Постанова

від 21.02.2023 по справі 920/1298/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2023 р. Справа№ 920/1298/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 21.02.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рітейл Девелопмент"

на рішення Господарського суду Сумської області

від 01.09.2022 (повний текст складено 12.09.2022)

у справі № 920/1298/21 (суддя Джепа Ю.А.)

за позовом Сумської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рітейл Девелопмент"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Державного реєстратора Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області Білолюбської Ірини Вікторівни

про скасування рішення про державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна та звільнення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року Сумська міська рада звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рітейл Девелопмент" про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45106196 від 18.01.2019, 11:16:52, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності за відповідачем на громадський будинок (магазин), загальною площею 27,7 кв.м., адреса: Сумська область, м. Суми, вул. Героїв Крут, буд. 36В/1, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1745229659101) з одночасним припиненням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства; зобов`язати відповідача звільнити земельну ділянку комунальної власності, на якій розташовано протиправно зареєстрований об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1745229659101), шляхом демонтажу самочинно збудованої споруди площею 27,7 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що реєстрація майна, як нерухомого, тобто із зміною його правового статусу, встановлює правовий зв`язок між майном та земельною ділянкою, яка належить Сумській міській об`єднаній територіальній громаді, безпосередньо впливає на обсяг прав та обов`язків і зачіпає інтереси територіальної громади, як власника земельної ділянки, на якій це майно розташовано.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду Сумської області від 01.09.2022 у справі №920/1298/21 задоволено позовні вимоги.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45106196 від 18.01.2019, 11:16:52, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Рітейл Девелопмент» (вул. Супруна, 3-А, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 40700150) на громадський будинок (магазин), загальною площею 27,7 кв.м., адреса: Сумська область, м. Суми, вул. Героїв Крут, буд. 36В/1, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1745229659101) з одночасним припиненням цим судовим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Рітейл Девелопмент» звільнити земельну ділянку комунальної власності, на якій розташовано протиправно зареєстрований об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1745229659101) площею 27,7 кв.м., адреса: Сумська область, м. Суми, вул. Героїв Крут, буд. 36В/1, шляхом демонтажу самочинно збудованої споруди площею 27,7 кв.м.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 4 540,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з встановлених обставин стосовно того, що спірна державна реєстрація здійснена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та всупереч Порядку, крім того у відповідача відсутні будь-які права на земельну ділянку, на якій розташовано самочинне збудоване майно, як на час проведення державної реєстрації права власності, так і після цього. За вказаних обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та ухвалити нове, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано правової позиції, яка викладена Верховним Судом під час слухання аналогічної справи №920/750/20 щодо визначення позивачем способу захисту порушеного права у подібних правовідносинах, а також за помилкового застосування до спірних правовідносин норм матеріального права.

Як зазначає скаржник, з посиланням на постанову Верховного суду від 30.08.2022 у справі №920/750/20, зазначає, що у разі встановлення судами розміщення самочинного будівництва, належним способом захисту порушеного права власника земельної ділянки є вимога про знесення самочинного будівництва. Тобто судом до спірних правовідносин помилково не застосовано положення статті 376 Цивільного кодексу України. Водночас, відповідач вважає, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.10.2021 у справі №920/751/20, на застосуванні якого наполягав позивач, оскільки висновок у справі у справі №920/750/20 суд висловив пізніше, чим змінив правовий підхід до вирішення такої категорії справ за аналогічних правовідносин і за участі тих самих сторін.

Крім того, відповідач вважає, що місцевим судом не було з`ясовано питання, яким чином порушуються права позивача на спірну земельну ділянку, якщо вона передана в оренду іншій особі, і ця особа не заявляє своїх претензій щодо нерухомості відповідача.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому зазначає, що належним способом захисту порушеного права Сумської міської ради є визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та звільнення земельної ділянки. Позивач вказує, що судом першої інстанції повністю дотримано норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, судове рішення відповідає завданню господарського судочинства та ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, у зв`язку з чим просить апеляційну скаргу ТОВ «Рітейл-Девеломпент» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, третьою особою не було надано відзивів на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка учасників у судове засідання

В судове засідання 21.02.2022 представник третьої особи не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений, шляхом направлення копій ухвал суду на електронну адресу (04391612@mail.gov.ua).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи в судові засідання не була визнана обов`язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника третьої особи.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, Державним реєстратором Стецьківської сільської ради Сумського районну Сумської області Білолюбською Іриною Вікторівною здійснено реєстрацію нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1745229659101) за відповідачем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45106196 від 18.01.2019, а саме: зареєстровано громадський будинок (Магазин - А-1), загальна площа 27,7 кв.м., зазначена адреса: Сумська область, м. Суми, Героїв Крут, будинок 36 В/1.

Підставою виникнення права власності зазначено технічний паспорт, серія та номер: 2286, виданий 14.01.2019, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Промінвестбуд».

14.02.2019 цим же державним реєстратором до реєстру внесені виправлення в запис про об`єкт нерухомого майна (відомості внесені до реєстру на підставі рішення індексний номер: 45521651), а саме: технічний паспорт видалено та додано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: СМ 141190381174, виданий 07.02.2019, видавник: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради.

Звертаючись з даним позовом до суду, рада зазначає, що реєстрація зазначеного майна, як нерухомого, тобто із зміною його правового статусу, встановлює правовий зв`язок між майном та земельною ділянкою, яка належить Сумській міській об`єднаній територіальній громаді, безпосередньо впливає на обсяг прав та обов`язків і зачіпає інтереси територіальної громади, як власника земельної ділянки, на якій це майно розташовано.

Позивач вважає, що вказана реєстрація здійснена третьою особою з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та всупереч Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553).

За доводами ради зазначений об`єкт нерухомого майна внесено під адресою: Сумська область, м. Суми, вул. Героїв Крут, буд. 36В, а згодом адресу змінено на: Сумська область, м. Суми, вул. Героїв Крут, буд. 36В/1.

При цьому, як зазначає позивач, виконавчим комітетом Сумської міської ради адреси: м. Суми, вул. Героїв Крут, буд. 36В та м. Суми, вул. Героїв Крут, буд. 36В/1 не присвоювались.

Відповідачем в порушення пункту 41 Порядку № 1127 державному реєстратору не надано документ про присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна. У відповідача відсутні документи на право користування земельною ділянкою, яким відповідно до статті 124 Земельного кодексу України може бути виключно договір оренди земельної ділянки. Реєстрація новозбудованого об`єкта нерухомого майна не проводилась, у державному реєстрі прав розділ відкривався на підставі декларації № СМ 141190381174 щодо реконструкції об`єкта.

На підставі документів, поданих відповідачем для реєстрації права власності, фактично таке право не виникло, тому державна реєстрація новозбудованого об`єкту проведено на підставі документів, що не відповідає чинному законодавству, а також за відсутності документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Внесений державним реєстратором запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зміну права власності від 12.02.2019 16:47:15 в частині зміни підстав виникнення у відповідача права власності на нерухоме майно здійснено з порушенням статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Оскаржувана реєстрація права власності порушує права та охоронювані законом інтереси Сумської міської ради, оскільки стосуються реєстрації майна на земельній ділянці комунальної власності.

Враховуючи вищевикладене Сумська міська рада вважає, що всі речові права, їх обтяження зареєстровані за відповідачем підлягають припиненню, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією з основних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Частиною 1 статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву.

Згідно з частиною 2 статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553), далі - Порядок (тут і надалі - у редакції чинній на дату проведення реєстраційних дій).

Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до пункту 41 Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Згідно з пунктом 45 Порядку для державної реєстрації права власності у зв`язку із зміною суб`єкта такого права в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна подаються: 1) документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав); 2) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 3) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, реконструкція якого здійснювалась у результаті спільної діяльності).

У разі зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни такі відомості вносяться до Державного реєстру прав відповідно до законодавства поза процедурою державної реєстрації прав.

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Водночас, судом встановлено, що державна реєстрація права власності майна за відповідачем здійснена з порушення пунктів 41,45 Порядку.

Первинно об`єкт внесено під адресою: Сумська область, м. Суми, вул. Героїв Крут, буд. 36В, а згодом адресу змінено на: Сумська область, м. Суми, вул. Героїв Крут, буд. 36В/1.

При цьому, виконавчим комітетом Сумської міської ради адреси: м. Суми, вул. Героїв Крут, буд. 36В та м. Суми, вул. Героїв Крут, буд. 36В/1 не присвоювались.

Також відповідачем в порушення пункту 41 Порядку № 1127 не наданий документ про присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна.

Адреса об`єкта будівництва, об`єкта нерухомого майна не присвоюється тимчасовим спорудам (пункт 5 Тимчасового порядку реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.2019 № 367 (далі - Тимчасовий порядок № 367).

Судом встановлено, що у відповідача відсутні документи на право користування земельною ділянкою (п.п. 6, 29 Тимчасового порядку № 367), яким відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України може бути виключно договір оренди земельної ділянки. Доказів зворотного відповідачем суду не надано.

Реєстрація новозбудованого об`єкта нерухомого майна не проводилась. У державному реєстрі прав розділ відкривався на підставі декларації № СМ 141190381174 щодо реконструкції об`єкта.

Відповідно до пункту 3.21 ДБН «Склад та зміст проектної документації на будівництво» А 2.2-3-2014 реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкту будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об`єкту в цілому або його частин (за умови їх автономності).

Отже, реконструкція можлива виключно введеного в експлуатацію об`єкта.

В той же час зареєстрований за відповідачем об`єкт в експлуатацію ніколи не був введений, право власності до цього ніколи не було зареєстровано.

Внесений державним реєстратором запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зміну права власності від 12.02.2019 16:47:15 в частині зміни підстав виникнення у відповідача права власності на нерухоме майно здійснено з порушенням статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на 12.02.2019) визначені підстави для внесення змін до записів Державного реєстру, а саме:

- у разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права,

- визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни,

- зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності,

- відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик,

- виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка),

- видачі дубліката документа, який посвідчує право власності на нерухоме майно,

- за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом «в» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав.

Відповідно до пункту 46 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141 (далі - Порядок № 1141) зміни до записів Державного реєстру прав вносяться до Державного реєстру прав виключно на підставі рішення державного реєстратора.

Згідно з пунктом 49 Порядку № 1141 до Державного реєстру прав під час внесення змін до записів Державного реєстру прав вносяться відомості про підставу для внесення таких змін, записів чи скасування записів: назва документа; серія документа (за наявності); номер документа; дата видачі документа; уповноважений суб`єкт, що видав документ; додаткові відомості про документ (за наявності).

Пунктом 50 Порядку № 1141 встановлено, що зміни до записів Державного реєстру прав вносяться у випадках, передбачених законом.

Водночас, як підтверджено матеріалами справи, у порушення вказаних вимог Порядку № 1141 державний реєстратор Білолюбська І.В. не приймала рішення про внесення зміни до запису про право власності, оскільки підстави для внесення змін до Реєстру, визначені статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відсутні.

Проте, прийняла інше рішення від 14.02.2019 № 45521651 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень згідно із яким за відповідачем зареєстровано право власності на будівлю, що розташована за адресою: м. Суми, вул.. героїв Уркт, будинок 36В/1 .

Стаття 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що у державній реєстрації прав має бути відмовлено у разі, якщо заявлене речове право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону, а подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Відповідно до пункту 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що державний реєстратор Білолюбська І.В. повинна була відмовити відповідачу у державній реєстрації права власності.

Відповідно до Декларації про готовність до експлуатації об`єкта СМ 141190381174, документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою відсутній, оскільки відповідачем здійснювалась реконструкція без змін зовнішніх геометричних фундаментів у плані.

На підставі документів, поданих відповідачем для реєстрації права власності, фактично таке право не виникло, тому державна реєстрація новозбудованого об`єкту проведено на підставі документів, що не відповідає чинному законодавству, а також за відсутності документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Таким чином, державна реєстрація прав (запис про право власності, індексний номер: 29905791) здійснено з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та всупереч Порядку.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За вказаних умов, всі речові права, їх обтяження зареєстровані за відповідачем підлягають припиненню.

Згідно із частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 331 Цивільного кодексу України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Закон України «Про архітектурну діяльність» визначає будинки і споруди житлово-цивільного, комунального, промислового та іншого призначення, їх комплекси, об`єкти благоустрою, садово-паркової та ландшафтної архітектури, монументального і монументально-декоративного мистецтва, території (частини територій) адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів - об`єктами архітектурної діяльності (об`єкт архітектури).

Відповідно до статті 4 цього Закону для створення об`єкта архітектури виконується комплекс робіт, який включає: підготовку містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки у випадках і порядку, передбачених законодавством; здійснення в необхідних випадках передпроектних робіт, а також заходів з охорони нововиявлених під час здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об`єктів містобудування, що відповідно до закону мають антропологічне, археологічне, естетичне, етнографічне, історичне, мистецьке, наукове чи художнє значення; пошук архітектурного рішення, розроблення, погодження у визначених законом випадках і затвердження проекту; виконання робочої документації для будівництва, а в разі виконання її або окремих її частин іншим виконавцем - здійснення авторського нагляду за таким виконанням; будівництво (нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт) та знесення об`єкта архітектури, архітектурно-будівельний контроль, технічний та авторський нагляди під час здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об`єкта містобудування; прийняття спорудженого об`єкта в експлуатацію.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

У частині другій статті 8 Закону України «Про архітектурну діяльність» визначено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (частина четверта статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Враховуючи, що відповідачу земельна ділянка під зареєстрованим об`єктом не надавалась, дозволу па зведення на землях комунальної власності будівель та споруд не надалось також, то відповідачем здійснено будівництво всупереч частини четвертої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Крім того, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2 статті 152 Земельного кодексу України).

На відміну від рухомих речей, нерухомість має безпосередній та нерозривний фізичний та правовий зв`язок із земельною ділянкою, на якій вона розташована. У силу особливого правового статусу нерухомого майна чинне земельне законодавство передбачає і особливий пріоритетний порядок набуття законним власником нерухомості речового права на земельну ділянку, зокрема: автоматичний перехід речового права на землю (стаття 120 Земельного кодексу України), отримання земельної ділянки у власність поза конкурсом (частина друга статті 134 Земельного кодексу України) тощо.

Протиправна реєстрація нерухомого майна встановлює правовий зв`язок між майном, державна реєстрація якого є предметом спору у справі та належною Сумській міській раді земельною ділянкою, відтак безпосередньо впливає на обсяг прав та обов`язків останньої та зачіпає її інтереси, як власника земельної ділянки, на якій це майно розташоване.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 21.09.2018 у справі № 909/68/18.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на землю. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини четвертої статті 373 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Частинами першою, четвертою статті 375 Цивільного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки мас право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником па його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

При цьому частина друга вказаної статті визначає, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, ознаками самочинного будівництва є те, що:

1)об`єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;

2)відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва; створення об`єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що об`єкт (тимчасова споруда), що був незаконно зареєстрований за відповідачем на праві власності, є самочинним будівництвом, на яке він не набуває право власності.

Відповідно до листа Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради: «згідно з Планом зонування території міста Суми, затвердженим рішенням сесії Сумської міської ради від 06.03.2013 № 2180-МР запропонована для відведення земельна ділянка знаходиться на вільній від забудови території, конкретне функціональне призначення якої не визначене, оскільки вона використовується для прокладання транзитних інженерних комунікацій та організації під`їздів до існуючих громадських об`єктів та автостоянок при них. При цьому розміщення капітальних торгівельних об`єктів на вказаній території ані Генеральним планом міста ані Планом зонування не передбачено через наявність численних охоронних обмежень вздовж існуючих інженерних мереж. Також, згідно Публічної кадастрової карти, земельна ділянка по вул.. Героїв Крут, 36В/1 потрапляє в межі вже сформованої ділянки з кадастровим номером 5910136300:06:002:0002, що передана іншому користувачу. До останнього часу нежитлове приміщення загальною площею 27,7 кв.м., про яке йде мова у зверненні, обліковувалося як тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності, і в управлінні відсутні відомості про правові підстави для її оформлення в якості стаціонарного об`єкту нерухомості».

Отже, у відповідача відсутні будь-які права на земельну ділянку по м. Суми, Героїв Крут, 36В/1 як на час проведення державної реєстрації права власності, так і після цього.

Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частина друга статті 152 Земельного кодексу України передбачає, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Як зазначалось вище, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (стаття 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).

Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно з пунктом «б» частини третьої статті 212 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно зі статтею статті 20 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частини 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України вказують, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Правомірне розміщення на земельній ділянці одного власника об`єкта рухомого майна (зокрема, малої архітектурної форми) іншого власника, наприклад, на умовах оренди, не обмежує прав власника після того, як строк користування землею власника рухомого майна закінчиться (зокрема, після закінчення строку договору оренди). Натомість знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з метою захисту права власності Сумської міської об`єднаної територіальної громади як власника землі, на якій розташований незаконно зареєстрований об`єкт нерухомого майна, що є тимчасовою спорудою, належними способами захисту прав позивача є скасування записів про державну реєстрацію права власності та змін про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також звільнення відповідачем земельної ділянки від самочинного будівництва.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію та зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку комунальної власності, шляхом демонтажу самочинно збудованої споруди.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №920/750/20 колегія суддів вважає недоречним, оскільки у справі №920/750/20 не було заявлено вимог про звільнення земельної ділянки, шляхом демонтажу самочинно збудованої споруди.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 01.09.2022 у справі №920/1298/21 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 280, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рітейл Девелопмент" на рішення Господарського суду Сумської області від 01.09.2022 у справі №920/1298/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 01.09.2022 у справі №920/1298/21 залишити без змін.

Матеріали справи №920/1298/21 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 10.04.2023.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка