Постанова

від 06.04.2023 по справі 916/3417/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2023 року

м. Київ

Справа № 916/3417/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ярітенко О.В.,

представників учасників справи:

товариства з обмеженою відповідальністю «СВС-К» - Пашніна А.В., адвокат (дов. від 01.02.2023),

товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» - Згода О.О., адвокат (ордер від 21.03.2023),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СВС-К»

на рішення господарського суду Одеської області від 12.08.2022 (суддя Рога Н.В.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 (головуючий суддя: Разюк І.П., судді: Діброва Г.І., Савицький Я.Ф.)

у справі № 916/3417/21

за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СВС-К» (далі - ТОВ «СВС-К»)

до товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» (далі - ТОВ «ХАНБЕР»)

про стягнення 221 975,17 грн.,

та за зустрічним позовом ТОВ «ХАНБЕР»

до ТОВ «СВС-К»

про розірвання договору та стягнення 379 731,70 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «СВС-К» звернулося до суду з позовом до ТОВ «ХАНБЕР» про стягнення 221 975,17грн. заборгованості (з них: 157 311,00 грн. основного боргу, 18 349,36 грн. інфляційних втрат, 46 314,81 грн. пені), яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «ХАНБЕР» зобов`язання за договором поставки від 03.07.2019 № СД03072019 в частині оплати поставленого обладнання.

У зустрічному позові, який об`єднаний в одне провадження у справі № 916/3417/21 з первісним позовом, ТОВ «ХАНБЕР» просило суд розірвати договір поставки від 03.07.2019 № СД03072019, який укладений сторонами спору, у зв`язку з істотним порушенням ТОВ «СВС-К» його умов в частині поставки обладнання; у зв`язку з розірванням договору стягнути з ТОВ «СВС-К» на користь ТОВ «ХАНБЕР» кошти в сумі 379 731,70 грн., сплачені за товар, який не був поставлений.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.08.2022 зі справи № 916/3417/21 у задоволені первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні первісного позову мотивовано недоведеністю позивачем за первісним позовом факту поставки обладнання за договором поставки від 03.07.2019 № СД03072019. У частині зустрічного позову місцевий господарський суд виходив, зокрема, з відсутності підстав для розірвання договору (за відсутності заподіяних ТОВ «ХАНБЕР» збитків внаслідок не поставки ТОВ «СВС-К» обладнання за договором та можливості досягнення цілі укладення договору в майбутньому), відповідно, відсутності підстав для стягнення з ТОВ «СВС-К» коштів, отриманих ним на виконання ТОВ «ХАНБЕР» умов договору.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 рішення місцевого господарського суду зі справи скасовано частково та викладено резолютивну частину рішення у іншій редакції, а саме, у задоволенні первісного позову ТОВ «СВС-К» відмовлено повністю; зустрічний позов ТОВ «ХАНБЕР» задоволено частково: розірвано договір поставки № СД03072019, який укладений 03.07.2019 ТОВ «СВС-К» з ТОВ «ХАНБЕР». Стягнуто з ТОВ «СВС-К» на користь ТОВ «ХАНБЕР» кошти у сумі 268 521,35 грн., які отримані на виконання умов договору поставки № СД03072019 від 03.07.2019. У решті у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ «СВС-К» на користь ТОВ «ХАНБЕР» 6297,63 грн. судового збору, сплаченого за подання зустрічної позовної заяви. Стягнуто з ТОВ «СВС-К» на користь ТОВ «ХАНБЕР» 9 446,43 грн. судового збору, сплаченого за розгляд апеляційної скарги та 28 284, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано з посиланням на недоведеність ТОВ «СВС-К» факту поставки обладнання за договором, що є істотним порушенням умов договору у розумінні приписів частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та підставою для розірвання договору і стягнення з ТОВ «СВС-К» в порядку приписів статей 693, 1212 ЦК України коштів у сумі 268 521,35 грн. за обладнання, яке не було поставлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «СВС-К», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції: рішення суду першої інстанції скасувати частково; у скасованій частині ухвалити нове рішення про стягнення з ТОВ «ХАНБЕР» 157 311,00 грн. основного боргу, 18 349,36 грн. інфляційних втрат, 46 314,81 грн. пені; у решті рішення суду першої інстанції залишити без змін; постанову суду апеляційної інстанції скасувати в повному обсязі.

Крім того, у касаційній скарзі ТОВ «СВС-К» просить Суд стягнути з ТОВ «ХАНБЕР» 7000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи, що судами попередніх інстанцій застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.11.2019 зі справи № 905/49/15 (у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару), у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 зі справи № 915/878/16 (зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати, що фактичне здійснення господарської операції, повинно підтверджуватися в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі); для з`ясування реальності господарської операції суди мають встановити чи має місце відображення операції з отримання товару в податковій звітності.

Крім того, на думку скаржника, під час розгляду справи апеляційним господарським судом порушено норми процесуального справа, зокрема, приписи статей 73 - 76, 86, 236 ГПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив подане 08.11.2022 клопотання про призначення у цій справі судової інженерно-механічної експертизи для встановлення обставин щодо підтвердження/спростування факту відповідності ліфта з електричним керуванням, який встановлений за адресою: м. Одеса, вул. Віце-Адмірала Азарова, буд. 6б (4-х поверхова будівля, що знаходиться у внутрішній частині комплексу) технічній документації, зокрема, кресленням, за умовами договору поставки від 17.10.2019 № СД17102019 та паспорту ліфта; подане клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , що фактично унеможливило подання додаткових доказів, так як питання відповідності ліфта з електричним керуванням, який встановлений за адресою: м. Одеса, вул. Віце-Адмірала Азарова, буд. 6б технічній документації є питанням, що потребує знань, у сфері іншій ніж право.

Доводи інших учасників справи

Від ТОВ «ХАНБЕР» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить суд касаційної інстанції залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на її необґрунтованість.

Згідно з ухвалою Суду від 13.03.2023 зі справи задоволено клопотання ТОВ «СВС-К» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Згідно з ухвалою Суду від 03.04.2023 зі справи задоволено клопотання ТОВ «ХАНБЕР» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

ТОВ «ХАНБЕР», як покупцем та ТОВ «СВС-К», як постачальником 03.07.2019 укладений договір поставки № СД03072019 (далі-Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався у встановлений строк передати товар (обладнання) у власність покупця, а покупець - оплатити та прийняти у постачальника обладнання в асортименті, у кількості та за ціною, що зазначаються у специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною даного договору.

На підставі Договору між сторонами склалися правовідносини щодо поставки товару, а саме: постачальник зобов`язався за умови своєчасного здійснення оплат покупцем згідно з умовами пунктів 2.4, 2.7, 2.7.1 цього Договору та погодження сторонами Технічного завдання до даного Договору, передати обладнання покупцеві впродовж 47 календарних днів від дати здійснення покупцем авансового платежу та отримання постачальником Технічного завдання (Додаток № 2 до Договору), погодженого сторонами даного договору та заводом-виготовлювачем (пункт 5.1 Договору), а покупець, у свою чергу, зобов`язався своєчасно та в повному обсязі здійснити оплату ціни цього договору відповідно до умов, передбачених цим договором (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 Договору).

Згідно з пунктом 2.4 Договору сторони погодили, що загальна сума (ціна) Договору станом на дату підписання цього договору складає 537 042 грн. 70 коп., в т.ч. ПДВ 89 507 грн. 12 коп., відповідно до загальної вартості обладнання, визначеної в Специфікації № 1.

Згідно з пунктом 2.7 Договору покупець здійснює повну оплату ціни Договору в такому порядку: авансовий платіж у розмірі 268 521 грн. 35 коп., в т.ч. ПДВ покупець перераховує на поточний рахунок постачальника з дати підписання цього договору протягом двох робочих днів (підпункт 2.7.1 пункту 2.7 Договору); платіж, у розмірі 268 521 грн. 35 коп., в т.ч. ПДВ покупець перераховує на поточний рахунок постачальника з дати закінчення монтажних робіт протягом двох робочих днів, але не пізніше 05.09.2019 (підпункт 2.7.2 пункту 7.2 Договору).

Відповідно до пунктів 1.2, 3.1 Договору поставка обладнання покупцю здійснюється на умовах DDP згідно з правилами Інкотермс 2010. Місце поставки на умовах DDP: Одеса, вул. Морська, буд. 8-А.

Згідно з пунктом 3.4 Договору прийняття-передача обладнання оформлюється шляхом підписання покупцем накладної на відвантаження із зазначенням в такій накладній асортименту, кількості, одиниці виміру, ціни та загальної суми обладнання, переданого у власність покупця.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що покупець приймає обладнання за якістю та комплексністю згідно Специфікації № 1 та технічної документації на обладнання.

Згідно з пунктом 3.5 Договору прізвище особи, уповноваженої покупцем прийняти обладнання, вказується у накладній на відвантаження згідно з наданою їй довіреністю.

Пунктом 3.6 Договору визначено, що право власності на обладнання переходить до Покупця у момент підписання ним накладної на відвантаження. З моменту підписання накладної на відвантаження Покупець несе повну відповідальністю за збереження та ризик випадкової загибелі або пошкодження обладнання зазначеного в накладній на відвантаження.

Згідно з підпунктом 3.7.1 пункту 3.7 Договору в день поставки обладнання покупець зобов`язаний прийняти поставлене обладнання і забезпечити наступні умови: належне оформлення товаросупровідних документів в порядку та строки, передбачені Договором і вимогами законодавства України (в тому числі, але не обмежуючись: своєчасне надання (передача) документів на право отримання обладнання від імені покупця, здійснення відтиску відповідних печаток та штампів покупця на товаросупровідних документах про приймання обладнання).

Згідно з пунктом 3.8 Договору обладнання передається покупцеві на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформленої згідно вимог законодавства.

Пунктами 3.9, 3.10 Договору передбачено, що у випадку неможливості виконання покупцем вимог підпунктів 3.7.1, 3.7.2 пункту 3.7 Договору покупець зобов`язується протягом доби з моменту отримання відповідного повідомлення поінформувати в такий самий спосіб постачальника про це із зазначенням причин невиконання вказаних умов. У випадку порушення покупцем умов підпунктів 3.7.1, 3.7.2 пункту 3.7 Договору постачальник має право призупинити/скасувати поставку обладнання (його частини) та/або вимагати від покупця відшкодування збитків, спричинених подібним порушенням.

Відповідно до пункту 3.12 Договору приймання-передача обладнання за кількістю і якістю здійснюється у відповідності фактичної кількості вантажних місць даним, що зазначені у товарно-супровідних документах обладнання.

Згідно з пунктом 3.14 Договору у випадку, якщо покупець вчасно не прийняв обладнання в строк, передбачений пунктом 3.7 Договору або постачальник не мав можливості передати обладнання з причин неповної/несвоєчасної оплати обладнання в строки і порядку, передбаченому пунктом 2.7 Договору або через невиконання покупцем підпунктів 3.7.1, 3.7.2 Договору, покупець зобов`язаний відшкодувати постачальнику всі витрати та збитки, понесені постачальником і спричинені продавцем постачальнику у зв`язку з цим, на підставі відповідного рахунку постачальника протягом 5 банківських днів від дати виставлення такого рахунку. У цьому випадку постачальник і покупець також повинні погоджувати нові строки поставки обладнання. Постачальник має право призупинити передачу обладнання за наявності невідшкодованих витрат і збитків постачальника згідно цього пункту.

Сторонами підписано Додаток № 2 до Договору «Технічна специфікація ліфтів L1».

Крім того, на виконання умов Договору сторонами підписано Специфікацію № 1 від 03.07.2019, відповідно до якої сторони визначити, що постачальник поставляє на користь покупця таке обладнання: ліфт з електричним керування пасажирський без машинного відділення 630 кг, 4 зупинки, MRL CЕO-1500 CEO Asansor Muhendislik Elektronik San. Ve Tic. Ltd St. Turkiye вартістю 537 042 грн. 70 коп.

У Специфікації № 1 сторони визначили, що вартість обладнання у пункті 2.1 даного Договору вказана в національній валюті України за курсом 1 дол. США = 26,7026 грн. (офіційний курс продаж валюти в день підписання Договору+2%).

Для визначення обмінного курсу валюти сторони домовились використовувати інформацію, розміщену на сайті: https://bank.gov.ua/ (офіційний курс валют).

Вартість Договору, яку покупець зобов`язаний сплатити постачальнику у встановлені терміни, визначається платежами, зазначеними у пункті 3 цього договору та коригується у випадку збільшення курсу долара, передбаченому у пункті 2.3 даного договору та у відповідності з обмінним курсом валюти офіційний курс продажу валюти в день підписання Договору+2% на день оплати за формулою:

С= (А х Пр) х (Е/Е1), де:

С - сума оплати на дату виконання оплати, включаючи ПДВ 20%;

А - вартість Договору, встановлена в пункті 2.1 даного договору, включаючи ПДВ;

Е - обмінний курс гривні до валюти визначеній https://bank.gov.ua (офіційний курс валют + 2%) на день виконання оплати;

E1 - обмінний курс гривні до валюти, 26,7026 на день підписання Договору;

Пр - відсоток оплати по даному етапу.

Відповідно до пункту 9.1 Договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Після набрання чинності цим договором всі попередні переговори за ним, листування, попередні договори, протоколи про наміри або будь-які інші усні чи письмові домовленості сторін з питань, що так чи інакше стосуються цього договору, втрачають юридичну силу.

За доводами ТОВ «СВС-К», ліфт з електричним керуванням пасажирський без машинного відділення 630 кг, 4 зупинки, MRL CFO-1500 CEO Asansor Muhendislik Elektronik San. Ve Tic. Ltd St. Turkiye виготовлено резидентом республіки Туреччина CEO Asansor Muhendislik Elektronik San. Ve Tic. Ltd St. Turkiye; поставлено на територію України суб`єктом господарювання іншої держави відповідно до договору - заявки від 06.08.2020 № 28, а саме: між вантажоодержувачем ТОВ «СВС-К», повіреним ТОВ «Оксія Капітал Транс Груп» та вантажовідправником - іноземним суб`єктом.

Судами встановлено, що видаткова накладна від 14.08.2019 № РН-0000012 не містить підпису уповноваженої особи ТОВ «ХАНБЕР» на отримання обладнання; матеріали справи не містять довіреності ТОВ «ХАНБЕР» на отримання товарно-матеріальних цінностей.

За доводами ТОВ «СВС-К», факт поставки обладнання підтверджуються вантажною митною декларацією від 13.08.2019 за формою МД-2 № UA 500090/2019/012909 про імпорт обладнання, яке, за твердженнями позивача за первісним позовом, в подальшому було передане ТОВ «ХАНБЕР».

Також на підтвердження господарської операції з поставки обладнання ТОВ «СВС-К» надало податкові накладні, а саме: податкову накладну від 31.10.2019 № 4, податкову накладну від 14.08.2019 № 7 та розрахунок коригування від 14.08.2019 № 8 до податкової накладної від 05.07.2019 № 5.

За доводами ТОВ «СВС-К», з метою з`ясування обставин встановлення ліфтового обладнання на об`єкті ТОВ «ХАНБЕР», представник ТОВ «СВС-К» звернувся з адвокатським запитом до іншої юридичної особи - товариства з обмеженою відповідальністю «АПОГЄЙ».

На вказаний запит представником ТОВ «СВС-К» отримано відповідь у телефонному режимі та отримано копію договору № 69 на виконання робіт з монтажу та налагодження ліфтового обладнання від 28.08.2019, укладеного товариством з обмеженою відповідальністю «АПОГЄЙ» з ТОВ «ХАНБЕР» щодо виконання робіт з монтажу та налагодження пасажирського ліфта, який встановлений за адресою: м. Одеса, вул. Віце-адмірала Азарова, 8; копію акта № 01-69/1 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2020 року, копію довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2020 року та підсумкову відомість ресурсів за лютий 2020 року.

З урахуванням отриманої усної відповіді товариства з обмеженою відповідальністю «АПОГЄЙ» та зазначених документів, на думку позивача за первісним позовом, було здійснено монтаж ліфта пасажирського зі швидкістю руху кабіни до 1 м/с вантажопідйомністю 630 кг на 12 зупинок, висота шахти 38 м, але це є саме той ліфт, що поставлений на користь ТОВ «ХАНБЕР».

Крім того, представник ТОВ «СВС-К» зауважує на тому, що представник особисто виїздив за адресою: м. Одеса, вул. Морська, 8-А - м. Одеса, вул. Азарова, 8 та здійснив фото- та відеофіксацію ліфтового обладнання, а саме: ліфта з електричним керуванням пасажирський без машинного відділення 630 кг, 4 зупинки, MRL CFO-1500 CEO Asansor Muhendislik Elektronik San. Ve Tic. Ltd St. Turkiye, яке, за твердженнями представника ТОВ «СВС-К», встановлене за вказаною адресою в 4-поверховій будівлі.

За твердженнями позивача за первісним позовом, жодних актів невідповідності обладнання сторонами не складалося, претензій зі сторони ТОВ «ХАНБЕР» щодо неналежної якості товару не надходило. Крім того, із врахуванням пункту 4 Специфікації № 1 та строку постачання товару жодних листів та претензій щодо непостачання обладнання зі сторони ТОВ «ХАНБЕР» не надходило. Водночас через 2 календарні місяці нібито прострочення строку поставки ТОВ «ХАНБЕР» сплачено частину заборгованості згідно з платіжним дорученням від 14.11.2019 № 1333.

На виконання умов Договору ТОВ «ХАНБЕР» сплачено грошові кошти згідно з наступними платіжними дорученнями: від 05.07.2019 № 1192 на суму авансового платежу 268 521 грн. 35 коп.; від 14.11.2019 № 1333 на суму 111 210 грн. 35 коп., що в загальному становить 379 731 грн. 70 коп. Проте, за доводами позивача за первісним позовом, у визначений Договором строк, а саме до 05.09.2019 покупцем не сплачено частину вартості поставленого обладнання у розмірі 157 311,00 грн., на яку ТОВ «СВС-К» нараховані пеня та інфляційні втрати.

ТОВ «ХАНБЕР», в свою чергу зазначає, що на виконання договірних зобов`язань 05.07.2019 ТОВ «ХАНБЕР» перерахувало на рахунок ТОВ «СВС-К» 268 521 грн. 35 коп., що підтверджуються платіжним дорученням № 1192. У подальшому, не дивлячись на те, що постачальником був пропущений строк виконання договірних зобов`язань щодо поставки товару, за усною домовленістю сторін покупцем зроблено ще одне перерахування коштів на рахунок постачальника на суму 111 210 грн. 35 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 14.11.2019 № 1333.

Таким чином, на виконання своїх зобов`язань за Договором ТОВ «ХАНБЕР» перерахувало на користь ТОВ «СВС-К» 379 731 грн. 70 коп., проте, як зазначає ТОВ «ХАНБЕР», обладнання, зазначене в Договорі, не було поставлене постачальником, чим істотно порушено умови Договору .

За твердженнями ТОВ «ХАНБЕР» за адресою: м. Одеса, вул. Азарова Віце-адмірала 6б дійсно знаходиться 4-поверхова будівля, матеріали фото та відеозйомки якої було додано ТОВ «СВС-К» до матеріалів справи, проте відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.07.2022 № 305995088 земельна ділянка за вказаною адресою є власністю громадянина ОСОБА_1 на підставі рішення Одеської міської ради від 04.10.2017 № 2519-VII. Крім того, ОСОБА_1 є замовником будівництва об`єкта за вказаною адресою, у зв`язку з чим, на думку ТОВ «ХАНБЕР», посилання ТОВ «СВС-К» на пов`язаність будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Азарова Віце-адмірала 6б з фактом поставки ліфта з електричним керування пасажирський без машинного відділення 630 кг, 4 зупинки, MRL CЕO-1500 CEO Asansor Muhendislik Elektronik San. Ve Tic. Ltd St. Turkiye, є недоведеними.

Позивач за зустрічним позовом зазначив про те, що Договір, укладений з ТОВ «СВС-К», підписаний під час будівництва ТОВ «ХАНБЕР» багатоквартирного житлового комплексу з підземними паркінгами вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та станцією технічного обслуговування з магазином супутніх товарів та адміністративно- побудованими приміщеннями за адресою: м. Одеса, Малиновський район, вул. Фонтанська дорога, 6 (перша черга будівництва) на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 14.12.2018 за № ОД 112183471374, і обладнання, яке є предметом Договору, передбачалося використати під час будівництва зазначеного об`єкта.

Проте, враховуючи порушення ТОВ «СВС-К» умов Договору в частині поставки обладнання протягом значного строку, ТОВ «ХАНБЕР» закінчило будівництво даного об`єкта без поставленого обладнання, не розраховуючи на поставку обладнання, привівши об`єкт нерухомості до необхідних норм та стандартів, що підтверджується сертифікатом від 12.04.2021 № ІУ 123210401866, яким, зокрема, засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Невиконання умов Договору поставки зі сторони ТОВ «СВС-К» в частині поставки обладнання, призвело до того, що будівництво зазначеного об`єкта нерухомості закінчено без встановлення ліфту та об`єкт введено в експлуатацію без необхідності проведення будь-яких додаткових робіт та встановлення будь-якого додаткового обладнання, що є підставою відповідно до частини другої статті 651 ЦК України для розірвання договору поставки та повернення сплачених грошових коштів у розмірі 379 731 грн. 70 коп.

Місцевим господарським судом під час розгляду справи в суді першої інстанції здійснено огляд доказів за їх місцезнаходженням в порядку статті 82 ГПК України, а саме - візуальний огляд ліфтів, що встановлені у вказаному у договорі сторін будинку № 8-А по вул. Морська у м. Одеса та встановлено, що за вказаною адресою знаходиться 14-ти поверхова житлова будівля з підземним паркінгом, у якій встановлено ліфтове обладнання на 16 зупинок в кількості 4 шт. Факт наявності в даному будинку ліфта з електричним керування пасажирський без машинного відділення 630 кг, 4 зупинки, MRL CЕO-1500 CEO Asansor Muhendislik Elektronik San. Ve Tic. Ltd St. Turkiye не встановлено.

Що ж стосується 4-поверхової будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Віце-адмірала Азарова 6б, то судами встановлено відсутність доказів того, що відповідний ліфт було встановлено у зазначений будинок, як і доказів того, що ТОВ «ХАНБЕР» має відношення до відповідної будівлі (власником земельної ділянки за вказаною адресою з кадастровим номером 5110137500:36:004:0012 площею 0,0125га є громадянин ОСОБА_1 згідно з інформацією з довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.07.2022 за № 305995088).

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи за первісним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з ТОВ «ХАНБЕР» на користь ТОВ «СВС-К» заборгованості, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням, за доводами ТОВ «СВС-К», покупцем за Договором свого зобов`язання в частині оплати поставленого обладнання.

Причиною виникнення спору зі справи за зустрічним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для розірвання Договору та стягнення з ТОВ «СВС-К» на користь ТОВ «ХАНБЕР» сплачених коштів за Договором у сумі 379 731,70 грн. за обладнання, яке, за твердженням ТОВ «ХАНБЕР», не було поставлене.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження ТОВ «СВС-К» посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи, що судами попередніх інстанцій застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.11.2019 зі справи № 905/49/15 (у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару), у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 зі справи № 915/878/16 (зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати, що фактичне здійснення господарської операції, повинно підтверджуватися в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі); для з`ясування реальності господарської операції суди мають встановити чи має місце відображення операції з отримання товару в податковій звітності.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Суд враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Як вбачається зі змісту постанови від 04.11.2019 у справі № 905/49/15 про стягнення заборгованості з оплати поставленого за договором товару, на яку посилається скаржник, Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, зокрема, про те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. При цьому, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

У постанові від 05.12.2018 зі справи № 915/878/16 про стягнення заборгованості з оплати придбаного за договором товару, Верховний Суд, зокрема, зазначив про те, що встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося встановлення обставин втрати печатки або викрадення чи протиправності використання печатки іншими особами. Для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати, фактичне здійснення господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі.

У справі, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, покупець за Договором, зокрема, не визнає факту постачання спірного товару, у той час як постачальник за Договором наполягає на фактичному здійсненні господарської операції та змінах майнового стану, які відбулися у сторін в результаті господарської операції.

З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про те, що правовідносини у справах № 905/49/15, № 915/878/16 тау справі № 916/3417/21 є подібними, зокрема, за змістовим критерієм.

Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій у справі № 916/3417/21 дійшли передчасних висновків як про відмову в задоволенні первісного позову, так і про часткове задоволення зустрічного позову, без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, з огляду на таке.

Так, у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частини перша, друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

З урахуванням наведеного Суд зазначає, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірної накладної, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за такою накладною, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною.

У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання товару на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 зі справи № 922/2115/19).

Проте, дослідження обставин щодо: складання та видачі постачальником покупцю податкових накладних при здійсненні операції з поставки товару за Договором; відображення таких податкових накладних у податкових зобов`язаннях та реєстрі виданих податкових накладних постачальника, а також у реєстрі отриманих податкових накладних покупця; формування ТОВ «ХАНБЕР» податкового кредиту за фактом поставки товару на підставі спірної накладної, а також подання покупцем уточнюючої декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту постачальником за оспорюваною накладною залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій.

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що суди залишили поза увагою та оцінкою наданий позивачем за первісним позовом доказ на підтвердження оплати відповідачем за первісним позовом (який взагалі заперечує факт поставки товару за спірною накладною) 111 210 грн. 35 коп. за платіжним дорученням від 14.11.2019 № 1333, тобто після того, як, за твердженням позивача за первісним позовом, відбулася передача товару на користь ТОВ «ХАНБЕР».

Так, однією із засад цивільного законодавства України є добросовісність.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» («ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці»). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Враховуючи викладене, Верховний Суд звертає увагу також на те, що поза межами оцінки судами попередніх інстанцій в даній справі залишилось встановлення обставин наявності/відсутності суперечливої поведінки учасників спірних правовідносин та дослідження фактичних прав і обов`язків сторін у процесі виконання спірної господарської операції, з огляду на фактичний результат, до якого мали прагнути учасники такої господарської операції, укладаючи Договір.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа у скасованій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

У доводах касаційної скарги скаржник також посилається на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив подане 08.11.2022 клопотання про призначення у цій справі судової інженерно-механічної експертизи для встановлення обставин щодо підтвердження/спростування факту відповідності ліфта з електричним керуванням, який встановлений за адресою: м. Одеса, вул. Віце-Адмірала Азарова, буд. 6б (4-х поверхова будівля, що знаходиться у внутрішній частині комплексу) технічній документації, зокрема, кресленням, за умовами договору поставки від 17.10.2019 № СД17102019 та паспорту ліфта.

Верховний Суд зазначає, що питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

У силу приписів частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Водночас у вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав для призначення у цій справі судової експертизи судом залишено поза увагою специфіку предмета поставки за цим договором (об`єкт підвищеної небезпеки) в аспекті наявності спеціального нормативно-правового регулювання процедур реєстрації, експлуатації ліфтів, придбаних за кордоном відповідно до Правил будови та безпечної експлуатації ліфтів, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду 01.09.2008 № 190.

Відповідно, з огляду на спеціальне нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, поза межами оцінки суду залишилося встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування у справі, а саме: встановлення безпосередньо суб`єкта господарювання, на ім`я якого було зареєстровано та отримано дозвіл на експлуатацію ліфту, що був предметом поставки за Договором та/або встановлення обставин відсутності такого дозволу, зокрема, у ТОВ «ХАНБЕР».

Слід зазначити, що обов`язок доказування і подання доказів здійснюється стороною, яка посилається на відповідні обставини, як на підставу своїх вимог або заперечень. Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Стосовно доводу скаржника про безпідставне залишення без розгляду судом апеляційної інстанції клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , що унеможливило надання ТОВ «СВС-К» додаткових доказів, Верховний Суд зазначає таке.

Так, суд апеляційної інстанції залишив без розгляду вказане клопотання, як несвоєчасно подане, з посиланням на приписи частини другої статті 207 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Згідно з приписами частин першої та другої статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Скаржник зазначає про те, що під час апеляційного розгляду у справі № 916/3417/21 відсутня ухвала про закінчення підготовчих дій та призначення справи до апеляційного розгляду, тому у суду апеляційної інстанції не було підстав для застосування частини другої статті 207 ГПК України.

Водночас скаржник не враховує того, що в силу приписів частини першої статті 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до частини третьої статті 252 ГПК України підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Отже, залишення без розгляду вказаного клопотання судом апеляційної інстанції пов`язане з тим, що останнє не було заявлене з поважних причин в підготовчому провадженні безпосередньо у суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм права частково знайшли підтвердження та наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Верховний Суд вважає неприйнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу стосовно законності та обґрунтованості судових рішень попередніх інстанцій, їх ухвалення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє часткове підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у цій постанові.

Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ «СВС-К» задовольнити частково, судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у цій постанові, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

Судові витрати

Розподіл судових витрат (зокрема, і витрат скаржника на професійну правничу допомогу) судом касаційної інстанції не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СВС-К» задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 12.08.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 у справі № 916/3417/21 скасувати.

3. Справу № 916/3417/21 передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова