Постанова

від 11.04.2023 по справі 562/3702/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2023 року

м. Рівне

Справа № 562/3702/21

Провадження № 22-ц/4815/60/23

Головуючий у Здолбунівському районному суді

Рівненської області: суддя Саган Л.В.

Рішення суду першої інстанції ухвалено

повним текстом 16 лютого 2022 року

м. Здолбунів Рівненської області

(фіксування судового засідання за допомогою

звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось).

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Крижов В.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: Комунальний заклад "Мізоцька спеціальна школа І-ІІ ступенів" Рівненської обласної ради;

за участі: позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Комунального закладу "Мізоцька спеціальна школа І-ІІ ступенів" Рівненської обласної ради на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу "Мізоцька спеціальна школа І-ІІ ступенів" Рівненської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

У грудні 2021 року в суд звернулася ОСОБА_1 до Комунального закладу "Мізоцька спеціальна школа І-ІІ ступенів" Рівненської обласної ради (далі - Мізоцька спеціальна школа) про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Мотивуючи свої вимоги, покликалась на те, що з 15 серпня 1991 року вона працює вихователем у Мізоцькій спеціальній школі. Вважає, що у листопаді 2021 року було порушено її конституційні права на працю, а саме відповідач впродовж певного часу від неї вимагав медичну інформацію щодо профілактичного щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19). У подальшому наказом директора Мізоцької спеціальної школи від 08 листопада 2021 року №107 позивача відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати. На її переконання, такі дії роботодавця незаконні, адже вакцинація проти СОVID-19 є добровільною і ніхто задля її проведення не може зазнавати політичного, соціального або іншого виду дискримінації. Право на працю гарантоване Конституцією України і чинне законодавство не дає роботодавцю правових підстав примушувати працівників вакцинуватися від СОVID-19, а в протилежному значенні відсторонювати працівника від роботи.

З наведених мотивів просила визнати незаконним та скасувати наказ № 107 від 08 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 " та зобов`язати відповідача виплатити їй заробітну плату за час незаконного відсторонення.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2022 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Мізоцької спеціальної школа № 107 від 08 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ".

Зобов`язано Мізоцьку спеціальну школу нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року до фактичного виконання судового рішення.

Стягнуто з Мізоцької спеціальної школи на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1816 грн.

На рішення суду Мізоцькою спеціальною школою подано апеляційну скаргу, де посилається на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось, що роботодавцем з метою запобігання поширенню COVID-19 для забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, в т.ч. і учнів, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", п.п. 1-2 п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09. 12.2020 №1236, якими на керівників покладено обов`язок забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком, правомірно прийнято рішення про відсторонення від роботи вихователя ОСОБА_1 . Стверджувалось, що оспорюваний наказ відповідає вимогам чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства. Згідно зі ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається, зокрема, в інших випадках, передбачених законодавством. На думку заявника, до таких випадків належить відмова або ухилення працівників від профілактичних щеплень працівників професій та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим. Працівники Мізоцької спеціальної школи як закладу загальної середньої освіти підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на період дії карантину. Оскільки переліком професій не конкретизовано найменування посад, що підлягають обов`язковій вакцинації, то всі працівники підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19 на період дії карантину, в т.ч. і позивач як вихователь школи. ОСОБА_1 же не надала керівнику Мізоцької спеціальної школи ні довідки відповідної форми про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, ні сертифікату про проходження вакцинації, що беззаперечно підтверджує відсутність у позивача протипоказань до вакцинації. Щодо відсутності належним чином оформленого подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про усунення ОСОБА_1 від роботи, а також необхідності отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, то, на його переконання, такий алгоритм дій щодо відсторонення працівника не є обов`язковим, а вчинені заходи, що передували винесенню оскаржуваного наказу, є достатніми.

З викладених підстав просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористалась, хоча їй про це роз`яснювалось ухвалою Рівненського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року провадження у справі зупинено.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 15 березня 2023 року поновлено провадження у справі і призначено до розгляду на 10 год. 15 хв. 11 квітня 2023 року.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

Як видно з матеріалів справи, і ці обставини сторонами не заперечуються, ОСОБА_1 працює у Мізоцькій спеціальній школі, починаючи з 15 серпня 1991 року, на посаді вихователя.

29 жовтня 2021 року її особисто під власноручний підпис ознайомлено з письмовою інформацією Рівненської обласної державної адміністрації вих. №235/21 від того ж дня. Цим листом доведено до відома про необхідність вакцинації працівників освітнього закладу проти COVID-19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання проведення таких щеплень та медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації. Попереджено, що у разі відмови від щеплення або ненадання відповідних документів працівника буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до усунення відповідних причин.

05 листопада 2021 року відповідачем направлено ОСОБА_1 лист №598 про необхідність надання документа, який підтверджуватиме профілактичне щеплення проти COVID-19 або протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №595, а також проінформовано по можливі наслідки неподання таких документів, що полягатиме у відстороненні від роботи без збереження заробітної плати.

Наказом роботодавця№107 від 08 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 " позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. У преамбулі документа зроблено посилання на ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказ Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04.10.2021 №2153 (далі наказ МОЗ №1253), постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2", а як на підставу для прийняття оспорюваного наказу - "Повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 , вих. № _____".

Того ж дня із наказом було ознайомлено ОСОБА_1 під розписку, де нею вказувалося про незгоду з організаційно-розпорядчим документом роботодавця.

Вважаючи, що в зв`язку з наведеним та через зобов`язання довчинення дій,які невизнані державоюяк обов`язкові,її конституційне право на працю порушується відповідачем, у грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Мізоцької спеціальної школи про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог позивача, оскільки посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби зобов`язані вносити подання про усунення працівників від роботи у визначений законодавством спосіб. За відсутності в роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, є неправомірним. Зазначалося, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому в силу положень п. 1ст. 92 КонституціїУкраїни таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до п. "а", "б" ст. 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно зі ст.ст. 21, 46, 51 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушеньЗакону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Норми статей 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та ст. 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" передбачають, що в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 4) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 5) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 6) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 7) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку № 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу МОЗ від 11.10.2019 № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції "Право на повагу до приватного і сімейного життя", а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року установлено на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Пунктом 416 цієї постанови Кабінету Міністрів керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:

- контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

- відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також

- взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Звертається увага, що відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Тому роботодавець, видавши оспорюваний наказ, відсторонив позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством та відповідає вимогам п. 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2».

Як правильно на це посилається автор апеляційної скарги, бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки статтею 443 КУпАП України визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Так, в України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію.

Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації чинне законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Тобто керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача.

Право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, позаяк вона відмовилася від обов`язкового щеплення та не надала будь-яких доказів, що вона має такий стан здоров`я, який є перешкодою для вакцинування.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в т.ч. й самих дітей.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

14 грудня 2022 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), де зазначено таке.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Приходячи до переконання про скасування оскаржуваного рішення, колегія суддів бере до уваги, що на позивача як працівника навчального закладу, починаючи з 08 листопада 2021 року, покладено обов`язок пройти щеплення проти COVID-19 або ж надати до навчального закладу документальне підтвердження наявності у нього відповідних протипоказань до такої вакцинації. При цьому ОСОБА_1 обіймала посаду вихователя, тобто кожного робочого дня в силу своїх функціональних обов`язків безпосередньо спілкувалася і повинна була спілкуватися з школярами та педагогічним колективом, а дистанційний/надомний режим роботи у її випадку не допускався. Отже, при постійних систематичних соціальних контактах існували ризики високої імовірності у разі захворювання самого позивача інфекціонувати й школярів та інших працівників навчального закладу або навпаки з подальшим поширенням хвороби серед невизначеного кола осіб.

При цьому на директора Мізоцької спеціальної школи як керівника навчального закладу покладено контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками ліцею, обов`язковість яких передбачена Переліком № 2153.

Між тим, позивач не надала роботодавцю будь-яких документів на підтвердження існування профілактичного щеплення чи абсолютних протипоказань для цього, про що від неї вимагалося Мізоцькою спеціальною школою. Не містять доказів такого і матеріали справи.

Так, відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Як убачається, суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин увагу на зазначені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.

Оскільки відсутні правові підстави для скасування оспорюваного наказу про відсторонення від роботи, тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Підставою для прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Комунального закладу "Мізоцька спеціальна школа І-ІІ ступенів" Рівненської обласної ради задовольнити.

Скасувати рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2022 року.

ОСОБА_1 відмовити в задоволенні позову до Комунального закладу "Мізоцька спеціальна школа І-ІІ ступенів" Рівненської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.М. Ковальчук

С.С. Шимків

Повний текст постанови складено: 11.04.2023