Постанова від 10.04.2023 по справі 751/5730/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

10 квітня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/5730/21

Головуючий у першій інстанції Ченцова С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/585/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.

Позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 .

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_3 .

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів у порядку застосування наслідків недійсності правочину (суддя Ченцова С.М.), ухвалене о 08 год. 00 хв. у м. Чернігів, повний текст рішення складено 24 січня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 в якому просили стягнути у порядку застосування наслідків недійсності правочину на їх користь: по 38188,50 грн, інфляційних втрат по 43936,41 грн , три відсотки річних по 7398,11 грн та відсотки за користування грошовими коштами по 42704,11 грн, а також судові витрати.

Позов мотивовано тим, що рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11.12.2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 20.02.2015 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу №765 від 07.07.2014 земельної ділянки укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 . Оскільки за придбання земельної ділянки кожним з позивачів сплачено відповідачу по 38188,50 грн, які ОСОБА_3 добровільно відмовляється повернути, то зазначені кошти є безпідставно набутими позивачкою . За користування чужими коштами відповідно до вимог ст.ст. 536, 625, 1048, 1214 ч.2 ЦК України відповідачка повинна сплатити 3% річних, інфляційні втрати, відсотки.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 січня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів у порядку застосування наслідків недійсності правочину задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 38188 гривень 50 копійок, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 866 гривень 50 копійок та судовий збір у розмірі 381 гривні 91 копійки, а всього 39436 гривень 91 копійку; стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 38188 гривень 50 копійок, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 866 гривень 50 копійок та судовий збір у розмірі 381 гривні 91 копійки, а всього 39436 гривень 91 копійку. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки відповідач не повернула позивачам грошові кошти у сумі 76377 гривень, які були отримані нею за договором купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,20 га (кадастровий номер 7425585700:04:000:8067), укладеного 07.07.2014 року між нею та позивачами, який визнано недійсним рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11.12.2014 року залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 20.02.2015 року по справі № 748/2934/14-ц, позов подано в межах строку позовної давності, тому наявні підстави для застосування наслідків недійсності правочину. Інша частина позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивачів процентів та інфляційних втрат за період 20.02.2015 року по 05.08.2021 року згідно вимог ст. 536, 625, 1048, 1214 ЦК України, не підлягає задоволенню, так як відповідач не отримувала лист-вимогу направлену ОСОБА_1 02.02.2021 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову відмовити. Скарга мотивована тим, що позивачі обізнані про розгляд справи № 748/2934/14-ц, в якій вони були залучені до участі в якості відповідачів. Судові повістки, як судом першої так і апеляційної інстанції направлялись за зареєстрованим місцем їхнього проживання. В матеріалах зазначеної цивільної справи міститься постанова про закінчення виконавчого провадження № 47811803 від 23.06.2015 року відповідно до якої стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору виконавчі листи повернуті до суду з відміткою про їх виконання. Крім того, відповідачка звертає увагу на те, що позивачі склали вимогу про повернення коштів ще в лютому 2021 року, а з матеріалами справи ознаймилися лише в травні 2021 року, що також свідчить про їх обізнаність . За свідченнями приватного нотаріуса, який посвідчував договір купівлі-продажу земельної ділянки, позівачі у даній справі, звертались до нього з приводу можливості продажу землі іншим особам для уникнення визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції відповідає.

По справі встановлено, що 07.07.2014 року між продавцем ОСОБА_3 та покупцями ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки за реєстровим № 765, за яким останні набули у власність земельну ділянку площею 0,2 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7425585700:04:000:8067, по ? частці кожний (а.с. 9-10).

Відповідно до п.1.2. Договору, продаж земельної ділянки вчинено за 76377 гривень. За домовленістю сторін встановлений такий порядок розрахунків між сторонами із сплати ціни за земельну ділянку. Покупці для сплати ціни земельної ділянки здійснюють платіж в розмірі 67477 гривень під час підписання договору та зобов`язуються строком до 15 липня 2014 року включно, здійснити єдиний платіж у розмірі 8900 гривень. Розрахунок має бути здійснено в м. Чернігові з одночасним підтвердженням цього факту письмовою заявою Продавця, що є невід`ємною частиною цього договору, справжність підпису на якій підтверджується нотаріально.

14.07.2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 здійснили єдиний платіж у розмірі 8900 гривень на ім`я ОСОБА_3 , що підтверджується в матеріалах справи заявою ОСОБА_3 посвідченої ноторіально (а.с.11).

Згідно із витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, приватним нотаріусом Баглай А.І. Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області 07.07.2014 року було зареєстровано право приватної спільної часткової власності на зазначену земельну ділянку, по ? частці за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.12,13).

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11.12.2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 20.02.2015 року по справі № 748/2934/14-ц, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 07.07.2014 р. №765 земельної ділянки з кадастровим номером 7425585700:04:000:8067 для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Улянівської сільської ради Чернігівського району, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Баглай А.І. Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2 га (кадастровий номер 7425585700:04:000:8067) для ведення особистого селянського господарства на території Улянівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, прийняте 07.07.2014 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Баглай А.І. Стягнуто з Головного управління Держземагентства у Чернігівській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в дохід держави 243,60 грн судового збору, по 60,90 грн з кожного (а.с.14-29).

Звертаючись до суду з даним позовом позивачі посилались, як на підставу для задоволення своїх позовних вимог на застосування до спірних правовідносин реституції передбаченої ст.216 ЦК України, а також на безпідставне набуття у власність відповідачкою коштів та їх повернення на підставі ст.1212 ЦК України , а також застосування до спірних правовідносин ст.ст.1214, 1048,625 ЦК України, як санкції за безпідставне одержання та збереження грошей.

У статті 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину. У частині першій цієї статті зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з частиною другою статті 216 ЦК України якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частиною першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 ЦК України таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів).

Тлумачення статті 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 ЦК або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 396/29/17).

Аналізуючи обставини справи, докази надані на підтвердження позовних вимог та їх заперечень, враховуючи позицію сторін у спорі та норми права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивачів коштів у розмірі по 38188,50 грн на користь кожного.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскарджується лише в частині наявності підстав для стягнення з відповідачки коштів на користь позивачів у розмірі 76377 грн, то судом апеляційної інстанції переглядається лише в цій частині.

У відзиві на позовно заяву від 01.12.2021 року ОСОБА_3 подано заяву про застосування строків позовної давності. ( а.с.61,62)

У відповіді на відзив позивачі зазначають, про те, що вони хоча і були залучені до участі в справі №748/2934/14-ц в якості відповідачів, але жодного повідомлення чи повістки не отримували і про рішення у даній справі дізнались лише в лютому 2021 року коли намагались продати належну їм на праві власності земельну ділянку.( а.с.73)

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

За загальним правилом, закріпленим в частині 1 статті 261 ЦК України, згідно з якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Пропуск строку позовної давності є самостійною підставою відмови у задоволенні позову за його обґрунтованості, необґрунтованість вимог є підставою для відмови у позові саме з цих підстав.

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Як встановлено із матеріалів цивільної справи №748/2934/14-ц , у матеріалах справи є поштові конверти, адресовані судом відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , разом із повідомленням про вручення поштового відправлення, повернуті відділенням поштового зв`язку за закінченням строку зберігання. З акту судового розпорядника апеляційного суду вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за адресою реєстрації відсутні у день виходу за їх адресами реєстрації судового розпорядника.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, в тому числі перевіряючи матеріали цивільної справи №748/2934/14-ц, колегія суддів апеляційного суду констатує відсутність доказів обізнаності ОСОБА_2 у розгляді вказаної справи. Жодна з повісток які направлялись на її адресу, як судом першої та апеляційної інстанції не були врученими, акт розпорядника апеляційного суду свідчить про її відсутність за місцем реєстрації, виконавчий лист щодо стягнення судового збору саме з ОСОБА_2 матеріали справи не містять. Посилання в апеляційній скарзі на належне повідомлення про участь у судовому розгляді не свідчить про обізнаність особи про порушення її прав та пропуск у зв`язку з цим строків позовної давності.

Стосовно обізнаності ОСОБА_1 про наявність цивільної справи №748/2934/14-ц та ухваленого по ній рішення, колегія суддів зазначає, що судові повістки та інші документи, які надсилались на його адресу були повернуті у зв`язку з закінченням терміну зберігання, що не свідчить про належне повідомлення учасника справи у розумінні ст.74 ЦПК України у редакції чинній на час розгляду справи судом першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Наявність у матеріалах зазначеної вище справи виконавчого листка та постанови про закінчення виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 судового збору не свідчить про обізнаність останнього з прийнятим судовим рішенням про визнання договорору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.07.2014 року недійсним. Крім того, виконання рішення в частині стягнення судового збору не означає належне доведення до відома судового рішення в цілому. Перевірити виконання зазначеного виконавчого документу в тому вислі і направлення на адресу боржника постанови про відкриття виконавчого провадження на даний час не можливо, оскільки строки зберігання виконавчого провадження закінчились.

Посилання в апеляційній скарзі на обізнаність позивачів про розгляд цивільної справи №748/2934/14-ц у зв`язку з направленням листа-повідомлення з вимогою повернути кошти в лютому 2021 року, а ознайомились з матеріалами справи у травні 2021 року не заслуговують на увагу, оскільки позивачі у відповіді на відзив пояснювали про свою обізнаність визнання договору-купівлі продажу недійсним саме з лютого 2021 року після звернення до нотаріуса і зазначали про перебіг строку позовної давності саме з лютого 2021 року.

Таким чином колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те що строк на звернення з даним позовом позивачами не пропущений і підстави для застосування строків позовної давності відсутні.

Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, апеляційний суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом 30 днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: