Постанова

від 08.02.2023 по справі 357/6672/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

8 лютого 2023 року місто Київ

справа № 357/6672/20

провадження №22-ц/824/1794/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Ганенком Романом Андрійовичем,

на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Цукурова В.П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є власником земельної ділянки за кадастровим номером 3220489500:01:028:0380, загальною площею 0,1 га на підставі договору дарування земельної ділянки від 22 серпня 2014 року.

13 вересня 2016 року рішенням Шкарвської сільської ради земельній ділянці було присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .

23 січня 2020 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації КС 141200080749 від 8 січня 2020 року позивачем було отримано право власності на збудований на земельній ділянці будинок.

Відповідачка ОСОБА_2 , власник сусідньої ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , встановила паркан через частину приватизованої власної ділянки та частину земельної ділянки, що належить до категорії земель загального користування, а саме: дорога по АДРЕСА_1 . Через дану земельну ділянку проходить дорога до належної позивачу земельної ділянки та будинку, якою вона планувала користуватися, і ніяких спорів та суперечок до встановлення паркану між ними не виникало. Іншого проходу чи проїзду до належної позивачці земельної ділянки немає. Вона неодноразово зверталась до відповідача з проханням надати їй, та членам її сім`ї доступ до земельної ділянки та будинку, про що отримала відмову.

Позивач планує проживати в будинку та зареєструватися за адресою: АДРЕСА_1 , а також постійно користуватися правом проходу, проїзду власним автомобілем по вулиці Єдності. Через перешкоди, які чиняться відповідачем, порушується принцип добросусідства, і позивач позбавлена права користуватися належним чином власним майном.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що 24 березня 2019 року на території її земельної ділянки трапилася пожежа, спалахнуло господарське приміщення. За рахунок того, що відповідач встановила подвійний паркан через всю вулицю, був неможливий проїзд та ускладнений доступ до пожежі для працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій, що потягло за собою наслідки - знищення належного їй майна.

На неодноразові звернення до сільської ради про розблокування проїзду по вул..Єдності позивачем були отримані довідка про порядок землекористування та витяг з генплану села і рекомендації звернутись до суду, так як відповідач не реагувала на неодноразові звернення сільської ради щодо розблокування вулиці.

За висновками землевпорядної організації: два паркани, якими перекрила вулицю відповідач, встановлені самочинно із захватом земель загального користування у межах вказаних в плані точок 1,2, 3,4,5; у межах точок 1,2,3,4 землевпорядник визначив проектні межі ділянки площею 0,0051 га для встановлення сервітуту 07.02 для права проходу, проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

У зв`язку з необхідністю звернення до суду за захистом своїх прав, позивач понесла витрати на: заміри землевпорядника з винесенням меж 2500 грн., гонорар адвоката - 5000 грн., сплата судового збору в сумі 840,80 грн., а всього 8340 грн.

На підставі ст.ст. 98, 100 ЗК України, ст.ст.401,402 ЦК України позивач просила встановити безоплатний, постійний земельний сервітут площею 0,0051 га через земельну ділянку кадастровий номер 3220489500:01:028:0125 у частині дороги, згідно точок 1,2,3,4 плану меж земельної ділянки № НОМЕР_1 , що знаходиться у власності ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , для права проходу, проїзду на транспортному засобі по наявному шляху на користь ОСОБА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 провести терміновий демонтаж незаконно встановлених парканів, перекриваючих вулицю Єдності у межах точок 1,2,3,4,5 плану земельної ділянки № НОМЕР_2 за власний рахунок. Здійснити розподіл судових витрат.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Встановлено на користь ОСОБА_1 безоплатний, постійний земельний сервітут площею 0,0051 га через земельну ділянку кадастровий номер 3220489500:01:028:0125 у частині дороги, згідно точок 1,2,3,4 плану меж земельної ділянки № НОМЕР_1 , що знаходиться у власності ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 для права проходу, проїзду на транспортному засобі по наявному шляху. Зобов`язано ОСОБА_2 провести терміновий демонтаж незаконно встановлених парканів, перекриваючих вулицю Єдності у межах точок 1,2,3,4,5 плану земельної ділянки № НОМЕР_2 за власний рахунок.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у сумі 37706 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Ганенко Р.А. подав апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В апеляційній скарзі зазначає про те, що рішення суду першої інстанції оскаржується з підстав порушення судом норм матеріального права, зокрема, ст.ст.321, 401-403 ЦК України, ст.ст.98, 100 ЗК України, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для вирішення справи.

