Постанова

від 04.04.2023 по справі 761/35788/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/35788/21 Головуючий 1 інстанція- Юзькова О.Л.

Провадження № 22-ц/824/3763/2023 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

04 квітня 2023 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 10 вересня 2022 року у справі запозовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» про стягнення розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральногї шкоди,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувсядо суду із вказаним позовом,який мотивував тим, що він із 05 березня 2021 рокупрацював на посаді начальника транспортного цеху у відповідача ПАТ «НТК «Електронприлад» з окладом 15000 грн. зі строком випробування на три місяці. Наказом відповідача № 565-К від 11 серпня 2021 року його звільнено із займаної посади за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. На момент звільнення його оклад становив 20000 грн. Вказував, що при звільненні йому не були нараховані та виплачені всі суми, що належать йому від підприємства, а саме заборгованість по заробітній платі в розмірі 36916,03 грн. Такі дії відповідача порушили його звичний уклад життя, що спричинило йому моральні страждання, оскільки невиплата заробітної плати відбулась на тлі боротьби країни з COVID-19 і кожному необхідні були кошти не тільки на харчування, а і на придбання індивідуальних засобів захисту, ліків, необхідних для підтримання імунітету. Вважає, що згідно ст.117 КЗпП України відповідач має компенсувати йому середній заробіток за час затримки розрахунку з моменту звільнення. У зв`язку з наведеним просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 36916,03 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 33549,60 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000 грн. вирішити питання судових витрат.

У серпні 2022 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 256894,08 грн. за період із 12 серпня 2021 року по 29 серпня 2022 року. В іншій частині вимоги залишені без змін.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 10 вересня 2022 року позов задоволено частково. Стягнути з ПАТ «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 36916,03 грн. та середній

- 2 -

заробіток за час затримки розрахунку у сумі 262856,88 грн. без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів та 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Не погоджуючись із таким рішенням, відповідач ПАТ «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, неправильне застосування норм матеріального права.

Скарга мотивована тим, що суд невірно визначив період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вказавши у рішенні, що позивач просив стягнути середній заробіток за період із 12 вересня 2021 року, хоча позивач просив стягнути із 12 серпня 2021 року. Судом стягнуто середній заробіток у розмірі 262856,88 грн. за період по 09 вересня 2022 року, хоча позивач просив лише 256894,08 грн. по 29 серпня 2022 року. Судом помилково застосовано ст.117 КЗпПУ, щодо шестимісячного строку стягнення середнього заробітку. Судом не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо можливості зменшення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунку і необхідності визначення розумного обсягу відповідальності з урахуванням вказаних у постанові критеріїв. Суд незрозуміло чому зазначив у рішенні, що борг відповідача по заробітку становить 39916,03 грн., хоча борг складає 36916,03 грн. Суд необгрунтовано стягнув моральну шкоду з огляду на відсутність у справі доказів і ненадання таких позивачем, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної школи нездійсненням розрахунку.

Позивач ОСОБА_1 в особі представниці адвокатки Авраменко О.В. подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його позов, а доводи апеляційної скарги ПАТ «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача ПАТ «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» адвокат Черняк С.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав просив задоволити та скасувати оскаржуване рішенняШевченківського районного суду м.Києваяк незаконне.

Представниця позивача адвокатка Авраменко О.В. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

- 3 -

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 із 05 березня 2021 року перебував у трудових відносинах з ПАТ «Науково-технічний комплекс «Електронприлад», працюючи на посаді начальника транспортного цеху.

Наказом № 565-К від 10 серпня 2021 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади начальника транспортного цеху за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

Також, судом встановлено, що при звільненні позивача відповідач не провів з ним повного розрахунку та не виплатив йому заборгованість із виплати заробітної плати у розмірі 36916,03 грн.

Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач на порушення вимог закону своєчасно не виплатив позивачу при його звільненні розрахунок, що становить порушення його прав, які підлягають до захисту шляхом стягнення боргу, а також стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. При цьому суд виходив із наявності вини акціонерного товариства у нездійсненні належного та повного розрахунку з позивачем у день його звільнення.

Також, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задвоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважає їх правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення, Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична … особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, неодноразово наголошував, що вжите у ст.1 Протоколу № 1 поняття «власності» має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад борги, що становлять майно, включаючи «право вимоги», можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Володінням, на яке поширюються гарантії ст. Протоколу № 1 є також соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені («Кечко проти України» п.п.22-23; «Броньовський проти Польщі» п.98).

Отже, невиплачений при звільненні заробіток є майном позивача у розумінні ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно ст.117 КЗпПУ в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити. працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від

- 4 -

підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У п.2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпПУ у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу роз`яснено, що за ст.47 КЗпПУ роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст.2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З огляду на встановлені обставини справи та вимоги закону, суд вірно стягнув із відповідача на користь позивача заборгованість по заробітку на момент звільнення.

