Постанова

від 29.03.2023 по справі 140/4760/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/4760/22 пров. № А/857/1695/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Коваля Р.Й., Святецького В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року (головуючого судді Сороки Ю.Ю., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк) у справі №140/4760/22 за позовом ОСОБА_1 до Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Нововолинське управління Головного управління ДПС у Волинській області, ДП «Шахта №1 «Нововолинська» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 08.07.2022 звернулася в суд з позовом до Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Нововолинське управління Головного управління ДПС у Волинській області, ДП «Шахта №1 «Нововолинська» про визнання протиправними дій Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості щодо відмови в призначенні та виплаті допомоги по безробіттю протиправною.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Нововолинська міська філія Волинського обласного центру зайнятості подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що згідно абз.1 абз.4 п.12 розділу ІІ Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 06 квітня 2020 року №624 у разі якщо особою використано право на допомогу по безробіттю в межах дворічного періоду, на наступний дворічний період особа набуде право на допомогу по безробіттю за умови її повторної реєстрації як безробітної після працевлаштування та набуття страхового стажу. За даними Державного реєстру станом на 26 квітня 2022 року страховий стаж позивачки за останні 12 місяців, розрахунковий період є квітень 2021 року - березень 2022 року, що передували реєстрації в центрі зайнятості становив 0 місяців. Дані про сплату ДП шахта № 1 «Нововолинська» єдиного соціального внеску протягом квітня 2021 року - березень 2022 року відсутні. У зв`язку з тим, що після припинення реєстрації у службі зайнятості з 12.10.2015 по дату звернення до центру зайнятості, згідно даних Державного реєстру, позивачка не набула новий страховий стаж, наказом Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості НТ220426 від 26.04.2022 керуючись ч.4, 5 ст.22 Закону №1533-ІІІ та абз.1 абз.4 п.12 розділу ІІ Порядку 624 позивачу відмовлено у призначенні допомоги по безробіттю.

Сторони своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 16.09.2014 ОСОБА_1 звільнена з ВП «Шахтоуправління «Нововолинське» ДП «Волиньвугілля» за ст.40 п.1 КЗпП України.

18.09.2014 ОСОБА_1 вперше звернулась до Нововолинського міського центру зайнятості з питань пошуку роботи.

З 18.09.2014 позивачу було надано статус безробітного згідно частини 1 статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» та з 25.09.2014 призначено допомогу по безробіттю згідно п.п.1, 3, 4 ст.22 та п.1 ст.23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон). Відкладено виплату допомоги по безробіттю відповідно до п.4 ст.31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» у зв`язку з наданням компенсаційних виплат при звільненні з 25.09.2014 року по 16.10.2014 року та розпочато виплату допомоги по безробіттю з 17.10.2014 року.

12.10.2015 припинено виплату допомоги по безробіттю у зв`язку з закінченням строку виплати.

26.04.2022 ОСОБА_1 вдруге звернулась до Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості року.

Нововолинська міська філія Волинського обласного центру зайнятості листом від 03.06.2022 №533/26/6 відмовила позивачу у призначенні допомоги по безробіттю, у зв`язку із не зарахуванням до страхового стажу, понад два роки, періоду роботи на посаді заступника директора з економічних та фінансових питань Держаного підприємства «Шахта №1 «Нововолинська» з 17.01.2020 року по 31.03.2022 року, через несплату роботодавцем страхових внесків за вказаний період.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантоване право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (Закон №1533-III) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

За приписами статті 1 Закону №1533-III у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем);

страхові внески - кошти відрахувань на страхування на випадок безробіття, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», кошти єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, спрямовані на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття відповідно до пропорцій, визначених законом.

Терміни «застрахована особа», «страхувальники» та «роботодавці» вживаються у цьому Законі у значенні, наведеному у Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пунктами 3, 10 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено значення термінів, зокрема: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №1533-ІІІ страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, цивільно-правового договору чи на інших підставах, передбачених законом, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та інші особи, які проходять службу та отримують грошове забезпечення (далі - військовослужбовці), особи, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичні особи - підприємці, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.

Частиною 1 статті 6 Закону №1533-ІІІ встановлено, що право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.

Одним із видів такого забезпечення є допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності (абзац другий частини 1 статті 7 Закону №1533-ІІІ).

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону №1533-III право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 2 статті 22 Закону №1533-III застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Частиною 1 статті 23 Закону №1533-ІІІ встановлено, що застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків.

Обчислення страхового стажу визначено статтею 21 Закону №1533-ІІІ, відповідно до частини першої якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний пред`являти на вимогу застрахованої особи, на користь якої він сплачує єдиний внесок, повідомлення про взяття на облік як платника єдиного внеску та надавати інформацію про сплату єдиного внеску, в тому числі у письмовій формі.

З цим правом кореспондується обов`язок платника своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, який закріплений у пункті 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, який підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, як це передбачено частиною 12 статті 9 Закону №2464-V.

Як передбачено частинами 7, 8, 10, 11 статті 9 Закону №2464-V, єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. Днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів. У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Крім того, згідно із частиною 6 статті 25 Закону №2464-V за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Виходячи зі змісту наведених норм, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи, підлягають обов`язковій сплаті і є гарантією матеріального забезпечення особи на випадок її безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин. Відповідальність за порушення умов та порядку сплати таких внесків покладено на платника єдиного внеску та його посадових осіб.

При цьому особи, які сплачують такі внески через роботодавця, без сприяння державних органів позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність такої сплати, що, фактично, у випадку неповної чи несвоєчасної сплати, означатиме порушення їх прав на отримання соціальних гарантій. Несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для позбавлення права застрахованої особи на отримання соціальних гарантій, оскільки це призведе до порушення принципу рівності перед законом.

Такий правовий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі №266/970/16-а, від 22 квітня 2021 року у справі №752/20612/17.

Процедуру, умови надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, та механізм обчислення районними, міськими, районними у містах та міськрайонними центрами зайнятості державної служби зайнятості (далі - центри зайнятості) страхового стажу, визначено Порядком надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 06.04.2020 №624 (далі Порядок №624).

Відповідно до розділу 2 Порядку №624 допомога по безробіттю призначається центрами зайнятості з восьмого дня після реєстрації безробітного за його особистою заявою за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку.

Згідно, абз.1 абз.4 п.12 розділу II Порядку №624 у разі якщо особою використано право на допомогу по безробіттю в межах дворічного періоду, на наступний дворічний період особа набуде право на допомогу по безробіттю за умови її повторної реєстрації як безробітної після працевлаштування та набуття страхового стажу.

Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник щодо неврахування відповідачем страхового стажу для призначення допомоги по безробіттю періоду роботи позивача на посаді заступника директора з економічних та фінансових питань Держаного підприємства «Шахта №1 «Нововолинська» з 17.01.2020 року по 31.03.2022 року, через несплату роботодавцем страхових внесків за вказаний період.

Разом з тим, судом встановлено, що за періоди роботи з 17.01.2020 року по 31.03.2022 року ОСОБА_1 була нарахована та виплачена заробітна плата, з якої нараховані та сплачені страхові внески у розмірі, більшому ніж мінімальний страховий внесок, що підтверджується довідкою Держаного підприємства «Шахта №1 «Нововолинська» від 31.03.2022 №93, долученою позивачем до матеріалів справи.

При цьому, відсутність за даними системи персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків обумовлена тим, що у ДП «Шахта №1 «Нововолинська» була наявна заборгованість по сплаті страхових внесків, тому зарахування поточних платежів відбувалося в рахунок погашення заборгованості.

Суд зауважує, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця роботодавцем сплачені страхові внески.

Разом з тим, на переконання суду, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені, а у разі їх наявності - сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.08.2018 у справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 року у справі №199/1852/15-а, від 26.03.2020 №299/3616/16-а.

Суд зазначає, що внаслідок невиконання ДП «Шахта №1 «Нововолинська» обов`язку зі своєчасної сплати страхових внесків позивач фактично позбавлена соціальної захищеності (отримання належного матеріального забезпечення на випадок безробіття) з урахуванням стажу роботи на вказаному підприємстві, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Таким чином, оскільки з наявних у справі доказів вбачається, що з 17.01.2020 по 31.03.2022 позивачу була нарахована та виплачена заробітна плата, на яку в свою чергу нараховувалися та сплачувались страхові внески, тому цей період підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 , що зумовлює висновок суду про наявність у позивача права на виплату допомоги по безробіттю в розмірі, визначеному частиною 1 статті 23 Закону №1533-ІІІ.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Доводи відповідача про правомірність своїх дій спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а тому відмова відповідача у призначенні позивачу допомоги по безробіттю у з в`язку із не зарахуванням страхового стажу позивача за період роботи на посаді заступника директора з економічних та фінансових питань Держаного підприємства «Шахта №1 «Нововолинська» з 17.01.2020 року по 31.03.2022 року порушує її право на соціальний захист, відповідно дії відповідача щодо відмови у призначенні допомоги по безробіттю не відповідають критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема, принципу рівності перед законом та принципу пропорційного прийняття рішень (з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому є протиправними.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи, судом правомірно визнано протиправними дій Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті допомоги по безробіттю та зобов`язано Нововолинську міську філію Волинського обласного центру зайнятості призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 допомоги по безробіттю, відповідно до ст.23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», з врахуванням страхового стажу та сплачених із заробітної плати страхових внесків за період роботи у ДП «Шахта №1 «Нововолинська» з дня звернення 26.04.2022, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року у справі №140/4760/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді Р.Й. Коваль

В.В. Святецький

Повний текст постанови складено 03.04.2023