Висновок суду першої інстанції про те, що з урахуванням місця розташування обох земельних ділянок доступ до земельної ділянки позивача з дороги загального користування можливий виключно через земельну ділянку відповідача, не відповідає фактичним обставинам справи. Позивач має проїзд та прохід до своєї земельної ділянки, користується ним, спори у нього з іншими особами відсутні. Існуючий проїзд повністю відповідає вимогам п.15.3.1 ДБН, оскільки його ширина не менше 3,5 м. Вказані обставини позивачем не заперечуються, вони підтверджені дослідженим висновком експертизи від 17 січня 2022 року (варіант № 2 проїзду), а тому у позивача відсутнє право вимагати сервітут у відповідача. Встановлюючи його, суд першої інстанції порушив ст.ст.321, 401-403 ЦК України. Суд немає права встановлювати сервітут для проїзду і проходу до земельної ділянки особі, яка має інший проїзд та прохід до неї і користується ним.

Висновок суду про відсутність у позивача можливості задовольнити свої потреби в користуванні земельною ділянкою в іншій спосіб, ніж встановлення сервітуту, суперечить висновку експерта та з врахуванням змісту ч.1 ст.401 ЦК України виключає можливість встановлення сервітуту щодо земельної ділянки відповідача.

При вирішенні вимоги про знесення паркану, суд неправильно застосував норми матеріального права при вирішенні спору, а саме самочинне будівництво паркану на чужій земельній ділянці (не позивача) не є підставою для встановлення сервітуту. Знесення самочинного будівництва здійснюється судом не за правилами встановлення сервітуту. Сервітут і самочинне будівництво - це два абсолютні різні інституту цивільного права. Положення закону про сервітути не передбачають умови знесення самовільного будівництва. Тому, на думку апелянта, суд вийшов за межі предмету судового розгляду позовної заяви про встановлення сервітуту.

Висновок суду про те, що відповідач збудував паркан на дорозі загального користування, не підтверджений жодним доказом. Навпаки, дослідженим в ході судового засідання висновком експертизи підтверджено, що частково паркан відповідачем збудовано на земельній ділянці з кадастровим номером 3220489500:01:028:0319, яка належить на праві власності ОСОБА_3 , а не на дорозі загального користування.

Матеріали справи не містять доказів порушення прав позивачки тією обставиною, що фактичне розташування в натурі (на місцевості) земельної ділянки відповідачки не відповідає відомостям Державного земельного кадастру про координати поворотних точок меж цієї ділянки. Висновки суду про невідповідність фактичного розташування земельної ділянки правовстановлюючим документам без дослідження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки є необґрунтованими.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Печененко С.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, У відзиві зазначає, що позивач довела, що не може задовольнити свої і своєї сім`ї потреби щодо користування земельною ділянкою у іншій спосіб, аніж шляхом встановлення земельного сервітуту щодо суміжної земельної ділянки відповідача.

В судовому засіданні представники ОСОБА_2 адвокати Ганенко Р.А. та Тюпа Е.О. апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити.

Представник ОСОБА_1 адвокат Печененко С.М. проти доводів апеляційної скарги заперечував і просив рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційного скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, сторони по справі є власниками суміжних земельних ділянок. З урахуванням місця розташування обох земельних ділянок доступ до земельної ділянки позивача з дороги загального користування можливий виключно через земельну ділянку відповідача.

Згідно висновку земельно-технічної експертизи від 17 січня 2022 року № 17/01/22, фактичні межі земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідають межам земельної ділянки із к/н 3220489500:01:028:0125; земельна ділянка, якою фактично користується ОСОБА_2 по периметру огороджена парканом; координати точок 1,2,3,4,5 відповідають фактичній межі земельної ділянки ОСОБА_2 , у вигляді паркану в точках н12, н13, н1, н.2, н.3, які відображені на малюнку 1 висновку від 17 січня 2022 року № 17/01/22; порушення межі земельної ділянки із к/н 3220489500:01:028:0125, що належить ОСОБА_2 , полягає у розташуванні паркану поза межами цієї ділянки.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами обставини щодо необхідності встановлення безоплатного земельного сервітуту через земельну ділянку відповідача ОСОБА_2 . Зокрема, позивачем доведено неможливість нормального використання належного їй майна без встановлення земельного сервітуту у судовому порядку, а також необхідність захисту у такій спосіб її порушеного права. Суду не надано доказів, які б могли свідчити, що встановлення безоплатного земельного сервітуту буде надмірно обтяжливим для відповідача.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. (ч.ч.1,2 ст.321 ЦК України).

Відповідно до ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.

Одним із видів обмеження права власності на землю, який передбачений чинним законодавством України, є встановлення земельного сервітуту, суть якого полягає в обмеженні правомочностей власника щодо володіння та користування земельною ділянкою на користь іншої особи, яка заявляє вимогу про встановлення сервітуту.

Відповідно до ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітуту може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ст.402 ЦК України).

Статтею 403 ЦК України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Згідно із ст.404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлена, зокрема, такого земельного сервітуту як право проходу та проїзду на велосипеді, а також право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху ( ст.ст.98,99ЗК України).

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку про можливість встановлення земельного сервітуту шляхом надання права проїзду та проходу через належну іншій особі земельну ділянку у разі, якщо задовольнити таку потребу у будь-якій іншій спосіб неможливо (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 березня 2020 року у справі № 383/153/17, у постанові від 18 січня 2021 року у справі № 372/1567/17).

Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За загальними правилами доказування, визначеними ст,ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.ч.1,3 ст.77, ч.2 ст.78 ЦПК України).

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такої обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

Верховний суд неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками земельних ділянок. ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:01:028:0380; ОСОБА_2 власник земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:01:028:0125.

З висновку земельно-технічної експертизи № 17/01/22 від 17 січня 2022 року вбачається, що на момент обстеження територій технічної можливості влаштування проїзду та проходу до земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:01:028:0380, власником якої є ОСОБА_1 , без встановлення сервітуту не існує.

Разом з тим, відповідаючи на питання чи є технічна можливість проходу, проїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 , окрім як через ділянку, власником якої є ОСОБА_2 , експерт надав стверджувану відповідь про існування двох варіантів проїзду. Перший варіант проїзду лише за умови приведення фактичної межі земельної ділянки ОСОБА_2 до меж, що визначені правовстановлюючими документами на цю ділянку та встановлення сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:01:028:0319, яка належить на праві власності ОСОБА_3 . Другий варіант проїзду можливий за умови встановлення сервітуту на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220489500:01:028:0319, яка належить на праві власності ОСОБА_3 та 3220489500:02:021:0762, власником якої є ОСОБА_4 .

Крім того, відповідаючи на питання, які є інші можливі варіанти для влаштування проїзду та проходу до земельної ділянки ОСОБА_1 , експерт зазначив третій варіант проїзду, який можливий лише за умови приведення фактичної межі земельної ділянки ОСОБА_2 до меж, що визначені правовстановлюючими документами на цю ділянку та встановлення сервітуту на земельні ділянки з кадастровим номером 3220489500:01:028:0319 (земельна ділянка належна ОСОБА_3 ) та з кадастровим номером 3220489500:01:028:0125.

Отже, з висновку експерта слідує, що: по-перше, для забезпечення потреби позивачки в доступі до своєї земельної ділянки необхідно встановлення сервітуту; по-друге, задоволення такої потреби позивачки ОСОБА_1 можливе без обтяження сервітутом земельної ділянки, що належить відповідачці ОСОБА_2 ; по-третє, організація проїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 без обтяження сервітутом земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:01:028:0319, що належить ОСОБА_3 , а в одному із варіантів і земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:021:0762, власником якої є ОСОБА_4 , неможливе.

Разом з тим, з наявних в матеріалах доказів, в тому числі і з висновку експертизи, доведено, що позивачка ОСОБА_1 має доступ до своєї земельної ділянки по існуючому проїзду, який розташований в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 3220489500:01:028:0319 (земельна ділянка належна ОСОБА_3 ) та 3220489500:02:021:0762 (власник земельної ділянки ОСОБА_4 ).

З висновку земельно-технічної експертизи № 17/01/22 від 17 січня 2022 року слідує, що ширина фактично існуючого проїзду до земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:01:028:0380, яка належить ОСОБА_1 , з вулиці Єдності, орієнтовно становить 4 м (у найвужчому місці).

Відповідно до вимог п.15.3.1 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» у зонах садибної забудови, крім вуличної мережі, слід формувати мережу внутрішньо квартальних проїздів, ширина проїзної частини яких приймається з однією смугою руху - 3,5 м.

Таким чином, існуючий проїзд повністю відповідає вимогам п.15.3.1 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», оскільки його ширина не менше 3,5 м, ( 4,01 м за варіантом три висновку експертизи щодо організації проїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 ) .

Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув і дійшов помилкового висновку про те, що у позивача ОСОБА_1 відсутня можливості задовольнити свої потреби в користуванні земельною ділянкою в іншій спосіб, ніж встановлення земельного сервітуту через земельну ділянку ОСОБА_2 . Такий висновок суперечить висновку експерта та з урахуванням змісту ч.1 ст.401 ЦК України виключає можливість встановлення сервітуту щодо земельної ділянки відповідача.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності без обтяження сервітутом земельної ділянки, що належить відповідачці ОСОБА_2 неможливе.

Доводи позивача в тій частині, що відповідач незаконно заволодів землями комунальної власності - частиною проїзної частини по вул..Єдності, яка за своїм правовим статусом належить до земель загального користування, встановивши паркан на земельній ділянці загального користування, є недоведеними і спростовуються висновком експертизи.

Під час розгляду справи позивачем не доведено, а судом не встановлено фактів самовільного зайняття відповідачкою ОСОБА_2 будь-яких земельних ділянок, які б відносились до земель загального користування. Шкарівська сільська рада, як представник територіальної громади, не пред`являла жодних вимог до ОСОБА_2 щодо самовільного зайняття земельних ділянок комунальної власності.

Натомість з висновку експерта вбачається, що паркан відповідача у певних точках розташовується на земельній ділянці з кадастровим номером 3220489500:01:028:0319, власником якої є ОСОБА_3 , а не на землях загального користування. За таких обставин відсутні підстави вважати, що парканом відповідач перекриває проїзну частину вул..Єдності.

Посилання представника позивача на те, що фактична площа земельної ділянки ОСОБА_2 є більшою, ніж зазначено в правовстановлюючих документах, про що зазначено у висновку експерта, не свідчить про порушення прав позивачки ОСОБА_1 , оскільки експертом не встановлено факту накладання земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку ОСОБА_1 , зокрема, факту розташування паркану відповідача в межах земельної ділянки позивачки.

Отже, зважаючи на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам, судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, наявні визначені законом підстави для скасування рішення і ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість та недоведеність.

З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Ганенком Романом Андрійовичем, задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 7 квітня 2023 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус