Рішення

від 30.03.2023 по справі 910/13539/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.03.2023Справа № 910/13539/22

За позовомПершого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Олві Ко ЛТД"простягнення 1 399 892,04 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від прокуратури: Самолюк Т.М.

від позивача: Дем`яненко С.О.

від відповідача: Братікова О.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/13539/22 за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури (далі також - прокуратура) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі також - позивач, КМР) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олві Ко Лтд (далі також - відповідач, ТОВ "Олві Ко Лтд) про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,4833 га з кадастровим номером 8000000000:72:560:0001 по вул. Шевченка, 196-А у Солом`янському районі міста Києва в сумі 1 399 892, 04 грн.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 30.03.2023.

Прокурор та сторони безпосередньо в судовому засіданні 30.03.2023 надали усні пояснення по суті заявленого позову.

Суд заслухав вступне слово, закінчив з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами, провів судові дебати.

У судовому засіданні 30.03.2023 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 16.04.2020 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Олві Ко Лтд" зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 248 кв.м., а саме: громадський будинок з господарськими будівлями (Автозаправна станція), літ. "А" загальною площею 128,2 кв.м., літ "Б" загальною площею 119,8 кв.м. по вул. Шевченка, 196-А у Солом`янському районі міста Києва.

Згідно з вказаним витягом земельна ділянка, на якій розташоване визначене вище нерухоме майно відповідача має кадастровий номер 8000000000:72:560:0001.

25.08.2022 на пленарному засіданні Київської міської ради ухвалено рішення про передачу ТОВ "Олві Ко Лтд" земельної ділянки площею 0,4833 га (кадастровий номер 8000000000:72:560:0001) в оренду для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами дорожнього сервісу та влаштуванням зони зелених насаджень на вул. Шевченка, 196-А у Солом`янському районі міста Києва.

Як наголошує прокуратура, відповідно до інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) вищевказане рішення станом на день надання відповіді (07.09.2022) перебуває в процесі оформлення та підписання, договір оренди земельної ділянки не укладався.

З викладених у позові обставин також вбачається, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно речові права ТОВ "Олві Ко Лтд" на спірну земельну ділянку не зареєстровані.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, як стверджує прокурор, що ТОВ "Олві Ко Лтд", як власник нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 0,4833 га (кадастровий номер 8000000000:72:560:0001) по вул. Шевченка, 196-А, у Солом`янському районі міста Києва, не уклавши відповідного договору оренди з її власником, а саме з Київською міською радою, не здійснивши державної реєстрації такого права та не сплачуючи орендну плату, фактично використовує спірну земельну ділянку для розміщення та обслуговування об`єкту нерухомості без достатньої правової підстави, що в свою чергу є підставою для стягнення з нього в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема на наступне:

- з метою належного оформлення правовідносин щодо користування обумовленою земельною ділянкою відповідачем розроблено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки та 17.06.2022 подано до КМР заяву про відведення земельної ділянки;

- ТОВ "Олві Ко Лтд" вчинило всі необхідні дії з оформлення правовідносин щодо земельної ділянки, на якій знаходиться майно товариства, але до прийняття рішення та укладення відповідного проекту договору оренди земельної ділянки, Товариство не є власником чи користувачем такої земельної ділянки;

- будь-яких доказів того, що ТОВ "Олві Ко Лтд" користується спірною земельною ділянкою прокурат роб до суду не надано;

- 05.07.2022 відповідач звертався з листом до Голови постійної комісії Київської міської ради з питань архітектури містобудування та земельних відносин, яким просив виключити п. 3.9. з проекту рішення про передачу земельної ділянки;

- відповідно до витягу з протоколу № 7/35 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин від 06.07.2022 вирішено підтримати проект рішення Київської міської ради "Про передачу ТОВ "Олві Ко Лтд" земельної ділянки для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами дорожнього сервісу та влаштуванням зони зелених насаджень на вул. Шевченка, 196-А у Солом`янському районі м. Києва" з рекомендаціями: "виключити з преамбули проекту рішення посилання на статті 1212, 1214 Цивільного кодексу України, підпункт 3.9. пункту 3 та пункти 4, 6. Пункти 5,7 проекту рішення відповідно вважати пунктами 4,5;

- прокуратурою не було взято до уваги той факт, що КМР може не проголосувати за запропонований проект рішення, чи не погодити розміри запропонованої для передачі в оренду земельної ділянки, з урахуванням чого сплата за передану в користування земельну ділянку є безпідставною та передчасною.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі № 47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 31.10.2018 у справі № 910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі № 927/246/18.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував не належне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави.

Статтею 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Статтею 10 Закону визначено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі ст. 26, ст. 33 Закону та ст. 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад, та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охоронною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ст. 60 вказаного Закону, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною і фінансовою основою якого є, у тому числі, доходи місцевих бюджетів та земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.

Отже, порушення прав територіальної громади, яка є невід`ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Враховуючи викладене, Київська міська рада є представницьким органом територіальної громади міста, уповноваженим діяти від імені територіальної громади та в її інтересах, у тому числі щодо захисту, охорони, збереження та раціонального використання земель комунальної власності.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є поняття «інтерес держави».

В контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18.

Як наголошував прокурор під час розгляду справи та у письмових поясненнях, інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель. Використання відповідачем земельної ділянки для розміщення та експлуатації нерухомого майна без оформлення правовстановлюючих документів на землю та без сплати до місцевого бюджету обов`язкових орендних платежів, на думку прокуратури, порушує інтереси територіальної громади в особі Київської міської ради, яка у даному випадку незаконно позбавлена можливості ефективно та виключно в інтересах територіальної громади регулювати земельні відносини з метою створення умов для поліпшення соціальної інфраструктури міста.

Інтереси держави охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, що відповідає змісту статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (постанова Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 810/3894/17).

Крім того, спірні правовідносини фактично пов`язані зі сферою формування та виконання місцевого бюджету, до якого мають своєчасно та в повному обсязі надходити кошти від використання земельної ділянки, що безпосередньо стосується прав та економічних інтересів територіальної громади міста Києва.

Так, доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно зі ст.ст. 10, 265 Податкового кодексу України плата за землю є місцевим податком.

Відповідно п. 19 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України до загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад належать, в тому числі місцеві податки та збори, що сплачуються (перераховуються) згідно з Податковим кодексом України.

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.

Наповненість та збільшення бюджету, у тому числі місцевого як складової частини державних фінансових ресурсів, є запорукою стабільної економіки держави.

Водночас, у разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (ст. 66 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв`язку із загальнодержавними, а місцеве самоврядування і державне буття суспільства характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням.

Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому.

Heyкладення та несвоєчасне укладення суб`єктами господарювання договорів оренди землі призводить до значних втрат коштів місцевого бюджету.

Прокуратура вважає, що користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів не лише спричинило втрати місцевого бюджету, а є дискримінацією інших землекористувачів, які опиняються у гіршому економічному становищі поряд із суб`єктами, які ухиляються від належного оформлення відносин у земельній сфері та сплати орендної плати.

В силу ст. ст. 16, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 189 Земельного кодексу України, саме Київська міська рада як власник комунальної землі у м. Києві має виконувати відповідні функції, здійснювати контроль за використанням земель та своєчасно реагувати на порушення земельного законодавства.

Виконання субсидіарної ролі щодо заміни відповідного органу, який неналежно здійснює захист інтересів держави, є конституційним обов`язком прокурора вживати заходів щоб інтереси держави не залишалися незахищеними.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 905/803/18.

Прокурором на доведення порушення інтересів держави наголошено, що Київською міською радою, як органом місцевого самоврядування, не вживаються заходи захисту прав територіальної громади щодо стягнення з TOB «Oлві Ко Лтд» безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у вигляді орендної плати та відповідний позов до останнього з цим же предметом та з цих же підстав до суду не пред`являвся.

Верховний Суд у постанові від 26.05.2021 у справі № 926/14/19 зазначив: якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва передбачені абз. 1 ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». У такому разі (за умови наявної відповіді уповноваженого органу) дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.

У постанові від 14.07.2021 у справі № 911/3211/19 Верховний Суд вказав: якщо за обставинами справи вбачається, що відповідному органу було відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора), про таке порушення, але такий орган не здійснював та/або не здійснює захист порушених інтересів, то у такому випадку вимога про надання відповідному органу «розумного строку» для самостійного реагування на порушення і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи.

З наведеного слід зробити висновок, що норми законодавства не вимагають від прокурора надання відповідному суб`єкту додаткового строку для реагування на вже встановлений прокурором факт порушення інтересів держави, про який достеменно відомо органу з попереднього листування з прокурором, та за наявності підтвердженої бездіяльності уповноваженого органу впродовж достатнього для захисту порушених інтересів часу.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, про факт безпідставного набуття TOB «Oлві Ко Лтд» коштів у розмірі орендної плати за користування в період з 01.07.2021 по 31.10.2022 земельною ділянкою площею 0,4833 га по вул. Шевченка, 196-А у Солом`янському районі міста Києва Київській міській раді стало відомо щонайменше ще у червні 2022 року, а саме з часу звернення Товариства із заявою від 17.06.2022 про передачу вказаної земельної ділянки в оренду.

Крім того, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Київської міської ради прокуратурою скеровано 01.09.2022 та 18.10.2022 листи щодо виявлених порушень вимог земельного законодавства з боку TOB «Олві Ко Лтд» при використанні земельної ділянки у Солом`янському районі міста Києва, на якій знаходиться об`єкт нерухомості Товариства.

Як вбачається з інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.09.2022 та від 25.10.2022, наданої за дорученням заступника міського голови - секретаря Київської міської ради, заходи цивільно-правового характеру щодо порушених у листах Київської міської прокуратури питань Київською міською радою не вживалися.

Отже, наявними у матеріалах справи фактичними даними підтверджується, що будучи обізнаною про те, що на земельній ділянці площею 0,4833 га з кадастровим номером 8000000000:72:560:0001 по вул. Шевченка, 196-А у Солом`янському районі міста Києва розташовані об`єкти нерухомості, які зареєстровані на праві приватної власності за TOB «OJIBI КО ЛТД», а відповідне речове право щодо вказаної земельної ділянки за Товариством не зареєстровано, Київська міська рада будь-яких заходів щодо стягнення з Товариства безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати, в тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом, не вживала, в той час як відповідач продовжує використовувати вказану земельну ділянку.

Невжиття Київською міською радою жодних заходів протягом розумного строку після того, як їй стало відомо про порушення інтересів держави, повинно кваліфікуватись як бездіяльність щодо захисту державних інтересів.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження підстав для представництва в суді.

Крім того, надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 № 806/1000/17, від 02.10.2018 № 4/166 «Б», від 17.10.2018 №910/11919/17, від 08.02.2019 №915/20/18, від 19.03.2019 у справі №925/1381/16.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Першим заступником керівника Київської міської прокуратури було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та подано позову заяву до суду в інтересах держави у зв`язку з невжиттям компетентним органом заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

Крім того, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

3. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

-по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

-по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

-по-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Як вже було вказано вище, 16.04.2020 за TOB «Олві Ко Лтд» зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 248 кв.м, а саме громадський будинок з господарськими будівлями (Автозаправна станція), літ. «А» загальною площею 128,2 кв.м, літ. «Б» загальною площею 119,8 кв.м, по вул. Шевченка, 196-А у Солом`янському районі міста Києва.

Зазначена нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,4833 га з кадастровим номером 8000000000:72:560:0001.

Верховний Суд у постанові від 05.08.2022 при розгляді справи № 922/2060/20 з подібними правовідносинами, де серед інших встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, ст. 125 Земельного кодексу України, ст. 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельної ділянки без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19, від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з приписами вказаної статті Земельного кодексу України, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20, від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 07.09.2022 у справі № 925/1081/20 та від 20.09.2022 у справі № 922/3684/20.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої орендної плати встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за користування якою міськрада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові (Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18).

Таким чином, ураховуючи те, що земельна ділянка площею 0,4288 га з кадастровим номером 8000000000:90:311:0030 по вул. Шевченка, 196-А у Солом`янському районі міста Києва як об`єкт цивільних прав сформована та зареєстрована 01.07.2021 в Державному земельному кадастрі, то саме з цього дня TOB «Oлві Ко Лтд» як власник нерухомого майна стало фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок сплачувати орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою.

Водночас, як свідчать обставини справи, які не спростовані відповідачем, TOB «Oлві Ко Лтд» з 2021 року користується сформованою земельною ділянкою комунальної форми власності за вищевказаною адресою для розміщення та експлуатації об`єктів нерухомого майна без оформлення правовстановлюючих документів, а відтак, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегло у себе кошти, які мало сплатити за користування нею, Товариство, відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, повинно повернути ці кошти власнику земельної ділянки - територіальній громаді в особі Київської міської ради.

Більше того, зазначаючи про те, що TOB «Олві Ко Лтд» не є користувачем земельної ділянки площею 0,4288 га у Солом`янському районі міста Києва, до відзиву відповідачем додані платіжні доручення на підтвердження здійснення платежів за земельну ділянку. З матеріалів справи вбачається, що саме на замовлення відповідача було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4288 га по вул. Шевченка, 196-А у Солом`янському районі міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

Наведеними обставинами підтверджується факт користування відповідачем спірною земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому нерухоме майно.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною першою статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Таким чином, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Отже, оскільки TOB «Oлві Ко Лтд» не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки площею 0,4833 га (кадастровий номер 8000000000:72:560:0001) по вул. Шевченка, 196-А у Солом`янському районі міста Києва, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як користувача вже сформованої земельної ділянки, є орендна плата, яка товариством не сплачувалась.

Також, слід зазначити, що додані відповідачем до відзиву на позовну заяву платіжні доручення не підтверджують факту сплати земельного податку саме за земельну ділянку площею 0,4833 га (кадастровий номер 8000000000:72:560:0001) по вул. Шевченка, 196-А у Солом`янському районі міста Києва, оскільки останні не містять будь яких ідентифікуючих даних (площу земельної ділянки, її місце розташування) з яких можливо встановити за яку саме земельну ділянку здійснені вказані платежі.

Таким чином, надані відповідачем докази не спростовують доводи прокурора про обов`язок TOB «Олві Ко Лтд» сплатити до бюджету столиці безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за використання вищевказаної земельної ділянки в розмірі 1 399 892,04 грн.

Відповідно до наданого Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) розрахунку від 25.10.2022, розмір орендної плати за фактичне використання TOB «Олві Ко Лтд» земельної ділянки площею 0,4833 га по вул. Шевченка, 196-А у Солом`янському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:72:560:0001) за період з 01.07.2021 по 31.10.2022 становить 1 399 892,04 грн.

Розрахунок плати за користування TOB «Олві Ко Лтд» вказаною земельною ділянкою здійснено з урахуванням рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» (зі змінами внесеними рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 №5449/5490).

Таким чином, при проведенні вказаного розрахунку Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) застосована ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року.

Щодо доводів відповідача з приводу виключення з преамбули проекту рішення Київської міської ради посилання на ст. ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України, п. п.3.9 п. З та п. 4, 6 суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Враховуючи викладене, Київська міська рада є представницьким органом територіальної громади міста, уповноваженим діяти від імені територіальної громади та в її інтересах, у тому числі щодо захисту, охорони, збереження та раціонального використання земель комунальної власності.

В силу ст. ст. 16, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 189 Земельного кодексу України, саме Київська міська рада як власник комунальної землі у м. Києві має виконувати відповідні функції, здійснювати контроль за використанням земель та своєчасно реагувати на порушення земельного законодавства.

За ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, застосування інших, передбачених законом, способів.

Факт виключення Київською міською радою посилань на ст. ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України, п.п.3.9 п. З та п. 4, 6 з преамбули проекту рішення про передачу товариству вищевказаної земельної ділянки для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами дорожнього сервісу та влаштуванням зони зелених насаджень, у жодному випадку не звільняє відповідача від обов`язку сплати коштів за використання комунальної земельної ділянки для обслуговування власного нерухомого майна, оскільки згідно з приписами ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.

3 огляду на викладене, суд дійшов висновку про доведення прокуратурою факту порушення інтересів держави, використання відповідачем спірної земельної ділянки для розміщення та обслуговування об`єкту нерухомості без достатньої правової підстави, що в свою чергу є підставою для стягнення з ТОВ "Олві Ко ЛТД" в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати на загальну суму 1 399 892,04 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олві Ко ЛТД" (03169, м. Київ, вул. Шевченка, 196-А, код ЄДРПОУ 19030446) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,4833 га з кадастровим номером 8000000000:72:560:0001 по вул. Шевченка, 196-А у Солом`янському районі міста Києва в сумі 1 399 892, 04 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олві Ко ЛТД" (03169, м. Київ, вул. Шевченка, 196-А, код ЄДРПОУ 19030446) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) витрати зі сплати судового збору в розмірі 20 998,39 грн.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.04.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко