Рішення

від 27.03.2023 по справі 918/22/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" березня 2023 р. м. РівнеСправа № 918/22/23

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Войтюка В.Р., при секретарі судового засідання Мамчур А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району

до відповідача - 1 Фермерського господарства "Вла-Дар"

до відповідача - 2 Фермерського господарства "П`ятигірське"

про визнання недійсним договору.

В засіданні приймали участь:

Представник позивача: не з`явився;

Представник прокуратури: Ковальчук Інна Леонідівна (в залі суду);

Представник відповідача - 1: Лавренюк Валентин Миколайович (в залі суду);

Представник відповідача - 2: Кулай Ольга Іванівна (в залі суду).

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

02 січня 2023 року Керівника Здолбунівської окружної прокуратури (далі - прокурор, прокуратура) в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача - 1 Фермерського господарства "Вла-Дар" (далі - відповідач - 1) до відповідача - 2 Фермерського господарства "П`ятигірське" (далі - відповідач - 2) про визнання недійсним договору.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що укладений між відповідачем - 1 та - 2 договір про спільну діяльність № б/н від 11 лютого 2019 року є удаваним правочином, що у свою чергу на підставі ст. 203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Отже, зважаючи на вищевикладені обставини, прокурор просить суд визнати недійсним договір про спільну діяльність № б/н від 11 лютого 2019 року укладений між Фермерського господарства "П`ятигірське" та Фермерського господарства "Вла-Дар".

В судовому засіданні 27 березня 2023 року представник прокуратури позовні вимоги підтримав та просив суд позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Відповідач - 1 у свою чергу заперечує позовні вимоги та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому останній не визнає позовних вимог з наступних обставин.

Відповідач - 1 не заперечує факт укладення договору про спільну діяльність від 11 лютого 2019 року, однак звертає увагу суду що фактично даний договір сторонами не виконувався, земельна ділянка для відповідача - 2 не передавалася.

В обґрунтування вказаних вище обставин, відповідач - 1 зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували передачу земельної ділянки для відповідача - 2, та здійснення відповідачами спільної діяльності по договору.

В ході підготовки відзиву на позовну заяву, представник відповідача - 1 звернувся до Головного управління ДПС у Рівненській області з адвокатським запитом № 01/2023 від 16 січня 2023 року та до Фермерського господарства "П`ятигірське" з адвокатськими запитами № 02/2023 від 16 січня 2023 року та № 04/2023 від 06 лютого 2023 року з метою отримати інформації про бухгалтерський облік спільної діяльності відповідно до спірного договору.

У відповідь на адвокатський запит № 01/2023 від 16 січня 2023 року ГУ ДПС у Рівненській області було надано відповідь № 798/6/17-00-04-03-09 від 30 січня 2023 року, відповідно до якої надало інформацію що договір про спільну діяльність на обліку від 11 лютого 2019 року в податкових органах на обліку не перебував.

У відповідь на адвокатський запит № 02/2023 від 16 січня 2023 року отриманий від відповідача - 2 лист від 03 лютого 2023 року № 15, відповідно до якого не надано жодної конкретної відповіді, тобто не надано інформації щодо передачі земельної ділянки, щодо розрахунків з відповідачем - 2 та щодо податкової звітності відносно включення земельної ділянки до податкової декларації з єдиного податку.

У відповідь на адвокатський запит № 04/2023 від 06 лютого 2023 року отриманий від відповідача - 2 лист від 14 лютого 2023 року № 26, відповідно до якого останнє повідомило, що відповідач не виконав умови договору про спільну діяльність та не підписав акт про передачу земельної ділянки, а отже результатів діяльності як таких не було, що унеможливило ведення бухгалтерського та податкового обліку договору про спільну діяльність та здійснення спільного обробітку землі, як це передбачено умовами договору.

Отже, на думку відповідача - 1, спірний договір та і не почав виконуватись сторонами останнього, оскільки Фермерське господарство "Вла-Дар" не виконало зобов`язання покладених на нього договором про спільну діяльність № б/н від 11 лютого 2019 року.

Крім того, відповідач - 1 стверджує, що з моменту укладення договору про спільну діяльність та по даний час від відповідача - 2 будь-які кошти на умовах договору про спільну діяльність не отримував.

Земельна ділянка, кадастровий номер 5622684600:02:004:0176, площею 42,0000 га, яка перебуває на праві постійного користування у ОСОБА_1 в користування відповідача - 2 не передавалася, що підтверджується інформацією з ДРРП від 28 лютого 2023 року № 324341223.

Відповідач - 1 зазначає, що договір про спільну діяльність від 11 лютого 2019 року не виконувався, земельна ділянка в користування відповідачу - 2 не передавалася, тобто факт розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, яке здійснене з порушенням вимог чинного законодавства, відповідачем - 1 та що стало підставою подання необґрунтованого звернення до суду керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах Здолбунівської міської ради Рівненського району з даним позовом, жодним чином не підтверджується.

На думку відповідача - 1, відповідно до договору про спільну діяльність від 11 лютого 2019 року останній з метою здійснення спільної діяльності зобов`язувався надати земельну ділянку площею 42 га, якої по факту не передав, а в силу ст. 1132 ЦК України для укладення договору про спільну діяльність обов`язковим є передача майна, як вкладу згідно з договором про спільну діяльність, то відповідно договір про спільну діяльність є не укладений, так як зобов`язання сторін щодо внесення вкладів для подальшої спільної діяльності на умовах договору від 11 лютого 2019 року сторонами не виконані.

Окрім того, відповідач - 1 стверджує, що керівником Здолбунівської окружної прокуратури здійснено хибні висновки про те, що мало місце порушення внаслідок, нібито неналежним розпорядженням земельною ділянкою, окрім того, прокуратура, керуючись цими висновками необґрунтовано припустив бездіяльність Здолбунівської міської ради, і як наслідок, хибно визначив наявність власних повноважень для представництва інтересів держави. На думку відповідача - 1, прокуратура безпідставно дійшла таких висновків, оскільки відсутність факту розпорядження земельною ділянкою свідчить про відсутність факту незаконності такого розпорядження. Відповідно, Здолбунівська міська рада не мала законодавчих підстав для реагування, а, отже, мова йде не про бездіяльність органу місцевого самоврядування, а про відсутність законодавчо визначених підстав у прокурора для подання позовної заяви.

Зважаючи на вказані вище обставини, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 27 березня 2023 року представник відповідача - 1 позовні вимоги заперечив з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та у своїх заперечення на відповідь на відзив.

Окрім того, відповідач - 2 у свою чергу також заперечує позовні вимоги та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому останній не визнає позовних вимог з наступних обставин.

Відповідач - 2 не заперечує факт укладення договору про спільну діяльність від 11 лютого 2019 року, та зазначає, що при укладенні даного договору відповідачем - 1, в особі ОСОБА_1 передано для Фермерського господарства "П`ятигірське" статут де вбачається, що ОСОБА_1 вніс до статутного капіталу, даного підприємства земельну ділянку з кадастровим номером 5622684600:02:004:0176.

Відповідач - 2 зазначає. що Фермерське господарство "Вла-Дар" ухилялось від передачі земельної ділянки з кадастровим номером 5622684600:02:004:0176 для виконання умов договору про спільну діяльність. Разом з тим, у травні 2022 року відповідач - 2 дізнався про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5622684600:02:004:0176 перебуває не у власності відповідача - 1, а перебуває у постійному користуванні ОСОБА_1 .

Таким чином, на думку відповідача - 2 укладаючи договір про спільну діяльність від 11 лютого 2019 року ввів в оману голову Фермерського господарства "П`ятигірське" з приводу перебування земельної ділянки з кадастровим номером 5622684600:02:004:0176 та вчинив дії щодо внесення в статут Фермерського господарства "Вла-Дар" та в договір про спільну діяльність від 11 лютого 2019 року завідомо неправдивої інформації.

Окрім того, відповідач - 2 пояснює, що у 2022 році земельну ділянку з кадастровим номером 5622684600:02:004:0176 обробляло Товариство з обмеженою відповідальністю "СВК Горинь", вказану інформацію надано ОСОБА_1 тому в 2022 році договір про спільну діяльність не виконувався і наразі ОСОБА_1 відмовляється такий договір виконувати.

На думку відповідача - 2 договір, який не виконується не може визнаватись недійсним.

Відповідач - 2 стверджує, що земельна ділянка з кадастровим номером 5622684600:02:004:0176 у 2022 році і на даний час не перебуває у користуванні Фермерське господарство "П`ятигірське", тому які права та законні інтереси Здолбунівської міської ради Рівненського району порушені чи порушуються Фермерським господарством "П`ятигірське" прокурором у позові не вказано. Факт, що громадянин України ОСОБА_1 порушує Земельний кодекс України має бути належним чином перевірений прокуратурою і способом захисту в даному випадку є не визнання недійсним договору. Окрім того, землекористувачем щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5622684600:02:004:0176 - є фізична особа ОСОБА_1 , і предмет та підстави цього позову стосуються прав та законних інтересів такої фізичної особи.

Тому вказаний позов мав би бути розглянутий в порядку цивільного судочинства.

Окрім того, відповідач - 2 також заперечує те, що спірний договір є удаваним правочином, оскільки такі обставини прокуратурою у позові не доведені, а той факт, що Фермерське господарство "Вла-Дар" вчинило обман щодо землекористувача земельної ділянки та правового статусу даної земельної ділянки при укладенні договору про спільну діяльність від 11 лютого 2019 року не свідчить про укладення прихованого (удаваного) правочину.

В судовому засіданні 27 березня 2023 року представник відповідача - 2 позовні вимоги заперечив з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та у своїх заперечення на відповідь на відзив.

Заяви та клопотання у справі.

20 січня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду в порядку ст. 165 ГПК України від представника відповідача - 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги заперечує.

20 січня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача - 1 надійшло клопотання, в якому останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

03 лютого 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від прокуратури в порядку ст. 166 ГПК України надійшла відповідь на відзив відповідача - 2, в якому останній спростовує доводи викладені відповідачем - 2 у відзиві на позовну заяву та просить суд позов задоволити.

06 лютого 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача - 1 надійшло клопотання про витребування доказів та відкладення розгляду справи.

01 березня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду в порядку ст. 165 ГПК України від представника відповідача - 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги заперечує.

09 березня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від прокуратури в порядку ст. 166 ГПК України надійшла відповідь на відзив відповідача - 1, в якому останній спростовує доводи наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву та просить суд позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

14 березня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача - 1 надійшли письмові заперечення на заперечення на відповідь прокуратури на відзив відповідача - 1.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 04 січня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/22/23 за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району до відповідача - 1 Фермерського господарства "Вла-Дар" до відповідача - 2 Фермерського господарства "П`ятигірське" про визнання недійсним договору, розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 23 січня 2023 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 23 січня 2023 року відкладено підготовче засідання на 06 лютого 2023 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 06 лютого 2023 року відкладено підготовче засідання на 01 березня 2023 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 01 березня 2023 року відкладено підготовче засідання на 20 березня 2023 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 20 березня 2023 року закрито підготовче провадження по розгляду позовної заяви у справі № 918/22/23 за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району до відповідача - 1 Фермерського господарства "Вла-Дар" до відповідача - 2 Фермерського господарства "П`ятигірське" про визнання недійсним договору та призначено розгляд справи № 918/22/23 до судового розгляду по суті на 27 березня 2023 року.

Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та мотивована оцінка аргументів сторін, підстави їх відхилення, висновок суду та джерела права й акти їх застосування.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд встановив наступне.

На підставі рішення Здолбунівської районної ради від 29 березня 2000 року № 132, ОСОБА_1 видано державний акт серії РВ № 00046 від 01 березня 2001 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 42 га для ведення ссллянського (фермерського) господарства, що знаходиться на території Новосілківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.

Під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12022186130000081 від 06 травня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, прокуратурою з`ясовано, що 11 лютого 2019 року між Фермерським господарством "Вла-Дар", керівником якого є ОСОБА_1 та Фермерським господарством "П`ятигірське" укладено договір про спільну діяльність (далі - договір), предметом якого є користування земельною ділянкою площею 42 га, кадастровий номер 5622684600:02:004:0176.

Пунктом 2.1. договору визначено, що кожна зі сторін договору зобов`язана в строк до 01 квітня 2019 року зробити внесок: ФГ "П`ятигірське" (Сторона 1) - повністю забезпечити обробіток грунту, посівний процес та подальший супровід вирощення продукції, аж до отримання врожаю (падання техніки з персоналом, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, посівного матеріалу, кваліфікованого персоналу та інших матеріалів, для забезпечення повного процесу вирощення сільськогосподарських культур від посіву до збирання); ФГ "Вла-Дар" (Сторона 2) - надає земельну ділянку, загальною площею 42 га, що розташована па території Новосілківської сільської ради, з цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, котра належить йому на праві постійного користування землею згідно державного акту серії РВ 00046.

Також, п. 2.2. Договору передбачено, що весь бухгалтерський облік спільної діяльності здійснює Сторона 1, відповідно і документи первинного обліку зберігаються в бухгалтерії Сторони 1.

Майно, створене або придбане за рахунок внесків або в процесі спільної виробничої діяльності, належить Стороні 1 (п. 3.3 договору).

Пунктом 3.4. договору визначено, що доходи отримані за рахунок або в результаті спільної діяльності надходять на рахунок кожної із сторін за підсумками фінансового року і розподіляються наступнимчином: ФГ "П`ятигірське" - 93%, ФГ "Вла-Дар" - 7 %, але не менше 120 000 гривень.

За згодою учасників договору ведення справ з метою спільної господарської діяльності доручається голові ФГ "П`ятигірське" Казмірчуку Ю.В. ( п. 3.5 договору).

Договір укладений на строк 5 років з дати укладення, після закінчення якого спільна діяльність припиняється з розподілом доходів і витрат згідно умов договору.

На переконання прокуратури, вказаний договір про спільну діяльність від 11 лютого 2019 року є удаваним правочином, оскільки укладений сторонами з метою приховати інший правочин - договір оренди землі.

Наведені обставини стали причиною звернення прокурором з позовом та є предметом спору у даній справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги в даній справі підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правовими.

Так, ч. 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові (ст. 1 1301 (ЦК України)

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий ста гус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ст. 1131 ЦК України).

Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність, в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.

Суд зазначає, що з аналізу вказаних вище норм вбачається, що основними елементами договору про спільну діяльність є об`єднання вкладів учасників (майна, майнових прав тощо) для здійснення спільної діяльності і такі частки мають бути визначеними, обов`язки сторін у таких правовідносинах не мають зустрічного характеру, а кожен учасник діє не для досягнення власних цілей, а у загальному інтересі.

Сторони отримують блага в результаті спільної діяльності, а не від іншої сторони за договором, спільна діяльність учасників чітко скоординована.

Таким чином, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

При цьому, як вбачається із змісту оспорюваного договору, відповідач - 1, керівником якого є ОСОБА_1 , передає для відповідачу - 2 земельну ділянку з кадастровим номером 5622684600:02:004:0176 площею 42 га, з метою її обробітку та отримання прибутку.

Відтак, жодної спільної господарської мети сторони при укладенні оскаржуваного договору не мали, позаяк земельна ділянка, що фактично є предметом договору, має використовуватись відповідачем - 2 для отримання вигоди у вигляді прибутку одержаного в результаті обробітку грунту, посівного процесу та подальшого супровіду вирощення продукції, аж до отримання врожаю.

Разом з тим, згідно умов договору, відповідач - 1 отримує лише частину доходу, одержаного за рахунок або в результаті такої діяльності (7 %, але не менше 120 000 грн.), що фактично є орендною платою за використання юридичною особою земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Крім того, за договором про спільну діяльність, обов`язки сторін у таких правовідносинах не мають зустрічного характеру, а кожен учасник діє не для досягнення власних цілей, а у загальному інтересі.

Специфікою договору є те, що сторони отримують блага в результаті співпраці, а не від іншої сторони за договором.

Відповідно до ст. 1139 ЦК України, прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників.

Частиною 1 ст. 142 ГК України передбачено, що прибуток (дохід) є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Таким чином, кошти, які сплачує відповідач - 2 за зобов`язаннями по договору про спільну діяльність від 11 лютого 2019 року на рахунок відповідача - 1, за своєю природою не є прибутком або його частиною. Вказані кошти фактично являються платежем, який відповідач - 2 щорічно вносить за користування земельною ділянкою площею 42 та, кадастровий номер 5622684600:02:004:0176, та підпадає під визначення поняття орендна плата, відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі", оскільки мають чітко визначений розмір - не менше 120 тис гривень.

Разом з тим, відповідно до ст. 792 ЦК України, ст. 13 Закону України "Про оренду землі", за договором оренди земельної ділянки орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк.

Відтак, умови спірного договору спрямовані на врегулювання сторонами платного користування земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1 на праві постійного користування

Окрім того, суд з аналізу умов оспорюваного договору зазначає, що всі дії відповідача - 1 зводяться до передачі земельної ділянки комунальної форми власності у користування відповідача - 2, яке здійснює на них обробіток ґрунту, посівний процес та подальший супровід вирощення продукції, аж до отримання врожаю (надання техніки з персоналом, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, посівного матеріалу, кваліфікованого персоналу та інших матеріалів, для забезпечення повного процесу вирощення сільськогосподарських культур від посіву до збирання) (п. 2.1, 3.3, 3.4 договору).

Таким чином, договір про спільну діяльність є удаваним правочином, оскільки вчинений з метою приховати інший правочин - договір оренди землі.

Відносини пов`язані з орендою землі регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормами законодавства.

Статтею 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється па підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення правовідносин), право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; г) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; е) оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі.

Статтею 95 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення правовідносин) передбачено, що землекористувачі мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; г) споруджувати жилі будинки, виробничі ід інші будівлі і споруди.

Разом з тим, ст. 124 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення правовідносин) визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється па підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу (ч.2).

Таким чином, зважаючи на вище викладені обставини земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування.

Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 915/166/17, від 17 січня 2019 року у справі № 923/241/18, від 21 травня 2019 року у справі № 925/550/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 916/1424/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 904/8549/17, від 19 червня 2019 року у справі № 920/22/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 915/1302/19.

Суд зазначає, що відповідач - 1 як постійний користувач земельної ділянки, не наділений правом розпоряджатися земельною ділянкою 5622684600:02:004:0176, шляхом передачі її у платне користування Фермерському господарству "П`ятигірське".

Зважаючи на вказані обставини, суд приходить до висновку про те, що укладений між відповідачем - 1 та відповідачем - 2 правочин (договір про спільну діяльність) укладений з метою оминути передбачений у ст. 16 Закону України "Про оренду землі" та ст. 124 ЗК України порядок передачі в оренду земельної ділянки яка знаходиться у землевласника на праві постійного користування.

В даному випадку наявні правові підстави для визнання правочину недійсним, згідно положень, ст.ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Аналогічні правові позиції щодо вказаних правовідносин викладені у постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 908/852/17 та Вищого господарського суду України від 10 жовтня 2017 року.

Відповідно до сі. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Тому, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України мас визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Така правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 червня 2018 року у справі № 916/933/17.

На підставі ст. 215 ЦК України, недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Удаваний правочин, як неправомірний, може бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. З ст. 203 ЦК України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Підставою недійсності правочину, згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такни правочин може бути визнаним судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є обов`язковими для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечній ньому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до приписів ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість їх у майбутньому припиняється.

Згідно вимог ст. 180 ГК України, істотними умовами договору є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 ст. 207 ГК України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Водночас, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину повинні враховуватися загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Суд зазначає, що обставинами та матеріалами справи стверджено, що спірний договір суперечить положенням цивільного та земельного законодавства, що в силу положень ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання останнього недійсним.

Висновки суду щодо застосування норм права у подібних правовідносин, викладені у постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 923/241/18, від 21 травня 2019 року у справі № 925/550/18, від 01 березня 2018 року у справі № 908/546/17.

Суд, за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення відповідачами норм земельного, цивільного законодавства, тому, позовні вимоги підлягають до задоволення.

Отже, з правовою позицією та аргументами прокурора суд погоджується та приймає останні.

Щодо правової позиції відповідачів, суд зазначає наступне.

Доводи відповідачів, щодо посилання прокуратури, що спірний правочин не є удаваним, суд відхиляє оскільки вказаним обставинам дано оцінку вище.

Твердження відповідача - 2 про те, що даний позов мав бути пред`явлений до ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки, а не до юридичних осіб (фермерських господарств), та відповідно має розглядатись в порядку цивільного судочинства, суд оцінює критично з наступних підстав.

Вказана вище позиція відповідача - 2 є безпідставною оскільки у справах за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них, чи третя особа.

Наведені висновки викладені у Постанові КЦС ВС від 30 липня 2020 року в справі № 670/23/18.

Крім того, підлягає спростуванню і доводи відповідачів щодо неможливості визнати недійсним договору, який не виконується сторонами.

Суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Така правова позиція викладена у Постанові ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18).

Крім того, у ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Наведене підтверджується висновками Верховного суду, викладеними у Постанові ОП КЦС ВС від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження №61-30435сво18).

Окрім того, слід зазначити, що відповідач - 1, усвідомлюючи протиправність своїх дій щодо передачі у платне строкове користування земельної ділянки комунальної форми власності, користувачем якої є навіть не фермерське господарство, а ОСОБА_1 , жодних дій спрямованих на розірвання спірного правочину не вчинив та надалі продовжує бездіяти.

Водночас, заперечуючи проти задоволення позову, з підстав того, що договір фактично є невчиненим, фермерське господарство продовжує створювати передумови для існування між сторонами цивільних прав й обов`язків щодо платного строкового користування земельною ділянкою комунальної форми власності.

До того ж, посилання відповідача - 1 на ст. 1130 ЦК України щодо обов`язкової передачі, в даному випадку земельної ділянки, є помилковим, оскільки, ні нормами вказаної статті, ні положеннями ст. 1132 ЦК України, на які відповідач посилається у відзиві, така умова не передбачена.

Умовами договору також не передбачено процедуру передачі земельної ділянки.

Так, ч. 2 ст. 1130 ЦК України визначено, що спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Разом з тим, земельна ділянка не може розцінюватися як вклад учасників, згідно ст. 1133 ЦК України, як це зазначено відповідачем, адже спірний правочин насправді є прихованим договором оренди земельної ділянки, а не договором про спільну діяльність чи договором простого товариства.

Також, як зазначалось вище, Здолбунівською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12022186130000081 від 06 травня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

Згідно заяви Фермерського господарства "П`ятигірське" про вчинення злочину, останній два роки поспіль, на підставі договору про спільну діяльність від 11 лютого 2019 року, здійснює обробіток земельної ділянки площею 42 га, кадастровий номер 5622684600:02:004:0176.

Суд при цьому бере до уваги, що відповідачами не надано доказів використання спірної земельної ділянки упродовж двох зазначених років іншою особою а також не надано доказів її невикористання упродовж цього періоду.

Вказані обставини свідчать про виконання учасниками процесу умов спірного договору.

Відтак, доводи відповідачів, викладені про те, що фактично між сторонами спірного правочину не виникли жодні правовідносини, а земельна ділянка не використовувалась, є безпідставними та такими, що спрямовані на введення в оману суду та учасників провадження.

Окрім того, слід зауважити, що твердження відповідача - 2 про введення його в оману відповідачем - 1 при укладенні спірного договору, оскільки останній не знав, що земельна ділянка площею 42 га кадастровий номер 5622684600:02:004:0176 належить відповідачу - 1 на праві постійного користування не знаходить свого підтвердження та спростовується п. 2.1. договору про спільну діяльність де чітко вказано про те, що земельна ділянка належить відповідачу - 1 на праві постійного користування.

Вказані обставини свідчать про вільне волевиявлення учасників правочину (в момент його укладення) та його наслідків.

Отже, зважаючи на вищевикладені обставини, суд відхиляє правову позицію відповідачів.

Порушені права та інтереси позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Дана справа, яка пов`язана з виконанням правочинів в господарській діяльності відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарського суду.

Судові витрати

Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем по справі у якості судових витрат заявлено сплату судового збору в розмірі 2 481 грн. 00 коп.

У зв`язку із повним задоволенням позову, та враховуючи, що в результаті неправильних дій відповідачів, суд, відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 2 481 грн. 00 коп., покладається на відповідачів.

Керуючись ст. 123, 129, 232, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсним договір про спільну діяльність від 11 лютого 2019 року укладений між Фермерським господарством "Вла-Дар" (35723, Рівненська обл., Рівненський р-н., с. Новосілки, вул. Молодіжна, код. 41900270) та Фермерським господарством "П`ятигірське" (35764, Рівненська обл., Рівненський р-н., с. П`ятигори, код. 24170468).

3. Стягнути з Фермерського господарства "Вла-Дар" (35723, Рівненська обл., Рівненський р-н., с. Новосілки, вул. Молодіжна, код. 41900270) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 52 код ЄДРПОУ 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910077, банк одержувача -Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) 1 240 (одна тисяча двісті сорок) грн. 50 коп. судових витрат.

4. Стягнути з Фермерського господарства "П`ятигірське" (35764, Рівненська обл., Рівненський р-н., с. П`ятигори, код. 24170468) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 52 код ЄДРПОУ 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910077, банк одержувача -Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) 1 240 (одна тисяча двісті сорок) грн. 50 коп. судових витрат.

5. Видати накази після набранням рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06 квітня 2023 року.

Суддя Войтюк В.Р.