Постанова

від 05.04.2023 по справі 242/4683/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1629/23 Справа № 242/4683/20 Суддя у 1-й інстанції - Владимирська І.М. Суддя у 2-й інстанції - Мірута О. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого судді Мірути О.А.

суддів Тимченко О.О., Хейло Я.В.

за участю секретаря судового засідання Тимофєєвої В.О.

сторони:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецька нафтова компанія»

відповідачі: ОСОБА_1 , Бахмутська районна державна адміністрація Донецької області, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду м. Кривого Рогу апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецька нафтова компанія» на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 19 листопада 2021 року у цивільній справі №242/4683/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецька нафтова компанія» до ОСОБА_1 , Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області, ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та скасування рішень і записів про державну реєстрацію права власності, (суддя Владимирська І.М повний текст виготовлено 26 листопада 2021 року ухваленого в приміщенні суду в місті Селидове Донецької області,

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У листопаді 2020 року ТОВ «Донецька нафтова компанія» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області, ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та скасування рішень і записів про державну реєстрацію права власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що ТОВ «Донецька нафтова компанія», згідно договору купівлі-продажу будівлі АЗС від 07 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального кругу Скакун A.B., є власником будівлі АЗС «ІНФОРМАЦІЯ_2», загальною площею 70,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вищезазначене майно також є предметом договору іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07 грудня 2012 року, укладеного між ТОВ «Донецька нафтова компанія» та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку». Відповідно до п. 7 Договору Іпотеки, в забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за кредитним договором та зобов`язань за цим договором Іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності наступне нерухоме майно, а саме: будівлі АЗС «ІНФОРМАЦІЯ_2» загальною площею 70,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 29 січня 2014 року ТОВ «Донецька нафтова компанія» та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» уклали договір про внесення змін № 1 до Договору іпотеки, відповідно до якого уточнили предмет іпотеки та означили загальну вартість предмета іпотеки. Станом на 29.01.2014 року вона склала 1 987 200 грн. 00 коп., решта умов договору іпотеки залишилась без змін. 20 квітня 2015 року Красноармійським міськрайонним судом Донецької області було прийняте заочне рішення, згідно якого задоволено позовні вимоги ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто з ТОВ «Донецька нафтова компанія» на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» заборгованість за Кредитним договором № MKLVU1.73504.001 від 07.12.2012 року у розмірі 203 766 грн. 24 коп., що складається з:простроченої заборгованості по тілу кредиту - 166666 грн. 60 коп.;простроченої заборгованості за процентами - 34392 грн. 19 коп.;суми пені - 2707 коп. 45 коп. 16.03.2018 року Будьонівським PB ДВС м. Донецьк ГТУЮ у Донецькій області було відкрито виконавче провадження за НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа у розмірі 203 766 грн. 24 коп., виданого на підставі рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20.04.2015 року у справі №235/1532/15-ц. 06 жовтня 2020 року позивач вирішив узяти витяг з реєстру стосовно свого майна та звернувся до приватного нотаріуса Авдіївського міського нотаріального округу Василенко В.А. Після отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з`ясувалось, що 06 липня 2018 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» ОСОБА_3 було укладено договір про відступлення прав за Кредитним договором №MKLVU1.73504.001 від 07.12.2012 року та Договором Іпотеки. За договором про відступлення прав первісний іпотекодержатель відступив новому іпотекодержателю всі права за договором іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07.12.2012 року, укладеному між ТОВ «Донецька нафтова компанія» та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», посвідченому приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Качур А.В та зареєстрованому у реєстрі за № 3187. На підставі витягу,сформованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю.Н. 15.08.2018 року відповідно до заяви ОСОБА_4 , видно, що Іпотекодержателем за Договором Іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07 грудня 2012 року є ОСОБА_4 31.08.2018 року Красноармійським міськрайонним судом Донецької області по провадженню № 6/235/172/18 (єдиний унікальний номер 235/1532/15-ц) була прийнята ухвала, згідно якої заяву ОСОБА_5 про заміну сторони виконавчого провадження задоволено. Було ухвалено про заміну сторону виконавчого провадження з виконання судового рішення у справі №235/1532/15-ц про стягнення солідарно з ТОВ «Донецька нафтова компанія» на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» заборгованості за кредитним договором №MKLVU1.73504.001 від 07.12.2012 року в розмірі 203766 грн. 24 коп., а саме: стягувача ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» на правонаступника ОСОБА_6 . Таким чином, ОСОБА_4 стала стягувачем у виконавчому провадженні НОМЕР_1, щодо примусового виконання виконавчого листа у розмірі 203766 грн. 24 коп., виданого на підставі рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20.04.2015 року у справі №235/1532/15-ц. Натомість, позивач не був обізнаний про переуступлення права вимоги за кредитним договором №MKLVU 1.73504.001 від 07.12.2012 року та Договором Іпотеки з ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» на користь ОСОБА_4 , оскільки ані первісний кредитор, ані наступний кредитор йому про уступку права вимоги не повідомили.

Крім того, 06 жовтня 2020 року після отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також з`ясувалося, що майно йому вже не належить, воно відчужене на користь ОСОБА_1.. Переоформлення прав власності було проведено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Бахмутською районною державною адміністрацією Донецької області -в особі реєстратора Чинник Ю.І.. Підставою для державної реєстрації слугувало: засвідчена іпотекодержателем паперова копія електронного листа, який за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно- телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, серія та номер: б/н, виданий 13.07.2020, видавник: ОСОБА_1 ; довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язання, серія та номер: б/н, виданий 12.08.2020 року, видавник: ОСОБА_1 ; договір іпотеки, серія та номер: ZXR039523.73504.002 від 07 грудня 2012 року видавник: приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Качур A.B.; дублікат Договору про відступлення прав за Договором Іпотеки серія та номер:772, виданий 06.08.2018 видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю.Н., засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, серія та номер: б/н, виданий 13.07.2020, видавник: ОСОБА_1 .

28.10.2020 року ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу нерухомого майна з ОСОБА_2 , згідно якого останній набув право власності на будівлю АЗС «ІНФОРМАЦІЯ_2» загальною площею 70,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вважає неправомірним та безпідставним набуття ОСОБА_1 та відповідно ОСОБА_2 прав власності на спірне іпотечне майно з огляду на те, що відповідач ОСОБА_1 при укладанні договору відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки отримав лише право на отримання (стягнення) грошових коштів, при умові неналежного виконання позивачем умов кредитного договору шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки могло бути тільки у випадках передбачених п.п. 19.6, 19.8, 19.9 вищевказаного договору іпотеки, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріусу або згідно Договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Позивач на виконання п. 26 договору іпотеки не укладав договір про задоволення вимог іпотекодержателя, що могло бути підставою звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивачу не відомо існування будь-якого рішення суду, відповідно до якого він позбавлений свого майна.

Крім того позивач зазначає, що в документах до позовної заяви немає договору іпотеки, а є не аутентична, неналежна копія договору іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07 грудня 2012 року без підписів сторін, яка не може бути доказом наявності застереження задоволення вимог шляхом набуття права власності на об`єкт іпотеки. Саме ця неналежна копія договору, на думку позивача, знаходиться в матеріалах справи державного реєстратора і на підставі нього було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 . Для реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, не було надано жодного документа. У зв`язку із чим, рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень № 53632724 від 17.08.2020 року про реєстрацію прав власності на предмет іпотеки за ОСОБА_1 , позивач вважає неправомірним. Просить суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_7 на користь ТОВ «Донецька нафтова компанія» майно, а саме: будівлю АЗС «ІНФОРМАЦІЯ_2», загальною площею 70,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 19 листопада 2021 року у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецька нафтова компанія» до ОСОБА_1 , Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області, ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та скасування рішень і записів про державну реєстрацію права власності - відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

У апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ТОВ «Донецька нафтова компанія» посилається на недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Апеляційна скарга мотивована тим, що в документах до позовної заяви немає договору іпотеки, а є не аутентична, неналежна копія договору іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07 грудня 2012 року без підписів сторін, яка не може бути доказом наявності застереження задоволення вимог шляхом набуття права власності на об`єкт іпотеки. Саме ця неналежна копія договору, на думку позивача, знаходиться в матеріалах справи державного реєстратора і на підставі нього було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 .

Будь-яких доказів, що підтверджують наявність узгодженого іпотекодавцем та іпотекодержателем застереження в оригіналі іпотечного договору щодо вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання не надано.

Також скаржник зазначає, що в реєстраційній справi державного реестратора як пiдстава для державноi реєстрації права власностi на пiдставi договору iпотеки, що мiстить застереження про задоволення вимог iпотекодержателя шляхом набуття права власностi на шредмет iпотеки знаходиться завiрена Вiдповiдачем копiя аркуша з логотипом Gmail та назвою Вимога вiд 13.07.2020 року з зазначенням часу 13,26, позивач вважає, що вищевказаний аркуш не можна вважати доказом належного повідомлення позивача про порушення основного зобов`язання та/або iпотечного договору, яка надає право iпотекодержателю звернути стягнення на предмет iпотеки шляхом позасудового врегулювання відповідно до ЗУ «Про іпотеку».

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзив поданий до суду апеляційної інстанції 25.01.2023 відповідачем ОСОБА_1 , колегія суддів не бере до уваги, оскільки його подано з порушенням норм ч.1 ст.360 ЦПК України, та без надання доказів надіслання копії відзиву іншій стороні по справі.

Учасники справи про призначене судове засідання на 05 квітня 2023 року були сповіщені належним чином у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність незвившихся сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору купівлі-продажу будівлі АЗС від 07 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального кругу Скакун A.B., ТОВ «Донецька нафтова компанія» придбала у ТОВ «ВІВ» у власність будівлю АЗС «ІНФОРМАЦІЯ_2», загальною площею 70,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності ТОВ «Донецька нафтова компанія» на будівлю АЗС «ІНФОРМАЦІЯ_2», загальною площею 70,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , 12.06.2007 року зареєстровано КП «Бюро технічної інвентаризації Ясинуватської міської ради» в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером № 4657604 (а.с. 11-12).

Відповідно до договору іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07.12.2012 року, ТОВ «Донецька нафтова компанія», в особі Директора Піляєва О.О., надало в іпотеку будівлю АЗС «ІНФОРМАЦІЯ_2», загальною площею 70,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в рахунок забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором №MKLVU1.73504.001 від 07.12.2012 року, укладеного між ТОВ «Донецька нафтова компанія» та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», по поверненню кредиту наданого у вигляді поновлювальної кредитної лінії, в сумі 1 000 000 грн. 00 коп. на строк з 07.12.2012 року по 05.12.2014 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 21,00 процентів на рік.Сторони визначили вартість предмета іпотеки, яка складає 2 338 800 грн. 00 коп. Договір 07.12.2012 року посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Качур Г.В.(а.с. 13-16)

29.01.2014 року між ТОВ «Донецька нафтова компанія» та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» укладено договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07.12.2012 року, внесено зміни до пункту договору щодо опису предмета іпотеки та визначення вартості предмета іпотеки, яка складає 1 987 200 грн. 00 коп.(а.с. 18-23)

Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 квітня 2015 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто солідарно з ТОВ «Донецька нафтова компанія» на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» заборгованість за Кредитним договором № MKLVU1.73504.001 від 07.12.2012 року у розмірі 203 766 грн. 24 коп., що складається з: прострочена заборгованість по тілу кредиту - 166 666 грн. 60 коп.; простроченої заборгованість за процентами - 34 392 грн. 19 коп.; сума пені - 2707 коп. 45 коп.

06.07.2018року між ОСОБА_4 та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВБР» Міхно С.С., укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07.12.2012 року, відповідно до умов якого новий іпотеко держатель набуває право замість первісного іпотеко держателя одержати, право перед іншими кредиторами іпотекодавця, у порядку визначеному договором іпотеки та ЗУ «Про іпотеку» (а.с. 18-19).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 134479275 від 15.08.2018 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю.Н. на підставі договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07.12.2012 року та заяви ОСОБА_4 від 06.07.2018 року зареєстровано право власності за ОСОБА_1 ..

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області 31.08.2018 року по провадженню № 6/235/172/18 (єдиний унікальний номер 235/1532/15-ц) замінено сторону виконавчого провадження з виконання судового рішення у справі №235/1532/15-ц про стягнення солідарно з ТОВ «Донецька нафтова компанія», на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» заборгованості за кредитним договором №MKLVU1.73504.001 від 07.12.2012 року в розмірі 203766 грн. 24 коп., а саме - стягувача ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» на правонаступника ОСОБА_4

13.07.2020 року на електронну пошту на ім`я директора Піляєва О.О. направлена вимога про термінову сплату ТОВ «Донецька нафтова компанія» ОСОБА_4 зобов`язання за кредитн6им договором у розмірі 203766,24 грн. (а.с. 10 т.2).

28.10.2020 року ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу нерухомого майна з ОСОБА_2 , згідно якого останній набув право власності на будівлю АЗС «ІНФОРМАЦІЯ_2» загальною площею 70,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .(а.с. 24-29)

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Згідно з положеннями чч.1,4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Апеляційна скарга ТОВ «Донецька нафтова компанія» підлягає частковому задоволенню.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу в підтвердження факту відсутності письмової вимоги ОСОБА_1 про усунення порушення основного зобов`язання та оригіналу під час державної реєстрації та доказів не отримання ним такої вимоги.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до статті 37 ЗУ «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оспорено іпотекодавцем у суді, що є для іпотекодавця гарантією дотримання іпотекодержателем вимог закону щодо підстав та процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Тому належним та ефективним способом захисту позивача, який вважає, що його право порушене тим, що право власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, зареєстроване за відповідачем (іпотекодержателем) на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), є позов про скасування рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно.

Питання належного та ефективного способу захисту в контексті статті 37 Закону України «Про іпотеку», з урахуванням впливу принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є першочерговим для вирішення позову про скасування рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до договору іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07.12.2012 року, ТОВ «Донецька нафтова компанія» надало в іпотеку будівлю АЗС «ІНФОРМАЦІЯ_2», загальною площею 70,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в рахунок забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором №MKLVU1.73504.001 від 07.12.2012 року, укладеного між ТОВ «Донецька нафтова компанія» та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», по поверненню кредиту наданого у вигляді поновлювальної кредитної лінії, в сумі 1 000 000 грн. 00 коп. на строк з 07.12.2012 року по 05.12.2014 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 21,00 процентів на рік.Сторони визначили вартість предмета іпотеки, яка складає 2 338 800 грн. 00 коп. Договір 07.12.2012 року посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Качур Г.В.(а.с. 13-16)

29.01.2014 року між ТОВ «Донецька нафтова компанія» та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» укладено договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07.12.2012 року, внесено зміни до пункту договору щодо опису предмета іпотеки та визначення вартості предмета іпотеки, яка складає 1 987 200 грн. 00 коп.(а.с. 18-23)

06.07.2018року між ОСОБА_4 та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВБР» Міхно С.С., укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07.12.2012 року, відповідно до умов якого новий іпотеко держатель набуває право замість первісного іпотеко держателя одержати, право перед іншими кредиторами. Вказано, що предметом іпотеки є майно розташоване за адресою : АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 134479275 від 15.08.2018 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю.Н. на підставі договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07.12.2012 року та заяви ОСОБА_4 від 06.07.2018 року, зареєстровано право власності за ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що однією з основних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права слідує, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

За загальним правилом відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Вказаний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).

Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативних актів України.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 не набула права здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги у неї виникло лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор.

Вказаний висновок узгоджується із висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц та від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця-боржника про вимогу стосовно усунення порушення слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателем про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17.

Відповідно до п.2.1. договору відступлення прав за Договром іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07.12.2012 року у п`тиденний строк від дати укладання та нотаріального посвідчення цього договору, первісний іпотеко держатель зобов`язаний надіслати іпотекодавцю відповідне письмове повідомлення про відступлення прав за договором іпотеки (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) на адресу іпотекодавця, зазначену у договорі іпотеки.

Таке повідомлення про відступлення права вимоги позивачу надіслано не було, але зазначена обставина не впливає на дійсність та обов`язки сторін по договору відступлення прав за Договром іпотеки.

Як вбачається з матеріалів справи 13 липня 2020 року ОСОБА_9 було направлено на електронну адресу директора ТОВ «Донецька нафтова компанія» Піляєва О.О. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (том 2 а.с. 10). вимогу про сплату суми основного зобов`язання за кредитним договором №MKLVU1.73504.001 від 07.12.2012 року, у розмірі 203 766, 24 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5, 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

28.10.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно якого останній набув право власності на будівлю АЗС «ІНФОРМАЦІЯ_2» загальною площею 70,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .(а.с. 24-29)

Разом з тим, у порушення вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» позивачу письмової вимоги про усунення порушень іпотекодержатель ОСОБА_4 не надсилала, а позивач, як іпотекодавець, такої письмової вимоги про усунення порушень не отримував.

Вимога, надіслана на електронну адресу Піляєва О.О. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не може вважатися належним повідомленням про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору, яка надає право іпотеко держателю звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання відповідно до ЗУ «Про іпотеку», оскільки вимога, надіслана на електронну адресу, не містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Крім того такий порядок направлення не був визначений сторонами Договору.

На підставі викуладеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що відсутність належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» позбавляє права іпотекодавця права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Щодо позовних вимог про витребування майна з незаконного володіння відповідача ОСОБА_2 суд приходить до наступного.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16, на яку посилається особа, що подала касаційну скаргу, зроблено висновок, що «втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується».

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (див.пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21))

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 квітня 2015 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто солідарно з ТОВ «Донецька нафтова компанія» на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» заборгованість за Кредитним договором № MKLVU1.73504.001 від 07.12.2012 року у розмірі 203 766 грн. 24 коп., що складається з: прострочена заборгованість по тілу кредиту - 166 666 грн. 60 коп.; простроченої заборгованість за процентами - 34 392 грн. 19 коп.; сума пені - 2707 коп. 45 коп.

06.07.2018року між ОСОБА_4 та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВБР» Міхно С.С., укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07.12.2012 року, відповідно до умов якого новий іпотеко держатель набуває право замість первісного іпотеко держателя одержати, право перед іншими кредиторами іпотекодавця, у порядку визначеному договором іпотеки та ЗУ «Про іпотеку» (а.с. 18-19).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 134479275 від 15.08.2018 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю.Н. на підставі договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07.12.2012 року та заяви ОСОБА_4 від 06.07.2018 року, зареєстровано право власності за ОСОБА_1 .

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області 31.08.2018 року по провадженню № 6/235/172/18 замінено сторону виконавчого провадження з виконання судового рішення у справі №235/1532/15-ц про солідарне стягнення з ТОВ «Донецька нафтова компанія», на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» заборгованості за кредитним договором №MKLVU1.73504.001 від 07.12.2012 року в розмірі 203766 грн. 24 коп., а саме - стягувача ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» на правонаступника ОСОБА_4

28.10.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно якого останній набув право власності на будівлю АЗС «ІНФОРМАЦІЯ_2» загальною площею 70,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .(а.с. 24-29)

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що витребування у ОСОБА_2 , який є добросовісним набувачем, будівлі АЗС «ІНФОРМАЦІЯ_2» загальною площею 70,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Доводи апеляційної скарги, що копія договору іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07 грудня 2012 року без підписів сторін, не може бути доказом наявності застереження задоволення вимог шляхом набуття права власності на об`єкт іпотеки, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Зі змісту постанови Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 року видно, що судом апеляційної інстанції під час перегляду рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.18 у справі № 905/1763/18, досліджувалися умови договору іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07.12.2012 року, який було надано позивачем ТОВ «Донецька нафтова компанія».

Зокрема, в мотивувальній частині постанови встановлено, що відповідно до п. 18.1 договору іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07.12.2012 року, іпотекодержатель має право вищого пріоритету на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмету іпотеки.

Згідно п. 27 договору іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07.12.2012 року звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя здійснюється з дотриманням встановленого чинним законодавством порядку будь-яким із способів: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання; шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання; шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах; іншим незабороненим чинним законодавством способом. Реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України.

Аналогічні пункти містить копія договору іпотеки № ZXR039523.73504.002 від 07.12.2012 року, яку досліджено судом першої інстанції.

Посилання позивача на невідповідність реальної вартості реалізованого майна вартості його відчуження не є підставою для визнання недійсності вказаних правочинів, оскільки за змістом ч. 6 ст.38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі викладеного, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, з тих підстав, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу в підтвердження факту відсутності письмової вимоги ОСОБА_1 про усунення порушення основного зобов`язання та оригіналу під час державної реєстрації та доказів не отримання ним такої вимоги.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецька нафтова компанія» - задовольнити частково.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 19 листопада 2021 року - змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецька нафтова компанія» до ОСОБА_1 , Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області, ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та скасування рішень і записів про державну реєстрацію права власності, виклавши в редакції даної постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду

Головуючий:

Судді: