Рішення

від 29.03.2023 по справі 183/5400/22

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/5400/22

№ 2/183/1066/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2023 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участі секретаря судового засідання Моісєєва К. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщені Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новомосковської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: Перша новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Приватне акціонерне товариство «Інвестиційно-фінансовий консалтинг», Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», про:

-визнання за ОСОБА_1 права власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з: житлового будинку - А-1, загальною площею 40,2 кв.м, житловою площею 28,5 кв.м, гаражу - В, погребу - пг, вбиральні - Г, споруд № 1-3 (огорода, ворота, колодязь), 1945-1974 років побудови, в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , -

в с т а н о в и в:

позивач звернулась до суду із зазначеним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 1945 року по 1974 рік ОСОБА_4 збудував житловий будинок з надвірними побудовами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , однак належним чином не встиг зареєструвати своє право власності на таке нерухоме майно та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . За життя, а саме 14.12.1988 ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Шевченко Г.В., зареєстрований в реєстрі за № 5764, відповідно до якого заповів жилий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться в АДРЕСА_2 , - ОСОБА_3 . ОСОБА_5 у м. Новомосковськ Дніпропетровської області перейменовано на АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідною довідкою Виконавчого комітету Новомосковської міської ради № 6/0/12-20 від 15 січня 2020 року. Відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 14 січня 2019 року, домоволодіння в цілому складається з: житлового будинку А-1, загальною площею 40,2 м2, житловою площею 28,5 м2, гаражу - В, погребу пг, вбиральні Г, споруд № 1-3 (огорода, ворота, колодязь) 1945-1974 років побудови. У свою чергу ОСОБА_3 прийняв спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , однак належним чином оформити свої спадкові права на вищезазначене домоволодіння не встиг та помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , зазначені обставини встановлені рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 183/1924/20 від 06.05.2021. За життя ОСОБА_3 заповіту не складав, позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги спадкування за законом після його смерті. Позивач прийняла спадщину після смерті сина, оскільки проживала разом з ним на час відкриття спадщини. З метою реалізації своїх спадкових прав, у лютому 2020 року позивач через свого представника звернулася до Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області (наразі Перша Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області) із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, однак постановою, державного нотаріуса Голубової О.С. від 22.02.2020 їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з підстав ненадання до нотаріальної контори правовстановлюючого документа про належність спадкодавцеві спадкового майна, а також через відсутність реєстрації права власності на спадкове нерухоме майно за спадкодавцем, що зумовило звернення позивача з позовом до суду.

Ухвалою судді від 05.09.2022 відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання та витребувано докази у справі. Докази отримані судом 19.09.2022.

Ухвалою суду від 11.10.2022 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Акціонерне товариство«Інвестиційно-фінансовийконсалтинг» та Акціонерне товариствоКомерційний банк«Приватбанк».

Ухвалою суду від 28.02.2023 залучено доучасті усправі у якості співвідповідача ОСОБА_2 .

01.02.2023 року судом в судовому засіданні постановлено ухвалу про витребування доказів. Докази отримані 12.02.2023.

Ухвалою суду від 29.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач, її представник в судове засідання не з`явилися. Від позивача надійшла заява про розгляд справи у її відсутність та підтримання вимог позову.

Представник відповідача-1 в судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи у відсутність представника та прийняття рішення згідно з діючим законодавством, на підставі наявних у справі документів /а.с.56/. Відзив на позов не надав.

Відповідач-2 у судове засідання не з`явилася, відзив на позов не надала. Підстав неявки не пояснила, заяв, клопотань не подавала. Повістку про виклик та документи направлено судом за останньою відомою адресою відповідача-2.

Представник третьої особи-1 в судове засідання не з`явився, підстав неявки не повідомив, пояснень не надавав, надавши на ухвалу суду копії спадкових справ.

Представник третьої особи-2, АТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг», в судове засідання не з`явився, підстав неявки не повідомив, пояснень не надавав. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи-3, АТ КБ «Приватбанк» у судове засідання не з`явився, згідно з поданою заявою просив розглянути справу у відсутність представника.

Неявка відповідачів та неподання ними відзиву на позовну заяву, з урахуванням подання відповідачем-1 заяви про розгляд справи у відсутність представника, неявка третіх осіб, з урахуванням ч. 1, 3 ст. 223 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи та вирішенню спору.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

З матеріалів інвентаризаційної справи, отриманої судом від КП «Новомосковське МБТІ» ДОР убачається, що в 1938 році ОСОБА_4 побудовано житловий будинок в АДРЕСА_1 загальною площею 43,2 кв.м. В період з 1976 по 1984 рік складено зведений оціночний акт по домоволодінню, оціночний акт № 1, у якому вказано власником майна ОСОБА_4 , документи відсутні, оціночний акт № 2, схематичний план будинку, звітність, журнал обміру та розрахунку площі будівель, акт приналежності, акт камеральної перевірки, інвентаризацію. У вказаних документах власником майна вказано ОСОБА_4 06 січня 1994 року складено акт обстеження домоволодіння та 06 січня 1994 року на ім`я ОСОБА_4 надано висновок, підписаний керівником БТІ про можливість оформлення права особистої власності на будинок АДРЕСА_3 . 15 лютого 1990 року складено технічний паспорт на будинок.

З довідки КП «Новомосковське міське бюро технічної інвентаризації» ДОР від 14 січня 2020 року вбачається, що відповідно до інвентаризаційної справи станом на 29Л2.2012 право власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 - в БТІ не зареєстроване. Замовник первинної технічної інвентаризації - ОСОБА_4 . Згідно з матеріалами останньої інвентаризації, проведеної 08 квітня 1992 року, на вказаній земельній ділянці розташовані: житловий будинок А, глинобит., заг.пл. 29,5 кв.м, житл.пл. 12,0 кв.м, літня кухня Б, гараж В, вбиральня Г, колодязь № 1, огорожа №2, ворота № 3 /а.с.54/.

В державному реєстрі речових прав на нерухоме майна інформація щодо права власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 станом на 21 лютого 2020 року відсутня, як відсутня інформація щодо даного об`єкту нерухомості. Вказане підтверджується наданою копією Інформаційної довідки № 201381308 від 21 лютого 2020 року /а.с. 54, зворот/.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_4 , про що видано свідоцтво про смерть від 11 жовтня 1989 року серія НОМЕР_1 , надане суду у засвідченій копії /а.с.13/.

З засвідченої позивачем копії заповіту від 14 грудня 1988 року, посвідченого державним нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Шевченко А.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 5764 /а.с.71/ вбачається, що за життя ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів жилий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться в АДРЕСА_2 ОСОБА_3 .

Також, з копії спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , отриманої на ухвалу суду про витребування доказів, вбачається, що після смерті ОСОБА_4 09 січня 1990 року до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину звернулася ОСОБА_2 . Спадщина складається з побудови старого будинку, гаражу та автомашини « ОСОБА_6 » /а.с.33/.

При цьому з засвідченої копії довідки про склад сім`ї № 3227 від 26 липня 2019 року, виданої Виконавчим комітетом Новомосковської міської ради вбачається, що на момент смерті ОСОБА_4 по день смерті в будинку, за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Як установлено рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі №183/1924/20 від 06 травня 2021 року, 15 жовтня 1977 року між ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженцем м. Новомосковська та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженкою м. Новомосковська, було укладено шлюб, про що Новомосковським міським відділом ЗАГС зроблено актовий запис № 759, що підтверджується наданим суду у засвідченій позивачем копії, свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 15 жовтня 1977 року (оформленим російською мовою). Після реєстрації шлюбу прізвище позивача було змінено на " ОСОБА_10 ".

ІНФОРМАЦІЯ_7 у подружжя народився син ОСОБА_11 , про що 25 жовтня 1978 року Новомосковським міським відділом ЗАГС зроблено запис в Книзі реєстрації актів про народження за № 999 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 (оформлене російською мовою). У свідоцтві вказані відомості про батьків дитини, а саме: прізвище, ім`я, по батькові матері дитини зазначено як " ОСОБА_7 ", прізвище, ім`я, по батькові батька - " ОСОБА_12 ".

Факт того, що позивач ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується в сукупності документами, наявними в матеріалах справи, а саме: свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 15 жовтня 1977 року, свідоцтвом про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 , виданого 25 жовтня 1978 року Новомосковським міським відділом ЗАГС, паспортами вказаних осіб, свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_4 від 05 травня 2009 року, та довідкою виконкому Новомосковської міської ради № 4093 від 03 вересня 2019 року, також у поєднанні з однією адресою місця проживання позивача та померлого ОСОБА_3 .

З паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 виданого 20 березня 2002 року Новомосковським МВ УМВС України в Дніпропетровській області, вбачається, що він виданий на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце народження м. Новомосковськ Дніпропетровської області, останнє місце реєстрації АДРЕСА_4 .

Відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_6 , виданого 17 червня 2006 року Новомосковським МВ УМВС України в Дніпропетровській області, останній виданий на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , місце народження м. Новомосковськ Дніпропетровської області, останнє місце реєстрації АДРЕСА_4 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 05 травня 2009 року, наданим суду у засвідченій позивачем копії, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Новомосковську Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області зроблено відповідний актовий запис за № 390.

Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 4093 від 03 вересня 2019 року, виданої Виконавчим комітетом Новомосковської міської ради, ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований до дня своєї смерті за адресою: АДРЕСА_4 , разом з ним до дня його смерті за вказаною адресою проживала ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Вказаним рішенням встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а саме те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є матір`ю ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також, обставини встановлені рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 183/1924/20 від 06 травня 2021 року щодо родинного зв`язку позивача та ОСОБА_3 , смерті ОСОБА_3 , його проживання разом ОСОБА_1 по день смерті, підтверджуються і наданими у справу матеріалами /а.с.12, 15, 22, 38/.

З копії спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , отриманої на ухвалу суду про витребування доказів, вбачається, що після смерті ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини 07 жовтня 2009 року звернулася ОСОБА_1 /а.с.36/, 30 квітня 2011 року подано претензію кредитора ВАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» /а.с.39-47/, 28 листопада 2014 року подано претензію кредитора ПАТ КБ «Приватбанк» /а.с.47-51/.

21 лютого 2020 року ОСОБА_7 через представника звернулася з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 на житловий будинок в АДРЕСА_1 /а.с.52/.

Постановою державного нотаріуса Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області від 22 лютого 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок в АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_13 в зв`язку з ненаданням документу, що підтверджує право власності /а.с.55/.

Таким чином, суд вбачає наявність спору щодо права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Вирішуючи спір суд виходить з такого.

Щодо права власності на нерухоме майно.

У відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами.

Порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А.3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів" та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз`яснюється:

- оформлення свідоцтва на право власності на об`єкти, які були закінчені будівництвом після 5 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними;

- по об`єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 5 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 5 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 5 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.

Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР реєстрацію будинків із обслуговуючими будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР провадили бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих рад депутатів трудящих. Об`єктами реєстрації були будинки та домоволодіння з окремим порядковим номером на вулиці, провулку, площі. Реєстрації підлягали всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу Української РСР, що належали місцевим радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належали громадянам на праві особистої власності. Інструкція втратила чинність згідно із наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56.

На виконання постанови КМУ від 27 лютого 1995 року № 150 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" були прийняті Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31/1056. Правила встановлювали порядок державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб. До об`єктів нерухомого майна, що підлягали державній реєстрації, відносяться: жилі будинки (домоволодіння), розташовані на земельній ділянці під окремим порядковим номером на вулиці, площі, провулку; нежилі будинки, дачі, садові будинки, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках; вбудовані в жилі будинки нежилі приміщення (як частини цього будинку); квартири в багатоквартирних будинках.

Відповідно до п. 4.1 зазначених Правил оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводилось із видачею свідоцтва про право власності: фізичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об`єкти нерухомого майна; власникам спільних будівель, які на законних підставах здійснили перебудову, прибудову, внаслідок чого змінились належні їм частки; членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, товариства або об`єднання, які повністю внесли свої пайові внески та в інших випадках. Державні органи приватизації видавали свідоцтва наймачам квартир у державному житловому фонді, які приватизували їх відповідно до Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду". Правила втратили чинність на підставі наказу Держархітектури від 9 червня 1998 року № 121.

На виконання постанови КМУ від 18 лютого 1998 року № 192 "Про заходи щодо створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно" прийнято Інструкцію про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, яка затверджена наказом Держбуду України від 9 червня 1998 року № 121, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за № 399/2839.

Інструкція втратила чинність згідно з наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 15 лютого 2002 року № 36 у зв`язку з прийняттям Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку. Держателем Державного реєстру прав є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав.

Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно встановлює, що до 1 січня 2012 року державна реєстрація права власності та права користування (сервітут) на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об`єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном проводиться реєстраторами БТІ, створеними до набрання чинності Законом України від 11 лютого 2010 року "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно (пункти 1.1, 1.3).

Оскільки надані матеріали інвентаризації будинку свідчать про складання актів оцінки майна, звернення ОСОБА_4 з приводу проведення інвентаризації будинку протягом 1976-1989 року складання технічного паспорту БТІ 15 лютого 1990 року, акту від 06 січня 1994 року, яким проведено обстеження будинку, висновку про можливість оформлення права власності за ОСОБА_4 . БТІ від 06 січня 1994 року, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання права власності на майно, яке збудоване ОСОБА_4 до 1992 року, однак щодо якого не отримано правовстановлюючі документи та не зареєстровано право власності внаслідок смерті особи, якій надано право на такі дії - 11 жовтня 1989 року.

Щодо спадкування спірного майна ОСОБА_3 .

Спадкові відносини в Україні регулюються Цивільним кодексом України 2003 року (ЦК), законами України "Про нотаріат", "Про міжнародне приватне право", іншими законами та підзаконними нормативними актами, як нормами матеріального та процесуального права.

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини у випадку, якщо спадщина відкрилась до 1 січня 2004 року або ж спадкодавець проживав в іншій державі, спадкоємець є іноземним громадянином та проживає в іншій державі, а спадкове майно знаходиться на території України.

Судам слід звернути увагу, що на час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини). Пунктом 5 ч. 1 ст. 555 ЦК 1963 року було встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщину. ЦК 1963 року не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави.

Отже, норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК 1963 року.

При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК 1963 року.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , внаслідок чого до цих правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК 1963 року.

У відповідності до ст. 17 ЦК 1963 року, місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п`ятнадцяти років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.

За ст. 524, 526 ЦК 1963 року, Спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, місцезнаходження майна або його основної частини.

За ч. 1 ст. 534 ЦК 1963 року, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Стаття 543 ЦК 1963 року встановлювала, що якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності і в присутності нотаріуса або посадової особи, яка посвідчує заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених (стаття 542 цього Кодексу), заповіт може підписати інший громадянин. При цьому зазначаються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено.

За п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК 1963 року Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Враховуючи те, що ОСОБА_4 заповів належне йому майно у виді житлового будинку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , якому на момент смерті ОСОБА_4 не було 15 років та який проживав, згідно з довідками про місце проживання його матері ОСОБА_7 від 26 липня 2019 року та враховуючи положення ст. 17 ЦК 1963 року, за однією адресою з померлим, суд приходить до висновку що ОСОБА_3 прийняв спадщину за заповітом на спірний будинок після смерті ОСОБА_4 шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном.

Щодо спадкування спірного майна ОСОБА_7 .

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, зазначені в заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Ст. 1268 ЦК України передбачає, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Ч. 1 ст. 1269 ЦК України визначає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 1 липня 2004 року державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Відповідно до ст.ст. 25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України № 19-32/319 від 21 лютого 2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.

Як роз`яснено у пункті 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав, суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно. Разом з тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно.

Згідно з положеннями пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Таким чином, оскільки відмова нотаріуса не дає можливості позивачу реалізувати її спадкові права, однак наданими суду доказами в своїй сукупності підтверджується: набуття ОСОБА_4 нерухомого майна; прийняття спадщини ОСОБА_3 за заповітом після ОСОБА_4 шляхом фактичного вступу у володіння нерухомим майном; смерть ОСОБА_3 до моменту отримання правовстановлюючих документів; факт того, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 та спадкоємцем першої черги; своєчасність звернення ОСОБА_1 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та відсутність інших спадкоємців, які-б своєчасно звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини; відмова нотаріусу у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірне майно з підстав відсутності правовстановлюючих документів на нього, - позивач, як спадкоємець за законом першої черги має право на отримання спадкового майна у власність. Внаслідок вказаного, позовна заява є обґрунтованою, належні та допустимі докази, подані в її обґрунтування підтверджують викладені в заяві обставини та у своїй сукупності вказують на наявність підстав для її задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 5, 12, 77-82, 141, 258, 259, 264-265, 268, 281-282, 319 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який в цілому складається з: житлового будинку - А-1, загальною площею 40,2 м2, житловою площею 28,5 м2, гаражу - В, погребу - пг, вбиральні - Г, споруд № 1-3 (огорожа, ворота, колодязь), 1945-1974 років побудови, в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 в порядку спадкування за заповітом, однак не оформив спадкових прав.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 29 березня 2023 року.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; РНОКПП: НОМЕР_7 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ;

відповідач-1 Новомосковська міська рада; код ЄДРПОУ 34359199; місцезнаходження за адреосою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, буд. 14;

відповідач-2 ОСОБА_2 ; РНОКПП невідомий, номер та серія паспорту не відомі; останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_5 ;

третя особа-1 Перша новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області; код ЄДРПОУ 02891109; місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Паланочна, буд. 5;

третя особа-2 Приватне акціонерне товариство «Інвестиційно-фінансовий консалтинг»; код ЄДРПОУ 33792667; місцезнаходження за адресою: м. Київ, проспект Голосіївський, буд. 70;

третя особа-3 Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»; код ЄДРПОУ 14360570; місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, буд.1-Д.

Суддя Д.О. Парфьонов