Також суд прийшов до правильного висновку про наявність підстав для застосування положень ст.117 КЗпПУ щодо стягнення компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Проте колегія суддів не може погодитися із визначеним судом розміром компенсації за затримку розрахунку з наступних підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначено, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Отже, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, з урахуванням таких обставин: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір

- 5 -

пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Апеляційний суд враховує, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Апеляційний суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до п.6 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав і інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов?язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також публічного інтересу.

Порушення однією із сторін договору зобов`язань перед іншою стороною має своїм наслідком передбачену законом або договором відповідальність порушника, в тому числі у вигляді компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку працівника при його звільненні. Однак, така відповідальність повинна ґрунтуватися на вищезгаданих засадах цивільного права і бути адекватною як тяжкості порушення, так і розумним межам захисту прав потерпілої сторони.

Наявність у працівника можливості стягувати із роботодавця надмірні грошові суми у якостікомпенсації середнього заробітку змінює її дійсне правове призначення та не може лягати непомірним тягарем для роботодавця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для працівника.

З огляду на наведене та з урахуванням обставин справи, апеляційний суд вважає, що заявлений позивачем розмір компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку, з яким погодився суд першої інстанції, є явно неспівмірним шкоді, зокрема сумі невиплаченої заробітної плати, а тому враховуючи обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшення компенсації середнього заробітку до потрійного розміру невиплаченої заборгованості.

При визначенні розміру компенсації з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року апеляційний суд враховує: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового

- 6 -

рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку, який суд визначає у розмірі 110748,09 грн., що відповідає потрійному розміру невиплаченої заборгованості.

Рішення суду в частині стягненя заборгованості по заробітку та моральної шкоди 500 грн. є правильним, відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому суд залишає в цій частині рішення без змін.

Доводи апеляційної скарги про те, що:

- суд невірно визначив період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вказавши у рішенні, що позивач просив стягнути середній заробіток за період із 12 вересня 2021 року, хоча позивач просив стягнути із 12 серпня 2021 року;

- суд незрозуміло чому зазначив у рішенні, що борг відповідача по заробітку становить 39916,03 грн., хоча борг складає 36916,03 грн.

апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані та такі, що не є підставою для скасування рішення, а є підставою для виправлення описки у рішенні суду, оскільки у резолютивній частині суд вірно стягнув заборгованість у розмірі 36916,03 грн., що відповідає довідці, виданій відповідачем.

Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що судом стягнуто середній заробіток у розмірі 262856,88 грн. за період по 09 вересня 2022 року, хоча позивач просив лише 256894,08 грн. по 29 серпня 2022 року, що свідчить про вихід суду за межі позовних вимог і порушення судом норм процесуального права.

Проте відповідно до ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Аналогічні роз`яснення містить п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», згідно якого порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, порушення вимог ст.59 ЦПК щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (ст.60 ЦПК), порушення вимог ст.215 ЦПК щодо змісту рішення суду тощо.

З урахуванням того, що апеляційним судом враховано доводи скарги та визначено розмір компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку, який відповідаєпотрійному розміру невиплаченої заборгованості, дані доводи не є підставою для скасування судового рішення.

- 7 -

Посилання у скарзі на помилкове застосування судом положень ст.117 КЗпПУ щодо шестимісячного строку стягнення середнього заробітку за час затримки безпідставні та суперечать ст.58 Конституції України, щодо неможливості зворотньої дії законів у часі. Зміни до ст.117 КЗпПУ внесені законом, який набрав чинності 19 липня 2022 року, тобто через рік після звільнення позивача з посади та не має зворотньої сили.

Доводи скарги про те, що суд необгрунтовано стягнув моральну шкоду з огляду на відсутність у справі доказів і ненадання таких позивачем, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної школи нездійсненням розрахунку, надумані та безпідставні.

Стаття 2371 КЗпП Українипередбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань.

Відповідно до положень п.2 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Непроведення розрахунку з позивачем у день його звільнення, а також у подальшому протягом тривалого часу свідчить про наявність протиправної поведінки з боку відповідача щодо позивача, а відтак очевидно та поза всяким розумним сумнівом свідчить про заподіяння йому моральної шкоди, розмір якої визначено судом вірно.

Решта доводів апеляційної скарги враховані при зміні рішення.

Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції позивачем понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн. Відповідно до ст.141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд покладає вказані витрати на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» задоволити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 10 вересня 2022 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку змінити, стягнувши із Публічного акціонерного товариства «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 110748 гривень 09 коп.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 10 вересня 2022 року залишити без змін.

- 8 -

Стягнути із Публічного акціонерного товариства «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 2000 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: