Постанова

від 14.03.2023 по справі 947/27138/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1261/23

Справа № 947/27138/20

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Дубрянської Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області в якості правонаступника Павлинської сільської ради Іванівського району Одеської області, Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» в особі державного реєстратора Мельник Тетяни Іванівни про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м.Одеси до АТ«Укрсоцбанк», Павлинської сільської ради Іванівського району Одеської області, КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» в особі державного реєстратора Мельник Т.І. з позовною заявою про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивачу на праві спільної часткової власності належала 1/3 частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та 2/3 частини вказаної квартири на праві спільної часткової власності належали ОСОБА_2 .

27 березня 2006 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В., за реєстровим номером 686, предметом якого була спірна квартира.

Як стало відомо позивачу, 03 травня 2018 року на підставі рішення державного реєстратора «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Мельник Т.І., індексний номер 26033696 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за ПАТ «Укрсоцбанк» зареєстровано право власності на частину спірної квартири, що належала позивачу. Також, 03 травня 2018 року на підставі рішення державного реєстратора «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Мельник Т.І., індексний номер 26033613 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за ПАТ «Укрсоцбанк» зареєстровано право власності на частину спірної квартири, що належала ОСОБА_2 .

Підставою для перереєстрації права власності на нерухоме майно зазначені рекомендовані повідомлення по вручення поштового відправлення, серія та номер: 0530014890125 від 28.09.2017 року та 0530014890213 від 28.09.2017 року. Проте, як вказав позивач, він не отримував від ПАТ «Укрсоцбанк» рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення. Також, ОСОБА_2 не могла отримувати будь-які повідомлення від банку, оскільки 07.11.2015 року знята з обліку у зв`язку зі смертю.

Позивач вказував, що ПАТ «Укрсоцбанк» повинен був заявити вимоги до спадкоємця на підставі ст. 1281, 1282 ЦК України, та державним реєстратором всупереч вимог закону не встановлено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, що виключало право вчиняти реєстраційні дії по державній реєстрації права власності на спірне майно на підставі Іпотечного договору від 27 березня 2006 року.

За таких обставин ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора за №26033696 та за №26033613 про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси у справі замінено відповідача АТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника АТ «Альфа-Банк».

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2021 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.10.2022 року замінено відповідача Павлинську сільську раду Іванівського району Одеської області на правонаступника - Красносільську сільську раду Одеського району Одеської області.

Будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи на 14.03.2023 року на 14-00 годину, а також будучи обізнаними про обмеження на час оголошення в Україні воєнного стану доступу до приміщень (зали судових засідань) Одеського апеляційного суду через відсутність технічної можливості забезпечення безпеки громадян під час повітряної тривоги, учасники справи не виявили належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції шляхом подання відповідної заяви у строк встановлений статею 212 ЦПК України та з наданням доказів про відправлення копії заяви іншим учасникам справи.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки поважність причин відсутності сторін у судовому засіданні не встановлена, однак матеріали справи містять достатньо доказів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно дост. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1 , суд першоїінстанції виходив з того, що обставини, на які позивач посилався обґрунтовуючи заявлені вимоги, недоведені.

Проте повністю погодитися з такими висновками районного суду не можна, оскільки суд не конкретизував свій висновок і не навів обґрунтувань щодо тих доводів позовної заяви, на які позивач посилався в якості підстав для задоволення вимог і не розмежував підстави відмови у позові щодо кожного з співвідповідачів.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:

- до прийняття оспорених рішень про реєстрацію права власності на квартиру, як предмет іпотеки за іпотекодержателем, право власності на 1/3 частину цієї квартири належало позивачу, а 2/3 частини - ОСОБА_2 ;

- 16.11.2006 року вчинено обтяження щодо зазначеної квартири і підставою такого обтяження є Іпотечний договір;

- відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №123763892 від 14.05.2018 року, право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано 03.05.2018 року за ПАТ «Укрсоцбанк»: рішенням державного реєстратора КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» за №26033696 про державну реєстрацію права власності на 1/3 частину квартири та рішенням за №26033613 на 2/3 частину зазначеної квартири. Підставою виникнення права власності зазначено «рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення серії та номер 0530014890125».

Одеським апеляційним судом з метою перевірки істинності доводів апеляційної скарги було витребувано:

-з Київськогорайонного судум.Одеси цивільну справу № 520/16519/19 за позовом Акціонерного товариства «Альфа Банк» (правонаступник ПАТ «Укрсоцбанк») до ОСОБА_1 , третя особа Київський відділ державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про звільнення майна з-під арешту за результатами розгляду якої ухвалено рішення Київського районного суду м. Одеси від 13.11.2020 року;

-з Юридичногодепартаменту Одеськоїміської ради копії документів реєстраційної справи щодо об`єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 .

Зі змісту матеріалів цивільної справи № 520/16519/19 вбачається, що:

-згідно з договором кредиту від 06/95/139 від 15.11.2006 року АКБ СР «Укрсоцбанк» надало ОСОБА_1 30 000 доларів США зі сплатою 14% річних з кінцевим терміном повернення кредиту 15.11.2011 року;

-згідно з іпотечним договором від 16.11.2006 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 06/95/139 від 15.11.2006 року, ОСОБА_2 (2/3 частини) та ОСОБА_1 (1/3 частина) передали в іпотеку в обсязі належних кожному із них часток квартиру АДРЕСА_2 ;

-згідно з довідкою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 05.09.2019 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 25.01.1995 року;

-рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13.11.2020 року у справі № 520/16519/19 позов Акціонерного товариства «Альфа Банк» (правонаступник ПАТ «Укрсоцбанк») до ОСОБА_1 задоволено. Звільнено з-під арешту трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 , який накладено постановою АВ № 983516 від 02.02.2009 року Другим Київським відділом ДВС Одеського МУЮ;

-ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.06.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту повернуто скаржнику, як не подану;

-відомості про оскарження даної ухвали в касаційному порядку в матеріалах справи відсутні і ОСОБА_1 про такі обставини апеляційному суду не повідомлено;

-відомості про оскарження в апеляційному порядку рішення Київського районного суду м. Одеси від 13.11.2020 року про звільнення майна з-під арешту іншими особами, які не є учасниками справи № 520/16519/19, але права та обов`язки яких були вирішені або зачіпаються рішенням суду, відсутні.

Зі змісту копії реєстраційної справи щодо об`єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 вбачається, що:

-згідно з договором кредиту 06/95/34 від 27.03.2006 року АКБ СР «Укрсоцбанк» надало ОСОБА_1 35 000 доларів США зі сплатою 14% річних з кінцевим терміном повернення кредиту 27.03.2011 року;

-згідно з іпотечним договором від 27.03.2006 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 06/95/34 від 27.03.2006 року, ОСОБА_2 (2/3 частини) та ОСОБА_1 (1/3 частина) передали в іпотеку в обсязі належних кожному із них часток квартиру АДРЕСА_2 ;

-згідно з договором про внесення змін № 1 від 16.11.2006 року до іпотечного договору від 27.03.2006 року вартість предмету іпотеки визначена 403 400 грн., що станом на 16.11.2006 року за офіційним курсом НБУ становить 79 881,19 доларів США;

-28 вересня 2017 року АТ «Укрсоцбанк» направило на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу про сплату непогашеної заборгованості у загальному розмірі 78 072,08 доларів США, що становить 2 022 554,74 грн. з попередженням, що у разі невиконання зобов`язань зі сплати заборгованості у тридцятиденний строк з дня їх отримання, Банк зверне стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності відповідно до умов договору іпотеки та ст. 37 Закону України «Про іпотеку»;

-відповідно до рекомендованих повідомлень № № 0530014890125 та 0530014890213 вимога АТ «Укрсоцбанк» від 28 вересня 2017 року вручена 06.10.2017 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Доводи позовної заяви в частині обґрунтування заявлених вимог щодо неправомірності рішення суду першої інстанції зведені до наступного:

-не отримання позивачем вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки та заперечення достовірності рекомендованих відправлень № № 0530014890125 та 0530014890213 з відміткою про вручення повідомлення іпотекодержателя позивачеві;

-після смерті майнового поручителя ОСОБА_2 , іпотекодержатель не звертався до її спадкоємця з вимогою в порядку ст. ст. 1281, 1282 ЦК України та таким чином втратив, зокрема як іпотекодержатель, право на звернення стягнення на іпотеку;

-зареєстрована на праві власності за позивачем 1/3 частина спірної квартири постановою державного виконавця від 02.02.2009 року була обтяжена арештом, який на час реєстрації права власності на дану квартиру за іпотекодержателем 03.05.2018 року залишався діючим.

Доводи апеляційної скарги фактично дублюють доводи позовної заяви і зведені до того, що суд відмовляючи у позові за недоведеністю належним чином не перевірив істинність викладених у позові обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, не надав їм належної оцінки та не навів в оскаржуваному рішенні відповідних мотивувань.

Колегія суддів виходить з такого.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України"Проіпотеку" (абзац третій статті 1 цього Закону).

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно (частина перша статті 4Закону України"Проіпотеку" у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки).

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частина шоста та сьома статті 3Закону України"Проіпотеку" у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду).

З матеріалів справи вбачається, що 28.03.2006 року та 16.11.2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В. зареєстровані обтяження квартири іпотекою згідно з договорами іпотеки від 27.03.2006 року та від 16.11.2006 року у Державному реєстрі іпотек.

02.02.2009 року державним виконавцем Другого Київського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в Одеській області накладено арешт на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

З єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постановою державного виконавця Другого Київського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в Одеській області від 15.12.2008 року відкрито виконавче провадження, в якому боржником значиться ОСОБА_1 , а стягувачем ОСОБА_3 .

З єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що у рішенні Київського районного суду м. Одеси від 03.06.2011 року у справі № 2-4258/11 за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по аліментам міститься посилання на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 02.02.2006 року по цивільній справі №2-5961/06, якою було визнано мирову угоду між позивачкою та відповідачем, за умовами якої відповідач прийняв на себе обов`язок сплачувати позивачці на утримання двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , грошові кошти в розмірі 2000 грн. До відповідача неодноразово були застосовані виконавчі дії по стягненню грошових коштів на утримання дітей, однак він ухиляється від сплати аліментів, тому створилася заборгованість.

Таким чином, наявність арешту від 02.02.2009 року на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 пов`язана з відкриттям 15.12.2008 року виконавчого провадження з примусового стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

АТ «Укрсоцбанк» направило на ім`я позичальника та іпотекодавця ОСОБА_1 та майнового поручителя ОСОБА_2 вимоги від 28 вересня 2017 року про сплату непогашеної заборгованості у загальному розмірі 78 072,08 доларів США, що становить 2 022 554,74 грн.з попередженням, що у разі невиконання зобов`язань зі сплати заборгованості у тридцятиденний строк з дня їх отримання, Банк зверне стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності відповідно до умов договору іпотеки та ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до рекомендованих повідомлень № № 0530014890125 та 0530014890213 вимоги вручені 06.10.2017 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням державного реєстратора КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» від 03.05.2018 року за №26033696 про державну реєстрацію права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 та рішенням за №26033613 про державну реєстрацію права власності на 2/3 частини зазначеної квартири зареєстровано за ПАТ «Укрсоцбанк. В якості підстави реєстрації зазначено: іпотечний договір від 27.03.2006 року, іпотечний договір від 16.11.2006 року, вимога від 28.09.2017 року, рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення № № 0530014890125 та 0530014890213 відповідно.

Колегія суддів критично оцінює доводи позивача ОСОБА_2 в частині того, що ним не отримано вимогу ані на його ім`я ані на ім`я його матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Правила надання послуг поштового зв`язку (далі - Правила), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, передбачають порядок вручення рекомендованих поштових відправлень.

За пунктом 99 Правил рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім`ї за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв`язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо).

Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв`язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 222/1402/16).

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд доходить висновку, що відповідним рекомендованим повідомленням підтверджується вручення ОСОБА_1 вимоги від 28 вересня 2017 року про сплату непогашеної заборгованості у загальному розмірі 78 072,08 доларів США, що становить 2 022 554,74 грн.з попередженням, що у разі невиконання зобов`язань зі сплати заборгованості у тридцятиденний строк з дня отримання вимоги, Банк зверне стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності відповідно до умов договору іпотеки та ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Разом із цим, позивачем ОСОБА_1 не спростовано презумпцію добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків при врученні відповідного рекомендованого листа, оскільки докази на підтвердження цих обставин у справі відсутні.

Таким чином доводи, які наведені ОСОБА_1 у позові та апеляційній скарзі щодо неотримання ним вимоги АТ «Укрсоцбанк» від 28 вересня 2017 року є неспроможними.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з положеннями частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Окремим видом застави є іпотека.

Поняття іпотеки викладено у статті 1 Закону України "Про іпотеку" і вже наведено у цій постанові суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Підстави припинення зобов`язання передбачені статтями 599, 601, 604, 609 ЦК України, зокрема стаття 559 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Відсутність реального і своєчасного виконання зобов`язання не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання.

Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавцем може бути боржник або інша особа - майновий поручитель.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Стаття 17 Закону України "Про іпотеку" визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 який є боржником за кредитним договором в забезпечення виконання якого він передав належну йому 1/3 частку спірної квартири в іпотеку, а його мати, ОСОБА_2 - 2/3 частки цієї ж квартири, набули таким чином статус іпотекодавців.

Будучи майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_1 і не будучи одночасно боржницею за кредитним договором (кредитними договорами) з АТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_1 будучи зареєстрованим за місцем проживання ОСОБА_2 на час відкриття спадщини і перебуваючи у родинному зв`язку з померлою, в розумінні ч.3 ст. 1268 ЦК України вважається таким спадкоємцем за законом, який прийняв спадщину. Доказів про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не надав.

Також ОСОБА_1 не надав доказів про виконання ним основного зобов`язання за кредитними договорами від 27.03.2006 року та від 16.11.2006 року.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на те, що після смерті ОСОБА_2 кредитор впродовж шести місяців не звертався з вимогою до нього, як спадкоємця і тому позбавлений права вимоги за оспорюваними договорами, а відтак і звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки не дотримався вимог статей 1281, 1282 ЦК України.

Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України "Про іпотеку" регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця; спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Стаття 17 Закону України "Про іпотеку" визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статусу іпотекодавця. Отже, іпотека у зв`язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.

Зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.

За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців боржника має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань, т

Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).

Як вже зазначалося, позивач є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , яка є майновим поручителем у розмірі належних їй 2/3 часток за належне виконання ОСОБА_1 боргових зобов`язань за кредитними договорами і тому банк після смерті ОСОБА_2 не мав обов`язку впродовж шестимісячного строку пред`являти вимогу до позивача ОСОБА_1 , оскільки положення статей 1281, 1282 ЦК України не підлягають застосуванню до зазначених правовідносин. Смерть майнового поручителя ОСОБА_2 не впливає на обсяг та порядок відповідальності ОСОБА_1 , який є боржником за основними зобов`язаннями за кредитними договорами.

Аналогічний по суті висновок викладений Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 334/9638/18 (провадження № 61-15763св20).

Тому доводи апеляційної скарги та позовної заяви в цій частині є неспроможними.

Крім того, позивач обґрунтовував заявлені вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора тим, що на час вчинення державним реєстратором реєстраційної дії про визнання за іпотекодержателем права власності на належну ОСОБА_1 1/3 частину спірної квартири, був чинним арешт, накладений на дану частку державним виконавцем Другого Київського відділу ДВС Одеського МУЮ 02.02.2009 року.

Однією з підстав для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

03 липня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування" N 2478-VІІІ (далі - Закон N 2478- VIII), який згідно з пунктом 1 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом. Цей Закон був опублікований 03 листопада 2018 року, набрав чинності 04 листопада того року та був введений у дію 04 лютого 2019 року.

Згідно з пунктом 10 розділу Іцього Закону N 2478-VІІІ частину четверту статті 24 Закону N 1952-ІV парламент доповнив пунктом 7 про те, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі "державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України "Про іпотеку". Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем".

Іпотекодержатель може безперешкодно реалізувати право на задоволення своїх вимог до боржника переважно перед іншими його кредиторами, зокрема, шляхом реєстрації права власності за ним на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

За змістом зазначеного припису пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону N 1952- ІV обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи) права власності на цей об`єкт.

На час звернення іпотекодержателя до державного реєстратора з заявою про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки і проведення державним реєстратором такої реєстрації - 03.05.2018 року у ст. 24 Закону N 1952-ІV існувала така підстава для відмови у державній реєстрації права власності на квартиру у порядку, встановленому статтею 37 Закону «Про іпотеку», як арешт майна (частку у майні) боржника.

Проте, як вбачається з матеріалів справи і вже зазначалося вище, даний арешт від 02.02.2009 року на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , був накладений в межах відкритого 15.12.2008 року виконавчого провадження з примусового стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Тобто відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення про стягнення аліментів та накладення арешту в межах цього виконавчого провадження, пов`язано з невиконанням (неналежним виконанням) відповідачем аліментних зобов`язань відносно дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на час ухвалення оскаржуваного рішення набули повноліття.

Доказів про наявність непогашеної заборгованості ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження зі стягнення аліментів та про її розмір позивачем на час розгляду справи в суді першої інстанції та на момент перегляду рішення в апеляційному порядку, ОСОБА_1 не надано.

Стягувачем у відкритому виконавчому провадженні про стягнення з ОСОБА_1 аліментів є мати дітей - ОСОБА_3 , а після набуття повноліття і наявностізаборгованості зааліментами і самі діти, на користь яких стягнуті аліменти.

Дані особи рішення Київського районного суду м. Одеси від 13.11.2020 року про звільнення з-під арешту належної до 03.05.2018 року 1/3 частки спірної квартири боржнику ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржили та з відповідним позовом до суду про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на 1/3 частки спірної квартири боржника ОСОБА_1 за іпотекодержателем АТ «Укрсоцбанк», не звертались.

При таких обставинах, сама по собі наявність на час звернення стягнення на предмет іпотеки і переходу права власності до іпотекодержателя, діючого арештуна іпотечнемайно, накладеного у лютому 2009 року за невиконання ОСОБА_1 аліментного зобов`язання не є безумовною підставою для задоволення заявленого позивачем позову, оскільки позивач не надав докази про наявність заборгованості по аліментам після досягнення дітьми повноліття, та про розмір цієї заборгованості, а також не довів яким чином звернення стягнення на предмет іпотеки з одночасним припиненням кредитного зобов`язання позивача перед кредитором (згідно з умовами запропонованими самим Банком у вимозі про погашення заборгованості) за наявності арешту на майно порушує його право, в тому числі і як боржника в іншому зобов`язанні (стягнення аліментів).

При цьому колегія суддів звертає увагу, що стягувач (стягувачі) в іншому (аліментному) зобов`язанні не оскаржив (ли) перехід права власності до іпотекодержателя на 1/3 частину спірної квартири, на яку був накладений арешт.

Отже, визначальним для задоволення заявленого позову про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора через існування діючого арешту на частку у майні боржника, переданого в іпотеку, в даному випадку є не сама по собі законодавчо передбачена до 04.02.2019 року підстава для відмови у здійсненні державної реєстрації, а доведення позивачем факту порушення своїх прав такими діями державного реєстратора.

В даному випадку арешт накладений в межах примусового виконання судового рішення про стягнення з позивача аліментів на неповнолітніх дітей, відкритого у зв`язку з невиконанням (неналежним виконанням) ним свого обов`язку зі сплати аліментів, що само по собі не свідчить про порушення прав позивача здійсненням реєстрації права власності на квартиру, яка є предметом іпотеки і припиненням таким чином кредитного зобов`язання ОСОБА_1 .

Тому дані доводи апеляційної скарги та позовної заяви є також неспроможними.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції відмовлено по суті позову (за недоведеністю позивачем обставин, якими той обґрунтував заявлені вимоги) відносно залучених до участі у справі в якості співвідповідачів - комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» в особі державного реєстратора Мельник Т.І. та Павлинської сільської ради Іванівського району Одеської області (правонаступник - Красносільська сільська рада Одеського району Одеської області).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 3 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).

Державний реєстратор/нотаріус як неналежний відповідач за вимогою про скасування державної реєстрації права наведений в постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 461/8641/19, від 09.08.2022 у справі № 266/2666/19, від 10.08.2022 у справі № 565/315/21, від 10.08.2022 у справі № 725/873/20).

Верховний Суд у зазначених справах, враховуючи зміст і характер відносин між учасниками справи з урахуванням установлених обставин справи, дійшов висновку, що спір у справі в частині пред`явлених позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора виник між позивачем і особою, за якою було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно. Таким чином, державний реєстратор є неналежним відповідачем у справі, а тому в задоволенні позовних вимог до вказаного відповідача слід було відмовити з цієї підстави.

Позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності не може бути звернена до комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» в особі державного реєстратора та органу місцевого самоврядування до якого відноситься комунальне підприємство, в якому працював державний реєстратор на час виникнення оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності, оскільки реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

У справі, що переглядається в апеляційному порядку, позивачем заявлені вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію крім іпотекодержателя на користь якого зареєстровано право власності в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, також до Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області (правонаступник Павлинської сільської ради Іванівського району Одеської області), та її Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» в особі державного реєстратора Мельник Тетяни Іванівни.

При таких обставинах та з урахуванням викладеного у цій постанові, у вимогах до Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області (правонаступник Павлинської сільської ради Іванівського району Одеської області), та її Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» в особі державного реєстратора Мельник Тетяни Іванівни слід відмовити за суб`єктним складом, як до неналежних співвідповідачів.

В іншій частині щодо вимог про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію до АТ «Альфа Банк» (правонаступник ПАТ «Укрсоцбанк») мотивувальну частину рішення суду першої інстанції слід доповнити підставами та обґрунтуваннями, які наведені у цій постанові суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2021 року в частині відмови у вимогах ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» в особі державного реєстратора Мельник Тетяни Іванівни та до Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області (правонаступник Павлинської сільської ради Іванівського району Одеської області) про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у позові до Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» в особі державного реєстратора Мельник Тетяни Іванівни та до Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області (правонаступник Павлинської сільської ради Іванівського району Одеської області) про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію з підстав, наведених в цій постанові.

Мотивувальну частину рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2021 року в частині відмови у вимогах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію - змінити та доповнити її обґрунтуваннями, які викладені в редакції цієї постанови суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2021 року щодо відмови у вимогах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 05.04.2023 року

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова