Ухвала

від 12.09.2023 по справі 918/22/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 918/22/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Фермерського господарства "Вла-Дар"

на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.03.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 у справі

за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району

до 1) Фермерського господарства "Вла-Дар";

2) Фермерського господарства "П`ятигірське"

про визнання недійсним договору,

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Костюк О. В., представник скаржника - Лавренюк В. М.),

ВСТАНОВИВ:

1. Керівник 3долбунівської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовом в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району (далі - позивач, міська рада) до Фермерського господарства "Вла дар" (далі - ФГ "Вла-Дар") та Фермерського господарства "П`ятигірське" (далі - ФГ "П`ятигірське") про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 11.02.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між відповідачами договір про спільну діяльність від 11.02.2019 є удаваним правочином, що є підставою для визнання його недійсним в силу вимог ст. ст. 203,215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, на підставі рішення Здолбунівської районної ради від 29.03.2000 № 132, Овсійчуку В.Д. видано Державний акт серії РВ № 00046 від 01.03.2001 на право постійного користування земельною ділянкою площею 42 га для ведення селянського (фермерського) господарства, що знаходиться на території Новосілківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.

11.02.2019 між ФГ "Вла-Дар", керівником якого є Овсійчук В.Д. та ФГ "П`ятигірське" укладено договір про спільну діяльність, предметом якого є користування земельною ділянкою площею 42 га, кадастровий номер 5622684600:02:004:0176.

Пунктом 2.1. договору визначено, що кожна зі сторін договору зобов`язана в строк до 01.04.2019 зробити внесок: ФГ "П`ятигірське" (сторона-1) - повністю забезпечити обробіток ґрунту, посівний процес та подальший супровід вирощення продукції, аж до отримання врожаю (падання техніки з персоналом, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, посівного матеріалу, кваліфікованого персоналу та інших матеріалів, для забезпечення повного процесу вирощення сільськогосподарських культур від посіву до збирання); ФГ "Вла-Дар" (сторона-2) - надає земельну ділянку, загальною площею 42 га, що розташована па території Новосілківської сільської ради, з цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, котра належить йому на праві постійного користування землею згідно державного акта серії РВ 00046.

Пунктом п. 2.2. договору передбачено, що весь бухгалтерський облік спільної діяльності здійснює сторона-1, відповідно і документи первинного обліку зберігаються в бухгалтерії сторони-1.

Майно, створене або придбане за рахунок внесків або в процесі спільної виробничої діяльності, належить стороні-1 (п. 3.3 договору).

Пунктом 3.4. договору визначено, що доходи отримані за рахунок або в результаті спільної діяльності надходять на рахунок кожної із сторін за підсумками фінансового року і розподіляються наступним чином: ФГ "П`ятигірське" - 93%, ФГ "Вла-Дар" - 7 %, але не менше 120 000 грн.

За згодою учасників договору ведення справ з метою спільної господарської діяльності доручається голові ФГ "П`ятигірське" Казмірчуку Ю.В. ( п. 3.5 договору).

Договір укладений на строк 5 років з дати укладення, після закінчення якого спільна діяльність припиняється з розподілом доходів і витрат згідно умов договору.

3. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.03.2023 у справі № 918/22/23, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2023, позов задоволено.

Рішення судів аргументовані тим, що за спірним договором ФГ "Вла-Дар", передало ФГ "П`ятигірське" земельну ділянку з кадастровим номером 5622684600:02:004:0176 площею 42 га, з метою її обробітку та отримання прибутку. Тобто жодної спільної господарської мети сторони при укладенні оскаржуваного договору не мали, позаяк земельна ділянка, що фактично є предметом договору, має використовуватись ФГ "П`ятигірське" для отримання вигоди у вигляді прибутку, одержаного в результаті обробітку ґрунту, посівного процесу та подальшого супроводу вирощення продукції, аж до отримання врожаю.

В свою чергу, ФГ "Вла-Дар" отримує лише частину доходу, одержаного за рахунок або в результаті такої діяльності (7 %, але не менше 120 000 грн), що фактично є орендною платою за використання юридичною особою земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Умовами спірного договору про спільну діяльність від 11.02.2019, сторони передбачили, що кошти, які сплачує ФГ "П`ятигірське" за зобов`язаннями по договору на рахунок ФГ "Вла-Дар" за своєю природою не є прибутком або його частиною. Вказані кошти фактично є платежем, який ФГ "П`ятигірське" щорічно вносить за користуваня земельною ділянкою площею 42 та, кадастровий номер 5622684600:02:004:0176, та підпадає під визначення поняття орендна плата, відповідно до от. 21 Закону України "Про оренду землі", оскільки мають чітко визначений розмір - не менше 120 000 грн.

Крім того, стаття 792 ЦК України та стаття 13 Закону України "Про оренду землі" визначають, що за договором оренди земельної ділянки орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк.

З умов договору слідує, що всі дії ФГ "Вла-Дар" зводяться до передачі земельної ділянки комунальної форми власності у користування ФГ "П`ятигірське", яке здійснює на них обробіток ґрунту, посівний процес та подальший супровід вирощення продукції, аж до отримання врожаю (надання техніки з персоналом, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, посівного матеріалу, кваліфікованого персоналу та інших матеріалів, для забезпечення повного процесу вирощення сільськогосподарських культур від посіву до збирання) (п. 2.1,3.3,3.4 договору).

Таким чином, договір про спільну діяльність від 11.02.2019 є удаваним правочином, оскільки вчинений з метою приховати інший правочин - договір оренди землі.

З огляду на вказане, доводи ФГ "Вла-Дар" про те, що фактично між сторонами спірного правочину не виникли жодні правовідносини (договір неукладений), а земельна ділянка не використовувалась, є безпідставними.

Доводи ФГ "П`ятигірське" про введення його в оману ФГ "Вла-Дар" при укладенні спірного договору, оскільки останній не знав, що земельна ділянка площею 42 га кадастровий номер 5622684600:02:004:0176 належить ФГ "Вла-Дар" на праві постійного користування, не знаходить свого підтвердження та спростовується п. 2.1. спірного договору, де вказано про те, що земельна ділянка належить ФГ "Вла-Дар" на праві постійного користування. Вказані обставини свідчать про вільне волевиявлення учасників правочину (в момент його укладення) та його наслідків.

4. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ФГ "Вла-Дар" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

У касаційній скарзі стверджується, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.03.2021 у справі № 201/8412/18, від 29.06.2021 у справі № 916/2040/20, від 14.08.2018 у справ: № 905/2382/17 стосовно того, що невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним, а також обов`язку позивача довести наявність порушеного права та надати необхідний обсяг доказів.

У постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 вказано на те, що з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому та необхідності застосування категорій стандартів доказування.

Зважаючи на аналіз матеріалів справи та відсутність будь-яких доказів на підтвердження обставин, на які посилався позивач, суд не мав об`єктивних та обґрунтованих підстав дійти висновку про їхню більш вірогідність, аніж докази, надані відповідачами на їх спростування.

У відзиві на касаційну скаргу прокурор вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.

5. Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 918/22/23 з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже для розгляду касаційної скарги у межах підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України необхідно встановити, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму права, всупереч наявним висновкам Верховного Суду щодо застосування такої норми у правовідносинах, які є подібними зі справою, яка розглядається.

Однак Верховний Суд зауважує, що справи, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, стосуються інших обставин, які не можна вважати релевантними щодо відносин у справі № 918/22/23.

У справі № 201/8412/18 предметом первісного позову було стягнення суми заборгованості за договором оренди нежитлової будівлі та обладнання, а за зустрічним позовом - визнання цього договору недійсним. Спірним питанням у зазначеній справі були особливості виконання договору оренди, сплати орендної плати та доводів про неможливість виконання його умов. Верховний Суд у контексті відповідних аргументів сторін посилався на висновки стосовно того, що невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним. Водночас у справі яка розглядається предметом розгляду судами був факт укладення договору, зміст якого суперечить приписам законодавства, що і стало підставою для визнання його недійсним.

У справі № 916/2040/20 Державне підприємство "Дослідне господарство імені О. В. Суворова" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В. Є. Таїрова" звернулося з позовом до Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" про визнання недійсним договору поставки. Верховний Суд приймаючи нове рішення про відмову у позові послався на те, що позивач у позовній заяві жодним чином не обґрунтовує наявність порушених, невизнаних або оспорених прав, свобод чи його інтересів як учасника оскаржуваного правочину у зв`язку з його укладенням. Водночас у справі яка розглядається судами досліджувалися підстави звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради та необхідність захисту від виявлених порушень при укладенні сторонами спірного правочину щодо земельної ділянки комунальної форми власності.

У справі № 905/2382/17 предметом позовних вимог було стягнення неустойки за договором підряду. Спростовуючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд у зазначеній справі вказував на відсутність підстав для задоволення позову за відсутності доказів передачі в ремонт речі за договором підряду, відсутності підстав для визначення моменту (дати) початку ремонтних робіт, обрахування строку проведення ремонтних робіт, визначення моменту (дати) закінчення цього строку, а відповідно відсутності підстав для висновку про прострочення виконання зобов`язання за договором підряду. Окремо Суд відхилив доводи про те, що відсутність заперечення позовних вимог з боку відповідача означає його згоду із цими вимогами. У свою чергу, у справі яка розглядається, суди оцінювали зміст позовних вимог та обставини укладення спірного договору та саме невідповідність його законодавчим приписам, що і стало підставою для визнання його недійсним.

Таким чином, висновки у вказаних справах викладені у правовідносинах, які містять відмінний предмет та підстави позову, як і фактичні обставини вказують на суттєво різні мотиви якими керувалися суди у порівнянні зі справою № 918/22/23 яка розглядається.

У свою чергу, хоча касаційна скарга також містить узагальнене посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, які стосуються особливостей застосування статті 86 ГПК України та стандарту доказування, однак відповідні доводи касаційної скарги у контексті зазначених висновків мають на меті довести необхідність інакшої оцінки доказів, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій, а також враховувати не обставини укладення спірного договору про спільну діяльність та його невідповідність законодавчим приписам, а неналежному виконанню такого договору. У зв`язку із цим, колегія суддів також відхиляє такі посилання скаржника і вважає, що відсутні підстави стверджувати про подібність правовідносин із вказаними вище справами з огляду на відмінні особливості застосування такої норми.

6. З наведеного слідує, що, звертаючись із касаційною скаргою, обґрунтованою підставою оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник хоча і посилався на висновки Верховного Суду, але не врахував, що відповідні постанови повинні бути прийняті у подібних відносинах. Тобто важливим було довести, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідні норми матеріального або процесуального права саме у подібних відносинах застосовуються інакше і на цьому вже акцентував увагу Верховний Суд. Саме виконання зазначених вимог надає Верховному Суду повноваження у межах приписів 300 ГПК України для перегляду судових рішень.

Оскільки зазначених вимог заявник не дотримався, а висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник, обґрунтовуючи вимоги, заявлені у скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі № 918/22/23, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Вла-Дар" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.03.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 у справі № 918/22/23.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ спосіб, у який стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "Brualla Gуmez de la Torre v. Spain", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Вла-Дар" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.03.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 у справі № 918/22/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