Постанова

від 03.04.2023 по справі 755/4423/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа 755/4423/22 головуючий у суді І інстанції Гаврилова О.В.

провадження № 22-ц/824/418/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Жванко О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Більчуком Олександром Олександровичем, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2022 року та на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , треті особи на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , до Моторного (транспортного) страхового бюро України, про захист права на розпорядження своєю власністю,-

В С Т А Н О В И В:

До Дніпровського районного суду міста Києва звернувся представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Більчук О.О. з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України, треті особи на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , про захист права на розпорядження своєю власністю.

Згідно заявлених вимог, представник позивача просить суд: визнати незаконними дії МТСБУ, які полягають у повідомленні ОСОБА_1 листом №3-01-б/38177 від 22 жовтня 2021 року про необхідність надання реквізитів рахунку IBAN з метою виконання на його користь зобов`язань за договором страхування №АС/0642206, укладеним СТДВ «Гарантія»; визнати незаконними дії МТСБУ, які полягають у повідомлені НБУ листом про те, що ОСОБА_1 має право на отримання виплати від МТСБУ у зобов`язанні за договором страхування №АС/0642206, укладеним СТДВ «Гарантія».

Вимоги позову обґрунтовані тим, що 07 жовтня 2013 року в місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу «ЗАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , та транспортного засобу «КІА», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено транспортний засіб «КІА», державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 . Цивільно-правова відповідальність винного в дорожньо-транспортній пригоди водія транспортного засобу «ЗАЗ», державний номерний знак НОМЕР_3 , на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/0642206 страховою компанією СТДВ «Гарантія».

08 січня 2014 року ОСОБА_1 подав до СТДВ «Гарантія» заяву про виплату страхового відшкодування. Представник позивача зазначає, що СТДВ «Гарантія» не здійснило виплату страхового відшкодування у встановлений законом строк. А 08 червня 2014 року було порушено провадження у справі про банкрутство СТДВ «Гарантія». Представник позивача вважає, що МТСБУ зобов`язане виконати зобов`язання СТДВ «Гарантія» за договором страхування №АС/0642206 до ліквідації страхової компанії. ОСОБА_1 не виявив бажання заявляти свої кредиторські вимоги у справі про банкрутство СТДВ «Гарантія», оскільки потрібно було оплатити великий судовий збір та чекати ліквідації страхової компанії невизначений період часу. Тому 18 січня 2016 року позивач передав своє право вимоги МТСБУ та всі права кредитора до ФОП ОСОБА_2 на підставі договору відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, у зобов`язанні, яке виникло на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, поліс №АС/0642206, виданий СТДВ «Гарантія», про виплату страхового відшкодування.

На думку представника позивача, з 18 січня 2016 року ОСОБА_1 не є кредитором у зобов`язанні за договором страхування. Представник позивача зазначає, що в жовтні 2021 року з ОСОБА_1 зв`язався представник ТОВ «Маркс.Капітал» та повідомив, що останній набув право вимоги до МТСБУ у зобов`язанні за договором страхування №АС/0642206 на підставі договору факторингу. Для реалізації своїх прав кредитора, ТОВ «Маркс.Капітал» звернулось до МТСБУ із заявою про виплату, однак МТСБУ відмовило у виплаті, мотивуючи тим, що вважає нікчемним договір цесії між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 і як наслідок договір факторингу між ТОВ «Маркс.Капітал» та ФОП ОСОБА_2 . Після повідомлення ОСОБА_1 МТСБУ, що він не є належним кредитором у зобов`язанні за договором страхування №АС/0642206, а ТОВ «Маркс.Капітал» є належним кредитором, який має право на одержання страхового відшкодування, МТСБУ надіслало позивачу лист, у якому просило надати реквізити IBAN ОСОБА_1 для отримання виплати. 05 січня 2021 року представник ОСОБА_1 звернувся з письмовою скаргою до НБУ, як координаційної ради МТСБУ в якій просив: перевірити законність дій МТСБУ у справі №1070151 щодо безпідставного ухилення від виконання свої обов`язків шляхом називання договору цесії нікчемним договором; надати відомості чи визнає МТСБУ реалізоване право ОСОБА_1 продати своє право вимоги для ФОП ОСОБА_2 у зобов`язанні на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, поліс №АС/0642206, виданий СТДВ «Гарантія».

