Постанова

від 05.04.2023 по справі 193/6/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3243/23 Справа № 193/6/20 Суддя у 1-й інстанції - Кравченко Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Кішкіної І.В., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Шумило І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №193/6/20 за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Софіївської районної державної адміністрації, третя особа, що не заявляє самостійних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Левітор Груп», про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2022 року, ухвалене у складі судді Кравченко Н.О., -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Софіївського районного суду Дніпропетровської області, в обґрунтування якого зазначив, що йому на праві власності належить земельна ділянка: кадастровий номер 1225283300:02:004:0091, площею 7,5745 га, розташованій на території Жовтневої сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області. Згідно відомостей, встановлених позивачем 18.12.2019 року (відмова держреєстратора) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відносно вказаної земельної ділянки за ФОП « ОСОБА_2 » зареєстровано інше речове право - право оренди, яке виникло на підставі укладеного 03.06.2015 року між позивачем та ФОП ОСОБА_2 договору. Позивач ОСОБА_1 не підписував договір оренди від 03.06.2015 року, отже не виявляв свою волю на передачу відповідачу в оренду належної йому земельної ділянки, тому остання перебуває в користуванні ФОП без законних підстав. Оскільки відповідач добровільно повернути земельну ділянку відмовляється, позивач змушений звернутись до суду з цим позовом та просить, на підставі положень ст.ст.203, 207, 215 ЦК України, визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 03.06.2015 року та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки від 17.06.2015 року (№10072092) кадастровий номер 1225283300:02:004:0091, площею 7,5745 га, розташованій на території Жовтневої сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області.

Просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, серія та номер: б/н від 03.06.2015 року, видавник: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 та скасувати рішення державного реєстратора Софіївського районного управління юстиції Дніпропетровської області Товстухи Юрія Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 22148933 від 17.06.2015 року та запис про інше речове право №10072092 від 17.06.2015 року.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 , Софіївської районної державної адміністрації, третя особа, що не заявляє самостійних вимог ТОВ НВП «Левітор Груп», про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, відмовлено.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу у якій просив скасувати рішення суду в частині відмови у скасуванні державної реєстрації права оренди земельної ділянки та ухвалити нове судове рішення про задоволення цієї позовної вимоги.

В обґрунтування скарги зазначає, що рішення укладене з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків постанов ВС від 16.11.2022 року у справі №144/1346/21, від 25.05.2022 року у справі №357/410/20, від 27.10.2021 року у справі №357/11231/18. Суд вдався до надмірного формалізму та відмовив у скасуванні рішення про державну реєстрацію права оренди, що забезпечило б належний захист порушеного права позивача, оскільки вимога негаторного позову про витребування земельної ділянки також має наслідком скасування рішення про державну реєстрацію. Вимога про визнання недійсним договору сформована представником позивача у грудні 2019 року, при цьому навіть станом на 08.06.2021 року існувала неузгодженість щодо ефективного захисту порушеного права у спосіб визнання недійсним договору чи витребування майна з підстав неукладеності договору у випадку, якщо підпис не належить одній зі сторін договору. Обраний позивачем та оплачений судовим збором додатковий та самостійний спосіб захисту порушеного права щодо скасування рішення про державну реєстрацію відповідає вимогам ст.16 ЦК України та є ефективним, оскільки забезпечує належний захист порушених прав позивача та поновлення його речового права користування земельною ділянкою. Не можна погодитись з тим, що ця вимога є похідною, оскільки за ст.216 ЦК України похідною є вимога повернення майна за недійсним правочином, а не скасування рішення про державну реєстрацію речового права та запису про таке речове право. Встановивши не укладення (непідписання) позивачем договору оренди, про що прямо зазначалось у позові та незаконне вибуття земельної ділянки з володіння позивача а також заявлену позовну вимогу про скасування рішення, що відповідає встановленому законом способу захисті, суд мав самостійно застосувати право (положення ст.387, 388 ЦК України) до фактичних обставин спору та частково задовольнити позов. Відмова у задоволенні позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та відповідного запису через 3 роки після звернення до суду з позовом, враховуючи встановлення судом обставини не укладення (непідписання) позивачем договору оренди з підстав обрання неефективного способу захисту свідчить про неефективне здійснення правосуддя та надмірний формалізм. Посилається на судову практику зі спірних правовідносин.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення. В обґрунтування зазначив, що суд зробив вірний висновок що позовна вимога стосовно скасування реєстрації договору є похідною від вирішення первісної вимоги, отже вона не підлягає задоволенню. Крім того, позивач ще до вирішення даної справи подав негатроний позов, по якому відкрито провадження та слухається справа між тим ж сторонами та з тих же самих підстав, що підтверджується ухвалою про відкриття провадження у справі №193/1080/22 від 19 грудня 2022 року. Позивач в апеляційній скарзі відхилився від своїх доводів первісного способу захисту та почав посилатися на неукладеність договору оренди, що не слід враховувати при перегляді даної справи. Крім того, у справі не залучений належний відповідач чи третя особа, які проводять реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно до практики ВП ВС звернення з вимогою про визнання недійсним правочину, який аргументовано тим, що цей договір не підписувався та не укладався не є ефективним способом захисту, оскільки не передбачений законодавством. Крім того зазначає, що висновки суду в мотивувальній частині спірного рішення щодо експертизи є категоричними та однозначними, та суперечать іншим доказам у справі. Позивач підтвердив своїми поясненнями що ОСОБА_2 виготовив йому технічну документацію із землеустрою, допоміг у нотаріальному переоформленні землі, виготовив правовстановлюючий документ на землю і все це було зроблено у рахунок орендної плати на 10 років наперед.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник адвокат Дикий Ю.І. підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Відповідач ФОП ОСОБА_2 та його представник адвокат Омельченко Ю.А., заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити.

Представник третьої особи ТОВ НВП «Левітор Груп» - директор товариства Левченко В.В., в судовому засіданні не заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача.

Представник Софіївської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, третьої особи, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підстав повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Стаття 367 частина 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування реєстрації спірного договору оренди земельної ділянки від 03.06.2015 року укладеного між сторонами.

Рішення суду в оскаржуваній частині не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Так з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 1225283300:02:004:0091, площею 7,5745 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованій на території Жовтневої сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 648752812252. Що підтверджується свідоцтвом про право власності серії та номеру НОМЕР_1 від 02.06.2015 року та витягом з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.11).

Також, з матеріалів справи встановлено, що ФОП ОСОБА_2 користується вказаною земельною ділянкою на підставі договору оренди від 03.06.2015 року, згідно з умовами яких орендодавець ОСОБА_1 надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 49 років кадастровий номер 1225283300:02:004:0091, площею 7,5745 га, розташованій на території Жовтневої сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області.

Згідно відомостей від 18.12.2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно вказаної земельної ділянки за ФОП ОСОБА_2 зареєстровано інше речове право - право оренди, яке виникло на підставі укладеного 03.06.2015 року між позивачем та ФОП « ОСОБА_2 » договору (т.1 а.с.10).

Згідно з висновком експерта №1440/1441-20 від 19.06.2020 року, підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки від 03.06.2015 року та акті приймання - передачі об`єкту оренди від 17.06.2015 року в частині «Орендодавець» в графі « ОСОБА_1 » виконаний рукописним способом пастою синього кольору для кулькових ручок. Ознак застосування технічних прийомів не виявлено. Підписи від імені « ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки від 03.06.2015 року та акті приймання - передачі об`єкта оренди від 17.06.2015 року в частині «Орендодавець ОСОБА_1 » - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 (т.1 а.с.114-121).

30.09.2020 року до Софіївського районного суду Дніпропетровської області скеровано письмові пояснення експертів щодо помилково визначеного прізвища особи « ОСОБА_3 » замість вірного « ОСОБА_4 » (т.1 а.с.199).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту щодо вимог про визнання спірного договору оренди недійсним, оскільки в суді встановлено, що даний договір є неукладеним і визнання його неясним в судовому порядку не потребує. Позовна же вимога стосовно скасування реєстрації вищевказаного договору оренди земельної ділянки від 03.06.2015 року є похідною від вирішення питання за первісною вимогою, отже також не підлягає задоволенню.

Апеляційний суд не погоджується з даним висновком в частині відмови у задоволенні позову про скасування державної реєстрації договору оренди та зазначає наступне.

Враховуючи межі доводів апеляційної скарги, в даному випадку вирішенню підлягає питання чи були законні підстави у суду першої інстанції для задоволення вимог позивача саме в частині скасування державної реєстрації спірного договору оренди земельної ділянки, в чому судом було відмовлено.

Вирішуючи це питання по суті колегія суддів виходить з того, що за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим, як зазначає Велика Палата Верховного Суду надаючи правові висновки за результатами перегляду подібних справ, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

В даному випадку, суд першої інстанції, оцінивши докази по справі, вірно встановив фактичні її обставини та надав їм належну правову оцінку, дійшов правильного висновку щодо неукладеності договору оренди землі від 03.06.2015 року між позивачем та ФОП « ОСОБА_2 », відмовивши у задоволенні вимоги про визнання цього договору недійсним, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним, і наслідки недійсності правочину, який не вчинено не застосовуються.

Разом з тим, порушене право позивача на користування своєю власністю, яке констатовано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, фактично не знайшло свого захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з позовної заяви та пояснень позивача і його представника в суді, останній звернувся з вимогою про визнання спірного договору оренди недійсними посилаюсь на те, що даний договір не підписував, отже, не виявляв свою волю на передачу відповідачу в оренду належну йому земельну ділянку, і остання перебуває в користуванні ФОП « ОСОБА_2 » без законних підстав. Відповідач добровільно повернути належну позивачу земельну ділянку відмовляється, саме тому позивач змушений звернутись до суду з цим позовом за захистом свого права, в тому числі шляхом скасування державної реєстрації спірного договору оренди.

Питання оренди землі регулюються спеціальним законом Законом України «Про оренду землі».

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місцерозташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Разом з тим, відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 46, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди (яка відповідно до ст.18 Закону є обов`язковою для набрання чинності договором), а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація змін, припинення, набуття речового права здійснюється на підставі судового рішення про визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, оскільки в суді відповідач ФОП « ОСОБА_2 » не довів, з наданням належних та допустимих доказів, факту укладення з позивачем договору оренди земельної ділянки, який слугував підставою реєстрації права оренди, слід дійти висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині скасування державної реєстрації права оренди і необхідності їх задоволення.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є слушними, рішення про відмову у задоволені позову в оскаржуваній частині, на підставі п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Софіївської районної державної адміністрації, в частині скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, що належить позивачу на праві власності підлягають задоволенню.

Доводи сторони відповідача ФОП « ОСОБА_2 » викладені у відзиві на апеляційну скаргу не спростовують наведених вище висновків суду апеляційної інстанції, які в свою чергу узгоджуються з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по аналогічній справі №687/358/20 (провадження №61-8698св21) від 17 січня 2022 року.

Питання щодо сумніву у законності висновків проведеної судової почеркознавчої експертизи були досліджені судом першої і апеляційної інстанції і їм надана правова оцінка в ухвалах від 23.12.2022р. та від 05.04.2023р. відповідно.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно ч.13 ст.141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Скасовуючи в частині рішення суду першої інстанції відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України та задовольняючі апеляційну скаргу позивача, апеляційний суд, з урахуванням фактично сплачених сум, вважає за необхідне стягнути з відповідача ФОП « ОСОБА_5 » на користь позивача 768,40 грн., сплачених позивачем за подання позовної заяви,, а також 1152,60 грн. сплачених ним за подання апеляційної скарги. Крім того на користь позивача підлягає стягненню частина судових витрат, пов`язані з проведенням судової почеркознавчої експертизи в сумі 5491,59 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дикий Юрій Олегович задовольнити.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2022 року в частині відмови у скасуванні державної реєстрації права оренди земельної ділянки скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Скасувати рішення державного реєстратора Софіївського районного управління юстиції Дніпропетровської області Товстухи Юрія Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 22148933 від 17.06.2015 року та запис про інше речове право №10072092 від 17.06.2015 року щодо земельної ділянки кадастровий номер 1225283300:02:004:0091, площею 7,5745 га, розташованій на території Жовтневої сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за подання позовної заяви, 1152 (тисяча сто п`ятдесятдві) грн. 60 коп. за подання апеляційної скарги та 5491 (п`ять тисяч чотиристадев`яносто одну) грн. 59 коп. витрат понесених у зв`язкуз проведеннямекспертизи

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 10 квітня 2023 року

Головуючий суддя О.В. Агєєв