Рішення

від 03.04.2023 по справі 910/17778/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.04.2023Справа № 910/17778/21 (910/13793/22)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кавицький»

(ідентифікаційний код 31353110)

до 1) Акціонерного товариства «Дельта Банк»

(ідентифікаційний код: 34047020)

2) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

(ідентифікаційний код: 38450631)

третя особа: Національний банк України

( ідентифікаційний код : 00032106)

про визнання протиправним та скасування рішення

у межах справи № 910/17778/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Галєрон фінанс»

(ідентифікаційний код: 42703970)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кавицький»

(ідентифікаційний код: 31353110)

про банкрутство

Суддя Омельченко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Олійника Б.М.

Особи, які беруть участь у справі:

від позивача - Лабатюк Я.М.;

від відповідача-1 - Петренко Г.В.;

від відповідача-2 - Шутов О.О.

від Національного банку України - Гудзієнко Я.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кавицький» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариство «Дельта Банк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, у якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08 грудня 2022 року № 994 Про затвердження умов продажу активів «АТ «Дельта Банк» в частині лота №:GL16N021661 під назвою «Право вимоги за кредитним договором, що укладений з юридичною особою та майнові права за кредитними договорами, що укладені з фізичними особами, які перебувають в заставі Національного банку України, а саме: № 599, № 377-Ф , № 378-Ф, № 379-Ф, № 601-Ф, № 340-Ф, № 380, № 602-Ф, № 1054-Ф»;

- визнати відсутнім право вимоги Акціонерного товариства «Дельта Банк» за:

- Кредитним договором № 602-Ф від 31 травня 2006 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_1 (правонаступником якого є ОСОБА_2 );

- Кредитним договором № 601-Ф від 31 травня 2006 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_3 (правонаступником якої є ОСОБА_4 );

- Кредитним договором № 1054 від 24 грудня 2007 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест» та ОСОБА_2 ;

- Кредитним договором № 340-Ф від 8 червня 2005 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_1 (правонаступником якої є ОСОБА_2 );

- Кредитним договором № 380-Ф від 27 липня 2005 року, укладений між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ТОВ «Кавицький» (правонаступником якого є ОСОБА_2 );

- Кредитним договором № 379-Ф від 27 липня 2005 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_5 (правонаступником якої є ОСОБА_4 );

- Кредитним договором № 377-Ф від 27 липня 2005 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_6 (правонаступником якого є ОСОБА_4 );

- Кредитним договором № 378-Ф від 8 червня 2005 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_7 (правонаступником якої є ОСОБА_4 ).

Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ «Кавицький» зазначає, що 08 грудня 2022 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 994 Про затвердження умов продажу активів «АТ «Дельта Банк» в частині лота №:GL16N021661 під назвою «Право вимоги за кредитним договором, що укладений з юридичною особою та майнові права за кредитними договорами, що укладені з фізичними особами, які перебувають в заставі Національного банку України, а саме: № 599, № 377-Ф , № 378-Ф, № 379-Ф, № 601-Ф, № 340-Ф, № 380, № 602-Ф, № 1054-Ф».

На виконання зазначеного рішення 08 грудня 2022 року Фондом гарантування вкладів були виставлені на продаж права вимоги Акціонерного товариства «Дельта Банк», зокрема, права вимоги за Кредитним договором № 602-Ф від 31.05.06, Кредитним договором № 601-Ф від 31.05.2006, Кредитним договором № 1054 від 24.12.2007, Кредитним договором № 340-Ф від 08.06.2005, Кредитним договором № 380-Ф від 27.07.2005, Кредитним договором № 379-Ф від 27.07.2005, Кредитним договором № 377-Ф від 27.07.2005, Кредитним договором № 378-Ф від 08.06.2005, Кредитним договором № 599 від 30.11.2007, а також права вимоги за Договором поруки № П-5130434/S4 від 24.07.2013 та Договором поруки № П-5130446/S4 від 24.07.2013, які укладені на забезпечення виконання наведених вище кредитних договорів, та прав вимоги за Іпотечним договором від 13.05.2010 за реєстровим номером 543, Іпотечним договором від 13.05.2010 за реєстровим номером 545, Іпотечним договором від 13.05.2010 за реєстровим номером 547, Іпотечним договором від 13.05.2010 за реєстровим номером 550, Іпотечним договором від 13.05.2010 за реєстровим номером 552, Іпотечним договором від 13.05.2010 за реєстровим номером 554, Іпотечним договором від 13.05.2010 за реєстровим номером 540, Іпотечним договором від 06.08.2010 за реєстровим № 1641.

Позивач уважає рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 994 Про затвердження умов продажу активів «АТ «Дельта Банк» в частині лота №:GL16N021661 під назвою «Право вимоги за кредитним договором, що укладений з юридичною особою та майнові права за кредитними договорами, що укладені з фізичними особами, які перебувають в заставі Національного банку України, а саме: № 599, № 377-Ф, № 378-Ф, № 379-Ф, № 601-Ф, № 340-Ф, № 380, № 602-Ф, № 1054-Ф» протиправним та таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку з огляду на той факт, що наведені вище кредитні договори визнані недійсними на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, у публічному паспорті активу відсутня визначена законом обов`язкова інформація, зокрема, про стан претензійно-позовної роботи та роботи по стягненню заборгованості, інформація щодо недійсності кредитних договорів, відсутність даних, що предмети іпотеки є об`єктами культурної спадщини, що, у свою чергу, впливає і на визначення початкової вартості таких активів, оскільки оцінка об`єктів культурної спадщини проводиться в порядку, визначеному законом та за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

Обґрунтовуючи вимогу про визнання відсутнім прав вимоги за кредитними договорами, позивач зазначає, що Акціонерним товариством «Дельта Банк» вчинялися дії, спрямовані на стягнення з ТОВ «Кавицький» неіснуючого боргу та дії, спрямовані на незаконне відчуження майна ТОВ «Кавицький» поза межами процедури банкрутства, що, в свою чергу, могло призвести до грубого порушення прав ТОВ «Кавицький» та його кредиторів, у зв`язку з чим Позивачем також заявляється вимога про визнання відсутнім у Відповідача-1 права вимоги на стягнення заборгованості за недійсними кредитними договорами та договорами поруки.

Ухвалою суду від 15.12.2022 відкрито провадження у справі № 910/17778/21 (910/13793/22) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кавицький» (ідентифікаційний код 31353110) до Акціонерного товариства «Дельта Банк» (ідентифікаційний код: 34047020), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ідентифікаційний код: 38450631) про визнання протиправним та скасування рішення у межах справи № 910/17778/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Галєрон фінанс» (ідентифікаційний код: 42703970) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кавицький» (ідентифікаційний код: 31353110) про банкрутство, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 16.01.2023 о 13:00 год; установлено відповідачам строк - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подачі до суду з дотриманням приписів статті 165 Господарського процесуального кодексу України: обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; доказів направлення відзиву з доданими до нього документами на адресу позивача. Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надсиланням (наданням) відзиву до суду (ч. 5 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України); попереджено відповідачів, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України). При цьому, якщо докази не можуть бути подані разом з відзивом з об`єктивних причин, відповідач повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини 3, 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України); установлено позивачу строк - протягом 5-ти днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде поданий) для подання суду з дотриманням приписів статті 166 Господарського процесуального кодексу України: відповіді на відзив на позов та доказів направлення відповіді на відзив відповідачу; установлено відповідачам строк - протягом 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив для подання суду з дотриманням приписів статті 167 Господарського процесуального кодексу України (якщо такі будуть): заперечень щодо відповіді на відзив та доказів направлення заперечень щодо відповіді на відзив позивачу; попереджено позивача про те, що у разі ненадання господарському суду без поважних причин документів або нез`явлення його представника у судове засідання, позов відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України може бути залишений без розгляду; попереджено учасників судового процесу, що при ухиленні від виконання вимог суду до них можуть бути застосовані заходи процесуального примусу у вигляді штрафу, передбаченого ст. 135 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 06.02.2023 залучено Національний банк України (ідентифікаційний код: 00032106) до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.

Ухвалою суду від 20.02.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Кавицький» про витребування доказів. Витребувано у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ідентифікаційний код: 21708016) належним чином завірену копію рішення від 08.12.2022 № 994 та зобов`язано направити відповідні копії його учасникам справи; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.03.2023 о 14:00 год.

У судове засідання на 20.03.2023 року з`явилися представник позивача ТОВ «Кавицький», представник АТ «Дельта Банк», представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та представник третьої особи Національного банку України. Представник позивача надав усні пояснення по суті позовних вимог просив позов задовольнити в повному обсязі. Представники відповідачів та третьої особи надали усні пояснення по справі, заперечуючи проти позовних вимог та просили відмовити у задоволенні позову.

ВСТАНОВИВ:

Суд, заслухавши пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та наявні письмові докази з точки зору їх належності, допустимості, вірогідності та достатності, дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кавицький» з огляду на таке.

Як встановлено судом, 08 грудня 2022 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 994 Про затвердження умов продажу активів «АТ «Дельта Банк» у частині лота №:GL16N021661 під назвою «Право вимоги за кредитним договором, що укладений з юридичною особою та майнові права за кредитними договорами, що укладені з фізичними особами, які перебувають в заставі Національного банку України, а саме: № 599, № 377-Ф , № 378-Ф, № 379-Ф, № 601-Ф, № 340-Ф, № 380, № 602-Ф, № 1054-Ф».

На виконання цього рішення 08 грудня 2022 року Фондом гарантування фізичних осіб були виставлені на продаж права вимоги Акціонерного товариства «Дельта Банк», зокрема, права вимоги за:

- Кредитним договором № 602-Ф від 31.05.2006, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_1 (правонаступником якого є ОСОБА_2 );

- Кредитним договором № 601-Ф від 31.05.2006, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_3 (правонаступником якої є ОСОБА_4 );

- Кредитним договором № 1054 від 24.12.2007, укладеним між Закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест» та ОСОБА_2 ;

- Кредитним договором № 340-Ф від 08.06.2005, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_1 (правонаступником якої є ОСОБА_2 );

- Кредитним договором № 380-Ф від 27.07.2005, укладений між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ТОВ «Кавицький» (правонаступником якого є ОСОБА_2 );

- Кредитним договором № 379-Ф від 27.07.2005, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_5 (правонаступником якої є ОСОБА_4 );

- Кредитним договором № 377-Ф від 27.07.2005, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_6 (правонаступником якого є ОСОБА_4 );

- Кредитним договором № 378-Ф від 08.06.2005, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_7 (правонаступником якої є ОСОБА_4 );

- Кредитним договором № 599 від 30.11.2007, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кавицький».

Також на продаж були виставлені права вимоги за:

- Договором поруки № П-5130434/S4 від 24.07.2013, укладеним між АТ «Дельта Банк» (кредитор), ОСОБА_4 (позичальник) та ТОВ «Кавицький» (поручитель), яким було забезпечено зобов`язання за: - Кредитним договором № 601-Ф від 31.05.2006, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_3 (правонаступником якої є ОСОБА_4 ); - Кредитним договором № 377-Ф від 27.07.2005, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_6 (правонаступником якого є ОСОБА_4 ); - Кредитним договором № 378-Ф від 08.06.2005, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_7 (правонаступником якої є ОСОБА_4 ); - Кредитним договором № 379-Ф від 27.07.2005, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_5 (правонаступником якої є ОСОБА_4 );

- Договором поруки № П-5130446/S4 від 24.07.2013, укладеним між АТ «Дельта Банк» (кредитор), ОСОБА_4 (позичальник) та ТОВ «Кавицький» (поручитель), яким було забезпечено зобов`язання за: - Кредитним договором № 602-Ф від 31.05.06, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_1 (правонаступником якого є ОСОБА_2 ); - Кредитним договором № 1054 від 24.12.2007, укладеним між Закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест» та ОСОБА_2 ; - Кредитним договором № 340-Ф від 08.06.2005, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_1 (правонаступником якої є ОСОБА_2 ); - Кредитним договором № 380-Ф від 27.07.2005 року, укладений між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ТОВ «Кавицький» (правонаступником якого є ОСОБА_2 ).

Окрім того, було виставлено на продаж і права вимоги за наступними іпотечними договорами:

1) Іпотечний договір від 13.05.2010 за реєстровим номером 543 (предмет іпотеки: Нежилі приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщень № 42) - офіс, загальною площею 125,2 кв. м, що розташовані за адресою: місто Київ, вул. Хрещатик № 15/4 (літера А);

2) Іпотечний договір від 13.05.2010 за реєстровим номером 545 (предмет іпотеки: нежилі приміщення з № 1 по 9, 9а, з № 10 по № 24 (групи приміщень № 51) (в літ. «Г») загальною площею 273,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 );

3) Іпотечний договір від 13.05.2010 за реєстровим номером 547 (предмет іпотеки: нежитлові приміщення корпусу № 1 (один) літ. А, загальною площею 571,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 );

4) Іпотечний договір від 13.05.2010 за реєстровим номером 550 (предмет іпотеки: нежилі приміщення з № 1 по № 49 (групи приміщень № 187) (в літ. А) Магазин з продажу непродовольчих товарів, загальною площею 846,90 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 15/4);

5) Іпотечний договір від 13.05.2010 за реєстровим номером 552 (предмет іпотеки: нежилі приміщення (в літері Б) - заклад торгівлі за адресою: АДРЕСА_3 , та складаються з: нежилого приміщення № 8 (підвал), прощею 80,8 кв. м, нежилого приміщення № 10 (перший поверх), площею 126,4 кв. м, вітрини, площею 4,0 кв. м; загальною площею 211,2 кв. м);

6) Іпотечний договір від 13.05.2010 за реєстровим номером 554 (предмет іпотеки: нежилі приміщення з № 1 по № 17 (групи приміщень №181), з № 1 по № 14 (групи приміщень № 181а (в літ. А) - магазин промислових товарів, загальною площею 521,70 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 );

7) Іпотечний договір від 13.05.2010 за реєстровим номером 540 (предмет іпотеки: нежиле приміщення № 30 (в літ. «А»), загальною площею 286,90 кв. м, за адресою: АДРЕСА_5 );

8) Іпотечний договір від 06.08.2010 за реєстровим № 1641 (предмет іпотеки: 1) земельна ділянка, загальною площею 0,1728 га, кадастровий номер: 3223186800:04:016:0077, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Підгірцівська сільська рада С/Т «Зодчий»; 2) земельна ділянка, загальною площею 0,4951 га, кадастровий номер: 3223186800:04:016:0103, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Підгірцівська сільська рада С/Т «Зодчий»; 3) земельна ділянка, загальною площею 0,5003 га, кадастровий номер: 3223186800:04:016:0075, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Підгірцівська сільська рада С/Т «Зодчий»).

Разом з тим, судом встановлено, що Постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 757/61632/16-ц за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кавицький», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України про визнання недійсними кредитних договорів, договорів іпотеки та скасування записів про іпотеку та обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, визнано недійсними Кредитні договори № 602-Ф від 31.05.06, № 601-Ф від 31.05.2006, № 1054 від 24.12.2007, № 340-Ф від 08.06.2005, № 380-Ф від 27.07.2005, № 379-Ф від 27.07.2005, № 377-Ф від 27.07.2005, № 378-Ф від 08.06.2005.

Згідно з частиною 1 статті 384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року по справі №757/61632/16-ц набрала законної сили.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, Кредитні договори № 602-Ф від 31.05.06, № 601-Ф від 31.05.2006, № 1054 від 24.12.2007, № 340-Ф від 08.06.2005, № 380-Ф від 27.07.2005, № 379-Ф від 27.07.2005, № 377-Ф від 27.07.2005, № 378-Ф від 08.06.2005, виконання яких забезпечено Договорами поруки, укладеними із позивачем ТОВ «Кавицький», право вимоги (майнові права) за якими відчужується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на підставі оскаржуваного рішення на публічних торгах, визнані недійсними рішенням суду, яке набрало законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно з положеннями частини 1, 2 статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За таких обставин, суд доходить до висновку про встановлену законом недійсність забезпечувальних правочинів у зв`язку з недійсністю основного зобов`язання на підставі рішення суду.

Проте, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в оскаржуваному рішенні зазначає про відчуження прав вимог (майнових прав) за недійсними Кредитними договорами, а також Договорами поруки та Іпотечними договорами, які укладені в їх забезпечення, яких фактично не існує, з огляду на визнання недійсними кредитних договорів та встановлену законом презумпцію недійсності правочинів, які укладені на їх забезпечення.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року по справі № 924/1208/18 зазначено про те, що відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 31/160 (29/170 (6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що «ніхто не може передати більше прав, ніж має сам».

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку про неможливість відступлення (продажу) недійсної вимоги - права вимоги за недійсним договором.

Щодо недійсності вимоги (прав вимоги та майнових прав), які вказані в оскаржуваному рішенні відповідача, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що оскаржуваним рішенням Фонд гарантування вкладів фізичних осіб затвердив умови продажу майнових прав за недійсними Кредитними договорами № 602-Ф від 31.05.06, № 601-Ф від 31.05.2006, № 1054 від 24.12.2007, № 340-Ф від 08.06.2005, № 380-Ф від 27.07.2005, № 379-Ф від 27.07.2005, № 377-Ф від 27.07.2005, № 378-Ф від 08.06.2005.

Суд зазначає, що такі дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не відповідають як положенням цивільного законодавства, так і висновкам Верховного Суду, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним, який застосовується у тих випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов його дійсності. Цей спосіб захисту безпосередньо регламентується статтями 215 - 236 ЦК України. Метою звернення до суду з таким позовом є застосування наслідків його недійсності, тобто двосторонньої реституції.

Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 зазначається наступне: Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Передбачена у приписі абзацу другого частини першої статті 216 ЦК України реституція спрямована на відновлення «status quo» у фактичному та юридичному становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Суд відзначає, що застосування двосторонньої реституції за недійсним договором є способом захисту, а не майном (майновим правом), яке може бути продане або відчужене будь-якій третій особі.

Такі висновки наведені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 925/1276/19.

З наведеного вище суд дійшов висновку, що права за недійсними кредитними договорами, які наведені в оскаржуваному рішенні, за певних умов можуть вважатися лише виключно правом на реституцію, який згідно закону є способом захисту цивільного права, а не правом вимоги (майновим правом).

У контексті викладеного суд зазначає, що способи судового захисту цивільних прав не можуть бути предметом договору купівлі-продажу прав вимоги (маи?нових прав). Аналогічне твердження міститься і в Постанові Верховного Суду від 22 листопада 2022 року у справі № 910/20769/20. Аналогічна правова позиція міститься в Постанові КГС від 13.04.2021 у справі № 910/11702/18, Постанові КГС від 25.10.2022 у справі № 914/2804/20, Постанові КГС від 06.12.2021 у справі № 904/3667/20.

За недійсним правочином не може виникати будь-яких прав та обов`язків, крім тих, які пов`язані із його недійсністю (двостороння реституція). На підставі недійсного правочину не може існувати або виникати права кредитора на стягнення коштів або будь-яких інших майнових прав.

Згідно п. 1 Рішення № 994 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб визначено для продажу майнові права за кредитними договорами, які укладені із фізичними особами, а саме: майнові права за Кредитним договором № 377-Ф, 378-Ф, 379-Ф, 601-Ф, 340-Ф, 380, 602-Ф, 1054-Ф.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із п. 1) ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За кредитним договором у банку виникають права вимоги на отримання відповідних грошових коштів від боржника, які існують та/або можуть виникнути у майбутньому на підставі цього ж договору.

У випадку ж визнання недійсним кредитного договору у банку відсутні будь-яке право вимоги на стягнення відповідних грошових коштів, оскільки підстава виникнення цивільних прав та обов`язків є відсутня в силу визнання договору недійсним у судовому порядку.

Спроба Фонду гарантування вкладів фізичних осіб продати права вимоги за недійсним кредитом, зазначивши їх у оскаржуваному рішенні як майнові права, є окремим свідченням неправомірності дій Фонду, адже Фондом не деталізовано, який юридичний зміст вказаних прав, на яких правових підставах вони ґрунтуються та якими обов`язками забезпечуються. Більше того, з огляду на грошовий характер кредитних правовідносин сторін, єдиним суб`єктивним правом, яке могло би за законом вважатися активом банку та підлягати відчуженню на користь третіх осіб, було би право грошової вимоги, незалежно від того, яким чином воно назване в документах про його відчуження. Проте, як судом зазначено вище, таке право у банку відсутнє з огляду на недійсність відповідних кредитних договорів.

Вищевикладене вказує на невідповідність оскаржуваного рішення відповідача положенням закону, а тому є протиправним.

Зважаючи на той факт, що в оскаржуваному рішенні Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначив в переліку активів АТ «Дельта Банк, які підлягають продажу, саме права вимоги, майнові права за недійсними кредитними договорами, а також договорами, які укладенні в їх забезпечення, а відступлення таких неіснуючих прав не допускається в силу закону та висновків Верховного Суду, то суд зазначає про протиправність оскаржуваного рішення.

Щодо твердження позивача, щодо порушення Закону України «Про охорону культурної спадщини» та не зазначення в оскаржуваному рішенні інформації, що предмети іпотеки є об`єктами культурної спадщини, а також неврахування положень закону щодо визначення вартості об`єктів культурної спадщини, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про охорону культурної спадщини» кожна пам`ятка має майнову цінність, що обчислюється у грошовій одиниці України. Пам`ятки підлягають грошовій оцінці за нормативами і методиками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм закону вбачається, що вони покликані регулювати правовідносини щодо безпосереднього продажу об`єктів культурної спадщини чи зміни їх власника, зокрема, необхідність отримання погодження відповідного органу охорони культурної спадщини, а також проведення грошової оцінки за нормативами і методиками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Натомість оскаржуване рішення не передбачає продажу об`єктів нерухомості, які є предметами іпотеки чи зміну їх власників, що виключає на даному етапі застосування даних положень Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Більше того, позивачем не доведено належними доказами про віднесення предметів застави до об`єктів культурної спадщини, тому суд залишає поза увагою такі твердження позивача як такі, які зумовлюють протиправність оскаржуваного рішення.

Оцінивши доводи позивача щодо не зазначення в публічному паспорті активу відомостей щодо стану претензійно позовної роботи та інформації про недійсність кредитних договорів, суд зазначає наступне.

Згідно з частини 2-3 статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк. Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації.

Відповідно до частини 7 статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду. Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про: 1) затвердження переліку майна банку, що не підлягає продажу; 2) об`єднання майна банку або кількох банків у пули та/або продаж окремих інвентарних об`єктів; 3) строки та заходи передпродажної підготовки майна; 4) затвердження умов відкритих торгів (у тому числі аукціонів, що проводяться за методами підвищення та/або зниження ціни і без обмеження мінімальної ціни продажу майна), зокрема розмірів гарантійного внеску, лота та кроку аукціону, порядку зниження ціни, встановлення або відмови від встановлення мінімальної ціни продажу; 5) обмеження загальної кількості відкритих торгів, на яких пропонуються до продажу одні й ті самі об`єкти або пули активів; 6) проведення відкритих торгів (аукціонів) уповноваженою особою Фонду або торговельним посередником, біржею тощо, у тому числі у разі продажу пулів активів, сформованих за рахунок майна кількох банків.

Інформація про вибраний спосіб та порядок продажу (умови, строки, порядок оплати, місце, початкова ціна тощо) майна банку або кількох банків оприлюднюється на офіційному веб-сайті Фонду та веб-сайті банку, майно якого продається.

Згідно пункту 2 Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24 березня 2016 року № 388 метою цього Положення є визначення порядку організації продажу активів (майна), що включені до ліквідаційної маси банку, що ліквідується, крім майна, визначеного у частині тринадцятій статті 51 Закону про систему гарантування.

Відповідно до пункту 1 розділу 5 Положення публічні паспорти активів (майна) та паспорти відкритих торгів (аукціонів) оприлюднюються на веб-сайті відповідного банку, що ліквідується, та офіційному веб-сайті Фонду за формою та структурою інформації, що визначені у додатках 7-16 до цього Положення, відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду або колегіального органу Фонду з питань консолідації та продажу активів (у разі делегування йому відповідних повноважень) про затвердження умов продажу активів (майна) такого банку згідно з чинним законодавством України.

Згідно Додатку № 7 (Права вимоги юридичних осіб) та Додатку № 9 (Права вимоги фізичних осіб - індивідуальних позичальників (беззаставні, авто, іпотека та інші види застави) до Положення у публічному паспорті активу (майна) обов`язково має зазначатись стан претензійно-позовної роботи та роботи по стягненню заборгованості.

Відтак, на переконання суду Фондом гарантування вкладів фізичних осіб в публічному паспорті активу має бути зазначена інформація щодо стану претензійно-позовної роботи щодо активів, які виставляються на продаж, а в цьому випадку, зважаючи на визнання судом недійсними кредитних договорів необхідним є зазначення стану такої судової справи, в якій визнано недійсними договори, а також сам факт про їх недійсність з метою недопущення порушення прав сторін договорів, а також потенційних покупців активів.

Проте, вказана інформацію відсутня в публічному паспорті активу, що зумовлює протиправність оскаржуваного рішення.

Зважаючи на недійсність прав вимоги, які зазначені в переліку активів, які підлягають продажу, а також враховуючи відсутність в публічному паспорті активу інформації щодо стану претензійно-позовної роботи та відомостей про недійсність кредитних договорів, суд дійшов висновку про протиправність рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08 грудня 2022 року № 994 Про затвердження умов продажу активів «АТ «Дельта Банк» в частині лота №:GL16N021661 під назвою «Право вимоги за кредитним договором, що укладений з юридичною особою та майнові права за кредитними договорами, що укладені з фізичними особами, які перебувають в заставі Національного банку України, а саме: № 599, № 377-Ф , № 378-Ф, № 379-Ф, № 601-Ф, № 340-Ф, № 380, № 602-Ф, № 1054-Ф».

Крім того, судом розглянуто заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб подано про закриття провадження у справі, яку обґрунтовано тим, що Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 січня 2023 року № 79 припинено продаж та знято з продажу на відкритих торгах (аукціоні) лот №:GL16N021661 під назвою «Право вимоги за кредитним договором, що укладений з юридичною особою та майнові права за кредитними договорами, що укладені з фізичними особами, які перебувають в заставі Національного банку України, умови продажу якого затверджені Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08 грудня 2022 року № 994.

На думку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, прийняте Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 січня 2023 року № 79 скасовує оскаржуване Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08 грудня 2022 року № 994 та зумовлює відсутність предмету спору у цій справі. З огляду на це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вважає, що наявні підстави для закриття провадження у справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Суд, оцінивши заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про закриття провадження у справі, а також заперечення ТОВ «Кавицький» на таку заяву, зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 17 січня 2023 року № 79, яким припинено продаж та знято з продажу на відкритих торгах (аукціоні) лот №:GL16N021661 під назвою (Право вимоги за кредитним договором, що укладений з юридичною особою та майнові права за кредитними договорами, що укладені з фізичними особами, які перебувають в заставі Національного банку України, умови продажу якого затверджені оскаржуваним Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08 грудня 2022 року № 994).

У пункті 1 Рішення № 79 зазначено наступне: припинити продаж та зняти з продажу на відкритих торгах (аукціоні) лот №:GL16N021661 (право вимоги за кредитним договором, що укладений з юридичною особою та майнові права за кредитними договорами, що укладені з фізичними особами, які перебувають в заставі Національного банку України, ID: GFD001-UA-20230103-55888), умови продажу якого затверджено Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08.12.2022 № 994 «Про затвердження умов продажу активів АТ «Дельта Банк».

Пунктом 2 Рішення № 79 вирішено скасувати відкриті торги з продажу лоту, що зазначений в п. 1 цього рішення.

Однак, суд не погоджується з доводами відповідачів про те, що Рішення № 79 свідчить про відсутність предмету спору, оскільки таке рішення не скасовує Рішення № 994, натомість, воно не визначає його нечинним або спростовує вказані у ньому відомості про наявні у банку права вимоги, які оспорюються позивачем. Зняття з продажу на відкритих торгах відповідного лоту не свідчить про те, що відповідачі відмовилися від прав вимоги (майнових прав), які вказані в рішенні № 994. Отже, з тексту рішення № 79 слідує, що останнім не було скасовано Рішення № 994, а також те, що останнє не втратило свою чинність.

Суд бере до уваги доводи позивачів та обставини справи про те, що Рішення № 79 не є визнанням відсутності у банку прав вимоги (майнових прав) за недійсними кредитними договорами, умови продажу яких затверджені оскаржуваним у цій справі рішенням № 994, а лише припиняє процедуру продажу таких прав на виконання тимчасової заборони за Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 13.01.2023 про забезпечення позову у справі № 757/1290/23-ц.

Відтак, суд вважає, що за умови після закінчення дії заходів забезпечення позову, виконання оскаржуваного рішення № 994 в частині лота №:GL16N021661 буде продовжено шляхом виставлення на продаж визначено у ньому майна.

Крім цього, п. 1 Рішення № 994 було визначено продаж лоту на перших, других та третіх торгах із затвердженням відповідних умов продажу. Сторонами справи не заперечується, що на підставі Рішення № 994 було проведені тільки перші торги, а проведення других та третіх торгів може відбутись пізніше.

Суд також бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду у від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, у яких зазначено, що « 4.14. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.».

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення № 994 не було скасоване та не втратило чинності, у зв`язку із прийняттям Фондом гарантування вкладів фізичних осіб іншого рішення № 79 або з інших підстав.

На думку суду, на момент розгляду справи оскаржуване рішення № 994 є нескасованим та продовжує діяти, що призводить до порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду в межах цієї справи.

З огляду на той факт, що оскаржуване рішення не скасовано, а лише призупинено в частині, то передчасно вважати, що між сторонами не залишилося у зв`язку із цим неврегульованих питань.

Відтак, на переконання суду, в цій справі відсутні підстави для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Щодо вимоги про визнання відсутнім права вимоги за недійсними кредитними договорами, порушених прав позивача та можливості звернення до суду із цією вимогою суд, оцінивши доводи позивача, відповідачів та третьої особи, зазначає наступне.

Позивачем вказується, що Акціонерним товариством «Дельта Банк» вчинялися дії, спрямовані на стягнення з ТОВ «Кавицький» неіснуючого боргу та дії, спрямовані на незаконне відчуження майна ТОВ «Кавицький» поза межами процедури банкрутства, що, в свою чергу, могло призвести до грубого порушення прав ТОВ «Кавицький» та його кредиторів, а отже позивач також заявляє вимогу про визнання відсутнім у АТ «Дельта Банк» права вимоги за недійсними кредитними договорами.

У відзивах Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Акціонерного товариства «Дельта Банк» на позовну заяву останні, зокрема, зазначають, що позивачем обрано неналежний спосіб судового захисту, а також не доведено належними та допустимими доказами порушення його прав та законних інтересів, оскаржуване рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не встановлює обов`язків для позивача та не впливає на його права та інтереси.

Так, Відповідачі зазначають, що позивач не є стороною кредитних договорів № 602-Ф від 31.05.06, № 601-Ф від 31.05.2006, № 1054 від 24.12.2007, № 340-Ф від 08.06.2005, № 380-Ф від 27.07.2005, № 379-Ф від 27.07.2005, № 377-Ф від 27.07.2005, № 378-Ф від 08.06.2005, укладених між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , а тому не має права звертатися до суду із цим позовом, зокрема, через відсутность прав за такими договорами.

Дослідивши суть спірних правовідносин щодо можливості звернення поручителя до суду із позовом про визнання відсутнім права, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно з положеннями частини 1, 2 статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

ТОВ «Кавицький» є поручителем за усіма кредитними договорами, з яких випливає обов`язок ТОВ «Кавицький» сплатити грошові кошти. Проте, оскільки наведені вище кредитні договори були визнані недійсними у судовому порядку, то забезпечувальне зобов`язання також вважається недійсним в силу положень законодавства.

Зважаючи на той факт, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб намагається реалізувати неіснуюче (недійсне) право вимоги (майнові права), в тому числі за Договорами поруки, це створює порушення прав позивача як поручителя, що надає йому право на звернення до суду із вимогою про визнання відсутнім прав за основним зобов`язанням.

Поручитель за кредитним договором, у випадку необхідності захисту свого законного інтересу у правовій визначеності, має право звернутися до суду із позовом про визнання відсутнім права вимоги за основним зобов`язанням, зважаючи також на таке.

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною 1, 2 статті 554 ЦК України визначено наслідки порушення зобов`язання боржником за основним договором.

Так, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з положеннями частини 1,2 статті 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Отже, суд дійшов до висновку, що положеннями цивільного законодавства України визначено, що поручитель та основний боржник виступають як солідарні боржники, а також несуть відповідальність перед кредитором за основним зобов`язанням в повному обсязі (у рівній мірі).

Вказане вище свідчить про те, що вимога кредитора за основним зобов`язанням на підставах, визначених законодавством та відповідним договором, адресується не лише боржнику, а й поручителю, який фактично має ті самі обов`язки щодо виконання кредитного договору, що й основний боржник.

Відповідно до частини 2 статті 548 ЦК України, недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, зокрема і договору поруки, а отже і відсутність прав вимоги за основним зобов`язанням зокрема і до поручителя.

Враховуючи той факт, що основне зобов`язання (кредитні договори) було визнано недійсним за рішенням суду, що набрало законної сили, то недійсними є також і договори поруки.

Оскільки жодна особа не може бути наділена правом вимоги чи будь-яким іншим майновим правом за недійсним кредитним договором як щодо основного боржника, так і поручителя, не може вимагати від них виконання за такими недійсним договором, не може відчужувати таке право третім особам, зазначати про таке право вимоги у свої рішеннях або іншим чином стверджувати про наявність у неї такого права, тому у випадку вчинення таких дій належним та ефективним способом захисту зокрема є визнання відсутнім права вимоги за кредитними договорами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зазначено, що інтерес позивача у правовій визначеності може захищатися, зокрема, позовом про визнання права або позовом про визнання відсутності права.

З огляду на той факт, що АТ «Дельта Банк» наразі заперечує відсутність в нього права вимоги до позивача за кредитними договорами (визнаними недійсними), чим фактично порушує законний інтерес ТОВ «Кавицький» у правовій визначеності, то позивач має право на звернення до суду із позовом про визнання відсутнім права вимоги в недобросовісного кредитора, що, на переконання суду, є належним способом захисту.

Суд також зазначає щодо прав поручителя висувати свої заперечення проти вимоги кредитора, які міг би висунути сам боржник.

Так, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку (ч. 1 ст. 553 ЦК).

Положеннями ст. 554 ЦК визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Солідарний вид відповідальності позивача перед кредитором, який при наявності порушення основного зобов`язання з боку боржника, може одночасно або по черзі, на власний розсуд, вимагати виконання такого обов`язку як від боржника та поручителя окремо, так і від обох одночасно.

Частиною 2 ст. 555 ЦК України встановлено, що поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Отже, положення ЦК України надають поручителю навіть більше прав щодо висунення заперечень проти вимоги кредитора, оскільки такі випадки передбачають висунення заперечень аналогічних заперечень боржника та заперечень навіть у випадку коли, зокрема, боржник визнає свій борг.

Вказане свідчить про наявність порушених прав поручителя та можливість висунення останнім своїх заперечень у формі звернення до суду за захистом таких порушених прав.

До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ч. 2 ст. 556 ЦК).

Отже, поручитель, виконавши вимогу кредитора, може набути прав останнього перед боржником за недійсними кредитними договорами, що вказує на порушення прав поручителя та можливості звернення до суду за їх захистом.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про визнання відсутнім у Акціонерного товариства «Дельта Банк» права вимоги за Кредитними договорами № 602-Ф від 31.05.06, № 601-Ф від 31.05.2006, № 1054 від 24.12.2007, № 340-Ф від 08.06.2005, № 380-Ф від 27.07.2005, № 379-Ф від 27.07.2005, № 377-Ф від 27.07.2005, № 378-Ф від 08.06.2005, які визнані недійними на підставі Постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у справі №757/61632/16-ц, яка набрала законної сили.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів ліквідатора банкрута, позиція суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення формулювання рішень.

Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Європейський суд з прав людини зазначає, що тривалість розгляду справи повинна відповідати розумним строкам. Таку розумність треба оцінювати у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів (див. рішення Європейського суду з прав людини від 12 березня 2009 року у справі «Вергельський проти України» (Vergelskyy v. Ukraine, заява № 19312/06).

Такими критеріями у розумінні суду наразі є те, що внаслідок триваючої широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» було постановлено про часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30-ть діб, а у подальшому 22 травня 2022 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 22.05.2022 № 2263-ІХ, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 25 травня 2022 року строком на 90 діб, - до 23 серпня 2022 року, в подальшому Указом Президента України від 12.08.2022, затвердженим Законом № 2500-IX від 15.08.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб - до 21 листопада 2022, в подальшому Указом Президента України № 757/2022 від 07.11.2022, затвердженим Законом України № 2738-ІХ від 16.11.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб - до 19 лютого 2023 року, в подальшому Указом Президента України № 58/2023 від 06.02.2023, затвердженим Законом України № 2915-ІХ від 07.02.2023, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб - до 20 травня 2023 року, тому повний текст ухвали був складений зважаючи на появу можливості більш безпечного здійснення правосуддя у приміщенні Господарського суду міста Києва за адресою його місцезнаходження.

Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства та статтями 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні клопотання Національного банку України про закриття провадження у справі № 910/17778/21 (910/13793/22) - відмовити.

2. У задоволенні заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про закриття провадження у господарській справі № 910/13793/22 (в межах справи про банкрутство № 910/17778/21) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кавицький» до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору - відмовити.

3. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кавицький» (ідентифікаційний код 31353110) до Акціонерного товариства «Дельта Банк» (ідентифікаційний код: 34047020), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ідентифікаційний код: 38450631) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08 грудня 2022 року № 994 Про затвердження умов продажу активів «АТ «Дельта Банк» в частині лота № GL16N021661 під назвою «Право вимоги за кредитним договором, що укладений з юридичною особою та майнові права за кредитними договорами, що укладені з фізичними особами, які перебувають в заставі Національного банку України, а саме: № 599, № 378-Ф, № 379-Ф, № 601-Ф, № 340-Ф, № 389, № 602-Ф, № 1054-Ф».

3. Визнати відсутнім право вимоги Акціонерного товариства «Дельта Банк» за:

- кредитним договором № 602-Ф від 31 травня 2006 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ;

- кредитним договором № 601-Ф від 31 травня 2006 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 ;

- кредитним договором № 1054 від 24 грудня 2007 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест» та ОСОБА_2 ;

- кредитним договором № 340-Ф від 8 червня 2005 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ;

- кредитним договором № 380-Ф від 27 липня 2005 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ТОВ «Кавицький», правонаступником якого є ОСОБА_2 ;

- кредитним договором № 379-Ф від 27 липня 2005 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_5 , правонаступником якої є ОСОБА_4 ;

- кредитним договором № 377-Ф від 27 липня 2005 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_6 , правонаступником якого є ОСОБА_4 ;

- кредитним договором № 378-Ф від 08 червня 2005 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_7 , правонаступником якої є ОСОБА_4 .

4. Судові витрати у справі покласти на відповідачів.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи протягом двадцяти днів з дня його проголошення до або через відповідні суди. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст складено 06.04.2023.

Суддя Л.В. Омельченко