Номер провадження: 22-ц/813/4483/23
Справа № 500/5312/19
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.04.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орловської Н.В.
суддів Пузанової Л.В.
Приходько Л.А.
секретар Зєйналова А.Ф.к.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Паллада» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02 грудня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до малого приватного підприємства «Паллада», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ТАС», ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовними заявами до малого приватного підприємства «Паллада» (далі - МПП «Паллада»), про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.01.2020 року цивільну справу №500/5312/19 (провадження №2/946/1017/20) за позовом ОСОБА_1 до МПП «Паллада» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, та цивільну справу №500/5346/19 (провадження №2/946/1320/20) за позовом ОСОБА_2 до МПП «Паллада» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, об`єднано в одне провадження та присвоєно загальний номер №500/5312/19 (провадження №2/946/1017/20) (а.с.218 т.1).
Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтовують тим, що 22.03.2017 року приблизно о 19 год. 25 хв. на ділянці автодороги сполученням «Одеса-Рені» 249 км. + 700 м. в Ренійському районі Одеської області відбувся наїзд вантажним сідловим тягачем «Volvo FH 13», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом рефрижератором «SCHMITZ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався з боку с.Нова Некрасівка Ізмаїльського району в напрямку с.Новосільське Ренійського району, на велосипедиста ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який рухався у зустрічному напрямку. Внаслідок даної ДТП велосипедист ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, від яких він помер на місці пригоди.
У зв`язку зі смертю ОСОБА_5 позивачам дружині ОСОБА_1 та доньці ОСОБА_2 заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню за рахунок МПП «Паллада», який є власником вантажного сідлового тягача «Volvo FH 13», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «Volvo FH 13», реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у АТ «Страхова компанія «ТАС», відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ/8989394
28.03.2019 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомив АТ «Страхова компанія «ТАС» про настання страхового випадку та звернувся із заявами на виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у розмірі 19200,00 грн. кожній, що становить по частині від 38 400,00 грн. відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, яке ділиться рівними частинами між дружиною та дочкою, а також відшкодування витрат на поховання та встановлення надгробного пам`ятника у розмірі 7190,00 грн.
На дату подання позовної заяви рішення щодо виплати чи відмову у виплаті страхового відшкодування страховою компанією не прийняте, проте сума, яка підлягає виплаті страховою компанією, є недостатньою для повного відшкодування завданої позивачкам моральної шкоди.
Враховуючи, що смерть ОСОБА_4 настала на місці ДТП та була прямим причинним наслідком цієї пригоди, а матеріалами кримінального провадження встановлено, що шкоду потерпілому ОСОБА_4 було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непередбаченої сили чи умислу загиблого, тому позивачі вважають, що саме володілець джерела підвищеної небезпеки відповідальний за шкоду, завдану потерпілому.
Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована у АТ «Страхова компанія «ТАС», позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з урахуванням частки страхового відшкодування, яку має йому сплатити страхова компанія в якості відшкодування моральної шкоди (19 200,00 грн.), зменшили розмір моральної шкоди з 300 000,00 грн. до 280 800,00 грн.
З огляду на викладене, позивачка ОСОБА_1 просить суд стягнути з МПП «Паллада» на свою користь 280 800,00 грн. моральної шкоди, завданої смертю чоловіка внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки та 15000,00 грн. судових витрат, пов`язаних з оплатою позивачкою правничої допомоги.
Позивачка ОСОБА_2 просить суд стягнути з МПП «Паллада» на свою користь 280800,00 грн. моральної шкоди, завданої смертю батька внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки та 15000,00 грн. судових витрат, пов`язаних з оплатою позивачкою правничої допомоги.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02 грудня 2022р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто із МПП "Паллада" на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 80 800,00 грн та витрати на правову допомогу розмірі 4316,24 грн.; на користь ОСОБА_2 суму моральної шкоди у розмірі 80 800,00 гривень; витрати на правову допомогу у розмірі 4316,24 грн, а також в дохід держави стягнуто судовий збір у розмірі 1616,00 гривень.
В апеляційній скарзі Мале приватне підприємство "Паллада" просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки висновки суду суперечать фактичним обставинам справи та нормам законодавства.
Так, судом не враховано, що 02.12.2019р. ПАТ "СГ ТАС" прийнято рішення про виплату ОСОБА_6 та ОСОБА_2 страхового відшкодування моральної шкоди у розмірі 19200 грн кожній на підставі їх особистого звернення від 08.04.2019р., а тому вважає безпідставною повторно заявлено вимогу про стягнення моральної шкоди, що суперечить положенням ст.23 ЦК України, де встановлено право лише на одноразове стягнення такої шкоди.
Крім того, вважає визначену судом суму відшкодування завищеною, оскільки вказаний розмір не підтверджений доказами, позивачами не надано висновків відповідних спеціалістів, тоді як позивачі не заявляли клопотань про призначення судової психологічної експертизи, висновки якої є належним доказом на підтвердження факту та розміру моральної шкоди.
Також судом не враховано, що виникненню шкоди сприяли необережність і вина постраждалого ОСОБА_4 , який перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння рухався на велосипеді у темний час доби, при виконанні маневру не позначив зміну напрямку руху, а тому водій ОСОБА_3 був позбавлений можливості своєчасно зреагувати на небезпеку в русі та запобігти зіткненню.
Крім того, апелянт посилається на порушення судом процесуального законодавства щодо своєчасного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, оскільки справа розглянута без участі представника відповідача за відсутності належного підтвердження про своєчасне вручення йому судової повістки.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду судового рішення.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність рішення у оскаржуваній частині у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційним судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 22.03.2017 року приблизно о 19 год. 25 хв. на ділянці автодороги сполучення «Одеса-Рені» 249 км. + 700 м. в Ренійському районі Одеської області сталася ДТП, а саме: відбувся наїзд автопоїздом у складі вантажного сідлового тягача «Volvo FH 13», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом рефрижератором «SCHMITZ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався поза населених пунктів, з боку с.Нова Некрасівка Ізмаїльського району в напрямку с.Новосільське Ренійського району на велосипедиста ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який рухався у зустрічному напрямку по правому узбіччю, прямолінійно, та раптово, виїхав на проїзну частину.
Внаслідок даної ДТП велосипедисту ОСОБА_4 спричинені тілесні ушкодження, від яких він помер на місці пригоди, що підтверджується постановою старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області про закриття кримінального провадження від 31.07.2019 року, а також копією свідоцтва про смерть (а.с.67, 15 т.1).
Згідно повідомлення слідчого управління ГУНП в Одеській області від 09.08.2018 року №4/ДТП-2323 23.03.2017 року слідчим відділу СУ ГУНП в Одеській області Берлізовим Є.В. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017160000000236 внесені відомості про кримінальне правопорушення за фактом ДТП, за участю водія ОСОБА_3 та велосипедиста ОСОБА_4 за ознаками ч.2 ст.286 КК України (а.с.12 т.1).
Постановою старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області від 31.07.2019 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017160000000236 - закрито, у зв`язку з встановленням відсутності в діях водія ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України. Причиною ДТП, яка призвела до спричинення смерті велосипедиста ОСОБА_4 явилися порушення самим велосипедистом вимог пунктів 2.9 «а». 10.1, 6-7 Правил дорожнього руху України. (а.с.67 т.1).
Згідно довідки Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області від 04.07.2019 року №31/15-207аз станом на 22.03.2017 року автомобіль «Volvo FH 13», 2006 року виготовлення, об`єм двигуна 12760 (см.куб.), був перереєстрований за МПП «Паллада» (а.с.28 т.1).
Відповідно до Полісу №АЕ 8989394, діючого станом на 22.03.2017 року, транспортний засіб типу С2: вантажний автомобіль вантажопідйомністю понад 2 т. «Volvo FH 12», державний номер НОМЕР_1 , був застрахований в АТ «Страхова компанія «ТАС» (а.с.29 т.1).
Позивачка ОСОБА_1 є дружиною загиблого внаслідок ДТП ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб (повторним) серії НОМЕР_3 , виданим Ізмаїльським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 29.09.2017 року (а.с.17 т.1).
Позивачка ОСОБА_7 є донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження (повторним) серії НОМЕР_4 , виданим Ізмаїльським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 08.11.2017 року (а.с.119 т.1).
28.03.2019 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 повідомив АТ «Страхова компанія «ТАС» про настання страхового випадку та звернувся із заявами на виплату страхового відшкодування, а саме, відшкодування моральної шкоди, завданої позивачці ОСОБА_1 у розмірі 19200,00 грн., що становить частину від 38 400,00 грн., яка ділиться рівними частинами між дружиною та дочкою, та відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника у розмірі 115 200,00 грн. та позивачці ОСОБА_2 у розмірі 19200,00 грн., що становить частину від 38 400,00 грн., яка ділиться рівними частинами між дочкою та матір`ю, відшкодування витрат на поховання та встановлення надгробного пам`ятника у розмірі 7190,00 грн. (а.с.24-27, 128, 129 т.1).
Згідно листа АТ «Страхова компанія «ТАС» від 23.12.2019 року №17820 розмір відшкодування моральної шкоди склав 38400,00 грн. Дана сума була порівну розподілена між дружиною загиблого ОСОБА_1 та донькою загиблого ОСОБА_2 . Рішення по справі стосовно виплати належного страхового відшкодування дружини загиблого ОСОБА_1 у сумі 19 200,00 грн. було прийняте 29.11.2019 року, рішення по справі стосовно виплати належного страхового відшкодування для доньки загиблого ОСОБА_8 у сумі 19200,00 грн. було прийняте 02.12.2019 року (а.с.213 т.1).
Позивачі зазначають, що внаслідок смерті їх чоловіка та батька їм завдано сильних душевних страждань, а тому посилаючись на недостатність отриманого від АТ «СК «ТАС» страхового відшкодування моральної шкоди, звернулися до суду з позовами про її стягнення з відповідача.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. (ч. 3 ст. 23 ЦК України)
За змістом статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Судом встановлено, що смерть ОСОБА_4 наступила внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 22.03.2017 року приблизно о 19 год. 25 хв. на ділянці автодороги сполучення «Одеса-Рені» 249 км. + 700 м. в Ренійському районі Одеської області за участю водія ОСОБА_3 та внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу типу С2: вантажний автомобіль вантажопідйомністю понад 2 т. «Volvo FH 12», державний номер НОМЕР_1 , власником якого було МПП «Паллада».
Заперечуючи свій обов`язок з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, власником якої є МПП «Паллада», відповідач посилається на недопустимість повторного її стягнення внаслідок отримання такого відшкодування позивачками за рахунок страховика.
Апеляційний суд вважає вказану позицію скаржника необґрунтованою з огляду на наступне.
Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).
До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
У статті 3 цього Закону визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.
Частиною першою статті 21 Закону України«Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.
Загальний розмір страхового відшкодування за шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого, визначений пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якого страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку.
Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку та у межах встановленого цим Законом ліміту.
В статті 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Судом встановлено, що транспортний засіб «Volvo FH 12», державний номер НОМЕР_1 , власником якого є МПП «Паллада», було застраховано в АТ «СК «ТАС», і на виконання вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик здійснив виплату страхового відшкодування моральної шкоди на користь позивачів в загальній сумі 38 400 грн, тобто у визначеному п.27.3 ст.27 цього закону розмірі.
Разом з тим, здійснення страховиком АТ «СК «ТАС» виплати позивачам страхового відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілої особи, жодним чином не спростовує визначеного ст.1194 ЦК України обов`язку МПП «Паллада», як власника забезпеченого транспортного засобу, відшкодувати іншу частину моральної шкоди, у випадку недостатності суми страхового відшкодування.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості доводів представника відповідача щодо відшкодування моральної шкоди одноразово, як підстави для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).
Заявником апеляційної скарги не доведено тих обставин, що потерпілий ОСОБА_4 , який помер внаслідок ДТП, передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди з МПП «ПАЛАДА», як законного володільця джерела підвищеної небезпеки.
Доводи апеляційної скарги про те, що причиною ДТП стала неправомірна поведінка самого потерпілого, а тому у відповідача не виникає обов`язок відшкодувати завдану шкоду, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.
Обов`язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. покладається на володільця джерела.
З огляду на викладене, відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_3 , як особи, яка керувала транспортним засобом, не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
За позицією відповідача, визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, завданої позивачам смертю потерпілого ОСОБА_4 , є завищеним та не підтверджений належними доказами.
Апеляційний суд зазначає, що моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди слід виходити з того, що за своїм характером діяння, скоєне внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, власником якого є відповідач, було спрямоване проти життя близької позивачам особи (чоловіка та батька), що є однією із важливіших цінностей та свобод людини, охоронюваних державою.
Глибина фізичних та душевних страждань позивачів, на думку суду, є значною, відчутною та критичною. Безперечно, позивачі страждали, смерть чоловіка та батька викликала значні зміни в їх морально-психологічному стані, що внесло в їх життя душевний та моральний дискомфорт.
Разом з тим, відповідно до частини другої статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до постанови старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області про закриття кримінального провадження від 31.07.2019 року при токсикологічному дослідженні крові трупа ОСОБА_4 виявлено етиловий спирт у концентрації 2.62 ‰ і в сечі 3.44 ‰. Вказана концентрація етилового спирту в крові та сечі відповідає тяжкому алкогольному сп`янінню. Зроблений висновок, що у даній дорожній ситуації водій автопоїзду ОСОБА_3 не мав технічної можливості уникнути наїзду на велосипедиста ОСОБА_4 дотримуючись вимог п.12.3 ПДР України, вживши заходів екстреного гальмування. Натомість, в діях велосипедиста ОСОБА_4 навпаки вбачається невідповідність вимогам п.10.1 ПДР України, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням події цієї пригоди. Таким чином, відповідно до зібраних у кримінальному провадженні доказів встановлено, що причиною ДТП, яка призвела до спричинення смерті велосипедиста ОСОБА_4 явилися порушення самим велосипедистом вимог п.2.9 а, 10.1, 6.7 ПДР України. Кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12017160000000236 від 23.03.2017 року закрито у зв`язку з встановленням відсутності в діях водія ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України (а.с.67 т.1).
З наведеного слідує, що ДТП відбулося за обставин, коли транспортний засіб під керуванням ОСОБА_3 наїхав на велосипедиста ОСОБА_4 , який не утримався від виконання маневру перетину проїзної частини, тим самим поставивши себе у небезпечний стан, жодним чином не позначивши свій маневр по зміні напрямку руху, в стані алкогольного сп`яніння, що свідчить про те, що останній допустив необережність через нехтування Правилами дорожнього руху.
Враховуючи, що груба необережність потерпілого ОСОБА_4 сприяла виникненню шкоди внаслідок ДТП, а також з огляду на істотність вимушених у житті позивачів змін та розмір моральних страждань у зв`язку з втратою рідної людини, характер, тривалість і обсяг заподіяних їм моральних страждань та з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд першої інстанції цілком обґрунтовано визначив справедливою сумою компенсації заподіяної позивачам моральної шкоди у розмірі 80 800,00 грн. кожній.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, одним з доводів скаржника, яким він обґрунтовує безпідставність визначеного судом розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивачів, є відсутність в матеріалах справи висновку судової психологічної експертизи, проведення якої скаржник вважає обов`язковим.
Крім того, 09.03.2023р. до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання третьої особи ОСОБА_3 про призначення у справі судової психологічної експертизи, на вирішення якої просить поставити наступні питання:
-які індивідуально-психологічні особливості мають підекспертні особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ?
-чи мають вказані особи зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості і виникли внаслідок впливу певних обставин (заподіяння шкоди внаслідок смерті особи)?
-чи є ситуація, що досліджується за справою, психотравмувальною для ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ? Якщо так, то чи завдані їм страждання (моральна шкода?)
-якщо зазначеним особам завдані страждання (моральна шкода), який орієнтовний розмір становить грошова компенсація за завдані страждання (моральну шкоду)?
Надаючи правову оцінку вказаному клопотанню третьої особи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ч.2 ст.76 ЦПК України)
Згідно положень ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за умови, коли для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Предметом розгляду даної справи є вирішення питання про стягнення з відповідача на користь позивачів моральної шкоди, завданої смертю потерпілої особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.
З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.
У переважній більшості випадків ЄСПЛ: наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого.
Отже, призначення експертиз для визначення розміру моральної шкоди не є обов`язковим, оскільки таке визначення, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 372/4412/15-ц.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для призначення на стадії апеляційного розгляду справи судової психологічної експертизи, оскільки зібрані у справі докази дають можливість з`ясувати обставини, що мають значення для справи.
Таким чином, суд відмовляє у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про призначення судової психологічної експертизи, і з цих же підстав відхиляє доводи апелянта щодо обов`язковості такої експертизи у межах розгляду даної справи.
Щодо доводу скаржника про порушення судом першої інстанції процесуальних норм, а саме розгляд справи за відсутності представника відповідача та за відсутності доказів його належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, то колегія суддів також вважає його необґрунтованим з огляду на наступне.
За змістом ст.128 ЦПК України виклик учасника справи в судове засідання або повідомлення про дату, час і місце судового засідання чи вчинення процесуальної дії здійснюється шляхом надіслання судових повісток про виклик або судових повісток - повідомлень рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно інформації, зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходження скаржника МПП «ПАЛЛАДА» зареєстровано за адресою Одеська область, м.Білгород-Дністровський, вул.Грецька, 1-А, буд.Г.
У заявах по суті, у тому числі в апеляційній скарзі скаржником зазначену аналогічну адресу свого місцезнаходження для здійснення листування.
З матеріалів справи вбачається, що повідомлення МПП «ПАЛЛАДА» про дату, час та місце судового засідання, призначеного на 02.12.2022 року, було здійснено судом першої інстанції шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом на адресу відповідача: Одеська область, м.Білгород-Дністровський, вул.Грецька, 1-А, буд.Г, проте поштовий конверт повернувся на адресу суду з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою, проставленою 19.11.2022 року.
Таким чином, у відповідності до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України судова повістка вважається врученою МПП «ПАЛЛАДА» 19.11.2022 року.
Суд звертає увагу, що учасник справи, як добросовісний користувач своїми процесуальними правами та обов`язками, повинен забезпечити отриманням ним судової кореспонденції за місцем свого зареєстрованого перебування або проживання, і невиконання ним такого обов`язку не свідчить про порушення його процесуальних прав.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції у силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судові рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Паллада" залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з часу проголошення і може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів із часу складання повного рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено 10 квітня 2023 року.
Головуюча
Судді:
Суд | Одеський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 05.04.2023 |
Оприлюднено | 12.04.2023 |
Номер документу | 110111114 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них про відшкодування шкоди, з них завданої внаслідок ДТП |
Цивільне
Одеський апеляційний суд
Орловська Н. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні