Постанова

від 06.04.2023 по справі 462/4470/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/4470/21 Головуючий у 1 інстанції: Романюк Я.М.

Провадження № 22-ц/811/964/22 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П.,

секретар судового засідання Зеліско-Чемерис К.Р.,

з участю представника позивача Кузь І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 лютого 2022 року (повний текст рішення складено 11 лютого 2022 року), у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів,

В С Т А Н О В И В:

в червні 2021 року Львівська міська рада звернулася в суд з вказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь 470303 грн 63 коп. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою № НОМЕР_1 площею 0,2171 га, кадастровий номер 4610136600:04:001:0006 на АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що відділом самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Львівської міської ради 24 грудня 2020 року було проведено обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 та суміжних з нею земельних ділянок. За результатами даного обстеження складено акт обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 від 24 грудня 2020 року № 179, яким встановлено, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,2171 га (кадастровий номер 4610136600:04:001:0006) для обслуговування будівель та споруд на АДРЕСА_1 за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про її надання в користування (оренду) та вчиненого правочину щодо вказаної земельної ділянки. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 22 листопада 2019 року ОСОБА_1 набула право приватної власності на нерухоме майно: будівля, цех Б-2 площ. 419,2 кв.м., цех В-2 площ. 711,9 кв.м., склад Г-2 площ. 185 кв.м., склад-прохідна Д-1 площ. 134,3 кв.м., гараж Ж-1 площ. 46,4 кв.м., склад З-1 площ. 26,7 кв.м. (реєстраційний номер майна 1093646101), що знаходяться на АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 22.11.2019 року № 440, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М. Відтак, в період часу з 22 листопада 2019 року і по даний час, відповідач використовує земельну ділянку комунальної власності на АДРЕСА_1 , на якій розташоване нерухоме майно: будівля, цех Б-2 площ. 419,2 кв.м., цех В-2 площ. 711,9 кв.м., склад Г-2 площ. 185 кв.м., склад-прохідна Д-1 площ. 134,3 кв.м., гараж Ж-1 площ. 46,4 кв.м., склад З-1 площ. 26,7 кв.м. без належно оформлених правовстановлюючих документів. Згідно інформації з витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26 квітня 2021 № 1043, виданого відділом у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4610136600:04:001:0006 становить 9 747225 грн 54 коп. Позовні вимоги охоплюють період використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів з 22 листопада 2019 року по 30 червня 2021 року. Відповідно до розрахунку суми збитків, наданих управлінням земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, розмір збитків, завданих власнику землі, за вказаний період становить 470303 грн 63 коп. (чотириста сімдесят тисяч триста три гривні 63 копійки).

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07 лютого 2022 року позов Львівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради 470303 грн 63 коп. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою № НОМЕР_1 площею 0,2171 га, кадастровий номер 4610136600:04:001:0006 на АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради сплачений судовий збір у сумі 13158 грн 76 коп.

Рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , подавши в квітні 2022 року апеляційну скаргу, в якій просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 лютого 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- судом першої інстанції не враховано той факт, що позовні вимоги охоплюють період використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів з 22 листопада 2019 року по 30 червня 2021 року, а позов підписано 22 червня 2021 року. Тобто, позов в частині стягнення збитків за період з 22 червня 2021 року по 30 червня 2021 року є передчасним;

- позивачем долучено витяг із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки, станом на квітень 2021 року, однак в матеріалах справи відсутні такі дані, станом на 2019-2020 роки;

- позивачем не доведено факт використання відповідачем спірної земельної ділянки, адже доданий до позову акт обстеження не може вважатися належним та допустимим доказом, оскільки не створює жодних юридичних наслідків, такий складено у відсутності відповідача, він не підписаний жодним свідком, чи жодною незаінтересованою особою. В акті не вказано на підставі чого саме, на підставі яких фактів зроблено висновок, що відповідач здійснює фактичне користування спірною земельною ділянкою, саме заявленою площею та для обслуговування належних йому споруд;

- акт обстеження складено з порушенням Положення про самоврядний контроль за використанням та охороною земель Львівської міської територіальної громади, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 04 квітня 2019 року, а саме: його примірник не вручено відповідачу; такий складено у відсутність останнього; у ньому не зазначено фактичний стан використання земельної ділянки; він не підписаний свідками; на план-схемі не вказано загальну площу земельної ділянки та площа, на якій виявлено порушення; після складення акта, вимога про усунення порушення не направлена та не вручена відповідачу.

В грудні 2022 року від Львівської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивний законністю та обґрунтованістю оскаржуваного рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що відділом самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Львівської міської ради 24 грудня 2020 року було проведено обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 та суміжних з нею земельних ділянок, за результатами якого цього числа складено акт № 179, яким встановлено, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,2171 га (кадастровий номер 4610136600:04:001:0006) для обслуговування будівель та споруд на АДРЕСА_1 за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про її надання в користування (оренду) та вчиненого правочину щодо вказаної земельної ділянки. До акта додано план-схему земельної ділянки на АДРЕСА_1 та суміжних з нею земельних ділянок.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 22 листопада 2019 року ОСОБА_1 набула право приватної власності на нерухоме майно: будівля, цех Б-2 площ. 419,2 кв.м., цех В-2 площ. 711,9 кв.м., склад Г-2 площ. 185 кв.м., склад-прохідна Д-1 площ. 134,3 кв.м., гараж Ж-1 площ. 46,4 кв.м., склад З-1 площ. 26,7 кв.м. (реєстраційний номер майна 1093646101), що знаходяться на АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 22 листопада 2019 року № 440, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М.

Відповідно до п.п. 1.1. п. 1 договору купівлі-продажу будівлі від 22 листопада 2019 року № 440, укладеного між АТ «Прокредит банк» та ОСОБА_1 , Продавець передав у власність Покупця нерухоме майно: будівлю, цех Б-2 площ. 419,2 кв.м., цех В-2 площ. 711,9 кв.м., склад Г-2 площ. 185 кв.м., склад-прохідна Д-1 площ. 134,3 кв.м., гараж Ж-1 площ. 46,4 кв.м., склад З-1 площ. 26,7 кв.м., що знаходяться на АДРЕСА_1 . Загальна площа будівлі, що відчужується 1523,5 кв.м. Будівля, що відчужується за цим договором, розташована на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2171 га (кадастровий номер 4610136600:04:001:0006) та знаходиться у комунальній власності для комерційного використання та обслуговування офісних та складських приміщень.

Згідно інформації з витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26 квітня 2021 року № 1043, виданого відділом у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4610136600:04:001:0006 становить 9 747 225,54 грн.

Судом також встановлено, що ухвалою Львівської міської ради від 16 грудня 2004 року № 1949 «Про погодження приватному підприємцю ОСОБА_2 місця розташування та надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 », міська рада ухвалила погодити приватному підприємцю ОСОБА_2 місце розташування земельної ділянки та дозволити виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 0,2196 га на АДРЕСА_1 в оренду терміном на 10 років для комерційного використання та обслуговування існуючих приміщень, а також у встановленому порядку подати проект відведення земельної ділянки для затвердження міською радою.

Ухвалою Львівської міської ради від 16 березня 2006 року № 3590 «Про затвердження приватному підприємцю ОСОБА_2 проекту відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 », міська рада ухвалила затвердити приватному підприємцю ОСОБА_2 проект відведення земельної ділянки площею 0,2171 га на АДРЕСА_1 в оренду терміном на 10 років для комерційного використання та обслуговування офісних та складських приміщень та укласти з Львівською міською радою договір оренди земельної ділянки терміном на 10 років і зареєструвати його у встановленому порядку.

З інформації з Публічної кадастрової карти України про земельну ділянку з кадастровим номером 4610136600:04:001:0006 вбачається, що площа даної земельної ділянки становить 0,2171 га та така належить на праві комунальної власності позивачу.

30 грудня 2020 року відповідачу скеровано вимогу, згідно якої їй до 29 січня 2021 року слід вжити заходів щодо оформлення права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4610136600:04:001:0006.

Позов у цій справі спрямований на стягнення з особи, за якою було зареєстроване право власності на об`єкти нерухомого майна, грошових коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщено.

Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Частиною першою статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частин третьої-четвертої цієї статті, сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі, земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Статтею 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Отже, об`єктом цивільних правовідносин може виступати лише сформована земельна ділянка: після визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із пунктом 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2022 року у справі №644/3932/18-ц (провадження № 61-6606св20) Верховний Суд зазначив, що «звертаючись до суду із вказаним позовом, Харківська міська рада вказувала, що з 01 травня 2015 року по 30 квітня 2018 року ОСОБА_1 використовувала земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату не сплачувала, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення належного їй нерухомого майна. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку, площею 0,0549 га, по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1», право власності на яку зареєстровано за нею. Разом із цим, договір оренди укладено не було, ОСОБА_1 користувалася земельною ділянкою без оформлення права користування. Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення із власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено. З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України). Такий правовий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19 (провадження № 61-2105св20)».

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти (див. правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 585/2843/17).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності. Близький за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема в постановах від 27 червня 2018 року у справі № 921/403/17-г/6, від 08 серпня 2019 року у справі № 909/472/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 911/1455/19.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності і такої підстави закон не передбачає.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) зробила висновок, що сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Верховний Суд у постанові від 07 травня 2020 року у справі №910/1310/19 дійшов висновку про те, що згідно зі статтею 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Установлено, що земельна ділянка площею 0,2171 га за адресою: АДРЕСА_1 є сформованою, визначено їїмежі таприсвоєно кадастровийномер 4610136600:04:001:0006, власником такої є територіальна громада, яку представляє позивач.

Беручи до уваги встановлений судом першої інстанції факт, що саме на цій земельній ділянці знаходиться належне відповідачці нерухоме майно, право власності на яке, на момент розгляду справи останньою не заперечується, а іншими особами не оспорюється, і відповідачкою, незважаючи на вимогу позивача, у визначений ним строк не вирішено питання щодо речових прав на цю земельну ділянку, як шляхом укладення щодо неї договору оренди або її викупу, плата за користування земельною ділянкою не здійснюється, тому обґрунтованим є висновок суду про те, що ОСОБА_1 без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегла у себе кошти, які зобов`язана повернути власнику земельної ділянки на підставі статті 1212 ЦК України.

Аналогічні за змістом висновки щодо застосування статті 1212 ЦК України викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у постанові №646/4738/19 від 14 лютого 2022 року.

При цьому, безпідставне набуття з боку відповідачки не є результатом її протиправних дій, а є наслідком законних дій, зокрема отримання у власність нерухомого майна, яке розташоване на такій земельній ділянці.

Наведений позивачем розрахунок суми збитків, недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю належним чином мотивований, зокрема у ньому зазначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожний з періодів її використання без документів, які підтверджують це право, розрахунок ґрунтується на витягу із технічної документації, такий відповідачем не спростований.

Відтак, колегія суддів відхиляє доводи скарги в цій частині.

Щодо невірного періоду обрахування позивачем суми збитків, то з огляду на час відкриття провадження у справі, а саме 01 липня 2021 року, враховуючи день підписання позовної заяви 22 червня 2021 року, обрахунок суми до 30 червня 2021 року, оцінюючи фактичні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що такий не призвів до невірного вирішення спору по суті, а доводи апеляційної скарги про це, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Також колегія судді відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що акт обстеження є неналежним та недопустимим доказом у справі.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про охорону земель» регулювання в галузі охорони земель здійснюють в тому числі органи місцевого самоврядування, в межах повноважень, установлених законом.

За змістом статті 189 Земельного кодексу України, статті 20 Закону України «Про охорону земель» (у редакції, на час складання акту) самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюють сільські, селищні, міські, районні та обласні ради.

Ухвалою Львівської міської ради від 04 квітня 2019 року № 4804 «Про затвердження Положення про самоврядний контроль за використанням та охороною земель Львівської міської територіальної громади» затверджено Положення про самоврядний контроль за використанням та охороною земель Львівської міської територіальної громади (далі - Положення), відповідно до пункту 2.1 якого забезпечення організації та здійснення самоврядного контролю за дотриманням вимог законодавства України щодо використання та охорони земель покладається на відділ самоврядного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради. Також участь у заходах самоврядного контролю в обов`язковому порядку беруть представники управління земельних ресурсів, управління архітектури та урбаністики та відповідної районної адміністрації.

Самоврядний контроль за використанням та охороною земель Львівської міської територіальної громади здійснюється шляхом, зокрема, проведення обстежень земельних ділянок комунальної власності Львівської міської територіальної громади (підпункт 2.3.1 пункту 2.3 Положення).

Про проведенні всіх видів обстеження посадова особа відділу складає акт обстеження земельної ділянки (пункт 5.1 Положення).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 904/158/20 акт обстеження земельної ділянки, складений уповноваженими посадовими особами в порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель, з урахуванням приписів статті 189 Земельного кодексу України, статті 20 Закону України «Про охорону земель» та Положення про самоврядний контроль за використанням та охороною земель є допустимим доказом щодо встановлення обставин відсутності підстав для користування земельною ділянкою.

Аналіз змісту акта обстеження № 179 від 24 грудня 2020 року свідчить, що такий відповідає вимогам, встановленим Положенням, та складений у відповідності до цього Положення.

Під час апеляційного розгляду також встановлено, що акт разом з додатком, а також вимогу про усунення порушення, відповідачем отримано, що підтверджується листом, скерованим нею на початку 2021 року позивачу.

Наведене спростовує відповідні доводи апеляційної скарги про протилежне, а саме про неотримання відповідачем згаданих документів.

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що такий є неналежним та недопустимим доказом, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

При цьому, колегія суддів враховує, що акт обстеження земельної ділянки не є рішенням суб`єкта владних повноважень та не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для відповідача, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Викладена в акті інформація відображає ситуацію, що склалась під час використання фізичними та юридичними особами земельних ділянок із зазначенням в них, у разі наявності, порушень вимог чинного законодавства. Такий документ є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог земельного законодавства.

Аналогічні висновки під час вирішення спору у подібних правовідносинах зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 820/3713/17 та Верховним Судом, зокрема, у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 640/4550/19.

Отже, доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

В контексті зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 лютого 2022 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 лютого 2022 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 06 квітня 2023 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: О.М. Ванівський

Н.П. Крайник