Рішення

від 04.04.2023 по справі 910/15752/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.04.2023Справа № 910/15752/21За позовом Адвокатського об`єднання «Рибінцев та Партнери»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РУСТ УКРАЇНА»

про стягнення 860 000, 00 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судового засідання Федорова С.М.

представники учасників справи:

від позивача: Іваненко М.В.;

від відповідача: Брижак О.М.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Адвокатське об`єднання «Рибінцев та Партнери» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РУСТ УКРАЇНА» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 860 000, 00 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 509, 525, 526, 610, 614, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, с.193, 218 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта від 02.01.2018, в частині оплати отриманих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

23.10.2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі, визнано справу малозначною та постановлено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

19.11.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову в повному обсязі та, зокрема, зазначає, що договір про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта від 02.01.2018 відповідач не підписував, послуги за вказаним договором не замовляв та не отримував. Також разом з відзивом представником відповідача подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 заяву представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження задоволено, розгляд справи № 910/15752/21 постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.12.2021.

26.11.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій міститься клопотання про допит представника позивача ОСОБА_2 в якості свідка.

29.11.2021 від представника позивача на виконання вимог ухвали суду надійшла заява.

01.12.2021 від представника відповідача надійшли заперечення.

13.12.2021 від представника позивача на виконання вимог ухвали суду надійшла заява.

21.12.2021 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення.

Засідання призначене на 22.12.2021 не відбулося, в зв`язку з перебуванням судді Карабань Я.А. у відпустці. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання на 01.02.2022.

28.01.2022 від позивача надійшла заява з письмовими поясненнями на виконання ухвали суду.

Підготовче засідання призначене на 01.02.2022 не відбулося, в зв`язку з перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 підготовче засідання призначено на 16.03.2022.

Засідання призначене на 16.03.2022 не відбулося. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2022 підготовче засідання призначено на 08.06.2022.

У підготовче засідання 07.06.2022 з`явились сторони. Судом, із урахуванням думки сторін, протокольною ухвалою відмовлено в задоволені клопотання позивача про допит представника позивача - ОСОБА_2 в якості свідка. Також судом було поставлено на обговорення клопотання відповідача про призначення в справі судової почеркознавчої експертизи, яке представник відповідача підтримав, представник позивача заперечувала проти призначення в даній справі почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 відкладено підготовче засідання на 27.07.2022, зобов`язано відповідача забезпечити явку директора ОСОБА_1 у підготовче засідання та в строк до 20.07.2022 надати суду вільні зразки підпису ОСОБА_1, які були виконані в період з 2017 року по 2019 рік у кількості не менше 15 штук (оригінали договорів, видаткових накладних, актів виконаних робіт, листів, тощо).

13.07.2022 від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи документів, у яких містяться вільні зразки підпису ОСОБА_1

20.07.2022 від представника відповідача надійшли документи на виконання ухвали суду.

У підготовче засідання 27.07.2022 з`явилися представники учасників справи, в засіданні були відібрані експериментальні зразки підпису ОСОБА_1

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 призначено судову почеркознавчу експертизу по справі №910/15752/20, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження в справі на час проведення судової експертизи та отримання висновку експерта зупинено.

26.01.2023 від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експертів від 18.01.2023 №23344/23345/22-32, разом з матеріалами справи №910/15752/21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 поновлено провадження в справі № 910/15752/21 та підготовче засідання в справі призначено на 07.03.2023.

06.03.2023 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення.

У підготовче засідання 07.03.2023 з`явилися представники сторін, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 04.04.2023.

Представник позивача в судовому засіданні 04.04.2023 надав пояснення по суті позовних вимог, позов просив задовольнити, представник відповідача заперечував проти позову в повному обсязі.

У судовому засіданні 04.04.2023 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, 02.01.2018 між адвокатом ОСОБА_2 (адвокат/виконавець), в подальшому, починаючи з 04.01.2018 (дата створення Адвокатського об`єднання «Рибінцев та Партнери», надалі - АО «Рибінцев та Партнери»), правочин схвалений 05.01.2018, яка діяла у складі АО «Рибінцев та Партнери» та відповідачем (клієнт/замовник) було укладено договір про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта від 02.01.2018 (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору предметом за ним є захист прав та охоронюваних законом інтересів клієнта з боку адвоката. Сторони можуть уточнювати предмет договору, шляхом підписання додатків до нього.

Згідно із п.2.2. договір разом з додатковою угодою вступає в силу з моменту його підписання.

13.12.2019 позивачем було виставлено відповідачу рахунок №1113 (який є одночасно актом виконаних робіт) на суму 860 000, 00 грн за надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності за наступними судовими справам: №640/2971/19 від 20.02.2019, №640/7562/19 від 02.05.2019, №640/14127/19 від 29.07.2019 в Окружному адміністративному суді м. Києва відповідно до договору від 02.01.2018.

Так, предметом спору в даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 860 000, 00 грн за надані послуги згідно договору про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта від 02.01.2018.

Відповідач не погоджується з позовними вимогами та зазначає, що договір про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта від 02.01.2018 не підписував, послуги за вказаним договором не замовляв та не отримував.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

При цьому за правилами ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У частині 1 ст. 174 Господарського кодексу України законодавець встановив, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 901 Цивільного України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження існування між сторонами правовідносин позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта від 02.01.2018.

З метою встановлення чи виконано підпис на вказаному договорі директором відповідача, ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 призначено в справі №910/15752/21 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, на вирішення якої поставлено наступні питання:

1) Чи підпис у договорі про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта від 02.01.2018 у графі «Клієнт/Замовник» виконаний безпосередньо самим ОСОБА_1 чи іншою особою?

2) Чи виконано підпис у договорі про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта від 02.01.2018 у графі «Клієнт/Замовник» з наслідуванням підпису ОСОБА_1 ?

3) Особою якої статі виконаний підпис у договорі про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта від 02.01.2018 у графі «Клієнт/Замовник»?

4) До якої групи за віком належить підпис у договорі про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта від 02.01.2018 у графі «Клієнт/Замовник»?

Також у зазначеній ухвалі суд відповідно до статті 14 Закону України "Про судову експертизу" попереджував експертів, які будуть здійснювати судову експертизу, про кримінальну відповідальність за статями 384 та 385 Кримінального кодексу України.

За результатами проведення судової почеркознавчої експертизи судовими експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Іриною Рябченко та Іриною Білоус складено висновок №23344/23345/22-32 від 18.01.2023, відповідно до якого експерти дійшли наступних висновків:

1 та 2 питання: підпис у договорі про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта від 02.01.2018 у графі «Клієнт/Замовник» виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням його дійсних підписів.

Питання 3 та 4 не вирішувалися, оскільки відсутня відповідна методика досліджень даних почеркових об`єктів.

Суд зазначає, що висновок експертів №23344/23345/22-32 від 18.01.2023 приймається судом в якості належного та допустимого доказу на підтвердження встановлених в ньому обставин, а саме, що договір про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта від 02.01.2018 директор відповідача ОСОБА_1. не підписував.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 Цивільного кодексу України).

Статтею 207 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. У частині другій цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Одночасно, суд звертає увагу учасників судового процесу на те, що у постанові від 23.06.2022 по справі №917/1951/19 Верховний Суд зазначив, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Зважаючи на ті обставини, що саме на позивача, як виконавця, покладається обов`язок довести суду належними та допустимими доказами факт надання послуг відповідачу, як замовнику, тоді як відповідач заперечує щодо замовлення та отримання ним послуг.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, (далі по тексту - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначений перелік обов`язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5. пункту 2 цього Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Суд зазначає, що надані позивачем рахунки, в тому числі і спірний рахунок №1113 від 13.12.2019 на суму 860 000, 00 грн, які хоч, як вказує позивач є одночасно актами виконаних робіт не можуть бути прийнятті судом до уваги, оскільки не відповідають наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів, оскільки не містять підпису обох сторін.

При цьому суд зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18 від 07.02.2018 у справі №910/49/17, від 29.04.2020 зі справи № 915/641/19.

Також суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідачем оплачувалися інші рахунки за договором про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта від 02.01.2018 та перераховували кошти на рахунок адвоката ОСОБА_2, оскільки як убачається з матеріалів справи остання працювала у відповідача в 2017-2021 роках за трудовим договором від 03.07.2017 на посаді юрисконсульта, що також підтверджується рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11.10.2021 у справі №758/8812/21, а тому відповідач міг перераховувати кошти останній, як заробітну плату чи премію, при цьому з наданих виписок не вбачається, що перерахування коштів здійснювалось саме за договором про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта від 02.01.2018.

Одночасно надане позивачем листування також не підтверджує надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_2. правової допомоги за договором про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта від 02.01.2018 від імені АО «Рибінцев та Партнери», оскільки як зазначено судом вище ОСОБА_2. в період в 2017-2021 років перебувала в трудових відносинах з відповідачем, а тому могла проводити переговори та складати документи саме як юрисконсульт ТОВ «Руст Україна», а не як адвокат АО «Рибінцев та Партнери».

Разом з тим інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання позивачем та отримання відповідачем послуг, що складають в загальному розмірі 860 000, 00 грн матеріали справи не містять та позивачем, у порядку встановлено ГПК України, суду надано не було.

Отже, беручи до уваги, що висновком судової експертизи встановлено, що договір про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта від 02.01.2018 ОСОБА_1. (директор відповідача) не підписував, а позивачем не надано суду будь-яких інших доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин щодо надання послуг, суд, керуючись принципом вірогідності доказів, дійшов висновку щодо неукладеність договору про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта від 02.01.2018 та недоведеність викладених позивачем у позовній заяві обставин щодо здійснення господарської операції по наданню відповідачу послуг на загальну суму 860 000,00 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Адвокатського об`єднання «Рибінцев та Партнери».

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 12.04.2023.

Суддя Я.А.Карабань