Постанова

від 22.01.2025 по справі 638/14651/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Харків

справа № 638/14651/21

провадження № 22-ц/818/20/25

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів - Мальований Ю.М., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей Чугуївської міської ради Харківської області, Новопокровська селищна рада Чугуївського району Харківської області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу Гераська Максима Григоровича, який діє в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2023 року у складі судді Штих Т.В.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про відібрання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повернення її матері - ОСОБА_1 та визначення місця проживання дитини з матір`ю.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є спільною дитиною сторн у справі, які перебувли у фактичних шлюбних відносинах і проживали спільно в квартирі, що належить матері відповідача за адресою: АДРЕСА_1 . З 2020 року, у зв`язку із зловживанням відповідачем алкогольними напоями, він почав застосовувати у відношенні позивачки насилля, шляхом нанесення їй тілесних ушкоджень побиттям, що робив і у присутності їх спільної дитини, перестав приділяти увагу дитині, став безучасним у вихованні та догляді сина.

У період з 29.04.2021 по 01.05.2021 відповідач насильно, проти її волі, утримував позивачку у квартирі та на очах у дитини застосовував до неї домашнє насильство, наносив удари руками та ногами у грудь, обличчя та інші частини тіла, використовув у відношенні позивачки непристойні образи, погрози та наніс численні тілесні ушкодження, внаслідок чого позивачка отримала травми шиї, носу, забій грудної клітини, та голови. Під час звернення позивачки до медичної установи лікарем констатовано забій та струс головного мозку, численні гематоми, переломи носу, забій грудної клітини.

В подальшому, коли позивачка, після отримання медичної допомоги у лікарні, 01.05.2021 повернулась до місця спільного мешкання родини, відповідач діючи протиправно, таємно від позивача викрав дитину та приховав її у невідомому для позивачки місці, періодично здійснював короткі двінки з невідомого телефонного номеру, давав можливість дитині сказати декілька слів матері, що він живий, здоровий, та потім теміново припиняв зв`язок. Місцезнаходження дитини позивачу не повідомив та сам ухилявся від будь-яких зустрічей, та будь-якого спілкування. А отже, спільна малолітня дитина мешкає разом із відповідачем без належного на те погодження позивачки. Позивачка позбавлена будь-якої інформації, щодо стану здоров`я сина, їй не відомо про навчання, виховання та режим харчування дитини. Все це наносить позивачці психологічні трравми, вона знаходиться у відчаї від протиправного припинення нормального сімейного спілкування з рідним сином.

Позивачка є здоровою, працездатною людиною, має постійне місце проживання та здатна створити дитині налені умови виховання та розвитку, тому просить відібрати дитину від батька та визначити місце проживання дитини з нею.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Відібрано у ОСОБА_2 малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і передано її матері - ОСОБА_1 , допущено в цій частині негайне виконання рішення. Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення мотивовано тим, що позивач надала належні та допустимі докази на підтвердження факту протиправної поведнки ОСОБА_2 , тому проживання малолітньої дитини разом з позивачем, до якого дитина має прихильність, відповідає її інтересам, так як позивачка має можливість забезпечити своєму малолітньому синові належні умови проживання, повного мірою займатися вихованням дитини, чого відповідач забезпечити не в змозі з підстав, описаних вище. Разом з тим, позивачка не чинитиме жодних перешкод для спілкування відповідача із сином і готова зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина не була позбавлення піклування батька. У зв`язку з чим, суд погоджується з позицією позивача, яка ґрунтується на вимогах ст.ст. 162,170 СК України щодо відсутності підстав для позбавлення батьківських прав відповідача, у якої слід відібрати дитину для передачі її позивачу, як матері дитини.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 червня 2023 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати, та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що судом першої інстанції не було повно та всебічно встановлені обставини у справі та ухвалене рішення, що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Судом не з`ясовано та не враховано думку малолітньої дитини та ухвалене рішення, що суперечить інтересам дитини. Справу розглянуто за відстутності відповідача, тому він був позбавлений можливості надати свої заперечення проти позову та докази на їх підтвердження. Суд помилково виходив з доведеності того факту, що відповідач є неврівноваженою особою, яка перебуває під впливом шкідливих звичорк, у зв`язку із чим може негативно впливати на виховання дитини та на її догляд та утримання. Адже судом не наведено жодного доказу, на підставі чого ним зроблено такі висновки. Позивачка із початку повномаштабного вторгнення проживає за кордоном і повертатись до України до кінця війни не має наміру. Дитина проживає з батьком у м.Києві, має належні умови проживання, з першого класу відвідує школу, батько повністю забезпечує дитину та приймає активну участь у вихованні сина. На даний час позивачка не має постійного місця проживання та роботи в Україні. Виїхала за кордон і повертатися в Україну до завершення війни не планує. Між сторонами у справі склалися нормальні відносини, вони спілкуються між собою та позивачка має можливість спілкуватись з дитиною по телефону. Відібрання та визначення місця проживання дитини з матір`ю, не відповідає її інтересам та негативно скажиться на її психічному стані.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_1 просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Посилається на те, що судом вірно встановлено обставини справи та зроблено обгрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Заслухавши доповідь головуючого судді, поснення Марченка Р.В., Опалюка С.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , заслухавши посянення малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є спільною дитиною ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується даними свідоцтва про про народження серії НОМЕР_1 виданого (повторно) 06.08.2021 Відділом Державної Реєстрації актів цивільного стану у м.Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції(м.Харків) (т.1 а.с. 45).

Згідно Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань ОСОБА_1 01.05.2021 звернулась з заявою про нанесення ОСОБА_2 їй тілесних ушкоджень, що кваліфікується ч. 2 ст. 125 КК України, за фактом якого зареєстровано кримінальне провадження № 12021226240000529.

У межах зазначеного кримінального провадження проводились слідчи дії та допитувались свідки.

Так, згідно показів ОСОБА_6 - працівника УПП ДПП в Харківській області на нічному чергуванні їх екіпаж було викликано на бійку. По приїзду на місце до них підійшла дівчина з наявними тілесними ушкодженнями, яка повідомила їм що її побив співмешканець ОСОБА_2 , двері у квартиру чоловік не відчинив, посилаючсь на наявність малолітньої дитини. Дівчина повідомила, що вона ОСОБА_1 . Їй було викликано швидку.Також, на вулиці вони зустріли чоловіка, який сказав, що він ОСОБА_7 , який повідомив, що між ним та ОСОБА_2 відбулась сварка, також ОСОБА_2 наніс удар ОСОБА_8 повідомив, що він вступився за ОСОБА_9 , після чого почався конфлікт ( т. 1 а.с.75 - 76)

Свідок ОСОБА_10 повідомила, що будучі на службовому чергуванні, їх викликали на подію. ЇХ зустріла дівчина,яка назвалась ОСОБА_11 та повідомила, що протягом 3-х днів її бив чоловік за їх місцем проживання. На ній були сліди побоїв та ссадини. ОСОБА_1 була госпітолізована до 4-ї невідкладної лікарні ( т.1 а.с. 77 - 78).

Свідок ОСОБА_12 повідомила, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_2 та як сусідка знайома з сім`єю ОСОБА_13 та ОСОБА_9 , оскільки гуляють з дітьми на майданчику. У вікно побачила про кофлікт ОСОБА_13 з якимось чоловіком, була сутичка. Поряд стояла ОСОБА_9 , яка була сильно побита. Чоловік на якого агресував ОСОБА_13 почав тікати, а ОСОБА_13 побіг за ним. ОСОБА_9 стояла на місці. Додала, що в останні роки ОСОБА_13 постійно вживав алкоголь, бачила його в стані алкогольного сп`яніння із алкоголем в руках. Пояснила, що ОСОБА_13 є аргесивним чоловіком, як до ОСОБА_9 так і до дитини ( т.1 а.с. 79 - 80)

Свідок ОСОБА_14 повідомила, що є сусідкою, але сварку між ОСОБА_9 та ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_3 не бачила та не чула, оскільки була відсутня вдома. Проте, необноразово помічала на ОСОБА_9 синці. Також, якось бачила іншу сварку сусідів, при тому ОСОБА_9 з поліцією та якоюсь жінкою стукались в двері та просила віддати документи та дитину. ОСОБА_13 двері не відчинив, документи викинув у вікно. ОСОБА_9 була з синцями. ОСОБА_2 є недоброзичливим та хамовитим чоловіком, який зловживає алкоголем та погано ставиться до ОСОБА_9 , контрорлюючи її ( т.1 а.с. 81 - 82).

Згідно пояснення ОСОБА_7 . 01.05.2021 року ОСОБА_2 , знаходячись біля під`їзду будинку АДРЕСА_2 , розпилив йому в обличчя газовий балончик, що змусило його захищатися. Він також бачив як з дому вийшла сильно побита ОСОБА_9 ( т.1 а.с. 83).

22.07.2021 ОСОБА_1 зверталась до начальника ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області із заявою про проведення дій щодо повернення сина ОСОБА_15 матері, який утримувався батьком ОСОБА_2 ( т. 1 а.с. 47).

Також, 06.08.2021 ОСОБА_1 зверталась до начальника ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області із заявою про встановлення місцезнаходження сина ОСОБА_15 (т. 1 а.с. 48).

11.08.2021 ОСОБА_1 зверталась до Прокуратури Харківської області з заявою про відкриття кримінального провадження щодо викрадення ОСОБА_2 сина ОСОБА_16 (т. 1 а.с. 49).

За змістом 03.09.2021 скарги на дії та бездіяльність ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області до Прокуратури Харківської області ОСОБА_1 зверталась до прокуратури , оскільки правоохоронними органами не було здійснено жодних дій спрямованих на встановлення місцезнаходження її сина ОСОБА_15 (т. 1 а.с. 50).

Згідно довідки КНП ХОР «Обласний наркологічний цкнтр» ОСОБА_1 на диспансерному обліку не перебуває (т. 1 а.с. 51).

Відповідно до медичної довідки про проходження обов`язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів ОСОБА_1 за результатами огляду психзіатричні протипоказання до виконання обов`язків прибиральниці відсутні (т. 1 а.с. 52).

Актом обстеження умов проживання за адресою проживання матері ОСОБА_1 по АДРЕСА_3 комісією втановлено, що житло придатне для проживання з дитиною. Станом на момент проведення огляду мешкає позивачка та ще дві особи жіночої статі, відносини між ними доброзичливі, у будинку мається опалення, водопровід, та окрема дітяча кімната з меблями. (т. 1 а.с. 53).

28.09.2021 за № 02-01-24/2010 Новопокровською селищною радою Чугуївського району Харківської області на адресу ОСОБА_1 направлено лист з проханням надати перелік документів необхвдних для об`єктивного розгляду справи щодо вирішення спору між матір`ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини (т. 1 а.с. 54).

Даними Консультаційного висновку лікаря-спеціаліста виданого амбулоторно-поліклінічном закладом КНП "міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомогиім. проф. О.І. Мещанінова" ХМР Вараві К.В. встановлені ушиби, гематома лобно-теменної областіи ліворуч, множинні забої тулуба та кінцівок (т. 1 а.с. 56).

Крім цього до матеріалів справи долучено фото тілесних ушкоджень ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 55) та також надано висновок рентгенолога (т. 1 а.с. 57).

Оскільки матеріали справи не містять докаазів отримання відповідачем копії позовної заяви та ухвали про відкриття провадження у справі, справу було розглянуто за відстуності відповідача та ухвалене заочне рішення, судова колегія вбачає підстави для врахування наданих відповідачем доказів.

Так, згідно даних копій довідок № 1 від 18.05.2023 про підтвердження місця роботи, ОСОБА_2 працює лікарем - стоматологом у ФОП ОСОБА_17 та ФОП ОСОБА_18 .

Відповідно до копій характеристик на ОСОБА_19 виданих за місцем роботи ФОП ОСОБА_17 та ФОП ОСОБА_18 , ОСОБА_2 за період роботи дисциплінарні порушення та інші порушення трудового законодавства відсутні. У спілкуванні ввічливий та стриманий. Як працівник кваліфікований та дисциплінований. Шкідливих звичок не має. Підтримує дружні стосунки, користується повагою в колективі. У керівництва підприємства користується довірою, відзначається загальною культурою та високими моральними якостями.

Згідно копії інформації зі школи та психологічно - педагогічної характеристики зі школи на ОСОБА_16 останній навчається у школі І-ІІІ ступенів № 108 м. Києва з першого класу з 2021 року. Успішність у навчанні на достатньому рівні, пропусків уроків без поважних причин немає. Відвідає гурток рок-н-ролу. Працелюбний, та уважний учень. Має гарний фізичний та розумовий розвиток. Завжди охайно одягнений, легко находить спільну мову з однокласниками. Організований. З його слів проживає з батьком та бабусею. Батько приймає активну участь у житті та навчанні дитини. Мати жодного разу не відвідувала школу, успіхами дитини не цікавилась. На шкільних заходах присутня не була, зі шкоди не забирала.

Згідно довідки лікаря з амбулаторного відділення №11 ТОВ «Медікал Сервіс» про стан здоров' я ОСОБА_3 , дитина здорова.

Згідно даних витягу з реєстру виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 , остання має зобов`язання перед фізичними та юридичними особами.

Даними копії витягу з реєстру нерухомого майна підтверджується відсутність у власності позивачки нерухомого майна (т. 1 а.с. 183 - 200).

Судом встновлено, що між сторонами виник спір з приводу відібрання дитини та визначення її місця проживання з одним із батьків.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

За змістом частин третьої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (частина друга статті 160 СК України).

Відповідно до частини першої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частиною першою статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Ця норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання (див. висновки у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21 та від 21 червня 2023 року у справі № 336/2426/20).

Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначенні інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми права не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

В постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 343/1500/15-ц (провадження № 61-23861св18), коллегія суддів дійшла всиновку про те, що презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації, ані судового практикою Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) і не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав-членів. Ця презумпція, за відсутністю доказів на користь зворотного, розглядає проживання дитини з батьком як таке, що не відповідає найкращим інтересам дитини (див. справу «Цаунеґґер проти Німеччини» з відповідними змінами, заява № 22028/04, § 46, 03 грудня 2009 року). Декларація ООН не є юридично обов`язковим документом. Вона стала основою для розробки Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини 1989 року, яка, на відміну від Декларації, є юридично обов`язковим міжнародним договором. Утім, підготовчі матеріали до Конвенції чітко демонструють, що положення про «розлучення дитини з матір`ю лише за виняткових обставин» існувало на дуже початковій стадії процесу розробки. Його потім критикували, оскільки він просував стереотипний погляд матерів, який ґрунтувався на дискримінації, а відтак, його вилучили. Принцип найкращих інтересів дитини, що випливає з самої Декларації, отримав повну підтримку, втім, як першочергове та найважливіше міркування (див., наприклад, ОСОБА_20 , Конвенція Організації Об`єднаних Націй про права дитини, Путівник до «Travaux Preparatoires», 1992 р., і ОСОБА_21 , «Основи прав у Африканській хартії про права та добробут дитини», Африканський журнал правових досліджень, листопад 2009 року). Як зазначалося в справі «Цаунеґґер проти Німеччини» (цитувалася вище, § 60), спільною відправною точкою для рішень більшості держав-членів, погоджено те, що рішення щодо присудження опіки мають ґрунтуватися на найкращих інтересах дитини. Палата Лордів, наприклад, у своєму рішенні від 04 липня 1996 року вичерпно заперечила презумпцію чи принцип «переваги матері» в питаннях опіки. Більше того, він підкреслив, що перевага маленької дитини бути зі своєю матір`ю стала лише однією з багатьох конкуруючих обставин і що вона не була переважаючою (див. справу «М.Л. проти Великобританії», заява № 35705/97, 20 березня 2001 року). Насамкінець, Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові 2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» ОСОБА_22 наголосила на важливості «подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім`ї» як «відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п`ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім`ї». Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, не встановив належних фактичних обставин справи та не сприяв забезпеченню найкращих інтересів малолітніх дітей сторін. Через застосування у справі презумпції «на користь матері» апеляційний суд звузив обсяг своєї оцінки її обставин, безпідставно обмежився встановленням відсутності «виняткових обставин» і знехтував вивченням подальших «не виняткових» обставин, які мають значення при забезпеченні найкращих інтересів дітей учасників справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору, зокрема, щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (дата підписання - 25 січня 1996 року, дата набрання чинності для України - 01 квітня 2007 року) під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, головним завданням бесіди є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та з`ясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.

У статтях 12, 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) Верховний Суд зазначив, що при вирішення питання про визначення місце проживання дитини суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема щодо обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу.

Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків. Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.

Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20) визначив базові елементи, які підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини, а саме: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту. При вирішенні цієї категорії спорів також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Матеріли справи підтверджують, що між сторонами у справі у 2021 році склались неприязні відносини. Так, за заявою ОСОБА_1 від 01.05.2021 було зареєстровано кримінальне провадження № 12021226240000529 про звинувачення ОСОБА_2 в нанесенні їй тілесних ушкоджень, що кваліфікується ч. 2 ст. 125 КК України. Згідно даних протоколів допиту свідків у зазначеному кримінальному провадженні ОСОБА_23 дійсно проживала з ОСОБА_2 та дитиною за адресою: АДРЕСА_2 та 01.05.2021 їй були завдані тілесні ушкодження.

У межах дійсної справи відсутні підстави надавати оцінку по суті доводам позивачки щодо наявності в діях відповідача ознак адміністративного або кримінального правопорушення. Оскільки належним та допустимим доказом факту вчинення особою кримінального або адміністративного правопорушення може бути визнаний відповідний вирок суду або постанова у справі про адміністративне правопорушення. Проте вказаних доказів суду не надано.

Апеляційний суд також не погоджується з висновоком суду про доведеність того факту, що відповідач є неврівноваженою особою, яка перебуває під впливом шкідливих звичок, у зв`язку із чим може негативно впливати на виховання дитини та на її догляд та утримання. Оскільки зазначений висновок зроблений судом на підставі припущень.

Надані позивачкою докази не містять даних про наявність у позивача будь - яких шкідливих звичок, факт завдання тілесних ушкоджень позивачці саме з боку ОСОБА_2 у межах кримінального провадження не доведений.

В той час, як згідно з наданими відповідачем доказами він характеризується як ввічливий та стриманий, підтримує дружні стосунки між коллегами, користується повагою, дисциплінарних порушень та інших порушень трудового законодавства не має.

Під час надання пояснень у суді апеляційної інстанції ОСОБА_15 , якому виповнилося 9 років пояснив, що з народження проживав разом з мамою і татом у м.Харкрві, потім переїхав жити в Київ, має гарні умови проживання, власну кімнату, відвідує школу та має в школі у у дворі друзів. З татом знаходится у добрих та довірливих стосунках, з мамою спілкується по телефону. Висловив бажання жити з батьком,оскільки звик до дому, школи та друзів.

Враховуючи вік дитини та його здатність аргументувати своє рішення щодо проживання в Україні разом з батьком, судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що дитина знаходиться під психологічним впливом батька. Доповідь дитини була заслухана у присутності представника органу опіки та піклування, була вільною та містила відповіді на всі поставлені судом запитання.

Цивільний процесуальний кодекс України у статті 232 визначає, що допит малолітніх або неповнолітніх свідків проводиться в присутності батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі, або представників органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був допитаний судом апеляційної інстанції у судовому засіданні 04.07.2024 в режимі відеоконференції за допомогою програми ESYCON з використанням відповідачем власних засобв зв`язку, за відсутності сторін у справі, але у присутності представника органу опіки та піклування - Сахно Є.В., яка знаходилась у приміщенні Харківського апеляційного суду.

Допит ОСОБА_16 був проведений з дотриманням вимог ЦПК України. У колегії суддів не виникло сумнівів у щирості пояснень хлопчика, оскільки вони були послідовними та обґрунтованими та підтверджуються наданими суду письмовими доказами.

Позивачка в жодне судове засідання в суді апеляційної інстанції особисто не з`явилась, особистих посянень по суті спрви не надала, про своє теперішнє місце перебування та проживання суду не повідомила. Згідно пояснень адвоката Петракова В.А., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , остання проживає у Німеччині, де має статус тимчасового захисту. Проте, на підтвердження створення дитині належних умов проживання, наявності у неї доходу у Німеччині суду доказів не надала.

Крім цього, судова колегія звертає увагу на те, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог про відібрання дитини підлягало негайному виконанню, проте ОСОБА_1 зазначене рішення не отримала та до виконання не пред`явила.

У справі що переглядається, відсутній висновок Органу опіки та піклування щодо доцільності продивання дитини разом з матір`ю, проте його відсутність не перешкоджає вирішенню справи, оскільки такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом і не є обов`язковим для суду ( постанова Верховного Суду від 6 травня 2020 року (справа № 753/2025/19)

Встановивши, що малолітній ОСОБА_15 з 2021 року проживає з батьком у м. Київі, а позичвачка з 2022 року перебуває за кордоном, судова колегія вважає, що з моменту зміни батьком місця проживання дитини без згоди з матері, а саме з часу, коли сторони у справі проживали разом без реєстрації місця проживання у квартирі у м. Харкові, обставини у справі змінилися так, що повернення дитини матері за місцем проживаня останньої в Україні суперечить інтересам дитини.

Осільки дитина, яка має можливість вільно спілкуватися з матір`ю засобами телефонного зв`язку, висловила бажання проживати з батьком і пояснила своє бажання прихильністю до способу життя що у неї склався, має належні умови проживання та навчання, у справі наявні дані про здатність батька забезпечити догляд та виховання сина, судова колегія доходить висновку про те, що проживання дитини з батьком якнайкраще відповідає інтересам хлопчика та забезпечить його розвиток в спокійному та стійкому сімейному середовищі.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалюючи нове рішення судова колегія бере до уваги положення Конвенції щодо забезпечення найкращих інтересів дитини та вважає, що примусове відібрання дитини з урахуванням бажання ОСОБА_15 проживати з батьком, не буде відповідати найкращим інтересам дитини. Дитині за його місцем проживання створені належні умови, ОСОБА_15 довгий час проживає разом з батьком та його переїзд до матері може порушити звичний ритм його життя, що може негативно вплинути на психологічний стан дитини.

За змістом ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.

В судовому засіданні в суді апеляціної інстанції адвокат Петраков В.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про ухвалення окремої ухвали стосовно вчинення ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 кримінального правопорушення за ознаками катування, що мали місце 01.05.2021.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 року у справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком.

Оскільки в матеріалах справи є докази звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів з зявою про побої, що мало місце 01.05.2021 та відкриття відносно ОСОБА_2 кримінального провадження № 12021226240000529 за ч. 2 ст. 125 КК України - умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, судова колегія не вбачає підстав задоволення клопотання та для повідомлення правоохоронні органи та прокуратуру про зазначену подію повторно. У разі з незгодою у кваліфікації злочину вчиненого щодо неї, ОСОБА_1 , як потерпіла сосба, має право звернутись до правовохоронних органів із заявою про зміну його кваліфікації.

Вирішення питання щодо розподілу судових витрат здійснюється в порядку передбаченому ст. 141 ЦПК України. Оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, на користь ОСОБА_24 підлягає стягненню судовий збір з ОСОБА_1 за подання апеляціної скарги 2724,00 грн.

Керуючись ст. 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2023 року - скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відібрання малолітньої дитини та визначення місця проживання малолітньої дитини - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги в сумі 2724,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 31 січня 2025 року.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді Ю.М. Мальований

Н.П. Пилипчук