Постанова

від 16.08.2023 по справі 922/356/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2023 року м. Харків Справа №922/356/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шинтех Плюс» (вх.№810Х від 28.04.2023) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2023 у справі №922/356/23 (м. Харків, суддя Погорелова О.В., повний текст рішення складено та підписано 10.04.2023),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шинтех Плюс», м. Київ,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Красноград, Харківська область,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Шинтех Плюс», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ФОП ОСОБА_1, відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 208 657,42 грн., з яких: 101 940,00 грн. основний борг, 40 676,05 грн. пеня, 28 655,87 грн. інфляційні втрати, 27 241,50 грн. 26% річних, 10 144,00 грн. штраф. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №005/21 постачання товару та надання послуг від 22.01.2022 щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару та наданих послуг. Судові витрати, які складаються з витрат на оплату судового збору у розмірі 3 122,37 грн та витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 14 000,00 грн, позивач просить суд покласти на відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.04.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шинтех Плюс» - 101 940,00 грн. основного боргу, 11 494,12 грн. пені, 10 144,00 грн. штрафу, 28 013,74 грн. інфляційних втрат, 26 013,11 грн. 26% річних, 3066,37 грн. судового збору та 6858,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалено видати наказ після набрання рішенням законної сили. В решті позовних вимог відмовлено. Розстрочено виконання рішення на десять місяців та ухвалено виконувати його за наступним графіком: до 30 квітня 2023 року - 18752,93 грн., до 31 травня 2023 року - 18752,93 грн., до 30 червня 2023 року - 18752,93 грн., до 31 липня 2023 року - 18752,93 грн., до 31 серпня 2023 року - 18752,93 грн., до 30 вересня 2023 року - 18752,93 грн., до 31 жовтня 2023 року - 18752,93 грн., до 30 листопада 2023 року - 18752,93 грн., до 31 грудня 2023 року - 18752,93 грн. та до 31 січня 2024 року - 18752,93 грн.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився частково та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати судове рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2023 у справі №922/356/23 в частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шинтех Плюс» - 11494,12 грн пені, 6858,00 витрат на професійну правничу допомогу та розстрочення виконання рішення на десять місяців і ухвалити нове рішення у частині стягнення з відповідача: неустойки (пені) подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, в розмірі 40676,05 грн; стягнути з відповідача суму витрат на професійну правничу допомогу 14000,00 грн; стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору в розмірі 4694,92 грн.

В обґрунтування своєї позиції по справі апелянт посилається на наступне:

- позивач надав відповідь на відзив, у якому обґрунтував підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі та надав заяву про зменшення позовних вимог (зменшено розрахунок інфляційних витрат), проте зазначена відповідь була проігнорована суддею при вирішенні справи;

- з рішення суду не зрозуміло яким чином п.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відноситься до фізичної особи підприємця та яким чином вказані положення повинно бути враховано при розрахунку пені, коли відповідачем є не військовослужбовець та члени його сім`ї, а фізична особа-підприємець;

- строк заборгованості на дату подачі позову склав 377 дні, проте на думку суду 1 платіж, що складає близько 5% від загальної суми заборгованості, для суду стало вчиненням усіх заходів, спрямованих на погашення заборгованості;

- доказів того, що відповідачем у встановленому законодавством порядку підтверджено настання обставин, що унеможливлюють виконання зобов`язань за договором, саме для спірного випадку невиконання зобов`язань не надано. Відповідачем не доведено, що воєнний стан, введений на території України, позбавляє його можливості вести господарську діяльність та унеможливлює виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- посилаючись на заборгованість контрагентів відповідача, останній намагається перенести свою дебіторську заборгованість на позивача, що є неприпустимо; відповідач повинен самостійно нести ризики підприємницької діяльності та не переносити їх на позивача, а також нести відповідальність за порушення зобов`язань за договором;

- позивач, як учасник господарських відносин, так само, як і відповідач, несе ризики настання негативних наслідків у зв`язку з порушенням зобов`язань відповідачем; зменшення штрафних санкцій, нарахованих позивачем відповідачу, призведе до порушення принципу рівності учасників господарських правовідносин;

- розстрочка виконання рішення суду на 10 місяців, стане порушенням балансу інтересів сторін та надання привілею особі відповідача, що поставить у нерівні умови позивача та відповідача;

- позивач зазнав прямих матеріальних втрат, що підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва №910/6569/22 від 23.01.2023 за яким з позивача стягнуто 2 307 931,84 грн;

- розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, тобто є визначеним; але цей факт не встановлено судом, адже був наданий увесь обсяг робіт, що сплачений позивачем у повному обсязі; заперечення проти розміру витрат на правову (правничу) допомогу мають бути спрямовані саме на докази понесених витрат на правову (правничу) допомогу, а не на суму таких витрат, як зазначає відповідач.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 28.04.2023 для розгляду справи №922/356/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Шинтех Плюс» (вх.№810Х від 28.04.2023) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2023 у справі №922/356/23. Розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. Відзив має бути оформлено у відповідності до вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України, якою, зокрема, передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Східним апеляційним господарським судом в умовах воєнного стану, зважаючи на утруднення реалізації учасниками справи прав, наданих їм Господарським процесуальним кодексом України рекомендовано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати документи (відзиви, заяви, клопотання тощо) з використанням програми «Електронний суд» (за умов відповідної реєстрації) або скеровувати їх з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду inbox@eag.court.gov.ua Реєстрація в електронному кабінеті можлива за посиланням https://id.court.gov.ua/rt.gov.ua/sud4875/ Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/356/23.

09.05.2023 на виконання вимог ухвали суду від Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи №922/356/23 (вх.№5278).

Від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№6387 від 05.06.2023), в якому просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шинтех Плюс» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2023 у справі №922/356/23 залишити без змін.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає наступне:

- неврахування судом першої інстанції заяви про зменшення позовних вимог правильно обґрунтовано з посиланням на ст.46, ч.2 ст. 252, ст. 118 ГПК України;

- відповідач є військовослужбовцем, а тому з огляду на положення законодавства, нарахування 26% річних та пені за період з 09.01.2023 по 25.01.2023 є незаконним;

- судом першої інстанції правильно встановлено наявність підстав для зменшення пені з огляду на те, що внаслідок активних бойових дій та військової агресії рф проти України валовий дохід відповідача від зайняття підприємницькою діяльністю у 2022 році зменшився у 7 разів порівняно з 2021 роком, що свідчить про відсутність коштів для вчасного розрахунку із позивачем за наданий товар та послуги; до того ж було частково погашено заборгованість платежем на суму 5400,00 грн від 28.11.2022, що свідчить про вжиття всіх заходів, спрямованих на погашення заборгованості, так само вживаються заходи з акумулювання грошових коштів для погашення всієї заборгованості за рішенням суду першої інстанції;

- дебіторська заборгованість відповідача складає 290000,00 грн, стягнення якої у судовому порядку наразі викликає труднощі через відсутність грошових коштів на сплату судового збору за подання позовів до суду;

- зменшення судом пені у даному випадку не спричиняє значних негативних наслідків для ТОВ «Шинтех Плюс» оскільки його майновий інтерес забезпечено урахуванням процентів річних (26%), інфляції в порядку ст. 625 УК України та штрафу у розмірі 10% від простроченої суми;

- суд цілком законно зазначив, що розстрочка виконання рішення в даній справі на десять місяців не порушить баланс інтересів сторін, а досягне мети виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора, спрятиме можливості продовження господарської діяльності боржника і зробить реальною можливість отримання позивачем стягнутих за рішенням суду коштів; апелянт не надає переконливих аргументів, яким саме чином розстрочення виконання рішення у даній справі негативно впливає на нього;

- на підтвердження матеріальних втрат, позивач посилається на рішення Господарського суду міста Києва №910/6569/22 від 23.01.2023, проте останнє не набрало законної сили та оскаржено апелянтом до Північного апеляційного господарського суду, про що свідчить ухвала відповідного суду від 03.04.2023;

- суд першої інстанції з посиланням на ст.126,129 ГПК України та застосовуючи правові позиції Верховного Суду, з метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленим витратам, правомірно дійшов висновку про встановлення розміру судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн та з урахуванням часткового задоволення позову зазначив, що стягненню підлягають 6858,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Про відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження сторони повідомлялись шляхом надсилання копій ухвали від 05.07.2023 рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Ухвала, направлена на адресу позивача (трекінг Укрпошти 6102272301432) вручена останньому 22.05.2023; відповідачу (трекінг Укрпошти 6102272301424) вручена 16.05.2023.

Крім того, згідно картки обліку вихідних документів №4045 від 01.05.2023 копія ухвали суду направлялась на електронну адресу, зазначену представником позивача, як контактну, про що в системі «Діловодство спеціалізованого суду» наявні відомості про успішне доставлення електронного листа.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 10 ст. 270 ГПК України.

Заперечень проти розгляду апеляційної скарги в даному порядку від сторін не надійшло.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Шинтех плюс» (постачальник, позивач) та ФОП ОСОБА_1 (покупець, відповідач) був укладений договір №005/21 постачання товару та надання послуг, відповідно до умов якого постачальник передає і зобов`язався передавати надалі протягом всього терміну дії цього договору товар окремими партіями у власність покупця, а Покупець приймає і зобов`язався приймати надалі від постачальника товар за ціною і в асортименті, які вказані в остаточно погоджених накладних, які є невід`ємною частиною цього договору. Асортимент і кількість товару в кожній партії, що поставляється, визначається в письмовому замовленні покупця. Якість товару повинна відповідати уставленим законом стандартам на даний товар. Договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін. Договір діє до 31 грудня поточного року включно. Термін дії Договору подовжується на кожний наступний рік у відповідності з п. 1.5. В разі відсутності на дату закінчення терміну дії дійсного договору офіційного письмового повідомлення від будь-якої із сторін про небажання продовжувати договірні стосунки, термін дії цього договору вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік. У випадку, якщо на момент закінчення терміну дії даного договору залишилися невиконані зобов`язання будь-якій із сторін, договір продовжує діяти до виконання всіх взаємних зобов`язань і проведення всіх взаєморозрахунків між сторонами (п.п.1.1-1.6 договору).

Відповідно до п.п. 1.8-1.11 договору, покупець доручає, а постачальник приймає на себе зобов`язання по виконанню робіт/послуг з сервісного обслуговування шин автомобілів яких направив покупець (в подальшому «роботи/послуги»). Підставою для проведення робіт/надання послуг є наявність автомобіля у переліку транспортних засобів покупця, що надається постачальнику, а також відсутність заборгованості за раніше виконані роботи/наданні послуги. Після виконання робіт/надання послуг постачальник надсилає покупцю рахунок-фактуру для оплати. Вартість робіт/послуг визначається згідно діючого прейскуранту на послуги шиномонтажу та шиноремонту. Роботи/послуги вважаються виконаними, якщо сторони підписали акт виконаних робіт (п. 1.13 договору).

Згідно п. 2.1 договору, постачальник зобов`язаний передати конкретну партію товару покупцеві, а покупець зобов`язаний прийняти товар протягом 7-ми робочих днів з моменту здобуття письмового замовлення покупця, при нагоді у постачальника поставити замовлений товар у вказаній кількості і асортименті, про що постачальник робить відмітку на письмовому замовленні покупця. Остаточно погоджені між сторонами асортимент, кількість, якість і ціна товару вказуються у видаткових накладних на товар, переданий покупцеві, які є невід`ємною частиною цього договору. У випадку, якщо асортимент, ціна і кількість конкретної партії товару вказані в підписаній обома сторонами видаткової накладної, відрізняються від асортименту, ціни і кількості товару в партії, які вказані в замовленні покупця, сторони вважають погодженими саме той асортимент, ціну і кількість товару в партії, який вказаний у видатковій накладній.

Право власності на товар переходить до покупця у момент його отримання уповноваженою особою постачальника, що підтверджується підписом уповноваженої особи покупця (п. 2.5 договору).

Згідно п.п. 3.1, 3.2 договору, ціна договору складається з вартості всього переданого за даною угодою товару протягом терміну дії цього договору. Вартість визначається сумарно, виходячи з сум, вказаних у видаткових накладних. Повна оплата переданого по видатковій накладній партії товару здійснюється покупцем не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання партії товару. Оплата товару здійснюється окремо згідно кожної накладної на кожну окрему партію товару, оформленою відповідно до договору. Покупець зобов`язаний вказувати номер накладної і договір, по якому здійснює оплату.

Відповідно до п. 5.7 договору, у разі порушення термінів оплати товару, покупець в першу чергу зобов`язаний сплатити постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення протягом усього часу прострочення, а також, відповідно до ст. 625 ЦК України, 26% річних від простроченої суми протягом усього часу прострочення, а потім сплатити суму основного боргу. При цьому, при вступі грошових коштів від покупця за товар за даним договором, постачальник спочатку зараховує нараховану суму пені та річних. Окрім вищезазначених пені і річних в разі прострочення платежу терміном понад 30 календарних днів покупець зобов`язаний сплатити додатково штраф у розмірі 10% від простроченої суми. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним.

На виконання умов договору, позивач здійснив поставку товару та надав послуги відповідачу, що підтверджується видатковою накладною №4011 від 28.12.2021 на суму 50840,00 грн, видатковою накладною №4032 від 29.12.2021 на суму 8600,00 грн, видатковою накладною №3996 від 24.12.2021 на суму 47400,00 грн, актом надання послуг №4038 від 30.12.2021 на суму 100,00 грн, актом надання послуг №4037 від 30.12.2021 на суму 400,00 грн. Вказані акти надання послуг та видаткові накладні підписані представниками сторін та скріплені печатками.

Разом з тим, відповідач поставлений товар та надані послуги оплатив частково, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, яка станом на 25.01.2023 становить 101 940,00 грн.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Через неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем нараховані до стягнення 40 676,05 грн пені, 28 655,87 грн інфляційних, 27 241,50 грн 26% річних та 10 144,00 грн штрафу.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову частково та стягнення з відповідача 101 940,00 грн основного боргу. Також суд зазначив, що обґрунтованими є позовні вимоги щодо стягнення штрафу у розмірі 10 144,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 28 013,74 грн. Проте суд вказав, що нарахування пені та 26% річних виконане позивачем без урахування п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому обґрунтованими є позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 38 313,75 грн та 26% річних у розмірі 26 013,11 грн. Крім того, суд частково задовольнив клопотання відповідача про зменшення пені та розстрочення виконання рішення суду, зменшив розмір пені на 70% до суми 11 494,12 грн та розстрочив виконання рішення суду у цій справі на десять місяців.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно статтею 509 ЦК України, статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Положеннями ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, між сторонами у справі укладено договір №005/21 постачання товару та надання послуг від 22.01.2021, відповідно до умов якого постачальник передає і зобов`язався передавати надалі протягом всього терміну дії цього договору товар окремими партіями у власність покупця, а Покупець приймає і зобов`язався приймати надалі від постачальника товар за ціною і в асортименті, які вказані в остаточно погоджених накладних, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.1.8 вказаного договору покупець доручає, а постачальник приймає на себе зобов`язання по виконанню робіт/послуг з сервісного обслуговування шин автомобілів яких направив покупець (в подальшому «роботи/послуги»).

Пунктом 3.2 Договору визначено, що повна оплата переданого по видатковій накладній партії товару здійснюється покупцем не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання партії товару. Оплата товару здійснюється окремо згідно кожної накладної на кожну окрему партію товару, оформленою відповідно до договору. Покупець зобов`язаний вказувати номер накладної і договір, по якому здійснює оплату.

На виконання умов договору, позивач здійснив поставку товару та надав послуги відповідачу, що підтверджується видатковою накладною №4011 від 28.12.2021 на суму 50840,00 грн, видатковою накладною №4032 від 29.12.2021 на суму 8600,00 грн, видатковою накладною №3996 від 24.12.2021 на суму 47400,00 грн, актом надання послуг №4038 від 30.12.2021 на суму 100,00 грн, актом надання послуг №4037 від 30.12.2021 на суму 400,00 грн. Вказані акти надання послуг та видаткові накладні підписані представниками сторін та скріплені печатками.

Проте, відповідачем було сплачено 5400,00 грн (платіжна інструкція №1081 від 28.11.2022), внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, яка станом на момент звернення з позовною заявою становить 101 940,00 грн.

При цьому, такі обставини не заперечуються і самим відповідачем. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що відповідачем дійсно були порушені норми та приписи чинного законодавства в частині своєчасності оплати за поставлений товар та надані послуги за договором №005/21 від 22.01.2021 на суму 101940,00 грн, тому позов в частині стягнення основної заборгованості підлягає задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Нормами ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. (ч. 6 ст. 231 ГК України).

У частині 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 5.7 Договору передбачено, що у разі порушення термінів оплати товару, покупець в першу чергу зобов`язаний сплатити постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення протягом усього часу прострочення, а також, відповідно до ст. 625 ЦК України, 26% річних від простроченої суми протягом усього часу прострочення, а потім сплатити суму основного боргу. При цьому, при вступи грошових коштів від покупця за товар за даним договором, постачальник спочатку зараховує нараховану суму пені та річних. Окрім вищезазначених пені і річних в разі прострочення платежу терміном понад 30 календарних днів покупець зобов`язаний сплатити додатково штраф у розмірі 10% від простроченої суми. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним.

Так, позивачем було заявлено до стягнення пеню у розмірі 40676,05 грн за період з 14.01.2022 по 25.01.2023 та штраф за прострочення платежу терміном понад 30 календарних днів у розмірі 10144,00 грн.

Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Згідно з витягом із Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.01.2023 №8, відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом відповідача - ОСОБА_1 з 09.01.2023 було призвано ІНФОРМАЦІЯ_1 та призначено старшим офіцером відділення офіцеру запасів і кадрів ВОС-2904003.

Статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, юридичний статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільної право- та дієздатності

Частиною 1 статті 52 Цивільного кодексу України визначено, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Таким чином, з огляду на положення ст. 52 ЦК України, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Наказ №8 від 09.01.2023, суд дійшов висновку, що позивачем неправомірно нараховано пеню за період з 09.01.2023 по 25.01.2023.

Зробивши перерахунок, суд зазначає, що обґрунтованими є позовні вимоги щодо стягнення пені за період з 14.01.2022 по 08.01.2023 у розмірі 38 313,75 грн.

Заявлений позивачем штраф у розмірі 10 144,00 грн підлягає стягненню з відповідача, з огляду на правильний розрахунок.

Отже, висновки суду першої інстанції щодо належних до стягнення розмірів пені та штрафу є законними та обґрунтованими.

Також позивач просить стягнути з відповідача 26% річних у розмірі 27 241,50 грн, інфляційні втрати у розмірі 28 655,87 грн згідно з поданими розрахунками.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У даному випадку п.5.7 Договору сторони погодили, що у разі порушення термінів оплати товару покупець повинен сплатити постачальнику 26% річних від простроченої суми протягом усього часу прострочення.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок 26% річних та інфляційних втрат), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18.

Стосовно заявленої суми інфляційних нарахувань слід зазначити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Такий спосіб розрахунку інфляційних втрат у порядку статті 625 ЦК України не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при відповідному розрахунку.

Вказана правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Суд апеляційної інстанції зробив перерахунок інфляційних нарахувань позивача, з урахуванням вищевказаної правової позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду складі Верховного Суду, за результатами якого дійшов висновку, що позивачем допущена помилка, а саме за січень 2023 неправильно застосовано індекс інфляції у розмірі 101,3 замість правильного - 100,8. З огляду на що, задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 28 013,74 грн, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Нарахування 26% річних виконане позивачем без урахування п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому суд першої інстанції правомірно зазначив, що 26% річних підлягають стягненню за період з 14.01.2022 по 08.01.2023 у розмірі 26 013,11 грн.

Отже, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо належних до стягнення розмірів інфляційних втрат та 26 % річних є законними та обґрунтованими.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення пені до 5%, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. ст. 549-552 ЦК.

У постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 зазначено, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань.

Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання презюмується (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

Поняття «значно» та «надмірно», які використовуються у статтях 551 ЦК України та 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання (відповідач).

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір пені саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховувалися такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20):

- ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання);

- причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання;

- тривалість прострочення виконання;

- наслідки порушення зобов`язання для кредитора;

- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);

- поведінку кредитора;

- майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);

- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;

- статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення);

- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236-238 ГПК).

Так, ст. 86 ГПК передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК).

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Відповідач на підтвердження доводів про необхідність зменшення пені до 5% від суми, що підлягає стягненню, зазначає про введення воєнного стану, обстановку на території Харківської області у зв`язку з чим відповідачем було зупинено основну діяльність з перевезення вантажів, значне зниження доходів від заняття підприємницькою діяльністю та відповідно відсутність коштів для вчасного розрахунку із ТОВ «Шинтех Плюс» за наданий товар та послуги. Відповідач посилається також на те, що ним було частково погашено заборгованість платежем на суму 5 400,00 грн від 28.11.2022. Зменшення судом пені у даному випадку не матиме значних негативних наслідків для ТОВ «Шинтех Плюс», оскільки його майновий інтерес забезпечено нарахуваннями процентів річних (26%), інфляції, в порядку ст. 625 ЦК України, та штрафу у сумі 10% від простроченої суми.

Суд першої інстанції з урахуванням того, що спірні відносини між сторонами щодо поставки товарів та надання послуг, та зобов`язання відповідача з їх оплати виникли ще до введення воєнного стану в Україні, фінансовий стан відповідача, поведінку відповідача щодо часткової сплати основного боргу, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, заявлення позивачем до стягнення також процентів річних, штрафу та інфляційний втрат, які виступають компенсаторним заходом майнових інтересів позивача, дійшов висновку про задоволення заявленого відповідачем клопотання про зменшення пені частково, та, відповідно, зменшення розміру пені на 70% до 11 494,12 грн.

Колегія суддів вважає, що враховуючи ступінь виконання зобов`язання боржником, причини неналежного виконання зобов`язання, тривалість прострочення виконання, наслідки порушення зобов`язання для кредитора, поведінку сторін та їх майновий стан, негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, а також з огляду на заявлення позивачем та задоволення вимог в частині стягнення 26% річних, 10% штрафу та інфляційних втрат, зменшення розміру пені на 70% від суми, що підлягає стягненню, є справедливим, обґрунтованим та розумним. Оскільки судом було встановлено, що розмір нарахованої пені становить 38313,75 грн, то до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 11 494,12 грн.

З огляду на загальну суму боргу, компенсацію майнових інтересів апелянта за рахунок річних, інфляційних втрат та штрафу, стягнення 11 494,12 грн пені забезпечує дотримання розумного балансу інтересів як кредитора, так і боржника, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим.

Стосовно доводів апелянта про необґрунтованість висновку суду першої інстанції про розстрочку виконання рішення суду на 10 місяців, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 1 та 5 статті 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Розстрочення означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частини 3, 4 ст. 331 ГПК України).

Питання про розстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п.4.12 постанови Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19).

За висновками, викладеними Європейським судом з прав людини у своїх рішеннях, і, зокрема, у рішенні від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України», межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини підкреслив, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання відстрочки/розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

Надання розстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. Затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграфі 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини «державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як «виняткові обставини» (див. § 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Півень проти України» від 29.06.2004).

В обґрунтування клопотання про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців відповідач посилається на визнанням ним боргу в повному обсязі, введення воєнного стану, невиконання зобов`язань контрагентами та скрутне матеріальне становище.

Судом першої інстанції задоволено заяву відповідача про розстрочення виконання рішення на 10 місяців з огляду на фактичні обставин справи, зокрема, часткове погашення відповідачем спірної заборгованості перед позивачем, мобілізацію та скрутне фінансове становище відповідача, запровадження в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні.

Колегія суддів зауважує, що можливість розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про розстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.

У даному випадку колегія суддів цілком погоджується з висновком суду першої інстанції, що інтерес стягувача полягає у повному та якомога більш швидкому отриманню належних йому сум, а інтерес боржника полягає у погашенні наявних сум боргу, а тому наявні достатні підстави для розстрочення судом виконання рішення у цій справі, і у цьому випадку не вбачається, що місцевим господарським суд здійснено свої дискреційні повноваження з порушенням вимог чинного законодавства.

Доводи апелянта про те, місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення «справедливого балансу» між сторонами, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки, як вже зазначалось, питання щодо розстрочення виконання рішення належить до дискреційних повноважень суду, який у свою чергу навів відповідні та достатні підстави в обґрунтування свого висновку про розстрочення виконання рішення (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 03.09.2020 у справі №905/30/16).

Поряд з цим, апеляційним судом констатується, що місцевим господарським судом чітко дотримано баланс інтересів позивача, шляхом обмеження терміну розстрочення на 10 місяців, а не до граничного річного строку, визначення судом конкретних сум та термінів оплати, що не звільняє відповідача від обов`язку виконання рішення.

Положеннями ч. 5 ст. 331 ГПК України не визначено особливих вимог відносно розміру платежів, періоду їх сплати або інших вимог до ухвали про розстрочення виконання судового рішення. Істотними критеріями є лише початок обчислення даного строку з дати ухвалення рішення та граничної дати розстрочення: не більше одного року, відтак, визначення періодів здійснення платежів віднесено до компетенції суду.

Суд враховує, що надання розстрочення виконання судового рішення забезпечить відповідачу можливість поступового погашення присуджених до стягнення сум без значного одноразового фінансового навантаження, а позивачу - можливість реального отримання грошових коштів частками із певним інтервалом у часі.

Передбачена процесуальним законом можливість розстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов`язань та виконання безспірних вимог стягувача, проте, надає сторонам можливість врегулювати фінансові питання зі зменшенням ризику негативних наслідків для обох сторін, а саме: для боржника - загроза неможливості подальшого виконання своїх зобов`язань, а для стягувача - загроза можливості неотримання одразу протягом тривалого часу присудженої до стягнення суми коштів.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач не ухиляється від виконання судового рішення, а лише вказує про неможливість погашення наявної заборгованості за судовим рішенням перед позивачем саме одним разовим платежем. Отже, дії відповідача спрямовані на виконання рішення суду, але з розстроченням сплати боргу.

З урахуванням вищенаведеного, оцінивши обставини, викладені відповідачем на підтвердження необхідності розстрочення виконання рішення суду, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розстрочення виконання судового рішення по даній справі на 10 місяців та встановлення графіку такого виконання.

Також апелянт зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/6569/22 стягнуто з ТОВ «Шинтех Плюс» 2 307 931,84 грн. На думку скаржника, вказане свідчить, що невиконання відповідачем зобов`язання завдало значних збитків позивачу. Проте, оскільки із зазначеного судового рішення не вбачається будь-який зв`язок заборгованості з невиконанням своїх зобов`язань відповідачем у даній справі, а також сума стягнутої заборгованості у справі №910/6569/22 значно перевищує заборгованість у даній справі, колегія суддів відхиляє наведений аргумент апелянта щодо завдання значних збитків.

Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір №2001/23-ПД01 від 20.01.2023 про надання правової (правничої) допомоги, укладений між ТОВ «Шинтех Плюс» та АО «Справар»; додаткову угоду №1 від 23.01.2023 до договору №2001/23-ПД01 від 20.01.2023 про надання правової (правничої) допомоги; договір №24/01-2023-1 від 24.01.2023 про співпрацю, укладений між АО «Справар» та адвокатом Канунніковим Д.О.; додаткову угоду №1 від 24.01.2023 до договору №24/01-2023-1 про співпрацю; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №5837 від 29.07.2020; ордер серії АХ №1115544 від 24.01.2023; акт надання послуг №8 від 23.01.2023 на суму 14 000,00 грн., платіжну інструкцію №19909 від 26.01.2023 а суму 14 000,00 грн.

Відповідно до п.1.1 Договору №2001/23-ПД01 від 20.01.2023 про надання правової (правничої) допомоги Адвокатське об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 5.2 Договору визначено, що обсяг та зміст наданої правової допомоги, а також розмір гонорару за правову допомогу, надану згідно цього договору, встановлюється за взаємною домовленістю сторін та визначається у Додаткових угодах до цього договору.

Додатковою угодою №1 від 23.01.2023 до договору №2001/23-ПД01 від 20.01.2023 про надання правової (правничої) допомоги сторонами у п.2 визначено обсяг та зміст правової допомоги, а також розмір гонорару за правову допомогу, надану клієнту, що складає 14000,00 грн.

Відповідно до поданого акту надання послуг №8 від 23.01.2023 адвокатом були виконані наступні роботи (надані послуги): юридична консультація клієнта щодо судового розгляду справи за ціною 1000,00 грн., правовий аналіз представлених клієнтом документів, підготовка доказів, виготовлення копій документів за ціною 2000,00 грн., моніторинг судової практики з аналогічних питань за ціною 1000,00 грн., підготовка та затвердження позовної заяви за ціною 7000,00 грн., підготовка клопотань, заяв та інших процесуальних документів по справі під час розгляду позову в суді першої інстанції за ціною 3000,00 грн.

З огляду на зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 14000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заявив клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу до 3 000,00 грн. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач вказує на те, що заявлені у даній справі до стягнення 14 000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, нерозумними та не співмірними ураховуючи як ціну позову, так і складність справи, з огляду на наступне: спірна сума складає близько 100 000 грн, вказана сума підтверджується лише трьома видатковими накладними та двома актами наданих послуг; фактично три норми права підлягають застосуванню при обґрунтуванні позову (ст. 509, 525, 625 ЦК України), що свідчить про нескладність справи; справа розглядалась у порядку спрощеного провадження без виклику сторін; крім того, до акту наданих послуг необґрунтовано включено вартість «моніторингу судової практики з аналогічних питань» та «підготовка клопотань, заяв та інших процесуальних документів по справі під час розгляду позову у суді 1 інстанції»; відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом) та умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом.

Суд першої інстанції, з метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, вважав за доцільне встановити розмір судових витрат ТОВ «Шинтех Плюс» на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн та, з урахуванням вимог ст. 129 ГПК України (часткове задоволення позову), дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 6858,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Проаналізувавши надані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції, враховуючи заперечення відповідача щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, апеляційний господарський суд, зазначає що предмет спору у даній справі та зміст позовних вимог не охоплюють значну кількість обставин та фактів, які підлягають ретельному дослідженню, вказана справа не містить завеликий об`єм документів, не передбачає здійснення складних розрахунків тощо.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що зазначені в акті наданих послуг наступні види правової допомоги: правовий аналіз представлених клієнтом документів, підготовка доказів, виготовлення копій документів, моніторинг судової практики з аналогічних питань, охоплюються послугою із підготовки та затвердження позовної заяви, та не можуть становити окремого виду правничої допомоги. Відповідний висновок узгоджується з практикою Верховного Суду, сформованою, зокрема, в постанові від 25.01.2022 у справі №910/2679/21.

Таким чином, суд, дослідивши матеріали справи дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу не відповідає в повній мірі критерію розумної необхідності таких витрат з огляду на розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін та без проведення судового засідання; визнання позову відповідачем; обсяг виконаної роботи під час розгляду справи, яка не вимагала значних витрат часу та вмінь для формування правової позиції, відшукання доказів на підтвердження позовних вимог.

Колегія суддів, з урахуванням зазначеного констатує, що обґрунтованими, співмірними із складністю справи, такими, що відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, врахувавши вимоги ст. ст. 126, 129 ГПК України, є витрати у сумі 7000,00 грн. З огляду на часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у 6858,00 грн.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ураховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

В ході апеляційного провадження апелянтом не наведено обставин, які могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до 248 ГПК суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 15.11.2023 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 27.07.2023 №3275-ІХ).

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.248 ГПК України.

Керуючись статтею 129, 232, 233, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шинтех Плюс» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2023 у справі №922/356/23 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28.08.2023.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян