Постанова

від 11.04.2023 по справі 640/8822/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11 квітня 2023 року

справа № 640/8822/21

адміністративне провадження № К/990/7266/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олам Україна»

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2022 року (суддя Огурцов О. П.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2023 року (судді: Коротких А. Ю., Сорочка Є. О., Чаку Є. В.),

у справі №640/8822/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олам Україна»

до Головного управління ДПС у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

УСТАНОВИВ:

І. Рух справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Олам Україна» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - податковий орган, контролюючий орган, відповідач у справі), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 грудня 2020 року №00101820704, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, яку задекларовано на рахунок платника податку за серпень 2020 року на 1 870 115,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 905 057,50 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

28 лютого 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2023 року у справі №640/8822/21.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, справу витребувано з суду першої інстанції.

23 березня 2023 року справа №640/8822/21 надійшла до Верховного Суду.

ВИСНОВКИ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходити з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Дослідивши документи, складені за результатами виконання договорів поставки сільськогосподарської продукції, укладені між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Югзернотранс», суди попередніх інстанцій констатували, що позивач на підтвердження факту отримання товару не надав суду документів, які мали бути складені та надані позивачу у випадку дійсного здійснення поставки товару, тобто відсутні докази реальності та товарності фінансово-господарських відносин з зазначеним контрагентом.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що в період з 23 жовтня 2020 року по 05 листопада 2020 року Головне управління ДФС у м. Києві провело документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Олам Україна» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за серпень 2020 року, за результатами якої складено акт від 12 листопада 2020 року № 1565/26-15-07-04-01/33832039 (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення Товариством пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень 2020 року на 1 870 115,00 грн.

02 грудня 2020 року на підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення - рішення №001018200704, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, яку задекларовано на рахунок платника податку за серпень 2020 року на 1870115,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 905057,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням Державної фіскальної служби України від 09 лютого 2021 року №3013/6/99-00-06-01-01-06 скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення - рішення від 02 грудня 2020 року № 00101820704 - без змін.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Підставою для відкриття касаційного провадження у вказаній справі є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не правильно застосували норми пункту 44.1 статті 44, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, абзацу 5 частини першої, частини другої статті 3, частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 826/3895/18, від 19 вересня 2022 року у справі №640/19724/18, від 19 травня 2020 року у справі №826/10104/16.

Товариство звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постановах від 22 вересня 2022 року у справі № 826/3895/18, від 19 вересня 2022 року у справі № 640/19724/18, який, на його думку, не був врахований при вирішенні справи: «Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума податку для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних».

У постанові від 19 травня 2020 року у справі № 826/10104/16 Верховний Суд зазначає наступний висновок, який також, за позицією скаржника, не був врахований при вирішенні розглядуваної справи: «За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту».

Позивач в касаційній скарзі наголошує, що постанова суду апеляційної інстанції є ідентичною рішенню суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції формально поставився до розглядуваної справи, не дослідив матеріали справи та не з`ясував обставини справи. Так, рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовується виключно нібито ненаданням позивачем документів, які насправді були надані позивачем та містяться в матеріалах справи. Понад те, суд апеляційної інстанції протиправно змішує договори, укладені між позивачем та контрагентом, а також договори, укладені контрагентом з власними постачальниками та до яких позивач не має жодного відношення.

Товариство зазначає, що господарські операції носили реальний характер, позивач закупляв зернові культури у контрагента для їх подальшого експорту, на підтвердження реального виконання договорів поставки, позивач надав всі обов`язкові належним чином складені первинні документи, у податкового органу відсутні будь-які претензії щодо відсутності чи дефектності документів позивача. Реальність господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується також документами третіх осіб - перевізників, припортового зернового терміналу, транспортно-експедиторської організації тощо. Однак, в оскаржуваних рішеннях відсутній будь-який аналіз аргументів та доказів позивача, а також мотиви їх відхилення. Суди попередніх інстанцій протиправно відхилили документи, що підтверджують подальше використання позивачем придбаного у контрагента товару, а саме експортні документи.

Також позивач зазначає, що у податкового органу були відсутні підстави для проведення перевірки бюджетного відшкодування податку на додану вартість на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України, а також протиправно нараховано штрафні санкції у розмірі 50% від суми нібито завищеного бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Позивач просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2023 року у справі № 640/8822/21, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 грудня 2020 року № 00101820704.

Відповідач 16 березня 2023 року надав суду відзив на касаційну скаргу позивача, в якому вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції, просить відмовити в задоволенні скарги в повному обсязі.

Касаційний розгляд справи проведено у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Згідно з пунктом 185.1. «а» статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 196 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1. статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4. статті 200 ПК України встановлено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За змістом пункту 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (Закон №996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. Водночас норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів. Тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій повинні були встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання робіт (послуг), обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Досліджуючи господарські операції, результати яких покладені в основу висновків про порушення Товариством податкового законодавства, суди попередніх інстанцій установили, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Югзернортанс» укладено аналогічні за змістом договори поставки від 21 липня 2020 року № 0937/20, від 03 серпня 2020 року № 0954/20, від 06 серпня 2020 року № 0981/20, предметом яких є здійснення поставки сільськогосподарської продукції.

Суди попередніх інстанцій, здійснивши аналіз пункту 2.2 розділу 2, пунктів 4.3 та 4.6 розділу 4, пункту 7.2 розділу 7 вказаних договорів, дійшли висновку, що документами, які мають засвідчувати факт здійснення поставки товару за договорами є документи складені лабораторією зернового складу/зернового терміналу в місці поставки за результатами проведеного аналізу поставленого зерна, рахунки, товарно-транспортні/залізничні накладні, накопичувальний реєстр транспорту, прийнятого в місці поставки (для поставок автотранспортом), ветеринарні посвідчення, видаткові накладні, також у випадку якщо постачальник не є виробником товару мають бути надані докази походження товару, поставки якого було здійснено та докази наявності можливості у виробника зернових на їх вирощування у відповідній кількості.

Також, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Югзернортанс» укладено аналогічні за змістом договори поставки від 31 липня 2020 року № 310720, від 03 серпня 2020 року № 030820, від 05 серпня 2020 року № 050820, від 03 березня 2020 року № 3082020, від 04 серпня 2020 року № 040820, предметом яких є здійснення поставки пшениці.

Здійснивши аналіз пункту 1.4, пункту 1.5, пункту 2.3 вказаних договорів, суди попередніх інстанцій констатували, що документами, які мають засвідчувати факт здійснення поставки за договорами є рахунки на оплату, видаткові накладні, товарно - транспортні накладні, сертифікати та дозволи щодо відповідності медично - біологічним вимогам, фітосанітарним та ветеринарним нормам, а також постачальником має бути надано довідку про банківські та поштові реквізити підприємства та копії чинної зареєстрованої редакції Статуту Постачальника (повністю) зі змінами (якщо такі є), свідоцтва про державну реєстрацію (або Виписку про державну реєстрацію), свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ (або витягу з реєстру платників Г1ДВ), заповненої форми державною статистичного спостереження №4-сг (річна) «Посівні площі сільськогосподарських культур» під урожай 2020 року, заповненої форми державного статистичного спостереження №29-сг (річна) «Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду» за 2020 рік.

Суди зазначили, що позивач в підтвердження факту отримання пшениці та здійснення оплати за неї за договорами, укладеними з Товариством з обмеженою відповідальністю «Югзернортанс», надав суду копії видаткових накладних, реєстри транспортних документів, товарно - транспортні накладні та платіжні доручення. При цьому, суди зауважили, що інших документів, які відповідно до умов договорів мають засвідчувати факт здійснення поставки товару у випадку дійсного укладання вказаних договорів позивач суду не надав, як і не зазначив причини неможливості їх надання.

Суди попередніх інстанцій не прийняли докази надані позивачем на підтвердження факту здійснення подальшої реалізації пшениці, яка за його твердженням була отримана від Товариства з обмеженою відповідальністю «Югзернортанс», оскільки з них неможливо встановити, що позивач здійснив експорт пшениці, яку отримав саме від зазначеного контрагента.

Зазначене вище, зумовило висновок судів попередніх інстанцій, що позивач не надав належних доказів в підтвердження реальності та товарності фінансово - господарських відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Югзернортанс», а отже не довів факт здійснення поставки товару та надання послуг останнім.

Колегія суддів Верховного Суду вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним, оскільки аналіз оскаржуваних судових рішень свідчить про відсутність детального дослідження і оцінки первинних документів, складених платником податків за результатами спірних господарських операцій. Посилаючись на умови договорів поставки, суди попередніх інстанцій навели загальний перелік документів, які мали бути складені сторонами договору, при цьому суди не конкретизували, яких саме документів не надано платником податків, і не дослідили наявні в матеріалах справи докази на предмет їх достатності, належності, допустимості, чи підтверджують вони в сукупності операції поставки сільськогосподарської продукції. Зокрема, суди попередніх інстанцій не дослідили долучені до матеріалів справи докази: видаткові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, податкові накладні в розрізі кожного договору поставки, експрес-накладні, вантажно-розвантажувальні операції, фінансову звітність контрагента, державні статистичні спостереження щодо посівних площ сільськогосподарських культур різних сільхозвиробників тощо.

Зі змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій неможливо зрозуміти в чому, на думку контролюючого органу, полягає порушення позивачем норм податкового законодавства і якими доказами відповідач доводить свою позицію. Акт перевірки судами не досліджений.

При оцінці податкових наслідків господарських операцій суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Ще одним недоліком попередніх судових розглядів є неповне дослідження податкових правопорушень з податку на додану вартість в розрізі норм Податкового кодексу України, покладених в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, яку задекларовано на рахунок платника податку за серпень 2020 року. Дослідження кожної з норм, зазначеної в податковому повідомленні-рішенні, покладеної в основу їх прийняття стосовно правопорушень, встановлених актом перевірки, є істотними обставинами для правильного вирішення спору у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Згідно зі статтею 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олам Україна» задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2023 року скасувати, справу №640/8822/21 направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк