Постанова

від 04.04.2023 по справі 903/127/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2023 року

м. Київ

Cправа № 903/127/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г.,

суддів: Банаська О. О., Білоуса В. В.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Камка"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2022

у складі колегії суддів: Василишина А. Р., Розізнаної І. В. , Філіпової Т. Л.

та на рішення Господарського суду Волинської області від 26.05.2022

і на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 10.06.2022

у складі судді Якушевої І. О.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Камка"

до Приватного акціонерного товариства "Електро" в особі Волинського управління Приватного акціонерного товариства "Електро"

про стягнення 717 256,80 грн, -

На розгляд суду постало питання стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, обґрунтовані перешкоджанням відповідачем у отриманні позивачем прибутку, внаслідок здавання в оренду майна, яке є спільною частковою власністю сторін справи.

ВСТАНОВИВ

Обставини справи

1. 04.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Камка" (далі - ТОВ "Камка", позивач) та Приватним акціонерним товариством "Електро" (далі - ПАТ "Електро", відповідач) укладено договір купівлі - продажу (том 1, а.с.10-11).

2. Згідно з пунктом 1 Договору, ПАТ "Електро" продає, а ТОВ "Камка" придбаває 57/100 частки гаражу на 5 (п`ять) автомашин/Г-1/загальною площею 1 352,5 кв.м., який знаходиться за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, м. Ківерці, вул. Чкалова, 61.

3. До позовної заяви позивач надав копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, згідно з яким 08.12.2017 позивач зареєстрував спільну часткову власність у майні в розмірі 57/100.

4. 01.07.2020 між позивачем (як орендодавцем) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Арбітр" ЛТД" як орендарем (далі - ТОВ "Фірма "Арбітр "ЛТД", третя особа) укладено договір оренди нежитлового приміщення №0107-20 (том 1, а.с. 13-16).

5. Згідно з пунктом 1.1 Договору оренди від 01.07.2020 позивач зобов`язався передати ТОВ "Фірма "Арбітр "ЛТД" у тимчасове платне користування нежитлове приміщення (виробничий будинок з господарськими (допоміжними будівлями та спорудами), що знаходяться за адресою: м. Ківерці, вул. Чкалова, 61, а саме: гараж площею 355,6 кв.м.; приміщення площею 18,8 кв.м.; склад площею 70,7 кв.м.; приміщення площею 6,9 кв.м.; гараж площею 314,3 кв.м., що підтверджується актом прийому-передачі до Договору оренди від 01.07.2020.

6. Пунктом 9.3 Договору оренди від 01.07.2020, передбачено строк дії договору оренди - 1 рік. Відповідно до пункту 3.1 Договору розмір орендної плати становить 39 847,60 грн за місяць.

7. Пунктом 10.7 Договору оренди від 01.07.2020 передбачено, що ТОВ "Фірма "Арбітр "ЛТД" має право достроково припинити дію договору у разі невиконання Позивачем своїх зобов`язань та порушення умов передбачених даним договором та діючим законодавством України, попередивши позивача письмово, договір вважається розірваним з моменту одержання позивачем повідомлення третьої особи про його вимогу достроково розірвати даний договір. Якщо позивач з будь-яких причин (у будь-який спосіб) відмовляється отримати таке або інше повідомлення ТОВ "Фірма "Арбітр "ЛТД", датою отримання такого повідомлення буде вважатися дата його особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку.

8. 29.07.2020 на адресу ТОВ "Камка" від ТОВ "Фірма "Арбітр "ЛТД" скеровано повідомлення-вимогу №29/09 про неможливість використовувати орендовані приміщення у зв`язку з відсутністю фізичного доступу до них, заблокованістю заїзду на територію, використанням приміщень, які передані в оренду третій особі. Третя особа просила усунути перешкоди в користуванні приміщеннями, за інших обставин посилалася на те, що договір оренди буде розірваний у зв`язку з невиконанням орендодавцем умов договору оренди.

9. 12.08.2020 на адресу позивача надійшло повідомлення №12/08 від ТОВ "Фірма "Арбітр" ЛТД" про розірвання договору оренди на підставі пункту 10.7 Договору оренди від 01.07.2020.

10. 31.03.2021 між позивачем та ТОВ "Фірма "Арбітр "ЛТД" як орендарем було укладено договір оренди нежитлового приміщення №3103-2 (том 1, а.с. 18-21).

11. Істотні умови договору оренди, укладеного 31.03.2021 є ідентичними умовам договору оренди, укладеного 01.07.2020.

12. Передача майна від позивача до третьої особи оформлена актами прийому - передачі від 01.07.2020, 01.04.2021.

13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з поясненнями представника позивача, після укладання договору оренди від 31.03.2021 на адресу позивача почали надходити нарікання про неможливість використання орендованих приміщень через їх блокування третіми особами.

14. 22.04.2021 третя особа звернулось до Відділення поліції №1 (м. Ківерці) Луцького районного управління поліції ГУ НП у Волинській області, про що в ІТС ІПНП України (Єдиний облік) відділення поліції №1 під №2612 від 22.04.2021 з приводу перешкоджання в доступі до орендованих приміщень, які розташовані за адресою: м. Ківерці, вул. Чкалова, 61, було зареєстровано звернення, що підтверджується копією листа Відділення поліції №1 (м. Ківерці) Луцького РУП ГУ НП у Волинській області №5359/50/1/01 - 2021 від 18.05.2021.

15. 14.05.2021, як стверджує позивач, через зазначені вище обставини, Договір оренди від 31.03.2021 розірвано на підставі повідомлення №14/05 від 14.05.2021 третьої особи про розірвання договору оренди №31103-21 від 31.03.2021, згідно з пунктом 10.7 договору.

16. На підтвердження факту перешкоджання у розпорядженні майном, шляхом його передачі в оренду третій особі, позивач посилається також на звернення до правоохоронних органів за фактом незаконного проникнення на територію приватної власності, до приміщень за адресою: м. Ківерці, вул. Чкалова, 61, а саме: до гаража пл.355,6 кв.м.; приміщення площею 18,8 кв.м.; складу площею 70,7 кв.м.; приміщення площею 6,9 кв.м.; гаражу площею 314,3 кв.м. А саме: 26.10.2020, 09.11.2020 та 16.11.2020 позивач звертався до Ківерцівського ВП ГУ НП у Волинській області з приводу проникнення осіб від відповідача на територію приміщень позивача.

Подання позову

17. 04.02.2022 ТОВ "Камка" звернулося з позовом до ПАТ "Електро" в особі Волинського управління ПАТ "Електро" про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 717 256,80 грн.

18. Позивач вважає, що через перешкоджання йому у користуванні власними приміщенням відповідачем було завдано йому збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 717 256,80 грн, виходячи з розрахунку: 39 847,60 грн (орендна плата за 1 місяць) х 18 місяців (з 01.07.2020 по 31.01.2022).

Короткий зміст рішення першої інстанції

19. 26.05.2022 рішенням Господарського суду Волинської області у справі № 903/127/22 у задоволенні позову відмовлено.

20. Суд першої інстанції виходив з того, що доказів на підтвердження виділення майна в натурі на час передачі майна в оренду позивач суду не подав; договори оренди гаража, який є спільною частковою власністю ТОВ "Камка" та ПАТ "Електро", всупереч вимог ст. 358 Цивільного кодексу України були укладені ТОВ "Камка" без згоди та відома іншого співвласника гаража - ПАТ "Електро"; позивач не довів наявності у нього права власності на майно, передане в оренду, відтак не довів порушеного права, за захистом якого звернувся з позовом до суду; не довів, що договори оренди були розірвані внаслідок неправомірної поведінки відповідача, а відтак, не довів, що упущена ним вигода не отримана саме через дії відповідача; позивач не довів, що він дійсно позбавлений можливості отримувати реальні прибутки від здачі майна в оренду.

21. Суд, оцінивши докази, дійшов висновку, що довідку - розрахунок ідеальних долей від 27.12.2016, копію виписки з інвентаризаційних матеріалів №7551-1 від 27.12.2016 не можна вважати належними доказами на підтвердження домовленості між позивачем і відповідачем про належність їм майна пропорційно до часток, оскільки копія виписки з інвентаризаційних матеріалів №7551-1 від 27.12.2016 видана Комунальним підприємством "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації", на цьому документі відсутні будь - які підписи відповідача - ПАТ "Електро", ким складено і підписано розрахунок ідеальних часток - не зазначено. Договір - купівлі - продажу від 04.12.2017 не містить інформації про те, які саме приміщення належать до 57/100 часток гаражу. Суд також дійшов висновку, що відповіді Ківерцівського ВП ГУ НП у Волинській області на звернення позивача від 10.11.2020 за № 8573/54/01-2020, від 14.12.2020 за №9555/54/01-2020 не підтверджують факту перешкоджання відповідачем у користуванні майном, у відповідях зазначено лише про те, що правовідносини між ТОВ "Камка" та ПАТ "Електро" є цивільно - правовими та мають вирішуватися шляхом подачі позову до суду.

22. Суд першої інстанції, крім того, зауважив, що зі змісту листів ТОВ "Фірма "Арбітр" ЛТД" на адресу ТОВ "Камка" не вбачається, що перешкоди у доступі до приміщень чинило ПАТ "Електро"; позивач не надав суду доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем протиправних дій, а також не надав жодного доказу повернення ТОВ "Фірма "Арбітр" ЛТД" отриманих за договорами оренди нежитлових приміщень після розірвання договору.

23. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення, оскільки належними доказами не доведено факту допущення відповідачем протиправної поведінки, шкідливого результату такої поведінки (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини як обов`язкових складових цивільного правопорушення.

Короткий зміст додаткового рішення

24. 30.05.2022 від представника відповідача до господарського суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ТОВ "Камка" витрат на правничу допомогу в розмірі 25 500 грн.

25. 10.06.2022 додатковим рішенням Господарського суду Волинської області у справі № 903/127/22 заяву ПАТ "Електро" в особі Волинського управління ПАТ "Електро" про розподіл судових витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Камка" на користь ПАТ "Електро" в особі Волинського управління ПАТ "Електро" 22 500 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката. В іншій частині заяви ПАТ "Електро" в особі Волинського управління ПАТ "Електро" - відмовлено.

26. Суд дійшов висновку, що надані докази в їх сукупності підтверджують надання відповідачу його адвокатом послуг професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи на загальну суму 22 500 грн, а позивач не звертався до суду з клопотанням про зменшення витрат відповідача на оплату ним професійної правничої допомоги.

27. При цьому, суд встановив, що в акті прийому - передачі виконаних робіт зазначено, що адвокатом були надані такі послуги як ознайомлення з матеріалами справи та додатками, доданими ТОВ "Камка" до матеріалів позовної заяви (п.1 акту прийому - передачі виконаних робіт, 2 год., 3 000 грн) і вивчення фактичних обставин справи, зазначених у позовній заяві з огляду на їх правомірність, огляд законодавчих актів України, що регулюють дані правовідносини, вивчення судової практики Верховного Суду (п. 2 акту прийому - передачі виконаних робіт, 5 год., 7 500 грн) та дійшов висновку, що ознайомлення з матеріалами позовної заяви з додатками і є вивченням фактичних обставин справи, зазначених у позовній заяві. А тому у стягненні 3 000 грн судом відмовлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

28. 19.10.2022 постановою Північно-західного апеляційного господарського суду у справі № 903/127/22 рішення Господарського суду Волинської області від 26.05.2022 та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 10.06.2022 у справі № 903/127/22 залишено без змін.

29. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого господарського суду, що позивачем не доведено існування всіх обставин для стягнення збитків у формі упущеної вигоди, приймаючи до уваги недоведеність з боку позивача обставин щодо виділення його частки із спільного часткового майна та враховуючи форму власності позивача та відповідача на спірне майно та погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 717 256,80 грн.

30. Також апеляційний господарський суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо розподілу витрат на правничу допомогу.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

31. 14.11.2022 ТОВ "Камка" надіслало на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просив скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 26.05.2022, додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 10.06.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду 19.10.2022 у справі № 903/127/22; прийняти нове рішення про задоволення позову.

32. Підставами касаційного оскарження ТОВ "Камка" зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та вказує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, частину першу статті 202, частину першу статті 317, частину першу статті 321, частину першу статті 358, частину першу статті 361, частину першу статті 759, частину першу статті 760 Цивільного кодексу України, статтю 224 Господарського кодексу України, статтю 22 і частину другу статті 1166 Цивільного кодексу України, без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 127/26629/17, від 29.06.2021 у справі № 910/4426/19 (щодо усунення перешкод у користуванні майном у спільній частковій власності, яке не виділено в натурі), від 23.06.2021 у справі № 537/3100/17 (щодо правової природи правочину), від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18, від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (щодо відшкодування збитків).

33. Скаржник стверджує, що ТОВ "Камка" передавало в оренду не право власності, а право володіння та користування індивідуально-визначеними приміщеннями гаража, які входять до частки, яка належить ТОВ "Камка" та посилається при цьому, на технічний паспорт, виписки з інвентаризаційних матеріалів №7551-1 від 27.12.2016 року та довідки розрахунку ідеальних долей від 27.12.2016. Скаржник вказує, що можливість передання в оренду частки у спільній частковій власності на гараж була реалізована безпосередньо ПАТ "Електро" про, що свідчить відео-файл "5420459022035721839".

34. Скаржник також стверджує, що в процесі розгляду справи №903/63/21 за позовом ПАТ "Електро" до ТОВ "Камка" про виділення майна в натурі, рішенням Господарського суду Волинської області від 17.08.2022 вказані приміщення ТОВ "Камка", які в точній відповідності співпадають з переліком, назвою та площею, які передавались ТОВ "Камка" в оренду ТОВ "Фірма "Арбітр" ЛТД".

35. Скаржник також доводить, що судами порушено вимоги статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, 224 Господарського кодексу України, натомість позивачем було доведено факт перешкоджання ПАТ "Електро" у користуванні приміщеннями ТОВ "Камка" та наявності збитків у вигляді упущеної вигоди та посилається на повідомлення про кримінальне правопорушення від 09.11.2020, від 16.11.2020, відповіді Ківерцівського ВП ГУНП у Волинській області від 10.11.2020 та 14.12.2020, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12821035590000325 від 08.07.2021, протокол додаткового огляду предметів/речей/ від 28.07.2022, договори оренди нежитлового приміщення від 01.07.2020 та від 31.03.2021, а також розрахунок станом на день подання позову.

36. ТОВ "Камка" стверджує, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки протоколу додаткового огляду предметів/речей/ від 28.07.2022, що складено дізнавачем при розгляді матеріалів досудового розслідування та відео-файлу, на якому зафіксовано розмову працівника поліції та інших осіб

37. Щодо судових витрат скаржник стверджує, що судом не було перевірено заявлені витрати на їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи, відповідно до критеріїв, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц, а заява ПАТ "Електро" про ухвалення додаткового рішення надійшла позивачу значно пізніше, що позбавило можливості перевірити докази, на яких базувався заявлений розмір витрат на правничу допомогу та заявити відповідне клопотання про зменшення.

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

38. 28.03.2023 до Верховного Суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ПАТ "Електро" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 26.05.2022, додаткове рішення господарського суду Волинської області від 10.06.2022, постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 та додаткову постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 - залишити без змін.

39. Відповідач наголошує на відсутності порядку узгодження користування спірним майном з позивачем та не виділення в натурі частки спільної власності із загальної площі. На думку відповідача, договір оренди нежитлового приміщення від 01.07.2020 та від 31.03.2021 укладений між ТОВ "Камка" та ТОВ "Фірма "Арбітр" ЛТД" є нікчемний та не породжує жодних зобов`язань.

40. Відповідач вважає, що ТОВ "Камка" в розумінні ст. 76, 77 ГПК України не довело нанесення йому збитків у вигляді упущеної вигоди, а висновки судів є правомірними та обґрунтованими.

41. Крім того, ПАТ "Електро" вказує, що аргументи позивача щодо судових витрат зводяться до переоцінки доказів, оскільки судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що наявні в матеріалах справи докази на підтвердження надання правничої допомоги у цій справі є належними та допустимими, а позивачем касаційна скарга на додаткове рішення від 10.06.2022 Господарського суду Волинської області складена лише з формальних міркувань.

42. Також відповідач вказує на безпідставність доводів скаржника в частині оскарження додаткової постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2022.

43. Разом з тим, Верховний Суд відзначає, що додаткова постанова Північно-Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 не є предметом перегляду у межах цього касаційного провадження, а тому Суд не враховує аргументи відповідача в цій частині.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

44. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

45. Предметом касаційного перегляду у цій справі стало питання щодо стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, наявність якої обґрунтована тим, відповідач протиправними діями позбавив позивача можливості як власника майна отримати доходи від передачі цього майна в оренду.

46. Здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оцінивши доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

47. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

48. Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

49. За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

50. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника. Відсутність хоча б одного із вказаних елементів не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності.

51. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

52. При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

53. Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи на підставі доказів у порядку статті 86 ГПК України. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

54. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

55. Отже, істинність твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягала доведенню позивачем перед судом.

56. Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

57. Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

58. Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

59. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).

60. Окрім того, позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

61. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач придбав у ПАТ "Електро" 57/100 частки гаражу на 5 (п`ять) автомашин/Г-1/загальною площею 1352,5 кв.м., який знаходиться за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, м. Ківерці, вул. Чкалова, 61 (том 1, а.с. 10-11). Позивачем зареєстровано спільну часткову власність у майні в розмірі 57/100, тобто частку у праві власності; опис об`єкта: загальна площа 1 352, 5 кв.м.; опис: гараж на 5 автомашин /Г-1/, загальною площею 1352,5 кв.м.

62. Позовні вимоги ТОВ "Камка" мотивовані тим, що позивач передав належне йому майно в оренду, однак, у зв`язку перешкоджанням йому відповідачем у користуванні власними приміщенням, позивачу завдано збитки у вигляді упущеної вигоди, які розраховані ним як сума коштів, яку він міг отримати, якби договір оренди не був розірваний через дії відповідача.

63. Відповідно до частин першої, четвертої статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

64. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).

65. Отже, вірним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач, у даному випадку, є власником 57/100 частки у праві власності на гараж, а не власником майна гаража.

66. Відповідно до частин першої-третьої статті 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

67. Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

68. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч. 1 ст. 760 ЦК України).

69. В силу частини першої статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

70. У контексті наведеного, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що режим спільної часткової власності передбачає використання майна за згодою співвласників. Передача майна у користування третій особі означає встановлення меж, у яких така третя особа може користуватися переданим їй майном. У силу статті 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

71. Оренда - платне користування майном, при якому у користування орендар отримує визначене майно із обов`язком здійснювати свої права у межах укладеного з орендодавцем правочину. У такому випадку орендна плата орендодавця - це плата за користування виокремленим майном.

72. Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність виокремлення майна як предмету оренди, тобто у даній справі - виділення частини спільного майна в натурі, при статусі орендодавця як носія права спільної власності позбавляє орендну плату ознак реальності у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки реальність її отримання ґрунтується на передачі орендодавцем реального (виокремленого майна).

73. Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на час розгляду справи в суді першої інстанції частки спільної власності в гаражі в натурі із загальної площі співвласникам не виділено, домовленість чи згода про порядок володіння та користування спільною частковою власністю між співвласниками гаража позивачем та відповідачем відсутня. При чому, звертаючись із даним позовом, ТОВ "Камка" позиціонує себе саме як власник майна, яке передане ним в оренду та стверджує, що відповідач протиправними діями позбавив його можливості як власника майна отримати доходи від передачі майна в оренду.

74. За встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що позивач не довів наявності у нього права власності на індивідуально-визначене майно чи узгодження з відповідачем порядку користування спільною частковою власністю, яка передана ним в оренду, Верховний Суд вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій, що відтак позивач не довів наявності свого порушеного права, що є достатньою підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

75. Посилання скаржника на технічний паспорт, виписки з інвентаризаційних матеріалів, довідки розрахунку ідеальних долей, як докази, що свідчать про те, що спірне майно є індивідуально-визначеним Верховний Суд не бере до уваги, оскільки наявні у справі докази були досліджені судами першої та апеляційної інстанції, а скаржник не доводить порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо порядку оцінки доказів. Натомість такі доводи зводяться до переконання суду касаційної інстанції здійснити переоцінку наявних у справі доказів та встановити обставини справи, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції в силу вимог статті 300 ГПК України.

76. З аналогічних підстав Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на повідомлення про кримінальне правопорушення від 09.11.2020, від 16.11.2020, відповіді Ківерцівського ВП ГУНП у Волинській області від 10.11.2020 та 14.12.2020, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12821035590000325 від 08.07.2021, договори оренди нежитлового приміщення від 01.07.2020 та від 31.03.2021, розрахунок станом на день подання позову, які були досліджені судами попередніх інстанцій.

77. Колегія суддів наголошує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, у подальшому підтриманий Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19.

78. Відносно доводів скаржника про те, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки протоколу додаткового огляду предметів/речей/ від 28.07.2022, що складено дізнавачем при розгляді матеріалів досудового розслідування та відео-файлу, на якому зафіксовано розмову працівника поліції та інших осіб, Суд зауважує, що, у контексті спірних правовідносин, такі аргументи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо недоведеності позивачем права власності на конкретне майно чи узгодження з відповідачем порядку користування спільною частковою власністю, як першочергової умови для заявлення збитків у вигляді упущеної вигоди.

79. Щодо посилання скаржника на висновки Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 127/26629/17, від 29.06.2021 у справі № 910/4426/19, де Суд вказав, що необґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що без виділу в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, співвласник цього майна не має права звертатися з позовом до суду про усунення перешкод у користуванні належною часткою такого майна, колегія Верховного Суду зазначає наступне.

80. У наведених справах предметом розгляду були позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні майном. Водночас, обставини справ № 127/26629/17, № 910/4426/19 та цієї справи № 903/127/22 є відмінними за предметом та підставами позовів, а також нормативно-правовим регулюванням, а тому Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника про неврахування висновків у наведених постановах, оскільки такі є неподібними до правовідносин у цій справі про стягнення упущеної вигоди.

81. Аналогічно Суд відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду 23.06.2021 у справі № 537/3100/17, предметом позову в якій були вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, за обставин, що відповідно до посвідченої приватним нотаріусом заяви позивач надав згоду своїй дружині на укладення договорів купівлі-продажу, за якими придбати житловий будинок та продати його за ціну та на умовах на власний розсуд. Тобто, обставини справи та матеріально-правове регулювання справи № 537/3100/17 та цієї справи № 903/127/22 є неподібними.

82. Скаржник в касаційній скарзі також посилається на неврахування висновків Верховного Суду у постановах від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18, від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, де зазначено, що "відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування."

83. Разом з тим, у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено не доведення позивачем наявності його порушеного права, як підстави для стягнення збитків, а тому Суд вважає необґрунтованими наведені аргументи ТОВ "Камка".

84. Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із законними та обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди та не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, прийнятих по суті спору, а доводи касаційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.

85. Відносно оскарження ТОВ "Камка" додаткового рішення з розгляду заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд зазначає таке.

86. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

87. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

88. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

89. Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

90. Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

91. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

92. Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

93. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

94. У частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

95. Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

96. Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

97. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України»).

98. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

99. Колегія суддів Верховного Суду враховує також правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, відповідно до якої частинами першою та другою статті 30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

100. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру та погодинної оплати.

101. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

102. Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

103. Відповідач просив стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 25 500 грн.

104. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.02.2021 укладено договір №01 про надання правової допомоги між адвокатським бюро "Леонід Романюк" та відповідачем як клієнтом, за умовами якого бюро приймає доручення відповідача та бере на себе зобов`язання надати відповідачу правову допомогу, а саме: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань при представництві як адвокат інтересів клієнта в господарському суді Волинської області, державній та приватній виконавчій службі, поліції та прокуратури.

105. Суди встановили, що відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт від 27.05.2022, загальна вартість правничої допомоги становить 25 500 грн та включає: ознайомлення з матеріалами позовної заяви та додатками, доданими до матеріалів позовної заяви - 2 год., вартість 3000 грн., вивчення фактичних обставин справи, зазначених в позовній заяві, з огляду на їх правомірність, огляд законодавчих актів України, що регулюють дані правовідносини (ст. 355,358,361,761 ЦК України), вивчення судової практики Верховного Суду - 5 год., вартість 7 500 грн.; складання відзиву на позовну заяву з врахуванням фактичних обставин справи, законів України, судової практики Верховного Суду - 6 год., вартість 9 000 грн.; участь у судових засіданнях по справі, виступ в судових дебатах - 3 год., вартість 4 500 грн.; час, затрачений адвокатом на поїздки на судові засідання по справі від адреси робочого місця адвоката до місця розташування суду - 1 год., вартість 1 500 грн.

106. При цьому, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що ознайомлення з матеріалами позовної заяви з додатками і є вивченням фактичних обставин справи, зазначених у позовній заяві, а тому суди вірно відмовили у стягненні 3 000 грн, з огляду на їх безпідставність та недоведеність.

107. За результатом оцінки поданих доказів, зокрема, договору про надання правової допомоги від 19.02.2021, акту прийому-передачі виконаних робіт від 27.05.2022, прибуткових касових ордерів від 14.02.2022 та від 26.05.2022, суди встановили, що надані докази в їх сукупності підтверджують надання відповідачу його адвокатом послуг професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи на загальну суму 22 500 грн. Представник відповідача подав до суду відзив на позов. Протоколи судових засідань свідчать про те, що представник відповідача брав участь у трьох судових засіданнях, виступав у судових дебатах.

108. Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

109. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

110. У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Такий висновок Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

111. Судами встановлено, що позивачем не заявлялося про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу.

112. Суд зауважує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

113. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

114. Водночас, як вбачається зі змісту оскаржуваних додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, розподіляючи судові витрат за розгляд справи в суді першої інстанції, судами, було враховано всі аспекти складності цієї справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у Господарському суді Волинської області та часу, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, а також доведеності судових витрат.

115. Натомість, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що доводи касаційної скарги про винесення додаткового рішення без перевірки вказаних критеріїв та поданих документів, зводяться до переоцінки доказів, поданих відповідачем на підтвердження розміру заявлених витрат, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції в силу ст. 300 ГПК України. При цьому, судом касаційної інстанції не встановлено порушення судами норм матеріального та процесуального права при винесенні додаткового рішення.

116. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги ТОВ "Камка" не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування законних судових актів.

117. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

118. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

В. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

119. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що оскаржувані судові акти у справі прийняті з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

120. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга ТОВ "Камка" підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова Північно-західного апеляційного господарського суду 19.10.2022, рішення Господарського суду Волинської області від 26.05.2022 та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 10.06.2022 - залишенню без змін.

В. Розподіл судових витрат

121. У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Камка" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду 19.10.2022, рішення Господарського суду Волинської області від 26.05.2022 та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 10.06.2022 у справі № 903/127/21 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді О. Банасько

В. Білоус