Постанова

від 05.04.2023 по справі 372/4158/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3145/2023

Справа № 372/4158/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Обухівського районного суду Київської області, ухвалене у складі судді Потабенко Л.В. в м. Київ 29 вересня 2022 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , треті особи Державне підприємство «Київське лісове господарство», Кабінет Міністрів України про визнання недійсними розпорядження та витребування земельних ділянок із незаконного володіння,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У грудні 2018 року позивач перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, просив визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 25 липня 2008 року № 1177 в частині передачі у власність відповідачам - фізичним особам земельних ділянок загальною площею 22,89 га. для ведення особистого селянського господарства на території Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області, витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння відповідачів земельні ділянки, які знаходяться на території Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області, загальною вартістю 599582,72 грн., покласти на відповідачів судові витрати.

Заявлені вимоги мотивував тим, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 25 липня 2008 року № 1177 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність 16 громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 26 га., в тому числі відповідачам. В подальшому управлінням земельних ресурсів в Обухівському районі на підставі вказаного розпорядження даним громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки, частина яких в подальшому була відчужена на користь інших осіб.

Встановлено, що розпорядження від 25 липня 2008 року № 1177 було прийнято поза межами компетенції, в зв`язку з чим набуття громадянами права власності на земельні ділянки відбулось з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, оскільки виділення земельних ділянок лісогосподарського призначення відбулось без наявності підстав, передбачених ч. 2 ст. 56 ЗК України, та без отримання погодження ДП «Київське лісове господарство», право користування якого спірними земельними ділянками підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, з порушенням порядку зміни цільового призначення земель. Відповідно до інформації Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 28 листопада 2017 року, погодження на зміну цільового призначення спірних земельних ділянок Управлінням не надавалось.

Крім того, вилучення земельних ділянок площею більше 1 га., а також зміна їх цільового призначення відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України. Таким чином, розпорядження прийнято з порушенням ст. 20, 56, 84, 122, 142, 149 ЗК України, в зв`язку з чим на підставі ст. 21, 152, 155 ЗК України, ст. 16, 21, 393 ЦК України, ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» підлягає визнанню недійсним, а отримані у приватну власність земельні ділянки - поверненню належному власнику - державі в особі Кабінету Міністрів України, поза волею та з володіння якого вибули спірні земельні ділянки.

Змінивши предмет позову в березні 2021 року, просив усунути перешкоди у здійсненні Кабінетом Міністрів України права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, розташованими на території Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області шляхом визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 25 липня 2008 року № 1177 в частині передачі у власність ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 земельних ділянок загальною площею 22,89 га. для особистого селянського господарства, а також шляхом повернення вказаних земельних ділянок з незаконного володіння відповідачів - фізичних осіб.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 19 травня 2022 року залучено до участі в справі правонаступника Кабінету Міністрів України - Київську обласну державну адміністрацію, яка на даний час є розпорядником земель лісогосподарського призначення, що перебувають в державній власності (а. с. 34 - 36 т. 4).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 вересня 2022 року в позові відмовлено.

Заступник керівника Київської обласної прокуратури, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 вересня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що підставою для відмови в позові судом вказано те, що хоча по своїй суті вимоги прокурора є законними, однак обрано неналежний спосіб правового захисту.

Наводив зміст ст. 152 ЗК України, ст. 328, 321, 16, 373, 396, 387, 391 ЦК України, правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16. Вказував, що викладені в позові доводи судом повністю проігноровано та трактовано на власний розсуд без врахування суті спору в справі № 359/3373/16. Правовідносини у вказаній справі виникли на підставі рішення органу місцевого самоврядування про попереднє вилучення землі із складу земель лісового фонду, а у даній справі вилучення не мало місця, а отже правовідносини не є подібними до справи № 359/3373/16.

Вказував, що аналогічні правові висновки щодо обрання прокурором належного способу захисту інтересів держави шляхом заявлення негаторного позову у правовідносинах стосовно земель лісогосподарського призначення, які у законний спосіб не вибували з державної власності, викладені в постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 697/2434/16, від 21 вересня 2022 року в справі № 367/4128/16.

Посилався на судову практику ЄСПЛ, зокрема рішення в справах «Де Куббер проти Бельгії», «Кастілло Альгар проти Іспанії», «Хамідов проти Росії», «Хамер проти Бельгії».

Вважав, що оскільки судом достеменно встановлено обставини незаконності вибуття спірної земельної ділянки з власності держави, враховуючи безпідставність застосування до спірних правовідносин про витребування майна наслідків обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, є вагомі та достатні підстави, передбачені ст. 376 ЦПК України для скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позову.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

В судове засідання відповідачі та треті особи (їх представники) не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені, в тому числі судовими повістками та шляхом розміщення оголошення на веб-порталі судової влади України.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності нез?явившихся осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені в цій справі прокурором позовні вимоги про визнання незаконним і скасування розпорядження та вимога про зобов`язання відповідачів повернути спірні земельні ділянки у відання держави в особі в особі Київської обласної державної адміністрації є неефективним способом захисту у спірних правовідносинах, а тому в задоволенні позову слід відмовити із цих підстав.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 16-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Копачівської сільської ради» від 25 липня 2008 року № 1177 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність 16 громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 26 га в адміністративних межах Копачівської сільської ради Обухівського району, а саме ОСОБА_13 - земельну ділянку площею 1,99 га; ОСОБА_14 - земельна ділянка площею 1,00 га; ОСОБА_15 - земельна ділянка 1,99 га; ОСОБА_2 - земельна ділянка 1,99 га; ОСОБА_3 - земельна ділянка 1,00 га; ОСОБА_4 - земельна ділянка 1,99 га; ОСОБА_5 - земельна ділянка 1,99 га; ОСОБА_11 - земельна ділянка 1,99 га; ОСОБА_7 - земельна ділянка 1,99 га; ОСОБА_8 - земельна ділянка 1,99 га; ОСОБА_12 - земельна ділянка 1,99 га; ОСОБА_10 - земельна ділянка 1,99 га. (а. с. 61 - 62 т. 1).

На підставі вказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 25.07.2008, управлінням земельних ресурсів у Обухівському районі в жовтні та листопаді 2008 року вищевказаним громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки, які зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, а саме: ОСОБА_13 - серії ЯЖ № 407100 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:06:001:0045, площею 1,99 га; ОСОБА_14 - серії ЯЖ № 407051 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:06:001:0046, площею 1,00 га; ОСОБА_15 - серії ЯЖ № 407052 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:06:001:0047, площею 1,99 га; ОСОБА_2 - серії ЯЖ № 407053 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:06:001:0048, площею 1,99 га; ОСОБА_3 - серії ЯЖ № 407054 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:06:001:0049, площею 1,00 га; ОСОБА_4 - серії ЯЖ № 407055 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:06:001:0050, площею 1,99 га; ОСОБА_5 - серії ЯЖ № 407056 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:06:001:0051, площею 1,99 га; ОСОБА_11 - серії ЯЖ № 407057 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:06:001:0052, площею 1,99 га; ОСОБА_7 - серії ЯЖ № 407061 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:06:001:0056, площею 1,99 га; ОСОБА_8 - серії ЯЖ № 407062 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:06:001:0057, площею 1,99 га; ОСОБА_12 - серії ЯЖ № 407063 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:06:001:0058, площею 1,99 га; ОСОБА_10 - серії ЯЖ № 407065 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:06:001:0060, площею 1,99 га, які знаходяться на території Копачівської сільської ради (а. с. 84 - 105 т. 1).

В подальшому ОСОБА_11 відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:06:001:0052, площею 1,99 га на користь ОСОБА_6 , що підтверджується відміткою на державному акті за реєстровим номером 9500600100521152 від 03 вересня 2010 року.

Також ОСОБА_12 відчужив належну йому земельну ділянку площею 1,99 га з кадастровим номером 3223184200:06:001:0058 на користь ОСОБА_9 , що підтверджується відміткою на державному акті за реєстровим номером 950060010058774 від 08 червня 2010 року.

Окрім того, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 12 грудня 2011 року № 3582, 3591, 3587 відчужили належні їм земельні ділянки з кадастровими номерами 3223184200:06:001:0045, 3223184200:06:001:0046, 3223184200:06:001:0047 на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.07.2018 право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223184200:06:001:0045, 3223184200:06:001:0046, 3223184200:06:001:0047 зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на вказані земельні ділянки (а. с. 75 - 80 т. 1).

На момент відведення спірні земельна ділянка згідно з інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 28 листопада 2017 року № 02-926 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223184200:06:001:0045 3223184200:06:001:0046 3223184200:06:001:0047, 3223184200:06:001:0048 3223184200:06:001:0049 3223184200:06:001:0050, 3223184200:06:001:0051, 3223184200:06:001:0052, 3223184200:06:001:0056, 3223184200:06:001:0057, 3223184200:06:001:0058, 3223184200:06:001:0060 розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Обухівського лісництва у виділі 38 (2003 рік) (38 - 2014 рік) кварталу 30. Погодження на вилучення вказаних лісових ділянок підприємство не надавало (а. с. 34 - 35 т. 1).

Факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» 2003 року, планово-картографічними матеріалами, планом лісонасаджень Обухівського лісництва виробничої частини ДЛГО «Київліс» (а. с. 46 - 60 т. 1).

Крім того, на а. с. 107 - 110 т. 1 знаходиться копія акту обстеження лісових ділянок квартала 30 виділ 38 Обухівського лісництва ДП «Київський лісгосп» від 29 серпня 2018 року, згідно якого при натурному обстеженні лісових ділянок встановлено, що ділянки накладаються на квартал 30 виділ 38 Обухівського лісництва категорія лісу 2, на території виділу об`єктів будівництва не виявлено, відповідно до матеріалів Публічної кадастрової карти України цільове використання спірних земельних ділянок «для ведення особистого селянського господарства».

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 21 листопада 2017 року № 584, земельні ділянки, надані у власність 12-м громадянам розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 25 липня 2008 року № 1177, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року, відносяться до лісів Обухівського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і накладаються на квартал 30 вказаного лісництва і його таксаційні виділи (а. с. 31 - 33 т. 1).

Згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 28 листопада 2017 року № 04-36/2577, управління не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 3223184200:06:001:0045 3223184200:06:001:0046 3223184200:06:001:0047, 3223184200:06:001:0048 3223184200:06:001:0049 3223184200:06:001:0050, 3223184200:06:001:0051, 3223184200:06:001:0052, 3223184200:06:001:0056, 3223184200:06:001:0057, 3223184200:06:001:0058, 3223184200:06:001:0060 (а. с. 34 т. 1).

Згідно листа секретаріату Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2018 року № 15963/0/2-18, Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення, зміну цільового призначення та розпорядження стосовно земельних ділянок з кадастровими номерами 3223184200:06:001:0045 3223184200:06:001:0046 3223184200:06:001:0047, 3223184200:06:001:0048 3223184200:06:001:0049 3223184200:06:001:0050, 3223184200:06:001:0051, 3223184200:06:001:0052, 3223184200:06:001:0056, 3223184200:06:001:0057, 3223184200:06:001:0058, 3223184200:06:001:0060 розташованих на території Копачівської сільської ради Обухівського району в межах 30 кварталу Обухівського лісництва, які перебували у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», не приймалося (а. с. 111 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України (тут і далі норми матеріального права наводяться в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас у пункті 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Поряд із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України) та включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України).

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

На підставі досліджених доказів суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент прийняття оспорюваного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 25 липня 2008 № 1177 та передачі у приватну власність відповідачам спірні земельні ділянки перебували у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходились у кварталі №30, вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України, а відтак надання спірних земельних ділянок у власність відповідачам є незаконним.

Апеляційний суд враховує, що іншими учасниками справи рішення суду першої інстанції, в тому числі в мотивувальній частині, в якій судом встановлено обґрунтованість позову, не оскаржувалось, апеляційна скарга прокуратури також не містить заперечень проти висновків суду в цій частині, а відтак зазначені обставини не є предметом апеляційного перегляду.

Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції про обрання прокурором неналежного способу правового захисту, в сукупності з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною третьою статті 152 ЗК України, або ж іншим способом, який передбачено законом (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року в справі № 923/876/16,

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 27 жовтня 2021 року в справі № 127/6686/21провадження № 61-12983св21)).

Наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду були належним чином враховані судом першої інстанції.

Вирішуючи питання про ефективність обраного прокурором способу захисту цивільного права, суд першої інстанції встановив, що у справі, яка розглядається, позивач просив, зокрема, визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 25 липня 2008 року № 1177 в частині передачі у власність громадянам ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 та ОСОБА_10 земельних ділянок загальною площею 22,89 га для особистого селянського господарства на території Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що заявлені в цій справі прокурором вимоги про визнання недійсним розпорядження не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах, а тому в задоволенні зазначеної вимоги слід відмовити.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Вирішуючи вимоги негаторного позову прокурора про зобов`язання відповідачів повернути на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації спірні земельні ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що за відповідачами зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки.

При цьому негаторний позов (ст. 391 ЦК України) - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Натомість, предметом віндикаційного позову (ст. 387 ЦК України) є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц викладено правовий висновок про те, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Оскільки у справі, що переглядається, прокурором пред`явлено негаторний позов про зобов`язання відповідачів повернути земельні ділянки, а не віндикаційний позов про витребування земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про обрання прокурором неефективного способу захисту у спірних правовідносинах, оскільки спірні земельні ділянки зареєстровані за кожним із відповідачів.

Також апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в п. 100 - 101 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20), в якій Великою Палатою Верховного Суду надавалася оцінка ефективному способу захисту при порушенні інтересів держави як власника земель лісогосподарського призначення, а саме, що «визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72)). Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) викладено висновок про те, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом посилання прокурора в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 про те, що заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникало (п. 59).

Апеляційний суд зауважує, що рішення суду першої інстанції не суперечить вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16, з огляду на те, що в п. 146, 147 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду зроблено висновки щодо ефективного способу захисту в зазначеному випадку, яким визнано віндикацію, а саме, що «набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам)»; «Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України)».

Доводи прокурора в апеляційній скарзі про правильність обраного ним способу захисту права у вигляді негаторного позову, адже спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення, будь-яких рішень про їх вилучення з державного лісового фонду та постійного користування лісогосподарського підприємства не приймалось, є помилковими та не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи, з огляду на встановлений судом першої інстанції факт реєстрації права власності відповідачів на спірні земельні ділянки.

Апеляційний суд не погоджується з посиланнями прокурора на правові висновки Верховного Суду в постановах від 07 вересня 2022 року в справі № 697/2434/16 та від 21 вересня 2022 року в справі № 367/4128/16, як нерелевантні, оскільки вони не узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 та від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20).

Апеляційний суд враховує, що відмова в позові через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає повторному зверненню до суду з вимогами, які відповідають змісту порушеного права, характеру правопорушення, та спроможні забезпечити поновлення порушеного права.

Крім того, судом першої інстанції розглянуто клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності та не знайдено підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, з чим апеляційний суд погоджується, оскільки в позові відмовлено по суті. Доводи апеляційної скарги також не містять заперечень в цій частині.

Відтак, під час апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи та дослідженим у ході розгляду доказам, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної оцінки судом, і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 06 квітня 2023 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.