозвілля та відпочинку дитини в окремій кімнаті та умови для комфортного проживання її дитини.

З відомостей, що подала позивачка також вбачається, що вона проходила огляд психіатра, відповідно до медичної довідки про проходження Позивачем обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів від 18.08.2021р., психіатричні протипоказання до виконання обов1'язків прибиральниці відсутні. Довідка дійсна до 18.08.2026р. А також на диспансерному огляді наркозалежних осіб не перебуває, що підтверджується довідкою з наркодиспансера, щодо відсутності перебування Позивача на диспансерному обліку від 17.08.2021р № 1892. Позивачка прпосить задовольнити позов. Відібрати дитину у відповідача та визначити місце мешкання дитини з нею.

Ухвалою суду від 02.11.2021 р. відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суді від 09.02.2023р., вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду та викликати сторони для участі у справі. В подальшому справу було призначено на 04.04.2023р., та повідомлено сторони про дату, час та місце судового розгляду справи належним чином.

В судове засідання 04.04.2023р., сторони не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки не повідомили, проте від представника позивача на надішла письмова заява до суду, в якому він повністю підтримав свій позов, який просив задовольнити та розглянути справу у його відсутність, та ухвалити заочне рішення по справі.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до свідоцтва про про народження серії НОМЕР_1 виданого(повторно) 06.08.2021р. Відділом Державної Реєстрації актів цивільного стану у м.Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції(м.Харків), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є спільною дитиною ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідач на грунті вживання алкогольними напоями, застосовував насилля стосовно позивачки, шляхом нанесення останній тілесних ушкоджень побиттям, що робив й у присутності їх спільної дитини, перестав приділяти увагу дитині, став безучасним у її вихованні та догляді.

У період з 29.04.2021року, по 01.05.2021р., насильно, проти її волі, утримував позивачку у квартирі, яка належить матері ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , де позивачка та відповідач мешкали на той час разом із малолітнім сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою АДРЕСА_1 , та застосовував до позивачки домашнє насильство, наносив удари руками та ногами у грудь, обличчя та інші частини тіла, на очах у дитини малолітнього ОСОБА_3 . Використовув у відношенні позивачки непристойні образи, погрози та наніс, численні тілесні ушкодження, внаслідок чого позивачка отримала травми шиї, носу, забій грудної клітини, та голови. Під час звернення позивачки до медичної установи лікарем констатовано забій та струс головного мозку, численні гематоми, переломи носу, забій грудної клітини.

В подальшому, коли позивачка, після отримання медичної допомоги у лікарні, 01.05.2021р. повернулася до місця їх спільного мешкання за адресою АДРЕСА_1 , відповідач діючи протиправно, таємно від позивача викрав дитину спільну малолітню дитину - сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та приховує його у невідомому для позивача місці, періодично здійснює корткі двінки з телефонного номеру, який не висвічується, дає можливість дитині сказати декілька слів, матері, що він живий, здоровий, та потім теміново припиняє зв`язок.Місцезнаходження дитини відповідач позивачу не повідомляє, та сам ухиляється від будь-яких зустрічей, та будь-якого спілкування. А отже, спільна малолітня дитина мешкає разом із відповідачем без належного на те погодження позивачки. Позивачка позбавлена будь-якої інформації, щодо стану здоров`я сина, про те, чи навчається він, та його виховання та режим харчування. Все це наносить позивачці постійну травматизацію та відчай від усвідомлювання нею протиправного припинення нормального сімейного спілкування з рідним сином.

Відповідно до відомостей з витягу з ЄРДР про внесення відомостей про кримінальне правопорушення за ч.1 ст.125 ККУ, від 01.05.2021р. КП №12021226240000529 заявник - ОСОБА_1 , звернулась до органу досудового розслідування з приводу нанесення їй тілесних ушкоджень, ОСОБА_2 01.05.2021р.. о 13-00 год, за адресою АДРЕСА_2 .

Позивачка зазначає, що у період з травня 2021 по вересень 2021, включно, самостійно намагалась знайти сина, та повернути його, неодноразово зверталась із заявами до органів національної поліції та прокуратури, з приводу нанесення позивачці тілесних ушкоджень відповідачем та викрадення ним малолітньої дитини - ОСОБА_3 , та здійснення його пошуку. З вищевказаних обставин проводились слідчи дії, допитувались свідки у межах вищевказаного кримінального провадження.

Крім того, з поданих позивачкою письмових доказів підтверджується її звернення до органу місцевого самоврядування - Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області , із заявою про обстеження житлових умов Позивача та відповідності проживання з дитиною, а також проведення вказаного обстеження та отримання позивачкою Акту обстеження умов проживання Позивача інспекторами та спеціалістами з соціальної роботи Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області, з якого вбачається, що у приватному будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , станом на момент проведення огляду мешкає позивачка та ще дві особи жіночої статі, відносини між ними доброзичливі, у будинку мається опалення, водопровід, та окрема дітяча кімната з меблями. Комісія вважає житло придатним для проживання з дитиною. Отже позивачкою створено всі необхідні умови проживання, підготовчих занять, дозвілля та відпочинку дитини в окремій кімнаті та умови для комфортного проживання її дитини.

З відомостей, що подала позивачка також вбачається, що вона проходила огляд психіатра, відповідно до медичної довідки про проходження Позивачем обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів від 18.08.2021р., психіатричні протипоказання до виконання обов1'язків прибиральниці відсутні. Довідка дійсна до 18.08.2026р. А також на диспансерному огляді наркозалежних осіб не перебуває, що підтверджується довідкою з наркодиспансера, щодо відсутності перебування Позивача на диспансерному обліку від 17.08.2021р № 1892.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п. 3 ст. 9 «Конвенції про права дитини» від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Статтею 150 Сімейного Кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний, моральний розвиток, забезпечити здобування дитиною певною загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, батьки зобов`язані поважати дитину.

Статтями 141,142,150 СК України передбачено - мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Діти мають рівні права та обов`язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою. Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Статтями 151,153 СК України встановлено - батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини та право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам, а також мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно із ст. 155 СК України - здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У відповідності з ч. 2 та 3 ст. 157 СК України, той з батьків хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Частиною 1 статті 160 СК України передбачено - місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно із ст. 161 СК України - якщо матір та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом. При вирішенні спору щодо місця проживання дитини, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, може своєю аморальною поведінкою зашкодити розвиткові дитини.

Статтею 162 СК України передбачено, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення - суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини - зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

Частина 1 ст. 170 СК України врегульовує випадки, в яких суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків, не позбавляючи їх батьківських прав, а згідно із ч. 3 цієї статті, якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд може постановити рішення про повернення їм дитини. Для цього батьки повинні довести, що причини, які стали підставою для відібрання дитини, відпали, а судам необхідно перевіряти доводи сторін щодо наявності інших підстав, передбачених ст. 170 СК України, для відібрання дитини, які можуть свідчити про існування перешкод для повернення дитини її батькам. У протилежному випадку створюватимуться умови для безпідставної передачі дитини її батькам та наступного вирішення питання про повторне її відібрання, що порушуватиме справедливу рівновагу між інтересами батьків та дітей.

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання, виховання.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання, її виховання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції, згідно з якою Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Стаття 51 Конституції України передбачає що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 52 Конституції України - діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

У свою чергу, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Проживання їх окремо від дитини - не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст. 141 СК України).

Статтями 15,15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Відповідно до ст.ст. 8,12 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини ст.ст. 7,141,159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід`ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов`язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18).

Традиційно велика увага приділяється ЄСПЛ справам, пов`язаним з визначенням місця проживання дитини, а також з реалізацією права на спілкування з нею не тільки батьків, але й інших родичів: дідусів, бабусь. Принцип 6 Декларації прав дитини, проголошеної Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 р. передбачає, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

За практикою ЄСПЛ, з урахування того, що слугує найкращим інтересам дитини, має вирішальне значення в кожній справі такого типу («Ельшольц проти Німеччини»). Наразі існує широкий консенсус на підтримку ідеї того, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси («Нойлінґер і Шурук проти Швейцарії»). При визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два фактори: по-перше, збереження її зв`язків з сім`єю, окрім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, забезпечення її розвитку в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним («Мамчуп проти України»).

Слід зазначити і те, що Велика Палата Верховного Суду України змінила судову практику у спорах про визначення місця проживання дитини, відступивши від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6- 2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст. 161 СК України та принципу Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Судді Великої Палати ВС вважають, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/1 б-ц).

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» (заява № 16437/04, п.43, 14 лютого 2008 року) суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п.282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Відповідно до ч.3. ст. 223 ЦПК України, Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

П.4. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Також, відповідно до ст. 280 КУпАП, визначено умови проведення заочного розгляду справи.

1. Суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд встановив і це підтверджується матеріалами справи, що у сторін, які мешкали без реєстрації шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження виданого повторно, батьками якого є позивачка та відповідач.

З позову вбачається, що відповідач протиправно вивіз та приховую їх спільну із позивачкою дитину, а сам відповідач є особою неврівноваженою, яка перебуває під впливом шкідливих звичок, та таким чином негативно впливати на виховання дитини, та на її догляд та утримання.

Як свідчать матеріали справи, позивачка створила для сина всі необхідні умови проживання, підготовчих занять, дозвілля та відпочинку дитини в окремій кімнаті. Позивачка вказує, що син бажає проживати разом із нею, та в неї є достатній дохід для утримання своєї дитини. Позивачка не зловживає спиртними напоями та наркотичними засобами, до кримінальної відповідальності не притягувалась.

Протиправне вивезення та приховування відповідачем дитини від позивачки, та розлучення із матір`ю, негативно впливає на психологічне життя малолітнього та є реальною загрозою психічному стану та моральному вихованню дитини, яка на сьогодні бажає проживати разом з матір`ю (позивач), відчуваючи в неї постійну безпеку та захищеність, з огляду на психологічний стан малолітньої дитини.

Таким чином, проживання малолітньої дитини разом з позивачем, до якого дитина має прихильність, відповідає її інтересам, так як позивачка має можливість забезпечити своєму малолітньому синові належні умови проживання, повного мірою займатися вихованням дитини, чого відповідач забезпечити не в змозі з підстав, описаних вище. Разом з тим, позивачка не чинитиме жодних перешкод для спілкування відповідача із сином і готова зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина не була позбавлення піклування батька. У зв`язку з чим, суд погоджується з позицією позивача, яка ґрунтується на вимогах ст.ст. 162,170 СК України щодо відсутності підстав для позбавлення батьківських прав відповідача, у якої слід відібрати дитину для передачі її позивачу, як матері дитини.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про обґрунтованість позову, який слід задовольнити повністю

Керуючись ст.ст.3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,200,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 19,141,142,150-153,155,157-159,160,170,161,162 СК України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 р. (ратифікованої Україною 27.02.1991 р., дата набуття чинності для України 27.09.1991 р.), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 52 Конституції України, Законом України «Про охорону дитинства», практикою ЄСПЛ, ЄКПЛ, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Чугуївської міської ради Харківської області, та Новопокровська селищна рада Чугуївського р-н, Харківської області про відібрання дитини та визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Відібрати у відповідача - ОСОБА_2 малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і передати її матері - ОСОБА_1 , допустити в цій частині негайне виконання рішення.

Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908,00 гривень та 908,00 гривень, а разом 1816,00(одна тисяча вісімсот шістнадцять грн 00коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Роз`яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення ухвалено та надруковано суддею в нарадчій кімнаті.

Повний текст рішення складено та підписано 04.04.2023.

Суддя Т.В. ШТИХ