Рішення

від 10.04.2023 по справі 922/356/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/356/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинтех Плюс", м. Київ до Фізичної особи-підприємця Крук Андрія Григоровича,м. Красноград про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Шинтех Плюс", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ФОП Крук Андрія Григоровича, відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 208 157,42 грн., з яких: 101 940,00 грн. основний борг, 40 676,05 грн. пеня, 28 655,87 грн. інфляційні втрати, 27 241,50 грн. 26% річних, 10 144,00 грн. штраф. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором 005/21 постачання товару та надання послуг від 22.01.2022 щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару та наданих послуг. Судові витрати, які складаються з витрат на оплату судового збору у розмірі 3 122,37 грн. та витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 14 000,00 грн., позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 01.02.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинтех Плюс" залишено без руху. Встановлений позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - сім днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Встановлений позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: розрахунку ціни позову із зазначенням усіх його складових та визначенням загального розміру суми, заявленої до стягнення; у разі збільшення розміру позовних вимог, надати суду докази оплати судового збору у встановлених порядку та розмірі. Роз`яснено позивачу що в разі усунення недоліків у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому ст. 176 цього Кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

03.02.2023 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій він вказує на те, що просить суд стягнути з відповідача на свою користь 208 657,42 грн., з яких: 101 940,00 грн. основний борг, 40 676,05 грн. пеня, 28 655,87 грн. інфляційні втрати, 27 241,50 грн. 26% річних, 10 144,00 грн. штраф. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором 005/21 постачання товару та надання послуг від 22.01.2022 щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару та наданих послуг. Судові витрати, які складаються з витрат на оплату судового збору у розмірі 3 122,37 грн. та витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 14 000,00 грн., позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 07.02.2023 позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз`яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.02.2023, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.

17.03.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказує на те, що визнає позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором постачання товару та гадання послуг №005/21 від 22.01.2021 у сумі 101940 грн.; просить суд відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення індексу інфляції на суму 3600,00 грн., оскільки позивачем при розрахунку інфляційних за січень 2023 року застосовано невірний індекс інфляції 101,3, замість правильного 100,8 та надає свій контррозрахунок інфляційних втрат; зменшити розмір пені, заявленої до стягнення у даній справі до 5%, а саме: до 2033,80 грн.; зменшити розмір витрат на правову допомогу, заявлених до стягнення до 3000,00 грн.; розстрочити виконання рішення у даній справі на 12 місяців рівними платежами у кожному із місяців зі строком оплати до останнього числа відповідного місяця розстрочки.

05.04.2023 до суду від відповідача надійшли письмові додаткові пояснення у справі, в яких відповідач вказує на те, що нарахування пені та процентів річних виконане позивачем без урахування п. 15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та просить суд врахувати надані пояснення при розгляді справи. До пояснень відповідачем додана копія витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №8 від 09.01.2023.

07.04.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти аргументів відповідача та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування заперечень, зокрема, вказує на те, що відповідачем позов визнаний не у повному обсязі, як то передбачено ст. 130 ГПК України, а тому у даному випадку ч. 1 ст. 130 ГПК України не застосовується; клопотання відповідача про зменшення розміру пені та надання розстрочки виконання рішення суду вважає необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

07.04.2023 до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач, беручи до уваги відзив відповідача, просить суд стягнути на свою користь 101940,00 грн. боргу за договором №005/21 від 22.01.2021, 40676,05 грн. пені, 28013,74 грн. інфляційних втрат, 27241,50 грн. 26% річних, 10144,00 грн. штрафу та 17129,87 грн. судових витрат.

Відповідно до ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

У даній справі провадження у справі відкрито 07.02.2023, отже, 10.03.2023 розпочатий розгляд справи по суті.

Згідно ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, враховуючи пропуск позивачем встановленого строку на подання заяви про зменшення розміру позовних вимог, суд залишає подану заяву без розгляду.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

22.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шинтех плюс" (постачальник, позивач) та ФОП Крук Андрієм Григоровичем (покупець, відповідач) був укладений договір №005/21 постачання товару та надання послуг, відповідно до умов якого постачальник передає і зобов`язався передавати надалі протягом всього терміну дії цього договору товар окремими партіями у власність покупця, а Покупець приймає і зобов`язався приймати надалі від постачальника товар за ціною і в асортименті, які вказані в остаточно погоджених накладних, які є невід`ємною частиною цього договору. Асортимент і кількість товару в кожній партії, що поставляється, визначається в письмовому замовленні покупця. Якість товару повинна відповідати уставленим законом стандартам на даний товар. Договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін. Договір діє до 31 грудня поточного року включно. Термін дії Договору подовжується на кожний наступний рік у відповідності з п. 1 .5. В разі відсутності на дату закінчення терміну дії дійсного договору офіційного письмового повідомлення від будь-якої із сторін про небажання продовжувати договірні стосунки, термін дії цього договору вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік. У випадку, якщо на момент закінчення терміну дії даного договору залишилися невиконані зобов`язання будь-якій із сторін, договір продовжує діяти до виконання всіх взаємних зобов`язань і проведення всіх взаєморозрахунків між сторонами (п.п. 1.1 1.6 договору).

Відповідно до п.п. 1.8 1.11 договору, покупець доручає, а постачальник приймає на себе зобов`язання по виконанню робіт/послуг з сервісного обслуговування шин автомобілів яких направив покупець (в подальшому "роботи/послуги"). Підставою для проведення робіт/надання послуг є наявність автомобіля у переліку транспортних засобів покупця, що надається постачальнику, а також відсутність заборгованості за раніше виконані роботи/наданні послуги. Після виконання робіт/надання послуг постачальник надсилає покупцю рахунок-фактуру для оплати. Вартість робіт/послуг визначається згідно діючого прейскуранту на послуги шиномонтажу та шиноремонту. Роботи/послуги вважаються виконаними, якщо сторони підписали акт виконаних робіт (п. 1.13 договору).

Згідно п. 2.1 договору, постачальник зобов`язаний передати конкретну партію товару покупцеві, а покупець зобов`язаний прийняти товар протягом 7-ми робочих днів з моменту здобуття письмового замовлення покупця, при нагоді у постачальника поставити замовлений товар у вказаній кількості і асортименті, про що постачальник робить відмітку на письмовому замовленні покупця. Остаточно погоджені між сторонами асортимент, кількість, якість і ціна товару вказуються у видаткових накладних на товар, переданий покупцеві, які є невід`ємною частиною цього договору. У випадку, якщо асортимент, ціна і кількість конкретної партії товару вказані в підписаній обома сторонами видаткової накладної, відрізняються від асортименту, ціни і кількості товару в партії, які вказані в замовленні покупця, сторони вважають погодженими саме той асортимент, ціну і кількість товару в партії, який вказаний у видатковій накладній.

Право власності на товар переходить до покупця у момент його отримання уповноваженою особою постачальника, що підтверджується підписом уповноваженої особи покупця (п. 2.5 договору).

Згідно п.п. 3.1, 3.2 договору, ціна договору складається з вартості всього переданого за даною угодою товару протягом терміну дії цього договору. Вартість визначається сумарно, виходячи з сум, вказаних у видаткових накладних. Повна оплата переданого по видатковій накладній партії товару здійснюється покупцем не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання партії товару. Оплата товару здійснюється окремо згідно кожної накладної на кожну окрему партію товару, оформленою відповідно до договору. Покупець зобов`язаний вказувати номер накладної і договір, по якому здійснює оплату.

Відповідно до п. 5.7 договору, у разі порушення термінів оплати товару, покупець в першу чергу зобов`язаний сплатити постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення протягом усього часу прострочення, а також, відповідно до ст. 625 ЦК України, 26% річних від простроченої суми протягом усього часу прострочення, а потім сплатити суму основного боргу. При цьому, при вступи грошових коштів від покупця за товар за даним договором, постачальник спочатку зараховує нараховану суму пені та річних. Окрім вищезазначених пені і річних в разі прострочення платежу терміном понад 30 календарних днів покупець зобов`язаний сплатити додатково штраф у розмірі 10% від прострочено суми. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним.

На виконання умов договору, позивач здійснив поставку товару та надав послуги відповідачу, що підтверджується видатковою накладною №4011 від 28.12.2021 на суму 50840,00 грн.; видатковою накладною №4032 від 29.12.2021 на суму 8600,00 грн., видатковою накладною №3996 від 24.12.2021 на суму 47400,00 грн., актом надання послуг №4038 від 30.12.2021 на суму 100,00 грн., актом надання послуг №4037 від 30.12.2021 на суму 400,00 грн. Вказані акти надання послуг та видаткові накладні підписані представниками сторін та скріплені печатками.

Разом з тим, відповідач поставлений товар та надані послуги оплатив частково, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, яка станом на 25.01.2023 становить 101 940,00 грн.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Через неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем нараховані до стягнення 40 676,05 грн. пені, 28 655,87 грн. інфляційних, 27 241,50 грн. 26% річних та 10 144,00 грн. штрафу.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Тобто, законодавець покладає на постачальника обов`язок здійснити поставку товару, а споживач зобов`язаний його прийняти і оплатити.

Положеннями ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначалося вище по тексту рішення, відповідач заборгованість у розмірі 101 940,00 грн. визнав у повному обсязі, доказів оплати вказаної заборгованості суду не надав, тому, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару та наданих послуг на суму 101 940,00 грн.

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України). Частиною 2 ст. 549 ЦК України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 ГК України).

Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

З огляду на вимоги статей 79, 86, частини п`ятої статті 236, статті 237 ГПК України, господарський суд у вирішенні спору має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Перевіривши правильність нарахування пені та штрафу за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Закон", суд дійшов висновку, що нарахування пені виконане позивачем без урахування п. 15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а тому обґрунтованими є позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 38 313,75 грн. та щодо стягнення штрафу у розмірі 10 144,00 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наведені вище норми права, встановлені судом обставини та умови спірного договору, свідчать про правомірність нарахування 26% річних та інфляційних втрат.

Проте, перевіркою доданого до позовної заяви розрахунку інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем допущена помилка, а саме: невірно застосовано індекс інфляції за січень 2023 року та замість 100,8 застосовано 101,3.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Закон", суд зазначає, що їх розмір становить 28 013,74 грн.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 28 013,74 грн. інфляційних втрат та 26 013,11 грн. 26% річних (з урахуванням п. 15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Як зазначалося вище по тексту рішення, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про зменшення розміру пені до 5%. В обґрунтування клопотання відповідач вказує на те, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан з 05-30 год. 24.02.2022, який продовжено та який триває на даний час. Внаслідок активних бойових дій та військової агресії рф проти України та обстановки на території Харківської області, відповідачем було вимушено зупинено основну свою діяльність з перевезення вантажів (КВЕД 49.41 "Вантажний автомобільний транспорт"), та за наслідком 2022 року було отримано чистого доходу від заняття підприємницькою діяльністю - 65 709, 16 грн. При цьому, валовий дохід від підприємницької діяльності у 2022 році порівняно із 2021 роком знизився у 7 (сім) разів, що свідчить про значне зниження доходів від заняття підприємницькою діяльністю та відповідно відсутність коштів для вчасного розрахунку із ТОВ "Шинтех Рлюс" за наданий товар та послуги. Викладене свідчить про недоотримання відповідачем доходу від заняття підприємницькою діяльністю у зв`язку із існуванням обставин, за які відповідач не відповідає. Таким чином, на думку відповідача, його вина у несвоєчасному розрахунку з договором - відсутня. До того ж, про що не заперечує позивач, відповідачем було частково погашено заборгованість платежем на суму 5 400,00 грн. від 28.11.2022, що свідчить про вчинення відповідачем усіх заходів, спрямованих на погашення заборгованості. Крім того, відповідач вказує на те, що його дебіторська заборгованість складає 290 000,00 грн. (контрагенти ТОВ "Сан Інбев Україна" та ТОВ "Алко-Трейдінг"), стягнення якої у судовому порядку наразі викликає труднощі через відсутність коштів на сплату судового збору за подання позовів до суду. Збиткова господарська діяльність відповідача зумовлена як введенням воєнного стану та обстановки на території України та Харківської області, так і значною мірою зумовлена невиконанням перед ним зобов`язань його контрагентів. Окрім пені у сумі 40 676, 05 грн., позивачем було нараховано до стягнення 28 655, 87 грн. індексу інфляції, 27 241, 50 грн. 26 % річних та 10 144, 00 грн. штрафу. Згідно з правовою позицією постанов Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №924/534/19, від 14.06.2022 у справі №911/1280/21 при вирішенні питання про зменшення пені суд має враховувати забезпечення майнового інтересу позивача вимогами про компенсацію втрат від інфляції та стягнення річних відповідно до ст. 625 ЦК України. В іншій постанові від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19) (номер ЄДРСР 92096556) Верховний Суд виходить з того, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не зазнає значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Таким чином, зменшення судом пені у даному випадку не матиме значних негативних наслідків для ТОВ "Шинтех Плюс", оскільки його майновий інтерес забезпечено нарахуваннями процентів річних (26%), інфляції, в порядку ст. 625 ЦК України, та штрафу у сумі 10% від простроченої суми. В рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер, проте не є і не може бути джерелом збагачення кредитора. Розглядаючи клопотання боржників про зменшення розміру неустойки суди виходять з того, що стягнення пені та передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань не є основним доходом кредитора і не може впливати на його господарську діяльність (постанова Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19). Відповідач вказує на те, що позивачем не надано доказів понесення ним прямих збитків пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором, зокрема, тих, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності, тощо. Згідно з постановами Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.06.2022 у справі №911/1280/21 законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, а визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. Дане питання вирішується господарським судом враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст. 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням. Враховуючи викладене, а також з огляду на виключні обставини неможливості своєчасного та у повному обсязі виконання зобов`язань, наявністю заявлених до стягнення у цьому позову індексу інфляції, 26 % річних та штрафу, що виступають компенсаційними заходами для позивача, відповідач просить суд зменшити суму стягуваної пені до 5% від заявленої до стягнення.

Розглянувши заявлене клопотання про зменшення пені, суд зазначає наступне.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

За частинами 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 у справі № 916/553/19.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

У даному випадку судом враховано те, що спірні відносини між сторонами щодо поставки товарів та надання послуг, та зобов`язання відповідача з їх оплати виникли ще до введення воєнного стану в Україні; фінансовий стан відповідача; поведінку відповідача щодо часткової сплати основного боргу; дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін; заявлення позивачем до стягнення також процентів річних, штрафу та інфляційний втрат, які виступають компенсаторним заходом майнових інтересів позивача, суд дійшов висновку про задоволення заявленого відповідачем клопотання про зменшення пені частково, та, відповідно, зменшення розміру пені на 70%. Тобто, до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 11 494,12 грн.

Крім того, відповідачем заявлене клопотання про розстрочення виконання рішення суду строком на 12 місяців.

Частиною 1 ст. 239 ГПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно з ч. 1 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 331 ГПК України, розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Отже, розстрочка - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

При вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочення виконання судового рішення суд також враховує матеріальні інтереси обох сторін.

Так, Господарський процесуальний кодекс України не визначає перелік обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання.

Суд оцінює докази, які підтверджують наявність підстав для розстрочення чи відстрочення виконання рішення, за правилами ст. 86 ГПК України і лише за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його виконання, господарський суд має право розстрочити виконання рішення.

В рішенні Конституційного Суду України N 5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява N 22774/93, пункт 74).

За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003 у справі Корнілов та інші проти України, заява N 36575/02, тривалість виконання вісім місяців). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява N 60858/00).

Таким чином, для з`ясування обставин, чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.

Розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 920/199/16.

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та доводи відповідача, щодо розстрочки виконання рішення суду, приймаючи до уваги визнання боргу відповідачем, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача та про можливість розстрочення виконання рішення суду у цій справі на десять місяців.

Суд зазначає, що розстрочка виконання рішення в даній справі саме на десять місяців не порушить баланс інтересів сторін, а досягне мети виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора, сприятиме можливості продовження господарської діяльності боржника і зробить реальною можливість отримання позивачем стягнутих за рішенням суду коштів.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 101 940,00 грн. основного боргу, 11 494,12 грн. пені, 10 144,00 грн. штрафу, 28 013,74 грн. інфляційних втрат та 26 013,11 грн. 26% річних. В решті позовних вимог суд відмовляє.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати з оплати судового збору у розмірі 3066,37 грн. у цій справі покладаються на відповідача.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 14 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлене клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу до 3 000,00 грн. В обґрунтування клопотання відповідач вказує на те, що заявлені у даній справі до стягнення 14 000,00 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, нерозумними та не співмірними як з урахуванням ціни позову, так враховуючи складність справи. Відповідач вказує на те, що складання позовної заяви про стягнення заборгованості за договором поставки, який оформлений з обох боків, спірна сума складає близько 100 000 грн., яка підтверджується лише 3 (трьома) видатковими накладними та 2 (двома) актами наданих послуг (які так само безспірні) не коштує 7 000, 00 грн. оскільки є неспівмірним із обсягом документів, які підтверджують позовні вимоги за договором. Крім того, фактично три норми права підлягають застосуванню при обґрунтуванні позову (ст. 509, 525, 625 ЦК України), що саме по собі свідчить про нескладність справи. Про нескладність справи так само свідчить і відкриття провадження у даній справі у порядку спрощеного провадження без виклику сторін (стаття 12 ГПК України) та коефіцієнт складності справи - "1.0" відповідно до звіту авторозподілу даної справи між суддями. Крім того, до акту наданих послуг необґрунтовано включено вартість моніторингу судової практики з аналогічних питань, оскільки по-перше, судова практика зі стягнення заборгованості за договором поставки є незмінною, оскільки положення ст. 509, 525, 625 ЦК України не змінювалися із 2004 року, по-друге, у позовній заяві не наведено жодних правових позицій щодо застосування таких норм права у аналогічних правовідносинах. Крім того, до акту наданих послуг необґрунтовано включено вартість підготовка клопотань, заяв та інших процесуальних документів по справі під час розгляду позову у суді 1 інстанції, оскільки справа розглядається за правилами спрощеного провадження, відповідач позов визнає, у зв`язку із чим відсутня необхідність у поданні таких процесуальних документів до суду 1 інстанції. При цьому, з огляду на відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (ч. З ст. 126 ГПК України), відсутність у тексті договору про надання правової допомоги та договору про співпрацю, на підставі якого було залучено адвоката до представництва інтересів позивача таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, неможливим є встановлення що саме було виконано, та які послуги були надані, скільки часу було витрачено на вказані послуги, тощо, заявлені до стягнення витрати на правову допомогу у сумі 14 000, 00 грн. є необґрунтованими, нерозумними та не співмірними.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір №2001/23-ПД01 від 20.01.2023 про надання правової (правничої) допомоги, укладений між ТОВ "Шинтех Плюс" та АО "Справар"; додаткова угода №1 від 23.01.2023 до договору №2001/23-ПД01 від 20.01.2023 про надання правової (правничої) допомоги; договір №24/01-2023-1 від 24.01.2023 про співпрацю, укладений між АО "Справар" та адвокатом Канунніковим Д.О.; додаткова угода №1 від 24.01.2023 до договору №24/01-2023-1 про співпрацю; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №5837 від 29.07.2020; ордер серії АХ №1115544 від 24.01.2023; акт надання послуг №8 від 23.01.2023 на суму 14 000,00 грн., платіжна інструкція №19909 від 26.01.2023 а суму 14 000,00 грн.

Відповідно до поданого акту надання послуг №8 від 23.01.2023 адвокатом були виконані наступні роботи (надані послуги): юридична консультація клієнта щодо судового розгляду справи за ціною 1000,00 грн., правовий аналіз представлених клієнтом документів, підготовка доказів, виготовлення копій документів за ціною 2000,00 грн., моніторинг судової практики з аналогічних питань за ціною 1000,00 грн., підготовка та затвердження позовної заяви за ціною 7000,00 грн., підготовка клопотань, заяв та інших процесуальних документів по справі під час розгляду позову в суді першої інстанції за ціною 3000,00 грн.

Дослідивши зазначені докази, суд вважає їх достатніми для підтвердження факту надання адвокатом професійної правничої допомоги.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині 4 статті 129 ГПК України, згідно приписів якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, у частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Разом з цим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 908/2348/18.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Отже, для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У даному випадку суд враховує такі критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: категорію справи, яка не є складною; розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін та без проведення судового засідання; визнання позову відповідачем; той факт, що підготовка позову не зайняла великого обсягу правових знань та часу у кваліфікованого юриста (адвоката); обсяг виконаної роботи під час розгляду справи, яка не вимагала значних витрат часу та вмінь для формування правової позиції, відшукання доказів на підтвердження позовних вимог.

Отже, з метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, суд вважає за доцільне встановити розмір судових витрат ТОВ "Шинтех Плюс" на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн. та з урахуванням вимог ст. 129 ГПК України (часткове задоволення позову), з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 6858,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Крук Андрія Григоровича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинтех Плюс" (03115, м. Київ, вул. Львівська, будинок 22, приміщення 12, код ЄДРПОУ 38258146) - 101 940,00 грн. основного боргу, 11 494,12 грн. пені, 10 144,00 грн. штрафу, 28 013,74 грн. інфляційних втрат, 26 013,11 грн. 26% річних, 3066,37 грн. судового збору та 6858,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Розстрочити виконання рішення на десять місяців та виконувати його за наступним графіком: до 30 квітня 2023 року - 18752,93 грн., до 31 травня 2023 року - 18752,93 грн., до 30 червня 2023 року - 18752,93 грн., до 31 липня 2023 року - 18752,93 грн., до 31 серпня 2023 року - 18752,93 грн., до 30 вересня 2023 року - 18752,93 грн., до 31 жовтня 2023 року - 18752,93 грн., до 30 листопада 2023 року - 18752,93 грн., до 31 грудня 2023 року - 18752,93 грн. та до 31 січня 2024 року - 18752,93 грн.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Шинтех Плюс" (03115, м. Київ, вул. Львівська, будинок 22, приміщення 12, код ЄДРПОУ 38258146).

Відповідач - фізична особа-підприємець Крук Андрій Григорович ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ).

Рішення підписано 10 квітня 2023 року.

СуддяО.В. Погорелова