Постанова

від 03.04.2023 по справі 921/407/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2023 р. Справа № 921/407/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівО.І. Матущака

Г.В. Орищин,

секретар судового засідання Лагутін В.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Приватного підприємства Орфей б/н від 17.01.2023 (вх. № 01-05/237/23 від 24.01.2023)

та Акціонерного товариства Райффайзен Банк № 194-1/6 від 19.01.2023 (вх. № 01-05/306/23 від 31.01.2023)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2022 (повний текст рішення складено 29.12.2022, м. Тернопіль, суддя О.В. Руденко)

у справі № 921/407/22

за позовом: Приватного підприємства Орфей, м. Теребовля Тернопільської області

до відповідача-1: Акціонерного товариства Райффайзен Банк, м. Київ

до відповідача-2: Теребовлянського районного споживчого товариства, м. Теребовля Тернопільської області

до відповідача-3: Теребовлянської міської ради, м. Теребовля Тернопільської області

про витребування з чужого незаконного володіння Акціонерного товариства Райффазен банк у власність Приватного підприємства Орфей, належну йому на підставі договору купівлі-продажу частини будівлі № 2 від 15.03.2001 року частину приміщення першого поверху будівлі площею 150 кв.м по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля Тернопільської області,

за участю представників:

від позивача (в режимі відеоконференції): Покотило Ю.В.;

від відповідача-1: Кунинець Н.Й.;

від відповідача-2: (в режимі відеоконференції): Помазанська С.І.;

від відповідача-3: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

05.09.2022 року Приватне підприємство Орфей звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до відповідача-1 Акціонерного товариства Райффайзен Банк до відповідача-2 Теребовлянського районного споживчого товариства та до відповідача-3 Теребовлянської міської ради про витребування з чужого незаконного володіння Акціонерного товариства Райффазен Банк у власність Приватного підприємства Орфей належну йому на підставі договору купівлі-продажу частини будівлі № 2 від 15.03.2001 року частину приміщення першого поверху будівлі площею 150 кв.м по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля Тернопільської області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем-1 позбавлено позивача можливості користуватися частиною приміщення, яке є власністю ПП "Орфей" на підставі договору купівлі-продажу №2 від 15.03.2001. А через протиправні дії та рішення відповідачів-2 та -3 належне позивачу майно вибуло з володіння останнього поза його волею.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2022 року у справі №921/407/22 (суддя О.В. Руденко) у задоволенні позову відмовлено.

При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується що сторонами договору № 2 від 19.03.2001 оформлено акт прийому-передачі спірної частини приміщення. В свою чергу, умови, що викладені у п. 3.1 та п. 3.2 договору № 2 передбачали передачу об`єкта купівлі-продажу у триденний термін лише після повної його оплати. Таким чином, зважаючи на приписи ст. 128 ЦК УРСР суд констатував, що Теребовлянським рай СТ за фактом виконання укладеного договору № 2, по акту приймання-передачі від 19.03.2001, підписаному сторонами без заперечень, передано у власність ПП "Орфей" частину приміщення площею 150 кв.м, що знаходиться за адресою вул.Князя Василька, 110-а у м Теребовля. Відтак, з 19.03.2001 Теребовлянське районне споживче товариство перестало бути власником частини приміщення площею 150 кв.м за адресою вул. Князя Василька, 110-а, м. Теребовля, і відповідно втратило право на розпорядження цим майном. Адже, із зазначеної дати саме позивач є власником спірної частини приміщення на підставі правомірного правочину - договору купівлі- продажу № 2. З наведеного суд дійшов висновку, що додаткова угода до договору №10/07-02/015 купівлі- продажу частини будівлі від 03.04.2001, укладена 20.06.2001 між Теребовлянським районним споживчим товариством та АППБ "Аваль", на момент її укладення не відповідала вимогам Закону, а саме статтям 94,128, 225 ЦК УРСР. Оскільки, свідоцтва серії CAE №011273 та CAE № 011275 про право приватної власності на нежитлові приміщення 1 площею 228,3 кв.м та приміщення 2 площею 92,6 кв.м, за адресою вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля були видані Банку Виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради на підставі пунктів 3, 4, 5, 6 рішення № 69 від 06.04.2011 04.05.2011, а Теребовлянським БТІ проведено державну реєстрацію такого права на вказані приміщення, про що внесено записи під №514 та №515 у книзі записів № 2, наведеними діями порушено права позивача, як власника частини приміщення площею 150 кв.м за цією ж адресою. Отже, суд дійшов висновку, що ст. 388 ЦК України та фактичні обставини, зберігають право ПП "Орфей" на витребування свого майна від добросовісного набувача. Відтак, позивачем доведено належними та допустимими доказами порушення його права, як власника частини приміщення площею 150 кв.м, а заявлені позовні вимоги є обґрунтованими. Водночас, суд дійшов висновку, що у позивача була реальна можливість дізнатися про встановлені порушення його прав щонайменше з 05.10.2016, а з відповідним позовом до суду позивач звернувся лише у 2022 році, тобто з пропуском встановлено статтею 257 ЦК України трьохрічного строку. З огляду на це, суд до спірних правовідносин застосував наслідки спливу строку позовної давності та, з цих підстав, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги

ПП «Орфей» подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2022 року у справі №921/407/22, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задоволити. Скаржник повністю погоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами, застосованими нормами матеріального права та висновками суду, з яких він виходив, втсановлюючи порушення прав позивача та визначаючи заявлені позовні вимоги обгрунтованими та підставними. Разом з тим, вирішуючи даний спір по суті, судом було застосовано позовну давність до позовних вимог ПП «Орфей», з чим скаржник не погоджується категорично, оскільки вважає, що позов було пред`явлено в межах позовної давності. На переконання скаржника, при вирішенні даного спору мало істотне значення встановлення дня, коли позивач довідався або міг довідатись про укладення 20.06.2001 року між Теребовлянським районним споживчим товариством та АППБ "Аваль" додаткової угоди до договору №10/07-02/015 купівлі- продажу частини будівлі від 03.04.2001. Скаржник стверджує, що про існування додаткової угоди від 20.06.2001 року до договору купівлі-продажу від 03.04.2001 року позивачу стало відомо з листа Теребовлянського БТІ №87 від 25.04.2019 року, а її зміст - в червні 2019 року, коли представнику позивача у відповідь на його запит листом начальника Теребовлянського БТІ від 07 червня 2019 року №111 було надано копії документів інвентарної справи першого поверху будівлі по вул. Князя Василька, 110а в м.Теребовля Тернопільської області. Відтак, перебіг позовної давності до вимог позивача розпочався 25.04.2019 року, коли позивач був повідомлений про фізичне існування додаткової угоди від 20.06.2001 року до договору купівлі-продажу від 03.04.2001 року, укладеної між Теребовлянським районним споживчим товариством та АППБ "Аваль". Крім того, факт звернення ПП «Орфей» до тих же відповідачів із позовом, предметом якого були лише частина вимоги, право на яку має позивач, також підтверджується змістом позовної заяви ПП «Орфей», яка була зареєстрована в Господарському суді Тернопільської області 21 червня 2019 року. Відтак, позовна давність до вимоги ПП «Орфей» про витребування з чужого незаконного володіння Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» у власність Приватного підприємства «Орфей» належної йому на підставі договору купівлі-продажу частини будівлі №2 від 15.03.2001 року частину приміщення першого поверху будівлі площею 150 кв.м по вул. Князя Василька, 110-а в м.Теребовля Тернопільської області, перервалась 21 червня 2019 року та розпочала свій перебіг заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. З врахуванням того, що дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, триває до 30 квітня 2023 року, строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України, до усіх позовних вимог ПП «Орфей» триває до цього часу, оскільки є продовженим згідно п. 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.

АТ «Райффайзен Банк» також подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2022 року у справі №921/407/22, в якій просить його змінити, та викласти мотивувальну частину рішення з врахуванням доводів апеляційної скарги. На думку скаржника в мотивувальній частині рішення суд безпідставно зазначив про обгрунтованість позовних вимог, для мотивування помилково обрав не ті норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставини у справі, не надав належної оцінки усім доводам в сукупності, а висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.

При ухваленні оскаржуваного рішення судом не враховано надані Банком докази, які переконливо свідчать про те, що договір від 15.03,2001 № 2 між ПП «Орфей» і Теребовлянським районним споживчим товариством є таким, що не відбувся, тобто неукладеним, а позивач ніколи не був власником спірного приміщення. Скаржник звертає увагу, що на недобросовісність поведінки ПП «Орфей» вказує той факт, що договір купівлі-продажу було підписано 15 березня 2001 року, проте до цього часу позивачем не було вчинено жодної дії щодо придбаного нерухомого майна (правочини і витрати на його утримання, сплата податків, сплата комунальних платежів тощо). Разом з тим, у приміщенні, яке позивач вважає своїм, з 2001 року знаходилось Теребовлянське відділення Банку, клієнтом якого був позивач з 2001 року. Тому ПП «Орфей», маючи місцезнаходженням м. Теребовля та будучи клієнтом Банку, не міг не бачити, що приміщення, яке він вважає своїм, використовує в своїй діяльності Банк. Проте жодних претензій щодо спірного приміщення до Банку не заявлялось. Позивачем до позовної заяви додано акт прийому-передачі від 19.03.2021 до договору купівлі-продажу № 1 від 15.03.2001. Згідно акту прийому-передачі майно передається згідно з умовами договору купівлі-продажу від 15.03.2001 за № 1. Однак, акт прийому-передачі приміщення до договору купівлі-продажу № 2 від 15.03.2001 відсутній. Оскільки, ПП «Орфей» не набуло право власності на спірне приміщення, відтак, відсутні законні підстави для витребування майна у Банку, як добросовісного набувача. Банк набув спірне приміщення на підставі додаткової угоди від 20.06.2001 до договору купівлі-продажу нерухомості частини будівлі №10/07-02/015 укладеного між Банком і Теребовлянським РСТ. Даний договір є чинним, в судовому порядку не визнаний недійсним. Банк відкрито володіє вказаним приміщенням, у нього з часу його набуття у власність розміщене Теребовлянське відділення Банку.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

АТ «Райффайзен Банк» у відзиві на апеляційну скаргу подану ПП «Орфей» заперечує проти доводів скаржника, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а висновки суду першої інстанції в частині того, що позивач звернувся до суду із даним позовом з пропуском строку позовної давності правильними та обґрунтованими. Вважає, що строк позовної давності у заявленому спорі про витребування майна з чужого незаконного володіння, відліковується з 20.06.2001, оскільки саме із цього моменту майно вибуло із володіння ПП «Орфей» і саме з цього моменту позивач, міг довідатися про порушення своїх прав. На переконання Банку, висновки суду в частині набуття ПП «Орфей» права власності на спірне приміщення не відповідають наявним у справі доказам. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ПП «Орфей» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2022 у справі № 921/407/22.

Теребовлянське районне споживче товариство у відзиві на апеляційну скаргу подану ПП «Орфей» заперечує проти доводів скаржника, вважає апеляційну скаргу безпідставною. На переконання відповідача-2 суд першої інстанції зробив правомірний висновок про заявлення позову ПП «Орфей» поза строками позовної давності. Водночас, висновки суду про набуття права власності ПП «Орфей» на спірне приміщення не відповідають наявним у справі доказам. Просить відмовити ПП «Орфей» у задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2022 у справі № 921/407/22.

Теребовлянське районне споживче товариство у відзиві на апеляційну скаргу подану АТ «Райффайзен Банк» просить врахувати доводи, які викладені у відзиві Споживчого товариства на апеляційну скаргу ПП «Орфей», щодо витребування майна з чужого незаконного володіння.

ПП «Орфей» не надало письмового відзиву на апеляційну скаргу подану АТ «Райффайзен Банк».

Відповідач-3 не надав суду письмових відзивів на апеляційні скарги.

Представник позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав доводи наведені у апеляційній скарзі, проти доводів наведених відповідачем-1 заперечив.

Представник відповідача-1 підтримав доводи наведені у поданій ним апеляційній скарзі, проти доводів наведених у апеляційній скарзі поданій позивачем заперечив.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні погодився з доводами наведеним АТ «Райффайзен Банк» проти доводів ПП «Орфей» заперечив.

Відповідач-3 не забезпечив явку уповноваженого представника в судове засідання, причин неявки суду не повідомив.

Оскільки явка сторін у даній справі не визнавалася судом обов`язковою, участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони, суд дійшов висновку, що в силу положень ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України справу може бути розглянуто при відсутності відповідача-3.

Обставини справи

На підставі рішення Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради народних депутатів № 301 від 25.11.1997, Теребовлянському районному споживчому товариству було видано свідоцтво від 22.11.2000 на право особистої власності на нежилий будинок (частину універмагу) по вул. Князя Василька, 110А у м. Теребовля, про що Теребовлянським бюро технічної інвентаризації зроблено запис під № 301 в реєстровій книзі №1.

Постановою правління Теребовлянського Рай СТ № 1А/2 від 04.01.2001 "Про продаж приміщення, що знаходиться за адресою м. Теребовля по вул. Князя Василька 110 (під банк)" постановлено, зокрема: продати приміщення 1-го поверху колишнього універмагу, що знаходиться за адресою: м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110 (п. 1 постанови); продаж провести по ціні не нижче залишкової вартості 59 280,00 грн., включаючи ПДВ (експертної оцінки).

15.03.2001 між Теребовлянським районним споживчим товариством (Продавець) та Приватним підприємством "Орфей" (Покупець) було укладено договір № 2 купівлі-продажу частини будівлі. Відповідно до п. 1.1 договору Продавець зобов`язується передати у власність, а Покупець прийняти і сплатити вартість частини приміщення, площею 150 м2, що знаходиться в м. Теребовля вул. Князя Василька, 110-а частину першого поверху згідно технічної документації, плану підписаного сторонами, який є невід`ємною частиною договору.

Частина приміщення, що є предметом даного договору належить Продавцю на праві власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 22 листопада 2000 року № б/н, приміщення вільне від усіх прав третіх осіб (найм, застава, безоплатне користування) (п. 1.2 договору).

Згідно з п.п. 2.1-2.3 договору вартість частини приміщення будинку, яке продається (згідно плану) становить 24 280,00 грн., в т.ч. ПДВ. Покупець зобов`язується внести кошти за придбаний об`єкт протягом 3,5 місяця, не пізніше 1 липня 2001 року з моменту укладення договору. Розрахунки за придбаний об`єкт здійснюються Покупцем шляхом безготівкового перерахування грошової суми зі свого рахунку на рахунок Продавця або внесення грошей в касу.

Продавець зобов`язується в 3-денний термін після повної сплати продажної ціни передати Покупцю продане приміщення по акту прийому-передачі, який підписується сторонами і наявну технічну документацію на об`єкт. Покупець зобов`язується в 3-денний термін після повної сплати продажної ціни прийняти придбаний об`єкт по акту прийому-передачі (п.п. 3.1, 3.2 договору).

Пунктами 3.3, 3.4 договору сторони обумовили, що кожна сторона зобов`язана виконувати обов`язки, покладені на неї цим договором, та сприяти другій стороні у виконанні обов`язків. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору.

Право власності на приміщення, яке продається переходить до Покупця після оплати всієї суми визначеної угодою (п. 3.5 договору).

Згідно із п. 5.1 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами по договору.

Відповідно до акта прийому-передачі від 19.03.2001 Теребовлянським рай СТ передано Приватному підприємству "Орфей" частину приміщення площею 150 кв.м за адресою: вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.

На замовлення ПП "Орфей" 11.06.2001 Теребовлянським БТІ було виготовлено Технічний паспорт (реєстровий номер 299) на частину приміщення площею 180,6 кв.м за вищевказаною адресою. У характеристиці даного об`єкта зазначено, що вартість частини приміщення під літерою А згідно договору купівлі-продажу складає 24 286,00 грн.

На підставі договору № 2 Теребовлянським БТІ видано позивачу Реєстраційне посвідчення № 299 на частину приміщення по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.

Згідно довідки № 216 від 25.10.2017, виданої Головою правління Теребовлянського рай СТ Мисліцькою Г.І., частина приміщення в м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110 а площею 150 кв.м продана 15.03.2001 ПП "Орфей", розрахунки за проданий об`єкт проведені, заборгованості немає.

Також, на підставі договору купівлі-продажу частини будівлі № 10/07-02/015 від 03.04.2001, укладеного між Теребовлянським районним споживчим товариством (Продавець) та Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" в особі Тернопільської обласної дирекції АППБ "Аваль" (правонаступником якого є відповідач-1 - Покупець), Продавець зобов`язався передати у власність, а Покупець прийняти і сплатити вартість частини приміщення площею 150 кв. м, що знаходиться в м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110-а частину першого поверху згідно технічної документації, плану, підписаного сторонами (п. 1.1 договору).

Частина приміщення, що є предметом даного договору, належить Продавцю на праві власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 22 листопада 2000 року, яке видане Теребовлянським БТІ, приміщення вільне від усіх прав третіх осіб (найм, застава, безоплатне користування) (п. 1.2 договору).

Згідно із п.п. 2.1-2.3 договору вартість частини приміщення будинку, яке продається (згідно плану) становить 35 000,00 грн., в т.ч. ПДВ. Покупець зобов`язується внести кошти за придбаний об`єкт протягом 45 календарних днів з моменту укладення договору. Розрахунки за придбаний об`єкт здійснюються Покупцем шляхом безготівкового перерахування грошової суми зі свого рахунку на рахунок Продавця.

Пунктами 3.1, 3.2 договору сторони погодили, що Продавець зобов`язується в 3-денний термін після повної сплати продажної ціни передати Покупцю продане приміщення по акту прийому-передачі, який підписується сторонами і наявну технічну документацію на об`єкт. Покупець зобов`язується в 3-денний термін після повної оплати продажної ціни прийняти придбаний об`єкт по акту прийому-передачі.

Пунктами 3.3, 3.4 договору сторони обумовили, що кожна сторона зобов`язана виконувати обов`язки, покладені на неї цим договором, та сприяти другій стороні у виконанні обов`язків. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору.

Право власності на приміщення, яке продається переходить до Покупця після оплати всієї суми визначеної угодою (п. 3.5 договору).

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами по договору (п. 5.1 договору).

Відповідно до п.п. 5.3, 5.4 договору зміни умов договору або внесення доповнень до нього можливі за згодою сторін. Усі зміни та доповнення до договору здійснюються тільки у письмовій формі.

Відповідно до акта прийому-передачі від 04.05.2001 до договору купівлі-продажу № 10/07-02/015 від 03.04.2001, Теребовлянським рай СТ зазначене вище приміщення передане відповідачу-1.

Теребовлянським БТІ видано Банку Реєстраційне посвідчення № 299, на частину приміщення по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля, на підставі договору купівлі-продажу № 10/07-02/015 від 03.04.2001.

В подальшому, 20.06.2001 між контрагентами було укладено додаткову угоду до договору № 10/07-02/015. Даною додатковою угодою пункти 1.1, 1.2, 2.1, 2.2 договору № 10/07-02/015 від 03.04.2001 викладено в наступній редакції:

"1.1 Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити приміщення, вказані у додатку № 1, який є невід`ємною частиною цього договору, загальною площею 320,3 кв.м, що розташовані на першому поверсі в будинку № 110а по вул. Князя Василька в м. Теребовлі Тернопільської області";

"2.1 Вартість приміщень (згідно додатку № 1), які продаються, становить 60 000,00 грн. в тому числі податок на додану вартість";

"2.2 Покупець зобов`язується внести кошти за придбаний об`єкт в строк по 21.06.2001 включно".

Відповідно до п.п. 2, 3 додаткової угоди, остання є невід`ємною частиною договору № 10/07-02/015 та набирає чинності з моменту її підписання Продавцем і Покупцем.

Також 20.06.2001 між відповідачем-1 та відповідачем-2 було складено акт прийому-передачі, за яким, відповідно до договору № 10/07- 02/015 від 03.04.2001, Продавець передав, а Покупець прийняв приміщення загальною площею 320,3 кв. м, що розташовані на першому поверсі будинку № 110 а по вул. Князя Василька в м. Теребовлі Тернопільської області.

На підставі договору купівлі-продажу № 10/07-02/015 від 03.04.2001 та додаткової угоди від 20.06.2001 до даного договору Теребовлянським БТІ 11.10.2001 видано Акціонерному поштово-пенсійному банку "Аваль" реєстраційне посвідчення № 301 на об`єкт нерухомого майна за адресою: вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.

У 2008 році Спільним підприємством комплексного проектування "Тернопількооппроект" для Банку було виготовлено Робочий проект по реконструкції існуючих приміщень Теребовлянського відділення "Райффайзен Банк Аваль" в м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110А, з зазначеною робочою площею 304,12 кв. м. До нього додані вихідні дані та робочі креслення, а саме виконані техніком Шубалим у січні 2011 року, план будови під літерою "А" по вул. Кн. Василька, 110-а у м Теребовля, журнал обмірів та розрахунку площ приміщень №110-а, виконаний 25.01.2011 щодо приміщення загальною площею 320,9 кв. м, із зазначенням у ньому про окремі площі приміщень 92,6 кв. м та 228,3 кв. м, за вказаною адресою.

18.01.2011 Теребовлянським БТІ на замовлення Тернопільської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" виготовлено Технічний паспорт на приміщення (інвентарний номер 2666) площею 320,9 кв.м, яке знаходиться у м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110-а.

Виконавчий комітет Теребовлянської міської ради прийняв рішення № 48 від 22.02.2011, яким присвоїв окремі вуличні адреси приміщенням, в яких знаходиться ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", розмежувавши їх на два окремі, а саме: приміщення № 1 площею 228,3 кв.м та приміщення № 2 площею 92,6 кв.м, що знаходяться в м. Теребовлі по вул. Князя Василька, 110-а та належать Тернопільській обласній дирекції "Райффайзен Банк Аваль".

Рішенням Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради №69 від 06.04.2011 вирішено переоформити право власності на приміщення № 1, загальною площею 228,3 кв.м, що знаходиться в м. Теребовлі по вул. Князя Василька, 110-а за Публічним Акціонерним Товариством "Райффайзен Банк Аваль"; переоформити право власності на приміщення № 2, загальною площею 92,6кв.м, що знаходиться в м. Теребовлі по вул. Князя Василька, 110 "А" за Публічним Акціонерним Товариством "Райффайзен Банк Аваль"; Виконавчому комітету міської ради видати свідоцтво про право власності на нерухоме майно; Теребовлянському БТІ зареєструвати свідоцтво про право власності на нерухоме майно (пункти 3-6 рішення).

На підставі рішення №69 від 06.04.2011 Виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради 04.05.2011 видано відповідачу-1 Свідоцтво серії САЕ № 011273 про право приватної власності на нежитлове приміщення 1, загальною площею 228, 3 кв.м та Свідоцтво серії САЕ № 011275 про право приватної власності на нежитлове приміщення 2, загальною площею 92,6 кв.м, що знаходяться по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.

Із Витягів Теребовлянського бюро технічної інвентаризації про державну реєстрацію прав № 29845945 та № 29849693 від 04.05.2011 вбачається, що вищевказані приміщення № 1 та № 2 внесені до книги записів № 2 під номерами 514 та 515 відповідно.

В подальшому, 01.03.2012 Теребовлянським БТІ виготовлено на замовлення власника-ПАТ " Райффайзен банк Аваль" Технічні паспорти на нежилі приміщення № 1 площею 228,3 кв.м (інвентарний номер 2666, реєстровий номер 514) та приміщення № 2 площею 92,6 кв.м (інвентарний номер 2666, реєстровий номер 515).

У адресованому Постійно діючій комісії з питань житлово-комунального господарства, архітектури та транспорту при Теребовлянській міській раді листі № 95 від 16.05.2018, Голова правління Теребовлянського рай СТ Мисліцька Г.І. повідомила, що Теребовлянським рай СТ в 2001 році було продано приміщення першого поверху універмагу по вул. Князя Василька, 110-а двом юридичним особам, а саме: ПП "Орфей" 150 кв.м вартістю 24 280,00 грн. на підставі договору № 2 від 15.03.2001 та ТОД АППБ "Аваль" 150 кв.м вартістю 35 000,00 грн. на підставі договору № 10/07-02/015 від 03.04.2001. Після оплати коштів дані об`єкти на підставі актів приймання-передачі були передані у власність даним юридичним особам. При цьому зазначено, що додаткова угода до договору № 10/07-02/015 від 03.04.2001 у Теребовлянському рай СТ по документах не обліковується.

Крім цього, рішенням Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради №131 від 22.05.2018 присвоєно поштову адресу частині приміщення по вул. Князя Василька, 110а, а саме: приміщенню № 4 "м. Теребовля, вул. Князя Василька, 110-а приміщення № 4", яке належить ПП "Орфей".

Як зазначає позивач у позовній заяві, з метою внесення відомостей про своє право власності в Реєстр речових прав, ПП "Орфей" 05.03.2019 звернулось із заявою до державного реєстратора Відділу з питань державної реєстрації Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області Дрозд Світлани Петрівни.

26.03.2019 державним реєстратором було прийнято рішення за № 46153172 "Про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень" на підставі ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки: наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; подані документи не дали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; згідно отриманої інформації Теребовлянського БТІ від 14.03.2019 за № 49 право власності на заявлену частину приміщення по вул. Князя Василька, 110-а, в м. Теребовля Теребовлянського району Тернопільської області за заявником не зареєстровано; по пошуках відомостей за адресою в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вже містяться актуальні дані про реєстрацію приміщень 1,2,3 за цією адресою.

За даними Інформаційних довідок № 161567619 та № 161569548 від 29.03.2019 з Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, у розділах "Актуальна інформація" про об`єкти нерухомого майна за Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" на праві приватної власності 24.10.2016 під номерами 17107701 та 17106458 зареєстровані відповідно приміщення 1, загальною площею 228,3 кв.м та приміщення 2, загальною площею 92,6 кв.м, які знаходяться по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля Тернопільського району Тернопільської області.

В матеріалах справи міститься лист Теребовлянського БТІ №136 від 24.07.2019, в якому зазначається про технічну описку у даті реєстраційного посвідчення на частину приміщення за ПП "Орфей" та запису про реєстрацію в реєстраційній книзі. На копії посвідчення видно, що друкований рік видачі "2000" виправлений на "2001" реєстраційний № 299 в реєстраційному посвідченні було вказано помилково.

Покликаючись на порушення своїх прав, як власника нерухомого майна, ПП "Орфей" звернулось з даним позовом до суду.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційних скарг.

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст.41 Конституції України право власності набувається в порядку та на підставах, що не заборонені законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно приписів ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Таким чином, до спірних правовідносин судом застосовуються положення ЦК Української РСР 1963 року, в чинній на момент їх виникнення редакції від 08.10.1999 (надалі - ЦК УРСР).

Відповідно до приписів ст. 86 ЦК УРСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

В ході розгляду справи судом встановлено, що Теребовлянському районному споживчому товариству, на підставі Свідоцтва від 22.11.2000 на праві особистої власності належав будинок (частина універмагу) по вул. Князя Василька, 110-а у м Теребовля.

Стаття 151 ЦК УРСР (який діяв станом на момент виникнення правовідносин між сторонами) визначала, що в силу зобов`язання одна особа (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Матеріалами даної господарської справи підтверджено, що 15.03.2001 між Теребовлянським рай СТ (Продавець) та ПП "Орфей" (Покупець) у письмовій формі укладено договір купівлі-продажу № 2 частини приміщення площею 150 кв.м по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля. Пунктом 2.1 договору № 2 сторони узгодили, що вартість частини приміщення складає 24 280,00 грн. Право власності на цю нерухомість переходить до Покупця після оплати всієї суми визначеної угодою (п. 3.5 договору № 2).

Відповідно до ч. 1ст. 128 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Як зазначалось вище, сторонами договору № 2 від 19.03.2001 оформлено акт прийому-передачі вищевказаної частини приміщення. В свою чергу, умови, що викладені у п. 3.1 та п. 3.2 договору № 2 передбачали передачу об`єкта купівлі-продажу у триденний термін лише після повної його оплати.

Таким чином, зважаючи на приписи ст. 128 ЦК УРСР Теребовлянським рай СТ за фактом виконання укладеного договору № 2, по акту приймання-передачі від 19.03.2001, підписаному сторонами без заперечень, передано у власність ПП "Орфей" частину приміщення площею 150 кв.м, що знаходиться за адресою вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.

Колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази існування спорів між Продавцем та Покупцем з приводу неналежного виконання ними умов договору № 2, зокрема, в частині оплати за об`єкт купівлі-продажу та передачі його у власність Покупця. Як і відсутні належні та допустимі докази недійсності зазначеного вище правочину. Про оплату позивачем визначеної договором ціни свідчать довідка Продавця - Теребовлянського рай СТ № 216 від 25.10.2017 та лист № 95 від 16.05.2018.

На час виникнення спірних правовідносин порядок здійснення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в Україні регулювався Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.1998, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 за № 399/2839) (надалі-Інструкція №121, втратила чинність на підставі Наказу Держбуду № 36 від 15.02.2002).

Відповідно до п. 1.6 Інструкції №121 державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності.

Згідно з п. 1.9 цього ж нормативно-правового акта, до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться, зокрема: житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами.

Судом встановлено, що 11.06.2001 на замовлення позивача Теребовлянським БТІ виготовлено Технічний паспорт на частину приміщення першого поверху будівлі загальною площею 180,6 кв.м за адресою вул. Кн. Василька, 110-а у м. Теребовля, з інформацією про вартість майна 24 286,00 грн.

Додаток №1 до Інструкції №121 визначає перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна. До них належать, зокрема договори відчуження між юридичними особами недержавної форми власності (п. 10 додатку №1).

В силу п.2.1 Інструкції №121 реєстрація провадиться на підставі правовстановлювальних документів. Якщо на правовстановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід`ємною частиною такого документа.

Теребовлянським бюро технічної інвентаризації на підставі правовстановлюючого документа - договору купівлі-продажу №2 від 15.03.2001, видано Приватному підприємству "Орфей" реєстраційне посвідчення №299 на домоволодіння частину приміщення по вул. Кн. Василька, 110-а у м. Теребовля, датоване 14.06.2001 (з урахуванням листа БТІ №136 від 24.07.2019).

Отже, Теребовлянським БТІ здійснено реєстрацію права власності позивача на придбаний по договору №2 об`єкт - частину приміщення площею 150 кв.м по вул. Кн. Василька, 110-а у м. Теребовля, в розумінні розділу 2 Інструкції №121.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Таким чином, з 19.03.2001 Теребовлянське районне споживче товариство перестало бути власником частини приміщення площею 150 кв.м за адресою вул. Князя Василька, 110-а, м. Теребовля, і відповідно втратило право на розпорядження цим майном. Адже, із зазначеної дати саме позивач є власником спірної частини приміщення на підставі правомірного правочину - договору купівлі-продажу № 2 від 19.03.2001.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що твердження скаржника АТ «Райффазен Банк» про те, що договір від 15.03,2001 № 2 укладений між ПП «Орфей» і Теребовлянським районним споживчим товариством є таким, що не відбувся, тобто неукладеним не підтверджується матеріалами справи.

Як видно з матеріалів справи та про що зазначалось вище, рішенням Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради №69 від 06.04.2011, а саме пунктами 3, 4 переоформлено за ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" право власності на приміщення №1, загальною площею 228,3 м.кв та приміщення №2, загальною площею 92,6 м.кв, що знаходяться в м. Теребовлі по вул. Князя Василька, 110-а. В пунктах 5 та 6 вказаного рішення зазначено про видачу Виконавчим комітетом міської ради Свідоцтва про право власності на нерухоме майно та їх реєстрацію Теребовлянським БТІ.

Так, пунктом 6 Наказу Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно" (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України18.02.2002 за № 157/6445, втратив чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України № 1844/5 від 14.12.2012) (в редакції від 01.10.2010 - чинній станом на момент прийняття спірного рішення) рекомендовано органам місцевого самоврядування проводити видачу свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна на спеціальних бланках, зразок та опис яких затверджується Міністерством юстиції України.

Згідно п. 2.1. розділу ІІ Тимчасового положення для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1.

Додаток № 2 до Тимчасового положення передбачав перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, зокрема договір, за яким відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, в тому числі купівлі-продажу, предметом якого є нерухоме майно.

Таким чином, підставою для прийняття рішення № 69 від 06.04.2011, в розумінні п. 8.2 Тимчасового положення, був виготовлений для АППБ "Аваль" Теребовлянським БТІ Технічний паспорт за червень 2001 року на приміщення меншою площею - 139,7 кв. м , ніж загальна площа приміщень, на яку цим рішенням за Банком переоформлено право власності та видано свідоцтва про право власності.

Про відсутність станом на 06.04.2011 окремих технічних документацій на приміщення № 1 та № 2 свідчить і те, що Технічні паспорти на приміщення № 1 площею 228,3 кв.м та приміщення № 2 площею 92,6 кв. м. виготовлені БТІ тільки 01.03.2012.

Крім того, рішення Виконавчого комітету було прийняте, а Реєстраційне посвідчення № 301 від 11.10.2001 видане, в тому числі, на підставі додаткової угоди від 20.06.2001 до договору № 10/07-02/015.

Свідоцтва серії САЕ № 011273 та САЕ № 011275 про право приватної власності на нежитлові приміщення 1 площею 228,3 кв.м та приміщення 2 площею 92,6 кв.м, за адресою вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля були видані Банку Виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради на підставі пунктів 3, 4, 5, 6 рішення № 69 від 06.04.2011 04.05.2011, а Теребовлянським БТІ проведено державну реєстрацію такого права на вказані приміщення, про що внесено записи під №514 та №515 у книзі записів № 2. Отже, наведеними діями порушено права позивача, як власника частини приміщення площею 150 кв.м за цією ж адресою.

Колегією суддів встановлено, що спір між сторонами у цій справі виник у зв`язку з вибуттям майна - частини приміщення першого поверху будівлі площею 150 кв.м по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля Тернопільської області з володіння позивача. Тобто, позивач вважає порушеним право і таке порушення пов`язане з позбавленням позивача володіння майном через передачу майна за договором. Інтерес позивача фактично полягає у поверненні такого майна.

Відтак, первинно, для правильного вирішення даного спору, необхідно встановити, чи заявлені позовні вимоги дійсно спрямовані на захист прав та законних інтересів позивача.

Статтею 387 Цивільного кодексу України унормовано, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За приписами частин 1, 3 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння, а підставою такого позову - обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право власника витребувати з чужого незаконного володіння нерухоме майно визначене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони права власності і регламентування підстав для витребування з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

При цьому, стала практика Великої Палати Верховного Суду наполягає на необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18). Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.

У спірних правовідносинах відповідач-1 (скаржник) АТ «Раффайзен Банк» позиціонує себе як добросовісний набувач, оскільки право власності він набув на підставі договору купівлі-продажу частини будівлі № 10/07-02/015 від 03.04.2001 та в подальшому легітимізував своє право шляхом звернення до державного реєстратора для внесення відомостей до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Водночас, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

З аналізу наведеної норми права та фактичних обставин даної справи, колегія суддів вважає підставним висновок суду першої інстанції, що за ПП «Орфей» зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Позивачем доведено належними та допустимими доказами порушення його права, як власника частини приміщення площею 150 кв.м.

Проте, як видно з матеріалів справи, відповідач-1 та відповідач-2 заявили про застосування до спірних правовідносин позовної давності та просили відмовити в позові ПП «Орфей».

В обґрунтування підстав пропуску позивачем строку позовної давності відповідачі зокрема, зазначають, що в матеріалах справи наявні докази, що АТ "Райффайзен Банк Аваль" відкрито з 2001 року володіє спірним приміщенням, здійснив у ньому реконструкцію, постійно здійснює господарську діяльність, тоді ж як позивач ніколи не поводив себе як власник, не використовував приміщення у власній діяльності, не здійснював ремонт, не укладав договорів з організаціями, що надають комунальні послуги, не сплачував податків та інших платежів, тощо. Окрім того, позивач, як юридична особа з 2001року обслуговувався і мав відкритий рахунок у відділенні АТ "Райффайзен Банк Аваль" м. Теребовля, а тому інформацію щодо права власності Банку на спірне приміщення міг отримати раніше. Крім того, з метою списання заборгованості по орендній платі за землю та задля зняття арешту з майна Підприємства, ПП "Орфей" з 2013 по 2017 рік доводило факт відсутності на праві власності будь-якого майна, в тому числі нерухомого. Вказані обставини встановлені судовими рішеннями, зокрема, постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 у справі 2-а/1970/3731/12, постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.03.2013 у справі 819/397/13-а та Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 №819/1951/17.

Приписами статті 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України).

Оскільки, поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи.

Разом з тим, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Отже, за змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Відтак, при вирішенні даного спору мало істотне значення встановлення дня, коли позивач довідався або міг довідатись про укладення 20.06.2001 року між Теребовлянським районним споживчим товариством та АППБ "Аваль" додаткової угоди до договору №10/07-02/015 купівлі- продажу частини будівлі від 03.04.2001.

У своїх заявах по суті та у поданій апеляційній скарзі позивач зазначає, що про зміст додаткової угоди від 20.06.2001 року до договору купівлі-продажу від 03.04.2001 року йому стало відомо лише в червні 2019 року, коли представнику позивача у відповідь на його запит листом начальника Теребовлянського БТІ від 07 червня 2019 року №111 було надано копії документів інвентарної справи першого поверху будівлі по вул. Князя Василька, 110а в м. Теребовля Тернопільської області, які були долучені до матеріалів даної справи.

Про існування цієї додаткової угоди від 20.06.2001 року позивачу стало відомо з листа Теребовлянського БТІ №87 від 25.04.2019 року, який було направлено ПП «Орфей» у відповідь на його лист від 12 квітня 2019 року, у якому позивач просив надати інформацію, на якій підставі Теребовлянським БТІ державному реєстратору було надано інформацію від 14.03.2019 року за вих. № 49 про те, що право власності на частину приміщення по вул. Князя Василька, 110а в м. Теребовля за ПП «Орфей» не зареєстровано.

Вказаний лист був направлений Теребовлянському БТІ через рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №46153172 від 26 березня 2019 року, яким позивачу було відмовлено у внесенні відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно через те, що згідно інформації Теребовлянського БТІ від 14.03.2019 року за вих. №49 право власності на належне ПП «Орфей» приміщення по вул.Князя Василька, 110-а в м. Теребовля зареєстровано за іншою особою, у той час як за ПП «Орфей» таке право не зареєстровано.

Варто зауважити, що позивач в травні 2018 року звертався до Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради для присвоєння адреси належному йому приміщенню, і рішенням виконкому Теребовлянської міської ради №131 від 22.05.2018 року приміщенню по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля, належному ПП «Орфей», присвоєно адресний номер 4.

Вказані обставини однозначно підтверджують те, що позивач станом на 22 травня 2018 року не знав, і, враховуючи вищеописану поведінку відповідача-3, не міг знати про порушення своїх прав щодо спірного приміщення внаслідок укладення додаткової угоди від 20.01.2001 року.

Та обставина, що на першому поверсі будівлі по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля Тернопільської області було розміщено відділення AT «Райффайзен Банк», у якому, як встановив суд першої інстанції, також були відкриті рахунки позивача, ПП «Орфей» не заперечує. Позивач не оспорює законність набуття Банком права власності на іншу частину приміщень першого поверху будівлі по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля Тернопільської області площею 150 кв.м, вважаючи набуття відповідачем-1 права власності саме на цю частину нерухомого майна законною.

Таким чином, про існування додаткової угоди від 20.06.2001 року до договору купівлі-продажу від 03.04.2001 року позивачу стало відомо з листа Теребовлянського БТІ №87 від 25.04.2019 року, а її зміст - в червні 2019 року, коли представнику позивача у відповідь на його запит листом начальника Теребовлянського БТІ від 07 червня 2019 року №111 було надано копії документів інвентарної справи першого поверху будівлі по вул. Князя Василька, 110а в м.Теребовля Тернопільської області.

Виходячи із цих обставин, перебіг позовної давності до вимог позивача розпочався 25.04.2019 року, коли позивач був повідомлений про фізичне існування додаткової угоди від 20.06.2001 року до договору купівлі-продажу від 03.04.2001 року, укладеної між Теребовлянським районним споживчим товариством та АППБ "Аваль".

Крім того, факт звернення ПП «Орфей» до тих же відповідачів із позовом, предметом якого були лише частина вимоги, право на яку має позивач, також підтверджується змістом позовної заяви ПП «Орфей», яка була зареєстрована в Господарському суді Тернопільської області 21 червня 2019 року, і копія якої долучалась позивачем до матеріалів цієї справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 справа № 904/3405/19 наведено такий правовий висновок «Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо. Подібний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, відступати від якого правові підстави відсутні».

З врахуванням наведених обставин позовна давність до вимоги ПП «Орфей» про витребування з чужого незаконного володіння Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» у власність Приватного підприємства «Орфей» належної йому на підставі договору купівлі-продажу частини будівлі №2 від 15.03.2001 року частину приміщення першого поверху будівлі площею 150 кв.м по вул. Князя Василька, 110-а в м.Теребовля Тернопільської області, перервалась 21 червня 2019 року та розпочала свій перебіг заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вбачається зі штампу реєстрації вхідної кореспонденції Господарського суду Тернопільської області позивач звернувся до суду з позовом у даній справі 05.09.2022.

Відповідно до ст. 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (№540-ІХ від 30.03.2020) Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, було доповнено пунктом 12 такого змісту:

« 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року і є чинним станом на даний час.

Карантин на всій території України було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"» (із наступними змінами і доповненнями).

Дія карантину, встановленого цією Постановою, продовжувалась безперервно на всій території України відповідними постановами Кабінету Міністрів України, востаннє - постановою №1423 від 23 грудня 2022 року - до 30 квітня 2023 року.

З врахуванням того, що дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, триває до 30 квітня 2023 року, строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України, до усіх позовних вимог ПП «Орфей» триває до цього часу, оскільки є продовженим згідно п. 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.

Застосовуючи позовну давність до заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача була реальна можливість дізнатися про встановлені порушення його прав щонайменше з 05.10.2016 року. Такий висновок суду обґрунтовано долученою до відзиву відповідача-1 копією адвокатського запиту датованого 05.10.2016, адвоката Черніцького І.Р., який діяв на підставі Ордеру Серії А № 140790 від 05.10.2016 виданого згідно договору про надання правової допомоги від 15.09.2006, укладеного з ПП "Орфей" в особі директора Подольського О.М., у якому, серед іншого, зазначалось, що ПП "Орфей" вважає себе власником приміщення площею 150 кв.м, що знаходиться в м. Теребовля вул. Князя Василька, 110-а, та просить звільнити займане Банком приміщення за вказаною адресою.

Виходячи з цього, суд вважав, що у позивача була можливість, більше того обов`язок, дізнатися про порушення його прав відповідачем-1 AT "Райффайзен Банк" у справі щонайменше з 05.10.2016, а саме з дати подання адвокатського запиту, однак, з відповідним позовом до суду ПП "Орфей" звернулося лише у 05.09.2022 року, тобто з пропуском встановлено статтею 257 ЦК України трьохрічного строку позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019, справа № 487/10128/14, наводить правові висновки про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном. Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

В даному конкретному випадку слід розмежовувати початок перебігу строку позовної давності для віндикаційного та негаторного позову.

Зокрема, посилання суду на адвокатський запит, датований 05.10.2016, адвоката Черніцького І.Р., у якому, серед іншого, зазначалось, що ПП "Орфей" вважає себе власником приміщення площею 150 кв.м., що знаходиться в м. Теребовлі вул. Князя Василька, 110-а, та просить звільнити займане Банком приміщення за вказаною адресою, свідчить про те, що 05.10.2016 року у позивача виникло право на пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

З врахуванням того, що AT «Райффайзен Банк» до цього часу користується належним ПП «Орфей» нерухомим майном, тобто порушення прав позивача є триваючим, негаторний позов за будь-яких обставин не міг бути поданий з пропуском позовної давності.

Враховуючи все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про помилковість висновку суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності до заявлених позовних вимог.

Згідно з положеннями частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи усе вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2022 у справі № 921/407/22 в порядку статті 277 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати

З огляду на те, що суд задовільняє апеляційну скаргу Приватного підприємства «Орфей», судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача-1 відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Райффвйзен Банк» покласти на скаржника.

Керуючись, ст. ст. 86, 197, 269, 270, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Райффайзен Банк № 194-1/6 від 19.01.2023 залишити без задоволення.

2.Апеляційну скаргу Приватного підприємства Орфей б/н від 17.01.2023 задоволити.

3.Рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2022 року у справі №921/407/22 скасувати. Прийняти нове рішення.

4.Позов задоволити.

5.Витребувати з чужого незаконного володіння Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, код ЄДРПОУ 14305909) у власність Приватного підприємства «Орфей» (48100, Тернопільська область, м. Теребовля, вул. Грушевського, 53, код ЄДРПОУ 31092327) належне йому на підставі договору купівлі-продажу частини будівлі № 2 від 15.03.2001 року частину приміщення першого поверху будівлі площею 150 кв.м по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля Тернопільської області.

6. Судові витрати за розгляд позовної заяви покласти на відповідача-1.

7. Стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, код ЄДРПОУ 14305909) на користь Приватного підприємства «Орфей» (48100, Тернопільська область, м. Теребовля, вул. Грушевського, 53, код ЄДРПОУ 31092327) 2 518,50 грн. судового збору за розгляд позовної заяви.

8.Судові витрати за розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства Орфей покласти на відповідача-1.

9.Стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, код ЄДРПОУ 14305909) на користь Приватного підприємства «Орфей» (48100, Тернопільська область, м. Теребовля, вул. Грушевського, 53, код ЄДРПОУ 31092327) 3 777,75 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

10.Судові витрати за розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства Райффайзен Банк покласти на скаржника.

11.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддяО.С. Скрипчук

Суддя О.І. Матущак

СуддяГ.В. Орищин