31 січня 2022 року та 11 лютого 2022 року НБУ повідомив ОСОБА_1 про те, що не має права втручатися в діяльність МТСБУ та порадив звернутися до суду. Позивач вважає, що дії МТСБУ, вчинені шляхом повідомлення ОСОБА_1 листом №3-01-б/38177 від 22 жовтня 2021 року про необхідність надання реквізитів рахунку IBAN з метою виконання на його користь зобов`язань за договором страхування №АС/0642206, укладеним СТДВ «Гарантія» та повідомлення НБУ листом про те, що ОСОБА_1 має право на отримання виплати від МТСБУ у зобов`язанні за договором страхування №АС/0642206, укладеним СТДВ «Гарантія», є незаконними та такими, що порушують гарантоване ст. 41 Конституції України право розпоряджатися своєю власністю.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , треті особи на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», фізична особа-підприємець ОСОБА_2 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про захист права на розпорядження своєю власністю - відмовлено.

19 жовтня 2022 року від представника відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України - адвоката Проц А.В. до суду першої інстанції надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій представник просив суд стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року заяву представника відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України - адвоката Проц А.В. - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України судові витрати за надання правничої допомоги в розмірі 2 000,00 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням суду та додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Більчука Олександра Олександровича, подав апеляційну скаргу.

У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2022 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити, всі судові витрати покласти на відповідача.

Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції невірно визначив предмет позову, оскільки вважав, що предметом спору в даній справі мали б бути вимоги ТОВ «Маркс.Капітал» до МТСБУ. Апелянт уважає, що суд першої інстанції не досліджував та не оцінював мотиви і докази позивача про те, що в МТСБУ відсутні законні підстави не визнавати юридичні наслідки договору відступлення права вимоги виплати страхового відшкодування від 18 січня 2016 року, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_2 .

Також, на думку апелянта, суд першої інстанції, зазначаючи, що в даній справі позивач намагається переглянути та переоцінити докази, які були розглянуті в справі № 910/29337/15, не визначає, про які докази йде мова та яким чином вони співпадають з позовними вимогами. Апелянт наголошує, що суд першої інстанції не оцінював докази в справі № 910/29337/15, однак з невідомих мотивів дійшов висновку, що саме їх переоцінка є метою того, що позивач звернувся до суду.

Поряд з цим, апелянт вказував, що висновок суду першої інстанції суперечить ч. 2 ст. 8 Конституції України.

Щодо ефективного способу захисту наголошує, що позивач просить визнати незаконними дії МТСБУ, що, на його думку, призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення права.

У частині оскарження додаткового рішення суду першої інстанції апелянт звертав увагу апеляційного суду на відсутність в матеріалах справи акту виконаних робіт, акту приймання-передачі наданих послуг. Вважає, що наведений в Договорі про надання послуг в сфері права №4.1/12-10/2021 від 12 жовтня 2021 року перелік послуг і Додаткова угода №792 до договору про надання послуг в сфері права № 4.1/12-10/2021 від 12 жовтня 2021 року не є доказом щодо фактично наданих послуг і виконання робіт та їх вартості. Також зазначає, що відповідно до розділу 5 Договору про надання послуг в сфері права № 4.1/12-10/2021 від 12 жовтня 2021 року, а саме п.5.1 можна зробити висновок, що участь у справі без представництва у самому суді (на судовому засіданні) коштує 1 000 грн., а не 2 000 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 листопада 2022 року дану справу було призначено головуючому судді Заришняк Г.М., судді, які входять до складу колегії: Рубан С.М., Кулікова С.В. (т. 1 а.с. 160).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року відкрито апеляційне провадження в справі та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи (т. 1, а.с.164).

18 січня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , надісланий засобами поштового зв`язку 16 січня 2023 року (а.с.173-186). У вказаному відзиві відповідач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін. При цьому відповідач зазначав, що подання позову ОСОБА_1 не спростовує обставин, встановлених рішенням Вищого господарського суду України, а є намаганням в даній справі оскаржити остаточне рішення, що порушує принцип обов`язковості рішень та встановити, що ніби то МТСБУ порушило право позивача на розпорядження власністю. Зазначає, що МТСБУ було зроблено запит на реквізити, оскільки рішення Вищого господарського суду України є остаточним рішенням і даним рішенням встановлено нікчемність правочинів, а, отже, не породжує жодних прав та обов`язків для суб`єктів цивільного права. Окрім того, зауважує, що відповідач жодним чином не порушує право позивача вільно розпоряджатися правом власності.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення суду та розподілу судових витрат відповідач зазначав про таке. Викладена в додатковій угоді до договору про надання послуг в сфері права № 4.1/12-10/2021 від 12 жовтня 2021 року домовленість містить відкладальну обставину щодо проведення оплати послуг адвоката - оплачується після підписання акту виконаних робіт, тобто після повернення справи до МТСБУ. Тому відповідач та Адвокатське об`єднання не мають можливості надати підписаний акт виконаних робіт та докази оплати такого акту у зв`язку з тим, що сторони дійшли згоди щодо оплати тільки після підписання такого акту, тобто після завершення робіт по справі. Наголошує, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у вигляді фіксованої суми та не змінюється в залежності від обсягу та витраченого адвокатом часу. Звертає увагу апеляційного суду на те, що на момент подання заяви про ухвалення додаткового рішення та на момент подачі апеляційної скарги представником відповідача не завершена робота по справі, внаслідок чого МТСБУ не може прийняти виконані роботи, але ці витрати будуть понесені відповідачем після підписання акту виконаних робіт та повернення справи до МТСБУ.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного суду № 203/06.1-01/23 від 02 березня 2023 року призначено повторний автоматизований розподіл цивільної справи (т. 1 а.с. 197).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 березня 2023 року дану справу було призначено головуючому судді - Березовенко Р.В., судді, входять до складу колегії: Мостова Г.І., Лапчевська О.Ф. (т. 1 а.с. 198).

06 березня 2023 року на офіційну електронну адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 , надіслані представником - адвокатом Більчуком Олександром Олександровичем. У вказаних письмових поясненнях позивач підтримував вимоги апеляційної скарги та зазначав, що порушення МТСБУ визначеної законом процедури визнання Договору цесії є очевидним та доведеним. Наголошує, що дії МТСБУ, які ОСОБА_1 просить визнати незаконними, створили для нього правову невизначеність щодо його прав та обов`язків у двох послідовно пов`язаних зобов`язаннях (за Договором страхування №АС/0642206 та за Договором цесії). Щодо ефективності та пропорційності обраного позивачем способу захисту вважає, що, враховуючи зміст та особливості порушення прав та інтересів позивача, позовні вимоги були сформульовані виходячи з пропорційності між порушенням та обраним способом захисту. Наголошує, що спосіб захисту не є абстрактним, є ефективним та передбачений п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України (а.с.199-205).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року справу прийнято до провадження судді Березовенко Р.В. та призначено до розгляду (а.с.206).

У судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник відповідача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2022 року.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 листопада 2013 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення. (а.с.8)

Цією постановою суду, яка набрала законної сили, встановлені обставини, які відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню, а саме те, що ОСОБА_3 07 жовтня 2013 року, о 12 годині 00 хвилин, керуючи автомобілем «ЗАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вулиці Червоногвардійській в м.Києві, не дотримався безпечної дистанції руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «КІА», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який від удару здійснив зіткнення з автомобілем «Рено», державний номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_4 , чим порушив п.13.1. Правил дорожнього руху України. (а.с.8)

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована на підставі полісу №АС/0642206 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховиком СТДВ «Гарантія» (а.с.10)

Автомобіль «КІА», державний номерний знак НОМЕР_2 , на праві власності належав ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.9).

08 січня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до СТДВ «Гарантія» із заявою про виплату страхового відшкодування. (а.с.11)

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03 грудня 2015 року порушено провадження у справі №910/293337/15 про банкрутство СТДВ «Гарантія» (а.с.22-24).

18 січня 2016 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування, згідно умов якого цедент відступає цесіонарію, а останній приймає і зобов`язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв`язку з фактом настання ДТП за участю автомобіля «ЗАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 , відповідальність якого застрахована згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 02 квітня 2013 року, номер полісу №АС/0642206 в страховій компанії СТДВ «Гарантія», внаслідок укладання цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищевказаної ДТП, загальна сума боргу (страхового відшкодування), право вимоги якого передається, складає 9 096,14 грн, за передані права вимоги до боржника за договором страхування цесіонарій сплачує цеденту 2 729,00 грн. (а.с.13-14)

З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що постановою Господарського суду міста Києва від 06 вересня 2016 року СТДВ «Гарантія» було визнано банкрутом та призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого ОСОБА_5 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 липня 2017 року, серед іншого, відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (ідентифікаційний код 37686922) у визнанні кредитором до страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» (ідентифікаційний код 21130899) на суму 1.619.642,13 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Маркс.Капітал» залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 13 липня 2017 року по справі №910/29337/15 в оскаржуваній частині - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 05 грудня 2017 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 (в частині відмови у задоволенні грошових вимог ТОВ «Маркс.Капітал») у справі № 910/29337/15 залишено без змін (а.с.70-73).

Судовими рішеннями в господарській справі № 910/29337/15 встановлено наступне:

«… між ТОВ "Маркс.Капітал" та фізичними особами-підприємцями: ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено договори про надання фінансових послуг факторингу, перелік яких, наявний в таблиці № 1.

Предметом договорів про надання фінансових послуг факторингу, які зазначені в таблиці № 1 - є передання фізичними особами - підприємцями: ОСОБА_6 та ОСОБА_2 до ТОВ "Маркс.Капітал" прав майнових вимог до СТДВ "Гарантія" у зобов`язаннях, які виникли в результаті завдання шкоди при дорожньо-транспортних пригодах.

У свою чергу фізичні особи-підприємці: ОСОБА_6 та ОСОБА_2 заключили ряд договорів цесії з фізичними особами, постраждалими у ДТП, які, як визнали суди попередніх інстанцій, по своїй суті є нікчемними.

При розгляді кредиторських вимог, пов`язаних з договорами цесії місцевий суд виходив з того, що, як вбачаться з копій договорів цесії, в них передбачена саме сплата лише частки суми цесіонарієм на адресу цедента.

Порівнявши п. 1.3 та п .2.1 кожного з договорів, місцевий суд дійшов висновку, що виплати страхового відшкодування ведуть до набуття додаткового доходу, що підтверджується грошовими вимогами на суму 1 619 642,13 грн., а не фактичною сумою виплаченою попередніми кредиторами (фізичні особи-підприємці та постраждалі внаслідок ДТП 89 фізичних осіб) за відступлення права вимоги боргу.»

«Так місцевий господарський суд, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, на підставі аналізу норм чинного законодавства та положень договорів цесії та факторингу, дійшов висновку про те, що фактично фізичні особи-підприємці ОСОБА_6 та ОСОБА_2 заключили 89 договорів цесії з фізичними особами, постраждалими у ДТП у вигляді удаваного правочину, оскільки в них передбачена саме сплата лише частки суми цесіонарієм на адресу цедента. Крім того встановив, що виплати страхового відшкодування ведуть до набуття додаткового доходу, що підтверджується грошовими вимогами на суму 1 619 642,13 грн., а не фактичною сумою виплаченою попередніми кредиторами (фізичні особи-підприємці та постраждалі внаслідок ДТП 89 фізичних осіб) за відступлення права вимоги боргу.

При цьому зазначили, що доданими до заяви ТОВ "Маркс.Капітал" доказами не доводиться факт виникнення у боржника СТДВ "Гарантія" боргових зобов`язань перед первинними кредиторами, які зазначені у цій заяві.»

«З урахуванням наявних у матеріалах справи письмових доказів, суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ "Маркс.Капітал", всупереч вимог ст.33 ГПК України, не подано належних та допустимих доказів на підтвердження грошових вимог до боржника, а тому дійшли обґрунтованого висновку про відмову ТОВ "Маркс.Капітал" у визнанні кредитором до СТДВ "Гарантія" на суму 1 619 642,13 грн.»

Предметом спору в даній справі є: визнання незаконними дії МТСБУ, які полягають у повідомленні ОСОБА_1 листом №3-01-б/38177 від 22 жовтня 2021 року про необхідність надання реквізитів рахунку IBAN з метою виконання на його користь зобов`язань за договором страхування №АС/0642206, укладеним СТДВ «Гарантія»; визнанні незаконними дії МТСБУ, які полягають у повідомлені НБУ листом про те, що ОСОБА_1 має право на отримання виплати від МТСБУ у зобов`язанні за договором страхування №АС/0642206, укладеним СТДВ «Гарантія».

Згідно доводів представника позивача та змісту позовної заяви, вищевказані дії МТСБУ свідчать про невизнання за ОСОБА_1 права вільного розпорядження своїм правом вимоги.

Листом №3-01-б/38177 від 22 жовтня 2021 року МТСБУ повідомило ОСОБА_1 про розгляд його звернення щодо ДТП та роз`яснило, що для подальшого розгляду справи та прийняття рішення щодо відшкодування заподіяної шкоди, МТСБУ має отримати реквізити рахунку IBAN позивача, після чого МТСБУ повернеться до розгляду питання про відшкодування заподіяної позивачу шкоди. (а.с.16)

Листом НБУ №14-0004/8771 від 31 січня 2022 року повідомлено представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , що порушені питання щодо здійснення регламентних виплат з централізованих страхових резервів МТСБУ за окремим укладеним договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів мають вирішуватися безпосередньо МТСБУ, а в разі незадоволення - оскаржуватись в судовому порядку. (а.с.17-20).

Цей лист містить посилання на інформацію та документи, надані МТСБУ, в тому числі й на судові рішення у справі №910/29337/15. Та вказано, що МТСБУ листом від 22 жовтня 2021 року№3-01-б/38177 повідомило ОСОБА_8 про необхідність надання банківських реквізитів для отримання регламентної виплати.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, оскільки в розрізі правовідносин між сторонами та третіми особами, відсутні підстави вважати, що дії МТСБУ, які є предметом оскарження в межах розгляду даної справи, призвели до порушення прав саме позивача, а обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення позовних вимог в даній справі не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача на розпорядження правом грошової вимоги. Виходячи з фактичних обставин цієї справи, належним способом захисту прав (у разі їх порушення) буде звернення ТОВ «Маркс.Капітал» до суду з вимогами до МТСБУ про стягнення страхового відшкодування, в разі відмови у здійсненні такої виплати, та в межах такої справи має встановлюватись наявність або відсутність переходу права вимоги від ОСОБА_1 до ТОВ «Маркс.Капітал».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в рішенні, з таких підстав.

Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 514 ЦК України).

Поняття договору факторингу визначено у частині першій ст. 1077 ЦК України, відповідно до якої, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України встановлено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовими вважаються, зокрема, такі послуги: залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій та поручительств; переказ коштів; факторинг.

Згідно положень ст. 1082 ЦК України клієнт та фактор повинні повідомити у письмовій формі боржника про відступлення права вимоги. У такому повідомлені мають бути вказані: чітко визначене право вимоги яке було передане а також ідентифікаційні дані та реквізити фактора, включаючи розрахунковий рахунок, на який повинні бути перераховані грошові кошти.

У ч. 2 ст. 1082 ЦК України закріплено право боржника вимагати надання доказів того, що грошова вимога була відступлена клієнтом фактору. У разі неотримання таких документів боржник має право виконати зобов`язання клієнту, подальші негативні наслідки у такому випадку можуть настати для фактора, у зв`язку з тим, що він мав отримати дані кошти.

За визначенням, наведеним у п.39.1. ст.39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (даті - Закон) Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.

Згідно п.п. 39.2.1. п. 39.2. ст. 39 Закону, основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Підпунктом ґ) п. 41.1. ст. 41 Закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Положеннями ст.36 Закону визначені порядок прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) страховиком та порядок його виплати.

Згідно положень ст.37 Закону, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

За приписами п. 35.3. ст. 35 Закону особа, якій подається заява про страхове відшкодування, зобов`язана надавати консультаційну допомогу заявнику під час складення заяви і на вимогу заявника зобов`язана ознайомити його з відповідними нормативно-правовими актами, порядком обчислення страхового відшкодування (регламентної виплати) та документами, на підставі яких оцінено розмір заподіяної шкоди.

ОСОБА_1 , мотивуючи вимоги позову, наголошував на тому, що 18 січня 2016 року він передав своє право вимоги до МТСБУ та всі права кредитора для ФОП ОСОБА_9 на підставі договору відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування у зобов`язанні, яке виникло на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, поліс №АС/0642206, виданий СТДВ «Гарантія» про виплату страхового відшкодування.

А тому позивач вважав, що з 18 січня 2016 року він не є кредитором у зобов`язанні за договором страхування й, відповідно, є незаконними дії МТСБУ щодо повідомлення ОСОБА_1 листом №3-01-б/38177 від 22 жовтня 2021 року про необхідність надання реквізитів рахунку IBAN з метою виконання на його користь зобов`язань за договором страхування №АС/0642206, укладеним СТДВ «Гарантія» та повідомленні НБУ листом про те, що ОСОБА_1 має право на отримання виплати від МТСБУ у зобов`язанні за договором страхування №АС/0642206, укладеним СТДВ «Гарантія».

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на укладенні ним договору відступлення права вимоги (цесія) з ФОП ОСОБА_9 .

Поряд з цим, як було встановлено судом першої інстанції та вірно взято до уваги, судовими рішеннями у господарській справі № 910/29337/15 встановлено, що «фактично фізичні особи-підприємці: ОСОБА_6 та ОСОБА_2 заключили договори цесії з фізичними особами, постраждалими у ДТП у вигляді удаваного правочину.

При укладенні удаваного правочину сторони мають намір своїми діями досягнути такого правового результату, який не є за законом наслідком даного волевиявлення, а намагаються досягнути іншого правового результату, про який вони фактично домовились. Отже, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (ч. 1 ст. 235 ЦК України). Удаваний правочин схожий з фіктивним, передусім тим, що він не породжує ніяких правових наслідків. Але відмінність його від фіктивного в тому, що за удаваним правочином прикритий інший правочин, який сторони бажали вчинити. Тому необхідно розрізняти правочин, яким приховують (удаваний правочин) та правочин, який приховують.

ЦК України не вказує, до яких недійсних правочинів відноситься удаваний правочин: нікчемних чи заперечних. Закон (ч. 2 ст. 235 ЦК України) лише встановлює таке правило: якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Проте удаваний правочин є нікчемним (абсолютно недійсним) вже тому, що обидві сторони знають, що їх волевиявлення не обов`язкові і не відповідають їх дійсній волі. Удаваний правочин ні за яких обставин не може породити цивільні права та обов`язки, оскільки виражена у ньому воля не відповідає волевиявленню сторін, лише при єдності яких можна стверджувати про те, що насправді вчинений правочин.

Крім того, доданими до заяви ТОВ «Маркс.Капітал» доказами не доводиться факт виникнення у боржника СТДВ «Гарантія» боргових зобов`язань перед первинними кредиторами, які зазначені у цій заяві. (а.с.2-5 том 28)».

Відповідно до частини 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Довід апелянта щодо того, що суд першої інстанції не оцінював докази в справі № 910/29337/15, однак з невідомих мотивів дійшов висновку, що саме їх переоцінка є метою того, що позивач звернувся до суду суперечить положенням частини 4 ст. 82 ЦПК України.

Таким чином, оскільки рішенням суду в господарській справі № 910/29337/15 було встановлено удаваність договору цесії, укладеного між ОСОБА_10 та ФОП ОСОБА_9 , позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на належних та достатніх доказах.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована на підставі полісу №АС/0642206 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховиком СТДВ «Гарантія».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03 грудня 2015 року порушено провадження у справі №910/293337/15 про банкрутство СТДВ «Гарантія» (а.с.22-24).

Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам.

Отже, дії Моторного (транспортного) страхового бюро України, які позивач просить суд визнати незаконними, повною мірою відповідають вимогам Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Позовних вимог ТОВ «Маркс.Капітал» до МТСБУ про стягнення страхового відшкодування в даній справі заявлено не було, а відтак, в межах такої справи не може встановлюватись наявність або відсутність переходу права вимоги від ОСОБА_1 до ТОВ «Маркс.Капітал».

Апеляційний суд повною мірою погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що ОСОБА_1 використовує цивільне судочинство не для захисту своїх прав, а з метою, а позов спрямований на оцінювання доказів, зібраних в іншій справі, на предмет їх належності та допустимості та заявлений з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій можливій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам апеляційної скарги. Аналогічний висновок сформульований у п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19.

Позивач у даній справі просив суд застосувати спосіб захисту права, передбачений п. 4 ч. 2 ст.16 ЦК України, а саме - відновлення становища, яке існувало до порушення.

Даний спосіб захисту пов`язаний із застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення.

У свою чергу ст. 16 ЦК України передбачений спосіб відновлення порушеного права, а саме поняття «відновлення становища, яке існувало до порушення», тобто повернення особи у фактичний та юридичний стан відносин, які існували до порушення права, яке, в свою чергу, повертає особі можливість здійснення такого права.

Тобто саме поняття «відновлення становища, яке існувало до порушення» є способом захисту права, і даний спосіб пов`язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, дійшовши висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного на його думку права не містить певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення.

Позивач, вважаючи, що МТСБУ своїми діями не визнає уже реалізоване право позивача відступити майнове право вимоги за договором страхування АС/0642206 та наслідки такого відступлення, не обґрунтовує, яке становище позивача буде відновлене в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вище наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому, судове рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги в частині оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2022 року висновків суду першої інстанції не спростовують.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року.

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частина 1 статті 137 ЦПК України вказує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Проте, згідно п. 6.51 висновку Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 року у справі № 904/4494/18 передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому в постанові від 27 червня 2018 року у справі №8261216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 у справі № 757/60277/18-ц (провадження № 61-15924св20).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналізуючи вказані норми ЦПК України про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, Верховний Суд дійшов висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору.

Аналогічні правові висновки сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19, провадження № 61-14735св20 та ін.

Такий підхід прослідковується і в судових рішеннях Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19 та Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, провадження № К/9901/13036/19, від 08 вересня 2020 року у справі № 640/10548/19, провадження № К/9901/33762/19, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, провадження № К/9901/22452/20.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).

Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.

Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106).

Судом першої інстанції було встановлено, що 12 жовтня 2021 року між МТСБУ та Адвокатським об`єднанням «ІНС.ЛОУ ГРУП» укладено договір №4.1/12-10/2021 про надання послуг у сфері права, предметом якого є, серед іншого, супровід судових справ. (а.с.74-79).

28 грудня 2021 року між МТСБУ та Адвокатським об`єднанням «ІНС.ЛОУ ГРУП» укладено додаткову угоду до договору №4.1/12-10/2021 про надання послуг у сфері права, згідно підпункту 4.17 якої виконавець зобов`язаний щомісячно до 15 числа кожного місяця направляти замовнику погоджені Акти виконаних робіт, підписані в сервісі «Вчасно». (а.с.79-зворот - 80)

31 серпня 2022 року між МТСБУ та Адвокатським об`єднанням «ІНС.ЛОУ ГРУП» укладено додаткову угоду №792 до договору №4.1/12-10/2021 про надання послуг у сфері права, згідно якої, відповідно до умов договору, замовником передано, а виконавцем прийнято завдання на ведення від імені замовника справ, серед яких справа за позовом ОСОБА_1 до МТСБУ. Вартість послуг визначена в розмірі 2 000,00 грн. Пунктом 2 додаткової угоди визначено, що оплата послуг виконавця здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок виконавця протягом п`яти банківських днів з дати підписання сторонами Акту про виконані роботи. (а.с.81)

На підставі вищевказаного договору, МТСБУ 21 грудня 2019 року видало адвокату Проц А.В. довіреність на представництво інтересів МТСБУ, серед іншого, в судових органах. (а.с.84).

У даному випадку викладена в додатковій угоді №792 до договору №4.1/12-10/2021 домовленість містить відкладальну обставину щодо проведення оплати послуг адвоката.

Задовольняючи заяву представника відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України - адвоката Проц А.В. та стягуючи з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України судові витрати за надання правничої допомоги в розмірі 2 000,00 грн., суд першої інстанції вважав документально доведеними та підтвердженими відповідачем понесені ним такі судові витрати.

Апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що в задоволенні заяви представника відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України - адвоката Проц А.В. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , треті особи на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , до Моторного (транспортного) страхового бюро України, про захист права на розпорядження своєю власністю слід відмовити, зважаючи на таке.

Як вбачається з наданого стороною відповідача Договору №4.1/12-10/2021 про надання послуг у сфері права (а.с.130-136) розділом 5 визначено порядок та розмір оплати. Відповідно до п. 5.3. оплата здійснюється замовником шляхом перерахування суми винагороди на рахунок виконавця на підставі Акту приймання-передачі наданих послуг, який складається Виконавцем раз на місяць та передається Замовнику у місяці, наступному за звітним, у двох екземплярах разом із матеріалами справи.

Окрім того, зі змісту додаткової угоди до договору №4.1/12-10/2021 про надання послуг у сфері права виконавець зобов`язаний щомісячно до 15 числа кожного місяця направити Замовнику погоджені Акти виконаних робіт підписані у Сервісі «Вчасно» (п.4.17).

Сторони домовилися про те, що починаючи з 01 січня 2022 року при виконанні умов Договору, зобов`язані здійснювати формування та підписання Актів на закриття справи, Актів приймання-передачі наданих послуг та інших документів передбачених Договором з використанням програмних рішень Сервісу «Вчасно», якщо інше не визначено Договором або Додатком до цього договору (п.4.18).

Поряд з цим, п.4.19 закріплено, що недотримання вимог щодо підписання зазначених документів КЕП вважатиметься порушенням Договору та розцінюватиметься як неякісно надані послуги.

Матеріали справи не містять жодних Актів виконаних робіт, підписаних у Сервісі «Вчасно» на підтвердження прийняття відповідачем наданих йому правових послуг. Окрім того, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу також зазначав, що сторона відповідача не може надати підписаний акт виконаних робіт та докази оплати такого акту у зв`язку з тим, що сторони дійшли згоди щодо оплати тільки після підписання такого акту, тобто після завершення робіт по справі.

Утім вказані відповідачем обставини не відповідають умовам договору №4.1/12-10/2021 про надання послуг у сфері права та змісту додаткової угоди до вказаного договору в частині термінів складення актів виконаних робіт.

Акти виконаних робіт, акти приймання-передачі наданих послугу в матеріалах справи відсутні, що унеможливлює визначення розміру витрат на правничу допомогу судом з метою розподілу. При цьому слід урахувати, що наведений в договорі про надання правничої допомоги перелік послуг та їх вартість не є доказом щодо фактично наданих послуг і виконаних робіт.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність відповідачем факту надання послуг і виконання робіт, що могло б бути підставою для відшкодування відповідачеві таких судових витрат за рахунок позивача.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Таким чином, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування додаткового рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви представника відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України - адвоката Проц А.В. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , треті особи на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , до Моторного (транспортного) страхового бюро України, про захист права на розпорядження своєю власністю.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Більчуком Олександром Олександровичем, - задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2022 року - залишити без змін.

Додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року - скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні заяви представника відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України - адвоката Проц А.В. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , треті особи на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , до Моторного (транспортного) страхового бюро України, про захист права на розпорядження своєю власністю - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова