Постанова

від 12.04.2023 по справі 242/6619/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1314/23 Справа № 242/6619/21 Суддя у 1-й інстанції - Хацько Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Хейло Я. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року м.Кривий Ріг

Справа № 242/6619/21

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Хейло Я.В.,

суддів Мірути О.А., Тимченко О.О.,

секретар судового засідання:Тимофєєва В.О.

сторонни:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Навчально-виховного комплексу «Петрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Навчального-виховного комплексу «Петрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Селидівської міської ради Донецької області на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 01 лютого 2022 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Навчально-виховного комплексу «Петрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Селидівської міської ради Донецької області про визнання протиправним та скасування наказу відповідача про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за період відсторонення, яке ухвалене суддею Хацько Н.О. у місті Селидове Донецької області та повне судове рішення складено 04 лютого 2022 року,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Навчально-виховного комплексу «Петрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Селидівської міської ради Донецької області про визнання протиправним та скасування наказу відповідача про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за період відсторонення.

Позовна заявамотивована тим, що ОСОБА_1 з 18 січня 2018 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем, обіймає посаду вчителя музичного мистецтва .

Згідно наказу відповідача від 05 листопада 2021 № 39-К про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , вчителя музичного мистецтва відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Підстава для відсторонення: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 01.11.2021 року. (а.с. 14)

З підстав порушення вимогстатті 43 Конституції України, статей2,21,147 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 05.11.2021 року № 39-К«Про відсторонення від роботи», зобов`язати відповідача виплатити їй середній заробіток за весь період її відсторонення від роботи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 01 лютого 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Навчально-виховного комплексу «Петрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Селидівської міської ради Донецької області про визнання протиправним та скасування наказу відповідача про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за період відсторонення - задоволено.

Визнано наказ Навчально-виховного комплексу «Петрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Селидівської міської ради Донецької області № 39-К від 05 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи протиправним та скасовано його.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі в Навчально-виховному комплексі «Петрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Селидівської міської ради Донецької області на посаді вчителя музичного мистецтва.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі.

Стягнуто з Навчально-виховного комплексу «Петрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Селидівської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи за період з 08 листопада 2021 року по 01 лютого 2022 року в розмірі 15 016 грн. 09 грн.

Сума вказано без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Навчально-виховного комплексу «Петрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Селидівської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 грн. 00 коп.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзівідповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзівідповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що Наказ МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 є обов`язковим до виконання для відповідача, проте суд першої інстанції не звернув на це увагу та не надав належного висновку.

Посилається на статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтю 46 КЗпП України, якими передбачено можливість відсторонення певних категорій працівників від роботи без подання державного санітарного лікаря.

Вказує, що сертифікат вакцинації не несе лікарської або медичної таємниці, а є документом, що підтверджує певний факт, а саме , факт вакцинації.

Наголошує, що допущення позивача до роботи х дітьми є неприпустимим з огляду на необхідність забезпечення захисту і здоров`я дітей. Відсутність обов`язкового щеплення у позивача порушує також права інших осі учасників освітнього процесу на безпечні умови праці.

Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надано.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з`явились, про час, місце та дату розгляду справи повідомлені належним чином.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з відповідачем з 18 січня 2018 року на посаді вчителя музичного мистецтва.

05 листопада 2021 року відповідачем виданий наказ № 39-К про відсторонення позивача від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Відповідно довідки про доходи № 143 від 09 листопада 2021 року нарахована заробітна плата позивача за вересень та жовтень 2021 року становить 10689,82 грн.

Позиція апеляційного суду

Апеляційну скаргувідповідача Навчального-виховногокомплексу «петровськазагальноосвітня школаІ-ІІІступенів дошкільний навчальнийзаклад» Селидівськоїміської радиДонецької області задовольнити.

Мотиви з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованимє рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, з огляду на наступне.

Між сторонами виник спір з приводу законності відсторонення працівника від роботи через відмову вакцинуватися.

Задовольянючи позовні вимоги суд першої інтанції вихов з того, що відсторонення працівників в разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень відбувається тільки у порядку, встановленому Законом, а не підзаконним актом, чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо.

Крім того, суду не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивача від роботи у зв`язку із відсутністю у нього щеплення проти COVID-19 дотримано вимог ч.6ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч.2ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Також, суд першої інстанції зазначав, що відповідач прийняв оскаржуваний наказ про відсторонення на підставі одного лише повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків тане засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання ним медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вважав, що прийняття відповідачем оскаржуваного наказу лише на підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, є порушенням законного права позивача на працю, отже, наказ відповідача є таким, що прийнятий в порушення вимог чинного законодавства України, а відтак є неправомірним та підлягає скасуванню.

Щодо стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи позивача, суд першої інстанції врахував ту обставину, що трудовим законодавством не врегульовано порядок відновлення права працівника у зв`язку з незаконним відстороненням та компенсації у зв`язку з цим втраченої частини заробітної плати, суд приходить до висновку, що в даному випадку є всі підстави для застосування аналогії закону та вирішити питання поновлення порушеного права та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним відсторонення без збереження заробітної плати, застосовуючи порядок визначений в ст.235 КЗпП України.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушеньЗакону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Згідно із частиною 1статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно достатті 4 КЗпП України, законодавство про працю складається зКодексу законів про працю Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно частини 1статті 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, цей перелік не є вичерпним та за змістом вищеназваної статтіКЗпП Українидопускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені законодавством, тобто певним нормативним документом (Постанова КЦС у складі ВС від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц).

Тлумачення поняття «законодавство» було здійснено Конституційним Судом України у рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третійстатті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно доКонституції Україниі законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20), за конституційним поданням Верховного Суду, Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначенихКонституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом- актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертоїстатті 4 Цивільного кодексу Україниякщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цьогоКодексуабо іншому закону, застосовуються відповідні положення цьогоКодексуабо іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 ЗУ «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Статтею 1 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб"визначено, що протиепідемічні заходице комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Законувизначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першоюстатті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб"передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разівідмовиабоухилення від обов`язкових профілактичних щепленьу порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другоїстатті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другоїстатті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб").

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третястатті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267(в редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидіїВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другоїстатті 12 Закону № 1645-ІІІта частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першоїстатті 94 КЗпП України, частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно доУказу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»з подальшими змінами.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зауважила, що положення абзацу шостого частини першоїстатті ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»таІнструкції № 66про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.

Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тількиЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другоїстатті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»і частини третьоїстатті 5 ЗУ «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (п.11.35 цієїПостанови).

В Україні втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», а прийняті на його виконання Постанови КМУ, Накази МОЗ є лише способом реалізації законодавчого припису, тому висновок суду першої інстанції, що питання обов`язкової вакцинації для працівників певних установ та організацій не врегульовано на законодавчому рівні, є невірним.

У пункті 7.3 Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи № 2361 (2021) від 27 січня 2021 року «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» Асамблея закликала держави-члени Ради Європи і Європейський Союзінформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою, і ніхто не здійснює політичного, соціального чи іншого тиску для того, щоб провести щеплення тим, хто сам цього не бажає; переконатись, що ніхто не зазнає дискримінації за те, що він не був вакцинований через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися.

За змістом абзацу третього статті 1 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Незважаючи на попередньо задекларовану добровільність вакцинації для всіх професійних груп, відповідно до статті10 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункт 8 Положення про МОЗ та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, 04 жовтня 2021 року МОЗ затвердило Перелік № 2153, якийпередбачав обов`язкове профілактичне щеплення для окремих категорій працівників проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цього захворювання (вказаний Перелік доповнений наказами МОЗ від 01 та 30 листопада 2021 року № 2393 і № 2664 відповідно). А 27 жовтня 2021 року МОЗ видало наказ № 2362, згідно з яким із Дорожньої карти виключено абзац про добровільність щеплення від COVID-19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 у пункті 13.14 виснувала, що не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12%) після серцево-судинних захворювань (60,2%) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте, слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо (пункт 14.4.).

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

-кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

-форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

-умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням (пункт 14.9).

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів (пункт 14.10).

Верховний Суд при розгляді справ неодноразово робив висновки про перевагу суспільних інтересів над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Про це, зокрема, йдеться у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, в якій зазначено, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17, від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 .

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

З огляду на викладене, обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює у в Навчально-виховному комплексі «Петрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Селидівської міської ради Донецької області на посаді вчителя музичного мистецтва, тобто є працівником закладу дошкільної освіти і під час виконання професійних обов`язків знаходиться у безпосередньому контакті з дітьми.

01.11.2021 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про можливе відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19», в якому роз`яснено, що з 08.11.2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ. Цим повідомленням їй доведено до відома про відсторонення її від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати відповідно ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», визначено наслідки відсторонення, а саме не врахування періоду відсторонення від роботи до страхового стажу для пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, до стажу, що дає право на щорічні відпустки (а.с. 13).

05 листопада 2021 року відповідачем виданий наказ № 39-К про відсторонення позивача від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. Позивач отримала примірник наказу 05.11.2021 року, що підтверджено підписом та записом у наказі, згідно якого вона висловила незгоду з вказаним (а.с. 14).

Отже, про обов`язковість щеплення проти COVID-19 та наслідки ненадання відповідних документів, наслідки відсторонення від роботи ОСОБА_1 була повідомлена 01 листопада 2021 року, а відсторонена від роботи 08 листопада 2021 року.

Колегія суддів зазначає, що вчитель музичного мистецтва відноситься до педагогічних працівників та є учасником освітнього процесу.

Ураховуючи характер виконуваних обов`язків вчителя музичного мистецтва, які пов`язані з об`єктивною необхідністю під час їхнього виконання особисто контактувати з дітьми, позивач підлягала обов`язковим профілактичним щепленням протиCOVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовилась від проходження вакцинації, відповідних документів щодо протипоказань організму від такого щеплення роботодавцю не надала, у зв`язку із чим відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив її від роботи на час до проведення щеплення.

Суд першої інстанції не надав оцінки цим обставинам, хоча відповідач звертав на це увагу.

При цьому колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, які відмовились від вакцинації проти COVID-19, є помилковими, оскільки відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, приписи законів України з приводу відсторонення працівника без обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19, є чіткими, зрозумілими та, за дотримання визначеної в них процедури, дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника, тому задоволення позовних вимог позивача з підстав того, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, які відмовились від вакцинації проти COVID-19, є неможливим.

Суд першої інстанції не міг враховувати вказані висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, проте, такі висновки існують на час апеляційного перегляду справи, а тому вони підлягають врахуванню.

Необхідно зазначити, що держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Право позивача на працю у дошкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві, а позивач не довела, що таке відсторонення було безпідставним.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що за встановлених у справі обставин відповідач правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання обов`язку, метою якого є захист здоров`я не лише її, але й малолітніх дітей, з якими вона контактує в силу свого місця роботи.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У зв`язку із викладеним апеляційний суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Навчально-виховного комплексу «Петрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Селидівської міської ради Донецької області про визнання протиправним та скасування наказу відповідача про відсторонення від роботи. Оскільки вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати є похідними, то у їх задоволенні також слід відмовити.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судускасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Відповідно дост. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому, колегія суддів стягує з ОСОБА_1 на користь відповідача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1362,00 грн., тобто пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст.367,374, п.п. 1,4ч. 1 ст.376, ст. ст.381,382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Навчального-виховного комплексу «Петрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Селидівської міської ради Донецької області - задовольнити.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 01 лютого 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Навчально-виховного комплексу «Петрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Селидівської міської ради Донецької області про визнання протиправним та скасування наказу відповідача про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за період відсторонення - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користьНавчально-виховного комплексу «Петрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Селидівської міської ради Донецької області судові витрати у розмірі 1362 (одна тисяча триста шістдесят дві) гривні 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 квітня 2023 року.

Головуючий:

Судді: